Громадські організації як соціальний інститут

                                                     Зміст

Вступ………………………………………………………………………………….3

Розділ І Громадські організації як соціальний інститут: теоретико-методологічні основи

1.1.Концептуальні засади визначення поняття «громадські організації»...6

          1.2. Історія виникнення та становлення громадських організацій в          Україні та  світі…………………………………………………………………......10

         1.3. Види громадських організацій………………………………………….14

         1.4. Нормативно-правова база, яка регулює функціонування…………...23

            Висновок до першого розділу……………………………………………28

Розділ ІІ Громадські організації як соціальний інститут

          2.1. Інституціоналізація громадських організацій……………………….30

         2.2. Ознаки громадських організацій як соціального інституту………...33

         2.3. Функції громадських організацій як соціального інституту в Україні………………………………………………………………………………37

         2.4. Тенденції розвитку громадських організацій як соціального інституту в Україні…………………………………………………………………39

           Висновок до другого розділу……………………………………………….44

           Висновки…………………………………………………………………….46

           Використана література…………………………………………………….50

Вступ

Одним із важливіших конституційних прав громадян в демократичній державі є право на об’єднання (свобода спілок та асоціацій) тобто право вільно створювати різного роду об'єднання, приєднатись до них і виходити з них. Майже у всіх країнах (включаючи країни тоталітарного соціалізму) говориться про волю об'єднання в політичні партії, культурні, спортивні та інші громадські організації.

Конституція України гарантує (ст. 36) громадянам нашої держави право на свободу об’єднання у політичні партії, громадські організації для здійснення і захисту своїх прав та свобод і задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. Права людини – це не дарунок держави, уряду, політичної партії чи її лідера, а суверенний, не відчужуваний атрибут кожної людини, кожної особистості, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, віросповідання, політичних поглядів і переконань, соціального чи походження майнового положення; не народ існує для держави чи уряду, а держава й уряд – для народу, не народ для Конституції, – а Конституція для народу.

Саме через громадські об’єднання, громадсько-політичні рухи до активної державотворчої діяльності залучаються широкі верстви населення, реалізуються й захищаються політичні та економічні інтереси тієї чи тієї частини суспільства (народу, нації, соціальної групи). Вони є формою здійснення зв’язків між громадянським суспільством і державою. Громадські об’єднання не залежать від держави, вони здатні впливати на державні інститути і водночас захищати суспільство від необґрунтованого втручання держави в громадське життя.

Конституційне право на свободу об’єднання є юридичною основою створення і діяльності громадських організацій, політичних партій та професійних спілок.

Усвідомлення змісту діяльності громадських організацій та політичних партій, їхнього місця та ролі в суспільстві має не лише науково-пізнавальне, а й практичне значення. Без цього неможливо об’єктивно проаналізувати реалії сьогоденного життя, виявити протиріччя, які виникають в суспільстві.

Актуальність теми. Громадські організації - це соціальні інститути, які реалізовують приватні, корпоративні економічні, політичні, культурні та інші інтереси різноманітних соціальних груп, здійснюють значний вплив не лише на становлення громадянського суспільства, а й на демократизацію держави, сприяють налагодженню ефективного соціального діалогу між ними.

Саме громадські організації можуть забезпечити поступальний розвиток громадянського суспільства, сприяти розв’язанню важливого завдання підвищення ефективності комунікації між основними соціальними групами всередині суспільства, налагодженню паритетного соціального діалогу між державною владою і громадянами.

Тому для України, в якій одночасно відбуваються процеси побудови демократичної, соціальної, правової держави та громадянського суспільства, неабиякого значення набуває наукове осмислення процесів виникнення, розвитку та функціонування громадських організацій як чинника становлення громадянського суспільства. Адже без цього неможливо створити оптимальні умови для їхнього ефективного функціонування, а, отже, й становлення громадянського суспільства в Україні.

Мета і завдання курсової роботи. Метою курсової роботи є розкриття сутності громадських організацій як соціального інституту.

Реалізація цієї мети передбачає необхідність вирішення таких дослідницьких

завдань:

– проаналізувати концептуальні засади визначення поняття та видів «громадських організацій» ;

– з’ясувати історію виникнення, розвитку  громадських організацій в Україні та світі;

- охарактеризувати ознаки  громадських організацій;

– узагальнити умови утворення, зміст, принципи діяльності громадських організацій в сучасній Україні;

- з’ясувати тенденції розвитку громадських організацій як соціального інституту.

