Громадські роботи як вид покарання

Зміст

Вступ

Актуальність теми. Успішне застосування громадських робіт в Україні певною мірою пов'язано, а можливо, й залежить від того, наскільки в законодавстві й на практиці буде враховано вітчизняний історичний досвід минулих кардинальних змін кримінально-правових інститутів. Звичайно, зрозуміло, що не варто замикатися обмеженими вітчизняними рамками, ігноруючи позитивний світовий досвід, у першу чергу західноєвропейський, тим більше що засади української державності і права споконвічно розвивалися в руслі європейської континентальної цивілізації, а ті риси чи особливості, що несли “азіатський наліт”, ні в якому разі не були визначальними й не змінювали “постійного вектора”. Разом із тим історичний досвід свідчить, що механічне запозичення, копіювання зарубіжного досвіду, спроби його запровадження без урахування специфіки національної історії ніколи не було достатньо ефективним, а інколи призводило навіть до протилежного результату. Під час запровадження нового виду покарання необхідно враховувати економічну, соціально-культурну обстановку в країні, історичні традиції, а також менталітет народу.

Метою даної роботи є вивчення громадських робіт як виду покарання.

Завданнями даної роботи є:

1. вивчення поняття громадських робіт;

2. розглянути історію  виникнення та застосування громадських  робіт;

3. розглянути громадські  роботи у зарубіжному законодавстві;

4. надати шляхи вдосконалення  застосування громадських робіт  як виду покарання.

Об’єктом даної роботи є громадські роботи.

Предметом даної роботи є визначення громадських робіт  в українському та закордонному законодавствах.

Дана курсова робота складається зі вступу, двох розділів з підрозділами, висновків та списку використаних джерел.

Розділ 1. Громадські роботи як вид покарання: теоретико-правові  питання

1.1.  Поняття громадських робіт як виду покарання

Громадські роботи¹ — вид кримінального покарання, яке полягає у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування. На відміну від громадських робіт як виду адміністративного стягнення, вони призначаються на строк від шістдесяти до двохсот сорока годин.

Призначення:

• Громадські роботи не призначаються інвалідам I і II групи, вагітним жінкам, пенсіонерам, військовослужбовцям строкової служби
• Неповнолітнім громадські роботи призначаються на строк від тридцяти до ста двадцяти годин, не більше двох годин на день і не менше двадцяти п'яти годин на місяць.

Покарання у виді громадських  робіт відбувається за місцем проживання засудженого. Виконання цього покарання  здійснюється на основі участі засуджених у суспільно корисній праці і контролю за їхньою поведінкою. Контроль за виконанням покарання у виді громадських робіт покладається на кримінально-виконавчу інспекцію, а проведення індивідуально-профілактичної роботи — на органи внутрішніх справ. Вирок суду приводиться до виконання не пізніше десятиденного терміну з дня настання вироком законної сили.

Засуджені до покарання  у вигляді громадських робіт  зобов'язані додержуватися встановлених порядку й умов відбування покарання, сумлінно ставитися до праці, працювати  на визначених для них об'єктах і відпрацьовувати встановлений судом строк громадських робіт, з'являтися до кримінально-виконавчої інспекції за викликом та реєстрації, повідомляти її про зміну місця проживання. Поважними причинами неявки в призначений строк визнаються: несвоєчасне одержання виклику, хвороба та інші обставини, що фактично позбавили можливості своєчасно прибути за викликом і які документально підтверджені. Засудженому забороняється без дозволу інспекції виїжджати за межі України.

Надання засудженому щорічної відпустки за основним місцем роботи не зупиняє виконання покарання у виді громадських робіт.

Стосовно особи, яка  після постановлення вироку визнана  інвалідом I чи II групи або досягла  пенсійного віку, а також жінки, яка  стала вагітною, кримінально-виконавча інспекція направляє до суду подання про звільнення її від подальшого відбування покарання.

