Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Економічна ефективність виробництва сої і шляхи її підвищення

Національний Університет Біоресурсів і Природокористування

Навчально-науковий інститут бізнесу

Економічний факультет

Кафедра аграрної економіки

Ім. проф. І. Н. Романенка

Курсова робота

“Економічна ефективність виробництва сої і шляхи її підвищення”

Виконала:

студентка

економічного факультету

відділення „Облік і аудит”

3-го курсу 7 -ої групи

Заєць Надія

^{Перевірили}^:^{професор Мацибора В.І.}

доц. Герасимчук Н. А.

Київ - 2011

Зміст

Вступ………………………………………………………………………….3

Розділ 1. Наукові основи підвищення економічної ефективності виробництва сої

1.1.Суть економічної ефективності сільськогосподарського виробництва..6

1.2. Показники економічної ефективності виробництва сої і методика їх визначення…………………………………………………………………14

Розділ 2. Рівень виробництва сої та його економічна ефективність

2.1. Виробничі ресурси господарства та їх використання…………….18

2.2. Динаміка посівної площі, урожайності та валового збору сої…...28

2.3.Економічна ефективність виробництва сої………………………….32

Розділ 3. Шляхи підвищення економічної ефективності виробництва сої

3.1. Інтенсифікація виробництва сої…………………………………….39

3.2 Нормування праці. ……………………………………………………49

3.3.Організація праці ……………………………………………………59

Висновки…………………………………………………………………...61

Список використаної літератури………………………………………...64

Вступ

Народне господарство України являє собою взаємопов'язану систему галузей матеріального виробництва. Кожна з них займає відповідне місце в закономірному розподілі суспільної праці і виконує притаманні їй соціально-економічні функції в задоволенні постійно зростаючих потреб суспільства. Важливе місце в системі народного господарства займає сільське господарство, яке зародилося дуже давно і є дуже важливою галуззю матеріального виробництва. Воно є основним постачальником продуктів харчування для людини, кормів для худоби та сировини для промисловості. Забезпечення потреб населення в продуктах харчування та інших товарах, які виробляють із сільськогосподарської сировини, здійснюється в єдиному агропромисловому комплексі країни. АПК - це система тісно пов'язаних між собою галузей народного господарства (сільське господарство, галузі промисловості, що його обслуговують, підприємства, які займаються заготівлею, транспортуванням, зберіганням, переробкою та реалізацією сільськогосподарської продукції і виробів з неї). Характерна його особливість - повсюдність розміщення.

Соя – унікальна культура, що є основою стратегічних культур

землеробства. В 1960 році в світі було вироблено 31 млн. тонн сої, в 2010 році очікувалося в межах 240 млн. тонн. Більше 90% сої використовується в годівлі тварин і менше 10% в харчуванні людей.

В 2009 році, за даними ФАО, вирощено 222,15 млн. тонн сої. Основними виробниками були США – 91,42 млн. тонн, Бразилія – 56,96 млн. тонн, Аргентина – 30,99 млн. тонн, Китай – 14,5 млн. тонн, Індія – 10,21 млн. тонн, Парагвай – 3,85 млн. тонн, Канада – 3,5 млн. тонн, Болівія – 1,49 млн. тонн, а тепер і Україна – 1,04 млн. тонн.

Актуальність збільшення виробництва сої гостро поставлена часом і перед Україною, особливо, коли визначені Кабінетом Міністрів України, Міністерством аграрної політики України як один з пріоритетів розвитку вітчизняного агропромислового комплексу рослинництво, свинарство та молочне скотарство.

Про значну роль сої в відгодівлі тварин свідчать наступні данні: в країнах ЄС для відгодівлі тварин і птиці щорічно використовують 32 млн. тонн соєвого шроту, а в Україні – в межах 0,5 млн. тонн, що складає 25% від потреби. Як наслідок показники ефективності тваринництва в цих країнах значно вищі чим в Україні.

За даними академіка Бабича А.О. в США за рахунок введення сої в сівозміну і зміни структури посівів взагалі, одержано 40% приросту продуктивності посівів кукурудзи, ячменю, пшениці.

