Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Контрольно -корегувальна станція

Вступ

На сучасному етапі розвитку засобів глобальної радіонавігації найбільше поширення отримали супутникові РНС (СРНС). У таких системах роль опорних радіонавігаційних точок виконують навігаційні космічні апарати (НКА), які обладнані навігаційною апаратурою.

Супутникові РНС призначені для визначення координат об'єкті межах зони дії НКА, що входять до системи.

Суть проведення навігаційних вимірів за допомогою СРНС полягає у наступному. Якщо відомі координати та швидкість переміщення декількох навігаційних КА відносно земної поверхні, то при вимірі швидкості та положення споживача відносно НКА можна визначити його положення та швидкість відносно поверхні Землі.

Супутникові радіонавігаційні системи є всепогодними системами космічного базування, які дають змогу в глобальних масштабах визначати місцеположення рухомих об'єктів та їх швидкість у будь який момент часу. За оцінками спеціалістів супутникові навігаційні системи найближчим часом стануть єдиним навігаційним засобом не тільки в авіації, але і в наземному і морському транспорті, будівництві, геодезії.

Принцип дії СРНС полягає в тому, що навігаційні космічні апарати випромінюють спеціальні радіосигнали. Апаратура споживачів, встановлена на об'єктах, розташованих на поверхні Землі чи в навколоземному просторі, приймає ці сигнали і після їх оброблення видає дані про місцеположення та швидкість споживачів в реальному часі.

Основна особливість побудови СРНС зумовлена двоетапністю її роботи.

На першому етапі за даними траєкторних вимірів, що здійснюються наземними командно-вимірювальними комплексами (КВК) і відносяться до певного моменту часу, визначаються початкові ефемеріди навігаційних КА. Після цього проводиться прогнозування руху НКА, тобто розраховуються їх поточні ефемериди, які передаються із земної станції на НКА у пам'ять бортових ЕОМ. 200

На другому етапі на основі ефемеридної інформації, що передається від НКА у навігаційних сигналах споживачу, а також після вимірів радіонавігаційних параметрів (РНП) в ЕОМ споживача розраховуються його координати та вектор швидкості.

В даній курсовій роботі досліджується контрольно-корегувальна станція регіональної диференціальної підсистеми Eurofix супутникової радіонавігаційної системи GPS/Глонасс.

За допомогою п`яти розділів буде розкрита та досліджена дана станція.

В першому розділі розглядаються похибки навігаційних вимірювань, та аналізуються методи зменшення їх.

Другий розділ присвячений диференціальному режиму роботи радіонавігаційної системи, та розглянуто два методи диференціальних вимірювань, а саме: метод диференціальної корекції, метод відносних вимірювань.

В третьому розділі розглядається загальна будова контрольно-корегувальної станції, а також побудовано антенно-приймальний та передавальні канали ККС.

Четвертий розділ присвячений вибору елементної бази та розрахунку підсилювача проміжної частоти.

По результатам четвертого розділу в п’ятому проводиться перевірка робото здатності розробленої схеми.

Висновки щодо отриманих результатів даної курсової роботи приведені наприкінці роботи.

1.Аналіз похибок місце визначення об`єктів при використанні відкритого дальномірного коду С/А.

Розглянемо якісний характер похибок місцевизначення споживача і способи їх зменшення.

Ефемерідні похибки пов’язані з неточністю визначення параметрів орбіт НКА, а також із непередбачуваним зміщенням положення супутників на орбіті через різні збурюючі фактори. За різними оцінками ефемерідні похибки становлять 0,6... 10 м.

Тропо- та іоносферні похибки зумовлені проходженням електромагнітної хвилі (ЕМХ) сигналу на трасі «НКА-споживач». Атмосфера навколо земної кулі заповнена переважно зарядженими частинками, захопленими магнітним полем Землі. Якщо магнітне поле не збурене, то верхня межа атмосфери розташовується на висоті двох-трьох земних радіусів. У разі збуреного магнітного поля верхня межа атмосфери збільшується до 20-ти земних радіусів. Атмосферу поділяють на дві області: тропосферу - до висоти 10 км у середніх, до 20 км в екваторіальних і до 7 км у полярних широтах та іоносферу - ту частину, яка розміщується за тропосферою. Іоносфера характеризується наявністю великої кількості вільних зарядів - електронів та іонів.

