Географія туризму України

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна Факультет міжнародних економічних відносин та туристичного бізнесу

Кафедра туристичного бізнесу

 

 

 

 

Курсова робота з дисципліни «Географія туризму»

 

на тему: «Географія туризму України»

 

 

 

 

 

Виконав:

студент _ -го курсу

група _ -

 

 

 

 

Науковий керівник Ст. викладач  

 

 

 

 

 

Харків-2012

 

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………...……….3

Розділ 1. Теоретичні основи дослідження географії туризму України

1.1.Туристичні ресурси: поняття та класифікація………………………………6

1.2.Форми та види туризму……………………………………………………….7

1.3.Соціально-економічні  передумови розвитку туризму  в країні…………...12

Розділ 2. Особливості  географії туризму України

2.1.Характеристика природних туристичних ресурсів………………………..14

2.2.Характеристика культурно-історичних ресурсів………………………….18

2.3.Географія видів туризму…………………………………………………….23

Висновки…………………………………………………………………...……27

Список використаних джерел………………………………………………..29

Додатки……………………………………………………………………..…...32

 

ВСТУП

 

Актуальність  теми. Починаючи з середини 80-х  рр. ХХ ст. туризм стає важливим соціальним і політичним явищем, він істотно впливає на сучасний світовий устрій, економіку багатьох країн і регіонів світу. Туристична галузь завдяки стрімким темпам зростання перетворилася на одну з важливих складових світової економіки. На сферу туризму припадає близько 12% від світового валового продукту, понад 30% від обсягів світової торгівлі послугами та 11% від світових споживчих витрат, 7% від загального обсягу інвестицій та 5% від усіх податкових надходжень.

Таких результатів  світовий туризм досяг завдяки стабільному  та безперервному розвитку протягом усієї другої половини ХХ ст. Якщо у 1950 р. у світі міжнародні подорожі здійснювали 25 млн. осіб, то у 2000 р. Ця цифра досягла майже 700 млн. Хоча терористичні акти та військові конфлікти, що сталися в різних частинах світу в 2001–2004 рр., дещо уповільнили темпи зростання кількісних показників, туризм і надалі розвивається надзвичайно динамічно. За прогнозом Всесвітньої туристичної організації (ЮНВТО), в 2010 р. міжнародні подорожі здійснювал понад 1 млрд. осіб. Якщо додати до цього внутрішні поїздки та екскурсії, то виявиться, що майже третина населення планети щорічно перебуває у статусі туристів.

У багатьох країнах світу  туризм перетворився на високоприбуткову галузь національної економіки. Туризм посідає вагоме місце у світовому господарстві, показує стабільно високі темпи розвитку. У сфері туризму зайнято понад 250 млн. осіб, тобто кожен десятий працівник у світі.

Аналіз стану вітчизняного туристичного ринку свідчить про  те, що розвиток туризму в Україні  перебуває лише на початковій стадії. Збільшення потоків внутрішнього та в’їзного туризму нині уповільнюється через низку негативних факторів, до яких належать: недостатній розвиток туристичної інфраструктури; нерозробленість нормативно-правової бази; економічна та політична нестабільність у країні; обмеженість асортименту запропонованих послуг; відсутність комплексного бачення країни як перспективної туристичної дестинації; недосконалість реклами українських туристичних центрів за кордоном та ін.

Зазначені проблеми неможливо  вирішити без підтримки держави. Тому на даному етапі до першочергових  завдань державних органів управління в галузі туризму можна віднести створення ефективних умов для роботи туристичних підприємств, установ та організацій, що, у свою чергу, потребує: розробки й впровадження прогресивних методів і стандартів туристичного обслуговування; розвитку малого та середнього підприємництва в сфері туризму; підвищення ефективності використання рекреаційних ресурсів та об’єктів культурної спадщини; зміцнення матеріально-технічної бази туризму; розвитку туристичної інфраструктури; вдосконалення інформаційного та рекламного забезпечення туризму; провадження ефективної інноваційної діяльності; поліпшення кадрового забезпечення в сфері туризму; розширення міжнародної співпраці в туристичній галузі; підвищення іміджу держави на міжнародному рівні.

