Комерційні банки, їх сутність,функції та види

 

МІНІСТЕРСТВО аграрної політики  ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ

Сумський національний аграрний університет

 

ІНСТИТУТ  ЕКОНОМІКИ ТА МЕНЕДЖМЕНТУ

 

Кафедра фінансів

 

 

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

 

З ДИСЦИПЛІНИ «ГРОШІ ТА КРЕДИТ»

на тему:

 

«комерційні банки, їх сутність,функції та види»

 

 

 

 

 

Виконала:

Студентка 3-го курсу

групи  ФіН 1001

 

факультету  заочного навчання

відділення  “Фінанси та кредит”

Удянська  Ю.О.

 

 

Перевірила:

 к.е.н., доц. Хромушина Л.А.

 

 

 

 

 

 

Суми – 2013

ЗМІСТ

 

С.

Вступ……………………………………………………………………3

1. Комерційні банки

    1.1 Походження та розвиток  комерційних банків………………...4

    1.2 Класифікація комерційних  банків……………………………...5

    1.3 Мета та завдання  комерційних банків…………………………8

2. Функції комерційних банків………………………………………..9

3. Операції комерційних банків

     3.1 Пасивні операції……………………………………………….11

     3.2 Активні операції……………………………………………….16

     3.3 Розрахунково – касове обслуговування……………………...18

     3.4 Банківські послуги…………………………………………….20

4. Контроль і регулювання діяльності  комерційних банків з боку центрального банку…………………………………………………..23

Висновок………………………………………………………………25

Додатки ………………………………………………….……………26

Список використаної літератури…………………………………….30

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

У системі  організації суспільного виробництва  важливе місце посідає кредит. Кредитна система в країнах із ринковою економікою включає банківську систему і небанківські кредитні установи. Основною ланкою банківської  системи виступають комерційні банки. Вони співпрацюють з господарюючими суб’єктами, населенням і державою та надають їм різноманітні банківські послуги. Це перетворює комерційні банки  у важливий елемент організації  та функціонування всієї ринкової економіки. У нашій країні комерційні банки, крім цього, стали ще й потужним важелем  перетворювання адміністративно-командної  системи в економіку вільного підприємництва.

Комерційні  банки як неодмінний атрибут високоорганізованого ринкового господарства, утворюють  і таку ланку в системі суспільного  виробництва, яка дуже істотно впливає  на рівень ефективності виробництва. Саме тому кожна країна прагне створити надійну і сильну банківську систему, щоб, спираючись на неї, вирішувати економічні і соціальні проблеми, які стоять перед суспільством.

У даній  роботі розглянуті основні види комерційних  банків, їх сутність та головні функції; контроль і регулювання діяльності комерційних банків з боку центрального банку; особливості становлення  і розвитку комерційних банків в  Україні.

 

 

 

 

 

 

 

 

1. КОМЕРЦІЙНІ БАНКИ

1.1. Походження та  розвиток комерційних банків

Початки банківської діяльності сягають  часів Стародавнього Вавилону, коли храми приймали вклади на зберігання і видавали позички під проценти, беручи у клієнтів письмові зобов'язання чи заставу. Аналогічні операції, а  також грошові розрахунки здійснювалися  у Стародавній Греції жрецями, храмами і міняйлами-трапезитами, а у Стародавньому Римі - менсаріями. З падінням Римської імперії занепали і початки банківського ремесла. Розвиток виробництва і торгівлі у середні віки призвів до відродження банківництва. У 1171 р. був заснований банк Венеції, а у XIV-XV ст. банкіри вже були потужною суспільною силою. У багатьох країнах Європи банки виникли завдяки розвитку торгівлі. Вони створювалися купцями для зберігання грошей і здійснення розрахунків. У подальшому банківська справа набуває інтенсивного розвитку й удосконалення. Повноцінні гроші в банківських операціях поступово витісняються борговими розписками, записами на рахунках. З розписок, іменних векселів виростає банкнота, розширюються застосування чеків, практика безготівкових розрахунків, що призводить до розвитку "жиробанків". Кредитування значною мірою залишається в руках приватних банкірів-лихварів.

Потужним  поштовхом для активізації й  удосконалення банківського бізнесу  став розвиток капіталістичного виробництва. Батьківщиною класичного капіталізму, як відомо, є Англія, тому саме там  найперше почали складатися основи і  принципи банківської справи в її сучасному розумінні. Першим великим  акціонерним банком, який широко розгорнув  комерційне кредитування, був Англійський  банк, за ним ряд інших.

