Конфлікт у міжособистісних відносинах

Міністерство  освіти і науки  України

Національний  педагогічний університет імені М.П. Драгоманова  
 
 
 
 

КУРСОВА РОБОТА

На  тему:

Конфлікт  у міжособистісних  відносинах  
 
 
 

Виконав

Студент 2 курсу 25 ЗЛ групи

Інституту фізичного виховання  та спорту

Ясинський Денис Вадимович 

Перевірив

Доцент  кафедри теорії та історії педагогіки

Шевченко  Андрій Федорович 
 
 
 

Київ-2010

Зміст

        Вступ

1. Поняття конфлікту: його структура, особливості та основні сигнали конфлікту………………………ст. 1
2. Причини виникнення конфліктів у міжособистісних відносинах вчителя та учнів……………………..ст. 8
3. Основи технології управління міжособистісними конфліктами у взаємовідносинах                           

    вчителя та учнів......................................................ст. 11

4. Динаміка конфлікту: основні стилі

    поведінки  у ньому..................................................ст. 15

   Висновки…………………………………………….ст. 23

   Використана література 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   Вступ 

       Практично кожна людина хоча б раз у житті  попадала в конфліктну ситуацію. Конфлікти одночасно схожі та не схожі. Схожі вони перш за все реакцією на них. У більшості людей конфлікти викликають неприємні асоціації, емоції та спогади.

       В найпростіших конфліктних ситуаціях  можливо і без спеціальних  знань уникнути конфлікту, призвичаїтись  до нього та навіть жити в ньому, не руйнуючи міжособистісні відносини. Чи, зорієнтувавшись у конфлікті, прийняти рішення, що краще зробити і як саме вчинити.

       Людство за всю свою історію накопичило величезні  знання щодо життя та виживання у конфліктах – починаючи від простих непорозумінь і закінчуючи війнами. Науковий аналіз цього конфліктного життя сприяв виникненню і становленню нової міждисциплінарної області в наукових  знаннях про конфлікт, про способи його аналізу, вирішення та регулювання – конфліктології.

       Конфліктологія майже відразу після отримання статусу наукової дисципліни набула статусу навчальної дисципліни, оскільки потребу вивчати конфліктологію мають не лише майбутні професійні конфліктологи, але і всі ті, хто хоче полегшити своє існування вмінням знаходити вихід із найскладніших  конфліктних ситуацій, що постійно виникають в економічному, соціальному чи політичному житті, міжособових відносинах людей.

       Психологія  конфлікту як фундаментальна складова конфліктології та базова система знань  про діагностику, профілактику та коригування конфліктів, про психологічні методи аналізу та врегулювання конфліктів викликає інтерес у спеціалістів, що працюють у системі «людина – людина» (психологи, менеджери, педагоги, лікарі, соціальні працівники тощо).

       Оскільки конфліктів неможливо уникнути, то потрібно знати, як попередити їх деструктивність та наслідки, як вести себе у конфлікті, як завершити його або ж як конструктивно та вдало для конфліктуючих сторін вирішити цей конфлікт.

       Видатний  український конфліктолог А.Т.Ішмуратов вважав, що конфлікти супроводжують наше життя як хвороби. [11]

       Тепер перед спеціалістами різного профілю повстає завдання – навчитися дивитися на конфлікти професійно і втручатися в них професійно, тобто вивчати їх і розв’язувати так само, як розв’язується будь-яке інше професійне завдання.

       До  найбільш розповсюджених конфліктів відносяться міжособистісні конфлікти. Вони охоплюють майже всі сфери людських відносин. А серед них частіше всього виділяють педагогічні конфлікти у взаємодії «викладач-студент» та « вчитель-учень».

       Кожний конфлікт, так чи інакше, в кінці зводиться до міжособистісного. Тому знання особливостей міжособистісних конфліктів і способів їх управління є важливою складовою в підготовці кожного спеціаліста.

