Комерційні банки. 2

ВСТУП

Актуальність даної теми полягає в тому, що вона дозволяє розібратися з проблемою розвитку комерційних банків як складової фінансової банківської системи України та її економічного зростання взагалі. Адже саме через фінансову систему здійснюється процес акумуляції фінансових ресурсів суспільства і забезпечується їх найефективніше і раціональне використання. Звідси походить провідна роль таких фінансових інститутів у суспільстві як комерційні банки.

Мета цієї роботи – дослідити діяльність комерційних  банків в ринковій економіці, дати визначення банку як унікального явища економічного життя, проаналізувати структуру банківської системи, визначити роль банків в соціально-економічному розвитку країни та окреслення подальших кроків реформування банківської системи для ефективної співпраці з реальним сектором економіки.

Для досягнення поставленої мети слід виконати такі завдання:

• проаналізувати етапи розвитку банків в Україні та у світі;
• співставити  особливості функціонування різних банківських системи;
• визначити основні напрямки впливу на розвиток економіки.

При дослідженні  даної проблеми були використанні статистичні  данні для побудови діаграм, певні  факти та висновки науковців, а також  визначені зв’язки між теоретичними та практичними положеннями. Застосовані індуктивний, дедуктивний методи, наукове абстрагування. Історичний метод розкриває особливості процесу створення банків. Економічний аналіз, проводився на макроекономічному рівні для дослідження впливу розвитку банківської системи на реальний сектор економіки України та соціально-економічний розвиток взагалі. Присутні елементи як позитивної, так і нормативної економічної теорії.

Об’єктом дослідження  є саме комерційні банки, а предметом  – операції, які вони виконують, їх функції, значення в економіці країни, а також проблеми їх розвитку і удосконалення.

Комерційні  банки виступають суб’єктами ринкової економіки, діють одночасно на механізмах саморегуляції і самоуправління,використовують ринкові категорії – прибутковість, ризик, ліквідність. Як важливий сектор економіки комерційні банки постачають у народне господарство додаткові грошові ресурси. Діяльність банків не обмежується акумуляцією та розміщенням коштів підприємств, організацій та населення. Вони сприяють нагромадженню капіталу, не лише активно втручаючись в усі сфери господарського життя, але й безпосередньо беруть участь у функціонуванні капіталу або здійснюють контроль над ним. Завдяки банкам діє механізм розподілу і перерозподілу капіталу за сферами та галузями виробництва, який значною мірою забезпечує розвиток народного господарства залежно від об’єктивних потреб виробництва. Фінансуючи додаткові потреби підприємств у промисловості, транспорту,сільського господарства, банки уможливлюють утворення прогресивної відтвореної структури народного господарства.

У вітчизняній  економічній науці питання підвищення ролі комерційних банків в економіці країни  на локальному рівні системно не досліджувались. Проте існує ряд наукових робіт, у яких розглядались окремі сторони впливу банківської системи на фінансово-економічну систему. Однак, теоретичні моменти особливо види банків та їх функції широко та з різних сторін розглянуті в працях як українських, так і зарубіжних авторів.

У курсовій роботі були використані метод індукції та дедукції.

Розділ 1. Місце і роль комерційних банків в ринковій економіці

1. Історія виникнення, види комерційних банків.

Процес виникнення та подальшого розвитку банківської  справи всебічно впливає не тільки на торговельно-економічні відносини, а й на релігійні,політичні, соціальні  та інші відносини.

У вітчизняній  економічній літературі питання  виникнення розвитку банку як суб’єкта банківських послуг системно не досліджувалось проте існує кілька наукових робіт, у яких  розглядались певні проблеми виникнення банківської справи.[3, ст 60-62]

За свідченням істориків, перші банківські операції виконували як окремі особи, так і  деякі церковні установи, що концентрували  значні кошти. Злодії ставилися з повагою до вівтарів і не грабували їх. Вклади, недоторканість яких гарантувалася поважним ставленням до релігії зробили знамениті грецькі храми (Дельфійський, Делоський, Самоський, Ефейський) водночас і своєрідними банківськими установами. У храмі Артемиди в Ефесі концентрувалися вклади з малоазійського узбережжя, а в храмі Аполона в Дельфах- вільні кошти всієї європейської Греції.        [16, ст. 154]