Об’єктом дослідження є громадські організації.

Предмет дослідження – громадські організації як соціальний інститут.

При підготовці до написання представленої роботи я досліджувала дуже багато нормативних документів, таких як закони, кодекси.

Розділ І

1.1.Концептуальні засади визначення поняття «громадські організації»

У повсякденній практиці часто використовується поняття "організація", причому в нього вкладаєтьcя різний зміст. А.І. Пригожин дає три найпоширеніших значення терміна "організація" [22, с. 39-41].

По-перше, організація позначає деяку діяльність по розробці нових норм, налагодженню стійких зв'язків, а також координації зусиль окремих членів соціальної групи. Ця діяльність найкраще характеризується словом "організування". Інакше кажучи, це діяльність, спрямована виключно на досягнення ефекту сінергіі шляхом забезпечення умов для узгоджених дій, кооперації і інтеграції індивідів в групі. Наприклад, керівник організовує виробничий процес. Це означає, що він повинен розставити людей по робочих місцях таким чином, щоб забезпечувалася безперервність і швидкість виконання операцій. Крім того, він повинен забезпечити взаємозамінність і встановити норми вироблення, режим робочого дня, взаємодія робочих ділянки і постачальників. Ця діяльність називається організацією виробничої процесу[30,с.45].

По-друге, організація часто розуміється як атрибут будь-якого об'єкта, його властивість мати впорядковану структуру. Це означає, що соціальний об'єкт має деяку внутрішню будову і складається з частин, певним чином пов'язаних. Зазвичай термін "організація" в цьому сенсі застосовується для розрізнення організованих і неорганізованих структур. Кажуть, зокрема, що будь-яка група організована, якщо в ній існують стійкі соціальні ролі (тобто кожен виконує свою частину спільної справи), правила, регулюючі поведінку людей, а також впорядковані зв'язки з навколишніми групами.

По-третє, під організацією розуміється штучно створена соціальна група інституційного характеру, що виконує визначену суспільну функцію. Банк у цьому відношенні представляє собою організацію, члени якої беруть участь у виконанні функції накопичення, розподілу і впорядкованого використання грошей, а школа - організацію, колектив якої бере участь у виконанні функцій передачі знань молодому поколінню і його соціалізації. Всі три значення поняття "організація" тісно пов'язані між собою. Будь-яка організована група (третє значення цього поняття) повинна формуватися в ході її "організування", тобто діяльності з формування її внутрішньої структури, системи комунікації, культурних особливостей, а також з розподілу соціальних ролей. Ймовірно, що коли така організована група сформується, то вона буде володіти тією внутрішньою якістю, яке ми назвали організованістю.

 Розглянуті значення  терміна "організація", прийняті  в суспільстві, дають нам важливий  ключ до розуміння сутності  організації і формулювання її  наукового визначення.

Визначення організації. Існує безліч визначень організацій, з яких зазвичай виділяється концепція організації як раціональної системи, або системи, спрямованої на досягнення мети. Можна виділити чотири напрями у визначенні організації:

1) У відповідності з теорією К. Барнарда [1, с. 25-27] організація - це такий вид кооперації людей, який відрізняється від інших соціальних груп свідомістю, передбачуваністю і целенаправлінощів. К. Барнард і його послідовники приділяли увагу в основному спільним діям людей, їх кооперації, а вже потім необхідності досягнення цілей.

2) Це напрямок найкраще  характеризує точка зору Д. Марча і Г. Саймона [17, с. 19], згідно з якою організація - це спільнота взаємодіючих людських істот, що є найпоширенішим у суспільстві і що містить центральну координуючу систему. Висока специфічність структури і координацію всередині організації відрізняють її від дифузних і неупорядкованих зв'язків між неорганізованими індивідами. Все це робить організацію схожою на окремий складний біологічний організм. 3) П. Блау і У. Скотт представляють третій напрямок у визначенні організації [6, с. 8]. У цьому визначенні вказується основна, на їхню думку, характеристика ситуації, що організації - те, що вона для досягнення специфічних цілей повинна бути формалізована, володіти формальною структурою.

4) На думку А. Етціоні, організації - це соціальні об'єднання (або людські групи), свідомо конструюються  і реконструюються для специфічних  цілей. Основний акцент тут робиться  на свідоме членство в організації  та свідому дію її членів [31, с. 45-46]. Аналізуючи всі ці чотири напрями у визначенні організації, можна виділити дві специфічні риси, які відрізняють організації від інших видів соціальних груп.