Сою вигідно вирощувати і з економічної точки зору: ціни на світовому ринку на зерно сої з 2004 року виросли з 278 $ США за 1 т до 370-400 $ США за 1 т в 2009 році, середня ціна на ринку України в 2009 році становила 3400 грн. за 1 т, рентабельність виробництва сої в 2009 році – 41,4%, ріпаку – 34,9%, соняшнику – 30,9%.

Тема моєї курсової роботи є дуже актуальною, тому що за останні роки Україна відчула загострення продовольчої проблеми через низький рівень виробництва м’ясної продукції, а як відомо соя є високобілковим продуктом, який високоякісним замінником м’ясопродуктів. Метою є необхідність глибокого аналізу економічної ефективності виробництва сої й обґрунтування системи заходів підвищення його доходності. Ми повинні ретельно вивчити основні проблеми виробництва сої, шоб сприяти швидкому їх вирішенню.

Дослідження економічної ефективності виробництва зерна будемо проводити на прикладі ТОВ «Сварог - Днітер» села Куча Новоушицького району Хмельницької області. При написанні курсової роботи буде вирішуватись ряд завдань. По-перше, визначення самої сутності економічної ефективності виробництва сої; по-друге, дослідження основних факторів, що впливають на економічну ефективність і міру їх впливу на неї; по-третє, впровадження оптимальних шляхів підвищення виробництва сої; по четверте, дослідження організації, нормування і оплати праці в зернобобовому виробництві.

Дана робота базується на працях відомих українських і російських вчених-економістів. Також теоретичною основою курсової роботи є законодавча база зерновиробництва. Дослідження економічної ефективності виробництва сої проводиться за методом порівнянь, економіко-математичним методом.

Крім літературних джерел, в даній роботі використовувались річні фінансові звіти за 2008-20010 роки підприємства ТОВ „Сварог - Дністер”, які в свою чергу містили такі документи:

ф. № 50 с.-г
звіт про фінансові результати (Ф №2)
баланс (Ф №1)

Розділ 1. Наукові основи підвищення економічної ефективності виробництва сої

1.1.Суть економічної ефективності сільськогосподарського виробництва

Основною метою економічної стратегії розвитку агропромислового комплексу України є неухильне піднесення матеріального рівня життя населення. Досягнення цієї мети вимагає, насамперед, вирішення продовольчої проблеми на основі підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва.

На сучасному етапі проблема підвищення ефективності агропромислового виробництва є визначальним фактором економічного і соціального розвитку суспільства.

Ефективність виробництва як економічна категорія відображає дію об'єктивних економічних законів, яка проявляється в результативності виробництва. Вона є тією формою, в якій реалізується мета суспільного виробництва. Економічна ефективність показує кінцевий корисний ефект від застосування засобів виробництва і живої праці, а також сукупних їх вкладень. У зв'язку з цим необхідно розрізняти такі поняття, як ефект і економічна ефективність. Ефект — це результат тих чи інших заходів, які проводяться в сільськогосподарському виробництві. Він характеризується підвищенням урожайності культур та продуктивності худоби і птиці. Економічна ефективність виробництва визначається відношенням одержаних результатів до витрат засобів виробництва і живої праці. Ефективність виробництва — це узагальнююча економічна категорія, якісна характеристика якої відображається у високій результативності використання живої і уречевленої у засобах виробництва праці.

Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва означає одержання максимальної кількості продукції з 1 га земельної площі, від однієї голови худоби при найменших затратах праці і коштів на виробництво одиниці продукції.

Для оцінки економічної ефективності виробництва та її виміру застосовують критерій, який зумовлюється дією економічних законів і характеризує ефективність з якісного боку.

Тому вихідним критерієм народногосподарської ефективності виробництва є обсяг національного доходу з розрахунку на душу населення при найменших затратах живої і уречевленої праці. Збільшення обсягів національного доходу характеризує кінцевий корисний ефект від застосування сукупних вкладень засобів виробництва і живої праці.

Як економічна категорія критерій ефективності відображує основну мету виробництва, суть якої полягає в нерозривній єдності кількісної і якісної оцінки. Ефективність виробництва з кількісного боку характеризується системою економічних показників, між якими повинна бути відповідність щодо змісту та методики обчислення.