На стародавньому  Сході характерним було використання як грошей найважливіших предметів  споживання. Так звані товарні  гроші відігравали роль повсякденного  засобу обігу і мали досить важливі  властивості. Місцем збереження товарних грошей ставали храмові господарства. Функції храмів щодо регулювання грошового обігу зводились до  необхідності оновлення товарних грошей у зв’язку з їх природним псуванням. Храмові господарства одночасно з надаванням позики або відстрочкою платежів виконували такі функції, як купівля-продаж землі, стягнення податків, управління державним майном. Починаючи   з  

ІV ст. до н.е., недоторканність храмів гарантувала безпеку збереження цінностей. Разом уз храмами банківською справою у Греції займались трапезіти (“trapeza” – стіл), які приймали на зберігання цінні документи , договори, спірні грошові суми.

При великій  кількості різних монет грошова  система була досить заплутаною і  розібратись в ній змогли  лише досвідчені особи, які перетворювали свої знання на професію  та ставали міняйлами. До основних їх функцій належали обмінні, вкладні, кредитні операції, експертиза монет та операції з перепису грошей з рахунку одного торговця на рахунок іншого.

Лихварство (від  англ. usury, надання грошової позики під дуже високі відсоток) передувало виникненню банківської справи, хоча від початку діяльності міняйл до появи першого банку пройшло більше десяти століть. Спектр операцій, що здійснювали міняли був вельми широкий. Деякі правочини за участі міняйл мали елементи вексельного кредитування, їх залучали до участі у суді як радників.

В Київській  Русі лихварська діяльність була поширеною  і, як у Римі, виступи проти лихварів також мали місце. Ситуацію з повстаннями  врятував Володимир Мономах, який обмежив розмір відсотків, що стягувались за борговими позиками. У Запорозькій Січі не згадується про існування банківсько-кредитної системи, лихварства. Це можна пояснити демократизмом суспільно-політичного та громадського устрою Січі із суровим напіввійськовим способом життя, а з іншого – недостатнім рівнем розвитку сфери товарно-грошового обміну, опосередкуванням вартісної і певної речової частини вироблюваного і споживаного продукту Московської державою.

Тривалий час  християнам було заборонено надавати гроші у позику з метою отримання прибутку. Ісламська віра до нашого часу продовжує розглядати сплату відсотків як гріх. Віруючі мусульмани в цілому не надають гроші у позику під відсотки і навіть відмовляються від відсотків, що нараховуються на звичайний банківський рахунок.

У середньовіччя  банківська діяльність починає відновлюватись. В Італії міняли, що проводили експертиз  монет, поступово переходять до обслуговування грошового обігу. Приблизно з ХІ ст. їх починають називати banco або banca, що означає лавка, та французького banque – скриня, призначена для зберігання грошей. Виконуючи операцію «переписування», банкіри автоматично фіксували всі правочини. З часом в Італії з’являються різновиди банків, що спеціально створювалися групами купців для здійснення безготівкового обігу. Ці установи називались жиробанками (ввід італ. giro «поворот», «коло»). Наступним кроком банківської діяльності стало її географічне розширення та створення філій у різних містах Європи. У середні віки банки виконували три основні функції: міняли гроші, приймали вклади на збереження, здійснювали розрахунки між своїми клієнтами. Відсутність у середньовіччя кредитування зводило відповідну установу до статусу депозитарія.

У самодержавній  Росії виникнення банків пов’язують з правлінням імператриці Єлизавети. Для зменшення в усій державі відсоткових грошей були засновані дворянські банки в Москві та Петербурзі, а також купецький при Сан-Петербурзькому порті. Вони займались організацією грошового обігу, здійснювали операції по збереження грошей, надавали кредити. Позиками могли користуватись лише російські дворян та іноземні громадяни які присягнули на довічне підданство та які мали нерухомість у Росії. 

Ряд учених вважає, що перші банки виникли в умовах мануфактурної стадії капіталізму та з’явились в окремих італійських містах (Венеції, Генуї) в ХІ-ХІІІ ст. Інші спеціалісти вважають, що банки виникли за феодалізму. Вони зазначають, що вже в античному та феодальному суспільстві з’явилась потреба в банках, як посередниках у платежах.