На думку Л. Лойко: «Громадські організації - це формалізовані самодіяльні (неурядові) неприбуткові об’єднання громадян, спрямовані на реалізацію різноманітних колективних інтересів і захист колективних прав» [13,с.51]. У такому широкому значенні до розряду громадських організацій потрапляють досить різні за суттю інституції – політичні партії, власне громадські організації, організації за інтересами, благодійні фонди, тощо. Вочевидь ці групи організацій необхідно розглядати окремо, хоча, з іншого боку не можна  не бачити їх спільної сутності як організацій громадянського суспільства.

Організації - це перш за все соціальні групи, орієнтовані на досягнення взаємопов'язаних і специфічних цілей. Кожна організація доцільна в тому сенсі, що дії її членів певним чином скоординовані для досягнення спільного для неї результату в цілком певній галузі людської діяльності. Так, підприємство існує для забезпечення випуску конкретної продукції, політична партія - для реалізації політичної програми, лікарня - для лікування хворих.

Крім того, організації - це такі групи, яким властивий високий ступінь формалізації. Їх внутрішня структура високо формалізована в тому сенсі, що правила, регламенти, розпорядок охоплюють практично всю сферу поведінки се членів. Вони ясно і точно сформульовані і охоплюють всі ролі та рольові зв'язку, наказують рольові дії незалежно від особистісних якостей індивідів, що займають ті чи інші позиції в структурі організації. Директор, його помічники або рядові виконавці - всі вони підпорядковані правилами, визначає їх обов'язки, взаємовідносини на службі і субординацію незалежно від їхніх особистісних якостей.

На підставі перерахованих основних специфічних рис можна дати визначення організації як соціальної групи, орієнтованої на досягнення взаємопов'язаних специфічних цілей і на формування високоформалізованних структур. Часто до визначення організації додають такі специфічні риси, як наявність координуючого і керуючого органу та розподіл праці між її членами. Однак ці риси проявляються в основному і великомасштабних організаціях і не є строго обов'язковими для всіх організованих соціальних груп.

У загальному означенні громадські організації  являють собою добровільні формування, що виникають у результаті цільного волевиявлення громадян на основі спільних інтересів і завдань. Відносна відстороненність від політики пов'язана насамперед з тим, що держава безпосередньо не втручається в їх діяльність, а лише регулює її відповідно до чинного законодавства. До того ж громадські організації  на відміну від державних інститутів не наділені владними повноваженнями. Відрізняються вони й від політичних партій, оскільки не ставлять за мету оволодіння державною владою. Відмінність їх від усіх інших суспільних угруповань пов'язана з особливостями функціонування (виникнення за ініціативою знизу, фактична єдність, забезпечення інтересів своїх членів та прихильників незалежно від мети та характеру об'єднання, нетрадиційність) та принципами діяльності (добровільність, поєднання особистих і суспільних інтересів, самоврядування, рівноправність, законність, гласність). Отже, за своєю природою і характером діяльності громадські організації не є політичними організаціями. Однак їх діяльність почасти набуває політичного характеру, оскільки громадські організації, по-перше, об'єднують людей, що входять до спектру політичних сил (патріотичні сили, національне орієнтовані групи, прихильники реформування суспільства та ін.), по-друге, є потенційною базою для виникнення на їх основі нових політичних партій.

1.2. Історія виникнення  та становлення громадських організацій  в Україні та в світі

Громадські організації в Україні існували ще за часів Радянського Союзу, але діяльність переважної більшості з них була жорстко централізованою. Тому діяльність таких організацій, через заборону опозиційної політичної діяльності, довгий час була обмежена культурними, екологічними чи економічними напрямами роботи [32,с.20].

Відродження політичного плюралізму наприкінці 1980-х - початку 1990-х рр.. сприяло виникненню незалежних громадських організацій в Україні. Першими на політичній арені заявили про себе дисидентські правозахисні групи, які стежили за дотриманням гуманітарної частини Гельсінських угод 1976 року. Влітку 1988 року Українська Гельсінська Спілка (УГС) зробила надбання гласності "Декларацію принципів" і почала діяти не як суто правозахисна, а як політична організація.

У цей період громадські організації, сформовані творчою інтелігенцією, звертають свою діяльність переважно в політичній сфері.