Отже, економічна ефективність сільського господарства проявляється у збільшенні виробництва продукції і сировини у необхідному асортименті та належної якості продукції на душу населення.

Однак Україна зацікавлена не тільки у збільшенні обсягу виробництва сільськогосподарської продукції відповідно до зростаючих потреб, а й в систематичному підвищенні продуктивності праці, зниженні витрат на виробництво кожної одиниці продукції.

У сільському господарстві, як і в інших сферах економіки, економічну ефективність слід розглядати в органічному зв’язку з досягненням соціальних результатів, соціального ефекту. Будь-які заходи, спрямовані на підвищення ефективності виробництва, необхідно оцінювати не тільки з економічних позицій, а й з урахуванням соціального результату (поліпшення умов праці, соціально-культурного обслуговування на селі, підвищення оплати праці тощо). При цьому велике значення має збереження навколишнього середовища, дотримання рівноваги в природі, що особливо важливо в зв’язку з прискоренням науково-технічного прогресу. [21,c. 30-34]

Соя вже багато років належить до найважливіших культур світового землеробства, її вирощують на всіх континентах, вона є найпоширенішою серед зернобобових і олійних культур, відіграє вирішальну роль у зерновому, харчовому і кормовому балансах низки великих країн.

Однією із впливових сільгоспкультур на зниження собівартості і підвищення ефективності тваринництва, насамперед, свинарства, є соя і продукти її переробки та використання їх у кормовиробництві. [22, с.150-158]

Якщо в світі в 1960 році виробляли 31 млн. т сої, в 2002 – 184,9 млн. т, то в 2009 році – 210,9 млн. т. В 2010 році прогнозується виробництво сої в межах 253,4 млн. т. Основними країнами – виробниками є: США – 80,7 млн. т, Бразилія – 57 млн. т, Аргентина – 32 млн. т, Китай – 15,5 млн. т, Канада – 9,3 млн. т, Індія – 9,1 млн. т, Парагвай – 3,9 млн. т, Україна – 1,043 млн. т. У зерні сої міститься 33–40% білка, 16–20% жиру, 22–26% вуглеводів, а також ферменти, вітаміни, мінеральні речовини. Соя — лідер серед бобових культур за вмістом білка. У соєвому зерні й шроті його вміст вище, ніж у телятині в 3–5 разів. Важливо, що білок сої — біологічно повноцінний, він включає всі незамінні амінокислоти.

Поживна цінність зерна визначається не тільки кількістю білка, але і його якістю, яка залежить від збалансованості амінокислотного складу, вмісту незамінних амінокислот, перетравності та характеру впливу на засвоєння білка деяких неспецифічних факторів. Білок сої містить: лізину — 6,6%, метіоніну — 1,4%, цистину — 1,6%, триптофану — 1,3%, аргініну — 7,7%, гістидину — 2,3%, лейцину — 7,9%, ізолейцину — 5,3%, фенілаланіну — 5,1%, треоніну — 3,8%, валіну — 5,4%. В білку зерна бобових культур, і зокрема сої, недостатньо сірковмісних амінокислот, триптофану, треоніну, валіну та ізолейцину, але багато лізину, на який бідні зернові злакові корми.

Олігосахариди сої, які представлені в основному трисахаридом рафінозою і тетрасахаридом стахіозою, мають біфідогенні властивості (сприяють розвитку біфідобактерій травного тракту).

Зерно сої багате на мінеральні речовини та вітаміни. В 1 кг зерна міститься 21 г калію, 7 г фосфору, 5 г кальцію, 2,6 г сірки, 125 мг заліза і 3,4 мг натрію, а також мікроелементи — 14 мг міді, 33 мг цинку, 27 мг марганцю і 0,06 мг селену. Залізо сої засвоюється в організмі свиней на 80%, що в 2–3 рази більше, ніж з інших кормів.

