Креативність як чинник успішної навчальної діяльності студентів

5

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Філософський факультет

Кафедра психології

КРЕАТИВНІСТЬ ЯК ЧИННИК УСПІШНОЇ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СТУДЕНТІВ

Курсова робота

Виконала:

студентка 3 курсу психологічного відділення

філософського факультету

стаціонарної форми навчання

Бута Ірина Василівна

Науковий керівник:

канд. психол. наук,

доц. Левус Н. І.

Львів – 2011

ВСТУП

Темою даної курсової роботи є «Креативність як чинник успішної навчальної діяльності студентів». Центральним питанням роботи, над якими ми працювали, і відповідь на яке намагались дістати за допомогою опрацювання теоретичного матеріалу та проведення дослідження, є питання про роль чинника рівня креативності в успішній навчальній діяльності.

Актуальність. Дана тема має важливе значення як для теорії психології, так і для практики. А також і для кожної особистості, яка цікавиться своєю особистістю, зацікавлена у саморозвитку та прагне самовдосконалення шляхом глибшого пізнання самого себе. Якщо ж брати до уваги саме вагомість даного дослідження для поповнення теоретичного матеріалу психології як науки, то аспект розгляду креативності в структурі успішності навчального процесу є мало досліджений в психології (як теоретично так і практично).

Креативність – це широка характеристика діяльності, яка на даному  розвитку психології визначається не лише здібністю до творчості, але і комплексом інших психічних властивостей: емоційною рухливістю, мотивацією, емпатією, певним інтелектуальним рівнем, комунікативними якостями, певним сприйняттям і т. п.

Новий погляд на креативність як чинник навчальної успішності особливо цікавим, на нашу думку, буде для людей, що хотіли б дізнатися більше про себе, про свої індивідуальні особливості, природу цих особливостей; для людей, які прагнуть виявити та в подальшому скорегувати певні недоліки своєї особистості, або ж навпаки – виявити свої сильні сторони та підвищити рівень їхнього розвитку. Тобто наша робота може стати підґрунтям щодо поштовху до самовдосконалення.

Об’єкт дослідження: креативність.

Предмет дослідження: креативність як чинник успішної навчальної діяльності студентів.

Мета: емпірично визначити основні критерії та характеристики креативності студентів з різною навчальною успішністю, їхнє співвідношення та характер взаємозв’язків; виявлення впливу креативності на навчальну успішність студентів.

Завдання:

- проаналізувати з використаних літературних джерел поняття «креативність», «мотивація творчої діяльності», «навчальна успішності» ;

- проаналізувати креативність як діяльнісну характеристику, її параметри, компоненти, мотивацію творчої поведінки;

- визначити основні критерії та характеристики  креативності;

- дослідити основні критерії та характеристики креативності студентів з різною навчальною успішністю;

- визначити співвідношення та характер взаємозв’язків основних критеріїв креативності студентів з їхньою навчальною успішністю .

Гіпотези:

Гіпотеза 1: ми припускаємо, що когнітивна гнучкість мислення є прямопропорційною до рівня навчальної успішності (пластичність мислення, легкість і швидкість переходу від одного виду діяльності до іншого дають можливість студентам засвоювати велику кількість різноманітного матеріалу в обмежений час, тим самим сприяючи підвищенню навчальної успішності).

Гіпотеза 2: ми припускаємо, що показники креативності (оригінальність, точність, деталізація, продуктивність та гнучкість) позитивно корелюють з рівнем навчавльної успішності.

Група досліджуваних.

Дослідження проводилось із студентами Львівського нацонального університету імені Івана Франка. Група досліджуваних складається із 40 осіб. Вік досліджуваних від 17 до 22 років.