На власника підприємства, установи, організації або уповноважений  ним орган за місцем відбування засудженим покарання у виді громадських  робіт покладається²:

• погодження з кримінально-виконавчою інспекцією переліку об'єктів, на яких засуджені відбувають громадські роботи, та видів цих робіт;
• контроль за виконанням засудженими визначених робіт;
• своєчасне повідомлення інспекції про ухилення засудженого від відбування покарання та переведення його на інше місце роботи, порушення трудової дисципліни (в тому числі появу на роботі в нетверезому стані);
• ведення обліку та щомісячне інформування кримінально-виконавчої інспекції про кількість відпрацьованих годин та ставлення засудженого до праці.

В разі порушення цих  вимог кримінально-виконавча інспекція  надсилає матеріали прокурору для  вирішення питання про притягнення  винних осіб до відповідальності. В  разі ушкодження здоров'я під час  виконання громадських робіт  відшкодування шкоди засудженому здійснюється відповідно до законодавства про страхування від нещасного випадку.

За порушення порядку  й умов відбування покарання, а також  за порушення громадського порядку, за яке на засудженого було накладене  певне адміністративне стягнення, до нього може бути застосоване застереження у виді письмового попередження про притягнення до кримінальної відповідальності.

Стосовно особи, яка  ухиляється від відбування покарання  у виді громадських робіт, може бути порушено кримінальну справу відповідно до 389 статті КК України. Ухиленням від відбування покарання визнається: невиконання встановлених обов'язків, порушення порядку та умов відбування покарання, притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення — після письмового попередження; невихід більше двох разів протягом місяця на робоче місце без поважних причин, допущення більше двох порушень трудової дисципліни (протягом місяця), поява на роботі в нетверезому стані, в стані сп'яніння.

1.2.  Історія виникнення та застосування громадських робіт як виду покарання

Громадські роботи, введені  до переліку покарань у чинний КК України 2001 р., не передбачалися в попередньому КК України 1960 р.³ Отже, цей вид покарання є новим. Однак, як відомо, термін “нове” за своєю сутністю – досить відносне поняття. Порівняно-правовий аналіз нормативного матеріалу з позицій історичного аспекту говорить про те, що громадські роботи як вид кримінального покарання успішно застосовувалися ще в Російській імперії, а також у перші роки після Жовтневої революції 1917 р.

Вони виникли у вітчизняному кримінальному праві з розвитком  буржуазних відносин. Унаслідок судової  реформи 1864 р. були затверджені Судові Статути, серед яких Статут про покарання, що присуджуються мировими суддями , у якому містилися норми про випадки призначення покарання, аналогічного сучасним громадським роботам: суспільні роботи на публічні цілі. Указані роботи, як і громадські, що передбачаються КК України 2001 р., були безоплатними, виконувалися на потреби суспільства й мали у випадку їх призначення обов’язковий характер. Вони призначалися за незначні злочини й виконувалися у відносно короткі строки. Конкретний вид суспільних робіт, які потрібно було виконувати під час відбуття такого покарання, визначався сільською громадою, тобто органом місцевого самоврядування. Проте воно могло призначатися або замість арешту чи грошового стягнення, або додаткове до тілесних покарань, оскільки воно не було включено до переліку основних видів останніх.

Для призначення цього  виду покарання замість грошового стягнення особам із привілейованих станів (які не належали до селян чи міщан), обов’язково була потрібна їх згода. Статут передбачав звільнення від їх відбування при внесенні частини грошового стягнення, розмірного строку робіт, що залишився. У виняткових випадках суспільні роботи могли відбуватися не за місцем проживання засудженого, навіть в інших губерніях . Зазначені особливості суспільних робіт були зумовлені соціально-економічними й політичними факторами того часу. Їх порівняльний аналіз показує, що вони хоча й передбачалися Статутом про покарання але накладалися мировими суддями. Значить їх можна назвати історичним прототипом громадських робіт, введених КК України 2001 р. Отже, суспільні роботи (за сучасною термінологією – громадські), як самостійний вид покарання, з’явилися у кримінальному законодавстві Російської імперії у ХІХ ст.