Банківські білети з’явились у 1661 році в касах Стокгольмського банку, але швидко вийшли з обігу. Постійний обіг банкнот почав забезпечувати з 1694 року англійський банк, що увійшов в історію і як перший стійко функціонуючий банк в Європі. Англійський банк вперше використав можливість існування повноцінних грошей у межах банківської системи, створивши пропозицію кредиту в банківських білетах, сумарна фактична вартість якого  істотно перевищувала реальні грошові ресурси банку в золоті та інших дорогоцінних металах.. За оцінкою визначних економістів того часу, це нововведення активно сприяло розвитку торгівлі та економіки держави. Емісійні банки і понині часто називають банками для розвитку промисловості.

Досить відомою  історичною особою з династії міжнародних  фінансистів був М. Ротшильд, який у другій половині ХVІІІ ст. у Франкфурт-на-Майні відкрив банківську контору та почав «робити гроші». Одним з перших його правил було: «Не треба давати грошам лежати; як тільки можливо. Пускайте їх в обіг, і чим більшою масою ви їх пустите в обіг, тим краще: 100 талерів не у сто разів сильніше одного талера, а в тисячу». [3, ст. 63-64]

У сучасних умовах дати точне і однозначне визначення такого універсального поняття, як «банк», - не менш складне завдання, ніж визначити універсальне поняття «фінанси». Так, банк, виступаючи найважливішою фінансовою установою в економіці, може розглядатись як джерело корпоративного кредиту для домашніх господарств і для малих підприємств, споживчого кредиту, важливої фінансової інформації, отримання коштів для транснаціональних операцій; як посередник у здійсненні грошових розрахунків.

Банк характеризується набором функцій, які він виконує  в економіці, але цей критерій не є вичерпним та достатнім. Так  на початку 80-х років у США банком вважалась будь-яка установа, що залучає гроші на депозити та надає кредити, виключаючи з ділової практики одну з двох операцій, у таких установах з’являлась можливість фактично надавати клієнту банківські послуги і не підпадати під дію законів про банківську діяльність, тобто виходити з-під контролю державних органів. на сьогодні не можна визначити банк  і як місце зустрічі клієнта з банкіром , оскільки клієнт все менше потребує безпосереднього контакту з персоналом банку. В найбільш загальному значенні банком прийнято називати фінансову установу, що спеціалізується на акумулюванні ресурсів і управління цими ресурсами шляхом здійснення розрахункових, посередницьких, кредитних та інших фінансових операцій.

Сучасні банки  пропонують своїм клієнтам широкий  набір послуг , беруть участь у найрізноманітніших фінансових операціях, забезпечуючи професійне виконання покладених на них функцій.

Для визначення ролі комерційних банків важливе  значення має їх класифікація. Комерційні банки можна класифікувати за різними критеріями. Згідно з банківським правом -  за формою власності розрізняють банки державні, кооперативні, приватні, змішані. За належністю статутного капіталу та способу його формування пайові та акціонерні банки. Пайові банки утворюються за рахунок пайових внесків засновників (пайовиків) у формі товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку. Акціонерні банки створюються у формі акціонерного товариства закритого або відкритого типів.[9.ст 198]

Якщо ж за основу прийняти характер послуг, які  заклади надають своїм клієнтам, то можна виокремити три найважливіших елементи сучасної кредитної системи:

• Центральний (емісійний) банк
• Комерційні банки
• Спеціалізовані фінансові установи (страхові, іпотечні,ощадні тощо)

Центральний банк – це «банк банків». Він не веде операцій з діловими фірмами або населенням. Його клієнтура – комерційні банки та інші кредитні установи, а також урядові установи. Яким він надає різноманітні  послуги.

Комерційні  банки – багатофункціональні  установи, які оперують у різних секторах ринку позичкового капіталу. Великі комерційні банки надають клієнтам повний обсяг фінансового обслуговування, включаючи кредити, прийом депозитів, розрахунки тощо. Цим вони відрізняються від спеціалізованих фінансових установ, які мають обмежені функції. Комерційні банки традиційно грають роль базової ланки кредитної системи.

Спеціалізовані  фінансові установи оперують у відносно вузьких сферах ринку позичково  капіталу, де є потреба у спеціальних  знаннях та особливі технічні заходи. Історично деякі види установ такого роду виникли  там, де виникли «дірки» у задоволенні попиту на окремі види фінансового обслуговування. Наприклад, комерційні банки у 20-х не займались наданням споживацьких послуг, як наслідок виникла ціла група установ споживацького кредиту, яка має сьогодні міцні позиції на ринку грошей.