Усе це має сприяти  створенню конкурентоспроможного національного туристичного продукту, здатного максимально задовольнити туристичні потреби вітчизняних та іноземних туристів і забезпечити на цій основі комплексний розвиток регіонів України за умови збереження екологічної рівноваги та культурної спадщини.

З огляду на це, цікаво проаналізувати і порівняти туристичну індустрію та чинники її розвитку в цих двох країнах. Особливо це актуально напередодні футбольного чемпіонату Євро–2012.

Проблеми розвитку туризму  вже кілька десятиліть перебувають  у центрі уваги науковців. Найбільший інтерес у цьому зв’язку становлять праці Л.Г. Агафонової, В.І. Азара, В.Д. Безносюка, М.Б. Біржакова, М.І. Волошина, І.В. Зоріна, В.К. Євдокименка, В.А. Квартальнова, О.О. Любіцевої, В.І. та ін.

Об’єктом дослідження є туристична галузь України.

Предмет дослідження – туристичний потенціал та історико-культурні рекреаційні ресурси України та види туризму, які розвиваються на наявних туристичних ресурсах.

Мета роботи –  комплексне дослідження туристичного потенціалу України.

 Відповідно до мети  дослідження були поставлені  такі завдання:

- розглянути поняття  туристичних ресурсів та їх  класифікацію.

- визначити сутність, форми та види туризму

- виявити соціально-економічні передумови розвитку туризму в країні

- охарактеризувати природні туристичні ресурси і культурно-історичні ресурси

- з’ясувати й обґрунтувати географію видів туризму

Теоретичною та методологічною основою дослідження  слугували наукові праці та методичні  розробки провідних вітчизняних  учених у галузі туризму, закони України, а також наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених, в яких визначаються соціально-економічні та політико-управлінські функції туризму та його роль у розвитку національної економіки.

Поставлені завдання вирішувалися за допомогою загальнонаукових методів: конкретно-пошукового – для виявлення, відбору, теоретичного аналізу, синтезу, актуалізації, класифікації, узагальнення архівних та друкованих джерел в галузі туризму.

Робота складається  з двох основних розділів та їх підрозділів, висновкуу, списку використаних джерел та додатків.

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРИТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ГЕОГРАФІЇ ТУРИЗМУ  УКРАЇНИ

1.1.Туристичні  ресурси: поняття та класифікація

 

Розвиток туристичної  та курортної галузей в Україні  впродовж останніх років характеризується позитивною та сталою динамікою.

Створення нового іміджу турпродукту, конкурентоспроможного  як у середині країни, так і за кордоном, комплексний підхід до розвитку уризму та курортів на регіональному рівні, підтримка розвитку малого та середнього бізнесу в туристичній сфері зумовили еухильне зростання кількості туристів і обсягів наданих їм послуг.

Туризм в Україні  за останні роки перетворився в окрему галузь економіки, яка динамічно розвивається. Питома вага туризму як ктивного відпочинку в загальній структурі відпочинку населення раїни постійно зростає. Цьому сприяють як багаті туристичні рсурси, так і розвиток інфраструктури [6,с.22].

Туристичні ресурси - сукупність природних і соціально-культурних комплексів та їх елементів, що сприяють задоволенню фізіологічних та соціальних потреб людини, відновленню її працездатності і які при сучасній та перспективній структурі рекреаційних потреб і техніко-економічних можливостях, використовуються для прямого й опосередкованого споживання та виробництва туристичного продукту.

У структурі туристичних  ресурсів виділяють кілька складових: природну, соціально-культурну або  суспільну, технологічну і подієву, які, у свою чергу, розділяються на ряд  компонентів, що мають свою будову (рис. 1.1). Природні та суспільні ресурси формують групу "матеріальні туристичні ресурси", подієві і більшість технологічних (інформаційні, рекламні та інноваційні) об'єднуються у групу "нематеріальні туристичні ресурси".

