Гендерні  особливості стратегій  поведінки у конфліктних  ситуаціях

Зміст  
 

Вступ

     Найважливішою діяльністю людини протягом життя є спілкування. Воно передбачає взаємодію між ровесниками, між різними поколіннями, між людьми з різними соціальними ролями та станами. Кожна людина має свої певні риси характеру, свої погляди на ті чи інші речі, щось своє особисте. І часом невміння правильно спілкуватися, насадження волі та поглядів однієї людини іншій призводить до міжособистісного конфлікту.

     Міжособистісні  стосунки складаються в реальних умовах життя та діяльності людей, у процесі їх взаємодії. На тому, як розвиваються стосунки, істотно позначаються різні об'єктивні чинники, що визначають успішність таких контактів або ускладнюють їх формування. Найповніше суб'єктивний характер міжособистісних стосунків виявляється в сумісності людей.

     Психологічна  сумісність людей передбачає спільність поглядів, переконань, соціальних і моральних установок, цінностей, ставлень. Усе це найбільше духовно зближує людей. Психологічна сумісність, яка на них базується, — це вищий інтегративний рівень сумісності людей, яка характеризує глибокий, змістовий бік взаємодії та зумовлює її ефективність.

     Відсутність сумісності у групі людей, включених  у виконання суспільно чи особистісно  значущої діяльності, за певних умов може спричинити конфлікт.

     Проблемою конфлікту як психологічного феномену займалися та займаються відомі вчені минулого та сучасності: Андреєва Г.М., Бодалєв А.А., Гозман Л.Я., Левін К., Обозов М.М., Орбан-Лембрик Л.Е., Скотт Д. Г., Трофімов Ю.Л., Юсупов І.М. та інші.

     Але як нам відомо, за кожною особистістю, яка вирішує конфлікт є певні особливості, які притаманні тільки їй. Та все одно можна виокремити спільні риси поведінки у конфлікті певних людей, їх можна об’єднати на статевою ознакою, властивостями характеру, типами темпераменту тощо.

     Найбільш  характерною ознакою, яка накладає відбиток на все життя та особливості взаємодії людини з оточуючими є її приналежність до статі. Чоловіки і жінки відрізняються багатьма сферами – у пізнавальному розвитку, у фізіологічному становленні, у складі розуму, у звичках, вольовій та емоційній сфері. Зрозуміло, що і ситуації вони вирішують по-різному.

     Також важливими для формування особистості  чоловіка і жінки є періоди  становлення їх особистості –  дошкільний вік, молодший шкільний, підлітковий  та юнацький періоди. Завершення формування та удосконалення особистості, вироблення всіх її навичок та вмінь починається у юнацькому віці, який поєднується із вступом до Вузу. Змінюється соціальне середовище перебування особистості, з’являються нові ролі, нові члени колективу і т.д. І тому так важливо вміти знаходити з оточуючими спільну мову, досягти взаєморозуміння. Але цього не завжди вдається досягти, тому гостро стоїть питання профілактики конфліктів у студентському середовищі та знаходження правильних варіантів поведінки при вирішенні конфліктних ситуацій.

     Актуальність  вибору теми курсової роботи зумовлена необхідністю дослідження гендерних особливостей поведінки студентів у конфліктних ситуаціях.

     Об'єктом  дослідження обрано конфлікт як психологічний феномен.

     Предметом курсової роботи є гендерні особливості поведінки студентів у конфлікті.

     Мета  дослідження – розкрити сутність та особливості конфлікту, вказати на гендерні особливості поведінки студентів у вирішенні конфліктних ситуацій.

     Мета, предмет та об’єкт зумовили виконання  наступних завдань:

• зробити ґрунтовний аналіз теоретико-методологічної бази стосовно даної  проблеми;
• розкрити особливості виникнення, перебігу та ефективного вирішення конфліктних ситуацій, з'ясувати доцільність використання конкретних шляхів подолання конфліктів;
• розглянути специфіку форм поведінки у конфліктній ситуації;
• вказати гендерні особливості поведінки студентів у конфлікті;
• провести дослідження та проаналізувати його результати щодо поведінки студентів-юнаків та дівчат у конфлікті.

