Гендерные особенности рефлексии

Вступ

Проблема розвитку рефлексії  є однією з ключових в психології. Вона широко обговорюється в рамках вітчизняних і зарубіжних психологічних  досліджень. Вивчення структури рефлексії, динаміки її розвитку становить великий  інтерес, як у теоретичному, так і  в практичному плані, оскільки дозволяє наблизитися до розуміння механізмів формування особистості. 
 У ряді експериментальних досліджень рефлексія виступає не тільки як суттєвий компонент будь-якого іншого предмета, а й як предмет спеціального психологічного вивчення, наприклад: в дослідженні Н. І. Гуткиной рефлексивних очікувань особистості, М. М. Муканова - специфіки рефлексії в представників «традіціональной культури », А. В. Захарової, М. Е. Боцманова і

Е. Р. Новікової - вікових  особливостей рефлексії. При цьому  залежно від тієї області, в якій проводиться психологічне дослідження, виділяється та чи інша «грань» рефлексії, акцентується той чи інший її аспект.

В цілому аналіз вітчизняних  конкретно-експериментальних робіт, присвячених вивченню рефлексії, показує, що вона досліджується в чотирьох основних аспектах: кооперативному, комунікативному, особистісному й інтелектуальному. Виходячи з цього, розглянемо найбільш поширені визначення рефлексії, що формулюються в контексті проблематики тієї чи іншої галузі психології, як: 1) здатність  розуму звертати свій «погляд на себе, 2) мислення про мислення, 3) аналіз знання з метою отримання нового знання або перетворення знання неявного в  явне:

4) самоспостереження за  станом розуму або душі; 5) вихід  з «полону» життєдіяльності; 6) дослідницький акт, що направляється людиною на себе, і т. п.

          Момент особистісно-смислової зумовленості стає центральним при іншому розумінні механізму рефлексії, а саме як переосмислення і перебудови суб'єктом змістів своєї свідомості, своєї діяльності, спілкування, тобто своєї поведінки, як цілісного ставлення до навколишнього світу. В процесі переосмислення виділяються 5 етапів (фаз):

1) актуалізація смислових  структур «я» при входженні  суб'єкта в проблемно-конфліктну  ситуацію і при її розумінні, 

2) вичерпання цих актуалізували  смислів при апробування різних  стереотипів досвіду і шаблонів дії; 3) їх дискредитація аж до повного знесмислення в контексті виявлених суб'єктом протиріч; 4) інновація принципів конструктивного подолання цих протиріч через осмислення цілісним «я» проблемно-конфліктної ситуації і самого себе в ній як би заново - власне фаза «переосмислення»,

5) реалізація цього заново  знайденого цілісного сенсу через  подальшу реорганізацію змістів  особистого досвіду й дієве,  адекватне подолання протиріч  проблемно-конфліктної ситуації.

Тема взаємозв`язок статі та рефлексії не розроблена на даному етапі розвитку досліджень у сфері рефлексії, тож представляє особливу цінність та інтерес для наукового дослідження та розвитку психологічного знання.

Згідно соціальних уявлень  та стереотипів жінки вважаються більш заглибленими у себе, схильними  до роздумів, самоаналізу , рефлексуванню  у цілому. Тож на нашу думку, було б цікаво перевірити дану теорія емпірично  і виявити, чи є суттєві розбіжності  у рефлексуванні особистостей згідно статевої приналежності.

Практична значущість роботи визначається можливістю використання отриманих у дослідженні даних  у практичній діяльності педагогів. У сучасній психології спостерігається як інтенсивне зростання експериментальних і прикладних досліджень рефлексивних процесів, так і поглиблений аналіз їх теоретичних підстав. В цілому це свідчить про виділення та становленні такої особливої ​​галузі знання, як психологія рефлексії.

Теоретичною основою роботи послужили дослідження як вітчизняних  авторів - В.В.Столина, С.Ю.Степанова, Г.П.Щедровицкого, І.Н.Семенова та ін, так і зарубіжних - Дж.Локка, Буземана, та ін.

У зазначених роботах розглядаються  такі питання як структура рефлексії, динаміка її розвитку в онтогенезі, соціально - перцептивні аспекти рефлексії, пов'язані з особливостями самооцінок, з самосвідомістю і пізнанням інших людей, та ін..

