Инновационные методы обучения на уроках физкультуры

ЗМІСТ

ВСТУП

Актуальність  дослідження. Сучасні зміни в освіті поступово дозволяють впевнюватися, що інтерактивні технології навчання здатні створити необхідні умови як для становлення і розвитку компетентних учнів, так і для виховання активних громадян з відповідною системою цінностей.

Одним з основних об’єктів, на якому сконцентрована увага багатьох спеціалістів різних наукових галузей, є взаємозв’язок рухових можливостей людини та стану її здоров’я. При цьому здоров’я розглядається як психофізичний стан людини, який характеризується відсутністю патологічних змін, функціональним резервом, достатнім для повноцінної біосоціальної адаптації та збереження фізичної й психічної працездатності в умовах природного середовища існування. У зв’язку із складністю феномена фізичної культури у сучасних умовах з’являються дослідження щодо формування нової системи уявлень про фізичну культуру та її цінності. Відмінна риса таких досліджень – філософсько-культурологічний підхід, що, перш за все, передбачає зміщення акценту з фізичної підготовки в бік найбільшої культурологізації, інтелектуалізації процесу фізичного виховання учнів (О. Аксьонова, Ю. Васьков, В. Віленський, М. Глотов, А. Матвєєв, Б.Шиян, В. Якимович та ін.).

Зокрема, Б.Шиян зазначає, що у процесі культурного розвитку людина діє послідовно у трьох  напрямках: засвоює культуру як об’єкт її впливу; створює нові культурні  цінності, як суб’єкт творчої діяльності; функціонує в культурному середовищі як носій суспільних і особистих цінностей (“...культура інтегрується в суті самої особи...” [23, с. 22]. В. Якимович уявляє інтеграцію людини в культурі як єдиний можливий засіб вирішення суперечностей її розвитку. Автор подає модель людини фізично культурної. Це  людина вільна, здатна до самовизначення у світі культури; гуманна; духовна; творча і активна особистість [24, с. 6–9].

З опорою на вищезазначені  концепції, ми визначаємо фізичне виховання як соціальний педагогічний процес формування фізичної культури особистості, змістовність якого визначається ознайомленням суб’єктів із її матеріальними і духовними цінностями, їх збагаченням на соціальному й індивідуальному рівнях, ефективність і результат якого визначається певним рівнем сформованості особистої фізичної культури. [6, с. 46–47]. Формування фізичної культури учнів ми вважаємо одним із раціональних шляхів модернізації системи фізичного виховання у сучасній школі. Реалізація цього процесу можлива лише на засадах гуманізації, коли принципи демократизації та толерантності взаємодії стають пріоритетними. Урок фізичної культури ми розглядаємо як форму живої спільноти “дитина – дорослий” (Л. Виготський), де кожний учень, вчитель – суб’єкти сукупної діяльності, а власне навчальна діяльність – це діяльність щодо самозміни цих суб’єктів (Д. Ельконін). Саме на уроці фізичного виховання можливо поєднання фізичного, інтелектуального, соціального й духовного аспектів здоров’я особистості. Завдання педагогів – створити відповідні умови для вдосконалення цих складових здоров’я.

Сьогодні в освіті відчутний пріоритет загальнолюдських цінностей. Згідно з особистісно-діяльнісним підходом до організації навчального процесу, в центрі його знаходиться той, хто вчиться. Формування особистості й її становлення відбувається у процесі навчання за таких умов:

• створення позитивного настрою для навчання;
• відчуття  рівного серед рівних;
• забезпечення позитивної атмосфери в колективі для досягнення спільної мети;
• усвідомлення особистістю цінності колективно зроблених висновків;
• можливість вільно висловити свою думку і вислухати свого товариша;
• вчитель – друг, порадник, старший товариш [11].

Усім цим умовам відповідають інтерактивні технології. Вони належать до інноваційних, ціль яких – співробітництво в реалізації спільних завдань.

Об’єкт дослідження  – процес фізичного виховання у загальноосвітній школі.

