Грім і блискавка в уявленнях українців

 

Міністерство освіти інауки, молоді та спорту України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Історичний факультет

 

 

Кафедра етнології

 

 

 

ГРІМ І БЛИСКАВКА В  УЯВЛЕННЯХ УКРАЇНЦІВ

 

 

                      Курсова робота

          Карпенка Андрія  (ІСТ-33с)

                                                                   Науковий керівник:

                                                                                     Доц. Галайчук В. В.

    Науковий консультант: 

                                                                                     Доц. Рачковський Г. В.

 

 

 

Львів – 2011

Зміст

 

ВСТУП ……………………………………………………….…...…с. 3 – 6

 

РОЗДІЛ І. Традиційні уявлення про грім та блискавку ..........….с. 7 – 17

 

РОЗДІЛ ІІ. Народні вірування про грім і блискавку …….……....с. 17 – 29

 

ВИСНОВКИ ……………………… ……………………………….с. 30 – 31

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ....с. 32 – 34 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Народні вірування  і уявлення є  важливою складовою духовної культури і традиційних знань не тільки українців, а й будь-якого народу. Вони тісно пов’язані з характером життєдіяльності і обумовлені способом життя народу. Демонологічні уявлення є важливим  джерелом для вивчення повсякденного життя й світогляду українців. Переважна частина образів української народної демонології має дохристиянське походження. Демонологічні уявлення пов'язувалися передусім з явищами природи, господарсько-побутовим життям тощо.

Українська демонологія  як сукупність переказів про живу і неживу природу та людину розвивалась  на базі давньої загальнослов’янської міфології. Система вірувань українців не є однорідною, а представлена різними регіональними варіантами, що є наслідком культурних впливів інших народів. Це у першу чергу культурні взаємини з сусідніми народами (росіянами, білорусами, молдаванами, болгарами, греками тощо), боротьба з кочовими племенами, присутність норманів (варягів) на початках становлення Київської Русі, культурні впливи з Візантії і Західної Європи. Названі чинники впливали на становище культури і релігії в українців, формування їх світогляду. Відтак, однією з особливостей української демонології є поєднання християнських релігійних уявлень (наприклад, наділення деяких християнських святих демонологічними рисами – св. Іллю, св. Миколая, св. Параскеву П’ятницю тощо) із язичницькими віруваннями, присутність взаємопереплетених елементів анімізму (одухотворені явища природи – грім, блискавка, злива тощо¹.

Традиційні уявлення і  вірування про грім та блискавку  за своїм характером та суттю – є дохристиянського (язичницького) походження. Однак, прийняття християнства внесло корективи в світогляд і вірування українців. У Х столітті в українській міфології перше місце займає Перун, якого вважали Богом грому й блискавки, володарем Неба². Ібн-Фадлан (Х ст.) свідчить, що слов’яни удар грому вважали за Суд Божий. Культ грози у християнському трактуванні був боротьбою пророка Іллі з нечистим³. Збереглися різноманітні повір'я, пов'язані з громовими святами, які християнство приурочило до святого Іллі. Протягом наступних століть вірування про уособлення грому поступово трансформується. На жаль, станом на сьогодні, галузь демонології пов’язана з віруваннями про грім та блискавку залишається практично не дослідженою вченими. З огляду на їхнє недостатнє вивчення в науці, дослідження цієї царини народних уявлень про надприродні сили є актуальним і необхідним.

Хронологічні  межі дослідження  охоплюють кінець Х – початок ХХІ століття. Тому що, саме на кінець Х століття припадають перші писемні свідчення про грім і блискавку в джерелах, опублікованих українськими та іноземними авторами.

Мета роботи – на основі доступної наукової літератури і джерел дослідити й висвітлити  особливості й значення народних вірувань про грім і блискавку у побутовому житті українців. Для досягнення поставленої мети необхідно виконати наступні завдання.

– подати загальну характеристику персоніфікації грому і блискавки;

– відобразити традиційні уявлення уявлення про грім і блискавку;

– проаналізувати народні  вірування про грім та блискавку;

– відобразити зв'язок вірувань з народним календарем.

