Гарантії реалізації основних прав i свобод громадян Украiни

ТЕМА № 3 ГАРАНТІЇ РЕАЛІЗАЦІЇ ОСНОВНИХ ПРАВ І СВОБОД ГРОМАДЯН УКРАЇНИ

Вступ.

Метою даної роботи є формування комплексного уявлення про конституційно-правову відповідальності.

Розкриваючи перше питання плану необхідно надати визначення  конституційно-правової відповідальності та встановити ознаки, які відрізняють її від інших видів юридичної відповідальності. Конституційно-правову відповідальність як галузевий вид юридичної відповідальності (негативну конституційно-правову відповідальність) слід відрізняти від так званої „позитивної” конституційно-правової відповідальності, оскільки вони є омонімами. Необхідно визначити співвідношення конституційно-правової з іншими видами юридичної відповідальності та з політичною відповідальністю.

У другому питанні треба розкрити поняття та ознаки конституційно-правового делікту (протиправність, винність та ін). Слухачу також необхідно навести класифікацію конституційно-правових деліктів.

Дослідженню суб’єктів конституційно-правової відповідальності слід присвятити третє питання плану курсової роботи. Розгляд цього питання передбачає визначення кола суб’єктів конституційно-правової відповідальності. Необхідно надати характеристику названих у роботі суб’єктів конституційно-правової відповідальності. Важливим також є питання щодо кола суб’єктів перед якими учасники конституційних правовідносин несуть відповідальність.

Досліджуючи четверте питання плану, крім визначення поняття конституційно-правової санкції, необхідно розкрити зміст та навести приклади конституційно-правових санкцій з діючого законодавства України.

План:

1. Поняття і система гарантій реалізації основних прав та свобод громадянина України.

2. Загальні (загальносоціальні) гарантії реалізації основних прав і свобод громадян України.

3. Юридичні (матеріально-правові та процесуальні) гарантії реалізації основних права і свобод громадян

4. Інституційні гарантій реалізації основних прав і свобод громадян України.

5. Міжнародно-правові гарантії прав людини та громадянина.

1. Поняття і система гарантій реалізації основних прав та свобод громадянина України.

Права і свободи людини і громадянина є однією із найважливіших суспільних цінностей, головним об'єктом більшості конституційно-правових відносин. Ефективність їх виконання, використання та дотримання визначається, врешті їх реальність залежать від рівня їх захищеності, гарантованості.

Отже, важливим елементом конституційно-правового статусу людини і громадянина є гаранти цих прав і свобод. Під гарантіями конституційних прав і свобод людини і громадянина прийнято розуміти систему умов і засобів, юридичних механізмів забезпечення належної реалізації визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина.

Система гарантій конституційних прав і свобод представлена загальними і спеціальними (юридичними) гарантіями. Загальні гарантії визначаються рівнем розвитку основних сфер суспільного і державного життя - політичної, економічної, соціальної, культурної (духовної) та інших.

До політичних гарантій конституційних прав і свобод належать, насамперед, такі основні політичні інститути, як інститут народного суверенітету, форм безпосередньої демократії, політичного та ідеологічного плюралізму, багатопартійності та ін. Економічні гарантії конституційних прав і свобод представлені інститутами власності, економічного плюралізму, свободи підприємницької та господарської діяльності тощо. Соціальні гарантії конституційних прав і свобод передбачають наявність розвиненого громадянського суспільства, соціальної держави, громадського контролю тощо. Культурні (духовні) гарантії конституційних прав і свобод виражені в наявності розвиненої національної культури та культури національних меншин, повагою до прав і свобод як до традиційних духовних цінностей тощо.

Загальні гарантії конституційних прав і свобод людини і громадянина мають значний, а іноді й визначальний вплив на реалізацію цих прав і свобод, оскільки вони визначають готовність суспільства і держави реалізувати зазначені права і свободи. Будь-який, навіть найдосконаліший юридичний механізм реалізації конституційних прав і свобод є безсилим за умови низького рівня політичного та соціально-економічного розвитку суспільства і держави, відсутності традицій правової культури.

Спеціальні юридичні гарантії конституційних прав І свобод людини і громадянина в Україні представлені нормативно- та організаційно-правовими механізмами реалізації цих прав і свобод.