Методи дослідження:

Були використані наступні методики:

-         Батарея тестів креативності П. Торренса

-         Методика визначення коефіцієнта когнітивної гнучкості Лачинса

-         Методика діагностики структури навчальної мотивації

Розділ 1

ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА ДОСЛІДЖЕННЯ КРЕАТИВНОСТІ ЯК ЧИННИКА УСПІШНОЇ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СТУДЕНТІВ

1.1. Креативність як особистісна характеристика

1.1.1. Поняття креативності

Одні автори стверджують, що креативність слід визначити як здібність до вирішення завдань (Cattell, 1971; Klahr & Simon, 1999). Згідно з цим визначенням, креативність – риса особистості (Mackinnon,1999). Відповідно, частина людей володіє нею, а інша – ні. Треті пропонують визначення, пов’язане із здатністю генерувати ідеї (Gilford, 1967). Але воно виключає з ряду креативних тих людей, які, хоча самі не досягли успіху в цьому процесі, здатні розпізнати творчу думку або продукт. Деякі автор вважають, що у визначення необхідно включити здатність розпізнавати креативні ідеї (Tyler, 1978).

Представники гуманістичної психології:

А. Адлер пропонував розглядати креативність «Я» у свободі вибору між альтернативними життєвими стилями і цілями. Хоча цілі можуть ініціюватися спадковістю і культурними чинниками, кінець кінцем, мета виникає все ж завдяки креативній силі індивідуальності. [1] А. Маслоу вважав, що завдяки самоактуалізації особистість проявляє інтегрованість і долає розщепленість. Завдяки епізодам самоактуалізації особистість стає більш відкритою для суспільства, досконалішою, спонтанною, гумористичнішою, трансцендентною і незалежною від нижчих потреб. Креативність є однією з важливих характеристик самоактуалізації. Маслоу розуміє креативність як якість, що може бути застосована у будь-якому завданні життя. Згідно з ним, креативність – якість, з народження властива всім, але яка втрачається більшістю під впливом середовища. [29]

А. Маслоу вважає, що інтелектуальна обдарованість виступає в якості необхідної, але недостатньої умови для прояву креативності. Головну роль у детермінації креативної поведінки, на думку А. Маслоу, грають мотивації, цінності, особистісні риси. До основних рис творчої особистості відносять когнітивну обдарованість, чутливість до проблем, незалежність думок.

Представники психоаналізу:

К. Г. Юнг вважав, що в основі творчості лежить процес індивідуалізації, тобто поступового виділення індивідуальної свідомості з колективного несвідомого. [25]

Зігмунд Фройд вважав, що в основі креативності і одним з джерел художньої творчості лежить і є процес сублімації, при якій виключно стльному сексуальному збудженню, витікаю чому від джерел сексуальності, відкривається визід і вживання у інших областях, а саме у творчості. [21]

Е. Фромм трактує поняття креативність, як здатність дивуватися і пізнавати, уміння знаходити рішення у нестандартних ситуаціях, націленість на відкриття нового і здібність до глибокого усвідомлення свого досвіду. [11]

Представники когнітивної психології:

Е. Торренс під креативністю розуміє здібність до загостреного сприйняття недоліків, пропусків у знаннях, чуйність до дисгармонії [32]

Дж. Гілфорд розробляючи свою модель інтелекту, виділив два типи мислення: конвергентне і дивергентне. Мислення першого типу називають «інтелектуальним», воно прив’язане з вирішенням завдань, що мають єдино правильну відповідь. Мислення другого типу – дивергентне називають «креативним». Воно служить засобом породження оригінальних творчих ідей. Воно допускає існування декількох правильних відповідей на одне і те ж питання. [9]

Поняття «креативність» найчастіше пов’язується з поняттям творчість і розглядається як особистісна характеристика.

Л. С. Виготський розглядає особистість як інтегроване утворення. Розвиток особистості відбувається впродовж життя людини і одним із найважливіших критеріїв особистості є творчість, оскільки в процесі життя розвивається уява як внутрішній механізм, що забезпечує прояв творчості. Креативність – характеристика особистості, що свідчить про здібності до творчості.

