Иван Грозный

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ І. Виникнення необхідності проведення реформ….5

1.1 Коротка характеристика особи цар………………………………………..5

1.2 Прихід до влади Івана IV……………………………………………………7

РОЗДІЛ ІІ. Реформи  Івана IV………………………………………………8

2.1 Обрана Рада…………………………………………………………………..8

2.2 Перший Земський собор. Прийняття нового «Судебника»………………10

2.3 Реформи в органах управління…………………………………………...12

2.4 Зміни в церкві. Культура в 50-ті рр……………………………………….16

2.5 Дипломатичні і торгівельні контакти……………………………………..18

2.6 Зміни податкової системи…………………………………………………..19

2.7 Реформи в армії……………………………………………………………..20

2.8 Зміни в земельному законодавстві. Обрана «тисяча»…………………..22

2.9 Опричнина………………………………………………………………….25

РОЗДІЛ ІІІ. «ЄВРОПЕЙСЬКИЙ  МІФ ПРО РОСІЮ»………………………..28

ВИСНОВОК……………………………………………………………………..29

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………….32

ВСТУП

В історії Росії царювання  Івана Грозного складає половину ХVI століття і є одною з найважливіших  і переломних епох в історії Російської держави. В цей період не тільки значно розширилась територія держави, але й сталися значні зміни у внутрішньому житті країни. Багато було зроблено славного, світлого, великого за своїми наслідками, але від цього ще більш кривавого і огидливого. Зрозуміло, що з такими протилежними характеристиками багатьох явищ, характер і вчинки головної особи держави, царя Івана Васильовича, є надто загадковим. Саме такою загадкою Іван IV і увійшов в історію Російської держави.

Цей цар був видатною особою, був прекрасно освічений, але надто некрасивий, і, можливо, страждав якимось психічним захворюванням, а Росія в той час потребувала сильного правителя-реформатора, якого і отримала в особі Івана Васильовича. Крутий поворот від боярського правління до реформаторського режиму, опричний терор, що слідував за реформами, - такі основні віхи правління цього державного діяча, і характеризують вони суперечливу особу Івана Грозного, в якій були сховані якості видатного правителя, дипломата, що витримує порівняння з такою історичною особою, як Петро Перший.

Можливо, криваві вчинки заховали за собою всі хороші здобутки. Реформи цього правителя відіграли  важливу роль в історії Росії, адже Іван Васильович заклав міцну  базу для своїх послідовників-реформаторів. У багатьох аспектах діяльність Івана Грозного була кроком вперед, кроком до перемоги «державних начал». До цього часу залишається багато неясного в характеристиці правління Івана IV, і багато істориків мають інколи протилежні думки стосовно цього періоду історії Російської держави. З кінця 30-их рр. оцінка діяльності Івана Грозного стає єдиною, він зображувався патріотом Руської землі, що нещадно, але справедливо нищив зрадників-бояр.

Я обрав саме цю тему для  своєї курсової, бо мене цікавить правління  Івана Грозного, бо «никогда Россия не имела столь малолетнего властителя». [4,89] цей монарх був одним з видатних збирачів в російській державі, першим царем-самодержцем з династії Рюриковичів, що створив міцну централізовану державу.

Реформи Івана IV, як і  реформи Петра І, Олександра ІІ, нинішні перетворення та інші подібні питання були і залишаються актуальними і в наш час. Перша причина цього – їхня значимість для історичної науки, друга – їхнє чимале значення для історії самої держави. Адже якщо вивчити реформи колишніх правителів, грамотно зрозуміти і оцінити їх з усіх позицій, то можна уникнути помилок, що були допущені нашими попередниками-реформаторами.

Цілі і задачі курсової роботи:

• Визначити, в чому сутність реформ Івана Грозного;
• Виділити, що позитивне і що негативне принесли ці реформи для Росії того періоду;
• Дослідити справедливість твердження «Грозний Іван чи ні».

Предмет роботи є царювання Івана IV Грозного.

Об’єкт даної  роботи – реформи, що проводились царем в середині XVI століття, їхні основні умови і система проведення.

Хронологічно робота охоплює середину XVI століття, тобто період правління Івана Грозного, досить-таки важливий у становленні централізованої Руської держави.

Географічні рамки, охоплені в роботі, - Руська держава, яка була створена самим Іваном Грозним і  існувала за його правління.