Нормативно-правові гарантії основних прав і свобод людини і громадянина представлені системою норм конституційного права, що встановлюють і закріплюють основні права і свободи, визначають принципи та шляхи їх реалізації. Нормативні гарантії знаходять своє об'єктивне відображення в системі чинного законодавства України у сфері прав 1 свобод людини і громадянина, а саме - в Конституції України, законах України та підзаконних нормативно-правових актах.

Наприклад, виборче право та принципи й механізми його реалізації закріплюються у статтях 38,69,70,71,76 Конституції України, законах України "Про вибори народних депутатів України" від 25 березня 2004 р., "Про вибори Президента України" від 5 березня 1999 p., "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад, сільських, селищних, міських голів" від 6 квітня 2004 p., "Про Центральну виборчу комісію" від 30 червня 2004 р., постановах Верховної Ради України, указах Президента України, рішеннях і висновках Конституційного Суду України, рішеннях і повідомленнях Центральної виборчої комісії та інших підзаконних актах у сфері виборчого права. Схожі нормативно-правові гарантії створюють умови для належної реалізації й інших конституційних прав і свобод людини і громадянина в Україні.

Конституція України також встановлює загальні принципи нормативно-правових гарантій. Зокрема, ст. 57 Основного Закону визначає, що закони та Інші нормативно-правові акти, які визначають права громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. В іншому випадку такі нормативно-правові акти є нечинними.

При цьому конституційні права і свободи людини і громадянина, згідно зі ст. 64 Основного Закону, не можуть бути обмеженими, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень можуть встановлюватися виключно в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Організаційно-правові гарантії представлені системою основних суб'єктів конституційного права, що включає народ України, територіальні громади, органи державної влади й органи місцевого самоврядування та їх посадові і службові особи, політичні партії, громадські організації тощо. Ці суб'єкти конституційного права уповноважені визначати основні права і свободи людини і громадянина, закріплювати механізми їх реалізації та здійснювати судовий і позасудовий захист конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Особлива увага в механізмі організаційно-правових гарантій приділяється судовому і позасудовому захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина. Відповідно до ст. 55 Конституції України судовий захист прав і свобод людини і громадянина здійснюється системою судів загальної юрисдикції України. Держава гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, що порушують права і свободи людини і громадянина. У випадку використання всіх національних засобів судового захисту своїх прав і свобод особа може звернутися до міжнародних судових установ, наприклад до Європейського суду з прав людини. На сьогодні Україна посідає третє місце за кількістю звернень громадян України до цієї поважної міжнародної судової установи.

Кожен має право звернутися за захистом своїх прав і свобод до позасудових суб'єктів, уповноважених захищати конституційні права і свободи людини і громадянина. В Україні для цього існує спеціально створений орган - Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, порядок діяльності якого визначається Законом України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" від 23 грудня 1997 р. У разі, коли національні позасудові засоби захисту прав людини вичерпано, особа має гарантоване Конституцією України право звернутися до міжнародних правозахисних організацій (ст. 55).

З огляду на сучасну теорію та практику юридичного гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, поряд з національними нормативно- і організаційно-правовими гарантіями, слід виділяти міжнародні гарантії конституційних прав і свобод людини і громадянина в Україні. Міжнародні спеціальні правові гарантії прав і свобод людини і громадянина прийнято розмежовувати на нормативні та інституційні.

Нормативні міжнародні гарантії представлені системою міжнародних договорів, угод і рамкових конвенцій у сфері основних прав і свобод людини і громадянина. До основних міжнародних актів у цій сфері відносять Загальну декларацію прав людини 1948 p.. Європейську конвенцію про захист прав і основних свобод людини. Міжнародний пакт про громадянські й політичні права 1966 року, Конвенцію про охорону культурної І природної спадщини 1972 року та ряд інших. Інституційні міжнародні гарантії представлені системою міжнародних установ і організацій, уповноважених здійснювати судовий і позасудовий захист основних прав і свобод людини й громадянина.

              Під правами людини розуміють певні її можливості, виокремлену її свободу; деякі основні її потреби чи інтереси; й вимоги про надання певних, благ, адресовані суспільству, державі, законодавству; певний вид (форма існування. спосіб вияву) матеріалів. Найбільш виразно права людини виявляються в її суб'єктивних правах.

Суб'єктивне право особи — це закріплена в юридичних нормах можливість певної поведінки, спрямованої на здійснення відповідних прав людини. Передумовою суб'єктивного права є правоздатність, тобто загальна (абстрактна) здатність мати права. Суб'єктивне право — необхідний елемент конкретних правовідносин, тому воно виникає на основі юридичного факту.

