Капітал в економічній науці

                                    РЕФЕРАТ

 

39 сторінок;

2 рисунки;

4 формули;

23 джерел літератури;

 

Об’єкт дослідження – капітал і його соціально – економічні види на сучасному етапі в Україні.

Мета дослідження – з’ясувати сутність капіталу, розкрити форми та роль капіталу в Україні.

Актуальність роботи полягає в  розкритті існуючих форм та значенні капіталу на соціально-економічному етапі в Україні. В даній курсовій роботі відображено  суть, форми, кругообіг та розкрито ціну і прибуток капіталу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КАПІТАЛ,  ПОСТІЙНИЙ,  ЗМІННИЙ КАПІТАЛ,  ТОРГОВЕЛЬНИЙ КАПІТАЛ, ПОЗИЧКОВИЙ,  АКЦІОНЕРНИЙ,  АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО,  РЕАЛЬНИЙ, ФІКТИВНИЙ  КАПІТАЛ.

 

ЗМІСТ

 

 

ВСТУП            6

РОЗДІЛ 1 СУТНІСТЬ КАПІТАЛУ

1.1 Капітал в економічній  науці       8

1.2 Суть капіталу                                                      10                                                                                                                                                        

1.3 Ціна і прибуток                                                                                  14 

РОЗДІЛ 2 ФОРМИ КАПІТАЛУ

2.1 Постійний, змінний  капітал                                                             17

2.2 Торговельний капітал                                                                       19

2.3 Позичковий капітал                                                                          22

2.4 Акціонерний капітал                                                                        27

2.5 Реальний, фіктивний  капітал                                                          29

 РОЗДІЛ 3 РОЛЬ КАПІТАЛУ В УКРАЇНІ           31

ВИСНОВОК                                                                                       35

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ           38             

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

 

Серед проблем економічної теорії сучасності, які слід осмислити в  світі нових реалій, одне з центральних  місць займає з’ясування природи  й сутності капіталу як соціально-економічної  системи. Чому? Річ у тім, що після  невдалої спроби побудувати соціалізм Україна стала на шлях реставрації капіталізму. Отже, щоб нормально в ньому орієнтуватися й ефективно здійснювати підприємницьку діяльність, слід знати закономірності його становлення, функціонування й перспективи розвитку.

Основою  економічної системи капіталізму є приватна капіталістична власність на засоби виробництва. Приватна трудова власність за своєю природою не є капіталістичною, вона набуває капіталістичного характеру лише тоді, коли застосовується для збагачення власника шляхом привласнення неоплаченої  праці найманих працівників. Постійне привласнення частини праці найманих  робітників без еквівалента отримало назву експлуатації.

Отже, для того щоб виникла така соціально-економічна система, як  капіталізм, необхідні принаймні три умови:

а) приватна власність на засоби виробництва ;

б) наймана праця ;

в) система експлуатації.

А для цього потрібно, щоб на її арені зустрілись і вступили в контракт два протилежних власники. З одного боку, власник грошей, засобів виробництва й життєвих засобів, який бажає їх примножити шляхом підприємництва, а з іншого, власник лише робочої сили, вільний особисто, але позбавлений будь-яких засобів виробництва й засобів існування. Тому, щоб жити, він прагне продати свою здатність до праці (робочу силу). Ці два контрагенти не є наперед історично заданими, вони з’являються в результаті диференціації товаровиробників, їх майнового розшарування. Відбувається це як наслідок дії законів ринку, насамперед закону вартості, а прискорюється в процесі так званого первісного нагромадження капіталу, суть якого полягає, з одного боку, у відокремленні безпосередніх виробників від засобів виробництва і перетворенні їх у найманих робітників, а з іншого,  - у перетворенні експропрійованих засобів виробництва в первісний капітал, який зосереджується в руках небагатьох членів суспільства. «Первісним» цей процес називається тому, що він утворює передісторію капіталу й відповідного йому способу виробництва. Історично він відбувся в Європі в 15-18 ст. 

         

 

РОЗДІЛ 1 СУТНІСТЬ КАПІТАЛУ

 

1.1 Капітал в економічній науці

 

Поняття "капітал" досить поширене як в економічній теорії, так і в економічній практиці. Тому від правильного його розуміння значною мірою залежить наукова оцінка напрямів еволюції економічних систем країн Заходу, а також соціально-економічних процесів, що відбуваються в сучасній Україні. З приводу економічного змісту цього поняття продовж усієї історії політекономії аж до сьогоднішнього дня ведеться безперервна полеміка. В чому її суть? Щоб відповісти на питання, вдамося до історії.