 

Рис. 1.1. Структура туристичних ресурсів

Природні, суспільні і подієві туристичні ресурси - основа виник-нення окремих видів туризму. Наприклад, природні ресурси стали підґрунтям для розвитку лікувально-оздоровчого, екологічного, спортивного, екстремального і багатьох інших видів туризму та відпочинку: подієві - для фестивального, ділового, фан-туризму та ін., суспільні - для релігійного, археологічного, пізнавального туризму тощо [4,с.11]. Технологічні ресурси мають дещо інше призначення. Вони сприяють інтенсифікації туристичних процесів, формують ме-ханізми реалізації туристичного продукту, створюють передумови для трансформації природних і суспільно-історичних комплексів у ранг ресурсів. У більшості випадків спостерігається комплексний вплив ресурсів різного генезису на туристичний процес.

1.2.Форми та види туризму

 

Туризм, згідно зі стандартами  Всесвітньої туристською організації, – це діяльність осіб, які здійснюють поїздки і перебувають у місцях, що знаходяться за межами їх звичного середовища, на термін до одного року, з будь-якою метою, але без зайняття діяльністю, що оплачується з джерел у дестинації.

Туризм не є однорідними  явищем. Передусім його можна поділити на внутрішній і міжнародний (international tourism).

Міжнародний туризм, на відміну  від внутрішнього, передбачає поїздки за межі країни. Він охоплює відвідувачів, які не є резидентами країни призначення (country of destination).

Міжнародний туризм поділяється  на дві форми – іноземний (inbound) і зарубіжний (outbound), які різняться за напрямками туристського потоку. Той самий турист може бути класифікований як іноземний і зарубіжний одночасно залежно від того, стосовно якої країни описується його поїздка. Розрізняють країну походження, де він є зарубіжним туристом, і країну призначення, де він – іноземний турист.

На сьогоднішній день існує багато підходів щодо класифікації туризму. Це пояснюється неоднозначністю поняття туризм. Згідно до Закону України "Про туризм" туризм класифікується за організаційними формами та видами (стаття 4) [1].

Так, в залежності від  місця проведення подорожі туризм поділяється на міжнародний і внутрішній. До міжнародного туризму належать: в'їзний туризм-подорожі в межах України осіб, які постійно не проживають на її території, та виїзний туризм - подорожі громадян України та осіб, які постійно проживають на території України, до іншої країни.

Внутрішнім туризмом є подорожі в межах території  України громадян України та осіб, які постійно проживають на її території. Як і у міжнародному туризмі, мета та категорія учасників можуть бути різноманітними.

Залежно від категорій осіб, які здійснюють туристичні подорожі існують такі види туризму:

- дитячий;

- молодіжний;

- сімейний;

- для осіб похилого  віку;

- для інвалідів.

Зрозуміло, що мета таких  подорожей буде різною. Так, для дитячого туризму найбільш доцільними мають  бути подорожі з культурно-освітньою, оздоровчо-лікувальною або спортивною метою. Що стосується молодіжного туризму, то найбільш часто подорожі проводять з спортивною та культурно-освітньою метою. Мета сімейного туризму - оздоровчо-лікувальна, культурно-пізнавальна, релігійна та спортивна. Особи похилого віку здійснюють, в основному, подорожі оздоровчо-лікувальні, релігійні, культурно-пізнавальні.

Залежно від мети подорожі туризм поділяють на такі види [7,с.29]:

- спортивний;

- пізнавальний (екскурсійний);

-діловий;

- любительський (мисливський,  рибальський);

-релігійний;

- рекреаційний;

- реабілітаційний;

- професійно-прикладний;

- учбовий;

- краєзнавчий; 

-пригодницький;

- експедиційний;

- комерційний;

- комбінований;

- культурно-освітній;

- лікувально-оздоровчий;

- екологічний (зелений), тощо.