Об’єктивна потреба  у принципово нових засобах примусу  й покарання вже з перших днів встановлення Радянської влади була реалізована в перебігу стихійної  правотворчості народу, коли стали виникати самодіяльні “тимчасові народні суди”, “суди громадської совісті” тощо, які вершили правосуддя, керуючись власною совістю і правосвідомістю. У загальній системі заходів покарання виникли й непередбачувані законом, але сформульовані безпосередньо у процесі такої судової творчості. До таких заходів, зокрема, належали: “позбавлення громадської довіри”, “догана у присутності суду”, “заборона виступати на зборах”, “проходження курсу політграмоти” та ін. Найпоширеніший розвиток отримало покарання у виді направлення засудженого на громадські роботи. С.П. Мокринський стверджував, що вони не вводилися декретом законодавчої влади, а були засвоєні судовою практикою як щось цілком звичайно очевидне, що безпосередньо випливає із суспільної господарської обстановки, що склалася на той час .

Введені Радянською державою громадські роботи були невідкладними  для зміцнення оборони держави  боротьби з розрухою й безробіттям. Суди в якості покарання стали  направляти на них правопорушників. Якщо виникала потреба, до них залучалося також усе працездатне населення держави. Це покарання мало назву “обов’язкові або громадські роботи”, пізніше – “примусові”. На нашу думку, останні роботи історично послужили правовою базою для виникнення як виправних, так і громадських робіт.

Досвід застосування громадських (обов’язкових, примусових, примусових громадських) робіт у  виді кримінального покарання отримав  закріплення в низці нормативно-правових актів тих років, наприклад, в  Інструкції народного комісаріату юстиції від 19 грудня 1917 р. , в декретах “Про суд” №3 від 20 липня 1918 р. , “Про позбавлення волі та порядок умовно-дострокового звільнення” від 21 березня 1921 р. ; у Кримінальних кодексах УРСР 1922 р. і 1927 р. тощо.

Під час реформування системи кримінальних покарань на нинішньому етапі розвитку нашого суспільства (у тому числі введенні громадських робіт) безумовно, слід враховувати принцип наступності, традиційності, оскільки найстабільнішими, як свідчить світовий досвід, є ті державно-правові інститути, які спираються на національні традиції, практику, правові уявлення. Отже, вважаючи громадські роботи відносно новим видом покарання, все ж таки не можна стверджувати, що вони є одним з новітніх “винаходів” у системі альтернативних покарань та інших заходів кримінально-правового примусу . У зв'язку з цим правильніше стверджувати, що в останні декілька десятиліть громадські роботи виявили нові можливості у практиці їх застосування, внаслідок чого ця практика й надалі буде поширюватися.

Розділ 2. Актуальні питання призначення громадських робіт як виду покарання: зарубіжний досвід та удосконалення вітчизняного кримінального законодавства

2.1. Покарання  у виді громадських робіт в  кримінальному законодавстві зарубіжних  країн

Одним із завдань вітчизняної кримінально-правової науки є вивчення кримінального законодавства зарубіжних держав.⁴ І обумовлено це не одним лише пізнавальним інтересом. Наукове осмислення зарубіжного кримінального законодавства дає можливість краще зрозуміти власне кримінальне законодавство, бо очевидно, що достоїнства і недоліки останнього найбільш рельєфно проявляються саме при порівнянні його з іноземним законодавством.

