ЗМІСТ 
 

     Вступ

     Актуальність  дослідження. Серед державних органів, які виконують контрольні функції в бюджетному процесі, важлива роль належить Міністерству фінансів України (далі - Мінфін України). У системі контролюючих суб'єктів спеціальної компетенції діяльність цього органу має особливе значення, оскільки, з одного боку, Мінфін України виконує найважливіші функції з  правління бюджетним процесом: від укладання проекту Державного бюджету України до звіту про його виконання, а з іншого - забезпечує об'єктивну оцінку реального стану фінансової системи в цілому і бюджетної системи зокрема, відстежує законність формування та використання бюджетних коштів на всіх рівнях бюджетів, втручається, у разі необхідності, й застосовує коригувальні та превентивні заходи, сприяє виконанню бюджетів, а отже, здійснює бюджетний контроль.

     Значення  контрольної діяльності Мінфіну  України серед інших органів  державного управління та органів фінансового  контролю, які складають систему контролюючих суб'єктів у бюджетному процесі, зумовлюється його організаційно-правовим статусом. Відповідно до Положення про Міністерство фінансів України, яке затверджено Указом Президента України від 26.08.1999 р., Мінфін України є центральним органом виконавчої влади, підпорядкованим Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) [1]. Відповідно до Положення про Міністерство фінансів України (далі - Положення), затвердженого Постановою КМУ від 27.12.2006 р., будучи центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується КМУ, Мінфін України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової, митної політики, політики у сфері державного внутрішнього фінансового контролю тощо. Згідно з Указом Президента України "Питання Міністерства фінансів" від 20.04.2005 р., Казначейство перетворено в урядовий орган державного управління у складі Мінфіну України, а діяльність ДПАУ, Державної митної служби України, ГоловКРУ спрямовується й координується Мінфіном України. Отже, Мінфін України очолює систему органів управління фінансами та систему органів фінансового контролю.

     Повноваження  Мінфіну України з контролю за дотриманням бюджетного законодавства визначаються ст. 111 Бюджетного кодексу України (далі - БКУ), відповідно до якої: "Міністерство фінансів України здійснює контроль за дотриманням бюджетного законодавства на кожній стадії бюджетного процесу як стосовно державного бюджету, так і місцевих бюджетів, якщо інше не передбачено законодавством України". Отже, наведена норма не визначає змісту контрольної функції Мінфіну України на кожній стадії бюджетного процесу, методів діяльності, повноважень з організації системи контролю, що не відповідає створенню концепції державного фінансового контролю в бюджетному процесі. Поза увагою держави залишається роль Мінфіну України в організації системи органів бюджетного контролю.

     Мета  і завдання дослідження. Мета роботи - комплексно, на основі аналізу та узагальнення нормативно-правових актів, монографій, наукових статей розглянути здійснення Міністерством фінансів контролю за виконанням державного бюджету.

     Завданнями  роботи:

     - визначити поняття про виконання державного бюджету;

     - розглянути ознаки контролю за  виконанням державного бюджету;

     - проаналізувати здійснення Міністерством фінансів контролю за виконанням державного бюджету.

     Наукова розробленість. Теоретичне осмислення досліджуваної проблеми неможливе без вивчення наукових праць теоретиків та практиків, які у своїх дослідженнях розглядали ті чи інші аспекти правового статусу Міністерства фінансів України, зокрема це: О.П. Гетьманець, А.А. Коваленко, О.А. Кузьменко, А.О. Монаєнко, І.В. Панова, З.І. Перощук, Л.А. Савченко, О.О. Сухіна, А.В. Степанов, А.М. Чвалюк та ін.

     Об’єкт  дослідження: бюджетний процес в Україні.

     Предмет дослідження: контрольні функції Міністерства фінансів України при виконанні державного бюджету.

     Методологія дослідження. Методологічна основа ґрунтується на результатах науково-теоретичних  досліджень у сфері бюджетного процесу. Вона складається з комплексного поєднання загально філософських, загальнонаукових та спеціальних методів дослідження.

     Методи  дослідження - описовий, формально-юридичний, порівняльно-правовий, історико-правовий, системно-структурний, метод правового моделювання.

     Структура роботи. Мета, завдання і предмет курсової роботи визначили зміст і структуру курсової роботи, яка складається із вступу, трьох розділів і висновків. 