       Задачі  цієї роботи:

1. Проаналізувати психологічну літературу з проблеми міжособистісного конфлікту.
2. З'ясувати сутність поняття конфлікту
3. Запропонувати технологію управління міжособистісними конфліктами

Поняття конфлікту: його структура, особливості та основні  сигнали конфлікту

       Аналіз  психологічної літератури з проблеми конфлікту дав можливість визначити  конфлікт як зіткнення протилежно направлених, несумісних один з одним тенденцій, окремо взятого епізоду в свідомості, в міжособистісних взаємодіях або міжособистісних стосунках індивідів чи груп людей, пов’язане з негативними емоційними переживаннями

       Також його розглядають як стан відносин між опонентами, що характеризується протиборством несумісних тенденцій і пов’язаний він з гострими негативними емоціями.

       Васильєв  Н.Н. вважає, що потрібно розрізняти поняття «конфлікт» і «конфліктна ситуація», адже різниця між ними дуже істотна.

       Конфліктну  ситуацію він бачить як суміщення людських інтересів, яке створює грунт для реального протиборства між соціальними суб’єктами. Головна риса – виникнення предмету конфлікту, але поки відсутність відкритої активної боротьби. Тобто в процесі розвитку зіткнення, конфліктна ситуація завжди передує конфлікту, є його основою. [5]

 Васильєв Н.Н. виділяє 4 види конфліктів: [5]

       - Внутрішньо особистісний, що відображає боротьбу приблизно рівних за силою мотивів, потягів, інтересів особистості;

        - Міжособистісний, що характеризується тим, що діючі особи прагнуть реалізувати у своїй життєдіяльності взаємовиключні цілі;

       - Міжгруповий, що відрізняється тим, що конфліктуючими сторонами виступають соціальні угруповання, що переслідують несумісні цілі і перешкоджають один одному на шляху їх здійснення;

        - Особистісно-груповий – виникає у випадку невідповідності поведінки особистості груповим нормам та очікуванням. Конфлікт як складне соціальне явище характеризується багатьма параметрами. Найважливішими з них є його сутність, структура, причини і динаміка.

Тихомирова  Є.Б. та Постоловський С.Р. поділяють  між особовий конфлікт на такі групи:

   За  сферами існування: міжособові конфлікти поділяються на ділові, сімейні, майнові, побутові тощо.

   За  ефектом і функціональними  наслідками міжособові конфлікти поділяються на конструктивні (функціональні) та деструктивні (дисфункціональні).

   Конструктивні (функціональні) міжособові конфлікти сприяють з’ясуванню відносин сторін конфлікту і допомагають знайти способи поліпшення як поведінки, так і особистих якостей учасників конфлікту.

   Деструктивні (дисфункціональні) міжособові конфлікти відбуваються, коли один з опонентів застосовує методи боротьби, що засуджуються іншими, коли прагне психологічно подавити партнера та принизити його в очах оточуючих. [25] 

Сутність  конфлікту та його структура 

        Опрацювавши психологічну літературу з проблеми конфлікту я виділив роботи декількох авторів[1,2,6,9,14],щоб охарактеризувати сутність конфлікту.

        Вони  сходяться в тому ,що Конфлікт - це відношення між суб’єктами соціальної взаємодії, яке характеризується їх протиборством на основі протилежно спрямованих мотивів (потреб, інтересів, цілей, ідеалів, переконань) чи суджень (думок, поглядів, оцінок і т. п.).

       Для з’ясування суті конфлікту Емельянов С.М. виділяє його основні ознаки та формулює необхідні і достатні умови його виникнення.

       Основні ознаки конфлікту за Емельяновим С.М.:

        1. Конфлікт завжди виникає на основі протилежно спрямованих мотивів або суджень. Такі мотиви і судження є необхідною умовою виникнення конфлікту.

        2. Конфлікт – це завжди протиборство суб’єктів соціальної взаємодії, яке характеризується нанесенням взаємного збитку (морального, матеріального, фізичного, психологічного і т. д.).

       Необхідними і достатніми умовами виникнення (настання) конфлікту є наявність  у суб’єктів соціальної взаємодії протилежно спрямованих мотивів або суджень, а також стан протиборства між ними.