Предмет дослідження – особливості використання інноваційних методів та інтерактивних форм навчання на уроках фізичного виховання.

Мета дослідження: розкрити особливості інтерактивних форм діяльності учнів на уроках фізичної культури як передумову зростання педагогічної інноватики в контексті формування фізичної культури особистості.

Завдання дослідження:

1. сформулювати поняття “інтерактивні форми діяльності учнів на уроках фізичної культури”;
2. здійснити аналіз означеної форми діяльності;
3. визначити поступовість дій вчителя і учнів у процесі інтерактивного навчання.

Методи дослідження: аналіз літературних джерел і педагогічного досвіду; педагогічне спостереження.

РОЗДІЛ 1. ВИКОРИСТАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ МЕТОДІВ ТА ІНТЕРАКТИВНИХ ФОРМ НАВЧАННЯ НА УРОКАХ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ЯК ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

1. Зміст інноваційних технологій на уроках фізичної культури

Підготовка учнів до життя, праці  й творчості закладається в загальноосвітній школі. Для цього процес навчання та організаційна методика уроку повинні бути побудовані так, щоб широко залучати учнів до самостійної творчої діяльності щодо засвоювання нових знань та вдалого використання їх на практиці.

Класно-урочна система передбачає різні форми організації навчально-виховного процесу: домашня навчальна робота (самопідготовка), екскурсії, практичні заняття і виробнича практика, семінарські заняття, позакласна навчальна робота, факультативні заняття, консультації, заліки, екзамени. Але основною формою організації навчання в школі є урок.

Педагогічна наука і шкільна практика спрямовують  свої зусилля на пошук шляхів удосконалення  уроку. Головне місце в цьому  пошуку займає вчитель. Учитель, навіть з великої літери, не виправить людство. Але, виховуючи особистість, він дає шанс учню відбутися як людині. Для нього треба пробудити творчі задатки, закладені у кожній людині.

Творчість учителя – не зміни ціннісною ставлення до тих звичних обов'язків, які він виконує. Урок при такому підході перестає бути сумним обов`язком і відбуванням часу, учню, а не вчителю, не вистачатиме часу, оскільки урок буде творитися у тісній співдружності вчителя і учнів. Такий урок нового часу, який спрямований на особистість учня, орієнтований на його здібності, бажання та можливості.

Навіщо  вчителю особистісно орієнтоване  навчання? Що турбує мене як учителя  в сучасній школі? Сьогодні існує  приховане і достатньо жорстоке протистояння вчителя і класу. Іноді  це пов'язано зі звичайною недосвідченістю, іноді і низь ким рівнем професіоналізму. Конфлікт є, і він значно глибший. Тут дві позиції: перша – раціональна (вчителя), друга – емоціональна (учня). Остання набагато активніша й витонченіша, ніж уявляється дорослим. Зараз у школі на уроках фізичної культури «святкують» свій успіх стандарти і тести. Щоб хоч якось змінити ставлення учнів до уроків фізичної культури, до свого здоров я, наблизити їх до розуміння значущості цього предмета, до розуміння себе, ми повинні змінити насамперед умови отримання цих знань.

Незважаючи  на те, що поняття «особистісно орієнтована  освіта» сьогодні не тільки у всіх на слуху і є складовою частиною планів методичної роботи, багато вчителів погано уявляють собі, що таке особистісно-орієнтований урок.

Особистісно орієнтований урок – це:

• мета – створення умов для поліпшення фізичної підготовленості учнів, їх здоров'я, під нищення зацікавленості до уроків фізичної культури;

• використання різноманітних форм і методів організації діяльності учнів на уроці, що дають змогу розкрити суб'єктивний досвід учнів;

• створення атмосфери заінтересованості  кожного учня в роботі класу;

• стимулювання учнів до виконання  фізичних вправ без страху помилитися виконати неправильно;

• використання на уроці дидактичного матеріалу, що дає змогу учневі вибирати найбільш значущі для нього види роботи;

• оцінка діяльності учня не лише за кінцевим результатом за процесом його досягнення;

• заохочувати учнів освоювати  всі види діяльності на уроці;

• створення атмосфери на уроці  для природного самовираження учня.