Запропоновані підходи  до класифікації туризму, на наш погляд, безперечно заслуговують уваги, але  деякі позиції не мають чіткості та викликають певні питання. Так, не зрозуміло, чим відрізняються такі види туризму, як: діловий від комерційного, лікувально-оздоровчий від реабілітаційного (класифікація в залежності від мети подорожі); чому вид туризму "водний" віднесено у групу "за характером туристичного маршруту" та у групу "залежно від засобів пересування" тощо. Тому пропонуємо наступну класифікацію туризму.

В залежності від мети туризм може бути: культурно-освітнім, оздоровчо-лікувальним, релігійним та спортивним.

Так, спортивний туризм має за мету спортивне удосконалення в подоланні природних перешкод. Це означає удосконалення всього комплексу знань, умінь і навичок, фізичної підготовленості, необхідних для безпечного пересування людини по місцевості. Для реалізації спортивної мети здійснюють подорожі, насичені природними перешкодами, що дає змогу класифікувати їх як спортивні походи. За участь у спортивних походах можуть присуджуватися спортивні розряди і звання.

Пізнавальний туризм проводиться з метою розширення знань та уявлень щодо тих чи інших об'єктів, пам'яток соціального та природного змісту [9,с.52].

Діловий туризм передбачає здійснення турів, в процесі яких вирішуються комерційні справи: подорожі на конференції, симпозіуми, виставки тощо.

Релігійний туризм це здійснення подорожі віруючими по святих місцях.

Реалізація культурно-освітньої мети здійснюється при подорожах по містах, регіонах, країнах в процесі яких туристи знайомляться з архітектурою, пам'ятниками, музеями, опановуючи історію, культуру, звичаї та традиції різних народів.

Лікувально-оздоровча мета здійснюється в процесі рекреаційного, реабілітаційного та зеленого туризму.

Зелений туризм має на меті прилучити жителів міст до відпочинку у екологічно-чистому районі сільської місцевості. Такі подорожі в основному здійснюються сім'ями. Позитивні сторони цих подорожей: чисте повітря, екологічно-чисте харчування, розміреність та неспішність життя тощо.

Рекреаційний туризм це відновлення фізичних й психічних сил людини засобами туризму. Це туризм активного відпочинку й оздоровлень, тому його часто називають оздоровчим.

Реабілітаційний туризм має цільову функцію - лікування визначених захворювань засобами туризму. При цьому використовуються необхідні кліматичні умови різних місць перебування туристів, цілющі джерела, дозоване навантаження на прогулянках, тощо.

Професійно-прикладний туризм має за мету удосконалення професійних знань, умінь, навичок засобами туризму. Наприклад, для геологів, географів, військових певних спеціальностей й інших професій удосконалення в подоланні природних перешкод в умовах професійної діяльності досягається спеціальним тренуванням в туристичних походах.

Учбовий туризм це здійснення подорожі з метою отримання певних знань.

Велика різноманітність  видів туризму та форм його проведення зумовлює необхідність виділення груп, за якими зручно його класифікувати:

- за характером туристичного маршруту існують такі види туризму: рівнинний, гірський, водний, спелео, повітряний, космічний, змішаний;

-залежно від засобів пересування: пішохідний, лижний, кінний, автомобільний, велосипедний, водний, автобусний, залізничний, авіаційний, комбінований;

-за місцем проведення подорожі розрізняють туризм внутрішній (національний) та зовнішній (міжнародний);

- за діяльністю - туризм з активними (веслові судна, плоти, катамарани, велосипеди та інші) і пасивними (морські та річкові круїзи, подорожі на автобусах, яхтах, тощо) засобами пересування;

- за способом організації подорожі (організований і неорганізований, плановий та самодіяльний);

- за туристичною програмою (традиційний, екзотичний та екологічний);

- за сезонністю (літній, зимовий та міжсезонний туризм);

- за рівнем доступності й соціальної значимості в житті суспільства туризм ділиться на соціальний, що має масовий характер у зв'язку з його доступністю широким колам населення, й елітарний, доступний з тих або інших причин (за ціною, за фізичним навантаженням тощо) обмеженому контингенту.

