Конфлікти та шляхи їх вирішення. Психологічний аналіз

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Конфлікти та шляхи їх вирішення. Психологічний  аналіз

ЗМІСТ

Вступ

Деякі позитивні функції  конфліктів та їх класифікація

Суб'єкти конфліктних  відносин

Причини конфліктів

Управління конфліктами

Література

Вступ

Спілкування з іншими людьми - невід'ємна частина, необхідна умова повноцінного життя кожної людини. Найкраще в нашому житті пов'язане із спілкуванням. А саме неприємне? Також із спілкуванням, з взаємостосунками удома і на роботі. Роздумуючи про те, що заважає нормальному спілкуванню, взаимодії, ми частіше всього згадуємо про конфлікти і про те, що з ними пов'язано: відсутність взаєморозуміння, загрози, ворожнеча, образи, спроби (деколи безнадійні) довести свою правоту... Ми звикли відноситися до конфліктів як до явища тільки негативного. Нам хочеться їх уникнути. Але чи можна прожити без конфліктів? Щоб відповісти на це питання, треба, перш за все визначити, що таке конфлікт, прийти до згоди щодо значення цього слова.

Існують різні визначення конфлікту, і всі вони підкреслюють наявність суперечності, яка приймає форму розбіжностей, якщо йдеться про взаємодію людей. Конфлікти можуть бути прихованими або явними, але в основі їх завжди лежить відсутність згоди між двома або більше сторонами - особами або групами. Відсутність згоди обумовлена наявністю різних думок, поглядів, ідей, точок зору і т.д. Проте, воно, не завжди виражається у формі явного зіткнення, конфлікту. Це відбувається тільки коли існуючі суперечності, розбіжності порушують нормальну взаємодію людей, перешкоджають досягненню поставленої мети. [1]

Більшість дослідників схильні  вважати, що існування суспільства  без конфліктів неможливе, оскільки конфлікт є невід'ємною частиною буття людей, джерелом змін, що відбуваються в суспільстві. [2]

Люди, щоб подолати розбіжності вступають, у відкриту конфліктну взаємодію, в процесі якої вони одержують можливість висловлювати різні думки, виявляти більше альтернатив при ухваленні рішення – саме в цьому і полягає важливе позитивне значення конфлікту. [1]

Серед теорій конфлікту широко відомі такі [2]:

теорія конфліктної моделі суспільства (Ральф Дарендорф)

теорія позитивно-функціонального  конфлікту ( Льюис Козер)

загальна теорія конфлікту (Кеннет Еварт Боулдинг)

Деякі позитивні функції  конфліктів та їх класифікація

Серед позитивних функцій конфлікту виділяють [2]:

1. Розрядку психологічної  напруженості

2. Комунікативно-зв'язкову

3. Консолідуючу

Хоча конфлікти можуть носити негативний характер, з конфліктами, як явищем неминучим, не треба боротися. Ними треба управляти. Правильно організована конфліктна взаємодія – це вірний, хоча і не легкий шлях до згоди. Конфлікти можуть виникати практично у всіх сферах людського життя, у тому числі і при здійсненні професійної діяльності. Організація і зміст діяльності визначають специфіку конфлікту, мають характерні особливості і педагогічні конфлікти.Проте в будь-кому конфлікті як соціально-психологічному явищі в діалектичній єдності представлено загальне, особливе і одиничне.

Відомо досить багато класифікацій конфліктів, що базуються на різних критеріях. [1]

Конфлікти можуть відбуватися  усередині нас і між нами. По цьому критерію виділяють внутрішньоособові, міжособові, між особою і групою і міжгрупові конфлікти.

Внутрішньоособові конфлікти  не повністю відповідають даному раніше визначенню. Тут учасниками конфлікту є не люди, а різні психологічні чинники внутррішньго світу особи. Класичний опис внутрішньоособових конфліктів належить німецько-американському психологу К. Левіну. Він характеризує конфлікт як ситуацию, в якій на людину одночасно діють протилежно спрямовані сили рівної величини. Можливі три типи таких ситуацій:

1. Людина повинна вибрати  одну з двох привабливих можливостей,  або, по К. Левіну, людина знаходиться  між двома позитивними валентностями.  Валентність – це здатність об'єкту притягати або відштовхувати. Сам по собі об'єкт не є ні привабливим, ні відштовхуючим. Позитивне або негативне значення додає йому людина.