      Розділ 1. Поняття про виконання бюджету

      Державний бюджет України виконується за розписом, який затверджує Міністр фінансів України відповідно до бюджетних призначень у місячний термін після набрання чинності закону про Державний бюджет України. До затвердження розпису Міністр фінансів України затверджує тимчасовий розпис на відповідний період. Примірник затвердженого бюджетного розпису передається до Комітету Верховної Ради України з питань бюджету з подальшим інформуванням про внесені до нього зміни. Міністр фінансів України протягом бюджетного періоду забезпечує відповідність розпису Державного бюджету України встановленим бюджетним призначенням.

      Виконання Державного бюджету України за доходами (ст. 50 БК України). Міністерство фінансів України здійснює прогнозування й аналіз доходів бюджету та має виняткове право надавати відстрочки зі сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) на умовах податкового кредиту за поданнями органів стягнення на термін до трьох місяців у межах поточного бюджетного періоду.

      Державне казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень, які належать Державному бюджету України, та за поданням органів стягнення здійснює повернення коштів, що були помилково чи надмірно зараховані до бюджету.

      Органи стягнення забезпечують своєчасне та в повному обсязі надходження до державного бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів відповідно до законодавства.

      Податки, збори (обов'язкові платежі) та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок Державного бюджету України та не можуть акумулюватися на рахунках органів стягнення. Податки, збори (обов'язкові платежі) та інші доходи державного бюджету визнаються зарахованими в доход державного бюджету від моменту зарахування на єдиний казначейський рахунок державного бюджету.

      В Україні застосовується казначейська форма обслуговування бюджетів України, що передбачає здійснення органами Державного казначейства України: 1) операцій з коштами державного бюджету; 2) розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів; 3) контролю бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань і проведенні платежів; 4) бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання державного бюджету [17. c. 127].

      Виконання місцевих бюджетів за доходами (ст. 78 БК України). Рада міністрів АРК, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад або міські, селищні чи сільські голови (якщо відповідні виконавчі органи не створено) забезпечують виконання відповідних місцевих бюджетів. Місцеві фінансові органи здійснюють загальну організацію та управління виконанням відповідного місцевого бюджету, координують діяльність учасників бюджетного процесу при виконанні бюджету.

      Державне казначейство України веде облік усіх надходжень, які належать місцевим бюджетам, і за поданням органів стягнення, погодженим із відповідними фінансовими органами, здійснює повернення коштів, що були помилково чи надмірно зараховані до бюджету.

      Питання виконання бюджетів за видатками регулюється статтями 51, 78 БК України. Стадіями виконання бюджету за видатками визнаються:

      1) встановлення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на основі затвердженого бюджетного розпису;

      2) затвердження кошторисів розпорядникам бюджетних коштів;

      3) взяття бюджетних зобов'язань;

      4) отримання товарів, робіт і послуг:

      5) здійснення платежів;

      6) використання товарів, робіт і послуг на виконання бюджетних програм.

      Відповідно до затвердженого бюджетного розпису розпорядники коштів одержують бюджетні асигнування, що є під ставою для затвердження кошторисів. Кошторис є основним плановим документом бюджетної установи, що надає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг та спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій і досягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно до бюджетних призначень.

      Державне казначейство України здійснює контроль за відповідністю кошторисів розпорядників бюджетних коштів розпису бюджету.

      Розпорядники бюджетних коштів несуть відповідальність за управління бюджетними асигнуваннями та здійснення контролю за виконанням процедур і вимог, установлених БК України. Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, установлених кошторисами.

      Будь-які зобов'язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами бюджету без відповідних бюджетних асигнувань або ж із перевищенням повноважень, установлених БК України й актами про бюджет, не вважаються бюджетними зобов'язаннями. Витрати бюджету на покриття таких зобов'язань не можуть здійснюватися.

      Після отримання товарів, робіт і послуг відповідно до умов узятого бюджетного зобов'язання розпорядник бюджетних коштів приймає рішення про їх оплату та подає доручення на здійснення платежу органу Державного казначейства України. якщо інше не передбачено нормативно-правовими актами. 

       Розділ 2. Контроль за виконанням державного бюджету 

     2.1. Сутність і призначення бюджетного контролю.

     Бюджетний контроль є складовою фінансового  контролю, де об'єктивною основою виступає контрольна функція фінансів. Бюджетний контроль - це сукупність заходів, які проводять державні органи пов'язані з перевіркою законності, доцільності і ефективності утворення, розподілу і використання грошових фондів держави і місцевих органів самоврядування.