За складом учасників  туризм ділиться на індивідуальний і  груповий. При цьому в залежності від категорії осіб туризм може бути: шкільний, молодіжний, сімейний, для осіб похилого віку.

1.3.Соціально-економічні  передумови розвитку туризму в країні

 

Зі здобуттям Україною незалежності починається новий  період розвитку туризму. У перші  роки після проголошення самостійності  нашої держави туристична галузь значно занепала. Складна, нестабільна  політична ситуація відлякувала  іноземних туристів – їх кількість у ці роки скоротилася на 80 %. Так, 1992 року Україну відвідало лише 120 тис. туристів.

За даними видання ЦРУ «The World Factbook», економіка України займає 39 місце серед всіх економік світу за загальним розміром ВВП (за паритетом купівельної спроможності) — у 2010 році він становив 305,2 млрд. доларів США. Разом з тим, за цим же показником (ВВП за ПКС), розрахованим на душу населення, Україна у цьому ж дослідженні «The World Factbook» 2010 року зайняла 133 місце серед 227 економік світу (з показником 6700 доларів США). ВВП зріс порівняно з попереднім роком на 4,3%, а подушний ВВП за ПКС склав 6,7 тисяч доларів США (в 2007 р. — 7,1 тис. доларів США). За рівнем видатків на ведення домашнього господарства Україна посідає останнє місце серед країн Східної Європи.

Народно-господарський  комплекс країни включає такі види промисловості як важке машинобудування, чорна та кольорова металургія, суднобудування, виробництво автобусів, легкових та вантажних автомобілів, тракторів та іншої сільськогосподарської техніки, тепловозів, верстатів, турбін, авіаційних двигунів та літаків, обладнання для електростанцій, нафто-газової та хімічної промисловості тощо. Крім того, Україна є потужним виробником електроенергії.

В Україні налагоджено  виробництво ракетоносіїв, супутників та обладнання для дослідження космосу. Україна є значним виробником військової техніки — танків, військово-транспортних літаків, зенітно-ракетних комплексів, оптичного обладнання.

Україна — транзитна держава через яку проходить 5 з 10 міжнародних транспортних коридорів Європи. Розвинені всі сучасні види транспорту. — залізничний, автомобільний, річковий, морський, трубопровідний та повітряний. Головні морські порти: Одеса, Іллічівськ, Херсон, Ізмаїл,  Маріуполь, Керч. Осн. водна артерія — Дніпро, судноплавні також Десна,  Прип'ять, Дністер, Дунай. Летовища — в усіх обласних центрах, в багатьох з них і столиці Києві — міжнародні. Серед інших, діють нові авіакомпанії («Міжнародні Авіалінії України», «Кийавіа», «Аеросвіт» і інш.)

Сільське господарство. Землеробство і скотарство — традиційний вид занять населення країни з часів Трипілля (4-2 тис. р. до н. е.). Сприятливі кліматичні умови і ґрунти України забезпечують відносно високу врожайність. У 1985 УРСР дала 46 % всієї пшениці, 56 % кукурудзи, 60 % цукрових буряків, 50 % соняшника в СРСР. Виробництво яловичини становило 24 % від загальносоюзного. У подальші роки сільськогосподарське виробництво України стало знижуватися: в 1991 (1997) Україна виробила 38,7 (35,4) млн т зерна, 36,3 (17,5) млн т цукрового буряка, 4,1 (1,9) млн т м'яса і 22,7 (13,7) млн т молока. Скорочення виробництва було пов'язане з дезорганізацією господарства, скороченням ринку збуту сільськогосподарської продукції і зростанням конкуренції з боку зарубіжних товаровиробників.