Іншими відомими об'єднаннями того періоду були Культурологічний клуб у Києві (1987 р.), Товариство української мови ім. Т. Шевченка, культурологічне Товариство Лева у Львові, екологічний рух "Зелений світ", товариство захисту колишніх в'язнів тоталітарного режиму "Меморіал" та інші.

З початку 1990-х рр.. кількість громадських об'єднань в Україні неухильно і стрімко зростає. У 1991 році в країні діяло приблизно 300 організацій, у 1996 році - понад 12 тисяч, а в 2000 році - приблизно 27 тисяч. Одночасно в середині 1990 рр.. з'являються так звані "Ресурсні центри" - громадські організації, метою діяльності яких є надання послуг та різного роду безкоштовної допомоги іншим громадським організаціям.

Законодавство України в залежності від території, на яку поширюється діяльність громадських організацій, вирізняє об'єднання громадян з всеукраїнським, місцевим та міжнародним статусом. Близько 40% організацій поширює свою діяльність на кордоні одного з міст, а всеукраїнський та міжнародний статус мають в цілому лише 8%. Цей факт вказує на високу зацікавленість, насамперед, у місцевих справах, в облаштуванні найближчого життєвого простору, що відкриває широкі перспективи для співпраці громадського сектора та органів місцевого самоврядування. За кількістю громадських організацій лідером серед міст є Київ - 14% від загальної їх кількості. На другому місці стоїть Львів і Львівська область. Конституція України закріпила демократичні здобутки в сфері громадянського суспільства. Стаття 36 стверджує: "Громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів ...". Іншими важливими законами, які регулюють діяльність громадських організацій, є Закон України про об'єднання громадян "(1992), Закон України про благодійництво та благодійні організації" (1997), Закон України про професійних творчих працівників і творчих спілок "(1997) та Закон України про молодіжні та дитячі громадські організації" (1998 ) [16,с.48].

Джерелами фінансування українських громадських організацій є пожертви бізнесменів, державні кошти та власноруч зароблені гроші, гранти. Серед організацій, які надають фінансову допомогу і мають свої представництва в Україні, найбільш активними й найвідомішими є Фонд "Євразія", Freedom House та ISAR. Міжнародний фонд "Відродження", який належить до мережі фондів, створених Джорджем Соросом, засновано за участю українських організацій, таких як Всеукраїнське товариство "Просвіта", Українська Рада Миру та Українська екологічна асоціація "Зелений світ". Розвиток українського громадського сектору свідчить про відхід суспільства від тоталітарних настанов. Українські громадські організації виявляють значну активність, надають такі соціальні послуги як допомога бідним, інвалідам, дітям, репрезентують інтереси суспільства перед владою та надають можливість представникам суспільства брати участь у громадському та політичному житті. Всеукраїнське товариство "Просвіта" ім. Тараса Шевченка - громадська культурно-просвітницька організація. Товариство є правонаступником "громади" (1860 р. - поч. ХХ ст.), "Просвіти" (1868-1939 рр..) І Товариства української мови ім. Тараса Шевченка (1989-1991 рр.).. Мета діяльності Товариства - відродження історичної пам'яті українського народу, формування національної свідомості.

Пласт - українська скаутська організація, яка була заснована ще в 1911 році за ініціативи доктора Олександра Тисовського. Організація була відновлена 1989 році. Метою Пласту є підготовка підростаючого покоління до труднощів життя, прищеплення почуття самостійності і самодисципліни, розвиток міцної мотивації до соціальної активності у місцевій, регіональної та державної громаді. Зараз Пласт є однією з найбільших молодіжних організацій (близько 10 тисяч членів), яка має понад 130 місцевих осередків в усіх областях України і республіці Крим (9 осередків).

Національна Спілка письменників України - добровільна творча організація професійних літераторів України: поетів, прозаїків, драматургів, критиків і перекладачів. Створена в 1934 році як складова частина колишнього Союзу письменників СРСР на І з'їзді письменників України. У 1989 році письменницький з'їзд проголосив Спілку письменників незалежною від будь-яких союзних структур, які тоді ще існували. Наприкінці 1980 рр.. Спілка письменників України став центром суспільно-громадського руху за незалежність України, у середовищі українського письменства були започатковані відомі національно-визвольні організації - "Рух", "Просвіта", "Меморіал".