Між комерційними банками та іншими видами кредитно-фінансових установ нема чіткої межі. Їх діяльність тісно переплітається і відбивається у співпраці та взаємодії  за одними лініями , і конкуренції – за іншими. Розміри такого суперництва у минулому штучно обмежувались  фінансовим законодавством деяких країн. Відповідно, у ході історичного розвитку виникли сегментовані та універсальні банківські структури.

Сегментована  структура – припускає чітке  законодавче розподілення сфер операційної діяльності та функцій окремих видів фінансових установ. Такі структури склались , наприклад у США та Японії, де банківські операції прийому депозитів та видачі короткострокових кредитів були законодавчо відділені від операцій по випуску та розміщенню цінних паперів промислових компаній та деяких інших спеціальних видів послуг (страхування, угоди з нерухомістю тощо).

За універсальної  структури закон не містить обмежень щодо окремих видів операцій та сфер фінансового обслуговування. Усі  кредитно-фінансові інститути мають право здійснювати будь-які види угод та надавати клієнтам повний обсяг операцій. Такий тип універсальних банків склався у ряді західноєвропейських країн – Німеччині, Франції, Швейцарії, Великобританії та інших. Велику роль у функціонуванні банківського сектору в цих країнах відіграє висока ступінь самоконтролю фінансових інститутів, суворе дотримання традицій, вироблене банківською спільнотою. (див. додаток1)

Розглянемо будову кредитних установ  деяких країн.

В американській фінансовій системі діє приблизно 7800 комерційних банків. Це приватні банки, які отримали дозвіл від окремих штатів діяти на їх території. Одна чверть приватних отримує дозвіл від федеральної влади виконувати свої операції в загальнонаціональних масштабах; ці банки є національними. Діяльність 11800 ощадних установ, 10300 з яких – це кредитні спілки контролюється іншими, відмінними від Ради керуючих та федеральних резервних банків, органами. Зараз на ощадні установи розповсюджуються ті ж резервні вимоги, що й на комерційні банки. Тому рішення Федеральної резервної системи о кредитно-грошовій політиці разом з ощадними установами стосуються і комерційних банків.

[10. ст 288]

В банківській  системі Німеччини послідовно застосований принцип універсалізації як основа взаємовідносин різноманітних ланок кредитної системи. Функціонує близько 4000 комерційних банків, серед яких розрізняють універсальні та спеціалізовані. За існуючою класифікацією з точки зору правового статусу комерційні банки Німеччини поділяються на приватні, кооперативні та громадсько-правові. Приватні комерційні банки Німеччини представлені приблизно 350 універсальними установами, що мають 7000 філій. З них виділяють 200 регіональних банків, близько 80 банків-банкірів, що діють на основі одноосібного приватного капіталу, і близько 60 філій іноземних банків. Комерційні банки Німеччини функціонують у трьох організаційних формах: акціонерне товариство, акціонерне командитне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю. Більшість німецьких регіональних комерційних банків не обмежують коло своїх клієнтів і сферу ділової активності якимось регіоном та здатні надавати повний обсяг послуг.

Банківська  система Великобританії поділяється  на банківський сектор та небанківські фінансові установи. Своєрідним стрижнем  банківського сектору  та головною діючою особою Лондонського ринку грошей є група комерційних банків («роздрібні банки» , «high-street banks», клірингові банки). До цієї групи відноситься «велика четвірка», найбільші банки країни, що належать до топових фінансових установ світу – Lloyd’s, Midland, Barklaze, National Westminster. Вони виникли у результаті багато численних зливань та мають велику філіальну мережу.

Як ми бачимо, фінансово-банківські системи різних країн мають багатий «набір» універсальних та спеціалізованих установ,які  дозволяють задовольнити потреби різноманітних позичальників та заощаджувачів на ринку грошей.

2. Функції комерційних банків  і їх вплив на розвиток реального сектору економіки

Комерційні  банки – головна ланка дворівневої банківської системи.