Швидкість ЕМХ уздовж траси «НКА-споживач» під час проходження крізь атмосферу відрізняється від швидкості світла у вільному просторі. Це розходження швидкостей і призводить до похибок у навігаційних розрахунках псевдодальностей. Зміна швидкості поширення ЕМХ під час проходження крізь атмосферу зумовлена зміною і неоднорідністю діелектричної проникливості атмосфери. Характер тропо-та іоносферних похибок різний, тому в СРНС використовують дві моделі - тропосферну та іоносферну. Застосування тропосферної моделі дає змогу визначати затримку сигналу з похибками в декілька наносекунд, а без використання моделі - десятки наносекунд. Аналогічні результати простежуються і в разі використання іоносферної моделі.

Іоносферні похибки зменшують декількома методами - моделюванням траси «НКА - споживач», двочастотними та надлишковими одночастотними вимірюваннями.

Шумові похибки приймального каналу споживача пов’язані з якістю технічних рішень, закладених в апаратуру споживача та з методами оброблення сигналів. Ці похибки залежать від характеристик антенно-фідерного тракту, приймача, кореляторів та інших складових апаратури споживача. У високоякісній апаратури значення цих похибок становить одиниці метрів.

Похибки, зумовлені перешкодами - один з найбільш значущих видів похибок. Перешкоди можуть бути природними та навмисно створеними. Природні перешкоди пов’язані з певними електромагнітними обставинами в зоні приймання сигналів НКА. Зменшення природних перешкод регламентується стандартами електромагнітної сумісності.

Спеціально створені перешкоди - це радіосигнали, що навмисно організовані в зоні приймання корисних сигналів НКА. Одним із дієвих методів боротьби зі спеціально створеними перешкодами є просторова фільтрація. Для цього застосовують адаптивні антенні решітки, які подавлюють сигнали перешкод і практично не впливають на приймання корисних сигналів НКА. Метод просторової фільтрації ґрунтується на створенні нульових рівнів прийому - провалів у діаграмі спрямованості адаптивної антенної решітки у напрямках на джерела перешкод.

Похибки через багатопроменеве поширення сигналів НКА виникають через те, що апаратура споживача оточується різними спорудами і крім прямого сигналу НКА в антену АС можуть надходити сигнали, що відбиті від цих споруд. Інтерференція прямого і відбитих сигналів створює додаткові похибки під час виявлення корисного сигналу, а потім і під час проведення навігаційних обчислень.

Можна виділити три способи зменшення цих похибок: встановлення антени в місцях, де приймання відбитих сигналів неможливе або їх інтенсивність незначна;

формування спеціальних діаграм спрямованості приймальних антен; застосування спеціальних алгоритмів оброблення вхідних сигналів.

Похибки частотно-часового забезпечення зводяться до мінімуму завдяки застосуванню високоточних еталонів часу на борту НКА. В апаратурі споживача вимірюється розходження часу Δt власного годинника від часу UТС, як це випливає із системи рівнянь, після чого проводиться корекція власного еталону часу.

На похибки місцевизначення суттєво впливає також взаємне розташування НКА у сузір’ї під час проведення вимірювань. Цей вплив кількісно визначається так званим геометричним фактором.

Як висновок, можна сказати, що похибки місце визначення в радіолокації існують завжди, але задля їх усунення, створено методи, що будуть їх сменшувати або, навіть, усувати їх.

2 Диференціальний режим супутникової навігації

Як випливає із табл. 2.1

Таблиця 2.1

СКП основних джерел похибок визначення псевдодальностей, м

Джерела похибок	С/А код	Ркод
Іоносфера	7	0,01
Тропосфера	0,7	0,7
Багатопроменевість	1,2	1,8
Шуми приймача	1,5	0,6
Похибки координатно-часового забезпечення НКА	3,6	3,6
Загальна похибка	25,3	4,1

сучасна апаратура споживача у стандартному режимі вимірювань з дальномірним С/А кодом пониженої точності і використанням тільки частоти ІЛ може забезпечити СКП місцевизначення об’єкта навігації в межах 20...30 м при типових значеннях геометричного фактора. Для багатьох застосувань: навігації у відкритому морі, польотів на висотах більше 1000 м, слідкування за автотранспортом - подібна точність цілком достатня. Але для розв’язання таких задач, як судноводіння у протоках, каналах, акваторії портів, автоматичної посадки повітряних суден, геодезичної прив’язки різних об’єктів часто необхідна більш висока точність місцевизначення. Одним із найбільш ефективних шляхів збільшення точності місцевизначення споживачів при використанні відкритого С/А коду є застосування метода диференціальної навігації.