Суб'єктивне право включає:

можливість самостійно здійснювати чи не здійснювати певні дії (поведінку),

— можливість вимагати цього від іншої особи (інших осіб), оскільки така поведінка зумовлює реалізацію суб'єктивного права, так і можливість застосування в разі необхідності механізму державного примусу.

Зокрема, власник землі має право володіти, користуватися й розпоряджатися нею у рамках закону самостійно, без допомоги інших осіб, не вимагаючи від них здійснення будь-яких дій. Таке суб'єктивне право називають абсолютним, воно захищається законом від дій будь-кого, хто своєю поведінкою перешкоджає його здійсненню.

За депутатським запитом депутат має право вимагати від посадових осіб або певного державного органу здійснення певних дій. Таке суб'єктивне право є відносним, оскільки вимоги про здійснення дій (або утримання від них) стосуються певної особи або певних осіб.

У разі порушення суб'єктивного права воно захищається законом у примусовому порядку шляхом пред'явлення у суді або іншому встановленому законом державному органі вимог до порушника суб'єктивного права.

Залежно від виду суспільних відносин, які регулюються різними галузями права, суб'єктивні права можуть бути конституційними, цивільно-правовими, трудовими, адміністративними і т. п. Вони можуть бути спрямовані на захист майнових і немайнових особистих інтересів особи (громадянина, органу), можуть випливати безпосередньо із закону (право на недоторканність особи, охорону здоров'я, на освіту тощо).

Конституція України закріпила основні права, свободи та обов'язки особи, гарантії здійснення і процедуру їх правового захисту. Тим самим громадянин має можливість реалізувати свої суб'єктивні права.

Основні необхідні для людини права, як певні її можливості нормального існування та розвитку в конкретно-історичних умовах, об'єктивно визначаються рівнем розвитку людства (економічним, духовним, соціальним) і мають бути загальними та рівними для всіх людей.

Отже, права людини — це певним чином внормована її свобода; певні її потреби чи інтереси; вимоги про надання благ, спрямовані суспільству, державі, законодавству, це певний вид, форма існування, спосіб прояву моралі.

У свою чергу конституційне право людини — це певні юридичні можливості суб'єкта конституційно-правових відносин, необхідні для задоволення особистих інтересів і потреб, обумовлених рівнем розвитку в сучасний період розбудови Української держави, які мають бути загальними і рівними для всіх людей.

Свобода людини і громадянина як конституційно-правова категорія — це спроможність людини діяти відповідно до своїх інтересів і мети; це можливість власного, незалежного вибору того чи іншого рішення.

Тому громадянські свободи тлумачаться як встановлена і гарантована законом сфера автономії громадянина стосовно держави, державної влади та інших громадян. Це свобода певних дій, волевиявлень, передусім свобода вираження думок, вимог і міркувань політичного порядку або право громадянина на невтручання органів держави та інших громадян у сферу його особистих переконань.

Щодо конституційних обов'язків людини і громадянина, то згідно з постулатами загальної теорії права — це міра належної поведінки. Людина повинна підкорятися певним правилам, аби при використанні своїх прав і свобод не спричинити невиправданої шкоди. Конституція України акцентує увагу на правах і свободах, але фіксує й конституційні обов'язки.

Конституційний обов'язок громадянина і людини — це міра обов'язкової поведінки, якої кожний повинен дотримуватись для забезпечення нормального функціонування інших суб'єктів громадянського суспільства.

Система прав, свобод та обов'язків людини і громадянина, встановлена Конституцією України, визначає основний зміст правового статусу людини і громадянина України. Залежно від характеру діяльності, здійснюваної в основних сферах життя громадянського суспільства. Конституція фіксує основні права, свободи та обов'язки громадянина і людини. Вони належать усім громадянам як суб'єктивні права певного виду.

Уся система прав та обов'язків, їх співвідношення зумовлені об'єктивними потребами та інтересами суспільства, з одного боку, й інтересами громадянина і людини — з іншого.