Мета нашої роботи з`ясувати роль статі у рефлексуванні особистостей в юнацькому віці. Виходячи з мети маємо такі задачі:

1. Проаналізувати літературу з питання рефлексії.
2. На основі аналізу літератури з`ясувати роль рефлексії у житті юнаків.
3. З`ясувати чи є взамозв`язок між особливостями рефлексування та статтю.
4. Визначення подальших перспектив розробки заявленої проблематики.

Гіпотеза дослідження: рівень рефлексії у особистостей жіночої статі в юнацькому віці вищий, ніж рівень рефлексії  у особистостей чоловічої статі в юнацькому віці.

Об`єктом нашого дослідження є рефлексія в юнацькому віці.

Предметом – роль статі у рефлексу ванні особистостей в юнацькому віці.

1.1. Становлення поглядів  і основні сучасні підходи до дослідження рефлексії у психології.

Незважаючи на те, що практично  всі сучасні підходи до розуміння рефлексії спираються в своїй основі на різні напрями філософської думки, після виділення психології як самостійної галузі наукових досліджень на рубежі XIX і XX століть проблема рефлексії виявилася витисненою з психології, що спиралася в цей період свого розвитку на методологію природничих наук.

Серед різних напрямків, що сформувалися в психології в першу третину XX століття, склалося неоднозначне ставлення до проблематики рефлексії - від повного заперечення необхідності дослідження цієї проблеми в контексті психологічного знання до визнання її основним психологічним методом. При цьому відсутня була не тільки єдина система поглядів на склад і структуру рефлексивних процесів, але і не було сформульовано чіткого визначення рефлексивної функції.

Тільки в 1930-х роках  А. Буземаном було сформульовано  «психологічне» визначення рефлексії як перенесення переживання з зовнішнього світу на себе [33]

У розвитку поглядів на проблему рефлексії в зарубіжній психології має дві основні лінії. Перша бере свій початок від інтроспективної психології, що визнала рефлексивні процеси основними у функціонуванні психіки, а рефлексування - базовим методом дослідження свідомості. Значно видозмінюючись, ці погляди знайшли своє відображення в таких сучасних напрямах, як гуманістична психологія, гештальтпсихології, екзистенціяальна психологія. Друга, хронологічно пізніша лінія розвитку, бере початок в ранніх роботах по дослідженню мислення в когнітивної психології. Її подальший розвиток пов'язаний з виділенням і дослідженням процесів, не беруть участь безпосередньо в переробці інформації, а регулюють її здійснення, які згодом були позначені як «мета-процеси».

Становлення психології рефлексії  у вітчизняній науці, як відмічає І.М. Семенов, «спочатку носило комплексний, междисциплінарний характер і стимулювалося як розвитком філософської думки в області гносеології, логіки та методології наукового пізнання, так і необхідністю психологічного забезпечення потреб практики управління наукою. В цілому у розвитку вітчизняної психології рефлексії автор виділяє п'ять основних етапів:

1. 1920 - 1950-і роки. Даний  етап характеризується розвитком  психології на базі методології  марксизму, і рефлексія в рамках  даного гносеологічного напряму  виступає як общепсіхо-логічний  принцип пізнання усвідомлених і довільних психи ¬ чеських явищ

(П.П. Блонський, Л.С. Виготський, С.В. Кравков) .

2. 1950 - 1960-і роки на перший  план виходить проблематика свідомості та формування діяльнісного підходу до аналізу психічних явищ

(А.Н. Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн, Є.В. Шорохова). У методології наукового пізнання актуальними стають проблеми наукового мислення (Б.М. Кедров, В.Н. Садовський, Г.П. Щедровицький,

Е.Г. Юдін та ін), пошуку методологічних засобів системного аналізу наукового знання, моделювання мислення людини на ЕОМ. Дані проблеми стимулювали появу таких моделей рефлексії, як «рефлексивний вихід» (Г. П. Щедровицький), «система з рефлексією» (М. А. Розов).

3. 1970-і роки. Подолання  домінування характерною для попередньої го етапу кібернетичної парадигми на базі системно-діяльнісної методології. Починається диференціація проблматики рефлексії, і розгортаються експериментальні дослідження рефлексивних процесів в руслі педагогічної психології (В. В. Давидов), психології мислення (Ю.Н.Кулюткін, І.М. Семенов), проблематики діяльності та її регулювання (Н.Г. Алексєєв, Г.П. Щедровицький), соціальної психології (К.Є. Данілін). Вперше проводяться дослідження ролі рефлексії у вирішенні типових і творчих завдань (І.М. Семенов, В.К. Зарецький, С.Ю. Степанов), де рефлексія розглядається як усвідомлення засобів, способів і підстав розумової діяльності, що здійснюють її регуляцію.

