Комплексна країнознавча характеристика Алжиру

Київський національний університет  імені Тараса Шевченка

Географічний  факультет

Кафедра країнознавства та туризму 
 

На  правах рукопису 
 

Комплексна  країнознавча характеристика Алжиру 
 

Напрям:6.040104

Спеціальність:6.040104  -

Країнознавство  та міжнародні дослідження

Спеціальність:

Країнознавство  та міжнародні дослідження

Курсова робота

студентки другого курсу

денного відділення

Шаповал Богдани Олександрівни 

Науковий  керівник

Стафійчук Валентин Іванович

К.г.н.,доц.Стафійчук  В.І 
 

Київ  2008 
 
 

План 
 
 

Вступ 

Розділ 1.Країнознавство як наука, країнознавчі методи дослідження 

1.1 Країнознавство  як географічна наука……………………………4

1.2 Історія країнознавчих дослідженьу Київському національному університеті……………………………………………………………6

1.3 Методи країнознавчих  досліджень……………………………...11 

Розділ 2. Передумови формування суспільно-географічного комплексу 

2.1 Історико-географічні передумови……………………………………15

2.2 Природно-географічні  передумови …………………………..…17

2.3 Культурно-релігійні  передумови……………………………..….21 

Розділ 3. Суспільно-гегографічний комплекс у сучасних умовах 

3.1 Господарство  Алжиру в умовах глобалізації……………………24

3.2 Зовнішній  економічний комплекс………………………………..31

3.3 Участь в  інтеграційних процесах………………………………....35

3.4 Зв’язки з  Україною………………………………………………...40

Висновки                                                                                            

Використана література 
 
 
 

Вступ 

     Алжир – країна у північній частині  Африки, що посідає друге місце  за площею на континенті та вирізняється від своїх сусідів величезними запасами нафти та газу. Алжир забезпечив найбільше зростання показника ВВП за останні п'ять років, фактично подвоївши його за цей період. На міжнародній арені – це величезний експортер мінеральної сировини та енергоносіїв. Останнім часом налагодились дипломатичні та економічні зв’язки Алжиру та України. Співпраця в торговельно-економічній сфері між Україною і Алжиром має значний потенціал подальшого розвитку.

     Як  мету своєї роботи  розглядаємо  вивчення економічних, культурних, релігійних, історичних та ряду інших аспектів розвитку Алжиру (тобто повну його країнознавчу характеристику).

     Дослідження Алжиру є актуальним, адже останнім часом співпраця в торговельно-економічній сфері між Україною і Алжиром має значний потенціал подальшого розвитку.

     Об’єктом дослідження є країна Алжир як соціально-економічна одиниця та незалежна держава політичної карти світу.

     Предметом дослідження є країнознавче дослідження країни Алжир як єдиної системи, що складається з різнорідних, але взаємопов’язаних елементів, які діють як єдине ціле на світовій політичній арені; вивчення її суспільно-географічного комплексу та передумови його формування.

     Для написання роботи перед нами було поставлено такі завдання: вивчення історико-географічних, природно-географічних та культурно-релігійних  передумов розвитку суспільно-географічного комплексу.

     Задля фундаментального вивчення країни в даній роботі було застосовано такі методи суспільно-географічних досліджень – порівняльно-географічний,  метод наукової  абстракції ,порівняльно-історичний, метод типізації, метод аналізу взаємозв’язків і взаємозалежностей,системний та інші методи країнознавчих досліджень, які в загальному можна поділити на загальнонаукові та спеціальні.

       Робота складається з трьох  розділів, вступу та висновків. Також поданий список використаної літератури та додатки, що ілюструють економіку країни. 
 
 
 

Розділ 1.Країнознавство як наука, країнознавчі методи дослідження 

1.1 Країнознавство як географічна наука

     Країнознавство  є наукою і навчальною дисципліною, яка комплексно вивчає країни і регіони світу, досліджує, систематизує й узагальнює дані про їхню природу,населення,внутрішні просторові відмінності.