 Об’єктом роботи є демонологічні уявлення українців про грім і блискавку.

Предметом – особливості традиційних вірувань про грім та блискавку, функціональне призначення у різних регіонах України.

Історіографія. Тема демонологічних уявлень українців про грім і блискавку, станом на сьогодні, недостатньо вивчена вітчизняними науковцями. Однак окремі автори у своїх працях частково торкалися теми грому і блискавки в традиційних уявленнях українців. Однією з праць, яка стосується даної теми є «Дохристиянські вірування українського народу» Митрополита Іларіона (І. Огієнка)⁴. В ній розповідається про традиційні уявлення про грім і блискавку ще з дохристиянського періоду. «Ангели на сходах неба» П. Чубинського⁵, в якій представлена інформація пов’язана з народними віруваннями і забобонами. Заслуговує на увагу також праця Г. Булашева «Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях»⁶, вже з самої назви бачимо що тут представлені різного роду легенди і вірування українського народу. Саме ці праці дають нам певні відомості про традиційні уявлення про грім та блискавку Про грім і блискавку згадується і в інших працях. Однак, варто зазначити, що інформація яка стосується даної теми є досить мізерною.

Джерела – «Знадоби до української демонології» В. Гнатюка⁷, особливої уваги заслуговує і напрацювання І. Франка «Гуцульські примівки»⁸, зокрема автор розповідає про різного роду примівки пов’язані з різними природними явищами.  Важливе значення має ще одна праця В. Гнатюка «Нарис української міфології»⁹. В. Гнатюк зібрав і систематизував українські міфи дохристиянських часів. У них є чимало інформації про місце грому і блискавки у житті українців.

Курсова робота складається  з вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел і літератури. У вступі  обґрунтовано актуальність теми, визначено мету, завдання,  об’єкт і предмет роботи,  подано аналіз  наукової літератури і джерел. У  першому розділі «Традиційні уявлення про грім та блискавку» проаналізовано уявлення і персоніфікацію грому і блискавки. У другому розділі «Народні вірування про грім та блискавку» розглянуто повір’я, забобони, способи захисту та замовляння від грому і блискавки.

 У висновках відображено результати проведеного дослідження.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І. ТРАДИЦІЙНІ УЯВЛЕННЯ ПРО ГРІМ ТА БЛИСКАВКУ

У  народній  традиції  українців  уявлення  про  грім  і  блискавку посідають  важливе  місце.

Основа легенд і вірувань щодо грому та блискавки – давньоміфічна, язичницька, але  своєрідно витлумачене християнство наклало на них такі густі сліди, що це призвело до справжнього хаосу.

Грім виникає від дрижання скель. Коли Бог надумає послати  на землю дощ із громом, то звелить  святим Юрію, Іллі та Михайлові хитати скелі, від чого й виходить грім¹⁰.

  Блискавка – це небесний вогонь, що його посилає Бог чи то на кару людям, чи на відігнання злих сил, тому не можна гасити пожару від неї, хіба тільки … молоком. Вогонь своєю силою рівняється з блискавкою: як ця проганяє злих духів, так проганяє їх і домашнє вогнище, очаг. Взагалі, вогонь Святий – зужиті освячені речі тепер кидаються або в воду, або в вогонь; наприклад шкаралущу від великодніх крашанок можна палити в огні, або кидати в річку. Так робили в давнину й зі старими церковними книгами й речами, Церковним посудом¹¹.

Грім, посланець Неба й  вогню, має цілющу силу, тому як весною вперше гримить, треба спиною обпертися  об дерево чи об що інше, і спина не болітиме до нового грому в наступному році. Ібн-Фадлан свідчить, що слов’яни удар грому вважали за Суд Божий¹².

Культ грози, пов'язаний із давнім слов'янським культом бога грози Перуна, зберігся у народній свідомості у пізнішому християнському трактуванні боротьби пророка Іллі з нечистим. Народна уява наділяла громові стріли магічними властивостями, вони вважалися помічними при лікуванні різних недуг. Подекуди вірили, що під час грому Ілля-пророк возить по небу колачі, тобто дає землі плодючу силу. Збереглися різноманітні повір'я, пов'язані з громовими святами, які християнство приурочило до Іллі.