Певною мірою можна погодитися з авторами підручника "Основи економічної теорії" за редакцією професора С.В. Мочерного, в якому автори

пишуть, що першу спробу дати науковий аналіз капіталу зробив ще Арістотель, який ввів у науковий обіг поняття "хремастика", тобто "мистецтво наживати або нагромаджувати багатство", діяльність, спрямована на одержання прибутку, нагромадження капіталу. Оскільки в античному світі важливу роль відігравав торговельний та грошовий капітал, то він і розглядався як основне джерело збагачення. Таке розуміння капіталу (нагромаджене майно, певна сума грошей характерне й для економістів, які започаткували політ економіку як науку. Так, меркантилісти, не виходячи за межі формули Г-Т-Г, ототожнювали капітал з його грошовою формою. Для них капітал – це гроші, а гроші - капітал. Класики політекономії розуміли капітал дещо ширше. Вони обожнювали його з нагромадженою працею взагалі. «Капітал, - писав Д.Рікардо,- є та частина багатства країни, яка вживається у виробництві і складається з їжі, одягу, інструментів, сирих матеріалів, машин…». Таким чином, формула :

 

Т - Г - Г’  (1.1)

де Т – товар;

     Г –  первісно авансовані гроші;

     Г’ – гроші які кількісно збільшилися.

отримала назву загальної  формули капіталу. Загальної, тому що, відображає рух усіх видів капіталу незалежно від того, в якій сфері і в яку історичну епоху вони діють. Власник вартості, який пускає її в обіг з метою отримання додаткової вартості, тобто перетворення її в капітал називається капіталістом. Переважна більшість сучасних західних економістів дотримується тієї ж точки зору. Різниця лише в тому, що сучасні економісти значно розширили коло елементів, що включаються  в поняття капіталу. Зокрема, окрім речових факторів, так званого « фізичного капіталу», вводиться поняття «людський капітал». До останнього належать надбані знання, навички, енергія людей тощо. До капіталу деякі економісти відносять також час ,як фактор виробництва, що створює доход, традиційним є ототожнення капіталу з грішми, фінансовими ресурсами.

Отже, сучасна теорія Заходу всебічно розкриває матеріально-речовий зміст капіталу, тісно пов’язуючи його з процесом отримання доходу. І в цьому плані можна говорити про певну тотожність поглядів на капітал сучасних західних економістів і К.Маркса, який поділивши капітал на постійний та змінний, відносив до нього як засоби виробництва і засоби існування, так і певні суми товарів, грошей і нагромаджену працю. Тобто все те, що може бути використано в процесі виробництва додаткової вартості.

Водночас західним науковцям притаманний однобічний недіалектичний підхід до аналізу сутності капіталу. Вони, всебічно розкриваючи матеріально-речову сторону даної категорії, принципово ігнорують її соціально-економічну природу. Тобто, дія того чи іншого елемента капіталу не розглядається в органічному взаємозв’язку відносинами між людьми. Таке тлумачення капіталу є також антиісторичним, тому що відкриває можливість представити капітал довічним, непорушним і природним елементом людського життя, характерним для всіх соціально-економічних формацій.

Глибинна суть даної  категорії, може бути розкрита лише за умови розгляду капіталу в діалектичній єдності обох його сторін: матеріально-речової й суспільної. Такий підхід дає можливість зрозуміти, що капітал - це не просто сукупність речей(засобів виробництва, золота, готових товарів тощо), а сума вартостей, тобто величин суспільних. Але не всяка сума вартостей є капіталом. Так, у простих товаровиробників(у господарствах без заснованих на трудовій приватній власності) була певна сума вартостей, але в їхніх руках вона не зростала, а тому ні гроші, ні товари не ставали капіталом. Сума вартостей стає капіталом лише тоді, коли вона використовується для отримання додаткової вартості. Але ж зрозуміло, що сама по собі вартість не може створити додаткову вартість. Для того, щоб вартість зросла, принесла додаткову вартість, вона повинна бути використана, як знаряддя експлуатації  чужої робочої сили, тобто її власник повинен вступити в певні економічні відносини з власником робочої сили.