     На  сучасному етапі країнознавчі дослідження  мають переважно природно-історичне і соціально-економічне спрямування, що зумовлюється особливостями історико-географічного розвитку людства в першій половині ХХІ ст.. У цих дослідженнях природу все ще розглядають як ресурсну основу, середовище проживання та господарської діяльності людей, водночас все більше уваги приділяють вивченню екологічних проблем. [1,13-14]

     Об’єктом  вивчення країнознавства є країни як основні одиниці сучасної політичної організації світу,а  також їх великі частини ( райони, штати, області, провінції, тощо ) і різні міждержавні регіональні та глобальні угрупування.

     Предметом країнознавства є країни і регіони  світу як єдині системи, що складаються  з різнорідних,але взаємопов’язаних елементів, які діють як єдине ціле на світовій політичній арені.

       В даний час єдиного погляду на предмет країнознавства немає. Можна виділити декілька найбільш загальних його визначень:

1. Країнознавство - це наука, яка вивчає конкретні території на відміну від галузевої географії.
2. Країнознавство - це "лабораторія", яка призначена для перевірки теорій і закономірностей, які розробляються регіональною географією.
3. Країнознавство - це наука, яка вивчає весь спектр географічних явищ на конкретній території, на відміну від галузевої географії, яка вивчає певну частину географічної оболонки у масштабах всієї Землі.
4. Той самий підхід, що й попередній, але розглядається в межах тільки фізичної або тільки економічної географії.
5. Країнознавство - це комплексна синтезуюча наука. У даному визначенні наголос зроблено на синтезі.
6. Країнознавство - це організаційна форма об'єднання різноманітної інформації про конкретну країну (район). Тут наголос робиться на інформаційний аспект. [4], [5]

     Отже, на відміну від інших наук і  навчальних дисциплін, які цікавляться  лише певними аспектами діяльності країн, країнознавство інтегрує в собі унікальні знання про країни, відображаючи цілісну картину буття основних одиниць соціально-політичної організації світу.[1,15] 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.2 Історія  країнознавчих досліджень на географічному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка

(1960-2006 рр.)

      Країнознавство  як комплексна наука в Україні  лише заявляє про своє право на рівноправне існування в системі  географічних наук,поряд з традиційними картографією,економічною і фізичною географіями.Однак відпорвідні дослідження зарубіжного світу та України, переважно в рамках моменту його заснування. Так,відомо,що перші подібні розвідки були характерні для ХІХ ст.,однак країнознавчі дослідження в тому сенсі,в якому ми розуміємо їх сьогодні, проводилися в Київськомі національному університеті з початку ХХ століття, досягнувши піку публікацій на його межі.

      На  основі аналізу публікацій у спеціальних географічних виданнях можна виокремити три періоди у проведенні країнознавчих досліджень:

• 60-ті (вихід першого спеціалізованого періодичного географічного видання) – 80-ті роки ХХ ст. – дослідження зварубіжних країн в рамках економічної і соціальної географії з відповідними акцентами;
• 90-ті роки ХХ ст. – перехідний період;
• Початок ХХI ст. – сучасний період.

   В умовах політичної біполярності світу 60-80-х років,його ідеологічній нецілісності, країнознавчі (економіко-географічні) дослідження того часу були не чисельними і обмеженими у власному розвитку. Однак, не дивлячись на це, країнознавчі дослідження в університеті тих часів мали місце в працях Юрківського В.М., Яценко Б.П., Пістуна М.Д. та ін.(табл.1.1) 
 
 
 
 
 
 

   Таблиця 1 .1

Хронографічний  аналіз країнознавчих  публікацій географами Київського національного  університету імені  Тараса Шевченка 

         Попри значну швидкість  розвитку соціально-економічних (суспільних) умов і обставин в порівнянні з аналогічними фізико-географічними умовами, дослідження того часу не втратили своєї актуальності,принаймні в спектрі загальних тенденцій в розвитку досліджуваних країн і досі можуть слугувати науковцю як засіб історичного аналізу і прогнозування.

         Цікавою є відсутність  в роботах працівників нашого університету ідеологічного навантаження, такого притаманного іншим працям того часу,хоча і тут ми маємо  певні нотки соціалістичної іронії.