Передбачене кримінальним законодавством багатьох зарубіжних держав покарання, що полягає у виконанні засудженим примусових безоплатних робіт на користь суспільства, називається по-різному. У КК, наприклад, Республіки Білорусь і Нідерландів воно іменується так само, як і у КК України - громадські робота. Законодавство ж Великобританії називає це покарання наданням безоплатних послуг суспільству; КК Іспанії - роботами на користь суспільства; КК Киргизської Республіки і КК Республіки Казахстан - притягненням до громадських робіт; Кримінальний закон Латвійської Республіки - примусовими роботами; КК Республіки Молдова - доплачуваною працею у користь суспільства; КК Російської Федерації - обов’язковими роботами; КК Франції - роботами в громадських інтересах; КК Чеської Республіки - суспільно корисними роботами.

Ступінь тяжкості (суворості) громадських  робіт порівняно з іншими видами покарань кримінальне законодавство зарубіжних держав визначає по-різному. Так, якщо, скажімо, за КК Республіки Білорусь (ст. 49) і КК Киргизської Республіки (ст. 42) громадські роботи є найменш суворим видом покарання, то у системі покарань Латвійської Республіки (ст. 36 Кримінального закону) вони є другим (після штрафу) за суворістю видом покарання, у системі покарань Республіки Казахстан (ст. 39 КК) - третім за суворістю видом покарання (після штрафу і позбавлення права займати певну посаду або займатися певною діяльністю), у системі покарань Республіки Молдова (ст. 62 КК) і Російської Федерації (ст. 44) - четвертим за суворістю видом покарання (після штрафу, позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю та позбавлення військового, спеціального або почесного звання, класного чину і державних нагород).

За законодавством більшості згаданих вище держав громадські роботи можуть застосовуватися лише як основне  покарання. Згідно ж, наприклад, з КК Республіки Білорусь, КК Іспанії, КК Франції, вони призначаються як основне, так і як додаткове покарання.

Як основне покарання громадські роботи застосовуються у декількох  випадках. По-перше, тоді, коли їх передбачає санкція статті, що встановлює відповідальність за вчинений особою злочин. Аналіз Особливої частини зарубіжного кримінального законодавства показує, що громадські роботи встановлені за ряд не тяжких злочинів проти особи (умисне легке тілесне ушкодження; побої; необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження; залишення у небезпеці; наклеп; образу; зловживання правами опікуна або піклувальника; розголошення таємниці усиновлення), проти конституційних прав і свобод людини (порушення недоторканності приватного життя; порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції; порушення недоторканності житла; перешкоджання здійсненню виборчого права або роботі виборчих комісій; перешкоджання законній професійній діяльності журналіста; перешкоджання законній діяльності релігійних організацій; необґрунтована відмова у прийомі на роботу або необґрунтоване звільнення вагітної жінки або жінки, яка має дітей у віці до трьох років; порушення авторських і суміжних прав), проти власності (некваліфіковані крадіжку, шахрайство, привласнення або розтрату; заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою; умисне знищення або пошкодження майна; придбання або збут майна, завідомо здобутого злочинним шляхом; повторне дрібне розкрадання; недоброякісна охорона майна), проти (у сфері) економічної діяльності (перешкоджання законній підприємницькій діяльності; реєстрація незаконних угод із землею; незаконне підприємництво; злісне ухилення від погашення кредиторської заборгованості; незаконне використання товарного знака; завідомо неправдива реклама; зловживання при випуску цінних паперів (емісії); ухилення від сплати митних платежів; обман споживачів; отримання незаконної винагороди за виконання робіт, пов’язаних з обслуговуванням населення; підробка знаків поштової оплати і проїзних документів), проти довкілля (приховування або перекручення відомостей про забруднення навколишнього середовища; забруднення або засмічення вод; забруднення лісу; порушення правил безпеки при поводженні з екологічно небезпечними речовинами і відходами; порушення правил, встановлених для боротьби з бур’янами, хворобами і шкідниками рослин; незаконне добування риби або водних тварин; незаконне полювання; незаконна порубка дерев і чагарників), проти громадської безпеки, громадського порядку, здоров’я населення та моралі (хуліганство; вандалізм; незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами і вибуховими пристроями; незаконне виготовлення зброї; недбале зберігання вогнепальної зброї; глум над тілами померлих і місцями їх захоронення; розповсюдження порнографічних матеріалів чи предметів; руйнування, знищення або пошкодження пам’яток історії і культури), проти правосуддя (втручання у здійснення правосуддя і кримінального переслідування; завідомо неправдивий донос; перешкоджання з’явленню свідка, потерпілого, експерта або даванню ними показань чи висновку; недонесення про злочин; неповага до суду; відмова свідка або потерпілого від давання показань; завідомо неправдиве показання свідка, потерпілого або висновок експерта чи неправильний переклад; підкуп свідка, потерпілого з метою дачі ними неправдивих показань або експерта з метою дачі ним неправдивого висновку чи неправдивих показань або перекладача з метою здійснення ним неправильного перекладу; незаконні дії щодо майна, на яке накладено арешт або яке описане чи підлягає конфіскації; невиконання вироку чи рішення суду або іншого судового акту), проти державної влади і управління (самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи; незаконна участь службової особи у підприємницькій діяльності; службовий підлог; халатність; самоуправство; ухилення або відмова від несення обов’язків альтернативної служби; організація незаконного страйку або керівництво ним; перешкоджання роботі підприємств, організацій чи установ в умовах надзвичайного стану; погроза або насильство щодо службової особи або особи, яка виконує громадський обов’язок; образа представника влади; наруга над державними символами; порушення правил охорони ліній зв’язку; викрадення або пошкодження документів, штампів, печаток; викрадення особистих документів; підробка, виготовлення, використання або збут підроблених документів, штампів, печаток, бланків). Що ж до кількості злочинів, що караються громадськими роботами, то вона у різних державах є різною. Так, наприклад, у КК Республіки Молдова це покарання передбачають 25 санкцій, у КК Республіки Білорусь - 50 санкцій, у КК Російської Федерації - 64 санкції. В усіх санкціях громадські роботи встановлені в альтернативі з іншими видами покарань (штрафом, виправними роботами, арештом, обмеженням волі, позбавленням волі).