     При написанні курсової роботи використовувалися методи теоретичного та емпіричного дослідження, аналіз літератури,  спостереження, опис, аналіз і синтез, узагальнення і систематизація.

     Структура роботи. Курсова робота складається  із двох розділів, висновків, списку використаних джерел (31 найменування). Також робота містить 3 таблиці 2 рисунки і 4 додатки.

Розділ  І Визначення конфлікту  та теоретичні особливості  гендерної поведінки  при конфліктній  взаємодії

1.1 Конфлікт: поняття,  основні складові

     Як  відомо, спілкування є не тільки основним процесом передачі - отримання інформації, а й чи не найголовнішою потребою людини у самореалізації та визнанні суспільством. Міжособистісна взаємодія не завжди відбувається спокійно, та з бажаними результатами. Агресивну форму міжособистісної взаємодії  називають конфліктом.

     Конфлікт, на думку Андрєєвої Г.М. — це суперечність, що виникає між людьми у зв'язку з розв'язанням тих чи інших питань соціального чи особистого життя. Стан конфлікту характеризується гострими негативними емоційними переживаннями його учасників. Конфлікт може виявитися на рівні свідомості окремо взятої людини — це внутрішньо особистісний конфлікт, а також у міжособистісній взаємодії та на рівні міжособистісних групових стосунків [1, 124].

     Внутрішньо  особистісний конфлікт виникає тоді, коли спостерігається сутичка рівних за силою та значущістю, але протилежно спрямованих мотивів, потреб, інтересів, потягів у однієї й тієї самої людини (наприклад, необхідність дотримати дане слово та неможливість зробити це через зваби, утриматися від яких особистість не в змозі) [18, 73].

     Міжособистісний конфлікт спричиняється ситуацією, в якій члени групи прагнуть до несумісних цілей або керуються несумісними цінностями чи нормами, намагаючись реалізувати їх у спільній діяльності. Конфлікт може виникнути при розподілі функціональних обов'язків між членами групи чи при обговоренні шляхів досягнення спільної мети діяльності.

     Міжгруповий конфлікт спостерігається там, де гострі суперечності виявляються у стосунках між окремими соціальними групами, що мають на меті власні інтереси, причому своїми практичними діями перешкоджають одна одній. До такого конфлікту можуть призвести шпигунство, суперництво у боротьбі за зони впливу тощо [19, 18].

     Суперечності  в міжособистісних стосунках  не завжди спричинюються до конфлікту: чимало з них розв'язуються шляхом домовленості, досягнення консенсусу. У групах і колективах, які вже сформувалися і члени яких мають достатній досвід спільного співжиття, суперечності виникають не так часто, як у новоутворених. Це пов'язане з тим, що завдяки взаємопізнанню та взаємній адаптації досягається такий рівень сумісності членів, коли небезпека розв'язання конфлікту зводиться до мінімуму. У групах і колективах, що перебувають у стадії становлення та розвитку, суперечності часто завершуються конфліктами. Причинами цього можуть бути психофізіологічна та соціально-психологічна несумісності, важкий характер окремих членів, завищена самооцінка тощо.

     В особистих взаємовідносинах, що ґрунтуються  на дружніх стосунках і спільності життєвих інтересів, несумісність рідко буває причиною конфліктів. Коли ж з якихось причин тенденції несумісності починають виявлятися у стосунках, взаємовідносини людей припиняються.

     Кожний  реальний конфлікт має процесуальний  характер. Розгляд динаміки конфлікту вимагає поділу його на стадії. Це виникнення об'єктивної конфліктної ситуації, усвідомлення її, здійснення конфліктної поведінки, розв'язання конфлікту.

     У більшості випадків конфлікт зумовлений об'єктивною ситуацією. Але певний час вона може не усвідомлюватися Тому цю стадію названо стадією потенційного конфлікту. Об'єктивація конфлікту здійснюється лише після усвідомлення об'єктивної ситуації як конфлікту. Саме усвідомлення породжує конфліктну поведінку. Та нерідко реальний конфлікт виникає, коли об'єктивних умов конфлікту нема. Ю.Л. Трофімов вказує на такі можливі такі варіанти співвідношення між образом конфліктної ситуації та реальністю [25, 231-232]:

1. Об'єктивно конфліктна ситуація існує, її учасники вважають, що їхні цілі, інтереси конфліктні, і правильно розуміють сутність себе, інших, ситуацію в цілому. Це адекватно усвідомлений конфлікт.
2. Об'єктивно конфліктна ситуація існує, сприймається як конфліктна, але усвідомлюється з певними відмінностями  від реального контексту. Це неадекватно усвідомлений конфлікт.
3. Об'єктивно конфліктна ситуація існує, але не усвідомлюється. У цьому разі конфліктна взаємодія відсутня.
4. Об'єктивно конфліктної ситуації немає, але стосунки сприймаються як конфліктні. Це удаваний, помилковий конфлікт.