Грім походить від руху по небі колісниці святого Іллі, а блискавка – іскри з-під копит коней, що везуть колісницю¹³. Грім буває здебільшого в той час, коли небо вкрите хмарами; це тому, що в цей час чорти особливо люблять дражнити Бога: гасають дорогами, кружляють у вихорі пилюки, ламають у лісах дерева, зривають дахи з будівель тощо¹⁴.  Під словом "блискавка" розуміють розрив хмар, який відбувається задля того, щоб архангел Гавриїл бачив, де ховається чорт і стежив за напрямом пущеної стріли. Зигзаги і змійки походять від того, що пущена стріла летить за чортом, який тікає врізнобіч.

Блискавка – це справжнє небо, котре Бог показує в мить свого гніву. Коли б на землю впала  хоч маленька частинка цього неба, то спалила б усю землю. Запевняють, що це небо відкриється перед страшним судом¹⁵.

У Х столітті в українській  міфології перше місце займає Перун, що вважався Богом грому й  блискавки, володарем Неба. Він творча сила, що оживлює все, податель дощу. На крилатих вогнистих конях Перун  їздить по небу в вогненній колесниці. На зиму він замикає Небо й засинає, а весною своїм могутнім молотом  розбиває зимові пута з землі, і все знову оживає. Старе оповідання каже, що як прилетить з Вирію зозуля, вона будить Перуна з зимового сну, і він відмикає Небо й пускає на землю тепло¹⁶.

В Початковому Літописі бог  Перун згадується кілька разів. Уже мужі князя Олега «водища мужий на роту (присягу), і кляшася оружьєм своїм, і Перуном, богом своїм» ПСРЛ І. 13, під 907 р. В договорах з греками 945-го й 971-го років русичі клянуться так само Перуном, що в таких договорах згадується на першому місці серед інших богів.

В одному давньослов’янському  перекладі грецького оповідання про Олександра Македонського ім’я бога Зевеса, що стоїть в оригіналі, перекладено словом Перун, а це вияснює  значення цього бога. Про те саме свідчить і чеський Глоссарій 1202-го року, в якому слово Перун пояснюється словом Юпітер. В «Бесіді трьох Святителів” розповідається, що “два ангела громная єсть: елленський старець Перун і Хорс жидовин». Згадують про Перуна і багато інших пам’яток¹⁷.

Перун на всіх наводить страх, бо б’є своїми вогненними стрілами, цебто громом, демонів, але може вдарити  й злу людину, чому в нас –  особливо в Західній Україні –  аж дотепер збереглися стародавні прокляття: «Бодай тебе Перун побив!», «Хай поб’є тебе те, що в хмарі гуде!» та ін.¹⁸ Як Перун б’є (по теперішньому народному віруванню, це Св. Ілля вбиває чорта), то кидає на землю стріли, що називаються Перунові стріли (або громові кулі). Це бувають звичайно подовгасті, кругляві камінці, що повстають у місцях удару грому зі стопленого піску. Народ вірить, що ті стріли входять глибоко в землю на сім сажнів, але через 7 років виходять на поверхню. Їх збирають, січуть і використовують як ліки при деяких хворобах. Це вірування старовинне  і попало навіть у літературу. В книзі «Луцидаріус» читаємо таке: «Звідкіля береться грім і  блискавка? Автор розповідає: Це буває внаслідок боротьби (битви) між хмарами. Коли чотири вітри з моря прийдуть і зблизяться, то виникне стук великий, який ми називаємо – грім. Буває в цей же час блискавка і спускаються на землю падаючі стріли громові»¹⁹.

В народній традиції не збереглися оповідання про Перуна. Останком їх можна вважати наступний уривок: «Перун забив вівці. Гонили пастухи домів, і  як  загриміло, і  забило  дві  вівці. В  нас  мовлять, що Перун, то злий  дух»²⁰.