Після занепаду в сільскому  господарстві 1990-х років. З 2005 року намітилась позиивна динаміка в деяких галузях сільського господарства. Зокрема птахівництві та в рослинництві, де Україна поступово повертає лідируючі позиції у світі. Зокрема в 2011-12 маркетинговому році отримавши рекордний урожай зернових за останні 26 років.

Розвиток сільського господарства дає поштовх і для  розвитку переробної промисловості. Зокрема  харчової. Так Україна займає перші  місця з виробництва і експорту сонящникової олії, томатної пасти та яєчних продуктів.

Промисловий комплекс України має потужну матеріально-технічну базу. Вартість основних засобів становить 644 767 млн грн (на 2007 р.), це майже в 2,3 раза більше, ніж вартість основних засобів у 2000 р. В комплексі працює більше ніж 3,6 млн працівників, які разом принесли прибуток промисловості у розмірі 43 700,9 млн грн (2007 р.), що в 5 разів більше, ніж у 2001 р.

У промисловості домінують  третій і четвертий технологічні уклади. Їх частка у промисловому виробництві становить 95 %. Основою цих укладів є металургійна, хімічна, легка промисловість, паливно-енергетичний комплекс, більшість галузей машинобудування. Частка п'ятого і шостого технологічних укладів не перевищує 5 %. Основою цих укладів є електронна промисловість, обчислювальна, волоконно-оптична техніка, програмне забезпечення, телекомунікації, роботобудування, інформаційні послуги, біотехнології.

Хоча підприємства промисловості  й отримують значні прибутки, але  рентабельність продукції за 2003–2010 рр. не перевищує 3-6 %. З 55 тис. промислових підприємств більше ніж 18 тис. (33 %) є збитковими. Ще однією негативною стороною є скорочення кількості найманих працівників у комплексі, за 2001–2007 рр. їх кількість скоротилась на 14 %.

Частка експорту промислової продукції у валовому внутрішньому продукті становить близько 40 %, проте його структура незадовільна через переважання сировинної складової, яка перевищує 60 %. Продукція високотехнологічних та наукоємних галузей у загальному обсязі становить лише 15 %.

В структурі промисловості  України велику питому вагу займають галузі важкої індустрії, особливомашинобудування, чорна металургія та вугільна промисловість. Важка промисловість формує більше ніж 80 % загальної вартості реалізованої продукції промисловості, в тому числі на машинобудування припадає 12-14 %

За кілька років становище індустрії туризму почало змінюватися. 1995 року Верховна Рада прийняла закон «Про туризм». У цьому документі подано визначення поняття туризм, під яким розуміють виїзд із постійного місця проживання на термін від 24 годин до 1 року, причому на території перебування в цей час виключається будь-яка оплачувана діяльність. Цей закон також визначав основні засади розвитку туризму в Україні, його пріоритетні напрямки та джерела фінансування.

Зовнішня торгівля України. Негативне сальдо зовнішньої торгівлі товарами і послугами в Україні в 2008 році становило 13 млрд. 484,5 млн. дол. проти 7 млрд. 263,6 млн. дол. у 2007 році. Це стало одним із вирішальних чинників різкої девальвації гривні проти основних світових валют в умовах світової фінансової кризи 2009. (Додаток Б) 

Банківська система України. Мало сформована внаслідок недосконалості інституту керування. Як стверджуєтсья, українським банкам потрібно ще 2—3 роки для відновлення їхніх докризових показників. Такий прогноз зробили фахівці «Standard & Poor's», які віднесли українську банківську систему до групи найслабших у світі

Нині Україна має  значний потенціал для розвитку туристичної індустрії. Так, на території нашої держави функціонують більше 3000 закладів оздоровлення та відпочинку, майже півтори тисячі готелів, кемпінгів тощо [16,с.42]. (Додаток В) Діяльність понад 3000 підприємств пов’язана з обслуговуванням туристів та туристичною діяльністю загалом. Постійно зростає кількість компаній, що пропонують туристичні путівки в місця відпочинку як в Україні, так і за кордоном. Щоправда, значна їх частина є посередниками, пропонуючи послуги іноземних туристичних компаній і додаючи до них лише частку своїх.