Характеризуючи  сутність  комерційних банків та їх специфіку, слід зазначити їх важливу  роль в механізмі функціонування фінансової системи держави завдяки  їх зв’язкам зі всіма секторами  економіки, важлива роль комерційних  банків в ринковій економіці зумовлена основними функціями, які вони виконують а саме:

1. Акумуляція та мобілізація тимчасово вільних коштів і перетворення їх у капітал;
2. Кредитування підприємств, держави і населення;
3. Здійснення розрахунків і платежів у господарстві;
4. Організація випуску і розміщення цінних паперів;
5. Створення платіжних засобів;
6. Довірче керування майном клієнтів (трастові операції);
7. Консультування та обслуговування клієнтів, надання їм економічної та фінансової інформації.

Свої функції  банк виконує через операції, котрі поділяються на активні та пасивні.

Пасивні банківські операції пов’язані з акумуляцією  ресурсів, необхідних для проведення кредитних та інших активних операцій. Структура банківських ресурсів:

• Власний капітал банку (первинний акціонерний капітал, нагромаджений за рахунок капіталізації частини банківського прибутку, резерви)
• Депозити клієнтів (строкові, поточні)
• Заощаджувальні внески (повільно нагромаджуються, використовуються через декілька років)
• Залучені засоби (міжбанківський кредит)
• Засоби, отримані від емісії та розміщення цінних паперів банку

Активні операції пов’язані з розміщенням ресурсів з метою одержання прибутку. Основним джерелом банківського прибутку виступає різниця (маржа) між процентом, що береться банком за наданий кредит, і процентом, що сплачується банком за депозитами. Отже, банківський прибуток, як і прибуток торговельного і промислового підприємців, бере свій початок з виробництва. Тобто, є частиною додаткової вартості, створеної робітниками в процесі виробництва й перерозподіленою на користь грошових підприємців за те, що вони здійснюють грошове обслуговування функціонування економічної системи.[2. ст. 320]

Однією  з важливих функцій банку є посередництво в кредиті, яке здійснюється шляхом перерозподілу коштів, що тимчасово вивільняються в процесі кругообігу фондів підприємств і грошових доходів приватних осіб. Головним критерієм перерозподілу ресурсів виступає прибутковість їх використання позичальником. Плата за віддані і отримані в борг засоби формується під впливом попиту та пропозиції. У результаті досягається вільне переміщення фінансових ресурсів у господарстві, що відповідає ринковому типу відносин. Значення посередницької функції комерційних банків для успішного розвитку економіки полягає в тому, що вони зменшують ступінь ризику і невизначеності в економічній системі. Банки залучають засоби, що можуть бути віддані у позику, відповідно до потреб позичальників і на основі широкої диверсифікованості своїх активів знижують сукупні ризики власників грошей, розміщених у банку.

Друга найважливіша функція комерційних  банків – стимулювання нагромаджень у господарстві. Адже виступаючи на фінансовому ринку з попитом на кредитні ресурси, банки повинні не тільки максимально мобілізувати наявні в господарстві заощадження, а й формувати ефективні стимули до нагромадження засобів, що в свою чергу формуються на основі гнучкої депозитної політики комерційних банків. Створенню гарантій надійності розміщення накопичених ресурсів служить формування фонду страхування активів банківських установ, депозитів у комерційних банках. Поряд із страхуванням депозитів важливе значення для вкладників має доступність інформації про діяльність банків і про надані ними гарантії.

Третя функція банків – посередництво в платежах між окремими самостійними суб‘єктами. Платіжний механізм – структура економіки, що здійснює „обмін речовин” у господарській системі. Методи платежу поділяються на готівкові та безготівкові. У великому обороті домінують безготівкові платежі і розрахунки. Існує велика різноманітність видів безготівкових розрахунків: переказний вексель, банківська трата, простий вексель, чек. Комп‘ютерна революція мала великий вплив на характер і технологію грошових розрахунків. [11. ст 24]

Розвиток одержали дві системи автоматизованих  розрахунків; „роздрібні” системи електронних розрахунків і міжбанківські системи перекладу засобів. У США в даний час мається чотири системи роздрібних платежів: автоматичні розрахункові палати, що виконують функції розрахункових палат, але паперові носії замінені магнітними, на яких вони мають формат, зручний для швидкісної обробки на ЕОМ; банківські автомати, які дозволяють виконувати операції:

- зняття грошей  з поточного чи ощадного рахунків  в банку; 

- одержання  позики в межах відкритого  ліміту;

- депонування  грошей на рахунку з одержанням депозитної квитанції;

- одержання  інформації про стан рахунку  клієнта в банку; 

- переказ коштів  з одного рахунку на інший; 

- обмін іноземних  банкнот на місцеву валюту;

- термінали  в торгових точках, щоб здійснювати  оплату повсякденних покупок;

- банківське  обслуговування вдома – перспективний  елемент розрахунків - комплекс  послуг по наданню клієнтам  банку фінансової інформації, а  також здійснення з їх ініціативи банківських угод з передачею інформації за наявності персонального комп‘ютера.