 

1.2 Сутність капіталу

 

Капітал як фактор виробництва являє собою майно, цінність, яка може  мати форму грошей, землі, речей, що належить підприємцям або іншим власникам і використовується в процесі створення товарів і послуг.Особливістю капіталу є те, що він має бути кимось нагромаджений,створений і в процесі застосування має мати властивість самозростання. Отже, для капіталу найважливішим є те, що за певних умов початкова вартість капіталістичних цінностей забезпечує додаткову вартість, тому, що головною функцією капіталу є принесення доходу.Таким чином, капітал – це вартість, авансована у виробництво з метою одержання додаткової вартості, це вартість, що завдячуючи експлуатації, створює і приносить додаткову вартість.

 

 

 

 

 

                                  

                               Рис. 1.2 Суть капіталу

 

 

Основний капітал - це та частина продуктивного капіталу, яка повністю бере участь у виробництві й тривалий час зберігає свою споживну вартість, а вартість його переноситься частинами на продукцію яка  виробляється,впродовж усього періоду використання і повертається до свого власника теж по частинах, в міру реалізації готової продукції. Інакше обертається капітальна вартість, авансована на предмети праці. Вартість придбаної сировини, допоміжних матеріалів і палива входить повністю  у вартість товару, що виробляється і при реалізації повністю повертається у грошовій формі до підприємця. Ця частина постійного капіталу набуває форми оборотного капіталу. До оборотного капіталу відноситься і змінний капітал, тобто та частина капіталу, яка авансується на придбання робочої сили. Оборотний капітал –це частина продуктивного капіталу, яка впродовж одного періоду виробництва втрачає свою стару споживну вартість товару, що виробляється , і повністю повертається  у грошовій формі після реалізації товару.

Поділ капіталу на основний і оборотний властивий лиш для продуктивного капіталу. Грошовий і товарний капітали, які функціонують у сфері обігу, такого поділу не мають. В основі поділу капіталу на основний і

оборотний лежить спосіб участі різних частин продуктивного  капіталу в процесі перенесення  вартості. Поділ же капіталу на постійний  і змінний в основі своїй має  спосіб участі різних частин авансованого капіталу в процесі виробництва додаткової вартості. Відмінність цього різного поділу продуктивного капіталу можна пояснити схемою

 

 

 

 

 

Рис. 1.3 Відмінність різного поділу продуктивного капіталу

 

 

 

 

 

          Рух капіталу не припиняється із завершенням одного кругообігу. Для того, щоб вартість продовжувала зростати як капітальна вартість, вона повинна повторювати цей кругообіг. Кругообіг капіталу, що визначається не як окремий акт, а як періодичний процес, називається оборотом капіталу. Тривалість цього обороту визначається сумою часу його виробництва і обігу. Отже, час обороту капіталу охоплює проміжок часу від одного періоду кругообігу всієї капітальної власності до наступного; він відмічає періодичність у процесі життя капіталу.

Час обороту індивідуальних капіталів неоднаковий. Він визначається конкретними сферами прикладання капіталу. Так, будівництво великого корабля вимагає декілька років, у текстильній промисловості час обороту капіталу визначається тижнями, а виробництво, наприклад, взуття триває хвилини. Тому для виміру необхідно мати якусь загальну міру. Такою мірою прийнято вважати рік. Загальна міра часу обороту дозволяє встановити швидкість обороту будь-якого капіталу, одним і тим же способом порівнювати швидкість обороту одного індивідуального капіталу зі швидкістю обороту іншого.

 

 

1.3 Ціна і прибуток

 

 

Поняття «капітал», «ціна», «прибуток», такі ж поширені в економічній теорії, як і поняття «гроші», «власність», «заробітна плата». Проте уже більш

як два століття між  економістами триває полеміка щодо їх змісту. Різний зміст вкладають у них люди в повсякденному житті. Найпростішим та історично першим є таке визначення ціни: ціна – це грошовий вираз вартості. Воно відображало той період розвитку товарного виробництва, коли існувало просте товарне виробництво і ціни коливались навколо вартості товарів.

 В умовах капіталістичного  способу виробництва відбувається  перетворення багатьох індивідуальних  вартостей на єдину суспільну  або ринкову вартість, а її  – на ціну виробництва. В умовах простого товарного виробництва в основі товарних цін лежали лише суспільно необхідні витрати виробництва. Це можна виразити такою формулою.