4. 1980-і роки. Поставлено проблему предмета і методу психологічного вивчення рефлексії (І.Н. Се ¬ менів, С.Ю. Степанов). Сформувалися два основні підходи до розуміння рефлексивних феноменів. Згідно одного з них, рефлексія є діяльність «по встановленню відносин між зв'язками об'єктів, що здійснюється шляхом рефлексивного виходу і складається з п'яти етапів: зупинка, фіксація, об'єктивація, відчуження, символізація (Н. Г. Алексєєв)» [17 , с. 103]. На відміну від такої миследіяльнісної трактування в рамках другого підходу рефлексія розуміється як переосмислення в проблемно-конфліктній ситуації цілісним «Я» змістів своєї свідомості. Даний процес також включає п'ять етапів: репродукція стереотипів, регресія переживання, кульмінація натхнення, прогресія самосвідомості, продуктивні інновації.

5. Середина 1980-х - 1990-і роки. Істотне розширення поля досліджень рефлексіх разом із збільшенням комплексних, міждисциплінарних розробок, що синтезують результати теоретичних і емпіричних досліджень в рамках системного підходу до вивчення людини.

В даний час поняття  рефлексії є вже не тільки філософським і загальнонауковим, але також і конкретно-науковим, психологічним поняттям.

Вже на початку XX століття вітчизняними психологами було сформульовано теоретичний опис процесів, що відносяться до рефлексивним феноменам, і, що особливо важливо, вказана їх складність, різноманіття і віднесеність до всіх рівнів психічної організації.

На сучасному етапі  дослідження рефлексії проводяться  в рамках більшості галузей психологічного знання: рефлексивні процеси вивчаються в соціальній психології у зв'язку з проблемою групової взаємодії, міжособистісного спілкування, соціальної перцепції, емпатії [2, 3, 9; 29; 30;]; у загальній психології в рамках проблем самосвідомості і саморозвитку особистості [6; 20; 21; 28; 32;], регуляції пізнавальних процесів і діяльності [1, 5, 7; 11; 34;]; здібностей і довільної активності [21; 22; 24; 27; 32;]; у віковій психології [10; 26; 28 ; 30;], а також в медичній [24; 31;], педагогічній [15; 18; 28;], організаційної психології [22;] та психології управління [19; 20;].

Таким чином, проведений аналіз вказує на те, що до нашого часу сформувався ряд актуальних проблем теоретичного та експериментального дослідження рефлексії. Це розробка типології функцій рефлексії в організації діяльності і спілкування, дослідження рефлексії як рівня (або компонента) мислення та механізму саморозвитку особистості в творчому процесі, а також проведення прикладних досліджень рефлексії для практично значущих розробок в області соціальної, педагогічної, інженерної психології та патопсихології.

Широке використання знань про рефлексію в теоретичних і прикладних дослідженнях різних психічних явищ, а також безсумнівна практична значущість знань і недостатня розробленість цього поняття диктують необхідність інтенсифікації досліджень рефлексії. При цьому доводиться враховувати специфіку рефлексії як предмета наукового дослідження і своєрідність даної проблеми в цілому.

Одним з найбільш показових з точки зору розвитку проблеми рефлексії і характеристики спектра проведених в даний час досліджень є напрямок, пов'язаний з типологізацій рефлексивних феноменів. Він дозволяет «перекинути міст» від історико-наукового аспекту до характеристики сучасного стану проблеми рефлексії [16].