С. Л. Рубінштейн розуміє творчість як діяльність «творити щось нове, оригінальне, що до того входить не  лише в історію розвитку самого творця, але й в історію розвитку науки, мистецтва і так далі». [17]

Я. А. Пономарьов відзначає, що до повноцінної творчої діяльності здатна лише людина, що володіє розвиненим внутрішнім планом дій, що дозволяє їй асимілювати потрібним чином суму спеціальних знань у тій чи іншій області діяльності, необхідної для її подальшого розвитку, а також мати особистісні якості, без яких неможлива справжня творчість. [16]

Я. А. Пономарьов, застосовуючи системний підхід до вивчення творчості, сформулював важливий принцип формування, розвитку і реалізації творчих здібностей – закон ЕРС (етапи, рівні, ступені): у розвиненому психологічному механізмі поведінки етапи його розвитку, трансформуючись, перетворюються на структурні рівні його організації і виступають як функціональні ступені вирішення творчих завдань. Системний чинник тут – здатність діяти подумки, що визначається високим рівнем розвитку внутрішнього плану дій. Основна особливість центральної ланки психологічного механізму творчості – єдність інтуїтивного та логічного. Функція інтуїтивного (несвідомого) – творення нового, функція логічного (раціонального, рефлексивного) – його виявлення.

Із здібністю до творчості на думку Я. А. Пономарьова, пов’язано дві особистісні якості – інтенсивність пошукової мотивації і чутливість до «побічних» продуктів діяльності. Тобто суть креативності є інтелектуальною активністю і чутливістю, (сензитивністю) до побічних продуктів своєї діяльності. Творча людина бачить побічні результати, які є творінням нового, а нетворча бачить лише доцільні результати, проходячи мимо новизни.

Таким чином, теорія творчості Я. А. Пономарьова дозволяє виділити наступні важливі якості, які сприяють процесу творчості, а значить, і становленню креативності людини.

Психологічна гнучкість дозволяє легко взаємодіяти раціональному та інтуїтивному аспектам психіки людини, що дає можливість реалізації цілісності психологічного механізму творчості.

Сила творчої мотивації підтримує завзятість людини у пошуку нового у досить невизначеній, тобто психологічно фруструючій ситуації. Ця мотивація утримує людину від поспішного виходу з творчої ситуації або відходу у зону конкретності, визначеності.

Широта і глибина усвідомлення людиною різноманітних наочних, соціокультурних та інших контекстів дозволяє їй пізнати «побічні» інноваційні продукти свого творчого пошуку.

Вченими виділяються наступні основні чинники, що забезпечують творчу активність людини:

-         креативність;

-         творчий потенціал;

-         інтелектуальна активність (Д. Б. Богоявленская);

-         надситуативна активність (С. А. Петровский).

Креативність – це «сукупність тих особливостей психіки,  які забезпечують продуктивні перетворення у діяльності особистості». [13] Ознаки креативності, що визначаються більшістю авторів : наявність інтелектуальної творчої ініціативи, своєрідна відвертість досвіду, чутливість до нового, уміння бачити і ставити проблеми та ін.

Творчий  потенціал – це «не лише здібність до створення нового в науці або мистецтві, але і нестандартне відношення до себе, своєї праці, спілкування, взаємодії з іншими людьми, вирішення найрізноманітніших проблемних ситуацій». [6]

В. А. Петровський для характеристики механізму творчої активності ввів принцип надситуативної активності. Він постулював здатність суб'єкта підніматися над рівнем вимог ситуації, ставити цілі, надлишкові з точки зору вихідного завдання. За допомогою цього суб'єкт долає зовнішні і внутрішні обмеження діяльності. Таким чином, творча активність розуміється В. А. Петровським як надлишкова, по відношенню до стимулу, діяльність, яка характеризується самостійністю вибору об'єкту мислення, виходом за межі завдання, перетворенням завдання і стимулу, тобто творчість є не стимульованою ззовні перетворюючою і пошуковою активністю.