     Основні завдання бюджетного контролю: 

     - дотримання процедури складання,  розгляду і затвердження бюджету,  а також його виконання;

     - дотримання бюджетного і податкового  законодавства; 

     - контроль за правильністю формування  дохідної частини бюджету;

     - перевірка ефективності і цільового використання бюджетних коштів і коштів позабюджетних фондів;

     - контроль за правильністю ведення  бухгалтерського обліку і звітності;

     - виявлення резервів збільшення  дохідної бази бюджету держави;

     - контроль за реалізацією механізму  міжбюджетних відносин.

     Система бюджетного контролю складається із наступних елементів:

     - суб'єкт контролю; 

     - об'єкт контролю;

     - предмет контролю;

     - методи контролю;

     - процес контролю;

     - узагальнення та реалізація результатів  контролю.

     Перераховані  елементи системи контролю складають в сукупності механізм бюджетного контролю.

     Безпосереднім предметом бюджетного контролю виступають всі стадії бюджетного процесу.

     Об’єкт  бюджетного контролю - це грошові, розподільчі процеси при формуванні і використанні грошових фондів держави і місцевих органів самоврядування. Формально об'єктом бюджетного контролю є конкретні показники. 

     Залежно від суб'єкта (хто здійснює) бюджетний  контроль поділяють на:

     - державний бюджетний контроль, який  здійснюють органи державної  влади;

     - внутрішньогосподарський контроль  здійснюється фінансовими службами  підприємств, організацій і установ;

     - незалежний контроль, який проводять  спеціалізовані аудиторські фірми  і служби.

     Бюджетний контроль залежно від часу проведення розподіляється на попередній, поточний і наступний. 

     Попередній  бюджетний контроль здійснюється під  час складання, розгляду і затвердження бюджетів різних рівнів, кошторисів доходів  і видатків бюджетних установ, розрахунків для одержання бюджетних трансфертів, розробки і прийняття бюджетного і податкового законодавства. Він носить попереджувальний характер.

     Поточний  бюджетний контроль проводиться  в ході виконання бюджету, кошторисів доходів і видатків протягом бюджетного року. Поточний бюджетний контроль здійснюється на основі первинних документів оперативного і бюджетно-бухгалтерського обліку і звітності.

     Наступний контроль проводиться після закінчення бюджетного року або певного звітного періоду. При даному контролі на основі звітних бухгалтерських документів виявляють причини відхилень даних від планових, повноту і своєчасність надходження передбачених бюджетом коштів, цільове використання коштів та ін. Наступний бюджетний контроль тісно пов'язаний із попереднім.

     Контроль  за використанням бюджетних асигнувань - одна із складових бюджетного контролю.

     Основне завдання такого контролю: досягти  цільового, раціонального і ефективного  використання бюджетних коштів.

     Зазначений  контроль здійснюють як органи державної влади та управління, так і спеціальні служби фінансового контролю.   

     2.2. Органи державного бюджетного контролю

     До  спеціальних служб державного контролю в Україні, які здійснюють бюджетний  контроль, відносимо: Контрольно-ревізійну  службу, Рахункову палату, Державне казначейство, органи системи Мінфіну (фінансові управління і відділи, центральний апарат), Податкову адміністрацію. Контроль за витрачанням бюджетних коштів здійснюють: Контрольно-ревізійна служба, Рахункова палата, фінансові управління і відділи.

     Основні функції Державної контрольно-ревізійної служби:  

     - організують роботу органів середньої  і базової ланок з проведення  ревізій і перевірок, узагальнюють  наслідки документальних ревізій  і перевірок, повідомляють про  них органам законодавчої і виконавчої влади;

     - проводять ревізії та перевірки  фінансової діяльності, стану збереження  коштів і матеріальних цінностей,  достовірності обліку та звітності  в міністерствах, відомствах, інших  органах виконавчої влади, організаціях, підприємствах, установах, які отримують кошти з бюджету та з державних валютних фондів; 

     - проводять ревізії та перевірки  правильності витрачання державних  коштів на утримання місцевих  органів державної виконавчої  влади, установ і організацій,  що діють за кордоном і фінансуються за рахунок Державного бюджету;

     - проводять ревізії та перевірки  повноти оприбуткування, правильності  витрачання і збереження валютних  коштів;

     - здійснюють контроль за усуненням  недоліків і порушень, виявлених  попередніми ревізіями та перевірками;

     - розробляють інструктивні та інші нормативні акти про проведення ревізій та перевірок;

     - здійснюють методичне керівництво  і контроль за діяльністю підпорядкованих  контрольно-ревізійних підрозділів,  узагальнюють досвід проведення  ревізій та перевірок і поширюють його серед контрольно-ревізійних служб, розробляють пропозиції щодо удосконалення контролю, (зазначені функції виконує тільки вища ланка КРС України).