Як змінити ставлення вчителя  до учня як суб'єкта життя, щоб він  став здатним до культурного саморозвитку та само-змінювання? Як повинні вести  себе ми – вчителі, щоб своєчасно надавати допомогу та підтримку кожній дитячій особистості?

Для того, щоб зміст знань став цінним для учнів, особистісно орієнтована освіта передбачає уявити його ж умовні частини, кожна з яких звернута до чогось особистого.

Ось ці компоненти змісту:

аксіологічний – уведення учнів до світу цінностей та надання допомоги у виборі особистозначущої системи ціннісних орієнтацій;

когнітивний – забезпечує науковими знаннями про людину, культуру, історію, природу як основи духовного розвитку;

діяльнісно-творчий – сприяє формуванню та розвитку в учнів різноманітних засобів діяльності, творчих здібностей, потрібних для самореалізаиії особистості в пізнанні, праці, спорті та інших видах діяльності;

особистісний – забезпечує пізнання себе, розвиток рефлексивних здібностей, оволодіння засобами саморегуляції, само вдосконалення, формує особисту позицію.

Про добрі наміри можна говорити багато й довго. Тож питання у  тому, як їх втілити в життя? Чому в одних цікаво на уроках, а в  інших – ні? В чому річ? У формі подання матеріалу? Думаю, що ні. Скоріше у формі спілкування з дітьми, у взаємозв'язку спілкування та змісту, в природності наповнення дитини знаннями та «непомітності» виховання.

Вміння та бажання педагога: заохочувати  учнів поринати у різноманітні га цікаві види діяльності і при цьому дбати, щоб кожен міг знайти собі місце та зацікавленість у запропонованій справі. Коли що-небудь не виходить, не висміювати учня, а по-доброму жартувати, не підлещуватися і підстроюватися, а жити інтересами і життям учнів.

Ще однією з головних умов успішного  навчання є здатність тримати  дисципліну на уроці, в іншому разі не спрацьовують ніякі методичні прийоми та хитрощі. Дисципліна більшою мірою залежить від рівня насиченості уроку, від правильного поєднання гумористичного і напружено-серйозного, від уміння вчителя перемикати фази уроку, від його здатності задавати мотивацію і стимулювати учнівські успіхи, від уміння тримати педагогічну дисципліну, від уміння використовувати на практиці активні метоли навчання.

Уболівання за свій авторитет, бажання  показувати учням відмінність у  громадському становищі (це притаманно багатьом молодим учителям) приводить часом до появи дистанції в спілкуванні. Якщо вчитель обрав цей стиль взаємостосунків, йому слід дотримуватися міри і намагатися своєчасно помітити ту грань віддаленості, перейшовши яку, люди робляться зовсім чужими один до одного, коли немає нічого спільного, такого, чим можна було б дорожити.

2. Можливості використання інноваційних технологій на уроках фізичної культури в сучасній школі

Розглянемо та проаналізуємо  категоріально-понятійне поле та сутність понять теорії інноваційної педагогіки. У загальновизнаному тлумаченні „інновація" означає „нововведення" [6]. У сучасній педагогічній науці існують такі трактування поняття „інновація":

• оновлення, зміни, впровадження нового [7, с. 6];
• процес створення, розповсюдження і використання нововведень [23, с. 57].

Головною ознакою інновації  в аспекті фізичного виховання: позитивні зміни, які виникають  в роботі освітніх установ в результаті спеціально організованої інноваційної діяльності.

Впровадження такої  технології змінює результати освітнього процесу, створюючи при цьому удосконалені чи нові: освітні, дидактичні, виховні системи; зміст освіти; методи,

форми, засоби розвитку  особистості, організацію навчання і виховання; технології управління навчальними закладами, системою [4, с.70].

Тому логічним є висновок, що і для педагогіки як науки про  виховання, освіту і навчання, якій протягом довгого періоду часу було притаманним педагогічне новаторство  як оновлення освітньої системи, провідним і визначальним критерієм її життєздатності, відповідності соціальним запитам і потребам, конкурентноспроможності є інноваційність.

