Кредитоспроможности пидприемства

Зміст

ВСТУП

Однією з найважливіших стратегічних цілей реструктуризації української  банківської системи є створення  умов для розвитку кредитування банками інвестиційних проектів у реальному секторі економіки. Спостерігається явна тенденція повороту всієї банківської системи до вирішення завдань підйому виробництва. А це означає, що, крім традиційних банківських кредитів підприємствам на поповнення оборотних коштів, банкам доведеться освоювати довгострокове, за українськими мірками, кредитування інвестиційних проектів.

Але перш ніж ухвалити рішення про  надання інвестиційного кредиту  підприємству банк повинен оцінити  кредитоспроможність клієнта (рис. 3.6). Виникає відразу дві проблеми. По-перше, банк повинен створити відповідний внутрішній механізм кредитування підприємств і налагодити технологію кредитування проектів, яка б відрізнялася від технології видачі короткострокових кредитів. По-друге, визначити кредитоспроможність підприємства для видачі довгострокового кредиту, який піде не на безпосереднє виробництво продукції, а на розвиток основних фондів підприємства.

Методи оцінювання кредитоспроможності  підприємства-позичальника давно існують, і українські банки застосовують їх на практиці, хоч і з різною ефективністю. Проблема застосування методик полягає в тому, що жодна з методик, основних методів оцінювання кредитоспроможності підприємств, що застосовуються в цей час українськими комерційними банками, не годиться для визначення істинної здатності підприємств повернути довгострокові кредити.

За кредитуванням необхідно  вміти прогнозувати майбутній стан підприємства, тобто враховувати  можливу динаміку його фінансового  становища на тривалий період.

Якщо кредитоспроможність позичальника визначається, головним чином, його поточним фінансовим становищем, то виникає завдання, як достовірно визначити фінансове становище підприємства через рік, два або більше після того, коли закінчиться термін реалізації проекту. Треба вирішити його так, щоб отриманий результат був достатньо вірогідний для прийняття банком рішення. За основу методичного підходу до вирішення даного завдання можна взяти певні об’єктивні положення.

По-перше, нині фінансове становище  будь-якого підприємства може бути вигідно визначене — лише б було надано інформацію й вистачило кваліфікації фахівцям, які її оцінюють. Отже, можна визначити й поточну кредитоспроможність підприємства для оцінки можливості погашення короткострокового кредиту.

По-друге, є можливість достовірно визначити всі основні внутрішні ризики, які існують на підприємстві й пов’язані з його можливістю успішно реалізувати проект. Це ризики, що виникають унаслідок низької ефективності системи управління підприємством; неефективного маркетингу; недостатньої конкурентоспроможності продукції; незавершеної структури або слабкості виробничого потенціалу підприємства; можливого погіршення якості фінансового менеджменту. Правові ризики, пов’язані в основному з якістю організації договірної діяльності, діючи окремо або в сукупності, впливають на інвестиційну привабливість та кредитоспроможність підприємства.

По-третє, оцінка поточної кредитоспроможності  в теперішній час і система  ризиків, яка об’єктивно існує, фактично ще ніби вихідна точка в системі  координат, у якій і буде рухатися підприємство від початку реалізації проекту аж до його завершення.

По-четверте, інвестиційний проект містить конкретний набір параметрів, яких повинне буде додержуватися  підприємство в процесі його реалізації. А те, як воно має намір їх досягнути, рухаючись із сьогоднішньої вихідної точки в системі координат, має бути відображене в бізнес-плані реалізації проекту, що надається підприємством банку.

По-п’яте, банк має можливість не тільки проаналізувати бізнес-план, але й  зробити самостійне обстеження підприємства, щоб перевірити достовірність відомостей, що містяться в представленому бізнес-плані.

По-шосте, результати аналізу бізнес-плану  реалізації проекту й обстеження підприємства-позичальника, зокрема його програми, мають відбиватися на змісті прав і обов’язків сторін у договорі (або сукупності договорів) про надання кредиту.

Ураховуючи ці шість положень, можна  запропонувати основу для розроблення  методичного підходу визначення кредитоспроможності.

Під час вирішення даного завдання працівникам банку доцільно відштовхуватися у своєму аналізі від об’єктивно оціненого поточного стану підприємства, що має намір реалізувати проект. Зокрема, дійсне фінансове становище — це серйозний фактор, від аналізу й оцінки якого й потрібно рухатися.