Також банки  володіють унікальною спроможністю створювати засоби платежу, що використовуються в господарстві для організації товарного обігу і розрахунків. Спроможність комерційних банків збільшувати і зменшувати депозити і грошову масу широко використовується центральним банком, через систему обов‘язкових резервів управляє динамікою кредиту.

У зв‘язку з  формуванням фондового ринку  добре розвивається посередництво в операціях з цінними паперами. Банки мають право виступати як інвестиційні інститути, що можуть здійснювати діяльність на ринку цінних паперів як посередника; інвестиційного консультанта; інвестиційної компанії й інвестиційного фонду. Виступаючи у ролі фінансового брокера, банки виконують посередницькі функції при купівлі-продажі цінних паперів за рахунок і за дорученням клієнта. Інвестиційний портфель банку контролюється законом. Це означає, що держава встановлює норму відсотка, відповідно до якої визначена частина (до 90%) повинна складатися з цінних паперів держави, інша – часток підприємств. Банки купують тільки висококласні папери відповідно до оцінки кредитними агенствами зв‘язаного з ними ризику. Як інвестиційний консультант банк робить консультаційні послуги своїм клієнтам із приводу випуску і обертання цінних паперів. Якщо банк бере на себе роль інвестиційної компанії, то він займається організацією випуску цінних паперів і видачею гарантій по їх розміщенню на користь третьої особи; купівлею-продажем цінних паперів від свого імені і за свій рахунок, у тому числі шляхом котирування цінних паперів, тобто повідомляє на визначені цінні папери „ ціни продавця” і „ціни покупця”, по яких він зобов‘язується їх продавати і купувати.

Лізинг і  факторинг – форма фінансування довгострокової оренди дорогого устаткування. Відповідно до договору про лізинг орендар одержує в довгострокове користування устаткування за умови внесення періодичних платежів власнику устаткування. Ставки по лізингу розраховуються виходячи з витрат виробництва, відсотків, податків. Факторинг . Банк-фактор купує вимоги якої-небудь  компанії і потім сам одержує платежі по них. В операції факторингу є три учасники: фактор, первісний кредитор і боржник, що одержує від клієнта товари з відстрочкою платежу. Фактор веде всю бухгалтерію, бере на себе обов‘язки про попередження боржника про платежі, виконує інкасацію вимог, а також несе весь ризик, пов‘язаний з повним і своєчасним надходженням платежів. Витрати клієнта складаються з комісійного і факторського збору, що складається з відсотків за наданий аванс і прибутків авансової компанії.

Трастові  операції.

Багато банків приймають на себе функції довіреного обличчя і виконують у цій ролі різноманітні операції для своїх індивідуальних і корпоративних клієнтів. Деякі банки не виконують ніяких інших функцій, крім трастової. Є три основні категорії трастових послуг для фізичних осіб:

• розпорядження майном після смерті власника;
• керування майном на довірчій основі і піклування;
• агентські функції.

Вирішальну  роль в функціонуванні системи відіграють комерційні банки в трансформаційній функції. Вона включає декілька напрямків:

• трансформацію ризиків: банки можуть звести ризики своїх вкладників та акціонерів до мінімуму за допомогою диверсифікації активних операцій; створення резервів; диверсифікації % ставок в залежності від ризиковості кредитів; страхування депозитів, тощо;
• трансформацію строків: мобілізація значних обсягів короткострокових коштів і їх поповнення, з чого одержують можливість їх частину спрямувати в довгострокові позики та інші довготривалі активи;
• трансформацію капіталу: мобілізуючи великі обсяги дрібних вкладів, банки одержують можливість акумулювати великі маси капіталу для реалізації масштабних проектів;
• просторову трансформацію: акумулювання ресурсів з багатьох регіонів і з інших країн, спрямовуючи на фінансування проектів одного регіону, однієї країни, одного об‘єкту, що полегшує балансування попиту і пропозиції на грошовому ринку у будь-якому місці світового ринку.