Як основне покарання громадські роботи можуть застосовуватися, по-друге, у порядку переходу до призначення  засудженому більш м’якого виду основного покарання, ніж передбачено  законом за вчинений ним злочин. Цей перехід може мати місце як на підставі загальної (аналогічної ст. 69 КК України) статті, що допускає призначення більш м’якого покарання порівняно з встановленим за даний злочин, так і на підставі спеціальних норм, які передбачають застосування замість визначеного за даний делікт покарання саме громадських робіт. Так, у § 14 Закону Великобританії „Про повноваження кримінальних судів” 1973р. вказано, що якщо особа у віці 17 років і старше визнана винною у злочині, який підлягає покаранню позбавленням волі, то суд може застосувати до неї замість цього покарання у виді надання послуг суспільству. КК Нідерландів (ст. 22b, 22c) передбачає, що якщо суд має намір застосувати до обвинуваченого покарання, пов’язане з реальним позбавленням волі на строк не більше 6 місяців, то за його проханням він може призначити йому замість цього покарання у виді громадських робіт. У ст. 131-8 КК Франції зазначено, що якщо вчинене особою злочинне діяння (проступок) карається тюремним ув’язненням, то суд вправі застосувати замість нього покарання у виді робіт в громадських інтересах. Роботи в громадських інтересах не можуть бути призначені підсудному, який від них відмовляється чи не був присутній у судовому засіданні. КК Чеської Республіки (§45) встановлює, що у випадку засудження особи за злочин, який карається позбавленням волі на строк не більше 5 років, суд може призначити замість цього покарання, покарання у виді суспільно корисних робіт, якщо з урахуванням характеру вчиненого злочину і можливістю виправлення злочинця він прийде до висновку, що виконання цього покарання приведе до мети покарання таким самим чином, як і відбуття покарання у виді позбавлення волі.

