Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Капітал банку: склад, структура, та його основні функції

Кіровоградський національний технічний університет

Кафедра фінансів та планування

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни Банківська система

на тему:

Капітал банку: склад, структура, та його основні функції

Студента 3 курсу групи ФК -10-1

спеціальності 6030508 «Фінанси»

Коренюк Д. С.

Керівник: к.е.н., доцент

Шалімов В. В.

Національна шкала:_____________

Кількість балів:________ Оцінка: ECTS________

Члени комісії:____________ ________________________

(підпис) (прізвища та ініціали)

____________ ________________________

(підпис) (прізвища та ініціали)

____________ ________________________

(підпис) (прізвища та ініціали)

Кіровоград 2012 р.

Зміст

ВСТУП………………………………………………………………………3

Розділ 1. Склад та основні функції капіталу банку………………………6

Власний капітал банку, його склад, структура, джерела формування та напрями використання…………………………………..............6
Залучений капітал банку, його склад, структура, джерела формування та напрями використання…………………………………………12
Функції капіталу банку…………………………………………….21

2. Аналіз капіталу банку…………………………………………………..23

2.1 Статистичний аналіз капіталу банку на прикладі ПАТ КБ «Надра»…………………......................................................................23

2.2 Аналіз прибутковості капіталу ПАТ КБ «Надра»………………27

Розділ 3. Проблеми формування капіталу банку та шляхи їх вирішення...............................................................................................................29

Висновок……………………………………………………………………...33

Список літератури…………………………………………………………...36

Додатки

ВСТУП

Мета даної роботи полягає в визначені сутності та впливу капітала на банк. Також розглянемо капітал банка на конкретному прикладі, тому завданнями роботи є: аналіз капітала банку, визначити основні функції капіталу, знайти шляхи збільшення капіталу.

Капітал банку складається з власного та залученого капіталу і в першому розділі ми розглядаємо структуру цих капіталів.

Власний капітал банку поділяється на калітал-брутто та капітал-нетто.

Власний капітал-брутто — це сума всіх фондів банку та нерозподіленого прибутку за балансом.

Найважливішою складовою власного капіталу є статутний капітал. Його частка загалом за банківською системою у різних часових інтервалах коливалась від 49 до 60 % сукупного капіталу українських банків.

Можливості банків щодо залучення коштів регулюються НБУ. Згідно з показником платоспроможності банку (адекватності капіталу), нормативне значення якого встановлює НБУ, залучені та запозичені кошти банку не повинні перевищувати розмір власного капіталу більше ніж у 12 разів.

Найбільш суттєвим і важливим джерелом формування та збільшення ресурсної бази банків виступають депозитні операції.

Депозит (вклад) — це грошові кошти в національній та іноземній валютах, передані їх власником або іншою особою за його дорученням у готівковій або безготівковій формі на рахунок власника для зберігання на певних умовах.

Основними видами депозитних операцій є:

— вклади (депозити) на вимогу (до запитання)

— вклади (депозити) строкові

— умовні вклади (депозити)

Також в першому розділі дізнаємось про функції капіталу

Капіталу властиві захисна, оперативна і регулювальна функції.

У своїй захисній функції капітал банку захищає інтереси вкладників і зменшує ризик для акціонерів банку.

Оперативні функції включають виділення коштів на придбання землі, будівель, машин та устаткування, а також утворення фінансового резерву на випадок непередбачуваних збитків.

Завдяки регулювальним функціям капітал банку дає змогу задовольнити вимоги контролюючих органів і служить цілям регулювання позичкових та інвестиційних операцій.

В другому розділі ми аналізуємо капітал банку за методом коефіцієнтів а також розраховуємо прибутковість капіталу на прикладі капіталу ПАТ КБ «Надра». Аналіз капіталу покликаний з'ясувати, чи може банк гарантувати достатній захист коштів своїх вкладників. Найсуттєвішим елементом аналізу капіталу є оцінка його достатності або адекватності для збереження коштів своїх вкладників. Таким чином, основне завдання аналізу капіталу полягає в тому, щоб вчасно визначити обсяг капіталу та збільшити його до необхідного.

Прибуток, банку складають:

• прибуток від основної діяльності, який визначається як різниця між банківськими доходами і витратами;

• валовий прибуток, до якого, крім прибутку від основної діяльності, входять небанківські операційні доходи і витрати, відрахування в резерви, непередбачені доходи і витрати;

• чистий прибуток, який залишається у розпорядженні банку після сплати податку на прибуток (див. таблицю 2.2.1).