       Розгляду  та вивчення заслуговує, на мою думку, структура конфлікту представлена Ємельяновим у вигляді схеми (рис.1).:

S, і S2 – сторони конфлікту (суб’єкти конфлікту); П – предмет конфлікту; ОК1 і ОК2 – образи предмету конфлікту (конфліктної ситуації); М1 і М2 – мотиви конфлікту; Р1 і Р2 – позиції конфліктуючих сторін.

 За схемою автор виділяє таку структуру конфлікту:

       Сторони конфлікту - це суб'єкти соціальної взаємодії, що перебувають у стані конфлікту або ж явно або неявно підтримують конфліктуючих.

       Предмет конфлікту - це те, через що виникає конфлікт.

       Образ конфліктної ситуації - це відображення предмету конфлікту в свідомості суб'єктів конфліктної взаємодії.

       Мотиви  конфлікту - це внутрішні спонукальні сили, що підштовхують суб'єктів соціальної взаємодії до конфлікту (мотиви виступають у формі потреб, інтересів, цілей, ідеалів, переконань).

       Позиції конфліктуючих сторін - це те, про що вони заявляють один одному в ході конфлікту чи в переговорному процесі.  
 
 

        Процес  навчання та виховання, як і всякий розвиток, також неможливий без протиріч і конфліктів. Конфронтація з дітьми, умови життя яких сьогодні не можна назвати сприятливими, є звичайною складовою частиною реальності.

       На  думку М.М.Рибакової, серед конфліктів між вчителем і учнем виділяються наступні конфлікти: [22]

       -  діяльності, що виникають з приводу успішності учня, виконання ним позанавчальних завдань;

       -  поведінки (вчинків), що виникають з приводу порушення учнем правил поведінки в школі та поза нею;

       -  відносин, що виникають у сфері емоційно-особистісних відносин учнів і вчителів.

       Конфлікти діяльності виникають між вчителем і учнем і проявляються у відмові учня виконати навчальні завдання або погане їх виконання. Подібні конфлікти часто відбуваються з учнями, які відчувають труднощі у навчанні; коли вчитель веде предмет у класі нетривалий час і стосунки між ним та учнем обмежуються навчальною роботою. Останнім часом спостерігається збільшення таких конфліктів через те, що вчитель часто пред'являє завищені вимоги до засвоєння предмета, а позначки використовує як засіб покарання тих, хто порушує дисципліну. Ці ситуації часто стають причиною відходу зі школи здатних, самостійних учнів, а в інших знижується мотивація до навчання взагалі.

         Конфлікти вчинків всяка помилка вчителя при вирішенні конфлікту породжує нові проблеми і конфлікти, в які включаються інші учні; конфлікт у педагогічній діяльності легше попередити, ніж успішно розв'язати.

         Важливо, щоб учитель умів правильно  визначити свою позицію в конфлікті,  тому що якщо на його боці виступає колектив класу, то йому легше знайти оптимальний вихід з ситуації, що склалася. Якщо ж клас починає розважатися разом з порушником дисципліни або займає двоїсту позицію, це веде до негативних наслідків (наприклад, конфлікти можуть набути постійного характеру).

       Конфлікти відносин часто виникають в результаті невмілого вирішення педагогом проблемних ситуацій і мають, як правило, тривалий характер. Ці конфлікти набувають особистісного сенсу, породжують тривалу неприязнь учня до вчителя, надовго порушують їх взаємодія.

       Рибакова  М.М. вважає, що конфлікт у педагогічній діяльності часто виявляється як прагнення вчителя затвердити свою позицію і як протест учня проти несправедливого покарання, неправильної оцінки його діяльності, вчинку. Учневі важко щодня виконувати правила поведінки в школі та вимоги вчителів на уроках і перервах, тому природні незначні порушення загального порядку: адже життя дітей у школі не обмежується навчанням, можливі сварки, образи, зміна настрою і т.д.

       Правильно реагуючи на поведінку дитини, вчитель бере ситуацію під власний контроль і відновлює порядок. Поспішність в оцінках вчинку часто призводить до помилок, викликає обурення в учня несправедливість з боку вчителя, і тоді педагогічна ситуація переходить у конфлікт.

