Комерційні банки. 3

ПЛАН

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти функціонування банків як фінансових посередників.

1.1. Значення та роль банків у фінансову посередництві.

2. Історія виникнення та розвиток банків.

Розділ 2. Організація  та аналіз діяльності банків на фінансовому  ринку.

2.1. Створення та організаційна  структура банку.

2.2. Особливості здійснення  операцій комерційного банку.

2.3. Фінансовий аналіз  діяльності банку.

Розділ 3. Проблеми розвитку та діяльності банків на фінансовому  ринку та шляхи їх вирішення.

Висновки

Список використаних джерел 

Додатки

ВСТУП

Сучасний стан розвитку економіки України потребує постійної  уваги до банківської системи  в цілому і комерційних банків зокрема, проведення політики, спрямованої на створення сприятливих умов для їх стабільного та ефективного функціонування. Ця потреба обумовлюється тим, що банківська система України - одна з найважливіших і невід’ємних структур ринкової економіки і є одним з основних чинників політики економічного зростання. Адже через неї здійснюється процес акумуляції фінансових ресурсів суспільства і забезпечується їх найефективніше і раціональне використання.

Актуальність  даної теми полягає в тому, що Україна переживає нелегкий час перехідного періоду до регульованої ринкової економіки, що зумовлює появу нових економічних явищ, відносин, інституцій, типових для країн з розвинутою економікою. Стрижнем такої економічної інфраструктури є банківська система, становлення i бурхливий розвиток якої ми нині спостерігаємо. Складова частина банківської системи представлена мережею комерційних банків i квазiбанкiвських установ, яка покликана задовольняти потреби населення, держави та народного господарства у банківських послугах i створити умови для стабілізації та поступового зростання економіки.

За своїм місцем в  економічній системі банки найближче стоять до бізнесу, його потреб, його кон’юнктури, що постійно змінюється. Саме тому ринок висуває банк у число основних, ключових сегментів економічного регулювання.

Метою роботи є дослідження діяльності комерційних банків в ринковій економіці, визначення банку як унікального явища економічного життя, аналіз структури банківської системи, яка виконує функції "кровоносної системи" економіки, оцінка впливу банків на формування ринкової соціально-орієнтованої економіки в Україні.

Завданнями  курсової роботи є:

• вивчити  теоретичні аспекти функціонування банків як фінансових посередників;
• проаналізувати діяльність банку на фінансовому ринку;
• з’ясувати проблеми розвитку банків на фінансовому ринку та шляхи їх вирішення.

Об’єктом дослідження є комерційний банк та Національний Банк України.

Предметом дослідження є банки як основні учасники фінансового ринку.

 Вагомий внесок у розробку теоретичних положень, методологічних підходів до оцінки та управління комерційними банками внесли провідні вітчизняні учені-економісти: О.В. Васюренко, В.В. Вітлінський, А.М. Герасимович, О.В. Дзюблюк, А.О. Єпіфанов, Г.Т. Карчева, А.М. Мороз, О.В. Пернарівський, Ю. Потійко, Л.О. Примостка, Т.О. Раєвська, Л.Ф. Романенко, М.І. Савлук, І.В. Сало, Р.І. Тиркало та інші. Серед зарубіжних вчених: А.Сміт, Д. Рікардо, Дж. Ло, А. Вагнер, С. Мілем, І. Фішер, М. Фрідман та іншими. Важливу роль у дослідженні питань регулювання банківської діяльності та розробки механізму й інструментів їх регулювання відіграли такі вчені, як Дж. Кейнс, Р. Бернд, Г.Джонсон, Е. Долан, Ф. Мишкін, Л. Харріс та інші.

Методологічна база складається із нормативного та інструктивного матеріалу, періодичних видань, праць вітчизняних та закордонних економістів, статистичних даних ДКЦПФР, НБУ, фактичних даних банків України.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ  АСПЕКТИ ФУНКЦІОНУВАННЯ БАНКІВ ЯК ФІНАНСОВИХ ПОСЕРЕДНИКІВ.

1. Значення та роль банків у фінансову посередництві.

Щоб задовольнити економічні та соціальні потреби будь-якої країни, недостатньо ефективного функціонування різноманітних галузей економіки, перш за все треба розумно використовувати в цій країні фінансовий ринок. Фінансовий ринок у загальному розумінні - це сукупність фінансових інститутів, через які перепливають кошти власників до позичальників [].