Права і свободи людини і громадянина можуть бути згруповані за сферами життєдіяльності індивіда. Такого роду класифікація уявляється особливо важливою, бо вона показує межі охорони прав людини і громадянина у різних сферах. Критерієм тут є однорідність матеріального змісту прав, свобод та обов'язків і однотипність норм, що її закріплюють. За цією класифікацією у Конституції України виділяють такі основні групи прав і свобод, а також групу обов'язків:

1. Природні (особисті) права і свободи людини, які надаються їй з народженням, а не державою, яка залежно від ступеня демократичності, може закріпити ці права в Основному законі або ні.

Конституція України у ст. З визнає і гарантує, перш за все, саме природні права людини.

Ця група прав відображена у таких статтях Конституції:

— ст. 21, згідно з якою усі люди є вільними і рівними у своїй гідності і правах;

— ст. 23 — кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості;

— ст. 29 — кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність;

— ст. 32 — ніхто не може втручатися в особисте і сімейне життя;

— ст. 34 — кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх почуттів і переконань;

— ст. 35 — кожен має право на свободу світогляду і віросповідання.

Особливо важливою серед цих статей є ст. 27, згідно з якою кожна людина має невід'ємне право на життя.

2. Другу групу становлять громадянські права. Ці права є своєрідними гарантіями охорони життя людини з боку держави, основним обов'язком якої є саме захист життя людини.

Вони охоплюють широкий комплекс дій усіх державних і суспільних структур зі створення і підтримки нормальних умов життя людини. До них, зокрема, належать:

— проведення Українською державою миролюбної зовнішньої політики, яка виключала б війни та воєнні конфлікти (ст. 18);

— забезпечення особистої недоторканності людини (ст. 29);

— недоторканність житла (ст. ЗО);

— кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31);

— кожному, хто на законних правах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, права вільно залишати територію України і право в будь-який час повертатися на неї (ст. 33);

— право на достатній життєвий рівень (ст. 48);

— належний рівень охорони здоров'я, медичної допомоги (ст. 49);

— право на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 50);

— захист прав і свобод людини судом (ст. 55);

— право на правову допомогу (ст. 59);

— принцип презумпції невинності (ст. 62);

— право кожного на повагу до його гідності (ст. 28);

— право звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб (ст. 40);

— діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним; права на відшкодування збитків (ст. 56);

— право захисту своїх прав та обов'язків (ст. 57);

— право не відповідати за дії, які під час їх вчинення не були визнані законом як правопорушення (ст. 58);

— право невиконання незаконних розпоряджень і наказів (ст. 60);

— право індивідуального характеру юридичної відповідальності (ст. 61);

— право підсудного на захист (ст. 63).

3. Економічні права. До цієї групи належать:

— право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 41);

— право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст. 42);

— право на працю (ст. 43);

— ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів (ст. 44);

— кожен, хто працює, має право на відпочинок.

4. Соціальні права включають:

— право на соціальний захист (ст. 46);

— право на житло (ст. 47);

— право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49);

— право на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 50).

5. Культурні права і свободи. До цієї групи прав належать

— право на освіту (ст. 53)

— свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості (ст. 54).

6. Політичні права і свободи включають:

— право на свободу об'єднання у політичні та громадські об'єднання (ст. 36);

— право на утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій (ст. 37);

— громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському референдумі, обирати і бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (ст. 38);

— право збиратися мирно, проводити збори, мітинги, походи і демонстрації (ст. 39).

Обов'язки громадян України, як уже зазначалося, обов'язок у його юридичному розумінні, — це міра належної поведінки учасників правовідносин.

Що стосується конституційних обов'язків, то вони є відносно самостійним інститутом, що об'єднує певну групу конституційно-правових норм, які позначені певною єдністю і виділені в особливий комплекс у системі конституційних прав, свобод та обов'язків людини і громадянина в Україні. Призначення цих норм визначається тим, що виконання обов'язків є передумовою реалізації прав і свобод людини і громадянина.

Людина повинна виконувати певні обов'язки, щоб при використанні своїх прав і свобод не завдавати шкоди державі, суспільству, іншим людям. Тобто обов'язки людини є логічними і обов'язковими аналогами відповідних прав і свобод.

Цей взаємозв'язок обов'язків з правами і свободами, а також з державою і суспільством дістав своє конституційно-правове закріплення у ст. 23 Конституції України, в якій зазначається, що кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.

Отже, конституційні обов'язки людини і громадянина — це закріплені в конституційно-правових нормах формально виражені правила належної поведінки людини, які застосовуються до будь-яких осіб, які перебувають на території даної держави, або до поведінки громадян даної держави, незалежно від місця їх перебування, з метою запобігти нанесенню непоправної шкоди державі, суспільству, правам і свободам інших людей.