Якісно  новим етапом у розвитку банківських  операцій став перехід від діяльності, що базується передусім на емісії банкнот, наданні позичок з власних  коштів, до кредитування за рахунок  залучених коштів у формі клієнтських  вкладів. Пріоритетними стають посередництво  у платежах і кредитуванні. Швидко розвиваються пасивні операції - збирання, залучення вільних коштів у населення, підприємців, торговців, що зумовлює розширення активних операцій, і передусім "торгівлі грошима" (вигідного їх розміщення) з метою одержання прибутку. Власний капітал банків втрачає первісну функцію джерела активних операцій і слугує передусім фондом, який гарантує вклади клієнтів і платоспроможність банківської установи.[ 9 ]

Утворення комерційних банків в Україні  почалося ще наприкінці

1980–х рр., коли наша країна входила до  складу Радянського Союзу. Уже  тоді, з початком перетворення  планової економіки на ринкову  виникла необхідність створення  мережі комерційних банків.

Першим  кроком на цьому шляху стало перетворення спеціалізованих державних банків, що існували в умовах централізовано-планової економіки, на комерційні. Суттєвим імпульсом  прискорення цього процесу було прагнення підприємств за допомогою  комерційних банків задовольнити свої індивідуальні або групові інтереси. Цей чинник створення банківської  системи був посилений глибокою кризою виробництва і всієї банківської  системи, яка не буда пристосована до нових ринкових відносин, що вже  зароджувалися у суспільстві.

Формування  ж власної системи комерційних  банків в Україні як незалежної і  суверенної держави почалося з 1990-х  рр. правову основу утворення і  функціонування всієї банківської  системи нашої держави було закладено  в Законі України « Про банки  та банківську діяльність» ( 1991р.).

Відповідно  до цього закону комерційний банк створювався у формі акціонерного товариства ( відкритого, або закритого  типу) або у вигляду товариства заснованого на пайовій участі.[ 1 ]

 

1.2. Класифікація комерційних  банків

Комерційні банки - кредитні установи, що здійснюють універсальні банківські операції для підприємств, установ і населення головним чином за рахунок грошових коштів, залучених у вигляді внесків і депозитів. Комерційні банки здійснюють на договірних умовах кредитне, розрахунково-касове та інше банківське обслуговування юридичних і фізичних осіб.

Комерційним банкам в Україні забороняється  займатися діяльністю у сфері  матеріального виробництва і  торгівлі матеріальними цінностями, а також діяльністю з усіх видів  страхування, їм забороняється використовувати  свої союзи та інші об'єднання для  досягнення згоди, спрямованої на монополізацію  ринку банківських послуг, установлення монопольних ставок і комісійних винагород, обмеження конкуренції  у банківській справі. [ 3 ]

Комерційні банки мають певну типологію, яка визначається залежно від ознаки покладеної в основу групування . Найчастіше банки групують за видами тих операцій, які вони здійснюють. Окрім класифікації за видами операцій, банки групують за територіальною та галузевою ознакою, за формою власності та розмірами (рис.1). Для нашої держави з цих ознак найбільш практично значущою є ознака територіальності. Щодо цього в законі передбачаються місцеві кооперативні, регіональні і міжрегіональні банки, куди будуть входити і центральні кооперативні банки.

 

 

 

Комерційні банки

Залежно від кола здійснюваних операцій

За територією діяльності

За  галузевою ознакою

За  розміром статутного капіталу

За належністю капіталу банку

За способом формування статутного

капіталу

За  формами власності

 

 

- великі;

- середні;

- малі.

галузеві;

міжгалузеві

універсальні;

спеціалізовані.

регіональні;

міжрегіональні:

-закордонні.

-українські;

-іноземні;

- спільні за участю іноземного капіталу.

-акціонерні;

- пайові;

-бюджетні;

-відкритого типу;

-закритого  типу.

 

 

-колективні;

- приватні;

- змішаної форми;

- іноземні.

 

 

 

 

 

 

Рис.1 Класифікація комерційних банків

Залежно від кола здійснюваних операцій банки поділяються на:

- універсальні;

- спеціалізовані.

Універсальні банки здійснюють всі, або майже всі види банківських  операцій (понад стандартний набір  кредитно-розрахункових функцій). При  цьому банк може організовувати так  зване "пакетне" обслуговування своїх  клієнтів: надання як короткострокових, так і довгострокових кредитів, операції з цінними паперами, прийом вкладів, валютні операції, консультаційні та інші послуги. Універсальні банки надають  широкий спектр послуг своїм клієнтам: здійснюють залучення вкладів, видачу позик, касово-розрахункове обслуговування, надають консультаційні послуги.