За допомогою коштів, придбаних на фінансовому ринку, суб'єкти господарювання зможуть виробляти матеріальні і духовні блага.

Передача вільних грошових коштів здійснюється кредитно-фінансовою системою країни, тобто сукупністю банківських та поза банківських установ, які організовані відповідно до встановлених правових законів та об'єднані кредитними відносинами.

Отже, банківська система - основна ланка кредитно - фінансової системи, невід'ємна частина структури  ринкової економіки. Що ж таке банк?

Банк - це організаційна структура в бізнесі, сферою діяльності якої є операції із позиковим капіталом, це фінансовий посередник, який виконує комплекс базових операцій грошового ринку: мобілізацію коштів, надання їх у кредит, здійснення розрахунково-касового обслуговування [].

Банки займають досить вагоме місце в економіці будь-якої країни. Тому вивчення функцій банків, їх роль в економці є вкрай потрібним, особливо для України.

Банки беруть на себе відповідальність за своєчасне і повне виконання  доручень своїх клієнтів по здійсненню платежів. З цією метою застосовуються найбільш сучасні форми обчислювальної техніки і комунікацій, які дозволяють в оптимальні строки проводити розрахунки та забезпечують надійний контроль за їх здійсненням.

Комерційні банки є  базовою ланкою кредитно-фінансового обслуговування господарства, що в свою чергу ґрунтується на кредитній системі, не лише комерційного банку, а й держави в цілому.

Поняття «банк» має економічне і юридичне значення. Загально прийняте визначення банку в юридичному аспекті – кредитна організація, що має виключне право здійснювати в сукупності наступні банківські операції: залучення у вклади коштів фізичних і юридичних осіб, розміщення зазначених засобів від свого імені і за свій рахунок на умовах повернення, платності, терміновості, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних і юридичних осіб».

Сучасні банки пропонують своїм клієнтам широкий набір  послуг, беруть участь у найрізноманітніших фінансових операціях, забезпечуючи професійне виконання покладених на них функцій.

Залежно від обраних  критеріїв та ступеня деталізації  можуть виділятися різні за структурою, кількістю та змістом системи функцій комерційних банків.

П.С. Роуз виділяє такі основні банківські функції: ощадну, трастову, страхування, брокерську, платежів та розрахунків, інвестиційного планування, кредитну та управління грошовими потоками.

У найбільш агрегованому вигляді, з точки зору забезпечення вирішення основних цілей і завдань, покладених на банки, можна виділити такі групи функцій, що наведені у Рис. 1.1

Рис. 1.1. Функції комерційних банків.

В основу платіжно-розрахункової функції покладено посередництво банків при платежах та розрахунках між окремими самостійними суб’єктами.

Платіжний механізм - структура економіки, що здійснює "обмін речовин" у господарській системі[]. Методи платежу поділяються на готівкові і безготівкові. У великому обороті домінують безготівкові платежі і розрахунки, а в сфері роздрібного товарообміну основна маса угод здійснюється готівкою, незважаючи на те, що в останні десятиліття активно упроваджуються форми безготівкового розрахунку. Існує велика розмаїтість видів безготівкових розрахунків. Виступаючи посередниками, банки беруть на себе виконання таких операцій, як прийняття грошей від клієнтів та їх виплата, зберігання готівкових коштів, зарахування коштів за переказами на відповідні банківські рахунки, здійснення безготівкових платежів за дорученнями клієнтів, виконання платіжно-розрахункових операцій за банківськими пластиковими картками, дорожніми чеками тощо. Ця функція є дуже вигідною та корисною для підприємців, оскільки дозволяє скорочувати витрати на утримання штату касирів, бухгалтерів, охорони, спеціального транспорту тощо. Здійснення безготівкових розрахунків через електронну систему платежів дозволяє істотно скоротити тривалість фінансово-господарського обороту та значно зменшити рівень невиробничих витрат обігу.

До того ж комерційні банки здійснюють посередництво в кредиті, шляхом перерозподілу коштів, що тимчасово  вивільняються в процесі кругообігу фондів підприємств і грошових доходів приватних осіб. Особливість посередницької функції банків полягає в тому, що головним критерієм перерозподілу ресурсів виступає прибутковість їхнього використання позичальником.