       Конфлікти у педагогічній діяльності надовго порушують систему взаємин між вчителем та учнями, викликають у вчителя глибокий стресовий стан, незадоволеність своєю роботою. Такий стан посилюється усвідомленням того, що успіх у педагогічній роботі залежить від поведінки учнів, з'являється стан залежності вчителя від «милості» учнів.

       На  думку В. А.Сухомлинського конфлікти між педагогом і дитиною, між учителем і батьками, педагогом і колективом - велика біда школи. Найчастіше конфлікт виникає тоді, коли вчитель думає про дитину несправедливо. Він радить думати про дитину справедливо - і конфліктів не буде. Уміння уникнути конфлікту - одна зі складових частин педагогічної мудрості вчителя. Попереджаючи конфлікт, педагог не тільки охороняє, але і створює виховну силу колективу.[23]

       Аналіз  літератури з теми педагогічних конфліктів [3,10,22] показав, що ці конфлікти мають  деякі особливості.

       Серед них можна виділити наступні:

      - Професійна відповідальність вчителя  за педагогічно правильне вирішення  ситуації: адже школа - модель суспільства, де учні засвоюють соціальні норми відносин між людьми;

      - Учасники конфліктів мають різний  соціальний статус (учитель - учень), чим і визначається різна поведінка  в конфлікті; 

      - Різниця віку і життєвого  досвіду учасників розводить  їхні позиції в конфлікті, породжує різний ступінь відповідальності за помилки при їх вирішенні;

      - Різне розуміння подій та їх  причин учасниками (конфлікт "очима  вчителя» і «очима учня» бачиться  по-різному), тому вчителю не завжди  легко зрозуміти глибину переживань дитини, а учневі - впоратися зі своїми емоціями, підпорядкувати розуму;

      - Присутність інших учнів при  конфлікті робить їх зі свідків  учасниками, а конфлікт набуває виховного сенсу і для них; про це завжди доводиться пам'ятати вчителю;

      - Професійна позиція вчителя в конфлікті зобов'язує його взяти на себе ініціативу в його розв'язанні і на перше місце зуміти поставити інтереси учня у якого лише формується особистость;

        - Будь-яка помилка вчителя при вирішенні конфлікту породжує нові ситуації та конфлікти, в які включаються інші учні;

       - Конфлікт у педагогічній діяльності  легше попередити, ніж успішно  розв'язати. 
 
 
 
 
 
 

      Такі  дослідники конфлікту, як Корнелиус  Х., та Фейр Ш. виділяють у своїх  працях основні сигнали конфлікту. [15]

      Серед них :

      Криза. Криза як сигнал досить очевидна. Коли людина рве свій зв'язок з партнером по роботі або по любові, ясно, що, судячи з усього, ми маємо справу з невирішеним конфліктом. Насильство також вказує на безсумнівну присутність кризи, так само як і запеклі суперечки, коли люди ображають один одного, втративши контроль над емоціями. В ході кризи звичайні норми поведінки втрачають силу. Людина стає здатною на крайнощі - в своїй уяві, а іноді й у реальності.

        Напруга. Це ще один очевидний сигнал. Стан напруги спотворює наше сприйняття іншої людини і багатьох його дій. Наші взаємини обтяжуються вагою негативних установок і упереджених думок. Наші почуття по відношенню до опонента значно змінюються на гірше. Самі взаємовідносини з ним стають джерелом безперервного занепокоєння. Ситуація подібна до деревної сухості, яка готова до спалаху від першої іскри. Може бути, що вся історія викликана простим непорозумінням, однак в атмосфері напруженості непорозуміння може швидко перерости в конфлікт.

      Непорозуміння. Ми часто впадаємо в непорозуміння, роблячи помилкові висновки з ситуації, найчастіше через недостатньо чіткого вираження думок або відсутності взаєморозуміння. Іноді непорозуміння викликане тим, що дана ситуація пов'язана з емоційною напруженістю одного з її учасників. У такому випадку його думки мають схильність безперервно повертатися до однієї й тієї ж проблеми. Її сприйняття спотворюється.