Спеціалізовані банки - це банки, які мають понад 50 % однотипних активів і зосереджуються на здійсненні однієї чи кількох банківських операцій або обслуговують обмежене коло клієнтів.

Функціональна спеціалізація комерційних  банків є найбільш вираженою, оскільки принципово впливає на характер їх діяльності, визначає специфічні особливості  формування активів і пасивів  установи, а також специфіку організації  роботи з споживачами фінансових послуг.

В залежності від способу формування статутного капіталу банки бувають акціонерні та пайові. Акціонерні банки формують свій капітал шляхом об’єднання індивідуальних капіталів засновників за допомогою випуску та реалізації акцій. Пайові банки свій капітал формують за рахунок пайових вкладів засновників (пайовиків). Пайові комерційні банки не є власником свого капіталу, оскільки кожен з учасників зберігає право власності на свою частку капіталу, а не передає його банку.

До банків з участю іноземних  інвестицій належать банки статутний  капітал яких формується за рахунок  коштів резидентів – українських  юридичних та фізичних осіб і нерезидентів – іноземних юридичних та фізичних осіб (спільні банки).

Залежно від розміру активів комерційні банки поділяються на малі, середні та найбільші. На банківському ринку України більшість банків - середні (активи понад 10 млн грн.). У сімку найбільших банків (активи понад 1 млрд грн.) входять: Промінвестбанк, АКБ "Україна", Укрсоцбанк, Приватбанк, банк "Аваль", Ощадбанк. На ці банки припадає майже половина активів банківської системи України, що свідчить про високу концентрацію банківського капіталу. [ 6 ]

 

1.3 Мета та завдання комерційних банків

Метою роботи комерційного банку є одержання прибутку. Цей стимул виступає вирішальним як для організації його діяльності, так і для забезпечення її ефективності.

До основних завдань комерційних банків відносяться:

- забезпечення  безперервності й адекватності  грошового обігу;

- здійснення  контролю на макро- та мікроекономічному  рівнях;

- проведення  заходів щодо стабілізації національної  грошової одиниці;

- сприяння  підвищенню ефективності економіки  України в цілому та виробничої  сфери зокрема тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. ФУНКЦІЇ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ

Банк  – це установа, призначена для акумуляції тимчасово вільних коштів і їх розміщення від власного імені на умовах повернення , строковості і  платності. Сучасні банки виконують  багато функцій, які, дещо

узагальнивши, можна звести до такого:

• акумуляція тимчасово вільних коштів населення, господарюючих установ, державних органів;
• надання позики тим, хто має в них потребу;
• організація розрахунків між господарюючими суб’єктами;
• створення кредитних засобів обігу. [ 5 ]

Перша функція пов’язана з тим, що банк акумулює кошти, які в процесі  кругообігу тимчасово вивільнюються. Ці кошти банк залучає під видачу їх власникові боргових зобов’язань (депозити,ощадні сертифікати, тощо). Економічний інтерес з боку вкладника полягає в тому, що за залучені до банку кошти він отримує плату у вигляді відсотка. До того ж найрізноманітніші умови угоди про залучення таких коштів дають змогу індивіду чи юридичній особі вибрати найбільш бажану форму повернення грошей у разі такої потреби. Економічний інтерес банку полягає у тому, щоб якомога ефективніше з погляду отримання прибутку розмістити залучені кошти серед тих, хто в них відчуває тимчасову потребу.

Слід зауважити, що ця функція банків прямо обумовлена самими процесом суспільного  відтворення, в ході якого весь час  звільняють кошти і весь час виникає  потреба в їх використанні на основі повернення цих коштів власнику. Але  ця функція має ту саму особливість, що дозволяє суспільству сконцентрувати значні ресурси і використати  їх як додатковий потенціал розвитку суспільного виробництва.

Функція банку, пов’язана з видачею  кредиту, є логічним продовженням першої і перетворює банк на фінансового  посередника. Реалізовуючи цю функцію, банк вирішує протиріччя суспільного  виробництва, яке полягає в тому, що в одних членів суспільства  є тимчасово вивільнені кошти, а  в інших немає, але нагальна потреба в них та ще й чітко сформульована як у часі, так і в обсягах. Що ж до кредиту грошима, особливо у значних розмірах, то власникові тимчасово вивільнених коштів безпосередньо надати їх у позику дуже непросто. Ця форма витратна і не може бути дуже поширеною, бо обумовлюється складнощами у визначенні платоспроможності і відповідальності позичальника.