Цікавим джерелом мого дослідження є  книга Скриннікова Р. Г. «Іоанн Васильович Грозний», де автор описує широку панораму подій, що супроводжували царювання Івана IV. Їхня оцінка будується на основі думок багатьох вчених, ця праця відрізняється конкретністю і обширністю різних питань того часу.

РОЗДІЛ І. ВИНИКНЕННЯ НЕОБХІДНОСТІ ПРОВЕДЕННЯ РЕФОРМ

1.1 Коротка характеристика особи царя

Іван народився 1530 року. «От природы он получил ум бойкий и гибкий, вдумчивый и немного  насмешливый, настоящий великорусский, московский ум. Но обстоятельства, среди которых протекало детство Ивана, рано испортили этот ум, дали ему неестественное, болезненное развитие». [6,95] Іван рано осиротів: на четвертому році життя він втратив батька, а на восьмому – мати. І разом з молодшим братом Юрієм, глухонімим від народження, потрапив під опікунство бояр. «Он с детства себя видел в окружении чужих людей. В душе Ивана рано и глубоко врезалось и на всю жизнь сохранилось чувство сиротства, брошенности, одиночества. Отсюда его робость, ставшая чертой его характера. Как все люди, выросшие среди чужих, без отцовского призора и материнского привета, Иван рано усвоил себе привычку ходить оглядываясь и прислушиваясь. Это развило в нем подозрительность, которая с летами превратилась в глубокое недоверие к людям». [6,95]

Іван ще з малих  років почав звикати до зла  і знаходив задоволення, чинячи його. Він кидав з теремів кішок  і собак, знущаючись над «тварью  бессловесной»; разом із сусідськими  хлопчиками він їздив містом на возі і давив людей. Але, «как всегда бывает с ему подобными натурами, он был до крайности труслив, в то время, когда ему представлялась опасность, и без удержу смел и нагл тогда, когда был уверен в своей безопасности: самая трусость подвигает таких людей на поступки, на которые не решились бы другие, более рассудительные». [8,447]

Іван рано і часто  почав думати про те, що він правитель  московський і всія Русі, і ця думка не давала йому спокою. Взагалі-то, в 17-20 років, коли закінчилось його дитинство, він дивував оточуючих великою кількістю пережитих вражень і переосмислених думок, до яких дорослі не могли додуматися навіть у своєму віці. «В 1564 году, когда ему было 16 лет, среди ребяческих игр он вдруг заговорил с боярами о женитьбе, и говорил так обдуманно, с такими предусмотрительными политическими соображениями, что бояре расплакались от умиления, что царь так молод, а уже так много подумал, ни с кем не посоветовавшись». [4,516]

В 17 років Іван надумав  одружитись, але ще до весілля він  мав намір вінчатись на царство. З цього часу російські монархи не тільки у відносинах з іншими державами, але й у внутрішніх справах і в паперах почали називатись царями, при цьому зберігаючи титул великого князя. «Вскоре, после принятия титула, Иоанн женился; выбор его пал на девушку из одного из самых знатных и древних московских боярских родов именно на Анастасию Романовну, дочь умершего окольничего Романа Юрьевича Захарьина-Кошкина». [12,112] Свекор матері юної Анастасії – боярин Івана ІІІ. Але не знатне походження, а особисті якості молодої вразили Івана Васильовича. Багато хто думає, що Іван Грозний палко любив свою дружину, дійсно, коли її ховали, Іван був сам не свій. Багато років він згадував про неї з ніжністю у своїх листах. Але, не дивлячись ні на що, вже через вісім днів після її поховання, він почав шукати собі нову дружину і зупинився на думці сватати сестру Сигізмунда – Августа Катерину.

Іван не був дурнем, але й не відрізнявся ні здоровим глуздом, ні благим розумом, ні глибиною і широтою поглядів. Уявлення у ньому брало гору над усіма особливостями душі. «Иван был первым из московских государей, который узрел и живо почувствовал в себе царя в настоящем библейском смысле». [5,81]

Таким чином, рання смерть батьків, жахливі сцени боярського правління, боротьба за владу – от що бачив Іван, будучи ще дитиною, і все це вплинуло на формування його особистості і характеру. Саме з цього витікають у майбутнє терор і насильство.

1.2 Прихід до влади Івана IV

З кінця 40-их років Іван IV починає самостійно правити, цей  період починається з його вінчання на царство і одруження, коли він став повнолітнім; у влади в цей період залишались Глинські, а він в цей час переходить до «опал да казней», які викликали невдоволення серед населення. Немотивовані страти 1545-1546 рр., до того ж як правило позасудові, відкриті прояви невдоволення серед громадян сприяли виробленню серед його опонентів нестандартних рішень.