Вітамінний склад сої представлений каротином — 1,5–2 мг, тіаміном (В1) — 10–18,5 мг, рибофлавіном (В2) — 3–3,8 мг, пантотеновою кислотою (В3) — 13–22 мг, ніацином (В5) — 20,8–35,0 мг, піридоксином (В6) — 7–13 мг, біотином (Н) — 0,7–0,9 мг, фолієвою кислотою (Вс) — 1,8–2,0 мг, інозитолом — 2–2,5 мг, холіном — 3,2–3,6 мг, вітаміном Е (альфа-токоферолом) — 4,8–7,8 мг, вітаміном K — 1,8–2 мг.

Соя та продукти її переробки входять до раціону харчування людини. Соєві боби є унікальним рослиною, яка може давати в вегетаційний період таку величезну кількість харчових речовин, в часності, білків і жирів, вітамінів і інших не менш важливих компонентів. На основі 2-х основних продуктів-соєвого шроту і соєвої олії, які виходять при переробці соєвих бобів на маслозаводах, соєві боби є значним джерелом сировини як для годування тварин, так і для харчування людини.

Якщо соєвий шрот є найважливішим носієм протеїну в кормовому раціоні перш за все для тварин з однокамерним шлунком і для свиней, то соєва олія переважно в облагородженому вигляді як рафината використовується для харчування людини у вигляді харчового масла і для виробництва маргарину. Це цінна масло все більше вживається для годування свиней, в основному, у нерафінованій вигляді і стає невід'ємною складовою частиною раціонів для відгодівельних свиней і племінних свиноматок при складанні внутріфермерскіх кормових сумішей. При годівлі поросят власними або готовими сумішами, що містять соєве масло, на практиці домагаються високих ефектів у добовий приріст. У зв'язку з тісним зв'язком виробництва з соєвими бобами і соєвим шротом, соєва олія підлягає тим же ринковим механізмам, які діють і для них, тобто можна враховувати терміни з найбільш сприятливими ситуаціями відносно цін.

Встановлено, що соя містить високоцінний, досить збалансований за амінокислотним складом білок, прирівняний за біологічною цінністю до білків молока, риби і яловичини, причому імунохімічна реактивність більшості компонентів сої легко усувається при тепловій обробці.

Відомо, що соя крім білка і жиру містить значну кількість антипоживних речовин, що робить неможливим її пряме використання без попередньої фізико-хімічної обробки. Однак, часто ці речовини є дуже цінними для використання їх в комбікормовій, медичній, фармацевтичній та мікробіологічній галузях народного господарства.

Одним з найбільш поширених напрямків використання сої є ії переробка в соєве молоко. При цьому отримують два продукти - соєве молоко та окару. Подальше вдосконалення технології комплексної переробки соєвих бобів можливо шляхом отримання трьох продуктів – соєвого молока, соєвого екстракту та окари, що забезпечить підвищення ефективності використання сої.

За підсумками 2009/10 маркетингового року, соєві боби виявилися дорожчими за інші олійні культури в Україні.

У січні 2010 року середні ціни внутрішнього ринку на неї досягали 3,7 тис. грн, що на 20% більше за тодішню вартість ріпаку та на 28% - соняшнику. Незважаючи на здешевлення сої у червні нинішнього року, вона залишається привабливою для сільськогосподарських підприємств та експортерів.

В різних країнах світу із бобів сої виготовляють муку, крупи, масло, молоко, печиво, хліб, цукерки, ковбасу, каву, шоколад, цілий ряд кулінарних страв. У клініках лікувального харчування сою додають до котлет у випадках, коли хворому потрібна велика кількість білків. Незважаючи на високий вміст білка в сої, вона менше, ніж інші білкові продукти, викликає виділення шлункового соку, тому її призначають при гастритах з підвищеною кислотністю.

Молочні продукти із сої, а також соєве борошно використовують при цукровому діабеті — вони місять менше вуглеводів, ніж інші бобові рослини, а білки цінніші, ніж гороху й квасолі. В Англії з соєвого борошна для бажаючих схуднути випускають «кембріджський» хліб. В Австрії соєве борошно дієтологи застосовують у вигляді каші для дітей, які хворіють на туберкульоз. В деяких країнах сою використовують в медицині, як сировини для виготовлення препаратів, що стимулюють центральну нервову систему, при лікуванні діабету.