Третя функція банку полягає  у забезпеченні взаємних розрахунків  між усіма учасниками суспільного  виробництва, і перш за все між  господарюючими суб’єктами. Переказуючи  гроші з рахунка одного клієнта  банку на рахунок іншого клієнта, банк не тільки істотно зменшує їх витрати на організацію розрахунків  і прискорює їх, але й гарантує виконання розрахунків, отже, зменшуються  ризики для учасників суспільного  виробництва. З боку держави розрахунки між клієнтами за допомогою банку  забезпечують повну прозорість і  контрольованість грошового обігу.

Остання функція банку полягає  в тому, що в процесі депозитно–чекової  емісії комерційний банк створює нові платіжні засоби, що помітно підвищують здатність грошової системи реагувати на зміни в суспільному виробництві , які не так просто врахувати і на які не завжди може відреагувати центральний банк шляхом емісії грошей. Такі обставини найчастіше складаються через зміни в окремих регіонах. У цьому випадку депозитно-чекова  емісія посилює еластичність системи грошового обігу.

Перелічені вище функції комерційного банку мають загальний характер. На практиці комерційний банк надає  величезну кількість послуг. Це можуть бути, наприклад, операції з цінними  паперами, довірчі (трастові) операції, надання консультацій і багато інших. У країнах з розвинутою банківською  системою таких послуг налічують  до 200, а в Японії фахівці налічують  до 300 операцій, які може надавати банк своїм клієнтам. Для порівняння зазначимо, що один із найбільших у нашій державі  банк 0 Ощадбанк виконує для своїх  клієнтів усього близько 70 операцій та послуг.[9]

3. ОПЕРАЦІЇ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ

3.1 Пасивні операції

Пасивні операції - це операції, за допомогою  яких банки формують свої грошові  ресурси для проведення кредитних, інвестиційних та інших активних операцій.

Ресурси комерційних банків - це сукупність грошових коштів, що перебувають у  його розпорядженні і використовуються для виконання певних операцій, їх поділяють на власні, залучені і  позичені.

 Власні ресурси комерційного банку утворюють власний капітал банку. Він складається зі статутного фонду, резервного фонду, нерозподіленого прибутку і довгострокових зобов’язань. Власний капітал становить майже третину усіх ресурсів, залучені і позичені - близько 70%.

До власних ресурсів, або до банківського капіталу, належать статутний, резервний та інші фонди, які створюються для забезпечення фінансової сталості, комерційної і господарської діяльності банку, а також нерозподілений прибуток поточного і минулого років. Власний капітал комерційного банку виконує в основному захисну функцію - страхування інтересів вкладників і кредиторів, а також покриття поточних збитків від банківської діяльності. Функція ж забезпечення оперативної діяльності для

власного  капіталу є другорядною, її забезпечують головним чином залучені і позичені кошти.

Власний капітал комерційного банку поділяється  на основний і додатковий. До основного  капіталу відносять статутний і  резервний фонди, а також нерозподілений прибуток минулих років. Додатковий капітал складається із загальних  резервів за активними операціями і  поточних доходів.

Статутний фонд комерційного банку у формі AT(акціонерне товариство) створюється шляхом випуску та продажу двох видів іменних акцій - звичайних та привілейованих. Власники звичайних акцій беруть участь в управлінні банку і поділяють з ним усі його доходи, збитки та ризики. Якщо комерційний банк не заробляє прибутку, власники звичайних акцій не отримують дивідендів, їм нічого не гарантується у випадку ліквідації банку. Однак збитки власників звичайних акцій не можуть бути більшими, ніж первісна вартість їхніх інвестицій, а дохід, у разі прибуткової діяльності банку, вони можуть отримувати значний, тому що розподіл залишку прибутку відбувається тільки між власниками простих (звичайних) акцій.

Власники  звичайних акцій вкладають свій капітал на весь час функціонування комерційного банку. Вони, як правило, не можуть продати їх назад банку-емітенту. У виняткових випадках, якщо збори  акціонерів приймуть рішення про  скорочення числа учасників банку, частка простих акцій може бути викуплена банком-емітентом. Звичайні акції вільно купуються та продаються на вторинному ринку цінних паперів (фондовій біржі).