     Завдання  Контрольно-ревізійної служби у сфері  бюджетного контролю перетинається  із завданням Рахункової палати, а саме в частині контролю за використанням коштів Державного бюджету. При цьому Рахункова палата веде контроль переважно на рівні центральних органів управління державою, а Контрольно-ревізійна служба - починаючи з бюджетних установ у селах аж до міністерств і відомств.

     Фінансові управління і відділи здійснюють контроль за цільовим використанням  коштів, виділених із місцевих бюджетів.   

     2.3. Методи бюджетного контролю

     До  методів бюджетного контролю відносять: документальну і камеральну перевірки, економічний аналіз, ревізію, обстеження. Ревізія - найбільш розповсюджений метод бюджетного контролю; це система контрольних дій, які направлені на всебічну перевірку фінансово-господарської діяльності підприємств, установ, організацій, а також роботи фінансових органів щодо складання і виконання бюджету з метою встановлення законності проведених операцій, дотримання фінансової дисципліни, порядку і правил організації обліку, достовірності звітності.

     В економічній літературі існує кілька концепцій і ознак, за якими класифікуються ревізії. Можна виділити наступні з них: 

     - повнота охоплення діяльності  об'єкта, що ревізується; 

     - ступінь охоплення даних фінансово-господарських  операцій;

     - залежно від їх організації;

     - залежно від джерела даних,  які є базою.

     Класифікація  ревізій на основі зазначених ознак  вкючає:

     Повна ревізія передбачає перевірку всіх сторін фінансово-господарської діяльності об'єкта контролю.

     Часткові  - перевіряють тільки окремі види господарських операцій або окремі напрямки діяльності підприємства, установи, організації.

     Тематичні – це перевірка однотипних установ, організацій по окремих спеціальних  питаннях.

     Комплексні  ревізії дозволяють глибше вивчити  широке коло питань, які характеризують усі ланки і сторони господарської  діяльності підприємства, організації та установи.

     При суцільній ревізії перевіряють  усі документи, які характеризують фінансово-господарську діяльність, починаючи  від останньої ревізії.

     При вибірковій перевіряються лише деякі  документи або всі документи, але за певний проміжок часу. Якщо у процесі вибіркової ревізії виявляються порушення фінансової дисципліни, то проводиться суцільна перевірка всіх документів, які відносяться до фінансової діяльності об'єктів, що ревізуються.

     Планові ревізії проводять у відповідності  з планом контрольно-ревізійної роботи контролюючих органів.

     Позапланові - це ревізії, які проводять за спеціальними завданнями вищестоящих організацій або за вимогою органів суду і прокуратури. 
Додаткові ревізії проводять тоді, коли при проведенні першої ревізії не повністю встановлені факти порушень фінансово-господарської діяльності.

     Повторні  ревізії проводять після планової, щоб перевірити, як підприємство чи установа усуває недоліки, відмічені  в акті ревізії.

     Документальні ревізії полягають у тому, що всі  господарські операції перевіряють по тих документах, які в бухобліку є основою для бухгалтерських записів. У процесі документальної ревізії перш за все перевіряються:

     - наявність і достовірність первинних документів;

     - правильність оформлення і своєчасність їх обліку;

     - законність видатків, відповідність їх планам, ефективність використання.

     Під час фактичної ревізії перевіряють  фактичну наявність грошових коштів і матеріальних цінностей, вивчають фактичний пан об'єкта, який перевіряється, по їх наявності у натурі, їх відповідність даним бухобліку. Це - інвентаризація, експертна оцінка обсягів і якості виконаних робіт, обстеження і т. ін.

     Перевірка - це обстеження та вивчення окремих сторін фінансово-господарської діяльності підприємства, організації, установи або їх підрозділів.

       Розділ 3. Здійснення Міністерством фінансів контролю за виконанням державного бюджету

     3.1. Правовий статус  Міністерство фінансів України

     Загалом сучасна наукова доктрина та законодавче  поле характеризуються відсутністю  єдиного підходу щодо розуміння поняття державного фінансового органу. Однією з причин такого стану є невизначеність базових категорій цього поняття, якими зокрема є "орган державної влади", "державний орган" та ін.