        Інциденти. Сигнал про те, що ви є учасником інциденту, який несе в собі зерно конфлікту, зазвичай незначний. Якась дрібниця може викликати тимчасове хвилювання чи роздратування, однак через кілька днів вона нерідко забувається. Сам по собі незначний інцидент може, будучи невірно сприйнятим, привести до ескалації конфлікту.

      Дискомфорт. Це інтуїтивне відчуття, що щось не так, хоча висловити його словами важко. В даному випадку до інтуїції корисно прислухатися, більше того, її треба вітати. В іншій ситуації нічого іншого зробити не можна, крім як залишатися напоготові.

       Якщо  навчитись розпізнавати сигнали дискомфорту і інцидентів і швидко реагувати на них, можливо часто запобігати виникненню напруги, непорозумінь і криз.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       Причини виникнення конфліктів у міжособистісних  відносинах вчителя  та учнів

       В умовах виникнення розбіжностей, протиріч, які можуть призвести до конфлікту, людям на всіх етапах розвитку цих  ситуацій доводиться приймати рішення. У конфліктології початком конфлікту вважається початок активних дій суб'єктів, але й цьому має передувати прийняття рішення. Звичайно, в таких ситуаціях прийняття рішень здійснюється в умовах підвищеної психологічної напруженості, але, тим не менше, треба робити свій вибір - «вступати чи не вступати», від якого залежить подальший хід розвитку конфлікту. Протягом всієї конфліктної взаємодії обом сторонам доводиться приймати рішення. Настає такий момент, коли сторони або одна сторона конфлікту, оцінивши ситуацію і свої сили, приймає рішення про необхідність пошуку шляхів завершення конфлікту. При готовності й іншої сторони піти на цей крок сторони сідають за стіл переговорів (прямих, або з посередником). І тут виникає складний ланцюжок, що складається з послідовності прийняття різних рішень.

       Спостереження Емельянова С.М. та Тихомирової Є.Б. [9,25] показують, що 80% конфліктів виникає не з бажання його учасників. Це виникає через особливості нашої психіки та того, що більшість людей або не знає про них, або не дає їм ніякого значення.

       Головну роль в виникненні конфліктів ,на їхню думку, грають так звані конфліктогени. Це ті слова, дія або бездіяльність, що можуть привести до конфлікту.

       Г.В. Ложкін виділяє дві головні обставини  виникнення конфлікту: [17]

       1. Зовнішні обставини – в основному зводяться до того, що задоволення яких-небудь глибоких і активних мотивів і відношень особистості стає або неможливим, або під загрозою. Ці обставини виникають у житті кожної людини з безпосередньою необхідністю. Одна із найважливіших зовнішніх обставин виявляється у тому, що життя з необхідністю потребує звуження різних мотивів, інколи дуже глибоких і активних, наприклад таких як збереження свого життя. Але навіть смертельна небезпека, голод чи якась хвороба далеко не завжди приводять до конфліктів. Він виникає лише тоді, коли ці зовнішні обставини приводять до виникнення спеціальних внутрішніх обставин.

       2. Внутрішні обставини – грають основну роль, серед них перш за все – особистісні обставини виникнення конфліктів (конфліктність як характеристика особистості, руйнівні внутрішньо особистісні конфлікти, складені негативні стереотипи поведінки)

       У свою чергу конфліктолог Миндел А. виділяє такі ознаки і симптоми конфлікту: [18]

       - Словесна незгода.

       - Відсутність відкритого та довірливого  спілкування.

       - Збереження поділу у часі чи  просторі.

       - Наклепи на ворога.

       - Негативні образи або фантазії  про ворога.

       - Підозрілість та недовірливість  по відношенню до іншого.

         За дослідженнями Рибакової М.М., Андреева В.И. та Журавлева В.И. [3,10,22] вікова періодизація і виділення характерних для кожного віку ситуацій і конфліктів дають можливість вчителю орієнтуватися в ті причини, які порушують взаємодію з учнями. У загальному плані такими причинами можуть бути дії і спілкування вчителя, особливості особистості учня і вчителя, загальна обстановка в школі.