В результаті неоднозначної  діяльності правителя відбувається падіння авторитета великокняжої влади. Тому за підтримки боярства Іван Васильович приймає титул царя. Коронація проходила в Успенському Соборі 16 січня 1547 року. Зміна рангу московського монарха мала безумовно двоєдину спрямованість: внутрішню і зовнішню. У зовнішній політиці цей титул відігравав важливу роль, бо великий князь прирівнювався до принца або герцога, а цар до імператора. Тим самим царський титул прирівнював російську царську родину до царських династій Чингизидів, до імператорського роду Габсбургів.

Якщо в зовнішній  політиці зростав авторитет країни, то для населення новий титул став символом єднання країни, посилення центральної влади. «Митрополит Макарий, «человек большого ума и такта» [10,135] поклав на його голову шапку Мономаха – символ царської влади. Коронація Івана символізувала в очах підданих початок його самостійного правління. [11,139] Тоді існувала думка про те, що землею руською володіє правитель один, бо митрополит вінчав його на царство Мономаховим вінцем.

Таким чином, багато істориків  вважають, що прийняття титулу царя було необхідною дією для посилення влади правителя, що потягнуло за собою важливі наслідки як у зовнішній так і у внутрішній політиці. Це рішення відрізняється глибокою політичною обдуманістю, що характеризує реформатора з кращого боку.

РОЗДІЛ ІІ. РЕФОРМИ ІВАНА IV

2.1 Обрана Рада

В 1545-1547 рр. було здійснено декілька заходів, що були покликані підкреслити перехід всієї повноти влади до молодого самодержця: Іван Васильович почав ходити у військові походи, одружився на Анастасії Романівні, прийняв титул царя.

Послідовні невдачі спроб різноманітних «боярських партій» назавжди закріпитись при владі, невдоволення низьких верств класу служивих засиллям деяких партій біля престолу, недостатні можливості молодого царя для управління такою великою державою і необхідність проведення багатьох перетворень призвели до створення своєрідної урядової групи компромісу між різними верствами панівного класу, що пізніше отримала назву від Андрія Курбського «Обрана Рада». « ...Выдвинулось и стало около престола несколько дельных, благомыслящих и даровитых советников - Избранная рада». [5,483]

Роль найбільш яскравих фігур в її складі зіграли люди, які не мали ніяких титулів і які не були пов’язані ані з царською сім’єю, ані з якимись аристократичними кланами родинними зв’язками. Отже, ніхто не боявся, що вони захоплять владу.

На політичну авансцену  часів Обраної Ради виступили священик Благовіщенського собору в Кремлі Сильвестр і царський постільний Олексій Федорович Адашів. Окрім них до Обраної Ради увійшли князь Курлятів, князь Андрій Михайлович Курбський, дяк Іван Михайлович Висковатий і деякі інші представники аристократії.

Всього 10 років існувала Обрана Рада. Але навіть за цей короткий строк державний і соціальний устрій Росії зазнав колосальних  змін, які не відбувались до цього  кілька десятиліть помірного розвитку. Обрана Рада виникла не раніше 1549 р., а перестала існувати вже у 1560 р.

Виходячи з цього, я  вважаю, що Обрана Рада носила продворянський характер. Виражати власні інтереси ця група людей не могла, бо зміни, які відбулись в державі в 1550 р. надто масштабні, щоб бути побічним продуктом діяльності, спрямованої на власне збагачення.

2.2 Перший Земський собор. Прийняття нового «Судебника»

Новому рівню політичної організації країни, що склався в середині XVI століття, мали відповідати і нові державні інститути – станові і представницькі установи, що відстоювали інтереси великих областей. Таким органом став Земський собор.

В лютому 1549 р. цар зібрав на нараду Боярську думу, Святий собор (вищих представників церкви) і вищих представників боярства і дворянства – перший Земський собор. Цар звинуватив бояр у зловживаннях і насильстві, які вони чинили, коли Іван був ще малим, і нагадав їм, як вони знущались над ним самим. Потім він закликав забути все погане і діяти разом заради загального блага. Звідси і назва Собору – «Собор примирення». На Соборі було оголошено про намічені реформи і про підготовку нового зводу законів. Рішенням Собору дворян звільнили від суду бояр-намісників і надали їм право на суд самого царя.