Привілейовані акції дають право їх власникам  на отримання фіксованого розміру  дивідендів, який не залежить від отриманого банком прибутку. Власники привілейованих акцій, у випадку ліквідації комерційного банку та розподілу його майна, мають  переваги порівняно з власниками звичайних акцій, їм повертається вартість цих акцій. Однак при ліквідації комерційного банку власникам привілейованих акцій повертається їх вартість після того, і як будуть задоволені грошові вимоги кредиторів банку.

Власники  привілейованих акцій не беруть участі в управлінні комерційним банком.

Резервний фонд комерційного банку призначений  для покриття можливих збитків від  банківської діяльності, а також  для сплати дивідендів за привілейованими  акціями, коли для цього недостатньо  прибутку. Наявність коштів у резервному фонді забезпечує стійкість комерційного банку, зменшує вірогідність його банкрутства.

Резервний фонд комерційного банку створюється  у порядку, визначеному зборами  акціонерів, а його розмір установлюється, як правило, на рівні 50% від розміру  статутного фонду. Він формується за рахунок відрахувань з прибутку, які повинні дорівнювати щорічно  не менше як 5% від суми отриманого прибутку. [7]

Крім  резервного фонду, в комерційних  банках створюються спеціальні фонди, призначені для покриття збитків  від активних операцій та для виробничого  і соціального розвитку банку, їх формування здійснюється за рахунок  прибутку.

Прибуток  є ресурсом внутрішнього походження. Він існує у вигляді залишку  прибутку після сплати податків та відрахування до фондів банку. За його рахунок сплачуються дивіденди  акціонерам. Якщо після сплати дивідендів за ставкою, що встановлена зборами  акціонерів, виникне залишок прибутку, то ця сума може бути спрямована на поповнення статутного фонду банку. Така операція (поповнення статутного фонду) може бути здійснена і без сплати дивідендів акціонерам, але також за рішенням, що приймається загальними зборами  акціонерів.

Залучені кошти банку - це сукупність коштів на поточних, депозитних та інших рахунках банківських клієнтів (юридичних та фізичних осіб), на рахунках громадських організацій, різноманітних суспільних фондів, які розміщуються в активи з метою отримання прибутку чи забезпечення ліквідності банку. Основну суму залучених коштів становлять тимчасово вільні грошові капітали, що виникають на основі кругообігу промислового і торгового капіталу, грошові накопичення держави, особисті грошові накопичення населення.

Залучені  кошти формують переважну частину  ресурсів, які використовуються для  виконання активних операцій банків. Як основний елемент грошової маси залучені кошти банків відіграють важливу  роль в економіці, тому вони є об'єктом  державного регулювання, яке здійснюється у формах обмеження виплачуваної винагороди (процентів), установлення норм обов'язкового резервування і  деяких нормативів регулювання банківської  діяльності (платоспроможності, ліквідності  тощо). Залучені кошти банків поділяються  на депозитні й недепозитні. [5]

Банки залучають  вільні грошові кошти головним чином  шляхом виконання депозитних операцій, у процесі яких використовуються різні види банківських рахунків. Депозити бувають до запитання і  строкові. Депозити до запитання розміщуються у банку на поточному рахунку  клієнта. Вони використовуються власниками для здійснення поточних розрахунків  з їх господарськими партнерами. За вимогою клієнта кошти з його поточного рахунку у будь-який час можуть вилучатися шляхом видачі готівки, виконання платіжного доручення, оплати чеків або векселів.

Строкові  депозити (вклади) - це кошти, які розміщені  у банку на певний строк не менше  від одного місяця і можуть бути знятими після закінчення цього  терміну або після попереднього повідомлення банку. Вилучення строкових  вкладів відбувається шляхом переказування  грошей на розрахунковий (поточний) рахунок  або готівкою з каси банку. Строкові вклади є для банків кращим видом  депозитів, оскільки вони стабільні  і зручні в банківському плануванні. За ними сплачується високий депозитний процент, рівень якого диференціюється  залежно від терміну, виду внеску, періоду повідомлення про вилучення  загальної динаміки ставок грошового  ринку та інших умов. Строкові вклади є джерелом одержання прибутків  їх власниками, вони оформляються угодою між вкладником і банком. Строкові вклади не використовуються для здійснення поточних платежів. Якщо вкладник бажає змінити суму внеску - зменшити або збільшити, то він може розірвати депозитну угоду і переоформити свій строковий вклад на нових умовах. При достроковому вилученні коштів з такого депозиту власник, як правило, позбавляється передбачених угодою процентів. У цьому випадку проценти знижуються до рівня, передбаченого по вкладах до запитання.