     Щодо  тем,а у випадку країнознавства темою є країна, то писали в більшості  про США, Японію, Канаду, Австралію, країни соцтабору (В’єтнам, Куба, СФРЮ). В часи існування України як складової СРСР країнознавчі дослідження були спрямовані і на вивчення країн, що входили до його складу. Вони охоплювали не лише територію та фізико-географічнні умови, а й економічну ситуацію в країнах, їх взаємозв’язки, прогнозували подальший розвиток. В той же час мало приділялося уваги ,,країнам третього світу’’.

         Поштовхом до розвитку країнознавчих досліджень стало  створення кафедри країнознавства та туризму в 1990 році,яку очолив Б.П. Яценко. Майже в цей самий час  Україна стала суверенною державою, перед якою постали проблеми самостійного  розвитку зовнішньоекономічних зв’язків та налагодження контактів з усіма державами світу. Ці події створили передумови для розвитку нових напрямів країнознавчих досліджень:оцінка інтеграційних угрупувань світу, порівняння промислових комплексів різних країн, територій, районів. З середини 90-х з’являються нові суспільно-географічні галузі знань, зокрема географія релігій, геополітика, політична географія. Географами вивчаються суспільно-економічні процеси та методи державного управління,економічні блоки Європи та економічні зв’язки України з європейськими  державами і можливості взаємовигідного співробітництва з ними. Приділяється увага вивченню зон вільної торгівлі та різних форм митних союзів. Розширюється коло досліджуваних країн за рахунок Африки та Азії, оскільки популярними стають країнознавчі розвідки Китаю,Японії, ДР Конго. В цей період країнознавчі дослідження стосуються і нових напрямків розвитку суспільства та економіки: глобалізації, інтеграції,  регіоналізації.

         Окрім статей,співробітники  кафедри країнознавства та туризму  в 90-х роках видали близько 20 монографій, підручників, посібників, а саме ,,Українці в державах колишнього СРСР. Історико-географічний нарис’’(І.І.Винниченко), ,,Економічна і соціальна географія світу’’(колектив авторів, за редакцією Б.П. Яценка), ,,Географія релігій’’(С.В. Павлов, К.В. Мезенцев, О.О. Любіцева) тощо.

         На початку XXI ст. Країнознавчі дослідження в Київському  національному університеті імені Тараса Шевченка набули нового розмаху. Зміни в політичній та соціально-економічній ситуації, пов’язані з переходом на засади ринкової економіки, покликали до життя нові міжнародні функції нашої держави. Відповідно, виникла проблема в дослідженнях з геополітичних, етно-релігійних, соціально-економічних та інших питань, які становлять передметне коло географічного країнознавства.

         Країнознавчі досладження  були спрямовані на детальне вивченняінвестиційного клімату світового ринку, промислових  комплексів та корпоративних угрупувань країн Європи та Азії; діяльності країни на міжнародних ринках;зовнішньоекономічні відносини України. У працях окрім конкретних країн в якості об’єктів дослідження фігурують і цілі регіони світу (Західна, Центральна, Східна Європа, Східна Азія та ін.). В них подаються порівняльні аналізи особливостей прояву та динаміки тих чи інших суспільно-географічних процесів у різноманітних регіонах світу. Великого значення набувають праці, в яких аналізуються структурні зміни промислових комплексів та тенденції розвитку окремих регіонів. У цей період головними об’єктами країнознавчих досліджень є європейські та східно-азійські країни і майже позбавлені уваги країни АфрикиЮ Південної Америки, Австралії та Океанії.

   В останні роки в області країнознавчих досліджень з’являються нові специфічні напрямки: електоральна географія, геолінгвістика, етнополітика.У багатьох працях об’єктом дослідження виступає світ в цілому. Зокрема в них вивчаються геопросторові закономірності та особливості функціонування світового ринку різних послуг; роль ТНК у процесах інтеграції; глобалізація; забезпечення країн електронними видами зв’язку та інформації тощо.