Собор 1549 р. став першим Земським собором, тобто зібранням станових представників із законорадчими функціями. Його скликання відобразило утвердження в Росії станово-представницької монархії. Однак перший собор ще не носив виборного характеру і там не були присутні представники торгівельно-ремісницького населення і селян. Але ці дві категорії населення і в подальшому не грали якоїсь значної ролі на наступних соборах. Поява станово-представницької монархії означала, що тепер всі важливі рішення будуть санкціоновані представниками панівного класу.

Необхідно пояснити значення терміну «Земський Собор». Соловйов в цьому понятті бачив ознаку сили, що протистояла цареві, «сили народної». За його визначенням, Земський собор – це станово-представницький орган єдиної держави, створений на противагу феодальному праву. [12,446]

На Земському соборі 1550 р. було прийнято новий звід законів, що увібрав в себе, на відміну  від архаїчного зводу 1497 р., норми  всіх основних розділів тодішнього права. Принциповим нововведенням стало прокламування в заключних статтях двох норм: безперервності розвитку законодавства, а також публічного характеру вступу в законну юридичну силу цього документу. До речі треба сказати, що в ньому врахована і судова практика тогочасної Росії.

Новий звід повністю відповідав потребам середини XVI століття. Наприклад, в ньому вперше вводилось покарання за хабарництво. В новому законодавчому документі з’явились норми права, які до цього часу існують не тільки на території Росії. Інститути влади, що виникали раніше, отримували уставні грамоти, тобто «подписывались под Судебник». Пізніше видавались нові документи, що лише доповнювали його.

Було підтверджено і  уточнено норми переходу селян в  Юр’їв день, збільшено «пожиткове», посилено владу феодалу над селянами, юридична сила «Судебника» розповсюджується на щойно приєднані землі. Було ліквідовано привілеї монастирів не платити податки до казни. Заборонено було передавати в холопи дітей боярських, введено покарання для бояр і дяків, що давали хабарі.

Таким чином, в середині XVI століття в Росії почала утверджуватись станово-представницька монархія в особі Земського собору, робота якого базувалась на новому зводі законів.

2.3 Реформи в органах управління

Центральною реформою органів  управління стало скасування «кормлений», розпочате ще за Олени Глинської, і створення принципово нових органів управління на місцях. Це потягнуло за собою зміну у всіх важливих галузях життя суспільства, на всіх рівнях держаного врядування.

В той час землі, не внесені до реєстру княжого двору, входили до кола місцевого управління, якому належало все те, що не експлуатувалось княжим двором. Це управління здійснювалось намісниками і волостителями. Посада управителя мала назву «кормление», бо він харчувався за рахунок тих, ким сам управляв. Намісництва роздавались не за урядову працю, а за придворну службу. В цьому і була причина реформування цієї системи в 1550 р. «Так как примитивная система кормлений не могла удовлетворять требованиям времени, росту государства и усложнению общественного порядка, то ее было решено заменить иными формами управления». [9,117]

Перший момент обмеження в тому, що центральний уряд став точніше визначати законодавчим шляхом встановлені за звичаєм або просто в ході багаторічної практики права і відповідальність обласних управлінь. Виразився цей момент в законі, прийнятому на другий день після царського виступу 27 лютого 1549 р. Цар з боярами наказав надалі у всіх містах землі Московської дітей боярських не судити ні в чому, окрім «душегубства и татьбы и разбоя с поличным». Цей закон передбачав те, що віднині дворян у найбільш важливих справах має право судити лише Царський суд, а не Боярський, як то було раніше. Це відбулось, безумовно, під тиском помісного дворянства.

Від зміни потерпають не тільки права місцевих правителів, але й сам порядок ведення судових процедур. Засобом для обмеження влади цих місцевих правителів слугував подвійний нагляд за ними, що йшов, як тоді казали, одночасно зверху і знизу.

Ця реформа поклала початок  перебудови системи управління, розширила компетенцію судових приказів, які витісняли на місцях «кормленщиков», таким чином посилюючи позиції дворянства і місцевої влади. Ці заходи обмежували не лише свавілля, але й сам обсяг повноважень, бо з їхньої компетенції забрали всі найважливіші справи. Подальша доля цього інституту влади і до цього часу є спірним питанням.