Отже, перший тип внутрішньоособового  конфлікту – це ситуация Буріданова осла, вмираючого з голоду між двома  стогами сіна. Та все ж, як правило, такі конфлікти розв'язуються найменш болісно. Вибір між двома приємними альтернативами, загалом легше, ніж між неприємними, якщо не йдеться про питання, що мають глибоке життєве значення. К. Левін вважав, що, коли рішення на користь однієї з альтернатив вже ухвалене, привабливість іншої знижується, слабшає її валентність.

2. Другий фундаментальний  тип конфліктної ситуації складається,  коли людина виявляється між  двома приблизно рівними по  значущості неприємними можливостями (негативними валентностями). Показовою є ситуація "покарання" за погано виконане завдання, так знайома викладачам і студентам. Студент повинен обрати один з двох небажаних варіантів - відмовитися від запланованого відпочинку і розваг або отримати "непрестижну трійку". Це ситуація вибору найкращого з поганого.

3. Людина стикається  з об'єктом, що має як негативну,  так і позитивну валентність,  як мовиться "і хочеться і  колеться". Сили притягання і  відштовхування діють в одному  і тому ж напрямку, виходять  від одного об'єкту. Основою конфлікту може бути, наприклад, те, що приваблива мета містить і негативні сторони: високооплачувана, але шкідлива для здоров'я робота та ін. Нерідкі випадки коли бажані винагороди неминуче супроводяться рівними втратами.

Конфлікти "притягання – відштовхування" викликають найсильніші переживання. Деякі дослідники вважають, що це і є психологічний конфлікт в повному розумінні слова.

Внутрішньоособові конфлікти, пов'язані з педагогічною діяльністю, можуть розвиватися по будь-якій з  описаних схем. Наприклад, так званий ролевий конфлікт коли різні соціальні ролі людини пред'являють до неї протирічливі вимоги: будучи добрим сім'янином (роль батька, матері, чоловіка, дружини і т. п.), людина повинна вечори проводити вдома а посада куратора зобов'язує його брати участь в студентських заходах.

Розвиток особи неможливий без подолання внутрішніх суперечностей, розв'язання психологічних конфліктів.

Нерозв'язані внутрішньоособові  конфлікти викликають фрустрацию і  відчуття тривоги, перешкоджають особовому зростанню, роблять людину більш уразливою. Нерідко внутрішньоособові конфлікти вільно або мимовільно провокуються іншими людьми особливо при відносинах залежності і домінуванні егоїстичних мотивів у учасників взаємодії. На жаль, аналіз педагогічних ситуацій дає тому немало прикладів.

Міжособовий конфлікт. Це найпоширеніший тип конфлікту. В  учбових закладах він може виникати між учасниками педагогічного процесу  одного або різних статусів: викладач - студент, викладач - викладач і т.д. Багато хто вважає, що основними причинами цих конфліктів є необгрунтовані домагання або неуживливий характер учасників ситуації.

Дійсно, зустрічаються  люди, яким через особливості характерів, відмінностей в поглядах манері поведінки  дуже непросто ладити один з одним. Проте більш глибокий аналіз показує, що в основі таких конфліктів, як правило, лежать об'єктивні причини.

Конфлікт між особою і групою. Як відомо, неформальні  групи встановлюють свої норми поведінки, спілкування. Кожний член такої групи  повинен їх дотримуватись. Відступ від прийнятих норм група розцінює як негативне явище виникає конфлікт між особою і групою. Ще один поширений конфлікт цього типу – конфлікт між студентською групою і викладачем. Найбільш важко такі конфлікти протікають при авторитарному стилі педагогічного спілкування.

Міжгруповий конфлікт. Учбовий  заклад, як і будь-яка інша організація, складається з безлічі формальних і неформальних груп, між якими  можуть виникати конфлікти. Наприклад, між керівництвом і виконавцями  між співробітниками різних підрозділів, кафедр, між неформальними групами усередині підрозділів, між адміністрацією і профспілкою.

Конфлікти можуть мати як негативні, так і позитивні наслідки. Якщо вони сприяють ухваленню обгрунтованих  рішень і розвитку взаємостосунків, то їх називають функциональными (конструктивними). Конфлікти що заважають ефективній взаємодії і ухваленню рішень, називають дисфункціональними (деструктивними). Підкреслимо ще раз – треба не знищити всі умови для виникнення конфліктів, а навчитися правильно ними управляти. Щоб направити конфлікти в конструктивне русло, необхідно уміти їх аналізувати, розуміти їх причини і можливі наслідки.