Якщо воно, на думку банкірів, сьогодні стійке, наприклад, поточна кредитоспроможність  позичальника належить до I або II класу, то доцільно визначати інвестиційну кредитоспроможність позичальника; якщо ж незадовільне (V клас кредитоспроможності), то ніякі запевнення керівників підприємства «про тимчасовий характер ускладнень» не повинні враховуватися. Вони мають спочатку налагодити управління фінансами у своєму господарстві, а лише потім звертатися за кредитом. Багато сучасних керівників українських підприємств, які раніше отримували безповоротне фінансування від держави, готові й зараз брати кошти на будь-яких умовах, не думаючи, що буде потім. Такі підприємства банки взагалі не повинні розглядати як серйозних позичальників.

На сьогодні національний товаровиробник, перебуваючи у скрутному становищі, накопичує реальний валовий внутрішній продукт (обсяги якого залишаються на мізерному рівні порівняно з загальнодержавними), і все гостріше відчуває потребу у додаткових фінансових ресурсах для розв’язання питань розширеного відтворення.

 Відповідно і банківська  система, відчуваючи потребу підприємств-товаровиробників, що почали збільшувати обсяги  виробництва в додаткових фінансових  ресурсах, збільшує обсяги кредитних  надходжень у економіку України.  У таких умовах особливої актуальності набирає питання точного визначення кредитоспроможності підприємств-позичальників, розробки оптимальних методик відображення кредитоспроможності та покращення методів її оцінки.

 Мета курсової роботи – дослідження і вивчення проблеми забезпечення кредитоспроможності вітчизняних підприємств як позичальників, виявлення можливостей впровадження на основі здійснених розрахунків та шляхів її підвищення.

Для досягнення цієї мети необхідно  вирішити такі завдання:

- надати характеристику сутності кредитоздатності підприємства;

- розглянути методи оцінки кредитоспроможності  підприємства;

- здійснити аналіз фінансового  стану підприємства з позицій  забезпечення його кредитоздатності;

- обґрунтувати напрями забезпечення  кредитоспроможності ДП „ROSHEN” у плановому періоді.

Предметом дослідження є методи оцінки кредитоспроможності підприємства – ДП „ROSHEN”.

Об’єктом дослідження є фінансово-господарська діяльність підприємства, що визначає рівень його кредитоспроможності.

Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та пропозицій, списку використаної літератури та додатків.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

1.1. Сутність кредитоспроможності підприємства

Кредитоспроможність – це одна з  умов виникнення і здійснення кредитних відносин, що виникають між банком (кредитором) і суб'єктом підприємництва (позичальником) із приводу надання кредитором позички позичальнику в грошовій формі на умовах повернення у певний строк і, звичайно, зі сплатою процента. При цьому власником переданих позичальнику коштів залишається банк, і його не може не хвилювати доля цих коштів.

Кредитна послуга, яка є продуктом  банку, в будь-якому випадку здійснюється з метою отримання доходу, і  в кожній кредитній угоді для  банку присутній елемент ризику, бо завжди існує ймовірність не повернення кредиту позичальником із різних причин, несплати процентів за позичкою, порушення строку погашення заборгованості. Наявність кредитного ризику залежить від багатьох суб'єктивних і об'єктивних факторів, зокрема кадровий потенціал клієнта, результати його діяльності, ступінь надійності потенційного позичальника з точки зору виконання своїх зобов'язань перед кредитором, рентабельність кредитованого заходу (проекту) і т.д.

Звідси випливає таке визначення: кредитоспроможність - це наявність у потенційного позичальника передумов (умов) для отримання кредитів, своєчасної сплати процентів за користування ними і погашення основного кредитного боргу в установлені строки. Оцінка кредитоспроможності необхідна для прийняття рішення про видачу кредиту і обґрунтування його погашення, а це означає, що діяльність клієнта й особисті його якості повинні всебічно аналізуватися.

Кредитоспроможність — наявність у потенційного позичальника передумов для отримання кредиту і здатність повернути його. Інакше кажучи — це здатність підприємства в повному обсязі й у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями. Кредитоспроможність позичальника визначається показниками, що характеризують його акуратність при розрахунках за раніше отриманими кредитами, його поточне фінансове становище, спроможність у разі необхідності мобілізувати кошти з різних джерел, забезпечити оперативну трансформацію активів у грошові кошти.

В умовах ринкової системи господарювання, коли підприємства набувають самостійності і при цьому несуть повну відповідальність за результати господарської діяльності перед їх засновниками, кредиторами, найманими працівниками та банком, виключно велика роль належить збереженню фінансової стійкості підприємства та оцінці його платоспроможності і кредитоспроможності.

Слід зазначити, що кредитоспроможність  підприємства-позичальника характеризує здатність погашати позикову заборгованість і є більш вузьким поняттям, аніж його платоспроможність, яке характеризує можливість підприємства погасити всі види заборгованості.