Дохідність комерційного банку — це сумарний позитивний сукупний результат його господарсько-фінансової та комерційної діяльності. За рахунок доходів банку покриваються всі його операційні витрати, формується прибуток, обсяг якого визначає рівень дивідендів, зростання капіталу, розвиток пасивних та активних операцій.

Дохідність банку залежить насамперед від оптимальної структури його балансу в частині активів і пасивів та від цілеспрямованої роботи банківського персоналу. Важливими умовами забезпечення дохідності банку є оптимізація структури доходів і витрат, визначення мінімально допустимої процентної маржі, виявлення тенденцій у дохідності кредитних операцій, планування мінімальної дохідної маржі для прогнозування орієнтовного рівня відсотків за активними і пасивними операціями. Дохідність банківської діяльності залежить також від підтримки ліквідності, управління банківськими ризиками та їх мінімізації.

В третьому розділі розглядаємо проблеми залучення капіталу та шляхи їх вирішення. Основними проблемами є: загострення конкуренції між банками за клієнта, і, особливо, зміщення акценту в наданні банківських послуг з банківських установ на інші фінансово-кредитні інститути, вимагає від банків не просто вирішувати питання забезпечення своєї ресурсної бази, а формувати її таким чином, щоб "здешевити" ці кошти і збільшити проміжок між отриманими доходами та понесеними витратами на отримання цих доходів.

Серед найбільш привабливих статей залучення ресурсів в Україні на сьогодні є отримання міжбанківського кредиту, депозитні вкладення та операції з цінними паперами власної емісії (облігації, сертифікати, векселі).

Розміщення пасивів за строками дозволяє керувати зобов'язаннями банку, змінювати їх структуру в залежності від виникнення необхідності в них та зміни ситуації на фінансових ринках країни.

Розділ 1 Склад та основні функції капіталу банку

1.1. Власний капітал банку, його склад, структура, джерела формування та напрямки використання

Передумовою ефективної діяльності банку як специфічного господарського товариства виступає створення відповідної ресурсної бази, тобто сукупності грошових коштів, що надходять у розпорядження банку з різних джерел та використовуються ним для здійснення активних операцій. Первісну роль у цьому процесі відіграє формування власного капіталу банку.

Власний капітал використовують для своєрідного захисту інтересів вкладників і кредиторів на покриття збитків від банківських операцій. За цих умов вважається прийнятним, якщо розмір власного капіталу становить не менше 4 % загальних активів банку.

Капітал банку класифікують за такими ознаками:

1. За організаційно-правовою формою на:

— акціонерний капітал;

— пайовий капітал.

2. За формою інвестування:

—- капітал у грошовій формі;

— капітал у матеріально-речовій формі;

— капітал у формі фінансових активів.

3. За формою власності:

— приватний капітал;

— державний капітал;

— колективний капітал;

4. За резидентністю:

— національний капітал;

— іноземний капітал;

5. За характером використання власниками:

— капітал, що нагромаджується;

— капітал, що споживається.

6. За способом розрахунків:

— банківський капітал;

— нормативний капітал.

7. За джерелами формування:

— статутний капітал;

— резервний капітал;

— нерозподілений прибуток;

— субординований капітал.

8. За характером використання у банківській діяльності:

— робочий капітал;

— неробочий капітал.

Власний капітал банку може також використовуватися для участі у власності акціонерних та спільних підприємств.

Власний капітал банку поділяється на калітал-брутто та капітал-нетто.

Власний капітал-брутто — це сума всіх фондів банку та нерозподіленого прибутку за балансом.

Власний капітал-нетто — це капітал-брутто за мінусом вкладень банку в господарську діяльність підприємств та організацій, акцій акціонерних товариств, витрат майбутніх періодів, відвернених коштів. Тобто капітал-нетто — це та частина власних коштів банку, що може бути використана як кредитні ресурси.

Розмір власного капіталу визначається кожним банком самостійно і залежить від багатьох чинників, основними серед яких є:

— рівень мінімальних вимог НБУ до статутного капіталу. Підвищення вимог збільшує потребу у власному капіталі;

— специфіка клієнтури банку. При значній кількості дрібних вкладників власних коштів потрібно буде менше, ніж за наявності великих вкладників;

— характер активних операцій. Наявність значного обсягу ризикованих операцій потребує відносно більшого розміру власного капіталу.