                                        

W= c + v + m,  (1.2 )

 

де W – вартість товару; c - постійний капітал підприємця; v- змінний капітал; m- додатковий продукт.

За капіталістичного товарного виробництва в основі товарних цін лежать не лише суспільно  необхідні витрати виробництва, а й співвідношення між попитом і пропозицією:

 

Ц_в = с + v + p,  (1.3 )

 

де Ц_в – ціна виробництва;

с – постійний капітал;

v – змінний капітал; 

p – прибуток.

Прибуток утворюється  в результаті міжгалузевої конкуренції з урахуванням процесу коливання попиту і пропозиції, переливання капіталу в галузі, виробництво товарів у яких не задовольняє потреби споживачів з відповідним коливанням цін.

Якщо в умовах простого товарного виробництва ціни визначалися  лише законом вартості, то в умовах капіталістичного товарного виробництва вони,

крім того, визначаються й дією закону попиту і пропозиції. Тому найпростіше визначення ціні в нових історичних умовах таке: ціна – грошовий вираз ціни виробництва, взаємодії закону вартості та закону попиту і пропозиції. За реалізовану продукцію підприємство отримує відповідну суму грошей – валову виручку. Одна її частина йде на заміщення зношених засобів виробництва (с), інша – на заробітну плату працівників (v), що разом становить собівартість продукції. Різниця між валовою виручкою і собівартістю – це й є прибуток (кількісне визначення цієї категорії). З якісного боку прибуток – це насамперед перетворена форма додаткового продукту і додаткової вартості. Термін «перетворена форма» означає, що прибуток приховує справжнє джерело свого виникнення і створює враження , що участь у його появі брали не лише працівники, а й засоби виробництва. Саме так стверджують західні економісти, починаючи з теорії трьох факторів виробництва. Працівниками на сучасних капіталістичних підприємствах є не лише наймані працівники, а й власники, які управляють цими підприємствами. Вищі менеджери гігантських компаній самі частково стають власниками компаній, виконуючи функції управління, беруть участь у формуванні новоствореної вартості (v + m), отримуючи плату за свою працю як з необхідного, так і з додаткового продукту. Тому з якісного боку категорія «прибуток» також виражає відносини між власниками засобів виробництва і найманими працівниками з приводу його створення  та привласнення авансового капіталу ( тобто витрати на с + v); по-друге, як прибутковість виготовлення окремої партії товарів. Остання вимірюється співвідношенням прибутку та собівартості певної партії товарів. Загальна прибутковість підприємства визначається нормою прибутку. Її можна записати формулою:

 

                                                          p

                                        p´=      ______  · 100%

                                                        с + v                                      ( 1.4 )

 

де p´ - норма прибутку;

p – маса прибутку;

с + v – авансовий капітал.

У розвинутих країнах світу норма і маса (величина) прибутку є головною метою підприємців і критерієм ефективності виробництва . Середня норма прибутку в крупних компаніях становить близько 12%. Його величина залежить від швидкості обороту виробничих фондів, зниження  собівартості продукції, зростання продуктивності праці, величини створеного додаткового продукту та інших факторів.

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2 ФОРМИ КАПІТАЛУ

 

 

2.1. Постійний і змінний капітал

 

 

Складові капіталу, які йдуть на організацію виробництва , відіграють неоднакову роль у створенні вартості та додаткової вартості. Витрати капіталіста на придбання засобів виробництва є незмінним і переноситься конкретною працею на новостворений продукт.  Вартість речового фактора в процесі виробництва не змінюється , якою вона входить у виробництво , такою й проявляється у вартості нового товару. Затрати ж на робочу силу в процесі виробництва трансформуються в більшу величину – нову вартість. Виходячи з цього, весь затрачений капітал ділиться на дві частини : постійний і змінний.

Постійний капітал - це та частина капіталу, яка перетворюється в засоби виробництва і в процесі виробництва не змінює своєї величини. Позначається цей капітал латинською літерою «с» (від слова constant - постійний)

Постійний капітал бере участь в процесі праці своїм речовим змістом , є фактором виробництва , споживання вартостей , але не бере участі в процесі збільшення вартостей , а відповідно не створює додаткової вартості.

Інша частина витрат капіталісти, яку він авансує  на придбання робочої сили і яка змінює свою вартість у процесі виробництва – це змінний капітал.