Кредитні відносини, що виникають  між суб'єктами господарювання, слід розглядати як динамічну, складну категорію, характер якої змінюється під впливом  суб'єктивних і об'єктивних факторів, зумовлених фінансовою політикою держави, и фінансово-кредитних інститутів, фінансовим станом суб'єктів господарювання тощо. Процеси інтеграції і відкритості економіки розвинутих держав світу, що набули розвитку в останні десятиліття, наростаюча обмеженість у матеріальних і грошових ресурсах не тільки підвищують роль кредиту в міжнародних економічних відносинах, а й вимагають розроблення безпечних механізмів повернення позичених товарних, матеріально-сировинних або грошових ресурсів.

Саме останній аспект набуває особливої актуальності і стає предметом досліджень багатьох учених-економістів та фахівців-практиків.

Кредитні відносини виникають  між суб'єктами господарювання з  приводу перерозподілу вартості на засадах повернення, платності, строковості.

Виділяючи кредитоспроможність як важливий критерій у формуванні кредитних відносин між кредитодавцем і позичальником, слід констатувати, що в економічній теорії немає чітких положень щодо його кількісного виміру.

Тому в практичній діяльності кредитодавці і позичальники використовують різні методичні підходи до оцінювання кредитоспроможності, що призводить до незіставності результатів оцінки.

1.2. Теоретичні підходи до оцінки кредитоспроможності підприємства

 Сучасний етап становлення  економіки України супроводжуються кардинальними змінами в кредитній сфері. У результаті чого зростає роль і ускладнюється вплив кредиту на процес відтворення і розвитку економіки, що потребує перегляду низки важливих теоретичних положень у кредитних відносинах, додаткової розробки та глибшого осмислення цього складного питання. Висока ж ризиковість банківських (головним чином кредитних) операцій пов’язана з умовами та результатами діяльності його клієнтів. Фінансова стійкість банку залежить від кваліфікованого відбору клієнтів. Найважливішим засобом такого відбору є якісна оцінка кредитоспроможності.

Отже, у системі кредитних відносин банку дуже важливо правильно  та об’єктивно оцінити кредитоспроможність  позичальника. Достовірність оцінки істотно впливає як на результати конкретних угод, так і на ефективність кредитної діяльності банку загалом. Точність оцінки важлива і для позичальника, адже від неї залежить рішення про надання кредиту та про можливий його обсяг.

 Питання якісної оцінки кредитоспроможності  позичальника є актуальними для банківської системи України і тому їм приділяється багато уваги з боку аналітиків у сучасних фінансово-економічних публікаціях. Зокрема, значний внесок у розробку цього питання зробили такі сучасні закордонні економісти: Е. Брігхем, Л. Гапенські, П. С. Роуз, Дж. Сінкі.

Крім того, дослідженню кредитоспроможності  позичальників присвячено багато праць  вітчизняних науковців, таких як: Н. Тарасенко, В. Вітлинський та О. Пернарівський, Я. Чайковський, О. Терещенко, В. Галасюк, А. Мороз. Заслуговують на увагу також доробки російських економістів: О. І. Лаврушина, Д. А. Єндовицького, І. В. Бочарової, В. Н. Єдронової, С. Ю. Хасянової.

Аналіз робіт перелічених науковців  дозволяє зробити висновки про те, що в науковій літературі ще недостатньо  висвітлені питання щодо ролі якісної оцінки кредитоспроможності позичальника у зменшенні кредитних ризиків банку.

Національний банк України також  приділяє велику увагу цьому питанню, що знайшло своє відображення в Положенні  НБУ «Про порядок формування і  використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків».

Проблему оцінки кредитоспроможності  позичальника і сам термін «кредитоспроможність»  вивчали і розробляли в різні  часи. Питання кредитоспроможності  були досить актуальні і висвітлювались в економічній літературі дореволюційного періоду і в працях економістів 20-х років XX століття.

У період непу економісти під кредитоспроможністю  розуміли, з точки зору позичальника, здатність до здійснення кредитної  операції,можливість своєчасного повернення отриманої позики; з позиції банку – правильне визначення розміру допустимого кредиту.

Фактично поняття кредитоспроможності  з’явилося в економічній літературі знову в 1986–1990 роках, коли в економічних  журналах було опубліковано наукові  статті та публікації, присвячені цій темі. Це пояснюється тим, що кредитний механізм держави був зорієнтований на кредитомісткість, а не на кредитоспроможність.

З переходом до ринкових відносин та прийняттям нового банківського законодавства  однією з найважливіших проблем організації кредитних відносин є оцінка банком кредитоспроможності підприємств, зокрема їх фінансового стану. Це пояснюється тим, що в умовах реорганізації банківської системи, переходу банків на госпрозрахунок, посилення ролі кредиту, з появою нових форм власності – збільшився ризик неповернення кредитів. Усе це потребує оцінки кредитоспроможності при укладенні кредитних угод, вирішенні питання про можливість та умови видачі кредиту.