     Попереднє вивчення сучасної та ретроспективної  юридичної літератури [1, с. 135-136] дозволяє визначити з одного боку універсальні, з іншого - специфічні риси, що характеризують державний орган влади. Так, державний орган влади: 1) є частиною державного апарату; 2) здійснює від імені держави її завдання і функції; 3) застосовує відповідні форми та методи діяльності; 4) має владні повноваження; 5) утворюється в порядку, встановленому законом; 6) володіє відповідною структурою; 7) має територіальний масштаб діяльності; 8) для нього характерна наявність правових зв'язків його особистого складу; 9) несе публічно-правову та іншу відповідальність за свою діяльність.

     Оскільки  фінансові органи є різновидом державних  органів влади, охарактеризуємо  наведені ознаки стосовно Міністерства фінансів України (фінансового органу).

     Мінфін  України як державний орган є  елементом державного апарату, і  відповідно як орган державної виконавчої влади реалізує свою компетенцію  в закріпленій сфері державного управління. А тому є "робочим" органом, що здійснює поточну діяльність виконавчого і розпорядчого характеру з управління публічними фінансами. Сучасна наука визначає державне управління фінансами як "сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу держави на формування й використання централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів, що перебувають у розпорядженні державних органів управління" [6; 7]. Відношення в сфері державного управління фінансами, які виникають між суспільством і державою через його фінансові органи, розглядаються в якості основи реалізації економічних функцій держави, елементу, механізму державного регулювання фінансових відносин. Управління фінансами передбачає цілеспрямовану діяльність держави пов'язану з практичним використанням фінансового механізму. Ця діяльність здійснюється саме спеціальними організаційними структурами - фінансовими органами, які є провідниками фінансової політики держави і муніципальних утворень у сфері мобілізації, розподілу й використання публічних фондів коштів з метою реалізації основних завдань і функцій держави (місцевого самоврядування), здійснення контролю за публічними фінансами на відповідних стадіях їх руху, а також забезпечення фінансовими ресурсами діяльності державних органів (органів місцевого самоврядування).

     Фонди коштів, що призначені для фінансового  забезпечення завдань і функцій держави й органів місцевого самоврядування в теорії фінансового (бюджетного) права та в законодавстві мають власну назву - бюджет. Наслідком цього є висновок, що фінансові органи відіграють ключову роль в бюджетній політиці держави, оскільки основною її метою є формування й використання централізованого фонду коштів, призначеного для забезпечення загальнодержавних потреб. Так, відповідно до п. 1 постанови КМУ "Про затвердження Положення про Міністерство фінансів України" від 27.12.2006 № 1837 Міністерство фінансів України визначено головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової, митної політики, політики у сфері державного внутрішнього фінансового контролю [8].

     За  своєю природою фінансові органи здійснюють один із видів державної  діяльності - фінансову діяльність - опосередковано реалізуючи її для  виконання завдань й функцій  держави. Це слідує з формулювань  окремих фахівців у галузі фінансового права щодо визначень поняття фінансової діяльності. Так, А.І. Худяков визначає публічну фінансову діяльність як діяльність держави в цілому або в особі уповноважених органів (курсив - вид. нами), по утворенню грошової інфраструктури держави, а також по формуванню, розподілу та організації використання державних грошових фондів [9, с.16]; подібного розуміння фінансової діяльності дотримується й Е.Д. Соколова: дії уповноважених органів (курсив - вид. нами), спрямовані на реалізацію фінансової політики держави шляхом утворення, перерозподілу, використання централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів, необхідних для забезпечення їх задач та функцій. Фінансова ж діяльність господарюючих суб'єктів проявляється у діях відповідних суб'єктів, спрямованих на утворення фондів грошових коштів, необхідність яких зумовлена наявністю товарно-грошових відносин та без яких є неможливим здійснення господарської або будь-якої іншої діяльності [10, с. 38]. Зокрема на Мінфін України, як суб'єкта фінансової (бюджетної) діяльності, чинним законодавством покладено виконання таких завдань: підготовка проекту Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період; розроблення в установленому порядку проекту Закону про Державний бюджет України на відповідний рік, прогнозних показників зведеного бюджету України, організація роботи, пов'язаної із складенням та виконанням Державного бюджету України, координація діяльності учасників бюджетного процесу; здійснення в межах своїх повноважень контролю за дотриманням бюджетного законодавства (п. 3) [8].