Найважливішою складовою банківського капіталу є статутний капітал. Його частка загалом за банківською системою у різних часових інтервалах коливалась від 49 до 60 % сукупного капіталу українських банків.

До 2007 p., згідно з Законом України "Про банки та банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р., на момент реєстрації банку його статутний капітал не міг бути меншим від суми в гривнях, еквівалентній:

— для місцевих кооперативних банків — 1 млн євро;

— для банків, які здійснювали свою діяльність на території однієї області, — 8 млн євро;

— для банків, які здійснювали свою діяльність на території всієї України, — 5 млн євро.

З 1 січня 2007 p., згідно з внесеними змінами до Закону України "Про банки і банківську діяльність", статутний капітал банків України повинен становити 10 млн євро.

Перерахування суми статутного капіталу в гривні здійснюється за офіційним курсом гривні до іноземних валют, визначеним НБУ на день укладення установчого договору про створення банку.

За підсумками року на основі фінансової звітності банки зобов'язані коригувати розмір статутного капіталу на індекс девальвації чи ревальвації гривні за рахунок та в межах валових доходів або валових витрат банку відповідно до методики, визначеної НБУ.

НБУ має право встановити для окремих банків залежно від їх спеціалізації диференційований мінімальний статутний капітал на момент реєстрації банку, але не нижче мінімального розміру.

Мінімальний розмір статутного капіталу банку, створеного за участю іноземного капіталу, має бути не меншим за суму, еквівалентну 8 млн євро на день підписання установчого договору за офіційним курсом НБУ, за умови, що частка іноземного капіталу в статутному капіталі банку становить до 50%.

Якщо частка іноземного капіталу в статутному капіталі банку становить 50 % і більше, то мінімальний розмір статутного капіталу з участю іноземного капіталу має бути не меншим від суми, еквівалентної 15 млн євро на день підписання установчого договору за офіційним курсом НБУ.

Статутний капітал може створюватися тільки за рахунок власних коштів учасників (акціонерів) банку. Він не може формуватися за рахунок банківських кредитів, коштів організацій, які за статутом не мають права вести комерційну діяльність та мати прибуток (громадські, релігійні організації, благодійні фонди та ін.), бюджетних коштів, якщо вони мають інше цільове призначення.

Якщо після сплати дивідендів за ставкою, що встановлена зборами акціонерів, виникне їх залишок, то він може бути використаний на поповнення статутного капіталу банку. Ця операція (капіталізація) може бути здійснена і без сплати дивідендів акціонерам, але таке рішення мають ухвалити загальні збори акціонерів.

Статутний капітал банку, створеного у формі акціонерного товариства, формується шляхом випуску та продажу двох видів іменних акцій — звичайних та привілейованих.

Власники звичайних акцій беруть участь в управлінні банку та поділяють з ним усі його доходи, збитки та ризики. Якщо банк не одержує прибутку, власники звичайних акцій не отримують дивідендів, їм нічого не гарантується і при ліквідації банку. Однак збитки власників звичайних акцій не можуть бути більшими, ніж первісна вартість їхніх інвестицій, а дохід, у разі прибуткової діяльності банку, вони можуть отримувати значний, тому що розподіл залишку прибутку відбувається тільки між власниками простих (звичайних) акцій.

Власники звичайних акцій вкладають свій капітал на весь період функціонування банку. Вони, як правило, не можуть продати їх назад банку-емітенту. В окремих випадках, якщо збори акціонерів ухвалять рішення про скорочення кількості учасників банку, частка простих акцій може бути викуплена банком-емітентом. Звичайні акції вільно купуються та продаються на вторинному ринку цінних паперів (фондовій біржі).

Привілейовані акції дають право їхнім власникам на отримання фіксованого розміру дивідендів, що не залежить від одержаного банком прибутку. Власники привілейованих акцій у разі ліквідації банку та розподілу його майна мають переваги порівняно з власниками звичайних акцій: їм повертається вартість привілейованих акцій, однак після того, як будуть задоволені грошові вимоги кредиторів банку.

Власники привілейованих акцій не беруть участі в управлінні банком.