Відповідно до класифікації Л.Коузера конфлікти можуть бути реалістичними (предметними) і нереалістичними (безпредметними).

Реалістичні конфлікти викликані незадоволенням певних вимог учасників або несправедливим, з точки зору однієї або обох сторін розподілом між ними яких-небудь переваг і направлені на досягнення конкретного результату – наприклад, конфлікт між студентом і викладачем через екзаменаційну оцінку.

Нереалістичні конфлікти  мають на своїй меті відкритий  вираз негативних емоцій, образ, що нагромадилися, ворожнечі, тобто гостра конфліктна взаємодія стає тут не засобом досягнення якого-небудь реального  результату а самоціллю.

Розпочавшись як реалістичний, конфлікт може перетворитися на нереалістичний, якщо предмет конфлікту надзвичайно  значимий для учасників, а вони не можуть знайти прийнятне рішення, справитися з ситуацією. Це підвищує емоційну напруженість і вимагає звільнення від негативних емоцій, що нагромадилися.

Нереалістичні конфлікти  завжди дисфункціональні. Їх набагато складніше врегулювати, додати їм конструктивний характер. Надійний спосіб профілактики подібних конфліктів в учбовому закладі  – створення сприятливої психологічної атмосфери підвищення професійної майстерності і психологічної культури викладачів, оволодіння прийомами саморегуляції емоційних станів в спілкуванні. Якщо нереалістичні конфлікти відбуваються між студентом і викладачем то можна поставити під сумнів професійну придатність останнього. [1].

Суб'єкти конфліктних відносин

Слід розрізняти поняття  учасника та суб'єкта конфлікту.

Учасником конфликту  може бути будь-яка людина, організація  або група осіб, які приймають  участь в конфлікті, але не розуміють цілей конфліктного протиріччя. Учасником може бути стороння особа, що випадково опинилась в зоні конфлікту і не має свого інтересу.

Суб'єктом ж конфлікту  є окрема людина або група, здатна створювати конфліктну ситуацію, тобто  відносно самостійно впливати на перебіг конфлікту у відповідності зі своїми інтересами, чинити вплив на поведінку та положення інших, викликати ті чи інші зміни у суспільних відносинах. [2].

Причини конфліктів

Можна виділити декілька основних причин конфліктів між учасниками взаємодії.

Розподіл ресурсів. Навіть в найкрупніших і багатих організаціях, будь то завод або учбовий заклад, ресурси завжди обмежені. Час, гроші, приміщення, устаткування та ін. – все  це ресурси, необхідні для виконання  роботи, і, звичайно, найцінніший ресурс будь-якої організації – працюючі в ній люди.

Необхідність щось розподіляти  практично неминуче веде до конфліктів. Абсолютно природно, що люди завжди хочуть отримати не менше, а більше, і власні бажання завжди здаються більш обгрунтованими.

Взаємозалежність. Можливість конфліктів існує скрізь, де одна людина (або група) залежить від іншої людини (або групи) у виконанні задачі. Наприклад викладач може пояснити низьку якість виконання студентами лабораторної роботи недбайливістю лаборанта, що не забезпечив справність устаткування. Лаборант може у свою чергу пред'явити претензії викладачу оскільки устаткування було зіпсовано студентами. Приводить до конфліктів і сумісне вирішення задач фахівцями різної кваліфікації. В цьому випадку висококваліфіковані виконавці можуть бути незадоволені тим що їх більш слабкі колеги гальмують виконання роботи, а останні незадоволені тим, що від них вимагають неможливого. Подібні конфлікти називають конфліктами різних потенціалів.

Відмінності в цінностях. Учасники діяльності наділяють її певним ціннісним значенням. Усвідомлення людиною ціннісного аспекту своєї роботи дозволяє їй відповісти на питання: "Навіщо?", "За ради чого?", "Що головне?". Нерідко виникаючі суперечності торкаються саме цінностей діяльності.

Прихильність класичним науково-педагогічним традициям, як і постійне прагнення до змін, пошуку нового, є необхідними умовами ефективності педагогічної діяльності. Викладачі, що тяжіють до різних полюсів можуть бути відмінними професіоналами, можуть працювати разом і мати добрі відносини. Конфлікт виникне тільки в тому випадку, якщо відмінності перешкоджатимуть взаємодії (наприклад, сумісна методична разработка), або якщо вони почнуть робити замах на цінності один одного "з принципу". Цей варіант частіше зустрічається при різному статусі учасників взаємодії. Люди більш високого статусу, що мають певні владні повноваження, іколи трактують їх дуже широко, вважають, що посада дає їм право нав'язувати іншим власні цінності.