 Після прийняття християнства на Русі духовна і державна влада почала знищувати старих богів і викорінювати віру в них серед народу. Прикмети давніх богів відповідно почали переходити на нижчих демонів, або на християнських святих; до останнього була причетною і духовна влада, заводячи християнські свята і обряди в ті самі, або в найближчі дні, в які перед тим відбувалися поганські празники. Відповідно прикмети Перуна перейшли таким чином на Громовика, Бурівника й Паликопу з одного боку, та на святих Іллю, Пантелеймона і Гавриїла – з іншого. Головне місце після Перуна займав Св. Ілля. Вважалось, що він управляє громами і убиває чортів, управляє дощами, градом і грозами. На Св. Іллі, Пантелеймона (який подекуди зветься Паликопою, а в гуцулів - Балієм) і Гавриїла гуцули ще дотепер святкують громові свята, боячись, щоб грім не вбив²¹.

Перун, коли вперше по зимі виїздить на Небо, то своїм першим громом воскрешає  землю. Цей перший грім дає силу не тільки землі, але й людям. Коли вперше гримить, то ще й тепер хрестяться й опираються спиною об дерево чи об що інше, і спина не буде боліти цілий  рік, і буде щастити такій людині.

Перун посилає блискавки, що весною будять землю до життя  й оплодотворяють її дощами. Блискавки  проганяють, коли треба, хмари, а також  злих демонів, і випускають на волю Світло²².

Порівняно популярним (на фоні інших святих чоловічого роду) в  народі був Ілля-пророк, який мав свою “спеціалізацію”: його пов’язували насамперед з погодою. Відомим є зв'язок Іллі з дощем, блискавкою, громом. У старозавітних переказах – «це обдарований майже  божественною владою чудотворець,  пророк, вустами якого глаголить Бог, проповідник, що пророчить майбутнє від імені Бога». За Біблією, Ілля особливо прославився владою над “утриманням” і «викликанням» дощу²³.

Погляд на Пророка Іллю, як на бога грому, стався ще на грецькому  ґрунті, де народ замінив своїх старих богів Геліоса та Зевса на Іллю. У нас ще з початком християнства Пророк Ілля замінює бога Перуна, і приймає на себе його якості й обов’язки²⁴. Старий Заповіт розповідає, що Пророк Ілля легко зводив вогонь з Неба (ІІІ Книга Царств 18. 21-39), а IV Книга Царств 2. 11. подає, що Ілля був узятий до Неба на вогняних конях і на вогняному возі, і власне з цього й пішло представлення Іллі, як бога грому й блискавки.

На Гуцульщині побутували вірування, що Ілля є Богом грому, який бореться з чортом і намагається  блискавкою вбити його. Тому вірили, що там де вдарила блискавка, –  то Ілля шпурнув її чортові в слід. І в це свято працювати не можна, щоб грім, так каже народ, не запалив  хату, чи не заподіяв якусь іншу шкоду²⁵.

На Іллю буває горобина ніч — гроза із блискавками, спалахами  на горизонті, із сильним громом і  вітром. Вважається часом розгулу  нечистої сили. Її в небесній битві й перемагає Ілля-громовержець. Блискавкою він карає диявола, що ховається від нього під дерево, камінь, або перекидається на кота, собаку. Тому у грозу цих тварин женуть подалі від хати²⁶.

Е. Руліковський подає розповідь про Паликопу, сина Перуна та про нараду богів під проводом Перуна в справі святкування свят, встановлених для них. Окрім цього, тут йдеться про призначення Паликополи наглядачем свят, який мав право карати людей що не святкували. Однак у автора є сумніви щодо цього оповідання.

Про те, звідки взявся Громовик, розповідають так:  Ішов стрілець, що називався Ілько, лісом, та й найшов криницю з дуже доброю водою. Сів  він собі біля тої криниці відпочити. Поклав хліб на бік із пушкою разом і спочиває. Тай заснув так. Слухає крізь сон, щось кричить йому над вухом: Ілію, вставай! Ілію вставай, хліба заживай, води попивай, бо ідеш у далеку дорогу!