Змінний капітал –  це та частина капіталу , яка витрачається на купівлю робочої сили і в  процесі виробництва змінює свою величину (зростає). Змінний капітал позначається літерою «v» (від слова variable - змінний).

Поділ капіталу на постійний і змінний дає можливість з’ясувати,  що постійний капітал виступає лише як передумова для створення й збільшення вартості. А створює і збільшує вартість лише жива робоча сила, куплена на змінний капітал, яка своєю конкретною працею переносить стару вартість (утворює), а абстрактною працею не лише відтворює вартість робочої сили (заробітну плату), а й створює додаткову вартість (збільшує вартість).

Критерієм поділу капіталу на постійний і змінний є в одному випадку те, що у процесі виробництва перший не змінює своєї вартості, а другий  змінює її.

В другому випадку таким критерієм  є розгляд засобів виробництва  і робочої сили з погляду двоїстості капіталістичного виробництва.

Змінний капітал у процесі виробництва набуває форми робочої сили. Вона не лише створює працею споживчі вартості та додатковий продукт, а й зберігає вартості спожитих засобів виробництва, переносить їх на продукт як складові частини його вартості . Абстрактною працею до вартості спожитих засобів виробництва приєднується нова вартість. Критерієм поділу капіталу на постійний і змінний є те, що у процесі виробництва перший не змінює своєї вартості, а другий змінює її. Таким критерієм також є трактування засобів виробництва і робочої сили з погляду двоїстої капіталістичного виробництва. Отже, засоби виробництва і люди відіграють неоднакову роль у створенні національного доходу. Єдине його джерело – праця людини . Засоби виробництва у процесі праці є невід’ємним  фактором виробництва    ( тобто таким елементом, без якого в сучасних умовах неможливий сам процес праці й які сприяють створенню багатства), але самі національного доходу (ВВП) не створюють. Тому на підприємствах капіталістичного типу їх називають постійним капіталом. Інша частина витрат капіталіста пов’язана з придбанням робочої сили найманих працівників. Оскільки працівники створюють не лише необхідний продукт ( що йде на виплату їм заробітної плати), а й додатковий (який привласнює капіталіст), то такі витрати на придбання робочої сили є змінним капіталом . Проте такий поділ не визнається в сучасній західній літературі.

Якщо постійний капітал розглядати лише з погляду матеріально-речового змісту, то він постає у формі основних фондів. У політичній економії соціалізму для теоретичного вираження протилежної за соціально – економічним змістом категорії «капітал» обґрунтовувалося поняття «фонди». Вважалося, що фонди, на противагу капіталу, є власністю самих трудящих, що для них не властиве відчуження безпосередніх виробників від засобів виробництва, що вони в руках власників засобів виробництва не є знаряддям експлуатації та ін. Насправді за тоталітарної системи трудящі були лише формальними ,а не реальними власниками засобів виробництва, а ці засоби – лише формально загальнонародною власністю.

 

 

2.2 Торговельний капітал

 

 

Капітал існує у трьох основних формах: грошовій, позичковій і торгівельній. Грошовий капітал є першою формою капіталу. Його функція полягає в тому, щоб створити умови для поєднання факторів виробництва (робочої сили і засобів виробництва).

Так у функціональних капіталістів дуже часто з’являються  вільні гроші. Один  з них продав партію товарів і виручені гроші  чекають, поки господар домовиться про  придбання необхідних йому засобів  виробництва чи для виплати зарплати. Інший збирається збудувати новий цех і нагромаджує гроші. У кожного з них нагромаджуються амортизаційні фонди. З іншого боку, у капіталістів й інших громадян суспільства часто виникає    тимчасова потреба в грошах. Один має виплатити зарплату працівникам, а гроші за відправлену роботу ще не поступили. Інший має оплатити значну партію товарів, яку він хоче купити. Ще інший збирається щось будувати. Наявність тимчасово вільних грошей і тимчасова потреба в них сполучаються у кредитних відносинах. Тимчасово вільні кошти надаються у тимчасове користування. Крім того, що вони мають споживну вартість як гроші, вони набувають добавлену споживну вартість – здатність приносити доход. Вартість грошей як капіталу визначається не їх вартістю, а тим доходом, який вони приносять своєму власнику. Торговельний капітал являє собою історично першу вільну форму капіталу. Він у формі купецького капіталу виник задовго до появи промислового капіталу й відіграв значну роль у виникненні капіталізму (первісне нагромадження капіталу). Проте слід розрізняти торговельний капітал (купецький) докапіталістичної епохи й капітал періоду капіталізму. Перший був відносно самостійною формою капіталу (по відношенню до виробництва виробництва й джерелом свого прибутку мав нееквівалентний обмін (купив дешевше, продам дорожче). Другий є породженням промислового капіталу й виступає як його відокремлена форма. На ранніх стадіях розвитку капіталізму промислові підприємці самі займалися і виробництвом, і реалізацією своєї продукції. В міру розвитку виробництва (зростання його масштабів, ускладнення) процес обігу капіталу ставав складнішим, що в умовах поєднання в одних руках виробництва і реалізації товарів значно уповільнювало швидкість руху капіталу й негативно впливало на загальну норму прибутку .Це згодом об»активно привело до виділення з промислового капіталу, а саме з його товарної форми, торговельного капіталу, який починає функціонувати автономно. Тому не слід плутати товарний і торговельний капітал.