2. Загальні (загальносоціальні) гарантії реалізації основних прав і свобод громадян України.

Важливим засобом реалізації та захисту прав та свобод людини є гарантії. Вони є системою норм, принципів та вимог, які забезпечують процес дотримання прав та законних інтересів людини. Призначенням гарантій є забезпечення найсприятливіших умов для реалізації конституційно закріпленого статусу людини. Таким чином, гарантії є засобом, що забезпечує перехід від передбачених конституцією можливостей до реальної дійсності.

Гарантії реалізації конституційних прав та свобод людини і громадянина - це умови та засоби, принципи та норми, які забезпечують здійснення, охорону і захист зазначених прав, є порукою виконання державою та іншими суб’єктами правовідносин тих обов’язків, які покладаються на них, з метою реалізації конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Ефективність гарантій залежить від рівня розвитку загальноправових принципів, стану економіки, рівня розвитку демократичних інститутів, наявності системи досконалих законів у державі, ефективності механізмів реалізації законів, ступеня правової свідомості і правової культури населення, узгодженості інтересів населення та суспільства вцілому і наявності високоефективного органу конституційного контролю.

Багатоманітність факторів, які забезпечують реальність прав та свобод, визначає різноманітність їх гарантій. Взагалі усі можливі гарантії забезпечення реалізації прав та свобод людини і громадянина прийнято поділяти на загальносоціальні (загальні) та власне правові, юридичні (спеціальні).

До загальносоціальних гарантій відносять: ідеологічні, політичні, економічні, власне соціальні, організаційні. Ті чи інші загальні гарантії завжди є пріоритетними у сфері реалізації відповідної групи прав людини і громадянина.

Так, визначальними для реалізації політичних прав громадян є політичні й ідеологічні гарантії, для реалізації економічних - ідеологічні і політичні, соціальних і екологічних — економічні, культурних - економічні 1 соціальні, особистих та інших - політичні й організаційні.

Загальносоціальні і юридичні гарантії узгоджені і тісно пов’язані між собою. Більшість перших формально закріплено в Конституції і законах України. Власне правові ж гарантії часто фактично виглядають як політико-правові, соціально-правові тощо.

До ідеологічних гарантій можна віднести ліберальну концепцію прав людини, на якій ґрунтується правова система держави, що визнає права людини як природні і передбачає їх пріоритет щодо прав колективу, держави, суспільства, а також ідеологічний плюралізм і багатоманітність, заборону визнання державою жодної ідеології як обов’язкової. Ці гарантії втілено у статтях 8, 9, 11, 15 Конституції України.

Політичними гарантіями є суверенітет держави, суворе дотримання її демократичних засад, фактична незмінність її конституційного ладу, закріпленого в Основному Законі України, суворе забезпечення законності і неможливості зловживань з боку політичної влади, відкритість політичної системи і наявність можливостей для вільної діяльності політичних партій та громадських організацій, наявність усіх інших ознак правової держави у їх сукупності.

Формальна наявність політичних гарантій також відображена у Конституції України. Так, відповідно до статей 1, 2, 5, 6, 7, 15, 37 Конституції України наша держава є суверенною і демократичною; носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні виступає народ; державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову; гарантується політичний плюралізм і водночас обмежується діяльність ультрарадикальних партій тощо.

Конституцією України визначені її конституційний лад і засоби забезпечення верховенства закону, в Україні діють велика кількість політичних партій та громадських організацій. Але цього ще недостатньо для того, щоб визнати справді ефективними та реальними політичні гарантії реалізації прав та свобод людини і громадянина.

Проте,  саме  ці  гарантії є  визначальними.  Адже неефективний політичний  (державний) лад гальмує розвиток економічних та інших відносин  і,  відтак,  не дає можливості  створити  належні економічні, ідеологічні, соціальні та правові гарантії реалізації прав та свобод людини і громадянина.

Економічні гарантії знайшли своє відображення у статтях 13, 41, 95 та інших Конституції України. Ними є ринкова економіка, основу якої становлять відносини приватної власності, поєднані зі свободою підприємницької діяльності та ефективним використанням державної власності і дієвою системою державного регулювання економіки, а також ресурсна, фінансова та технологічна незалежність національної економіки від інших країн.