Він пробудився, дивиться, а  то стоїть коло нього ангел та й  говорить те, що він чув крізь  сон.

Зібрався Ілько та й  знеслися вони двоє на небо і відтоді  він громами орудує²⁷.

Громовик досі є у великій  пошані у гуцулів. Саме тому в гуцульському народному календарі громових свят є аж дванадцять і їх святкують дуже пильно. В Довгополі громовими вважаються ось такі свята: 1) Петра-Вари (Вериги  28 січня н. с.), 2) Антона (29 січня), 3) Прокопія (11 березня), 4) Гавриїла (7 квітня), 5) Бориса і Гліба (14 травня), 6) Прокопія (20 липня), 7) Антона (22 липня), 8) Гавриїла (25 липня), 9) Іллі (1 серпня), 10) Гліба і Бориса (5 серпня), 11) Пантелеймона (8 серпня), 12) Маковія (13 серпня).²⁸

З Громовиком мусить жити у  злагоді і хмарник (градівник). Він постить (без хліба і води) кожне громове свято, а особливо перший і другий Святий вечір (перед Різдвом і перед Йорданом) . На ті дні він також мусить заніміти і не може промовити весь день жодного слова до будь-якої людини чи звірини. Аж коли на небі з’явиться перша зірка і вже накриють до вечері, виходить хмарник перед хату, кланяється і просить Громовика до вечері цією примівкою:

На свят вечір я виходжу

І зву до вечері:

Будь ласкав і загости,

У мене си розгости.

Поклоняюси тобі і всій твоїй силі,

Громам і громовенятам,

Тучам і тученятам,

Твоїм громовим кулям і  пушкам,

Твоїм стрілам і всім твоїм  сватцям,

Нові миски, нові лижки,

Нові глеки у мене на столу

На вас, ласкавий пане, царю, ждут:

Не погорді і загостіт!

Проговоривши ці запросини  дев’ять разів, може хмарник зі своєю  родиною сідати до вечері: Перша  ложка кожної страви віддається Громовикові  «ідет си тому передному».²⁹

Гуцули вірять, що громова  і градова хмари – справа нечистого. «Цесе тот, він воює, його імя не годит си згадувати»³⁰.

Бурівник управляє хмарами, тучами і зливами. Управа громами  належить до Громовика, а не до нього. Він виступає звичайно у вигляді  пана, найчастіше на коні, і з’являється  людям, найбільше забігаючи до хмаринка з просьбою, щоби не спиняв його замовлюваннями та заклинаннями у призначеному поході. Кожний хмарник відноситься до Бурівника  з пошаною так само, як і до Громовика.³¹

Спільним в усіх українських  легендах про грім та блискавку є те, що вони застосовуються Богом для ураження і винищення чортів. Зокрема, в Ушицькому повіті є таке вірування, що коли Господу Богу треба послати на землю дощ з громом, то він наказує святим Юрію, Іллі та Михаїлу хитати скелі, від чого й буває грім. В Житомирському повіті грім пояснюють тим, що пророк Ілля і архістратиг Михаїл ведуть війну з чортом, який дражнить Бога, через що Бог і намагається вбити його, зібравши перед тим хмари, що є вираженням і проявом Його гніву. Бог, Ілля та Михаїл стріляють у сатану. У Грубешівському повіті і в Південній Русі кажуть, що грім буває від переслідування архістратигом Михаїлом дияволів.³²