Питання про типологізації  рефлексивних феноменів вирішується в сучасній психології неоднозначно, при цьому автори розходяться в думках щодо самої можливості виокремлення груп рефлексивних процесів [13]. Зокрема, Д.І. Дубровський і Д.І. Суарес Родрігес, вважаючи рефлексії «цілісним» феноменом, відкидають можливість тіпологіза ¬ ції її форм і проявів [16]. Тим не менше, більшість авторів: І.М. Степанов, С.Ю. Семенов, А.Б. Холмогорова, В.І. Слободчиков та ін - пропонують різні класифікації рефлексивних процесів, розходячись в критеріях виділення їх типів [18; 20;]. Ю. І. Лобанова розрізняє два види рефлексії з направленістю на рефлектуючий об'єкт: предметну, контролюючу конструктивну діяльність, і соціально-психологічну, обслуговуючу ситуації микросоциального взаємодії [26]. За змістом рефлексивних процесів автор виділяє доособистісну, особистісну і міжособистісну рефлексію. Тим не менш, залишається незрозумілим, що саме виділяє автор: види або етапи формування рефлексивних процесів.

А. Б. Холмогорова, визначаючи рефлексію як особистісну форму регуляції мислення, класифікує види рефлексії в залежності від функцій, які вони реалізують в діяльності, і розрізняє контрольну, конструктивну, мобілізуючу і захисну рефлексію [18]. У рамках того ж напряму

  І. С. Россохіна говорить про два типи рефлексії, різних за своїм впливом на психічне здоров'я особистості: патогенної і саногенні [14].

А.В. Карповим були виділені різні рівні рефлексії в залежності від стеупеня складності рефлексуючого змісту: а) перший рівень включає рефлексивну оцінку особистістю актуальной ситуації, оцінку своїх думок і почуттів в даній ситуації, а також оцінку поведінки в ситуації іншої людини; б ) другий рівень передбачає побудову суб'єктом судження щодо того, що відчувала інша людина в тій же ситуації, що він думав про ситуацію і про самого суб'єкта; в) третій рівень включає уявлення думок іншої людини про те, як він сприймається суб'єктом, а також уявлення про те, як інша людина сприймає думку суб'єкта про самого себе; г) четвертий рівень містить в собі уявлення про сприйняття іншою людиною думки суб'єкта з приводу думок дру гого про поведінку суб'єкта в тій чи іншій ситуації [26].

Найбільш розгорнута класифікація рефлексивних процесів і феноменів, що враховує більшість основних підходів до їх вивчення, була запропонована                           І. Н. Степановим та С. Ю. Семеновим [16; 17]. Намагаючись подолати звуження поняття «рефлексія», автори узагальнили основні психологічні трактування рефлексії, наведені в роботах А.В. Петровського, Л.С. Виготського, В. В. Та ¬ видова,

А.М. Матюшкіна, О.К. Тихомирова [19; 27;] та інших вітчизняних психологів, показавши, що феномен рефлексії вивчається в таких основних аспектах як, комунікативний, кооперативний, особистісний, інтелектуальний.

1. Комунікативний аспект. Рефлексія розглядається як складова  розвиненого спілкування і міжособового сприйняття, як специфічна якість пізнання людини людиною. Здатність зрозуміти, що думають інші люди, і освідомлення людиною того, як вона сприймається партнером спілкуваню.

2. Кооперативний аспект  рефлексії. Він найбільш актуальний при аналізі суб'єктно-суб'єктних видів діяльності і грає певну роль у забезпеченні проектування коллективної діяльності з урахуванням необхідності координації професійних позицій і групових ролей суб'єктів, а також кооперації їх спільних дій.

3. Особистісний аспект  рефлексії. Цей аспект виражається,  з одного боку, в побудові нових образів себе в результаті спілкування з іншими людьми та активної діяльності, що знаходить реалізацію у вигляді відповідних вчинків. З іншого боку, він проявляється у виробленні більш адекватних знань про світ. Рефлексія тут є не тільки принципом диференціації в кожному розвиненому і унікальному людському «Я», а й інтеграції «Я» в неповторну цілісність, що не зводиться ні до одної з її окремих складових, ні до їх суми.

4. Інтелектуальний аспект  рефлексії. Мається на увазі  розуміння рефлексії, як вміння суб'єкта виділяти, аналізувати і співвідносити з предметною ситуацією власні дії. Таким чином, суб'єкт може рефлексувати: 1) знання про рольову структуру та організацію колективної взаємодії, 2) уявлення про внутрішній світ іншої людини і причини її вчинків, 3) свої вчинки та образи власного Я як індивідуальності, 4) знання про об'єкти і способи дії з ним в ситуації.