Із розширенням кола операцій банків, а також у зв'язку з необхідністю задоволення вимог НБУ щодо мінімального розміру статутного капіталу у банку з'являється потреба в збільшенні розмірів статутного капіталу. Це досягається через проведення додаткової емісії акцій. Зазвичай, банк прагне при додаткових емісіях випускати, насамперед, привілейовані акції з тим, щоб запобігти розширенню кола власників звичайних акцій та ускладненню процесу управління банком.

Згідно з чинним законодавством, банку заборонено виплачувати дивіденди чи розподіляти капітал у будь-якій формі, якщо така виплата чи розподіл спричинить порушення нормативу адекватності капіталу.

У разі, якщо за попередній рік діяльність банку була неприбутковою, банку дозволяється виплачувати дивіденди чи розподіляти капітал у будь-якій формі на суму, що не перевищує 50 % від різниці між капіталом банку і рівнем регулятивного капіталу.

Банки зобов'язані формувати резервний фонд на покриття непередбачених збитків за всіма статтями активів та позабалансовими зобов'язаннями. Розмір відрахувань до резервного фонду має бути не менше 5 % від прибутку банку до досягнення ним 25 % розміру регулятивного капіталу банку.

У разі, коли діяльність банку може створювати загрозу інтересам вкладників та інших кредиторів банку, НБУ має право вимагати від нього збільшення розміру щорічних відрахувань до резервного фонду.

Як правило, у перші роки після створення банки прагнуть відраховувати в резервний фонд значні кошти. Це додає банку стабільності та стійкості. Якщо резервний фонд досяг установленого розміру, то відрахування до нього припиняються. У разі часткового або повного використання коштів резервного фонду відрахування з прибутку для його формування відновлюються.

Банки зобов'язані формувати інші фонди та резерви на покриття збитків від активів відповідно до нормативно-правових актів НБУ.

Фонди економічного стимулювання створюються з метою соціально-економічного розвитку банку та формуються за рахунок прибутку, що залишається після оподаткування.

Резерви створюються за рахунок прибутку під можливі втрати від активних операцій банків (кредитних, інвестиційних). Основною метою формування цих резервів є відшкодування збитків, що можуть виникати у банків від неповернення наданих кредитів та процентів за ними, від операцій з цінними паперами та іноземною валютою.

1.2. Залучений капітал банку: суть, значення та загальна характеристика

Депозитними є пасивні операції банків із залучення грошових коштів юридичних і фізичних осіб у національній та іноземній валютах у формі вкладів (депозитів) шляхом їх зарахування на відповідні рахунки на певних умовах.

Банки залучають вільні грошові кошти юридичних та фізичних осіб через різні види банківських рахунків.

Практично всі клієнтські рахунки, на яких зберігаються їх грошові кошти, є депозитними.

Положенням про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними та фізичними особами регулюється загальний порядок залучення банками України коштів (як у національній, так і в іноземній валютах) або банківських металів від юридичних та фізичних осіб на вкладні (депозитні) рахунки. При цьому, згідно з положенням, вклади (депозити) поділено на такі види:

1. Залежно від категорії вкладників:

— вклади (депозити) фізичних осіб;

— вклади (депозити) юридичних осіб.

2. За ознакою резидентності:

— вклади (депозити) резидентів;

— вклади (депозити) нерезидентів.

3. Залежно від строку та порядку повернення коштів:

— вклади (депозити) на вимогу;

— строкові вклади (депозити);

— накопичувальні вклади (депозити);

— умовні вклади (депозити).

4. Залежно від виду валюти, в якій залучаються кошти на вклади (депозити):

— вклади (депозити) у національній валюті;

— вклади (депозити) в іноземній валюті;

— вклади (депозити) у банківських металах.

5. За способом оформлення вкладу (депозиту):

— шляхом укладення договору банківського вкладу (депозиту);

— шляхом укладення договору банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки;

— шляхом укладення договору банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката.

6. Залежно від можливостей капіталізації нарахованих процентів:

— вклади (депозити) з простими процентами;

— вклади (депозити) зі складними процентами.

7. За характером сплати процентів:

— авансом;

— щомісяця;

— щокварталу;

— після закінчення року;

— після закінчення строку дії договору.

8. За характером дострокового повернення коштів або банківських металів:

— вклади (депозити) з попереднім повідомленням банку про проведення коштів або банківських металів;

— вклади (депозити) без попереднього повідомлення банку про їх повернення.