За давнім переказом, чорт, який намагався сховатися від  архістратига, вгадував предмети, за якими той би не дістав його. Серед можливих варіантів нечистий називав і людину, але святий сказав, що в цьому разі уб’є її, подарувавши Царство Небесне, а чортові все одно – непереливки! Чорт перелічив усе, що можна, але забув про кущ ліщини. Саме під ним мисливці ховаються під час бурі. «Грім гримить – це Михайло веде війну з чортами, - говорять. – Де б не заховався нечистий, його святий все одно знайде». З іншої легенди дізнаємося, що архістратиг тримає вітер за вуса: як втомиться та пустить, тоді вітер починає дуже сильно дути і робиться буря³³.    
       Один мисливець проходив з рушницею поблизу величезної скелі. Була сильна гроза. Пішов дощ і мисливець сховався під навісом скелі. Тоді, коли гримів грім і спалахувала блискавка, диявол спокійнісінько сидів під навісом скелі; та тільки-но вщухало, він виходив з-під скелі, ставав догори ногами і починав дражнити Бога. Гримів грім, та від його удару диявол миттєво ховався під скелю і таким чином рятувався. Мисливець усе це бачив, але спочатку не наважувався вистрілити «в панича маленького, в камізельці, безп'ятого і з пазурами на руках і ногах». Довго дивився мисливець на витівки диявола, та, зрештою, вибравши слушну хвилину, вистрілив у «панича». Куля так і протяла того; та коли мисливець підійшов до місця, де перекидався диявол до прострілу, то побачив лише пролиту смолу. У цей час підлетів до мисливця архістратиг Михаїл з рушницею на плечах і став дякувати, пропонуючи дати йому все, чого він лиш забажає, за зроблену послугу. Мисливець попросив собі у винагороду рушницю, що була в Михаїла, бо дуже вже вона йому запала в око. Михаїл почав було відкручуватися, кажучи, що рушниця його для мисливця зовсім непридатна. Та врешті-решт змушений був поступитись. Помінялись вони рушницями з такою умовою, що коли мисливцеві чомусь згодом не сподобається архістратигова рушниця, то він має право вимагати розміну. І став з того часу мисливець полювати з архістратиговою рушницею; що, бувало, не вгледить, все вб'є без похибки, хоч би то був щонайменший звірок. Звуку пострілу з архістратигової рушниці зовсім не можна було відрізнити від звуку грому. У селі, де жив мисливець, був великий ставок. Вийшов якось мисливець на ставок пополювати, і бачить зграю диких качок. Прицілився, вистрілив — і вбив усіх до одної. Зібравши качок, він пішов до поміщика того села. «Де ти набрав стільки дичини?» — питає поміщик. — «Настріляв на вашому ставку!» — відповідав мисливець. Поміщик нізащо не хотів вірити, побачивши таку величезну кількість качок, і питає: «А в який час дня ти стріляв?» Мисливець відповів. «Так, — сказав поміщик, — якраз саме в той час чув удар грому». Звідтоді мисливець став боятися архістратигової рушниці і пішов на умовлене місце, щоб розмінятися. Архістратиг Михаїл погодився. Мисливець, узявши свою рушницю, відразу ж пішов на полювання і побачив, що тепер і його рушниця стала незрівнянно кращою, ніж була раніше.³⁴

У Літинському повіті грім вважають звуком, який виникає від  пересування по хмарі страшної смертоносної гармати, якою правують святий Юрій та архангел Гавриїл (у Новоград-Волинському  повіті – архангели Михаїл та Гавриїл). Гармату цю заряджає святий Юрій стрілою з якоїсь твердої маси, подібної до каменя, а запалює і спрямовує постріл у чорта архангел Гавриїл (у Луцькому повіті громом та блискавкою правлять архістратиг Михаїл і святий пророк Ілля). Громові стріли мають вигляд або тонкої лозини, або конічної кулі, часом вони бувають жовті, як свіча. Існує повір’я, що той, хто знайшов громову стрілу зберігає її як святиню. На тому місці, де впала громова стріла, не можна ставити ніякої будівлі, бо через сім років грім знову ударить в те саме місце.³⁵ 

У Вінницькому повіті грім вважають стукотом від колісниці архангела Гавриїла, який везе калачі; громовий удар – звук стріли, пущеної Богом у чорта; блискавка – шлях стріли з неба. Одночасно з блискавкою ми бачимо «істинне небо» крізь розверзнуті хмари, що стоять на перешкоді світлу й теплу. Помічено, що перед ударом грому з блискавкою на небі утворюється нібито хрест – це архістратиг Михаїл благословляє хрестом, а архангел Гавриїл стріляє в чорта.³⁶ У Канівському повіті кажуть: «Коли гримить грім, то це Ілля їздить по небу; а коли спалахує блискавка, то це Гавриїл махає квіткою».³⁷