       Рибакова  М.М. виділяє такі основні причини педагогічних конфліктів: [22]

        - Мала можливість вчителя прогнозувати  на уроці поведінку учнів; несподіванка у їх вчинках часто порушує запланований хід уроку, викликає у вчителя роздратування і прагнення будь-якими засобами прибрати «перешкоди»; брак інформації про причини того, що сталося ускладнює вибір оптимальної поведінки і відповідної обстановки тону звернення;

       - Свідками ситуацій є інші учні, тому вчитель прагне зберегти свій соціальний статус будь-якими засобами і тим самим часто доводить ситуацію до конфліктної;

       - Учителем, як правило, оцінюється  не окремий вчинок учня, а його  особистість, така оцінка часто  визначає ставлення до учня  інших вчителів і однолітків (особливо в початковій школі);

       - Оцінка учня нерідко будується  на суб'єктивному сприйнятті його  вчинку та малої поінформованості  про його мотиви, особливості  особистості, умови життя в  сім'ї; 

       - Вчитель ускладнюється провести  аналіз ситуації, що виникла, поспішає суворо покарати учня, мотивуючи це тим, що зайва строгість по відношенню до учня не зашкодить;

        - Важливе значення має характер  відносин, які склалися між вчителем  та окремими учнями; особистісні якості та нестандартна поведінка останніх є причиною постійних конфліктів з ними;

        - Особистісні якості вчителя  також часто бувають причиною  конфліктів (дратівливість, грубість, мстивість, самовдоволення, безпорадність  та ін.). 

           Додатковими факторами виступають переважне настрій вчителя при взаємодії з учнями, відсутність педагогічних здібностей, інтересу до педагогічної роботи, життєве неблагополуччя вчителя, загальний клімат і організація роботи в педагогічному колективі. Потрібно пам'ятати, що будь-яка помилка вчителя при вирішенні ситуацій і конфліктів тиражується в сприйнятті учнів, зберігається в їхній пам'яті і довго впливає на характер взаємовідносин. 
 
 
 
 
 
 

Технологія  управління міжособистісними конфліктами:

Психолого-педагогічний аналіз конфлікту  та його засоби 

         Основною ланкою при вирішенні педагогічної ситуації вважається проведення її психологічного аналізу. У цьому випадку вчитель може розкрити причини ситуації, не допустити її переходу у тривалий конфлікт, тобто в якійсь мірі навчитися володіти ситуацією, використовуючи її пізнавальні та виховні функції.

         Рибакова М.М. показує, що психологічний аналіз не вирішить всі проблеми у взаєминах.[22] Його проведення лише знизить число помилок, які допускаються вчителями, негайно застосовуючи заходи впливу на учня в ході виниклої ситуації. Такий аналіз є лише основою для вироблення самостійних рішень.

       Вона  вважає, що основною метою психологічного аналізу ситуації є створення достатньої інформаційної основи для прийняття психологічно обґрунтованого рішення виниклої ситуації. Поспішно реакція вчителя, як правило, викликає імпульсивну відповідь учня, призводить до обміну «словесними ударами», і ситуація стає конфліктною.

       Другою, не менш значущою метою такого аналізу, є перемикання уваги з обурення вчинком учня на його особистість та її прояв в діяльності, вчинках і відносинах.

         Аналіз допомагає вчителю уникнути  суб'єктивізму в оцінці поведінки  учнів. При розборі вчинку, оцінці поведінки часто винуватим виявляється учень, який менш симпатичний вчителеві (для жінок-вчителів цей критерій більш значущий), а тому вчителі добре пам'ятають навіть дрібні порушення дисципліни цими учнями. Така позиція вчителя призводить до того, що він підмінює об'єктивне вивчення особистісних якостей учня переліком тих проступків, в яких він був помічений раніше: у гарного учня згадуються хороші вчинки і мало надається значення поганим, а «важкий» учень залишається винним.