Відмінності в цілях. Групи усередині організації  і окремі люди, як відомо, можуть переслідувати власну мету, не співпадаючу з метою інших учасників взаємодії.

Вірогідність конфлікту  мети зростає при необхідності організаційних змін, зокрема, у зв'язку зі зміною потреб суспільства. Наприклад, зараз багато учбових закладів вимушені переглядати цілі відповідно до новой системи освіти.

За часів змін, природно, збільшується і вірогідність виникнення ціннісних  конфліктів.

Відмінності в способах досягнення цілей. Учасники спільної діяльності, у тому числі педагогічної, можуть мати відмінні погляди на шляхи і способи досягнення загальної мети. Навіть якщо і адміністрація, і професорсько-викладацький склад і студенти хочуть підвищити ефективність навчання, кожний може мати власну, відмінну від інших, думку про те, як це зробити. Багато проблем можна вирішити по-різному, і кожний вважає, що його вирішення найкраще.

Незадовільні комунікації. Конфлікти  в учбових закладах дуже часто  пов'язані з незадовільними комунікаціями. "Чому мене не повідомили вчасно?", "Я не знав про зміни в розкладі" і т.п. – претензії, часто обгрунтовані хоча й провокуючі конфлікт, явище на жаль, звичайне. Неповна або неточна передача інформації, відсутність необхідної інформації можуть бути не тільки причиною, але і дисфункціональним слідством конфлікту. Погана комунікація перешкоджає управлінню конфліктами.

Відмінності в психологічних  особливостях. Це ще одна причина виникнення конфліктів. Як вже мовилося, не слід вважати її головною, але ігнорувати роль психологічних особливостей теж  не можна. Кожна нормальна людина володіє певним темпераментом, характером, потребами, установками, звичками і т.д. Кожна людина своєрідна і унікальна. Інколи психологічні відмінності учасників спільної діяльності такі великі, що істотно ускладнюють спільну діяльність.

Аналіз конфліктних  ситуацій, пов'язаних з психологічними особливостями людей, особливо яскраво  виявляє специфіку педагогічних конфліктів, конфліктів між тим хто  навчає і тим хто навчається. "Інструмент" педагога – його власна особистість  і цей "інструмент" завжди повинен бути налаштований на учня. Викладач зобов'язаний бути вимогливим і терплячим, принциповим і гнучким, об'єктивним і доброзичливим. Відповідальність за негативні наслідки конфліктів лежить на викладачеві. Безумовна пошана до особи учня, адекватний рівень самоповаги, самоаналіз і самоконтроль – необхідні передумови формування навиків ефективної конфліктної поведінки педагога. [1]

Потенційно конфліктогенні педагогічні ситуації. М. М. Рибакова виділяє три типи таких ситуацій [3]:

– конфлікти діяльності, що виникають у зв'язку з виконанням учбових завдань, успішністю, позаучбовою діяльністю;

– конфлікти поведінки (вчинків), що виникають через порушення  тими, що вчаться правил поведінки  на заняттях, а також поза учбовим  закладом;

– конфлікти відносин, що виникають у сфері емоційно-особистісних відносин студентів і викладачів у сфері їх спілкування в процесі педагогічної діяльності.

Управління конфліктами

Існування перерахованих  джерел або причин конфліктів збільшує вірогідність їх виникнення, проте, навіть при нагоді виникнення конфлікту сторони можуть не схотіти вступити в конфліктну взаємодію. Іноді потенційні вигоди участі в конфлікті не коштують витрат. Вступивши ж в конфлікт, кожна сторона, як правило, робить все, щоб була прийнята її точка зору, досягнута її ціль, і заважає іншій стороні робити те ж саме. Тут необхідно управляти конфліктом. В залежності від того, наскільки ефективним буде управління, наслідки конфлікту стануть функціональними або дисфункціональними. Це у свою чергу вплине на виникнення подальших конфліктів.

При ефективному управлінні конфліктом його наслідки можуть грати  позитивну роль. Це особливо важливо  при педагогічних конфліктах, оскільки вони завжди мають виховне значення.

Виділяють наступні основні  функціональні наслідки конфліктів:

1. Проблема розв'язується  таким шляхом, який влаштовує  всі сторони, і в результаті  люди відчувають себе причетними  до вирішення важливої для  них проблеми.