В основі цього методу лежить той факт, що значна частка еквівалентної похибки дальності (ЕПД) відносно постійна у часі та у просторі. Швидкість змінювання систематичної складової ЕПД визначається в СРНС в основному, швидкістю відхилення бортових годинників НКА і є достатньо малою. Теоретично радіус кореляції ЕПД в СРНС досягає 2000 км, але на практиці ефективним ристання диференціального режиму у просторовій зоні, розміром не більш, ніж 500 км.

Диференціальний режим передбачає наявність в цій зоні, як мінімум, двох супутникових приймачів - прийомовимірювачів (ПВ). Один із них - ПВ 1 у складі контрольно-корегуючої станції (ККС), а другий - ПВ2 у складі апаратури споживача (рис. 2.1).

Рисунок 2.1 Принцип диференціальної корекції у СРНС

Антена А2 приймовимірювача ПВ1 наземної ККС геодезично точно прив’язана до прийнятої геоцентричної системи координат, тому її координати х_ккс, у_ккс, г_ккс відомі з високою точністю. Обчислювальний комплекс ККС вимірює її координати за прийнятими ПВ1 дальномірними сигналами, як мінімум від чотирьох «видимих» НКА і обчислює диференціальні поправки навігаційних визначень, як різниці між точно відомими і виміряними координатами ККС. Передавач ККС з антеною А1 передає диференціальні поправки до апаратури ПВ2 споживача, які використовуються в ній для корекції систематичної похибки свого місцевизначення. Кількість споживачів диференціальних поправок не обмежена, але всі вони повинні знаходитись у районі ККС у зоні високої кореляції ЕПД. У разі, коли похибки псев- додальностей слабко змінюються у часі і у просторі, то вони суттєво компенсуються в ПВ2 переданими поправками.

В СРНС GPS похибки ПД за рахунок не ідеальної синхронізації НКА практично постійні у просторі. Для похибки визначення координат НКА рівної 20 м мінливість похибок ПД складає сантиметри при різниці відстаней ПВ2-ККС близько 100 км і дециметри при взаємному віддалені біля 1000 км. Мінливість у часі і, відповідно, у просторі іоносферних похибок, зумовлених запізнюванням сигналу при проходженні в іоносфері, характеризується кореляційною функцією, яка має часовий і просторовий радіус кореляції на рівні одиниць хвилин і тисяч кілометрів. Тому на інтервалі часу і відстані в декілька хвилин і сотень кілометрів, відповідно, іоносферні похибки в умовах спокійної іоносфери можна вважати достатньо стабільними. їх рівень складає 10.. .40 м і досягає мінімуму при максимальному куті місця «видимого» НКА. Зазвичай їх мінливість, яка характеризується СКП, через одну хвилину складає 0,1...0,2 м, а через 6 хвилин-0,3... 1,4м.

Точність місцевизначення після вводу поправок визначається тільки залишковими похибками, зумовленими мінливістю систематичних похибок синхронізації і ефемеридного забезпечення НКА, похибок за рахунок іоносфери, а також похибками, зумовлених шумами і перешкодами, багатопромеаевістю і впливом тропосфери.

Основна ідея диференціальних вимірювань полягає у спільній обробці результатів вимірювань координат, отриманих принаймі у двох рознесених точках робочої зони СРНС (рис. 2.1). Принципова можливість збільшити таким способом точність місцевизначення при використанні С/А коду пониженої точності зумовлена наявністю в ЕПД корельованої у часі і у просторі складової, яка усувається практично повністю при сильній кореляції і частково - при слабкій.

Існують два методи диференціальних вимірювань - метод диференціальної корекції (ДК) і метод відносних вимірювань (ВВ). Різниця цих методів полягає в тому, що перший має своєю метою визначення координат споживача в одній із систем координат. При На відміну від метода ДК методом ВВ розв’язується задача визначення взаємного положення двох об’єктів, наприклад, літаків або морських суден. Важливим є те, що вибір системи координат, в якій фіксують координати обох об’єктів, не є принциповим так же, як і вимога точної геодезичної прив’язки координат одного із них.

Розглянемо основні особливості і способи реалізації методів диференціальної корекції та відносних вимірювань.