Відповідно до статті І Закону України „Про фізичну  культуру і спорт" фізична культура – це „складова частина загальної культури суспільства, що спрямована на зміцнення здоров'я, розвиток фізичних, морально-вольових та інтелектуальних здібностей людини з метою гармонійного формування її особистості" [5, с. 14].

Сама мета гармонійного (всебічного) розвитку особистості  є продуктом історії розвитку людства. Але умови для її реалізації особистість одержує лише на певному етапі історичного розвитку.

Всебічний розвиток людині необхідний для того, щоб мати можливість брати участь у всіх напрямках  діяльності (професійній, громадській, спортивній, художній та ін.). Це можливо за умови різноманітності змісту, форм і способів діяльності людини та їх оптимального поєднання у процесі її культурного розвитку.

У процесі культурного  розвитку людина послідовно діє у  трьох напрямках. Перш за все, вона засвоює культуру, виступаючи об'єктом її впливу. Іншими словами, під впливом культури формується людська особистість, розвиваються її здібності.

По-друге, у процесі  творчої діяльності особа створює  нові культурні цінності, виступаючи в даному випадку як суб'єкт культурної творчості (пошук нових шляхів, засобів, раціональних методів фізичного виховання тощо).

Отже, саме нові шляхи, засоби і раціональні методи фізичного  виховання, що створені в процесі творчої діяльності людства виокремлюємо як інноваційні (новітні) технології фізичного виховання. Вважаємо важливим наголосити, що до таких технологій ми відносимо також запозичені з метою творчого використання оздоровчі системи різних народів світу (хатха-йога, карате, бусідо, сумо, східні танці тощо).

Визначимо та проаналізуємо  деякі із сучасних інноваційних технологій, що вдало впроваджені педагогами і вчителями фізичної культури. Скейтбординг – масове захоплення молоді 80-х років XX століття, що у 90-х перетворилось у вид спорту. Катання і виконання трюків на скейті – це не просто активне часопроведення, це долучання до так званої екстремальної культури – зі своєю модою, музикою, сленгом, манерою поведінки.

3. Сутність інтерактивної форми діяльності учнів на уроці фізичної культури

У соціально-педагогічному  словнику дефініції визначені таким  чином:

• “Інтеракція (франц. – взаємодія) – характеристика діяльності, в якій беруть участь два або більше суб’єктів”. [5, с. 96].
• “Форма (лат. – вид, образ, пристрій) – 1) зовнішній вигляд…; 2) пристрій, структура будь-чого. Система організації будь-чого…; 5) спосіб існування змісту (єдність форми і змісту)… [5, с. 286].
• “Діяльність – спосіб буття людини в світі, здатність її вносити в дійсність зміни. Основні компоненти діяльності: суб’єкт з його проблемами; мета, відповідно до якої перетворюється предмет в об’єкт, на який спрямовано діяльність; засіб реалізації мети; результат діяльності… Універсальним предметом діяльності є природа й суспільство, а її загальним наслідком – олюднена природа”. [5, с. 63].
• ”Діяльність культурна – соціальна діяльність людей, спрямована на створення, засвоєння, збереження, поширення культурних цінностей суспільства” [5, с. 63 – 64].

Таким чином, інтерактивна форма діяльності учнів на уроці  фізичної культури – це специфічна соціально-педагогічна структура (система  організації) процесу формування фізичної культури особистості (дитини, учня, дорослої людини), яка здійснюється шляхом взаємодії з метою збагачення індивідуального і суспільного досвіду в контексті фізичного і духовного вдосконалення.

Мета інтерактивного начання полягає  в тому, що початковий процес виходить з постійної та активної взаємодії всіх учнів. Це співавторство, взаємонавчання, де учень і вчитель с рівноправними суб'єктами навчання, знають, що вони роблять, обмінюються поглядами ч приводу того, що вони знають.