В залежності від функцій, які виконують рефлексивні процеси  в тій чи іншій ситуації, даними вченими виділяються три види рефлексії:

1. Ситуативна рефлексія.  Виступає у вигляді «мотивації» і «самооцінок» і забезпечує безпосередню включеність суб'єкта в ситуацію, осмислення її елементів, аналіз того, що відбувається. Вона включає здатність суб'єкта співвідносити з предметною ситуацією власні дії, а також координувати і контролювати елементи діяльності у відповідності з змінними умовами.

2. Ретроспективна рефлексія.  Служить для аналізу вже виконаної діяльності. Рефлексія в даному випадку зачіпає передумови, мотиви, умови, етапи та результати діяльності або її окремих етапів, що вже знаходяться в минулому.

3. Перспективна рефлексія.  Включає в себе роздуми про  майбутню діяльності, уявлення про хід діяльності, планування, вибір найбільш ефективних способів виконання, прогнозування можливих результатів.

Крім того, зазвичай проводиться диференціація на інтелектуальну й особистісну рефлексію [18]. Інтелектуальна рефлексія спрямована на аналіз предметного змісту проблемної ситуації і свого місця в ній, що визначається, в свою чергу, змістом життєвого завдання, а також можливості його перетворення. Особистісна рефлексія звернена на саму людину, що опинилася в процесі пошуку, і відповідно призводить до переосмислення всієї діяльності в цілому. На наш погляд, теоретична значимість класифікації основних видів і рівнів рефлексії полягає не тільки в подоланні звуження поняття, а й у визначенні двоякостоі (і особистісної, і міжособистісної) природи рефлексивних феноменів, а також багаторівневій організації рефлексивних процесів, як в структурі окремої особистості, так і в комунікативному і кооперативному просторі.

Л.С. Виготський пише, що в основі усвідомлення лежить узагальнення власних психічних процесів, що приводить до оволодіння ними [26]. Усвідомлення пізнавальних процесів означає, перш за все, можливість оволодіння, свідомого управління ними. Крім того, усвідомлення думок робить можливим вирішення низки завдань, які не можуть бути вирішені на рівні комплексного мислення, - завдань, що вимагають встановлення зв'язків між поняттями, тобто «надемпіричних» зв'язків, яких не існує між явищами в реальному світі.

Організація рефлексивних процесів людини по

Т.А. Кісліцин має такі параметри: 1) Самооцінка. Людина схильна ставитися до інших так само, як до самого себе. 2) Диференційованість, що виявляється в ступені деталізації уявлень про себе. Диференційованість Я-концепції визначає глибину і тонкість бачення інших, оскільки людина здатна розрізняти в людях тільки ті якості, про наявність або відсутність яких у себе вона, принаймні, замислювалася. Сприйняття інших може складатися внаслідок несвідомої проекції на них неприйнятних у себе рис особистості, або приписування їм тих якостей, якими людина хотіла б володіти. При оцінці інших людей Я-концепція виступає як би точкою відліку. 3) Рівень инструментальності в підході до самого себе, вміння використовувати свої сильні сторони в якості інструменту впливу на інших людей. Інструментальність Я-концепції означає високий рівень саморефлексії: використовувати себе як інструментом можна, лише здійснюючи рефлексивний аналіз ситуації, вимог, свідомо керуючи власним розвитком [28, с. 196-197].

Далі, доцільно диференціювати два варіанти рефлексії в структурі  самосвідомості: одні дослідники отожнюють рефлексію з когнітивної емпатією, інші не відокремлюють її від самосвідомості. При цьому під когнітивної емпатією розуміється здатність однієї людини розуміти позицію іншого, передбачити хід його думок. Можна трактувати рефлексію як вихід за межі безпосередньої діяльності, зокрема теоретичної. Однак, на думку М. М. Муканова, внутрішню дискусію не можна ототожнювати з рефлексією, хоча вона є необхідним етапом і умовою функціонування останньої [10]. Рефлексія не зводиться до внутрішньої дискусії.

Так А.В. Карпов узагальнює аспект найбільш інтенсивної розробки проблеми рефлексії в наш час: 1) при дослідженні теоретичного мислення (в наукознавстві, філософії, методології науки та ін); 2 при дослідженні самосвідомості особистості (виховання і самовиховання); 3 при дослідженні процесів комунікації та кооперації [15].