Як основне покарання громадські роботи можуть застосовуватися, по-третє, у випадку пом’якшення призначеного засудженому покарання (при заміні усієї чи не відбутої частини покарання більш м’яким покаранням, при пом’якшенні покарання у порядку помилування тощо).

По-четверте, при заміні ними призначеного засудженому покарання у випадку  неможливості виконання останнього чи ухилення від його відбування. Так, наприклад, ч. 7 ст. 64 КК Республіки Молдова вказує, що коли засуджений не у стані сплатити штраф, призначений як основне чи додаткове покарання, суд може замінити несплачену суму штрафу неоплачуваною працею в користь суспільства з розрахунку 60 годин оплачуваної праці у користь суспільства за 50 умовних одиниць штрафу (відповідно до ч. 2 цієї статті одна умовна одиниця штрафу дорівнює 20 леям). У ч. 5 ст. 46 КК Російської Федерації зазначено, що у випадку злісного ухилення від сплати штрафу він заміняється обов’язковими роботами, виправними роботами або арештом відповідно до розміру призначеного штрафу у межах, передбачених цим Кодексом для даних видів покарань.

Згідно з КК Республіки Білорусь (ч. 3 ст. 49) громадські роботи як додаткове  покарання призначаються за розсудом суду. Якихось конкретних підстав і умов для застосування їх у такій якості цей Кодекс не називає. Він лише вказує, що громадські роботи як додаткове покарання можуть призначатися тільки у доповнення до штрафу або позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю. Не визначає підстав і умов застосування робіт на користь суспільства як додаткового покарання і КК Іспанії. У ньому з цього приводу лише зазначено, що роботи на користь суспільства є додатковим покаранням тоді, коли вони призначені у доповнення до інших покарань (ст. 54). КК Франції (ст. 131-17) також лише вказує, що регламент, який встановлює відповідальність за будь-яке порушення 5-го класу, може передбачити як додаткове покарання роботи в громадських інтересах.

Розмір громадських робіт визначається кримінальним законодавством зарубіжних держав по-різному. Так, за КК Республіки Білорусь (ч. 2 ст. 49), КК Республіки Казахстан (ч. 2 ст. 42), КК Республіки Молдова (ч. 2 ст. 67), КК Російської Федерації (ч. 1 ст. 49) вони призначаються на той самий строк, що і за КК України - від 60 до 240 годин; за Кримінальним законом Латвійської Республіки (ч. 1 ст. 40) - на строк від 40 до 280 годин; за КК Нідерландів (ч. 3 ст. 22d) - на строк до 240 годин; за КК Киргизької Республіки (ч. 2 ст. 43) - на строк від 40 до 240 годин; за КК Чеської Республіки (§45а) - на строк від 50 до 400 годин. У законодавстві Великобританії розмір надання безоплатних послуг суспільству визначається залежно від порядку їх застосування: якщо надання безоплатних послуг суспільству застосовується як самостійне покарання на основі Закону „Про повноваження кримінальних судів” 1973р., то вони призначаються на строк від 40 до 240 годин (п. 1 §14) [2, с 26], а у випадку застосування до засудженого на підставі Закону „Про кримінальну юстицію” 1991р. комбінованого наказу про пробацію і надання послуг суспільству - на строк від 40 до 100 годин (п. 1 § 11). За КК Іспанії роботи на користь суспільства як основне покарання призначаються на строк від одного дня до року (ст. 40), а як додаткове покарання - на той же строк, що і основне покарання (ч. 6 ст. 33). КК Франції встановлює, що роботи в громадських інтересах як основне покарання застосовуються на строк від 40 до 240 годин (абз. 1 ст. 131-8), а як додаткове покарання - на строк від 20 до 120 годин (абз. 2 ст. 131-17). При цьому законодавство деяких з названих держав строк громадських робіт для неповнолітніх встановлює у меншому розмірі, ніж для дорослих осіб. Так, наприклад, за КК Республіки Білорусь (ст. 110) особам, які до дня постановления вироку не досягай 16 років, це покарання призначається на строк від 30 до 180 годин; за КК Нідерландів (ч. 2 ст. 77m) максимальний розмір даного покарання для неповнолітніх не повинен перевищувати 200 годин; за КК Республіки Казахстан (ч. 4 ст. 79) і КК Російської Федерації (ч. 3 ст. 88) обов’язкові роботи особам, які вчинили злочин у віці до 18 років, призначаються на строк від 40 до 160 годин.