Ощадно-капіталотворча функція полягає в залученні тимчасово вільних ресурсів суспільства, зокрема в мобілізації грошових доходів і заощаджень та перетворенні їх у реально діючий капітал. Як підприємства, так і домашні господарства при одержанні грошових доходів окрему їх частину спрямовують на накопичення з метою забезпечення наступних великих витрат. Ці доходи та заощадження, якщо вони не задіяні в грошовому кругообігу, становлять так званий мертвий скарб.

Комерційні банки акумулюють грошові  доходи та заощадження у вигляді  різноманітних депозитів, вкладів, перетворюючи їх у позиковий капітал. Цей капітал випускається банками в обіг шляхом його надання у тимчасове користування зацікавленим господарюючим суб'єктам та домашнім господарствам на відповідних умовах. 

Тісно пов'язана зі попередньою кредитно-інвестиційна функція. База функціонування кредитно-інвестиційних відносин — тимчасове вивільнення грошових ресурсів та поява тимчасової потреби в них. Об'єктивно коливні відхилення фактичної потреби господарюючих суб'єктів в обігових коштах від їх наявності залежать від багатьох факторів, зокрема: сезонності виробництва, характеру продукції та використовуваної сировини, співвідношення між тривалістю виробництва та тривалістю оберненості продукції, коливань цін на неї тощо. Водночас у разі безпосереднього надання вільних грошових коштів їх власниками в позику підприємцям виникають суттєві ускладнення. Так, розміри пропозиції вільних грошей далеко не завжди відповідають розмірам попиту на позиковий капітал. Терміни вивільнення фінансових ресурсів у їх власників також: можуть не збігатися з термінами, впродовж яких ці ресурси потрібні позичальникам. Тому саме банки, мобілізуючи ресурси різних розмірів та різної терміновості повернення, мають можливість заповнювати тимчасову нестачу коштів в одних господарюючих одиниць за рахунок тимчасового їх надлишку в інших. Причому в необхідних сумах і на потрібні терміни.

У зв'язку з формуванням фондового  ринку одержує розвиток і така функція банків, як посередництво в операціях з цінними паперами. Банки мають право виступати як інвестиційні інститути, що можуть здійснювати діяльність на ринку цінних паперів як посередника; інвестиційного консультанта; інвестиційної компанії й інвестиційного фонду. Виступаючи у

ролі фінансового брокера, банки виконують посередницькі функції при купівлі-продажі цінних паперів за рахунок і з дорученням клієнта на підставі договору чи комісії доручення.

Банк виконує усі  функції зберігача майна й  активно керує власністю, наприклад аналізує стан портфеля цінних паперів, дає рекомендації і пропонує способи інвестування капіталу і т.д. Якщо у ведення банку здається реальна власність, банк може здавати її в оренду, експлуатувати відповідно до інструкцій принципала.

Можна чітко визначити, що таке сучасний комерційний банк: це автономне, економічно самостійне, незалежне комерційне підприємство, яке функціонує за умов партнерських взаємовідносин з клієнтами в межах державного контролю з боку органів банківського нагляду. Вони утворюються як акцiонернi товариства або на пайових засадах i є кредитними установами універсального характеру. Їх часто називають “фінансовими універмагами”[].

Вони пов'язані з  усіма сферами та фазами відтворення, мають широкі права і базують свою діяльність на двох постулатах - ризику та прибутку.

Отже, під поняттям банк розуміють кредитну організацію, яка має виключне право здійснювати в сукупності такі банківські операції: залучення до вкладів грошових коштів; розміщення зазначених коштів від свого імені, за свій рахунок і на власний ризик, на умовах поворотності, платності, строковості; відкриття та обслуговування банківських рахунків і здійснення розрахунків. Банківські установи, на відміну від так званих "негрошових" кредитних установ, постійно створюють фінансові активи та керують їх переміщенням [].

2. Історія виникнення та розвиток банків.