     Усвідомлення ситуації як конфліктної завжди має емоційне забарвлення. Виникнення та вплив емоцій на перебіг конфлікту є дуже важливою проблемою адекватного розв'язання конфліктних ситуацій і вимагає спеціального аналізу.

       Конфліктні дії різко загострюють  емоційний фон перебігу конфлікту, а негативні емоції, що виникають цей час, у свою чергу, стимулюють конфліктну поведінку. Взаємні конфліктні дії здатні змінювати, ускладнювати первинну конфліктну структуру, що породжує нові чинники конфліктних дій. Стадія конфліктної поведінки може призвести до зміни конфлікту, його характеру, типу. З іншого боку, під час конфліктних дій учасники стикаються з реальністю,  яка коригує первинні образи ситуації, що може привести до адекватного розуміння конфліктної ситуації і сприяти її адекватному розв'язанню. 

     Орбан-Лембрик  Л.Е. [22] вважає, що процес взаємодії  не завжди відбувається в бажаному напрямі. Між людьми, які контактують, можуть виникнути часткові суперечності, а може виявлятися й антагонізм позицій, породжений наявністю в них цінностей, цілей і мотивів, що взаємозаперечуються. Тоді стосунки ускладнюються до такої міри, що говорять про виникнення міжособистісного конфлікту, під яким прийнято розуміти зіткнення протилежних поглядів, інтересів і дій окремих людей та груп.

     На  психологічному рівні суперечність проявляється в сильних негативних переживаннях учасників стосовно ситуації, опонентів і самих себе. Тобто в конфліктів висока психологічна ціна — розмаїття негативних емоцій, стресів, переживань, розчарувань, втрат, провин. Конфлікт може привести до зміни системи стосунків і цінностей. За умов конфлікту люди ніби по-іншому починають сприймати реальність, вдаватися до дій, які зазвичай для них не властиві. Важливо підкреслити, що в конфлікт переростає не будь-яка суперечність, а, як правило, така, в якій представлені найсуттєвіші потреби, прагнення, інтереси, цілі людей, соціальний статус особистості, її престиж [22, 515].

      Якщо конфлікт своєчасно не вирішується, то це може призвести до неврозів, хворобливих  станів, стійкого розладу стосунків між індивідами, які взаємодіють.

     Соціальна психологія передусім зосереджує увагу  на таких аспектах конфлікту, як усвідомлення ситуації конфлікту її учасниками; виокремлення соціально-психологічних  складових, котрі зумовлюють внутрішню характеристику конфлікту, тобто сукупність мотивів, реальних інтересів, цінностей, що спонукують людину чи групу осіб брати участь у розв'язанні суперечностей; з'ясування причин і стадій формування суб'єктивного образу конфліктної ситуації.

     Соціальна та індивідуальна важливість міжособистісного конфлікту може бути неоднозначною. За одних умов конфлікт може виникнути як результат відмінності базових цінностей, моральних якостей, особливостей світосприйняття окремих індивідів, в іншому разі суперечності, що виникають, можуть базуватися на «дрібніших» причинах.  Має значення і той факт, що в міжособистісному конфлікті зменшується здатність його учасників до саморегуляції, свідомого самоконтролю, часто спостерігаються афективні дії, знижується стійкість до стресів та фрустрації.

     Звичайно, бувають ситуації, коли саме конфлікти  допомагають розв'язати злободенні проблеми. Тобто, з одного боку, конфлікти  створюють напружені взаємини між  людьми, переключають їхню увагу з  безпосередніх турбот на «з'ясування стосунків», важко позначаються на нервово психічному стані сторін конфлікту, а з іншого, міжособистісні конфлікти можуть мати не лише деструктивну, руйнівну, а й творчу силу, коли їх подолання сприяє поліпшенню стосунків, взаєморозуміння між людьми.