2.1 Метод диференціальної корекції

Комплекс технічних засобів для реалізації диференціальної корекції (рис. 2.2), який є функціональним доповненням СРНС, прийнято називати диференціальною підсистемою (ДПС).

Рисунок 2.2 Схема реалізації метода диференціальної корекції

Основні складові частини підсистеми такі: контрольно-корегуюча станція, канал передачі корегувальної інформації (КІ), апаратура прийому і обробки КІ в апаратурі споживача. На ККС, власні геодезичні координати якої відомі з високою точністю і використовуються в якості еталонних, розташована апаратура споживача із стандартним рівнем випадкової похибки вимірювання РНП.

За допомогою апаратури споживача на ККС визначаються поточні значення РНП, які порівнюють з еталонними. Різниця між поточними вимірюваннями і еталонними використовуються для КІ використовується для внесення поправок у обчислені власні координати, що розраховані в його апаратурі.

Ефективність метода ДК визначається похибками апаратури споживача на ККС і на об’єкті, відстанню між ними, а також залежністю коефіцієнта кореляції ЕПД від відстані та часу. Як визначалось вище, теоретичний радіус кореляції ЕПД СРНС досягає 2000 км, але на практиці ефективним вважають використання ДК при віддаленні споживача від ККС не більше, ніж на 500 км.

За складом параметрів корегувальної інформації в апаратурі споживача можуть бути виділені два методи диференціальної корекції:

метод ДК координат споживача;

метод ДК вимірюваних споживачем навігаційних параметрів, наприклад, псевдодальностей.

Метод ДК коордтат передбачає, що КІ формується шляхом зіставлення еталонних координат ККС із координатами споживача, обчисленими в його АС. Отримані диференціальні поправки, як різниці еталонних і виміряних координат ККС, передаються в складі КІ споживачам, які можуть уточнити за ними свої координати. Даний метод порівняно простий, тому що не змінює основний алгоритм навігаційних визначень в апаратурі споживача, але вимагає суттєвих обмежень на склад робочого сузір’я супутників в апаратурі споживача на ККС і в апаратурі споживача об’єкта навігації. Дійсно, поправки до координат, що обчислюються у ККС на її робочому сузір’ю, можуть враховуватись тільки при умові, що АС працює по тому ж сузір’ю і використовує ідентичні алгоритми навігаційних визначень. При цьому переносити поправки, що знайдені за одним сузір ’ям НКА, на результати визначень, отримані за іншим сузір’ям, неприпустимо через те, що використання КІ призводить в даному випадку не до зменшення, а до збільшення похибки навігаційних визначень. За цією причиною у сучасній практиці ДК цей метод використовується порівняно рідко.

Метод ДК навігаційних параметрів полягає в тому, щоб передавати від ККС споживачам набір поправок до виміряних навігаційних параметрів (НП) за всіма НКА, які розташовані у зоні видимості споживачів та ККС, надавши можливість апаратурі кожного споживача вибирати оптимальне для нього робоче сузір’я та кількість НКА для вимірювання НП. Іншими словами, в даному методі обчислюються поправки до виміряних РНП (наприклад, псевдодальностей) за всіма НКА, які знаходяться в зоні радіовидимості ККС.

Для цього на ККС одночасно з вимірюванням псевдодальностей до всіх НКА, знаходять їх розраховані значення з використанням даних ефемерід НКА і відомих координат ККС. Результати розрахунків приймають за істинні псевдодальності, тому що їх обчислення проводять за відомими (еталонними) координатами ККС. Різниці істинних і виміряних значень псевдодальностей передають у складі КІ всім споживачам. При цьому відсутні обмеження на вибір алгоритмів функціонування АС, оскільки споживач може вибрати оптимальне для нього сузір’я і кількість НКА, а виміряні в його АС псевдодальності корегуються за допомогою поправок, що віднесені до вибраних НКА.

2.2 Метод відносних вимірювань

У випадках, коли точна геодезична прив’язка ККС неможлива або ускладнена, то диференціальний режим можливо реалізувати шляхом вимірювання відносних координат двох об’єктів навігації.

Нехай на двох рухомих об’єктах, рознесених у просторі, встановлені комплекти апаратури споживача, які за одним і тим же сузір’ям НКА у співпадаючі моменти часу визначають свої геоцентричні координати та . За допомогою каналів зв’язку обох об’єктів ці координати передаються взаємно один одному. На кожному об’єкті розраховуються різниці однакових компонент векторів ті! і п2 та визначається вектор координат одного об’єкта відносно іншого:

де х₂₁ = х₂ – x₁, у₂₁ = у₂ – y₁, z₂₁ = z₂-z₁; т - знак транспонування вектора-стовлчика.