2. Спільно ухвалене  рішення швидше і краще претворюється  в життя.

3. Сторони набувають досвід співпраці при вирішенні спірних питань і можуть використовувати його в майбутньому

4. Ефективне вирішення  конфліктів між керівництвом  і підлеглими, викладачами і студентами  руйнує так званий "синдром  покірності" - страх відкрито виказувати  свою думку, відмінну від думки "старших".

5. Поліпшуються відносини  між людьми.

6. Люди перестають  розглядати наявність розбіжностей  як "зло", що завжди приводить  до поганих наслідків.

Основні дисфункціональні наслідки конфліктів:

1. Непродуктивні, конкурентні  відносини між людьми.

2. Відсутність прагнення  до співпраці, добрих стосунків.

3. Уявлення про протилежну  сторону як про "ворога", про свою позицію – як про  виключно позитивну, про позицію  опонента – тільки як негативну.

4. Згортання або повне  припинення взаємодії з іншою стороною, перешкоджаюче досягненню загальної мети.

5. Переконання, що "перемога" в конфлікті важливіше, ніж  вирішення реальної проблеми.

6. Відчуття образи, незадоволеності,  поганий настрій, зниження мотивації  учбової діяльності (у студентів).

Розрізняють організаційні (адміністративні) і міжособові способи  управління конфліктами. До організаційних методів відносяться наступні:

1. Чітке формулювання  вимог. Один з кращих методів  управління, що запобігає виникненню  дисфункціональних конфліктів, – роз'яснення вимог до результатів діяльності кожної конкретної людини і групи в цілому; наявність ясно і однозначно сформульованих прав і обов'язків, правил виконання завдань.

2. Використовування координуючих  механізмів. Суворе дотримання принципу  єдиноначальності полегшує управління великою групою конфліктних ситуацій, оскільки кожний знає, чиї розпорядження він повинен виконувати. Якщо у учасників спільної діяльності є розбіжності щодо якогось питання, пов'язаного з вирішенням учбової або виробничої задачі, вони можуть звернутися до "третейського судді" – їх спільного керівника.

3. Встановлення спільних  цілей, формування спільних цінностей.  Цьому сприяє інформованість  всіх членів организации про  її політику, стратегію, перспективи,  стан справ в різних підрозділах. Дуже ефективним виявляється, формулювання цілей організації на рівні цілей суспільства, формулювання ділового "кредо" організації. Усвідомлення "соціальної місії" об'єднує колектив, що, природно, приводить до скорочення дисфункціональних конфліктів. Наявність спільних цілей і цінностей дозволяє людям зрозуміти, як слід поводитися в конфліктних ситуаціях, щоб перетворити їх на функціональні.

4. Система заохочень.  Встановлення чітких, об'єктивних  критеріїв оцінки результатів  праці, що знижують вірогідність виникнення відчуття несправедливості, образи. Розробка системи заохочень, що виключає зіткнення інтересів окремих співробітників і підрозділів.

Відомі 5 основних міжособових  стилів дозволу конфліктів, або стратегій  поведінки в конфліктних ситуаціях:

1. Ухилення. Людина, що  дотримується цієї стратегії,  прагне уникнути конфлікту. Ця  стратегія може бути доречною, якщо предмет розбіжностей не  представляє для людини великої  цінності, якщо ситуація може  вирішитись сама собою (це рідкісно, але все таки буває), якщо зараз немає умов для ефективного вирішення конфлікту, але через деякий час вони з'являться.

2. Згладжування. Цей стиль  грунтується на тезах не "варто  розгойдувати човен", "Давайте  жити дружно". "Згладжувач" прагне  не випустити назовні ознаки конфлікту, конфронтації, закликаючи до солідарності. При цьому часто забувається проблема, що лежить в основі конфлікту. В результаті може тимчасово наступити спокій. Негативні емоції не проявляються, але вони нагромаджуються. Рано чи пізно залишена без уваги проблема і негативні емоції, що нагромадилися, приведут до вибуху наслідки якого виявляться дисфункціональними.

3. Примус. Той, хто дотримується  цієї стратегії, намагається примусити  прийняти свою точку зору за  будь-яких обставин; його не цікавить  думка інших. Даний стиль пов'язаний з агресивною поведінкою, для впливу на інших людей тут використовується влада, заснована на примусі, і традиційна влада. Цей стиль може стати ефективним, якщо він використовується в ситуації, що загрожує існуванню организації або перешкоджає досягненню нею своїх цілей. Керівник відстоює інтереси справи, інтереси організації, і деколи він просто зобов'язаний бути наполегливим. Головний недолік використання керівником цієї стратегії - придушення ініціативи підлеглих і можливість повторних спалахів конфлікту.