Д. Б. Богоявленська також визначає креативність як ситуативно нестимулючу активність, що виявляється у прагненні вийти за межі заданої проблеми. Вона стверджує, що креативний тип особистості властивий всім новаторам незалежно від виду діяльності. Нею пропонується в якості системоутворюючого чинника творчості інтелектуальна активність, яка розглядається як інтегральне утворення, властивість цілісної особистості, що відображає процесуальну взаємодію інтелектуальних і мотиваційних компонентів системи у їх єдності і забезпечує здатність особистості до продуктивної діяльності, що ситуативно не стимулюється. [3]

У емпіричних дослідженнях прояву творчої активності (Єрмолаєва - Томіна) була виявлена вибірковість її прояву залежно від форм, вмісту завдання, від його важкості і провокації на самостійність рішення.

При спробі виділити “креативогенні” риси характеру, порівнюючи дві групи з високим і низьким рівнями творчої активності, виявилось, що перша група показала значно вищу варіативність і неповторність у поєднанні індивідуальних особистісних якостей, ніж друга. При дослідженні когнітивних процесів обох груп досліджуваних була виявлена вища перцептивна активність у особистостей з вищою творчою активністю.

Оптимальним для розвитку творчого мислення є, з одного боку, конкретність і повнота сприйняття, а з іншого – бачення можливих трансформацій об'єкту і внесення творчого початку  у сам акт сприйняття. У результаті комплексних досліджень не вдалося виявити «генеральний» чинник, що визначає міру творчої активності

Таким чином, прояв творчої активності людини не пов'язаний з соціальними умовами її виховання, не має жорстокої психофізіологічної детермінації і не відображається у типовості особистісних проявів. Єдиними загальними межами творчо активних людей є яскраво виражена індивідуальність та емоційна гнучкість.

1.1.2. Параметри креативності

Дж. Гілфорд виділив шість параметрів креативності:

1) здібність до виявлення і постановки проблем;

2) здібність до генерування великого числа ідей;

3) гнучкість – здібність до продукування різних ідей;

4) оригінальність – здатність відповідати нестандартно;

5) здатність удосконалювати об’єкт, додаючи деталі;

6) здатність вирішувати проблеми, тобто здібність до аналізу і синтезу [9]

Е. Торренс, вивчаючи особливості обдарованих людей, показав, що вони найчастіше схильні до дивергентного мислення, оскільки швидше вирішують завдання з безліччю варіантів відповідей.

Торренс, автор «теорії інтелектуального порогу» , вважає, що інтелект і креативність утворюють єдиний чинник, тому інтелект забезпечує певний, базовий рівень креативності, але не є єдиним визначальним чинником розвитку креативності. [32]

При цьому Е. Торренс пропонує « теорію інтелектуального порогу», де говориться, що якщо IQ нижче 115 – 120, то інтелект і креативність утворюють єдиний чинник, а при IQ вище 120 творча здатність стає незалежною величиною.

Г. Айзенк і Д. Векслер також розділяють цю точку зору взаємозв’язку півня розвитку інтелекту і креативності.

Джон Гален розглядає креативність у зв’язку з обдарованістю. Він вважає, що однією з сфер обдарованості є креативність. [11]

1.1.3. Біологічний компонент креативності

Дослідники вважають,  що креативність пов'язана з активністю префронтальної кори правої півкулі, яка відповідальна за нашу здібність до цілісного бачення і маніпулювання образами (Dozier, 1998). Остання дозволяє нам оцінювати порядок подій, будову предметів, а також комбінувати їх новими способами. Вже у ранньому віці діти люблять прикріплювати голову однієї тварини до тулуба іншої або кінцівки одної до іншої.  Діти часто малюють не для того, щоб зберегти реальність, а намагаючись з'ясувати, що вийде, якщо по-новому скомпонувати відомі предмети.

Креативність пов’язана із позитивним афектом. Передбачається, що його причиною є підвищення рівня дофаміну, що підсилює у поясній звивині когнітивну гнучкість і полегшує вибір різних когнітивних позицій. Це дозволяє людині поглянути на ситуацію з різних точок зору (Ashby, Isen& Turken,1999).

Творчість часто розглядають як ігрову діяльність, при якій ми дозволяємо собі створити новий порядок або нове поєднання різних речей. Вчені, що досліджують цю проблему, відзначають, що творчі люди часто поводяться як діти. Вони, мабуть, володіють свого роду відкритістю (De Bono, 1970).