Розрахову ється відстань між об’єктами:

а також кути а, р, у, які визначають напрямок вектора ц2і У просторі:

Отже, при застосуванні метода ВВ, в результаті операції віднімання при формуванні η₂₁ однакові систематичні похибки, зумовлені особливостями поширення радіохвиль в іоносфері і неточністю ефемерідної інформації, вилучаються.

У такому спрощеному вигляді метод відносних вимірювань застосовують рідко, тому що виграш у точності, отриманий при використанні тільки координатної інформації, вимагає суттєвого ускладнення системи. Сучасні високоточні системи ВВ працюють за вищевказаним принципом спільної обробки координатної інформації, але поряд із дальномірними вимірюваннями використовують вимірювання фази носійної частоти сигналів НКА. Це потребує точної частотної і часової синхронізації АС обох об’єктів.

Метод відносних вимірювань ефективний при невеликих взаємних відстанях між двома об’єктами при їх роботі по одному і тому ж сузір’ю НКА.

В окремому випадку ККС може випромінювати сигнал, аналогічний сигналу НКА і тоді ККС називають псевдосупутником або псев- долітом (від англ. Pseudolite: pseudo і satellite). Сигнали псевдолітів можуть бути надто інформативними, наприклад, у випадку розміщення ККС під глісадою, за якою заходить на посадку літак. Використання псевдосупутників дозволяє скорегувати можливо погані геометричні фактори GPS і ГЛОНАСС, якщо вони з’являються. Як критерій оптимального розміщення псевдосупутників використовується мінімум зваженого геометричного фактора WDOP (Weight DOP):

де Г_v I Г_Н - геометричні фактори при визначенні висоті і планових координат, відповідно VDOP і HDOP.

При наявності одного псевдо- супутника отримано зменшені величини максимально можливих Гv з 15,6 до 2,26 і Гн з 7,71 до 2,36, відповідно. У випадку двох псевдосупутників значення Гv досягає 1,66 . Це дало можливість забезпечити посадку літаків в автоматичному режимі за 1-ю категорією ІСАО.

Корегувальна інформація для споживача надходить від функціональних доповнень SBAS та (або) GBAS. Принципова відмінність між цими доповненнями полягає у способах отримання і доставляння корегувальної інформації, а також у розмірах зони дії цих підсистем.

GBAS - локальна підсистема, що функціонує в зоні дії радіусом від 50 км до 2000 км, а SBAS - глобальна підсистема, зона дії якої має радіус більше 2000 км.

На сучасному етапі розвитку найбільше поширення набули проекти широкозонних диференціальних підсистем (ШДПС), регіональних ДПС (РДПС) і локальних ДПС (ЛДПС). Розглянемо принцип будови ШДПС.

3 Контрольно корегувальна станція.

3.1Загальна структура контрольно-корегувальної станції (ККС) .

ККС ДПС ГНСС повинна містити такі пристрої:

- Основний і резервний комплекти ОС для визначення диференціальних поправок, формування коригувальної інформації та передачі її в радіомаяк;

- Основний і резервний комплекти СІК для контролю якості навігаційних полів і формування корегувальної інформації (КІ);

- Контрольну станцію (КС) для забезпечення можливості оперативного контролю стану та управління функціонуванням ККС;

- Апаратуру вибіркового доступу (ВД);

- Передавач радіомаяка для передачі корегувальної інформації споживачам.

На рисунку 3.1 представлений рекомендований склад устаткування ККС і структурно - функціональна схема.

Пояснення щодо окремих елементів структурно-функціональної схеми приведено нижче:

1 Опорна станція(ОС)

ОС використовує еталонний приймач супутникових сигналів і MSK модулятор для формування та передачі повідомлень RTCM. На рисунку 3.1 MSK модулятор розташований у складі апаратури ОС.

ОС може розташовуватися як в безпосередній близькості від радіомаяка, так і на деякому віддаленні від нього. Рекомендується розміщення ОС і станції інтегрального контролю (СІК) в безпосередній близькості від радіомаяка, так як це спрощує взаємодію складових частин ККС і підвищує надійність.