Однією  з форм строкових вкладів є  сертифікати. Сертифікати бувають  депозитні та ощадні. Депозитні сертифікати  надаються юридичним, а ощадні - фізичним особам.

Сертифікат - це цінний папір, що може використовуватися  його власником як платіжний засіб  і мати обіг на фондовому ринку. Сертифікати  мають суттєву перевагу над строковими вкладами, що оформлені депозитними  договорами. Завдяки вторинному ринку  цінних паперів сертифікат (крім іменного) може бути достроково проданий власником  іншій особі з одержанням деякого  прибутку за час зберігання і без  зміни при цьому обсягу ресурсів банку, тоді як дострокове вилучення  власником строкового вкладу означає  для нього втрату прибутку, а для  банку - втрату частини ресурсів.

Комерційні  банки можуть залучати вільні кошти  юридичних і фізичних осіб за допомогою  банківського векселя. Банківський  вексель має депозитну природу, і цим він схожий на сертифікат. Проте, на відміну від сертифіката, банківський вексель може бути використаний його власником як платіжний засіб  за товари і послуги, причому новий  власник векселя може передавати його третій особі шляхом індосаменту. Щоб придбати банківський вексель, покупець має перерахувати гроші  на рахунок банку-продавця, після  чого останній виписує банківський  вексель на ім'я покупця і позначає дату зарахування грошей. Погашення  банківських векселів відбувається шляхом їх викупу після закінчення терміну обертання або ж дострокового викупу. У банківських векселях указується величина прибутку у вигляді процента до номіналу, що одержує власник векселя. Це означає, що продаються векселі за номіналом, а викуповуються банком за ціною продажу.

Недепозитні залучені (позичені) кошти банку - це головним чином позики на грошовому  ринку, які залучаються у формі міжбанківських кредитів і кредитів центрального банку (НБУ), операцій з цінними паперами на вторинному фондовому ринку, а також позик на ринку євродоларів. Ці кошти мають суттєве значення для підтримки поточної банківської ліквідності і тому активно використовуються комерційними банками України.

 

3.2. Активні операції

Активні операції банків полягають у діяльності, пов'язаній із розміщенням і використанням  власного капіталу, залучених і позичених  коштів для одержання прибутку при  раціональному розподілі ризиків  за окремими видами операцій і підтриманні  ліквідності. Активні операції банків поділяються на кредитні та інвестиційні.

Кредитні  операції полягають у проведенні комплексу дій, пов'язаних з наданням і погашенням банківських позичок. Банківське кредитування здійснюється відповідно до принципів строковості, цільового характеру, забезпеченості і платності кредиту.

Проведення  кредитних операцій комерційних  банків повинно відповідати певним вимогам і умовам.

Кредити видаються тільки в межах наявних  ресурсів, які має банк. Про кожний випадок надання позичальнику кредиту  в розмірі, що перевищує 10% власного капіталу (великі кредити), комерційний  банк повинен повідомити Національний банк України. Сукупна заборгованість за кредитами, за врахованими векселями  та 100% суми позабалансових зобов'язань, виданих одному позичальнику, не може перевищувати 25% власних коштів комерційного банку.

Загальний розмір кредитів, наданих банком, усім позичальникам, з урахуванням 100% позабалансових зобов'язань банку, не може перевищувати восьмикратного розміру власних  коштів банку.

Кредитування  позичальників повинно здійснюватися  з додержанням комерційним банком економічних нормативів регулювання  банківської діяльності та вимог  НБУ щодо формування обов'язкових, страхових  і резервних фондів.

Позики  надаються всім суб'єктам господарювання незалежно від форми власності  за умови, що позичальник є юридичною  особою, зареєстрованою як суб'єкт підприємництва або фізичною особою.

Рішення про надання кредиту повинно  прийматися колегіальне (кредитним  комітетом (комісією) банку, відділення, філії) і оформлятися протоколом

Інвестиційні  операції банків означають вкладення  коштів у цінні папери підприємств (державних, колективних і приватних) на відносно тривалий період часу. Інвестиційні цінні папери - це боргові зобов'язання у вигляді акцій, облігацій, векселів, сертифікатів тощо. Цінні папери можуть бути об'єктом банківських інвестицій за умов вільного обігу їх на фондовому  ринку.