Один із головних чинників креативності – мотивація. Тому до творчості здібний всякий, хто готовий використовувати ресурси, необхідні для цього. Творчість розглядають як один із видів захопленості. Це досвід, що дає відчуття радості і щастя (Csikszentmihalyi,1997). Однією з перешкод на шляху до творчості є відчуття тривоги і загрози. Важко бути творчим, коли твоє життя наражається на небезпеку або твоя гідність зазнає приниження.

1.1.4. Когнітивний компонент креативності

Едвард Де Боно присвятив немало робіт питанням креативності. Він вважає, що в ході еволюції розвивалися здібності до вичленення передбаченого і постійного. Досліджуючи навколишній світ, індивід повязує різні елементи стимулу, що впливає на нього. Це дозволяє яформувати образ останнього, навіть якщо в наявності є всього лише один елемент.

Проблема, за твердженням Де Боно, полягає в тому, що якщо ми розглядаємо елементи лише як частину чогось загального, нам важко скласти їх якимсь новим, оригінальним способом.

Елен Лангер (Ellen Langer,1989) міркує приблизно так само, коли пояснює недолік креативності. Вона стверджує, що наші дії стають звичними автоматичними і неусвідомленими, а поведінка – несвідомою, неосмисленою. Як і Де Боно, вона визнає адаптивну роль виконання дій, коли немає активного роздуму про них. Це також дозволяє нашому розуму зосередитись на інших завданнях. Проте зворотною сторною глибоко укорінених звичок виявляється те, що вони починають керувати нашою поведінкою.

Ленгер переконана, що людина може поводитися осмислено з власної волі. У цьому вона згодна з Де боно, який вважає, що люди можуть навчитися бути креативними. Доя цього їм потрібна мотивація, а також комплекс прийомів, що допомагають відшукати нові альтернативи. На думку Ленгер, це означає придбання здатності знаходити невідомі відмінності і створювати нові категорії. Згідно Де Боно, так виникає здатність знаходити нові поєднання елементів або розглядати їх з несподіваних точок зору.

За результатами емпіричного дослілдждення креативності В. К. Козленка у мисленні креативних осіб переважають такі складові креативності як біглість, гнучкість та оригінальність. На креативність сприятливо діють такі чинники як радість, пристрасність, прилив стенічних емоцій, прагнення до домінування, ризику, тяжіння до незалежності, порушення порядку, зняття почуття страху, фрустрації. Креативність – одна з провідних життєвих потрею особистості у перетворенні дійсності. [13]

М. Боден виділив малу і велику креативність. Мала або «особистісна» креативність відноситься до буденного життя і до звичайних ситуаційю. Велика або «історична» креативність навпаки має справу з досягненнями, які зробили великий вплив на культуру і суспільство, наприклад, творчі досягнення Моцар та і Ейнштейна (Boden M. The creative mind: Myths and mechanisms. – N. Y. : Basic Books,1992). [28]

1.1.5. Мотивація творчої поведінки

Ще більш різноманітніше розуміння мотивації, що лежить в основі творчої поведінки. З. Фрейд як джерело творчості виділяє сублімацію статевого потягу на іншу сферу [20], А. Адлер – компенсацію комплексу недостатності [26], К. Юнг – прояв колективного несвідомого [25],

Р. Ассаджолі – прагнення до «ідеального Я» [4], А. Маслоу – потреба у само актуалізації [29], Г. Олпорт – мотивацію особистісного росту [27] та інші.