         Протягом цтого  періоду підготовлено та видано чимало країнознавчих монографій, підручників  та посібників, у тому числі ,,Регіональна економічна і соціальна географія.Зарубіжні країни’’ (Юрківський В.М.), ,,Логістика’’(Смирнов І.Г.), ,,Світове господарство в умовах глобалізації’’(колектив кафедри країнознавства і туризму), ,,Ринок туристичних послуг’’(Любіцева О.О.), ,,Рекреалогія’’ (Стафійчук В.І.), ,,Структура господарства Японії’’ (Яценко Б.П.) та інші.

         Таким чином наукові  дослідження,проведені в період 1960-2006 років представляють собою  потужну базу інформації,яка потрібна для вивчення світового ринку  та прогнозу процесів, що будуть спостерігатися в майбутньому. Крім того,країнознавчі дослідження відіграють чи не найважливішу роль і питанні розвитку економічної інтеграції і вивченні місця та перспектив України в розвитку регіональних процесів у системі економічних союзів.

         Зважаючи на бурхливий  розвиток країнознавчої науки в  наш час,можна з впевненістю  скеазщати.що вона розвивається у квадратичній прогресії, а висока,майже безмежна, ємність країнознавчих знань  вказує, що цей ріст продовжиться і  надалі. [8,125-129] 
 
 
 
 
 
 
 

1.3 Методи країнознавчих  досліджень 

     Методологія являє собою перехідну область  між філософією і конкретними  науками. Методологія наукового  пізнання – це вчення про принципи побудови, форми і способи науково-пізнавальної діяльності. Методологія науки дає характеристику компонентів наукового дослідження – його об’єкта, предмета аналізу, завдань дослідження (або проблеми),сукупності дослідницьких засобів, необхідних для розв’язання завдвння даного типу. А також формує представлення про послідовність руху дослідника у процесі розв’язання завдання.Методологія поєднує наше розуміння об’єкту дослідження з теоретичним змістом науки та її методами.[3, 29]

     Предметна область суспільної географії багатаспектна  та багаторівнева. Тематичний спектр досліджень і об’єкти досліджень у цій галузі дуже різноманітні та різномасштабні – від окремого підприємствагосподарства, населеного пункту до світового господарства, геоекономіки і геополітики.Що об’єднує таку обширну і різнопланову предметну область суспільної географії? Відповідь на це стрижневе питання знаходимо у визначенні предмету суспільної географії. Ця наука про особливості та закономірності соціально-економічної (суспільної) організації географічної оболонки, про територіальну організацію суспільства. Таким чином, будь-яке дослідження залишається в предметній області суспільної географії,якщо воно націлене на вивчення територіальної організації суспільства чи впливу суспільства на ландшафтну оболонку Землі. [3, 76]

     Метод досліджень – це сукупність мислених логічних і практичних дій (операцій, процедур,алгоритмів), які мають на меті розв’язання певного пізнавального (наукового) завдання. За допомогою наукових методів отримують нову інформацію про досліджувані об’єкти і процеси, аналізують закономірності їх функціонування, змін та розвитку, одержують змістовні узагальнення і висновки, які дають змогу поглибити теорію та практичне застосування набутих знань. [3, 84]

     Група суспільно-географічних методів спрямована на аналіз комплексів (поєднань) різних видів господарської діяльності – виробництв, галузей, циклів виробництв, кластерів і груп галузей. У складі цієї грцпи методи територіальних систем розселення, виробництва,інфраструктури, духовної і політичної діяльності. Сюди ж віднесені методи природно-ресурсних і енерго-виробничих циклів, територіальних господарських (виробничих) комплексів, міжгалузевих комплексів. [3, 85]

     Суспільна географія користується різноманітними методами досліджень: загальнонауковими, конкретно-науковими, спеціальними. Загальноприйнятної систематики методів суспільно-географічних досліджень нема.

     Методи  суспільно-географічних досліджень:

     - Загальнонаукові методи:  історичний, аксіоматико-дедуктивний, метод наукової абстракції, метод аналізу аналогових об’єктів, прагматичний, дедуктивний (гіпотетико-дедуктивний) , індуктивний,балансовий метод.