Неоднаково вирішує  зарубіжне законодавство і питання  щодо денної тривалості відбування громадських робіт. Деякі КК ніяких постанов з цього приводу не містять і, отже, денна тривалість виконання названого покарання визначається законодавством, яке регламентує порядок його відбування. Ті ж КК, які встановлюють денну тривалість відбування громадських робіт, визначають її по-різному. Наприклад, якщо за КК Республіки Білорусь (ч. 2 ст. 49), КК Республіки Казахстан (ч. 2 ст. 42), КК Республіки Молдова (ч. 2 ст. 67), КК Російської Федерації (ч. 2 ст. 49) тривалість виконання даного покарання не може перевищувати 4 годин у день, то за КК Іспанії (ч. 1 ст. 49) - 8 годин на день. Відповідно до ч. 2 ст. 43 КК Киргизької Республіки громадські роботи відбуваються не більше 4 годин у день, а непрацюючим засудженим - не більше 8 годин на день. КК Франції (ст. R. 131-25) вказує, що якщо засуджений здійснює трудові функції найманого працівника, то загальна тижнева тривалість часу його роботи, сумована з часу його трудових функцій і часу роботи в громадських інтересах, не може перевищувати більш як на 12 годин тривалість встановленого законом робочого тижня. За названим Кодексом тривалість робіт в громадських інтересах не включає час, що витрачається на дорогу і прийом їжі (ст. R. 131-26). Графік роботи визначає суддя з виконання покарань (ст. R. 131-23).

КК, що допускають застосування громадських робіт і до неповнолітніх, встановлюють для них денну тривалість їх виконання, як правило, у меншому  розмірі, ніж для дорослих осіб. Так, згідно з КК Республіки Білорусь (ст. 110) тривалість виконання даного виду покарання особами, які вчинили злочин у віці до 18 років, не може перевищувати 3 годин у день (і 3 днів на тиждень). Відповідно до ч. 4 ст. 79 КК Республіки Казахстан тривалість виконання цього покарання особами у віці до 16 років не може перевищувати 2 годин у день, а особами у віці від 16 до 18 років - 3 годин у день. За КК Російської Федерації (ч. 3 ст. 88) тривалість виконання обов’язкових робіт особами у віці до 15 років не може перевищувати 2 годин на день, а особами у віці від 15 до 16 років - 3 годин у день.

Вид (характер) робіт, які  повинен виконати засуджений, визначається: органами, що відають виконанням вироку чи даного покарання (ч. 1 ст. 49 КК Республіки Білорусь, ч. 1 ст. 43 КК Киргизької Республіки, абз. 2 ст. 131-22 КК Франції); органами місцевого самоврядування (ч. 1 ст. 40 Кримінального закону Латвійської Республіки, ч. 1 ст. 49 КК Російської Федерації); органами місцевого публічного управління (ч. 1 ст. 67 КК Республіки Молдова); місцевими виконавчими органами або органами місцевого самоврядування (ч. 1 ст. 42 КК Республіки Казахстан); судовим рішенням (ч. 2 ст. 22d КК Нідерландів). КК Іспанії (ч. 1 ст. 49) вказує, що засуджений до робіт на користь суспільства не може використовуватися для досягнення певної економічної мети, а самі роботи не повинні принижувати його гідність. КК Республіки Білорусь (ст. 110), КК Республіки Казахстан (ч. 4 ст. 79), КК Російської Федерації (ч. 3 ст. 88) встановлюють, що громадські роботи, призначувані неповнолітнім, повинні бути для них посильними.