В Ушицькому і Житомирському  повітах також вважають, що блискавка  – це справжнє небо, яке Бог показує людям крізь розвернуті хмари під час гніву Свого, щоб вони завжди пам’ятали, що на небі є Бог. Якби на землю впала хоча б маленька частка цього неба, то спалила б її. Перед Страшним судом це небо відкриється в усій своїй красі і в усьому своєму блиску.³⁸

В Білгородському повіті блискавку  уособлюють в образі дівчини. Існує  легенда, що одного разу купались в  ріці дві дівчини і почали пірнати  одна перед одною. «Я, - каже одна, –  пірну далі!» А та собі: «А я  ще далі!» А блискавка стоїть на березі й каже: «Не пірнайте, дівчата, – сьогодні мій день, свято: я сьогодні народилась; не можна на мої іменини купатися. Мені Бог зсукав свічу, так я ходитиму небом, світитиму, людей палитиму, якщо хтось на мого Ангела працюватиме».³⁹

Важливе місце в уявленні про грім та блискавку займає культ  вогню. Згідно з відомостями, які  подають нам опубліковані джерела, вогонь поділяється на «сухий» і  «мокрий». Існує думка, що від «мокрого» вогню можна спастись (вогонь із дощем, блискавкою, громом). Від «сухого» ж вогню (без дощу) нема поради.⁴⁰

Отже, як бачимо, традиційні світоглядні уявлення, вірування, забобони займали важливе місце і були міцно вкоріненими у духовному  житті суспільства, особливо у гуцулів. Саме тому,  людей завжди хвилювали таємничі природні явища, стихія. Їх завжди ототожнювали з діянням злих демонічних істот або посланців неба. Вважалося, що грім, сонце, райдуга були посланцями неба.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ. НАРОДНІ ВІРУВАННЯ ПРО ГРІМ ТА БЛИСКАВКУ

Народні вірування  про грім та блискавку в українського народу дуже старі. Зокрема, під час грому забороняється свистіти чи співати, а також їсти або спати, бо грім «заб’є». Злі сили сильно бояться грому й шукають собі порятунку під деревами, тому там не слід ховатися, щоб випадково не вбило разом з нечистим. Правда грому і так всі бояться, і тільки про відчайдушну людину говориться: «Він і грому не боїться».⁴¹

В давнину  набула великого поширення ворожбитська книга «Громник», в якій подавалось багато різних повір’їв, наприклад: Коли зростає луна, і сильно загримить, то «великий муж помре». Вважалося, що громова стріла має цілющу силу й помагає від хворіб⁴².

Як грім ударить, треба  хреститися; пор. приказку: «Грім не вдарить, мужик не перехреститься»⁴³. Прийшовши в четвер увечері зі Страстей, дітям опалюють страсною свічкою трохи волосся, – щоб не боялися грому; так само помагає й громниця, стрітенська свічка⁴⁴. Під час грози, коли Перун чи Ілля женеться за нечистою силою чи за демоном, треба конче позатикати комини, щоб ці сили часом не вскочили до хати. Крім цього, на двір, на зливу, за двері треба викинути навхрест поскладані коцюбу та вилошника, щоб часом зла сила не забралася до хати й через двері⁴⁵. Взагалі ж грози сильно лякаються й тепер. Під час грози не можна їсти, бо влучить стрілою, стояти біля вікна, грати в карти тощо. Крім того не можна бігти під час грози, бо може вбити. Іноді наказувалося завішувати дзеркало, сидіти під балкою з хрестом. Охороняли від «грому» шкарлупки великодніх яєць і кістки від освяченого порося: їх зав'язували у вузлик і зберігали під дахом, а також закопували в полі, на городі, в саду. Поля захищали горіховими, вербовими та іншими гілками, спеціально зробленими хрестиками, які встромляли по кутах поля. Для того, щоб позбавитися від страху перед грозою, рекомендувалося розламували над головою дитини два спечених буханця, давали цілувати «хлібну» лопату тощо. Головним і найбільш надійним засобом захисту від грому вважалося дотримання і шанування свят і «громових» днів, яких особливо багато було в південних слов'ян: всі четверги між Великоднем і Вознесінням, кілька днів у період жнив («Вогняна Марія» та ін), Ільїн день і інші, коли суворо заборонялася будь-яка робота, особливо робота в полі та прядіння-ткання. Перший весняний Г. вважався значною подією і супроводжувався безліччю магічних ритуалів і ворожінь. У східних слов'ян було прийнято, почувши гуркіт грому, притулятися до дерева (дуба) або тертися спиною об дерево, дубовий стовп, паркан і т. д. Це робилося для того, щоб запобігти або вилікувати біль у спині. З тією ж метою каталися по землі або просто падали на землю, що повинно було принести здоров'я, благополуччя, удачу⁴⁶. 