З нашої точки зору, найбільш повна класифікація підходів до дослідження  рефлексії як предмета психологічного пізнання представлена ​​в роботі І.І. Люрья [16, с. 48]. Автор виділяє вісім напрямів в психології рефлексії в залежності від області психологічного знання, в рамках якого здійснюються дослідження: 1) діяльнісний напрямок, рефлексія як компонент структури діяльності (Л.С. Виготський,

А.Н. Леонтьєв та ін), 2) дослідження  рефлексії в контексті проблематики психології мислення (В.В. Давидов, Ю.Н. Кулюткін, І.М. Семенов,

В. Ю.Степанов), 3) вивчення рефлексивних закономірностей організації коммунікативних процесів (В.С. Біблер, С.Ю. Курганов), 4) аналіз рефлексивних феноменів в структурі спільної діяльності (В.А.Недоспасова, А, А, Тюков, В.В. Рубцов), 5) педагогічне спрямування , рефлексія, як інструмент організації навчальної діяльності (О.С. Анісімов, М.Е. Боцманова, А.. Зак), 6) особистісне напрямок, де рефлексивне знання є результат осмислення своєї життєдіяльності

(Ф . Е. Василюк, М.Р. Гінзбург, Н. І. Гуткіна, А.Ф. Лазурський);

7) генетичне напрям дослідження  рефлексії (В.В. Барцалкіна,

Н.І. Люрья, Ж. Піаже, В. І . Слободчиков); 8) «системомиследіяльнісний» підхід, де рефлексія є форма миследіяльності (А. А. Зинов'єв,

B.А. Лефевр, Г.П. Щедровицький). Крім того, можна виділити наступні напрямки:

• метакогнітивні парадигма дослідження рефлексивних процесів

(М. Келлер, М. Кеплінг,  Дж. Флейвелл, М. А. Холодна);

• дослідження рефлексії  як фундаментального механізму самопізнання і саморозуміння (В. В. Знаків);

• аналіз рефлексивних закономірностей і механізмів управлінської діяльності та управління в цілому (А. В. Карпов, Г. С. Красовський,

В. Е. Лепський).

У короткому психологічному словнику поняття рефлексії дається так: рефлексія (від лат. Reflexio - звернення назад) - процес самопізнання суб'єктом внутрішніх психічних актів і станів. Поняття рефлексії виникло у філософії і означало процес роздумів індивіда про те, що відбувається в його власній свідомості. Р. Декарт ототожнював рефлексію зі здатністю індивіда зосередитися на утриманні своїх думок, абстрагувавшись від усього зовнішнього, тілесного. Дж. Локк розділив відчуття і рефлексію, трактуючи останню як особливе джерело знання (внутрішній досвід на відміну від зовнішнього, заснованого на свідченнях органів чуття).

Рефлексія в соціальній психології виступає у формі усвідомлення діючим суб'єктом - особою або спільністю - того, як вони в дійсності сприймаються і оцінюються іншими індивідами або спільнотами.

Рефлексія - це не просто знання чи розуміння суб'єктом самого себе, а й з'ясування того, як інші знають і розуміють «рефлектирующего», його особистісні особливості, емоційні реакції і когнітивні (пов'язані  з пізнанням) уявлення. Коли змістом цих уявлень виступає предмет спільної діяльності, розвивається особлива форма рефлексії - предметно-рефлексивні відносини. У складному процесі рефлексії дані, як мінімум, шість позицій, що характеризують взаємне відображення суб'єктів: сам суб'єкт, який він є в дійсності; суб'єкт, яким він бачить самого себе; суб'єкт, яким він бачиться іншому, і ті ж самі три позиції, але з боку іншого суб'єкта.

Рефлексія, таким чином, - це процес подвоєного, дзеркального взаімоотображенія  суб'єктами один одного, змістом якого  виступає відтворення, відтворення  особливостей один одного. Традиція досліджень рефлексії в західній соціальній психології сходить до робіт Д. Холмса, Т. Ньюкома і Ч. Кулі і пов'язана з експериментальним вивченням діадему - пар суб'єктів, включених в процес взаємодії в штучних, лабораторних ситуаціях. Вітчизняні дослідники (Г. М. Андрєєва та ін) відзначають, що для більш глибокого розуміння рефлексії, її необхідно розглядати не на діаді, а на більш складних організованих реальних соціальних групах, об'єднаних значущою спільною діяльністю. [4].