Одним з елементів відміни «кормлений»  була земська реформа, сутність якої полягала в тому, що деякі державні функції передавались земським старостам, обраним місцевим населенням. «Она состояла в попытке совсем отменить кормления, заменив наместников и волостелей выборными общественными властями, поручив самим земским мирам не только уголовную полицию, но и все местное земское управление вместе с гражданским судом. Решено было постепенно отменить все «кормления» и предоставить местному населению право выбирать самим своих управителей и судей». [5,92]

До відома виборних осіб передавались не тільки суд і поліція, але й  фінансове управління. Іноді старости отримували функції окремого інституту, і тоді перед очима ставала картина повної форми самоуправління. Ці органи місцевого управління найбільш повно замінили старі.

Зміна влади на місцях не могла  не вплинути на зміни в центральних  органах управління.

Процес становлення централізованої влади, який виражав інтереси правлячої верхівки і дворянства, відбувається в 1548-1549 рр. становленням цілого ряду центральних відомств – приказів і розростанням функцій канцелярій Великого двору і Казни. Формування нових центральних органів влади було прискорено через введення інститутів самоврядування на місцях, а утримання нових установ забезпечувалось особливими грошовими зборами на їхню користь.

Формування представницьких інститутів на місцях мало зворотною стороною посилення контролю з боку центру. Це не могло не викликати перебудови московських установ, що диктувалось також державними потребами, що і надалі розростались.

Централізація влади призвела до появи  нової структури організації  влади, але її характерною рисою  була надзвичайна роздробленість відомств і відсутність чіткого розмежування функцій між ними. Територіальна роздробленість місцевого управління поєднувалась ще з його відомчою складністю. «В Дворцовой тетради 1552-1562 годах записано до 50 больших и дворовых дьяков, возглавлявших главнейшие приказы или избы». [11,158]

В результаті перетворень створюється  величезний бюрократичний апарат, який, звичайно ж, неможливо назвати позитивним результатом. Однак цю реформу відрізняє  комплексність і цілеспрямованість. Так вважають декілька істориків. «Они совершались в одном строго определенном направлении: определение прав кормленщиков, доклад, введение земских заседателей в суд кормленщиков... - все это были, по-видимому, последовательные моменты одного процесса...». [5,97]

Такі грандіозні зміни, які практично створювали нову структуру влади, потребували підкріплення в існуючому тоді законодавстві, а законодавство те було створене ще за Івана ІІІ. Отже, воно було застарілим і не відповідало новій системі управління. Тому цар запропонував, а бояри затвердили і доповнили «Уложение» Івана ІІІ відповідно до нових потреб Росії.

Влітку 1550 року царем  і Боярською думою був прийнятий  новий «Судебник», який повністю відповідав потребам того часу.

На думку багатьох вчених, спірним питанням є питання про те, чи були перетворення засновані на праві або проходили просто за волею царя. Більшість істориків стверджує, що ці реформи базувались на праві і крім того відрізнялись правовою спрямованістю. « ...царь предложил ...грамоты уставные, ...дабы чиновники не могли действовать самовластно и народ не был безгласным». [4,486]

Скринніков же має  абсолютно відмінну від інших  точку зору. «Важной особенностью почти всех новшеств середины XVI века было... отсутствие у них законодательной в основы. Приказы не имели регламента, который определял бы структуру новых учреждений и регламентировал и деятельность». [11,159]

Не дивлячись на думку історика, я вважаю, що ці реформи базувались на праві, проводились відповідно до правових норм, а створення системи управління відбувалось відповідно до законодавства. Перетворення відрізнялись чіткою направленістю, а всі зміни структури влади відбувались комплексно і виражали інтереси населення і, можливо, дрібного дворянства. Однак ці реформи призвели до створення нової структури, що відрізнялась бюрократизмом, який навряд чи є позитивним результатом.

2.4 Зміни в церкві. Культура в 50-ті рр.

Схваливши новий звід законів, Іван Грозний провів в Москві Собор Слуг Божих, який затвердив всі запропоновані ним (царем) постанови.

Слідом за законодавчою реформою прийшли зміни в церкві, схвалені на Стоглавому Соборі. Їхня сутність полягала у зміні не тільки обрядів, книг, які плюндрувались неграмотними писцями, але й у зміні самої моралі духівництва, щоб шляхом навчання виховати гідних служителів церкви, встановити правила благочестя, викорінити спокусу з монастирів, очистити християнство руське від усіх останків давнього язичництва.