     Конструктивна, позитивна роль конфлікту може також полягати в зростанні самосвідомості учасників конфлікту, якщо той переслідує соціально значущу мету; у багатьох випадках конфлікт формує та затверджує визначені цінності, поєднує однодумців, відіграє роль запобіжного клапана для безпечного й навіть конструктивного виходу емоцій. Таким чином, до самого факту конфлікту не можна ставитися однозначно. Аналізуючи його, слід враховувати як соціальну природу конфлікту, так і його психологічні наслідки [22, 515-516].

     У соціальній психології в основному склалося уявлення про конфлікт, його структуру, динаміку, функції й типологію. Щодо структури конфлікту, то  Орбан-Лембрик Л.Е.  виокремлює такі його основні елементи:

• учасники конфлікту, які називаються опонентами (від лат. — той, що заперечує), суперниками, противниками і представляють не менше двох сторін;

• позиція сторін (внутрішня і зовнішня);

• конфліктна ситуація;

• інцидент, тобто дія, що спрямована на створення конфлікту;

• об'єкт конфлікту (реально наявна об'єктивна причина, через яку опоненти вступають у «боротьбу»);
• предмет конфлікту (та внутрішня причина, наприклад особиста неприязнь, яку має кожен опонент, що вступає в конфлікт);
• розвиток і розв'язання конфлікту [22, 517].

     Оскільки  в конфліктах беруть участь окремі особи, які передусім захищають не власні інтереси, а інтереси групи, то опоненти, що вступають у конфлікт, мають різну «вагу», «силу», яка й визначає можливість перемоги. Зазначену характеристику «сили» в теорії і практиці конфлікту називають рангом опонента. При цьому опонентом першого рангу стає людина, яка діє від свого імені й переслідує в конфлікті досягнення особистих цілей.

     Учасником другого рангу є «особистість», яка обстоює в конфлікті інтереси малої групи. Учасником третього рангу називають структуру (чи окрему особистість), яка складається із взаємопов'язаних груп (наприклад організація), що обороняє у цьому конфлікті спільну мету. Можна виокремити й четвертий ранг, при якому опонент має можливість говорити від імені соціальної системи, уособлювати собою культуру, моральність та ін. Також ведуть мову і про так званий нульовий ранг, котрий утілює особливості порушника певних соціальних норм. У ході розв'язання конфлікту свідомо чи несвідомо опоненти намагаються підвищити свій ранг і знизити ранг протилежної сторони аж до нульового.

     На  думку Степанова О.М., у  кожному  конфлікті можна виділити його окремі компоненти (сторони) — пізнавальний, емоційний, вольовий [28, 211].

• Пізнавальний компонент полягає в протиріччі сприймання тих чи інших подій, явищ, фактів його учасниками в існуючій ситуації, викривленні уявлень про індивідуальні особливості один одного та займану позицію, справжні причини напруженості, можливі варіанти вирішення проблеми. Конфлікт може також спричинитися акцентуванням уваги не на цілісному тлі події, а на окремих її фрагментах (частинах, деталях); загостренням пам'яті на негативних обставинах, пов'язаних з контактами конфліктуючих у минулому; низьку критичність мислення, нездатність зрозуміти позицію іншого чи визнати правильність відмінної від своєї точки зору, тенденційність та упередженість оцінок.
• Емоційний компонент конфлікту виявляється як взаємна антипатія чи особлива небезсторонність один до одного, взаємна подразливість та збудливість, агресивність та злобливість, неприйнятність емоційного стану іншої людини, емоційна тупість чи, навпаки, підвищена ранимість, а також як зневажливість, погорда, презирство, що підкреслено демонструється у спілкуванні.
• Вольовий компонент конфлікту виражається через взаємну демонстрацію (звичайно — словесну) суперечності позицій, непоступливість, негативізм, небажання зрозуміти один одного і розібратися в ситуації, що склалася, затяте нав'язування своєї точки зору.

     Зазначені компоненти конфлікту взаємодоповнюють один одного, щоразу виявляючись по-різному.