Історія банківської  справи сягає прадавніх часів. Кредит існував ще у Вавилоні, про що згадується у кодексі законів вавилонського царя Хаммурапі (XVIІІ століття до н. є.), яким передбачено умови надання та повернення позик. Але виникнення власне банківництва пов'язане зі Стародавньою Грецією, де перші фінансисти почали розпоряджатися залученими коштами. За свідченням істориків, установами, що більш-менш нагадують банки, були окремі церковні храми, в яких концентрувалася значна частина грошових коштів. Храми були надійним місцем для збереження цінностей. Злодії боялися Бога і, з поваги до вівтаря, не грабували. Вклади, недоторканність яких гарантувалася шанобливим ставленням до релігії, перетворили знамениті грецькі храми (Дельфійський, Делоський, Самоський, Ефеський) у своєрідні банківські установи. У храмі Артеміди в Ефесі накопичувалися вклади з малоазійського узбережжя, а в храмі Аполлона в Дельфах концентрувались вільні грошові кошти всієї європейської Греції.

Перші «банкіри» зрозуміли, що накопичені грошові багатства  лежать без руху, без діла, тоді як від них можна отримувати значну користь, віддавши в тимчасове користування або самостійно відкривши торговельні та ремісничі підприємства. Вони почали видавати кредити під заставу. Заставою при цьому були кораблі, товари, а в деяких випадках — будинки, дорогоцінні речі і навіть люди (раби). Отже, почали здійснюватися перші операції із залучення капіталу, а потім і розміщення його з певною вигодою.

Слово «банк» походить від  італійського «Banco», що означає «лавка»  Попередниками банків в Італії були середньовічні міняйли — представники грошового капіталу; вони приймали грошові вклади купців і спеціалізувались на обміні грошей різних міст і країн. З часом міняйли стали використовувати ці вклади, а також власні гроші для надання кредитів та отримання процентів, що означало перетворення міняйлів у банкірів.

У XVI — XVII століттях купецькі гільдії деяких міст (Венеції, Генуї, Мілана, Амстердама, Гамбурга, Нюрнберга) створили спеціальні жиробанки для здійснення безготівкових розрахунків між своїми клієнтами — купцями. Жиробанки вели розрахунки між клієнтами в спеціальних грошових одиницях, виражених у певних вагових кількостях благородних металів. Свої вільні грошові кошти жиробанки надавали в кредит державі, містам і привілейованим зовнішньоторговельним компаніям. В Англії банківська система виникла в XVI столітті, причому перші банкіри вийшли із майстрів-золотарів чи купців.

За часів Ярослава Мудрого в Київській Русі також  існували установи, що надавали кредити  і залучали кошти.

У недавньому минулому комерційні банки займали особливе положення  в економіці західних країн. Державні органи завжди підтримували банки у  разі кризи ліквідності або при загрозі банкрутства, щоб гарантувати стабільність фінансової системи. При цьому фінансове законодавство обмежувало сферу діяльності комерційних банків, точно визначаючи що і як вони можуть робити, і одночасно оберігало банки від появи конкурентів. Банки при цьому грали традиційну роль посередника між вкладниками і позичальниками і забезпечували функціонування платіжної системи, відносно мало думаючи про застосування нових методів і технологій. Однак остання чверть віку була періодом глибоких змін в банківській справі, численних новин в організації, методах управління банками і формах обслуговування корпоративних і індивідуальних клієнтів.

Ці процеси в різній мірі і з різною інтенсивністю  торкнулися всіх країн, включаючи Україну. Підкреслюючи значимість виникаючих змін, експерти нерідко називають їх “фінансовою революцією". Прийоми і методи банківської діяльності ускладнюються, приймаючи нові межі. У той же час виникають абсолютно нові види операцій і послуг, що не мали аналогів в світовій практиці і що стали можливими завдяки складному поєднанню причин, що впливають на попит і пропозицію грошового капіталу.

Виникнення банківської  справи історично пов'язане з  потребою ринку в посередницькій діяльності з розміну та обміну цінностей, здатних виконувати функцію грошей в обмінних і торгових операціях. Потреба в розвитку банківських послуг зростала з розвитком і розширенням торгівлі. Поява грошей, здатних до обігу як універсальний товар, перетворила примітивний бартерний обмін на обіг товару через операції купівлі-продажу. Услід за грошима в обіг увійшли боргові розписки і вимоги, а також інші різновиди зобов'язань і цінних паперів - титули власності, комерційні й казначейські векселі, облігації, акції тощо.