4. Компроміс. Цей стиль  характеризується прийняттям точки  зору іншої сторони, але певною  мірою. Здатність до компромісу  в управлінських ситуаціях високо  цінується оскільки зменшує недоброзичливість  і дозволяє відносно швидко вирішити конфлікт. Але через деякий час можуть виявитися і дисфункціональні наслідки компромісного рішення, наприклад, незадоволеність "половинчастми рішеннями". Крім того, конфлікт в деякій видозміненій формі може виникнути знов, оскільки залишилася невирішенною проблема, що породила його.

5. Вирішення проблеми (співпраця). Цей стиль грунтується  на переконаності учасників конфлікту  в тому, що розбіжність в поглядах  – це неминучий результат того, що у розумних людей є свої  уявлення про те, що правильно,  а що ні. При цій стратегії учасники визнають право один одного на власну думку і готові зрозуміти один одного, що дає їм можливість проаналиізувати причини розбіжностей і знайти прийнятний для всіх вихід. Той, хто спирається на співпрацю не прагне досягти своїх цілей за рахунок інших, а шукає вирішення проблеми.

Правила вирішення конфлікту:

1. Виявити предмет  і джерело конфлікту. Часто  буває підміна предмету в процесі  конфлікту. 

2. Не розширювати предмет  конфлікту, скорочувати число  претензій, особливо емоційного характеру. Не можна відразу розібратись у всіх проблемах відносин – треба з'ясувати головну, яка є стрижнем конфлікту: взаємна неприязнь ділове суперництво або просто заздрість.

3. Треба знати, як  розвивається конфлікт. Він проходить  три стадії: виникнення напруженості у відносинах – передвісник конфлікту; взаємна неприязь виходить назовні, починаються сутички, припиняються особисті відносини; вирішення конфлікту.

4. Необхідне уважне  відношення до обох конфліктуючих  сторін – "ініціатору" і  "звинувачуваному". Треба з'ясувати, чого добивається ініціатор конфлікту – його цілі: ділові, самоствердження, амбіції, прагнення принизити іншу людину і т.д. Ініціатор конфлікту повинен запропонувати позитивне вирішення, а не тільки покаральне.

5. Потрібна правильна оцінка обох сторін. Треба знати психологічні механізми оцінки (про що написано вище). В конфлікті не повинно бути переможців, щоб конфлікт не розвинувся далі.

6. Не можна переоцінювати  досягнення одних і недооцінювати  досягнення інших. Не можна  одних весь час заохочувати, інших карати, а третіх просто не помічати

7. Особливу увагу треба  проявляти до конфліктних осіб. В кожному колективі такі є,  але потрібно не давати розцвісти  їх злому началу.

Буває чотири типи конфліктних  осіб.

Демонстративний – частіше всього це холерики і сангвініки, яким властива бурхлива діяльність в найрізноманітніших напрямах, для них конфлікт, як для риби вода, це життя, середовище існування. Вони люблять весь час бути на вигляді мають завишену самооцінку.

Ригідний – люди цього типу не вміють перебудовуватись, тобто враховувати в своїй поведінці зміни ситуації і обставин, брати до уваги думки і точки зору оточуючих. Вони честолюбні, проявляють хворобливу образливість, підозрілість.

Педант – особа "надточного типу", яка завжди пунктуальна, прискіплива, занудна, хоча і старанна, відштовхує людей від себе.

Безконфліктний –  особа, що свідомо уникає конфлікту, перекладаюча відповідальність в ухваленні  рішення на інших (керівник на свого  заступника), безпринципна. Тим часом  конфлікт наростає, як сніжний ком, і звалюється на таку особу. Особливо це болісно і має негативні наслідками, якщо такий тип особи у керівника.

8. Треба пам'ятати,  що кожна людина - індивідуальність, і вміти прийняти точку зору  іншого, а не розцінювати все  "зі своєї дзвіниці".

9. Чим ближче відносини,  тим складніше в конфліктній  ситуації. Особливо це виявляється  в групі. Не заводьте суто  особистих стосунків в колективі,  яким керуєте.

10. Не намагайтеся повністю  переробляти, перевиховувати іншого, це невдячне заняття. Краще займіться самовихованням і психологічним аналізом своєї поведінки.