     Також важливими в конфлікті є мета, яка стоїть перед опонентами (протиборствуючими  сторонами), та питання: чи можливо вирішити цей конфлікт мирним шляхом та з  максимальною вигодою для обох сторін.

1.2 Характерні ознаки  та причини виникнення конфліктів

     Виокремлюючи  особливості та складові частини  конфліктної ситуації, доречно буде зазначити, що важливим моментом у знаходженні  взаєморозуміння є саме причина  конфлікту, його першопочаток та  стадії розвитку.

     Необхідно розрізняти причину і привід виникнення конфлікту, причому вони можуть бути як справді суттєвими, так і незначними й оцінюватись кожною із сторін по-різному. Причини не завжди «лежать на поверхні», вони інколи знаходяться в минулому і тому приховані, незрозумілі одній із конфліктуючих сторін.

     Конфлікт  може виникнути непередбачено (випадково, ситуативно) чи викликатися спеціально (провокуватися), загострюватися при виникненні сприятливої ситуації. Є ще один варіант виникнення конфлікту, який полягає в поступовому накопиченні у стосунках різних, поки що незначних суперечностей, виникненні ворожнечі та її загостренні, «розпалюванні» родичами, близькими — аж до цілковитої неможливості нормального співіснування.

     Основними ознаками конфлікту  як психологічного феномену, на думку Максименко С.Д., є:

1. наявність протиріччя (реального чи уявного, вигаданого), що оцінюється як непереборне і набуває відкритої, демонстративної форми. Таке протиріччя може виникнути власне як функція ситуації, так і бути результатом «зусиль» учасників, їхніх вчинків, поведінки, ставлення один до одного;
2. зміна характеру спілкування в напрямі конфронтації, негативної спрямованості мінімум однієї, а частіше — обох сторін. Відчуваючи взаємну неприязнь і небажання спілкуватись, учасники конфлікту вимушені це робити (через наявність відносин службової залежності чи підпорядкованості, для «збереження» сім'ї тощо), що стимулює ескалацію конфлікту;
3. активність сторін, прагнення до перемоги будь-що, поступове розширення арсеналу використовуваних засобів — осуд, залякування-шантаж, погрози, фізичний вплив та ін.;
4. підвищений емоційний фон, загострення негативних емоцій аж до їх повної безконтрольності [18, 72].

       Серед загальних причин виникнення  конфліктів, пов'язаних із психологічними  та соціально-психологічними особливостями учасників міжособистісної взаємодії, Орбан-Лембрик Л.Е. називає такі:

• ціннісні чинники (принципи, які проголошує людина або відкидає; особистісні системи переконань, вірувань тощо);
• особливості стосунків, пов'язаних з почуттям задоволення від взаємодії чи його відсутністю (враховуються їхні основа, сутність, баланс сили, значущість для себе й інших, тривалість, сумісність/несумісність сторін тощо);
• поведінкові чинники (ущемлення інтересів, підривання само 
  оцінки, егоїзм, безвідповідальність, несправедливість, скептицизм, зосередження уваги на дріб'язках, грубість, тиск);
• незнання тих чи інших характерологічних, психологічних властивостей іншої особи;
• неправильне тлумачення думок, вчинків (брак неформального 
  спілкування, внаслідок чого створюється поверхове уявлення 
  про співрозмовника; психологічна скутість, невміння або боязнь продемонструвати свої справжні якості; психологічна насиченість, коли одноманітність осіб, умов роботи, ритму праці викликає негативні емоції);
• недотримання загальноприйнятих моральних норм, переоцінка власних можливостей і недооцінка можливостей інших [22, 517-518].

     Причини конфліктів можна поділити на об'єктивні  та суб'єктивні, причому в обох випадках вони негативно впливають як на стосунки в офіційній та неофіційній сферах, так і на психологічний стан окремої особистості.

     На  думку Скотта Д. Г. об'єктивними причинами конфліктів у колективі можуть бути: недоліки в організації роботи, нераціональний розподіл обов'язків та нерівномірна завантаженість людей роботою, а також формальне об'єднання в робочі групи без врахування психологічної сумісності учасників. Стосовно конфліктів у сім'ї — це передусім матеріальні нестатки, побутова невлаштованість. Слід враховувати, що кожна об'єктивна причина набуває особистісного звучання, а наявні протиріччя призводять до загострення стосунків між людьми [27, 231].