Собор провів ряд заходів, які принесли позитивний результат. Обмежуються права церкви, виховують грамотних служителів церкви, змінюють характер самої служби, проводять її уніфікацію, бо в самій церковній організації існували відмінності у складі «святих» і не було чіткого порядку у виконанні церковних обрядів, відсутньою була чітка система внутрішнього розпорядку. « ...многие постановления Собора были полезны для церкви и имеют свое несомненное достоинство. Таковы его определения о заведении училищ при церквах, об учреждении старост для надзора за благочинием духовенства, защите судебных прав клира, мысль об исправлении церковных книг, об истреблении соблазнительных пороков духовенства, суеверий и зловредных обычаев народных».

Зміни, що відбувались  в церкві, мали позбавити її занадто  великої самостійності, підкорити її інтересам держави, хоча час для цього ще не настав. Щоб закріпити нове відношення держави до церкви, складається ряд праць, які проповідували нові вигідні ідеї.

Рішення, прийняті на Стоглавому соборі в 1551 р., зробили його найбільш відомим. На перший план виходять комплексність  реформ, тісна співпраця держави з церквою, тенденція до єднання.

Продовжуючи реформи  церкви, Іван IV намагається збагатити  культуру Росії і просвітити її за рахунок здобутків західної культури. Це були роки реалізації масштабних планів. «Иоанн ...предложил ...вывести оттуда в Москву не только ремесленников, художников, аптекарей, типографщиков, но и людей искусных в древних и новых языках - даже феологов!». [4,484]

З цієї цитати можемо дізнатись  про великі плани Івана Грозного щодо збагачення культури Росії, яким, на жаль, не судилось втілитись в життя, бо Іван Грозний наткнувся на політику Ганзи і Лівонського ордену, яких лякало таке швидке посилення Росії. Але багато із запрошених іноземців стали в пригоді Іванові Грозному, передусім в справі громадського просвітництва. В результаті розвивається публіцистика, іконопис, інші види мистецтва.

«Настала неповторимая, но краткая пора расцвета русской публицистики». [11,147]

Починається період посиленого розвитку культури Росії, яка в усьому була обумовлена політикою Москви, але період цей був надто короткий. Реформи церкви обумовлювались зміцненням самодержавства і інтересами самої держави, таким чином, вони були необхідні в той період часу, адже тоді церква відігравала велику роль у всіх галузях життя народу і без змін її залишати було б нерозумно.

2.5 Дипломатичні і торгівельні контакти

Цей період можна вважати  періодом розквіту дипломатичних і  торгівельних відносин з країнами Заходу. Прикладом цього може слугувати встановлення дипломатичних відносин з Англією в 1533 р., а пізніше і підписання з нею торгівельних договорів. Торгівля з Заходом була транзитною, бо проходила через посередників, Лівонію, що зменшувало її прибутковість. Це, звичайно, не подобалось ані цареві, ані російській аристократії. Але зі встановленням контактів з Англією у Росії різко виріс інтерес до європейської торгівлі. Однак вести торгівлю через Біле море було невигідно, бо цьому заважали жорсткі природні умови, і тому торгували через Балтійське море. Для поліпшення ситуації в 1556 р. починається будівництво нового порту. «Иоанн дал наконец торговую жалованную грамоту англичанам, установив в ней, что они могут свободно купечествовать во всех городах России, без всякого стеснения и не платя ни какой пошлины... С того времени пристань св. Николая ...оживилась и сделалась важным торговым место». [4,533]

Щоб залучити іноземних  купців, російським забороняється їздити до Лівонії, щоб іноземці могли вільно в Росії торгувати, але цей план провалився. «Западные торговые суда продолжали плавать в Ригу, Ревель и немецкую Нарву, минуя русский «город», не имевший ни торговой биржи, ни налаженного товарооборота, ни складов». [11,233]

Для підтримання прибутковості торгівлі Іван Грозний створює сприятливі умови для її розвитку. Причиною цього є не тільки прибутки до казни, для самого правителя, аристократії, але й необхідність коштів для проведення перетворень в країні. Таким чином, розвиток торгівлі сприяв подальшому розвитку суспільства, хоча заходи, зроблені для цього, навряд чи можна назвати завершеними.

2.6 Зміни податкової системи

Період реформ 50-их рр. співпадає з Казанською війною. Як відомо, війна і реформи потребували  великих коштів і тому проводяться різного роду фінансові перетворення. До того ж Росія успадкувала податкову систему з часів роздробленості держави на князівства. В кожній землі існувала своя податкова система, своя системи повинностей, відповідні традиції і тому податкова система була застарілою і не відповідала вимогам часу.