2 Станція інтегрального контролю

СІК приймає диференціальні поправки з контрольної станції і перевіряє їх достовірність. СІК постійно забезпечує зворотний зв'язок з ОС для індикації і контролю її нормального функціонування. При виході коригувальної інформації за допустимі межі формується сигнал тривоги.Найбільш важливими є сигнали тривоги при перевищенні похибки обсервованних координат від еталонних значень понад допустимих меж, встановлених в СІК, а також при відхиленні прийнятих поправок до псевдодальності від розрахованих СІК.

3 Контрольна станція

Контрольна станція приймає інформацію про порушення нормальної роботи диференціальної підсистеми, локалізує місця відмов і формує відповідні коригуючі дії. КС управляє також установкою і зміною параметрів обладнання.

4 Радіомаяк

Радіомаяк (РМК) забезпечує передачу корегувальної інформації, що формується ОС.

5 Лінія передачі даних

ОС і СІК здійснюють обмін даними через порти. СІК повинна мати не менше 3-х портів: для обміну з КС, реєстратором та ОС. ОС повинна мати не менше 3-х портів: для обміну з КС, реєстратором та СІК. Для зв'язку елементів ККС використовуються різні лінії передачі даних.

6 Резервування апаратури

Для забезпечення необхідних експлуатаційних характеристик ККС можуть застосовуватися різні рівні резервування. ОС і радіомаяк завжди повинні мати 100% резервування. ККС повинна мати автономні джерела електроживлення, що забезпечують її працездатність при тимчасовому відключенні зовнішніх джерел.

3.2 Структурна схема антенно-приймального каналу приймача сигналів GPS.

Якщо розглядати структурну схему приймача сигналів GPS\Глонасс, то це є звичайна структурна схема супергетеродинного приймача. Структурна схема супергетеродинного приймача показана на рисунку 3.2.

Рисунок 3.2 – Структурна схема супергетеродинного приймача

До складу РПП входить:

смугового фільтру СФ,

підсилювача НВЧ,

змішувача ЗМ,

гетеродину Г,

підсилювача проміжної частоти ППЧ, що включає кілька каскадів та коректора групового часу затримки КГЧЗ,

демодулятор.

Для підвищення ефективності роботи приймача необхідно забезпечити у вхідному пристрої мінімальне послаблення корисного сигналу й максимально знизити рівень завад. Ці функції виконують СФ та вхідний НВЧ підсилювач, налаштований на робочу частоту.

3.3Структурна схема антенно-передавального каналу сигналів корегувальної інформації для радіомаяку.

Структурна схема передавального каналу сигналів корегувальної інформації є дещо простішою ніж приймальна частина контрольно-корегувальної станції. Вона приведена на Рисунку 3.4.

Рисунок 3.3 – Структурна схема передавального каналу

Дана схема включає в себе блок синтезаторів частоти, являє собою джерело синусоїдальних сигналів з високою стабільністю частоти в потрібному діапазоні частот. Також в цій схемі присутній формувач сигналів, що в нашому випадку є персональна електронна обчислювальна машина.

Також схема містить цифро-аналоговий перетворювач, що перетворює корегувальну інформацію з персонального комп’ютера в аналоговий сигнал, пропорційний значенню цифрового коду.

Модулятор в якому коливання прийнятого сигналу змішуються з коливаннями від допоміжного генератора (гетеродина), в результаті чого формується потрібний сигнал.

Фільтр високих частот фільтрує, а саме залишає лише високі частоти вхідного сигналу, при цьому придушуючи частоти сигналу нижче частоти зрізу, а ступінь придушення залежить від конкретного типу фільтра.

Підсилювач виконує функцію підсилювання корисного сигналу до потрібного значення.

Даний передавач формує корегуюючі сигнали з фазовою модуляцією, що призначена для антени PMK.

Несуча частота таких сигналів складається з двох компонентів , які знаходяться за фазою у квадраті один до одного для зручності їх розділення.

4.Розрахунок підсилювача проміжної частоти сигналу у супутникової радіонавігаційної системи GPS

4.1 Вибір підсилювача проміжної частоти

Схема підсилювача проміжної частоти наведена на рисунку 4.1. Оскільки ширина спектру сигналу Δf=20,46 МГц, а проміжна частота повинна задовільняти умову:

то приймемо:

Для побудови ППЧ була використана сучасна елементна база. Як активний елемент підсилювача застосована ІМС фірми Hittite HMC476SC70.

Контрольно -корегувальна станція 📙 Курсовая → 🆔 109560