Соєве молоко — солодкуватий, смачний напій біло-кремового кольору з легким приємним запахом. Одержують його з замоченої у воді, подрібненої і провареної на парі сої. Воно майже не поступається за поживністю і засвоюваністю організмом молоку корови. Отримане за спеціальною рецептурою його важко відрізнити від коров'ячого на зовнішній вигляд і за фізичними властивостями. Соєве молоко відрізняється високими дієтичними властивостями. У Східній Азії соєве молоко було відоме і широко використовувалось для харчування ще декілька століть тому. Напевно сприяв цьому буддизм, де релігійними правилами заборонено пити коров'яче молоко. Це дієтичний продукт, що не містить лактози, за харчовою цінністю відповідає коров'ячому молоку 1,5-2%-ної жирності. Соєве молоко краще перетравлюється у шлунку, рекомендується при виразковій хворобі шлунку, холециститі, цукровому діабеті, харчовій алергії на молочні продукти тваринного походження. Молоко із сої при відстоюванні утворює вершки. Під час кип'ятіння сильно піниться, «збігає» з каструлі, як і коров'яче. Під час кип'ятіння на поверхні утворюється жирна плівка, яку китайці вважають ласощами. Соєве молоко також скисає, з нього можна виготовити сир.

Окара - однорідна волога маса без запаху, світло-жовта, з високим вмістом білка. Її одержують шляхом відтискання соєвого молока на фільтр-пресі. Окара — цінне джерело білка, клітковини, містить двовалентне залізо і легко засвоюється організмом. Окару використовують для виготовлення хлібобулочних виробів, печива, соусів і т.д, додаючи до борошна. При випіканні кондитерських виробів нею можна замінити яйця (1 столова ложка окари + 2 столові ложки води заміняє 1 яйце).

Соєвий сир

Соєве молоко у теплому місці за декілька годин скисає і дуже нагадує кисле коров'яче молоко. Із соєвого кисляку виділяється сир, який складається із білкових речовин. На вигляд він подібний до коров'ячого. Якщо молоко не має «бобового» присмаку, то і сир виходить задовільним, особливо якщо його трошки посолити. Соєвий сир з легким запахом бобів, що приготовлений вдома, варять або підсмажують, після чого неприємний запах повністю зникає.

Тофу

Соєвий сир, по-китайськи «то-фу», поширений у всіх країнах Сходу. Має консистенцію м'якого сиру, майже без запаху, ніжний за смаком, кремового кольору. Готується тофу із соєвого молока після його скисання. Із кислого соєвого молока (як із коров'ячого) одержують соєвий сир. Після того, як його добре відтиснути, тофу готовий до вживання. Відмінність його від соєвого сиру полягає в тому, що тофу є пресованим продуктом. Цінність тофу полягає в тому, що білок сої, який важко перетравлюється, перетворюється в сирі у продукт, що добре засвоюється організмом. Перетравність тофу — 95%. Має високий вміст повноцінного рослинного білка, що за своїм амінокислотним складом і біологічною цінністю прирівнюється до білка м'яса. На Сході тофу ще називають «м'ясом без костей». У ньому низький вміст жиру і вуглеводів. Тофу використовують в їжу у свіжому, смаженому, сушеному, маринованому, копченому вигляді. Додають у різні страви у співвідношенні від 40 до 80% до інших продуктів.

Соєве м'ясо виготовляють зі знежиреного соєвого борошна, яке пресується до тих пір, поки не набуде форми волокна. Це новий, унікальний за харчовою цінністю продукт харчування, що має м'ясоподібну структуру і однаковий з м'ясом вміст білка. Текстурований соєвий білок має форму і текстуру фарша, гуляша, відбивних. На відміну від м'яса тваринного походження, соєве м'ясо не містить холестерину, в ньому є життєво необхідні мінеральні речовини: кальцій, фосфор, магній, залізо, а також вітаміни групи В і вітамін Е. Соєве м'ясо продається у сухому вигляді, перед вживанням його потрібно розмочити чи відварити. При цьому соєве м'ясо збільшується в масі за рахунок поглинання води в 2,5-4 рази. Соєве м'ясо можна готувати різними способами: варити, тушкувати, запікати, смажити. Варити потрібно впродовж 10-30 хв.