Ці підходи до освітнього процесу не є новими для української школи. Вони застосовувалися ще н перші десятиріччя минулого століття та були поширені у педагогіці на шкільній практиці в 20-ті роки – роки масштабного реформування шкільної науки (бригадно-лабораторний та проектний метод, робота в парах системного типу учні навчали один одного).

Із усього наведеною можна зробити  аналіз структури педагогічних інновацій, які включають:

• мотиви, що спонукають до діяльності;

• мету-результати, на досягнення яких спрямована діяльність;

• засоби, за допомогою яких діяльність здійснюється.

В основі ідеї, народженій учителем, виникає  досвід вирішення будь-якого педагогічного  завдання. Ідея стає засобом зміни  навчального процесу, а методи пошуку ідеї та засоби її втілення з урахуванням специфіки конкретної школи, класу послужать перетворенню навчального процесу.

Найчастіше дидактичні інновації  в загальноосвітній школі виникають  під впливом змін, що відбуваються в змісті, організації та технології навчання. Такі зміни можливі у двох варіантах: традиційному та інноваційному. Перший означає активне нарощування позитивних змін, рівномірне накопичення їх кількості, а другий – інновації, що періодично впроваджуються, якісно змінюючи стан та рівень.

Інновація (відновлення, новинка, зміна) – система або елемент педагогічної системи, що дає змогу ефективно вирішувати поставлені завдання, які відповідають прогресивним тенденціям розвитку суспільства.

Інноваційна діяльність учителя спрямована на перетворення існуючих форм і методів  виховання, створення нових цілей і засобів її реалізації, тому вона є одним з видів продуктивної, творчої діяльності людей.

Класифікація уроків раціональна  і дає змогу чіткіше визначити  цілі та завдання, структуру кожного  уроку, мобілізацію учнів для  успішного вирішення поставлених завдань.

Інноваційний педагогічний процес – цілісний навчально-виховний процес, що відображає єдність і взаємозв'язок виховання та навчання, який характеризує спільну діяльність співпрацею та спільною творчістю його суб'єктів, сприяючи найбільш повному розвитку і самореалізації особистості учня.

Загальні вимоги до сучасного уроку:

• озброювати учнів свідомими, глибокими, міцними знаннями;

• формувати в учнів міцні  навички та вміння, що сприяють підготовці їх до життя;

• підвищувати  виховний ефект навчання на уроці, формувати в учнів у процесі навчання риси особистості;

• здійснювати  всебічний розвиток учнів, розвивати  їхні загальні та індивідуальні особливості;

• формувати  в учнів самостійність, творчу активність, ініціативу як стійкі особливості особистості, вміння творчо вирішувати завдання, які трапляються в житті;

• вироблення вміння самостійно вчитися, отримувати та поглиблювати чи поповнювати знання, оволодівати навичками та вміннями і творчо застосовувати їх на практиці;

• формувати  в учнів позитивні мотиви навчальної діяльності, пізнавальний інтерес, бажання вчитися, потребу в розширенні й отриманні знань, позитивне ставлення до навчання.

Майстерність  учителя на уроці проявляється головним чином у вдалому володінні методикою навчання і виховання, творчому застосуванні новітніх досягнень педагогіки та передового педагогічного досвіду, раціональному керівництві пізнавально-практичної діяльності учнів, їхнім інтелектуальним розвитком.

  «Мандрівка до світу казок», «Спартакіади», гра «Похід» тощо, їх можна проводити на контрольних уроках, після вивчення окремих тем і цілих розділів навчальної програми. Перевірити рівень засвоювання учнями навчальної програми, їх умінь та навичок, застосування цих умінь і навичок в сучасних умовах. Сюжет надає уроку емоційності, зацікавлює учнів.

  Заключна частина уроку–метод аутогенного тренування. Таке проведення заключної частини уроку подобається дітям, вносить різноманітність, а головне–сприяє досягненню його основної мети–зниженню навантаження, відновлення організму.

  Такі уроки потрібні, бо вони нові, незвичайні. Учні на таких уроках займаються з ентузіазмом, в них підвищується тонус, бажання, настрій. Загалом–вищою є віддача і результати уроку.