Товарний капітал - це одна з функціональних форм промислового капіталу. Він виступає у вигляді певної суми товарів і втіленої в них вартості та додаткової вартості .

 Торговельний же капітал  – це капітал, який обслуговував  процес перетворення товарної  вартості в грошову в сфері  обігу. 

Отже, сутність торговельного капіталу полягає в тому, що він, по-перше, виступає як відокремлена частина промислового капіталу, і  по-друге, він займається не просто реалізацією товарів, а перетворенням товарного капіталу в грошовий. Інакше кажучи, торговельний капітал виконує функцію промислового капіталу у сфері обігу. Торговельний капітал авансується особливою категорією підприємців – торгівцями і постійно перебуває у сфері обігу. Він виступає лише в двох формах - грошовій і товарній.

          Суть і роль торговельного капіталу.

Така спеціалізація  форм  капіталу приводить до того , що затрати на перетворення товарного  капіталу в грошовий стають значно меншими, порівняно з тим , коли цю функцію виконує сам промисловий підприємець. А це , в кінцевому результаті, забезпечує більш високу прибутковість як підприємцям, зайнятим у сфері виробництва, так і підприємцям, зайнятим у сфері обігу(торговцям). Отже, відокремлення торговельного капіталу в самостійну форму на певному етапі розвитку суспільного виробництва  створило умови для прискорення обороту промислового капіталу й зростання прибутковості. В сучасних умовах спостерігаються зворотні процеси. З метою пристосування  виробництва до суспільного попиту, вимог ринку й забезпечення стабільних високих  прибутків великі промислові компанії, з одного боку, почали створювати власну збутову мережу ,прагнучи тримати під контролем реалізацію й споживання своїх товарів. З іншого боку, великі торговельні компанії самі почали відкривати власні промислові підприємства. В результаті відбувається переплетіння в русі промислового і торговельного капіталів на основі кооперації торгівлі і виробництва.

        

2.3 Позичковий капітал

 

 

Позичковий  капітал - це капітал, який приносить  доход у вигляді процента. Як відомо, в процесі обігу капітал виступає у грошовій, продуктивній і товарній формах. Позичковий капітал постійно знаходиться у грошовій формі, однак його поняття значно вужче за змістом від поняття “грошовий капітал ”. У широкому розумінні грошовий капітал розглядається економічною теорією як вартісна форма всього дійсного капіталу, який функціонує у матеріально-уречевленій та у грошовій (вартісній) формі. Грошовий капітал може втілюватись у різні функціональні форми, однією з який і є позичковий капітал.

Ця формула  визначає, що ціль та рушійний мотив функціонування позичкового капіталу становить отримання (Г¢)  приросту грошей порівняно з їх початковою авансовою сумою (Г).

 Розглядаючи  формулу складається враження, що гроші функціонують за принципом “гроші роблять гроші ” тобто, що гроші самі-собою мають властивість приносити прибуток. Насправді позичковий капітал приносить доход у вигляді процента тільки тому, що в руках позичальника він використовується як функціонуючий капітал, тобто із грошового переходить у продуктивний, що дає додатковий прибуток.

Її крайні елементи (Г та Г¢) виражатимуть обіг грошей як капіталу: авансовані на виробництво вони повертаються до вихідного пункту, але в більшій сумі. Здійснюючи такий обіг, гроші забезпечують розширене відтворення капіталу.