І. Мейерсон трактує творчу особистість як квінтесенцію вищих властивостей особистості, постійною і найважливішою потребою якої є необхідність виразити власну концепцію навколишнього світу і свою концепцію людини. Із його точки зору, ведучі мотиви творчої діяльності людина набуває ззовні – із найрізноманітніших продуктів творчості попередніх поколінь, з культурного досвіду людства. [30]

Виходячи з досліджень в області психології творчості, у творчій активності людини виділяються два аспекти: операційний (креативність, творчі здібності і так далі) і ціннісний (життєва позиція, соціальна відповідальність і так далі), при чому другий аспект має вирішальне значення для творчої поведінки. Стверджується висока роль світогляду людини у становленні її як творця: «Якщо інтелектуальна обдарованість не впливає безпосередньо на творчі успіхи людини, якщо в ході розвитку креативності формування певної мотивації і особистісних рис передує творчим проявам, то можна зробити висновок про особливий тип особистості – «Людина творча» [11]

1.2. Навчальна успішність

Навчальна успішність студентів обумовлюється взаємодією двох провідних системоутворюючих факторів – спрямованістю особистості та індивідуальним стилем діяльності.

Навчальна успішність студента тісно повязана  з мірою структурованості та інтегрованості його особистості. Рівень навчальної успішності обумовлюється єдністю особистісних та діяльнісних характеристик.

Успішна діяльність гарантується у тому випадку, коли поведінка людини, її дії, вчинки узгоджуються з її особистими особливостями й дозволяють оптимальним способом досягти бажаного результату.

Успішність людини залежить від ступеню інтегрованості звязків між параметрами особистості як субєкта діяльності, їхньої єдності, а також міри структурованості кожного особистісного утворення й всієї системи в цілому.

Знаючи психологічні детермінанти навчальної успішності, можна вести цілеспрямовану роботу зі створення таких умов навчальної діяльності, які б стимулювали в студентів розвиток необхідних якостей, зокрема і креативності.

1.2.1. Психологічні детермінанти навчальної успішності

До психологічних детермінант успішності навчальної діяльності можна віднести наступні:

- потреба у досягненнях;

- спрямованість на справу;

- регулярність у навчанні;

- інтернальність особистісного контролю;

- самоконтроль;

- організованість;

- самостійність;

- самооцінка;

- незалежність;

- енергійність;

- соціальна сміливість;

- професійний мотив;

- креативність;

- гнучкість мислення;

- мотивація навчальної діяльності;

- особистісна зацікавленість в діяльності.

1.2.2. Мотивація навчальної діяльності

Навчальна діяльність завжди полімотивована. В системі навчальних мотивів переплітаються зовнішні і внутрішні мотиви. До внутрішніх мотивів відносяться такі, як власний розвиток в процесі навчання; дія разом з іншими і для інших; пізнання нового й невідомого. Такі мотиви, як розуміння необхідності навчання для подальшого життя, процес навчання як можливість спілкування, одобрення оточуючих є досить природніми та корисними в навчальному процесі хоча їх вже не можна віднести повністю до внутрішніх форм навчальної мотивації.

Учні мотивовані на невдачу у випадку простих і добре засвоєних навиків працюють швидше і їх результати знижуються повільніше, ніж у мотивованих на успіх. При виконанні завдань проблемного характеру, що потребують продуктивного мислення, ці ж особи погіршують свою роботу в умовах дефіциту часу, а у мотивованих на успіх вона ж ,навпаки, - покращується. [25]

1.3. Креативність як чинник успішності навчальної діяльності

У якості критеріїв креативності розглядається комплекс певних властивостей інтелектуальної діяльності: 1) швидкість (кількість ідей, що виникають в одиницю часу); 2) оригінальність (здатність робити "рідкісні" ідеї); 3) сприйнятливість (чутливість до незвичайних деталей, протиріч і невизначеності); 4) метафоричність (готовність працювати у фантастичному, "неможливому" контексті, схильність [26].

Особливий інтерес представляє зіставлення показників творчих здатностей учнів з їхньою успішністю. Психологічним механізмом, що забезпечує реалізацію творчого потенціалу в навчальній діяльності є домінування пізнавальних потреб у порівнянні з іншими типами мотивації. Це виражається у формі дослідницької, пошукової активності й виявляється у більш високій сензитивності до новизни стимулу, новизні ситуації, виявленню нового у звичайному. Реалізація дослідницької активності забезпечує учню мимовільне відкриття світу, перетворення невідомого у відоме, творче породження образів, що завершується придбанням знання [14]