Основними видами депозитних операцій є:

— вклади (депозити) на вимогу (до запитання) — це грошові кошти або банківські метали, що розміщені вкладниками в банках на умовах видачі вкладу (депозиту) на першу вимогу вкладника або здійснення платежів за розпорядженням власника рахунку;

— вклади (депозити) строкові — це грошові кошти або банківські метали, розміщені вкладниками в банку на визначений договором строк, що можуть бути знятими після закінчення цього строку або після попереднього повідомлення банку за встановлений період (не менше одного місяця).

Вклади (депозити) на вимогу розміщують у банку на поточному рахунку клієнта. На вимогу клієнта кошти з поточного рахунку в будь-який час можуть вилучатися через видачу готівки, виконання платіжного доручення, сплату чеків або векселів. До вкладів на вимогу прирівнюються внески з попереднім повідомленням банку про намір зняти гроші з рахунку (за умови, що строк повідомлення не перевищує одного місяця).

Вклади на вимогу є нестабільними, що обмежує можливість їх використання банком для позичкових та інвестиційних операцій. Тому власникам поточних рахунків сплачується низький депозитний процент або не сплачується зовсім. В умовах відсутності (як правило) плати за депозити на вимогу банки намагаються залучити клієнтів і стимулювати приріст поточних внесків за рахунок надання їм додаткових послуг та підвищення якості обслуговування (кредитування з поточного рахунку, пільги вкладникам в одержанні кредиту, використання зручних для клієнта форм розрахунків: застосування кредитних карток, чеків, розрахунково-консультативне обслуговування тощо).

Для покриття операційних витрат, пов'язаних із веденням поточних рахунків, банк стягує з клієнта комісійну винагороду. Комісія може утримуватися з депозитного процента. Деякі банки не стягують комісії із безпроцентних рахунків за умови зберігання на них стабільного залишку не нижче встановленого рівня.

До депозитів на вимогу можна віднести і кредитові залишки на контокорентних рахунках. На цих рахунках відображаються всі операції банку з клієнтами, тобто видача позичок і здійснення платежів за дорученням клієнта, а також надходження виручки від реалізації продукції та інших грошових переказів на користь клієнта і на погашення позичок.

Формою залучення банком вкладів на вимогу є також поточний рахунок з овердрафтом. За режимом функціонування цей рахунок подібний до контокорентного. Проте, якщо останній відкривається надійним клієнтам, які активно кредитуються, то при овердрафті таке позичання допускається від випадку до випадку, тобто має нерегулярний характер. Для цього рахунку характерний кредитовий залишок.

Одним із видів депозитів на вимогу є залишок коштів на кореспондентських рахунках, відкритих у певному банку іншими банками.

Строкові вклади є для банків кращим видом депозитів, оскільки вони стабільні й зручні в банківському плануванні. За ними сплачується високий депозитний процент, рівень якого диференціюється залежно від строку, виду внеску, періоду повідомлення про вилучення, загальної динаміки ставок грошового ринку та інших умов. Деякі банки встановлюють мінімальний розмір строкового вкладу, величина якого залежить від орієнтації банку на відповідного вкладника (дрібного, середнього, великого).

Ощадні вклади слугують власникам для накопичення грошових заощаджень. Власнику ощадного вкладу видається іменне посвідчення про внесок у формі ощадної книжки, в якій відбиваються всі операції на рахунку. Зняття грошей з ощадного рахунку здійснюється за попереднім повідомленням власника внеску. Ощадні вклади передбачають тривале існування на рахунках стабільних залишків коштів, що використовуються в активних банківських операціях. За ощадними вкладами банки нараховують проценти;

— умовні вклади (депозити) — це кошти або банківські метали, внесені на інших умовах їх повернення. Умови за вкладом не можуть суперечити законодавству України. Якщо строки зберігання умовних вкладів (депозитів) визначено договором, то такі вклади (депозити) обліковуються як строкові. Якщо строки зберігання умовних вкладів (депозитів) договором не визначено, то вони обліковуються як вклади (депозити) на вимогу.

Операції банків із банківськими металами здійснюються або з фізичною поставкою банківських металів, або без фізичної поставки банківських металів відповідно до нормативно-правових актів НБУ з питань здійснення операцій з банківськими металами.

Сума, строки та умови приймання вкладів (депозитів) визначаються між банком та вкладником на договірних засадах.

Капітал банку: склад, структура, та його основні функції 📙 Курсовая → 🆔 101335