Національна спілка художників України - всеукраїнська громадська творча організація професійних митців та мистецтвознавців. Заснована 1938 року. До Спілки входять всесвітньо відомі художні центри - Петриківка (декоративний розпис), Косев (різьблення, кераміка, вишивка), Львів (художнє скло, кераміка), Опішня (кераміка, ткацтво, вишивка) та інші.

Український Союз Миру (в минулому Український республіканський комітет захисту миру) був заснований у вересні 1951 року з ініціативи кращих представників української творчої інтелігенції та вчених - В. Комісаренка, О. Палладіна, Б. Патона, Л. Первомайського, Н. Рибака, М. Рильського, П. Тичини, М. Семененка, Н. Ужвій та інших знаних в Україні людей. За роки свого існування Українська Рада Миру став всесвітньо визнаною і неодноразово нагороджувався високими відзнаками Всесвітньої Ради Миру, ЮНЕСКО, ООН та інших авторитетних міжнародних організацій. Головна мета організації - об'єднання зусиль громадськості на утвердження миру та злагоди в Україні та за його межами.

Всеукраїнська громадська організація "Союз Чорнобиль України" об'єднує громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та учасників ядерних випробувань, сімей померлих учасників та потерпілих від наслідків аварії на ЧАЕС, які об'єдналися для вирішення і захисту своїх прав і свобод. Метою діяльності "Союзу" є захист законних інтересів і надання допомоги членам "Союзу" та їхнім сім'ям у вирішенні соціально-побутових, медичних, економічних (матеріальних) та інших проблем.

Спілка Української Молоді - всеукраїнська молодіжна громадська організація, яка об'єднує українську молодь на добровільних засадах, виховуючи відданих українців-державників, які виробляють світогляд на національно-християнських традиціях та ідеалах. СУМ має свої осередки в більшості областей України, співпрацює з осередками Спілки Української Молоді в 9 країнах на чотирьох континентах світу.

Український Союз Промисловців і Підприємств був створений в 1992 році, нині є потужною громадською структурою, в яку входять тисячі представників усіх галузей економіки з усіх регіонів країни. За роки роботи УСПП переріс рамки звичайної корпоративної організації та перетворився на своєрідний "холдінг" захисту і підтримки інтересів національного товаровиробника.

Рада підприємців України при Кабінеті Міністрів України була заснована 22 березня 1993 року. Відповідно до постанови Уряду України, головною метою Ради є забезпечення ефективної співпраці підприємницьких структур з Урядом України та іншими органами державної виконавчої влади у проведенні державного розвитку підприємництва та формування ринкової інфраструктури. Комітет виборців України (КВУ) - провідна українська громадська організація, головним завданням діяльності якої є спостереження за ходом виборчих кампаній, підтримка взаємозв'язків між виборцями та органами влади, захист виборчих прав громадян. КВУ створено на початку 1994 року. На сьогодні відділення організації працюють у 25 областях, АР Крим, Києві та Севастополі та в понад 200 районах України.

1.3.Види  громадських організацій

Ще кілька століть тому все соціальне життя, задоволення соціальних потреб, турбота про здоров'я, навчання, піклування про старих відбувалися в межах родини, сусідської групи, сільської спільноти. Формування сучасних індустріальних та постіндустріальних суспільств з їхньою складною соціальною структурою, розгалуженим поділом праці, диференціацією соціальних потреб та інтересів вимагало нових форм задоволення їх, нових способів встановлення і збереження соціального порядку. Виникла потреба у створенні великої кількості організацій. Як зауважив Н. Смелзер, ми починаємо наше життя в організації і організовано залишаємо цей світ. Пологовий будинок, дитячий садок, школа, виробництво або установа, армія, міліція, банки, магазини, установи охорони здоров'я, соціального захисту і наприкінці бюро ритуальних послуг - всі ці та багато інших організацій регламентують все публічне життя. Спробуємо упорядкувати цей різноманітний світ організацій.  
Організації, які регулюють соціальне життя, можна передусім поділити на такі, що сформовані свідомо, рефлексивно, немовби заздалегідь сплановано, та організації, які створюються поступово в процесі спільного життя, нагромадження соціального досвіду, коли рефлексія відіграє не плануючу, а швидше коригуючу роль[25,с.55]. 
Найбільш поширеними різновидами громадських організацій у сучасному світі є: профспілки; організації інвалідів; ветеранські, жіночі, молодіжні, дитячі організації; наукові, технічні, культурно-просвітницькі, фізкультурно-спортивні та інші добровільні товариства; творчі спілки; різноманітні земляцтва, фонди, асоціації, товариства і т. ін. [29,с.85].