     Власне  суб'єктивними причинами  є: негативний соціально-психологічний клімат, невідповідність офіційної та неофіційної структур колективу (протиборство між керівником (наприклад, старостою в класі) і неформальним лідером, ворожнеча між окремими неформальними групами), негативні риси характеру та деякі особливості особистості (егоїзм, недостатні самовладання та витримка, завищені самооцінка та рівень домагань, тривожність), наявність психологічних бар'єрів.

     Конфлікт  може викликатись відразу кількома причинами, одна з яких — основна, базова, а інші можуть не усвідомлюватись чи маскуватись (наприклад, особиста недисциплінованість пояснюється великим обсягом роботи, недоліками в роботі громадського транспорту). Під час конфлікту інколи виникають нові причини, які стають домінуючими або ж повністю заміняють первісні.

     Які б не були причини конфлікту, потрібно гуманно вирішувати його, досягти  взаєморозуміння протилежних сторін, та розв’язати цю ситуацію найбільш прийнятним способом.

1.3 Функції, стадії  та форми перебігу  конфлікту

     Функціональний  аспект конфлікту зумовлений потребою змін у людських стосунках. Щодо сутності цих стосунків конфлікт є протиборством, зіткненням протилежних тенденцій, оцінок, принципів, еталонів поведінки щодо предмета конфлікту. З боку цілей конфлікт відбиває прагнення затвердити принцип, вчинок, ідею, самоствердитися. З точки зору стану міжособистісних стосунків конфлікт є деструкцією цих стосунків на емоційному, пізнавальному та поведінковому рівнях. Якщо у визначенні конфлікту спиратися на його суб'єктів, то він може розглядатися як форма комунікації.

     Трофімов  Ю.Л. стверджує, що « … конфлікт як психічний стан є водночас захисною та емоційно забарвленою реакцією, реакцією на ситуації, що психологічно травмують людину, на перепони в досягненні певних цілей» [25, 236].

     Виходячи  з оцінки результатів конфлікту, його можна вважати дезінтегруючою силою людських стосунків, а його ліквідацію — інтегруючою. З інструментальної точки зору конфлікт виступає як засіб самоствердження, подолання негативних тенденцій. Процесуальний бік конфлікту є ситуацією пошуку виходу, засобів стабілізації стосунків.

     Розумінню природи конфліктів сприяє їх класифікація, що має спиратися на соціально-психологічні ознаки. Якщо розглядати конфлікт як протиборство, то треба виділити такі суперечності:

• суперечності пошуку (конфлікт нового та консервативного),
• суперечності групових інтересів,
• суперечності особистих інтересів,
• суперечності нереалізованих очікувань.

     Вивчаючи  конфлікти з різних точок зору, дослідники виділяють різні засади класифікації та висувають на їх основі різні типології. Тому не можуть здійснитися  спроби запропонувати єдину класифікацію конфліктів.

     Основною  ознакою для класифікації конфліктів є співвідношення між об'єктивним станом справ та тим станом, який реально склався у конфліктуючих сторін. Обозов М.М. [21] виділяє такі типи конфлікту:

1. «Реальний конфлікт» — це конфлікт, який об'єктивно існує і адекватно сприймається.
2. «Випадковий, або умовний, конфлікт» — залежить від обставин, що можуть змінюватися, але ці обставини не усвідомлюються конфліктуючими сторонами.
3. «Зміщений конфлікт» — реальний конфлікт, за яким приховується інший конфлікт, що є справжнім чинником конфліктної ситуації.
4. «Помилково дописаний конфлікт» — конфлікт, що помилково тлумачиться.
5. «Латентний конфлікт» — конфлікт, який має відбутися, але не виникає тому, що не усвідомлюється.
6. «Хибний конфлікт» — у цьому випадку реальних підстав для конфлікту не існує, об'єктивно його немає, але він виникає у свідомості конфліктуючих сторін через помилкове сприймання та розуміння ситуації [21, 234-239].

      Із функціональної точки зору класифікація конфліктів може будуватися за принципом доцільності-недоцільності. Згідно з цим принципом виділяють:  позитивні (конструктивні), негативні (деструктивні) конфлікти.