Л.Д.Деміна пояснює рефлексію так: Рефлексія - це властивість психіки відображати свої власні стани, відносини, переживання, управляти особистісними цінностями. Рефлексія "повертає" свідомість людини на свій внутрішній світ. Це допомагає не тільки усвідомити свої вчинки, відносини, конструкти, цінності, але при необхідності, їх перебудувати, знайти нові для цього підстави.

Рефлексія - це не тільки саморозуміння, самопізнання. Вона включає такі процеси як розуміння і оцінка іншого. За допомогою рефлексії досягається співвіднесення своєї свідомості, цінностей, думок з цінностями, думками, стосунками інших людей, групи, суспільства, нарешті, з загальнолюдськими. Відрефлексувати щось - це значить це "пережити", "пропустити через свій внутрішній світ", "оцінити".

Світ рефлексії різноманітний, багатий і індивідуальний у кожної людини. Саме здатність до рефлексії дає можливість людині формувати образи і смисли життя, дій, блокувати неефективні. Найважливішою особливістю рефлексії є їх здатність керувати власною активністю відповідно до особистісними цінностями і смислами, формувати і перемикатися на нові механізми у зв'язку зі зміненими умовами, цілями, завданнями діяльності. Рефлексія забезпечує осмислення минулого і передбачення майбутнього. [3].

1.2 Рефлексія і її роль в житті людини.

Кращим вчителем, як відомо, є власний життєвий досвід. Те, що нам вдається добути самим своєю головою і власними руками, завжди приносить якийсь конкретний результат і плюс ще щось дуже важливе і цінне, а саме - індивідуальний розвиток. Про розвиток особистості зазвичай говорять у двох аспектах: у плані внутрішнього будівництва за наявними зразками, тобто коли людина конструює себе, привласнюючи існуючі в культурі цінності, норми поведінки, а також способи і форми діяльності. Інший аспект, коли відбувається перехід до самовдосконалення, тобто коли вже досягнутий певний особистісний рівень і коли людина стає здатною розвивати себе і вдосконалювати навколишній світ, перетворюючи культуру, створюючи нове. Обидва аспекти розвитку особистості об'єднує те, що у людини з'являються нові можливості. Значною мірою появи цих можливостей сприяє механізм рефлексії і рефлексивні здібності.

У сучасних розробках проблема рефлексії розглядається, що найменше, в трьох напрямках: при вивченні мислення, самосвідомості особистості, а також процесів комунікації та кооперації, тобто спільних дій та їх координації. Всі ці три контексти в їх складному переплетенні, як було зазначено вище, відображені в наукових дослідженнях різних авторів, що призводить до багатозначності трактувань поняття «рефлексія» і багатоплановості розуміння самого явища. Вивчення рефлексії при вирішенні різного роду розумових завдань спрямовано на виявлення умов і усвідомлення підстав системи власних знань і мислення. Саме в цьому колі досліджень сформувалося широко розповсюджене розуміння рефлексії як спрямованості мислення на саму себе. Здатність мислити про те, як мислю, знати, що знаю.

Специфіка рефлексивних процесів при самовизначенні обумовлена ​​духовним світом людини, її здатністю до осмислення або переосмислення власного досвіду, знань про себе, почуттів, оцінок, думок, відносин і т.д. Таку рефлексію, пов'язану з дослідженням суб'єктом самого себе, результатом якого є переосмислення людиною себе і своїх відносин зі світом, сьогодні називають часто особистісної.

Саме ця здатність може розглядатися як шлях до переосмислення стереотипів власного досвіду і, за словами Я.А. Пономарьова, виступає однією з головних характеристик  творчості. Людина стає для самого себе об'єктом управління, з чого випливає, що рефлексія як «дзеркало», що відображає всі відбуваються в ньому зміни, стає основним засобом саморозвитку, умовою і способом особистісного зростання.

Поява цієї функції рефлексії, пов'язана з тим, що самоорганізація потребує «зворотнього зв'язку». Однак рефлексія не є сама зворотній зв'язок, не є сама по собі зворотним зв'язком, а лише засобом, способом або механізмом, за допомогою якого цей зворотній зв'язок можна отримати. Рефлексія як механізм зворотного зв'язку в життєдіяльності людини - це не тільки якийсь результат , але і процес, який пов'язаний з внутрішніми перетвореннями - осмисленням і переосмисленням стереотипів мислення.