В українського народу існує  вірування, що коли виробляють скло, то розпалюють тим вогнем, який спалахне від блискавки⁴⁷.

Найкращим запобіжним засобом  від удару блискавки є встромлена за сволок або за ікони освячена у Вербну неділю верба (Будаївка Київської  губернії), якою в таких випадках кадять м. Тараща⁴⁸. У Холмській Русі — запалені гілки дерева, якими прикрашалися ікони на свято «Боже Цяло», або дзенькотіння дзвіночка, заздалегідь освяченого в костьолі (Грубешівський повіт), або, нарешті, чарівна паличка (Вінницький повіт). Якщо висить у когось над лампадою порожня писанка, то потрібно наповнити її пшеницею, інакше туди може сховатися диявол, і тоді блискавка вдарить у хату (Будаївка)⁴⁹.

Дещо осторонь стоять вірування  про грім та блискавку, що побутують у Старокостянтинівському повіті. «Чорти зносять хмари в одне місце, – кажуть тут, – і як знесуть їх дуже багато, то згортають у вали, чому в цей час дуже гуркотить у небі. Тоді для спокою Бог посилає святого Іллю з вогняною палицею: махне святий Ілля палицею – спалахне блискавка; вдарить по чорту – загримить грім»⁵⁰.

Щоб уберегтися від грози, запалюють і ставлять на вікно  стрітенську або страсну свічку, підкурюють у хаті свяченою вербою⁵¹. Окрім цього, півень, за народними віруваннями, відвертав грім і блискавку. Тому писанку із зображенням цього птаха клали під кут хати, аби уберегти її від блискавки. Під час грози забобонні люди відганяють від себе котів і собак, вірячи, що в цих тваринах ховається нечиста сила.

«Як гримить, то баба моя викидала коцюбу і лопату, клала наперехрестя і хмара градова піде або в ліс, або на болото, — розказує 76-річна Євгенія Жук із села села Перемиль Горохівського району на Волині. —Ще виходили на перехресну дорогу, брали пальці на перехрестя і читали таку секретну молитву. Її не можна нікому розповідати, бо вона силу втратить і не поможе більше ніколи»⁵².

З давніх-давен українці спостерігали за різними природними явищами, для того щоб передбачити  яким буде рік. Так, починаючи ще з 18 січня селяни вже починали прогнозувати якою буде погода літом. Зокрема, якщо в цей день завірюха – буде вона і на Масляній; дмуть вітри з  півдня – літо буде грозовим⁵³.

Важливе значення має свято Стрітення (15 лютого), яке отримало в деяких регіонах  назву – «Громниця». Друга назва пов’язана з обрядом освячення свічок літніми громами. У цей день в храмах відбувалася торжественна служба, після якої святили воду й свічки, які оберігали від грози. Кожен господар обов’язково готував власну громничну свічку і ніс на посвяту. Після повернення з церкви він запалював її «щоб весняна повінь не пошкодила посівів, і щоб мороз дерев не побив». Цей обрядовий атрибут мав постійно стояти на покуті. Літом, коли часто-густо гуркотіли грози, а блискавка могла влучити в господарські та житлові будівлі, у хатах запалювали громничну свічку, як надійний оберіг від лиха⁵⁴.