Профспілкі

Серед громадських організацій чільне місце, і перш за все за масовістю, займають профспілки. Вони зайняті питаннями, які стосуються самих різних сторін життя: економічної, соціальної, культурної - і спрямовані на поліпшення праці, побуту, відпочинку людей. Але головне значення для профспілок має захист прав та інтересів працівників, залучення їх до участі у вирішенні виробничих і громадських справ. Саме в цьому з найбільшою повнотою виявляються самостійність і творчість профспілок. Аналіз їх роботи свідчить, що профспілки мають суттєві резерви. У той же час соціологічні дані показують, що в суспільній думці сформувалося досить негативне ставлення до їхньої діяльності.

Це, перш за все, стосується участі профспілок у розвитку самоврядування. Багато органів профспілок відстали від реальності, перетворилися в організації, що мало впливають на життя трудових колективів. Відносини, що виникають у процесі їх роботи, за своєю суттю не зачіпають корінних інтересів людини, і їх вплив дуже обмежений у часі і в просторі. Це не може не фіксувати суспільну свідомість і відповідно реагувати на таку систему, яка практично не виходить на вирішення принципових питань трудової та повсякденному житті. Ефективність роботи багатьох об'єднань профспілок, їх компетенція (права та обов'язки) і роль в управлінні підприємствами, організаціями, установами, як показують дослідження, є дуже низькими і слабкі, щоб адекватно відображати інтереси більшості народу.

Незважаючи на всі витрати, профспілки стоять біля витоків того руху протесту, яке набуває дедалі більшого поширення. Найбільш часто використовуються такі форми тиску на органи державної влади, як страйки, демонстрації, маніфестації, мітинги, пікети. Зазвичай ці форми виражають економічні вимоги, а в ряді випадків, особливо коли вони проводяться спільно з партіями лівої орієнтації, висуваються і політичні гасла. Іноді ці акції координуються профспілками в рамках всієї країни (наприклад, Всеросійська страйк в березні 1997 р.). Однак, безсумнівно те, що невизначеність профспілок в системі розподілу суспільного влади є однією з причин їх слабкості, неефективного функціонування і великого відриву від реального життя людей. [16,с. 48].

Молодіжні організації

Участь молоді у громадському житті завжди було одним із значущих напрямів в соціології. Молодь завжди уособлювала собою все нове, народжуване. Молоді люди завжди більше за інших бажали (і здійснювали) змін у суспільстві. Енергія молодих часто вносила корективи в політичне життя. Молодіжні об'єднання завжди носили бойовий характер, проявляли велику активність. Тому знання стану і тенденцій свідомості молодих, їх поведінки цікавить дослідників всіх без винятку країн.

До початку 90-х років монополізм, який довгий час панував у молодіжному русі, був підірваний: з'явилася велика кількість як формалізованих, так і самодіяльних організацій молоді з найрізноманітніших злободенним суспільних проблем. Докорінна зміна форм і методів їх роботи, рішуча відмова від монополії, заорганізованості, безпосередній зв'язок з життям молоді стали реальним джерелом життєздатності цих молодіжних організацій [11,с.63].

Разом з тим відсутність точного розуміння стану та ролі молодіжних організацій загрожує негативними наслідками, яких можна і потрібно уникнути, якщо проблеми ставлення молоді до суспільства і суспільства до неї будуються на обліку реально створених тенденцій у суспільному житті. У вітчизняній соціології нагромаджено певний досвід дослідження проблем молоді. Соціологи проводили вивчення широкого кола питань, що хвилюють молодих людей нашої країни. Поряд з апологетичних досліджень серед них було чимало і таких, які досить об'єктивно і всебічно характеризували стан суспільної свідомості молоді та основні тенденції зміни її поведінки. З одного боку, за основними ціннісним орієнтаціям молодь дотримувалася тих же переконань, що і старше покоління. Результати соціологічних досліджень свідчили, що переважна більшість молодих людей не так вже й погані, як здається на перший погляд: 98% вірять у любов як вищу цінність життя, 75% відповіли негативно на пропозицію кинути роботу, якщо б вони отримали спадщину. Не менш яскраво виявляються і суспільно-політичні інтереси молоді: вони багато в чому були зліпком з того, що відбувалося у свідомості всього суспільства.