     - Картографічні методи. Картографічний метод полягає в розробленні картографічних моделей – карт. Карти можна складати в польових і камеральних умовах.Для зчитування користуються візуальним аналізом карти, картометричними вимірюваннями, графічно-топологічним аналізом, математико-статистичними методами. Карти дають широкі можливості для подальшого математико-картографічногог моделювання: на основі вихідних карт розробляютьо нові,більш узагальнені та абстраговані карти.

     - Метод ідеалізації. Полягає у побудові так званих ідеальних моделей. При цьому можна абстрагуватися від усіх влістивостей об’єктів, що моделюються, крім однієї або кількох, які нас цікавлять.Зокрема, на ідеальних картах – картоїдах можна аналізувати взаємне розміщення  географічних об’єктів (їх топологію), просторові форми (морфологію), зв’язки та відношення (функції), фази, етапи, стадії розвитку (еволюція, динаміка) і т.д. Формулювання ідеальних об’єктів своїх досліджень,це ознака високого рівня теоретичного розвитку.

     - Метод формалізації. Має на меті дослідження об’єктів і процесів шляхом відображення їх змісту,форми, структури, функціонування у знаковому вигляді за допомогою штучних умов (математика,логіка).Географи найбільшою мірою використовують формалізацію математичну та логіко-математичну. Остання найбільшою мірою придатна для аналізу логічної структури понять і дефініцій (визначень).

     - Математичні методи. Математичні методи мають на меті застосування в науці принципів і положень, а такаж формального апарату математики і математичної логіки. У багатьох випадках інтенсивне застосування математики у тій чи іншій науці формує нову предметну область, нову дисципліну.

     - Метод моделювання. Модель - це мисленно представлена чи матеріально реалізована система,яка,відображаючи чи відтворюючи об’єкт дослідження здатна заміщати його так, що її вивчення дає нову інформацію..В географічних дослідженнях використовують різні моделі: 1) фізичні (натурні); 2) моделі-образи (плани,карти,аеро- йкосмознімки);3)математичні (формули залежностей,системи рівнянь); 4) логічні схеми (блоки,компоненти,етапи,стадії та ін.); 5) графіки (залежності, динаміки,розвитку); 6) таблиці (розподіли,відповідності, залежності двох чи більше характеристик); 7) ГІС- моделі (інформаційні сайти,бази даних,електронні карти, таблиці, графіки) та формально-знакові (абстрактно-логічні схеми, таблиці, графіки, формули тощо.

     - Порівняльно-географічний метод. Один з фундаментальних і основоположних напрямків пізнавального процесу. Порівняння – базовий принцип різноманітних методів класифікацї, типізації, генералізації, оцінювання, прогнозування. На основі порівняльного підходу формуються галузі знань і наукові дисципліни. У суспільно-географічних дослідженнях можливі порівняння: 1) просторові; 2) часові; 3)просторово-часові (ергодичні). Порівняння географічних об’єктів дає змогу оцінити їх подібність – відмінність, що є основою для настіпної систематики та класифікації цих об’єктів.

     -  Порівняльно-історичний метод. Порівнюють об’єкти різних стадій чи станів розвитку або ,,віку’’, то стає проаналізувати всю ,,траєкторію ,,розвитку даного об’єкту,виділити певні ,,фази’’ його становлення, розквіту й занепаду або відмиранняю

     - Методи класифікації і типізації.Класифікація – систематика об’єктів за кількісними ознаками,типізація – за якісними.(за Е.Б.Алаєвим). Класифікація- це певне групування об’єктів за якоюсь однією ознакою чи сукупністю ознак. Класифікації можуть бути простими, описовимиі більш складними – комплексними,типологічними.

      - Системний метод. Системний підхід. За системним підходом системною парадигмою географічні об’єкти розглядають як складні системи.Система в найбільш загальному розумінні – це множина взаємопов’язаних об’єктів(елементів системи), яка утворює певну цілісність,новий об’єкт.