Безпосередніми попередниками  сучасних банкнот були білети, які випускали в обіг німецькі золотих справ майстри в середині XVII ст. як посвідчення про прийняття внесків у золоті чи інших дорогоцінних металах. Таке посвідчення, або «зобов'язання золотоковалів», було безстроковим борговим зобов'язанням встановленої форми, що давало його пред'явникові безумовне право вимагати в будь-кого з членів цеху золотоковалів зазначену в зобов'язанні суму грошей в будь-який час. Ці боргові зобов'язання вільно переходили з рук у руки і слугували еквівалентом золотих монет, а їх використання давало змогу накопичувати золото і здійснювалося з метою не лише припинення природного зношування золотих монет в обігу, а й запобігання втраті цінностей у разі аварії на кораблі й за інших аналогічних  обставин.

Банківські білети вперше з'явилися 1661р. у касах Стокгольмського банку, але досить швидко були вилучені з обігу. Постійний обіг банкнот почав забезпечувати з 1694р Англійський банк, що ввійшов в історію й як перший стабільно функціонуючий банк у Європі. Ідея, покладена в основу діяльності емісійних банків, значно вплинула на розвиток промисловості на ранніх етапах становлення капіталізму.

У перші роки державної  незалежності бюджетна система України, успадкована від бюджетної системи СРСР, базувалася на банківській системі касового поповнення (виконання) бюджету. В межах цієї системи на галузеві спеціалізовані банки було покладено виконання всіх облікових і контрольних функцій, тому що саме Міністерство фінансів, цілком покладаючись на банки, обліком державних витрат не займалося. Спочатку на базі відділень державних банків почали виникати комерційні банки, що продовжували здійснювати функції контролю за виконанням державного бюджету, хоча це суперечило їх завданням і принципам роботи. Аналогічна система банківського контролю за виконанням бюджету діяла у всіх постсоціалістичних державах на території колишнього СРСР.

Безготівкові гроші  у фінансовій системі тих років  уже перестали бути умовною обліковою одиницею, а схема руху, що діяла (Міністерство фінансів - галузеві міністерства державний банк рахунки бюджетних організацій у комерційних банках), не давала змоги контролювати реальне перебування і використання коштів.

У 1992 р. в Україні було створено бюджетне управління Міністерства фінансів, а з 1 червня 1993 р. введено в дію нову систему фінансування витрат бюджету в межах доходів, що надійшли. Практику обліку витрат бюджетних організацій комерційними банками було ліквідовано, ним почали займатися структури Міністерства фінансів, а Національний банк України (НБУ) став єдиним емісійним центром. У жовтні 1993 р. в Україні на рівні обласних фінансових управлінь було створено систему секторів з виконання державного бюджету.

Розкриваючи зміст поняття "банк", необхідно звернути увагу  на триваючий процес гармонізації банківського законодавства (зокрема в межах Європейського Співтовариства), оскільки міжнародне співробітництво в галузі банківського регулювання передбачає наявність щонайменше двох механізмів його здійснення - інституційного та нормативного. Європейське співробітництво знайшло відображення в банківських директивах, обов'язковість яких як нормативно-правових документів мала своїм джерелом Римський договір 1957 р. про створення ЄЕС. У першу чергу йдеться про так звану першу банківську директиву - Директиву "Про координацію законів, правил і адміністративних положень, що регулюють організацію і ведення бізнесу кредитних організацій" від 12 грудня 1977 р. № 77/780, яка містить поняття кредитної організації. Стаття 1 Директиви визначає кредитну організацію як "підприємство, чий бізнес полягає в отриманні депозитів або інших належних поверненню грошових коштів від невизначеного кола осіб та в наданні кредитів за свій рахунок". Основною метою першої Директиви стало встановлення подібної системи контролю та ліцензування діяльності кредитної організації в країнах - учасницях ЄЕС. У той же час слід зауважити, що Директива лише дала загальне визначення кредитної організації, залишивши за кожною країною право встановлювати критерії для ліцензування діяльності кредитних установ [].

Друга банківська Директива  ЄС, прийнята 15 грудня 1989 р., була покликана  скасувати недоліки попереднього документа  і містила три основні принципи, що виражають сучасні сутнісні елементи європейського банківського законодавства: 1) єдина банківська ліцензія, основана на принципі взаємного визнання; 2) принцип контролю органів банківського нагляду держави походження; 3) принцип формулювання мінімальних стандартів пруденційного регулювання. Ці норми дістали подальший розвиток у наступних банківських директивах