Соєву олію одержують шляхом пресування насіння сої. Свіжа соєва олія не має смаку і запаху, швидко гіркне. Тому в домашніх умовах соєву олію виготовити досить проблемно. Після рафінування вона набуває янтарного кольору, довго зберігається, використовується для заправки салатів із свіжих овочів, є відмінним дієтичним, високо засвоюваним продуктом. Олія містить життєво необхідні ненасичені жирні кислоти, в тому числі лінолеву, вітаміни Е і С, солі кальцію, натрію, магнію, калію, фосфору та ін. Соєва олія корисна при захворюванні нирок, нервової системи, підвищує імунітет, покращує обмін речовин, запобігає атеросклерозу. На соєвій олії можна смажити їжу, додавати в тісто, готувати м'ясні і рибні страви. На заводах з нього виготовляють маргарин, який не поступається тваринному маслу.

Шрот та макуха

Побічна продукція після екстракції олії. Шрот містить менше клітковини і краще засвоюється тваринами порівняно з соняшниковим. В 1 кг міститься 1,21 кормова одиниця, 361 г перетравного білка, 26,2 г жирів, 80 г клітковини, 36,4 г лізину, 8,5 г метіоніну, 5,2 г триптофану. Теплова обробка надає соєвому шроту приємного запаху. При виготовленні комбікормів додають 10% соєвого шроту, що дозволяє збалансувати корм за вмістом білків та амінокислот.

Соєву макуху одержують при механічному добуванні олії. Як і соєвий шрот вона є цінним кормом для тварин. В 1 кг міститься 1,19 кормова одиниця, 346 г перетравного білка, 43 г жиру, 72 г клітковини.

В Україні сою вирощують в усіх природно-кліматичних зонах, хоча її виробництво має свої відмінності в конкретних умовах. Основними виробниками зерна є підприємства Степу і Лісостепу.

Отже, простежимо розвиток соєвого виробництва в нашому підприємстві ТОВ «Сварог - Дністер», визначимо економічну ефективність виробництва сої.

1.2. Показники економічної ефективності виробництва сої і методика їх визначення

Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва визначається як народногосподарська ефективність, економічна ефективність галузей і виробництва окремих продуктів, а також господарської діяльності сільськогосподарських підприємств і окремих заходів. Залежно від цього використовують різні економічні показники, які повинні бути органічно взаємопов'язані і відповідати критерію ефективності. Вони не можуть бути єдиними для оцінки рівня народногосподарської ефективності, окремих галузей і видів продукції, агротехнічних і організаційно-економічних заходів, впровадження науки і передової практики. Для цього широко використовуються як натуральні, так і вартісні показники. Натуральні самі по собі ще не вказують на рівень економічної ефективності виробництва, але є вихідними для вимірювання. Для одержання порівнянних величин-витрат і результатів-обсяг виробленої продукції обчислюють у вартісному виразі.

[22,c. 235]

Найважливішим показником, що характеризує обсяг сільськогосподарського виробництва (результат), є вартість валової і товарної продукції господарства, на основі якої можна розрахувати валовий і чистий доход, а також прибуток.

В умовах свободи підприємницької діяльності і ринкових відносин зростає роль вартісних показників, які повніше враховують розвиток товарно-грошових відносин і сприяють зміцненню товарної форми економічних зв'язків та госпрозрахунку.

Для визначення економічної ефективності виробництва сої використовують такі показники: урожайність культури, продуктивність праці, собівартість, окупність витрат, розмір валового доходу та прибутку з розрахунку на 1 ц продукції та на 1 га посіву, рентабельність виробництва сої.

Урожайність зернобобових культур. Цей показник відображає ефективність використання землі, результат інтенсифікації виробництва.

Урожайність визначається як відношення збору валової продукції з площі посіву в центнерах до площі посіву даної культури, га. Проте за даною формулою можна визначити не лише урожайність певної культури, а й середню врожайність по групі зернобобових.