      - Методи аналізу взаємозв’язків  і взаємозалежностей. Системно-структурний методологічний підхід націлює дослідника на аналіз взаємозв’язків і взаємозалежностей,які формують цілісні системи різних типів і масштабів. Концепція взаємопов’язаності реального світу наголошує необхідність уважного вивчення суспільно-географічних зв’язків – речовинних, енергетичних. [3]

     В даній роботі було застосовано такі методи суспільно-географічних досліджень – порівняльно-географічний,  метод наукової  абстракції ,порівняльно-історичний, метод типізації, метод аналізу взаємозв’язків і взаємозалежностей,системний та інші методи країнознавчих досліджень 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 2. Передумови формування суспільно-географічного комплексу 

2.1 Історико-культурні  передумови 

     В 2-й половині 1-го тис. до н. е. на території сучасного Алжиру жили нумідійці — предки сучасних берберів. У 3 - 2 ст. до н. е. тут склалася централізована держава Нумідія, яку невдовзі завоювали римляни. . У період римського правління населення країни прийняло християнство, при цьому багато з християн стали прибічниками донатистського релігійного руху. Найвпливовішою фігурою церковної і літературної історії римського Алжиру був св. Августин (354-430рр.н.е.)

       В 5 ст. Алжир захопили вандали, в 6 ст. — візантійці, в 7 ст. - араби. Населення прийняло іслам; значна частина берберів змішалась з арабами і засвоїла арабськумову. З 16 ст. Алжир - провінція Османської імперії, а з 17 ст. —фактично незалежна феодальна держава — «Алжирське регентство» на чолі з виборним правителем — деєм.

     З 1830 починається завоювання країни Францією. Боротьбу проти колонізаторів очолив Абд-аль-Кадір. Виступи проти французьких загарбників тривали протягом усього 19 ст.

     Під впливом Великої Жовтневої соціалістичної  революції в Алжирі почалося нове піднесення національно-визвольної боротьби, почали утворюватись профспілки; 1920 заснована  компартія (до 1936 існувала як секція компартії Франції). В А. виникають араб. бурж. націоналістичні партії. 1936 в Алжирі зібрався Мусульманський конгрес, який висунув вимогу демократич. свобод, скасування расової дискримінації. Після другої світової війни нац.-визвольний рух в Алжирі набрав більш організованого і масового характеру. В листопаді 1954 алжірський народ розпочав збройне повстання проти франц. панування, яке переросло в справжню війну за незалежність Алжиру. В результаті розгортання національно-визвольної боротьби, очолюваної Національним фронтом визволення, в Каїрі 19 вересня 1958 проголошено Алжирську Республіку і сформовано її Тимчасовий уряд. Цей уряд відповідальний перед Національною радою алжірської революції (у складі 54 чол.), яка представляє широкі верстви населення А. Французький уряд не визнав Тимчасового уряду Алжірської Республіки. Боротьба Алжіру за національне визволення з-під ярма франц. колонізаторів триває.

     Недавня історія. Алжир отримав незалежність у 1962 році після 8 років війни з французами. Ахмед Бен Белла, лідер Національного Фронту визволення, був обраний президентом, але 1965 року — скинутий під час військового перевороту.

     Обмежений політичний плюралізм з'явився 1989 року. На виборах 1990 р. переміг Фундаменталістський ісламський фронт (FIS). Президент Шадлі Бенджедід обіцяв провести багатопартійні вибори в 1991 р., FIS переміг на грудневих виборах. 1992 року Шадлі Бенджедід відрікся від влади, яка перейшла до військових. Вони розпустили FIS. Президентом став Мохамед Будіаф, але невдовзі був убитий. Генерал Ліамін Зеруал замінив на посаді президента Алі Кафі в 1994 р.

     27 квітня 1999 року Абделазіз Бутефліка,  отримавши 70 % голосів виборців, був інагурований президентом на 5-річний термін. У своєму першому телевізійному зверненні до свого народу в липні 1999 року він взяв на себе зобов'язання докласти всіх зусиль задля національного примирення. Протягом першого терміну свого президентства, йому вдалося значно покращити стан громадської безпеки в країні. Президентські вибори відбулися 8 квітня 2004 року, де Абделазіз Бутефліка отримав 84,99 % голосів. наступні відбудуться в квітні 2009 р. [14]