 

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ГЕОГРАФІЇ  ТУРИЗМУ УКРАЇНИ

2.1.Характеристика  природних туристичних ресурсів

 

Схема туристичного районування на сьогодні не розроблена. Частина дослідників відокремлює чотири туристичних регіони: Карпатський, Поліський, Дніпровський і Азово-Чорноморський, які, в свою чергу поділяються на 35 туристичних районів. Інші виділяють сім регіонів: Карпатський (західний), Волинсько-Тернопільський (північно-західний, або поліський), Житомирсько-Вінницький (буферний), Київський (центральний), Харківський (північно-східний), Дніпровсько-Донецький (південно-східний), Причорноморський (південний). Треті схильні об'єднувати три приморські райони в один Кримсько-Одесько-Азовський туристичний регіон, виділяючи також Карпатський туристичний район.

Основою туристичного районування  є рекреаційне районування, тобто поділ території на окремі таксономічні одиниці, що відрізняються туристичною спеціалізацією, структурою рекреаційних ресурсів і напрямом їх освоєння. Рекреаційні ресурси характеризуються природними умовами, площею їх поширення, тривалістю використання. Рекреаційне районування сьогодні теж не є остаточно розробленим і жорстко усталеним.

У географічній енциклопедії України  наводяться дві схеми поділу території  країни на чотири рекреаційні регіони (Азово-Чорноморський, Дніпровсько-Дністровський, Карпатський, Кримський) і вісім рекреаційних районів (Євпаторійський, Донецький, Одеський, Приазовський, Придніпровський, Придністровський, Феодосійський, Ялтинський)[24].

Азово-Чорноморський рекреаційний регіон, до складу якого входять  Донецька, Запорізька, Миколаївська, Одеська, Херсонська області, включає Одеський і Приазовський рекреаційні райони. Регіон багатий на лікувальні грязі.

Дніпровсько-Дністровський рекреаційний регіон (Вінницька, Волинська, Житомирська, Дніпропетровська, Донецька, Київська, Кіровоградська, Луганська, Полтавська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області) охоплює Донецький, Придніпровський і Придністровський райони. Регіон славиться мінеральними і радоновими водами.

Карпатський рекреаційний регіон включає  Закарпатську, Івано-Франківську, Львівську, Чернівецьку області. В ньому  виявлено близько 800 джерел мінеральної  води, половина яких знаходиться на Закарпатті. Регіон має най-густішу  річкову мережу в країні: 8729 річок. У ньому багато історико-культурних пам'яток. Регіон розташований на перехресті шляхів, які з'єднують Західну і Східну Європу.

Кримський рекреаційний регіон є унікальним осередком, що поєднує багаті природно-рекреаційні, історико-культурні та спортивно-оздоровчі ресурси. В їх числі - Чорне і. Азовське моря, лікувальні грязі, термальні і мінеральні води бальнеологічних курортів, численні пам'ятки, що належать різним епохам і культурам, створені різними народами.

Через порти Чорного  і Азовського морів Україна здійснює інтенсивні зв'язки із зарубіжними країнами. Вихід до Дунаю забезпечує їй водне сполучення з 7 країнами Західної Європи. В Україні наявна розвинена автомобільна, залізнична, авіаційна мережа. Морськими, річковими, повітряними, сухопутними шляхами Україна зв'язана майже з усіма куточками земної кулі. Вона являє собою своєрідний міст між Європою і Азією.

Україна має все необхідне  для розвитку подорожей і оздоровлення: сприятливі природні умови, історико-культурні, матеріальні та людські ресурси. Туристично-рекреаційний потенціал  створює можливості для всебічного задоволення пізнавальних, оздоровчо-спортивних і духовних потреб вітчизняних та іноземних туристів[25].