Продуктивність праці. Виробництво продукції в сільському господарстві супроводжується затратами живої та уречевленої праці загальні затрати цих видів праці одержали назву сукупних. Продуктивність праці більш точно вимірюється саме сукупними її затратами. Але визначенню цих затрат перешкоджає складність перерахування уречевленої праці в живу. Тому в сільському господарстві вона вимірюється лише затратами живої праці. Продуктивність праці – це здатність конкретних робітників виробляти певну кількість продукції або виконувати якийсь обсяг робіт за одиницю робочого часу. Цей показник характеризує ступінь ефективної діяльності людини протягом даного проміжку часу.

Продуктивність праці розраховується як співвідношення виробленої продукції до затрат праці, що вимірюється в людино-годинах, людино-днях, або середньорічних працівниках. При визначенні продуктивності праці в зерновиробництві ми розраховуємо такі показники: затрати праці на 1 ц зерна, виробництво зерна на 1 працівника, на 1 людино-годину, кількість відпрацьованих люд.-год. всіма працівниками і одним, коефіцієнт використання трудових ресурсів – відношення фактично відпрацьованого часу одним працівником за рік до можливого фонду робочого часу.

Собівартість. Вартість продукту– це вираження втіленої в ньому живої та уречевленої праці. Її величина визначається кількістю затраченої суспільно необхідної праці на виробництво одиниці продукції. Суспільні витрати складаються з трьох частин: вартості спожитих засобів виробництва (c), вартості необхідного продукту (v) і вартості додаткового продукту

Собівартість продукції – це грошовий вираз поточних витрат підприємства на виробництво і реалізацію одиниці продукції (c + v). Її обчислюють як відношення витрат підприємства до обсягу виробленої продукції. Таким чином, собівартість як економічна категорія об’єднує всі витрати підприємства в грошовій формі, відшкодування яких необхідне для здійснення процесу простого відтворення.[23,c. 143]

Вартість валової продукції на 1 грн. виробничих витрат характеризує окупність виробничих витрат.

Розмір валового і чистого доходу та прибутку розраховуємо на 1 гектар сільськогосподарських угідь та на 1 ц продукції.

Рентабельність означає доходність, прибутковість підприємств. У процесі госпрозрахункової діяльності господарства мають відшкодувати свої витрати виручкою від реалізації продукції і одержати прибуток. Тому рентабельність являє собою важливий показник економічної ефективності сільськогосподарського виробництва, який свідчить про те, що господарство від своєї діяльності одержує прибуток. [ 28,c.217]

У результаті господарської діяльності сільськогосподарські підприємства одержують чистий доход, що є частиною вартості валової продукції після вирахування витрат на її виробництво. Чистий доход, створений у сільському господарстві, поділяється на централізований доход держави і підприємства, тому розрізняють два види рентабельності. Вся маса створеного в сільському господарстві чистого доходу визначає народногосподарську рентабельність, а та її частина, що реалізується підприємством і набуває форми прибутку,— госпрозрахункову.

Прибуток господарств — це реалізована частина їх чистого доходу. Тому маса прибутку сільськогосподарських підприємств і сільського господарства в цілому не повністю відображує їх внесок у створення чистого доходу суспільства. У сільському господарстві величина прибутку підприємства залежить від кількості і якості реалізованої продукції, її структури, рівня собівартості та фактичних цін реалізації.

Характеризуючи рентабельність виробництва окремих видів продукції, галузей і господарств в цілому, недостатньо визначити величину прибутку, необхідно також зіставити її з виробничими витратами. Для цього використовують такі показники як рівень рентабельності і норма прибутку.

Рівень рентабельності визначається як процентне відношення прибутку до повної собівартості реалізованої продукції. Він показує величину прибутку на 1 грн. витрат виробництва і характеризує ефективність їх використання у поточному році. При цьому кожний процент рентабельності відповідає отриманню однієї копійки прибутку з розрахунку на гривню виробничих витрат.

Економічна ефективність виробництва сої і шляхи її підвищення 📙 Курсовая → 🆔 77398