«Асоціативний кущ»

Серед інтерактивних методів навчання вчителі  віддають перевагу методу побудови «асоціативного куща».Зупинімось детальніше на методі побудови «асоціативного куща». На початку роботи вчитель визначає одним словом тему, над якою проводитиметься робота, а учні згадують, що виникає в пам'яті стосовно цього слова. Спочатку висловлюються найстійкіші асоціації, потім – другорядні. Учитель фіксує відповіді у вигляді своєрідного «куща», який поступово «розростається».

Цей метод універсальний, адже може використовуватися під час вивчення будь-якої навчальної дисципліни і на всіх етапах уроку.

«Мікрофон»

Технологія «Мікрофон» надає можливість кожному сказати щось швидко, по черзі, відповідаючи на запитання або висловлюючи власну думку чи позицію.

Правила проведення:

Говорити має тільки той, у кого є «символічний» мікрофон;

подані відповіді не коментуються і не оцінюються;

коли хтось висловлюється, решта  не має права перебивати, щось говорити, вигукувати з місця.

Робота в парах

Роботу в парах можна використовувати  для досягнення будь-якої дидактичної мети: засвоєння, закріплення, перевірки знань тощо. За умов парної роботи всі діти в класі отримують можливість говорити, висловлюватись. Робота в парах дає учням час подумати, обмінятись ідеями з партнером і лише потім озвучувати свої думки перед класом. Вона сприяє розвитку навичок спілкування, вміння висловлюватись, критичного мислення, вміння переконувати й вести дискусію. Під час роботи в парах можна швидко виконати вправи, які за інших умов потребують значної витрати часу. Серед них можна назвати такі:

обговорити текст, завдання;

узяти інтерв'ю і визначити ставлення  партнера до будь-якої навчальної діяльності;

зробити аналіз чи редагування письмової  роботи одне в одного;

проаналізувати разом проблему, вправу;

протестувати її оцінити одне одного;

дати відповіді на запитання  вчителя;

порівняти записи, що зроблені в класі.

Робота в групах

Робота в групах надає всім учасникам  можливість діяти, практикувати навички  співробітництва, міжособистісного спілкування (зокрема, відпрацювання прийомів активного слухання, прийняття спільного рішення, узгодження різних поглядів). Роботу в групах слід використовувати тоді, коли необхідно розв'язати проблему, з якою важко впоратись індивідуально та коли одним із очікуваних результатів є набуття навичок роботи в команді.

Під час створення груп рекомендується об'єднувати в одній групі учасників із різними рівнями підготовки та досвіду з питання, що розглядається, оскільки в різнорідних групах стимулюється творче мислення, інтенсивний обмін ідеями, проблема може бути розглянута з різних боків.

Методична література містить сформульовані  на основі досвіду інтерактивного навчання загальні правила роботи в групах:

кожний учасник за бажанням має  можливість висловитися;

усі учасники групи поважають цінності та погляди кожного, навіть якщо не згодні з ними;

обговорюються ідеї, а нелюди, що їх висловили;

усі учасники роблять зауваження стисло й по суті;

усі конфлікти, що виникають, розв'язуються мирним шляхом із урахуванням інтересів учасників і правил роботи;

усі учасники прагнуть створити відкриту, ділову, дружню атмосферу;

після завершення групової роботи її результати повинні бути презентовані іншим групам

Наприклад, на уроці  фізичної культури «Україна – футбольна країна» групову роботу можна організувати таким чином.

Учні об'єднані у З групи:

1 група – історики;

2 група – теоретики;

3 група -болівальники.

Завдання:

1 група – підготувати доповідь  «Історія формування футбольних  традицій в Україні;

2група – розповісти про основні  правила гри в футбол;

З група – підготувати розповідь про видатних українських футболістів.

Групування учнів класу.

Групування – це метод створення пар або підгруп для дискусій, «мозкового штурму», рольових ігор, розв'язання проблем або іншої подібної діяльності