Громадські роботи виконуються  у вільний від основної роботи чи навчання час (ч. 1 ст. 49 ККРеспубліки Білорусь, ч. 1 ст. 42 КК Республіки Казахстан, ч. 1 ст. 43 КК Киргизької Республіки, ч. 1 ст. 40 Кримінального закону Латвійської Республіки, ч. 1 ст. 67 КК Республіки Молдова, ч. 1 ст. 49 КК Російської Федерації). У ч. 1 ст. 40 Кримінального закону Латвійської Республіки вказано, що засуджений відбуває це покарання у районі місця проживання.

Робота (послуги), які  виконує (надає) засуджена до даного покарання особа, здійснюються нею  безоплатно. КК Чеської Республіки (§45а) вказує, що суспільно корисні  роботи засуджений зобов’язаний здійснити  особисто.

КК Іспанії (п. 4 ч. 1 ст. 49) зазначає, що засуджені до робіт у користь суспільства користуються захистом відповідно до виправного законодавства в галузі соціальних гарантій. У КК Франції (ст. 131-23) вказано, що робота в громадських інтересах підпорядкована приписам законів і регламентів щодо праці у нічний час, гігієни, безпеки, праці жінок і молоді. При цьому держава відповідає за усю шкоду чи її частину, що спричинена засудженим іншій особі і прямо випливає з виконання вироку, який приписує виконання роботи в громадських інтересах (ст. 131-24).

Питання щодо визначення кола осіб, до яких громадські роботи не застосовуються, вирішується у зарубіжному  законодавстві неоднаково. Деякі  КК (наприклад КК Іспанії, КК Нідерландів, КК Франції) жодних застережень з  цього приводу не містять, що дозволяє зробити висновок про можливість призначення даного покарання будь-якій особі, якщо, зрозуміло, окремими законами не передбачено інше. Ті ж КК, котрі встановлюють обмеження щодо застосування громадських робіт, визначають коло осіб, яким це покарання призначатися не може, по-різному. Наприклад, за КК Республіки Білорусь (ч. 4 ст. 49) це покарання не призначається 1) особам, які не досягай 16 років, 2) жінкам у віці понад 55 років і чоловікам у віці понад 60 років, 3) вагітним жінкам, 4) особам, що знаходяться у відпустці по догляду за дитиною, 5) інвалідам першої і другої групи, 6) військовослужбовцям; за КК Республіки Казахстан (ч. 3 ст. 42) - 1) військовослужбовцям, 2) жінкам у віці понад 55 років і чоловікам у віці понад 60 років, 3) вагітним жінкам, 4) жінкам, що мають дітей у віці до 8 років, 5) інвалідам першої або другої групи; за КК Киргизької Республіки (ч. 4 ст. 43) - 1) військовослужбовцям, 2) жінкам у віці понад 55 років і чоловікам у віці понад 60 років, 3) вагітним жінкам, 4) жінкам, що знаходяться увідпустці по догляду за дитиною, 5) інвалідам першої і другої групи, 6) неповнолітнім (відповідно до ч. 1 ст. 77 цього Кодексу неповнолітніми визнаються особи, яким до часу вчинення злочину не виповнилось 18 років); за Кримінальним Законом Латвійської Республіки (ч. 2 ст. 40) - 1) непрацездатним особам і 2) військовослужбовцям; за КК Російської Федерації (ч. 4 ст. 49) - 1) інвалідам першої або другої групи, 2) вагітним жінкам, 3) жінкам, що мають дітей у віці до 8 років, 4) жінкам, які досягай 55-річного віку і чоловікам, які досягай 60-річного віку, 5) військовослужбовцям, які проходять військову службу за призовом.