Отже, зміни, що відбуваються в сучасній економіці, привернули увагу до необхідності оцінки кредитоспроможності підприємств і, перш за все, визначимося з терміном «кредитоспроможність». Серед учених немає єдиної думки щодо визначення сутності цього поняття. Існують різні підходи до визначення категорії «кредитоспроможність», що базуються на певних критеріях, які формують сутність кредитоспромож-ності. До них належать: платоспроможність, дієздатність і правоздатність позичальника при здійсненні кредитної операції, ділова репутація, наявність забезпечення кредиту, здатність позичальника генерувати грошові потоки. Проаналізувавши близько двадцяти визначень поняття «кредитоспроможність», можемо згрупувати їх за певними класифікаційними ознаками у групи. В табл. 1.1 представлено по одному визначенню кожної зі шести груп, сформованих за першою класифікаційною ознакою.

Розглянемо основні їх відмінності. Так, у першій з них кредитоспроможність  пояснюється як «спроможність», у  другій – як «здатність», у третій – як «наявність передумов», у четвертій  – як «система умов», у п’ятій –  як «можливість», а в шостій – як «фінансово-господарський стан».

Очевидно, етимологія терміна «кредитоспроможність»  усе ж не випадкова і варто  говорити про кредитоспроможність  як про «спроможність».

Таблиця 1.1

Кредитоспроможність позичальника

Далі визначимося із суб’єктом  кредитних відносин, що має бути вказаний у визначенні кредитоспроможності. У проаналізованих визначеннях немає однозначності з цього питання і йдеться про «позичальника», «компанію», «приватну особу», «господарський суб’єкт», «підприємство», «економічний суб’єкт» чи «суб’єкт» не згадується взагалі. Звичайно, у визначенні поняття кредитоспроможності суб’єкт неодмінно має бути вказаний і, швидше за все, ним повинен бути «позичальник», адже в його ролі можуть бути і фізичні, і юридичні особи.

Іншою відмінністю є те, що в  одних визначеннях ідеться про спроможність «розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями», а в інших – про здатність «залучати» і «повертати» капітал; про спроможність «залучати позиковий капітал» і «обслуговувати свій борг»; про передумови «отримання» кредиту та здатність «повернути» його. Говорити про кредитоспроможність як про здатність «залучати» капітал або як про передумови для «отримання» кредиту не зовсім коректно, адже кредитоспроможність оцінюється з позиції банку, якого передусім цікавить не спроможність позичальника «залучати» кошти, а його здатність розраховуватися за своїми зобов’язаннями.

Крім того, варто зазначити, що кредитні зобов’язання позичальника перед банком, на відміну від інших, мають погашатися виключно грошовими коштами. Також  для банку, який надає кредит, важливо, щоб позичальник був не лише платоспроможним, а й кредитоспроможним. Відмінність цих понять представлено в табл. 1.2

Таблиця 1.2

Відмінності понять «кредитоспроможність»  і «платоспроможність»

Недостатньо точно відображає суть явища спроможність повертати «капітал»  чи «кредит» – позичальник має  бути здатним не лише повернути «капітал» або «кредит», а й заплатити за користування ним. Можна стверджувати, що сутності поняття кредитоспроможності найбільшою мірою відповідає формулювання про спроможність позичальника «розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями», адже вони передбачають і повернення кредиту, і виплату відсотків, і інші зобов’язання позичальника. В одних визначеннях ідеться про спроможність позичальника розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями «повністю і в строк», в інших – «у повному обсязі в передбачені терміни»; «повністю і своєчасно»; «належним чином»; «у повному обсязі і у визначений кредитною угодою термін». Найточніше, на нашу думку, останнє формулювання, оскільки в ньому йдеться не про абстрактну «своєчасність», а про «визначений кредитною угодою» строк. На основі узагальнення та аналізу двадцяти визначень вітчизняних та зарубіжних фахівців з питань оцінки кредитоспроможності позичальника зробимо висновок, що кредитоспроможність – це спроможність позичальника залучити позиковий капітал та за конкретних умов кредитування в повному обсязі й у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями виключно грошовими коштами, що генеруються позичальником у ході звичайної діяльності.

Таке визначення, на наш погляд, повною мірою відображає сутність поняття кредитоспроможності. Його застосування має не лише важливе теоретичне, а й практичне значення, оскільки визначає спрямованість і зміст процесу оцінки кредитоспроможності позичальника, а отже, і його результати.

Узагалі ж, мета оцінки кредитоспроможності полягає  в якісній характеристиці позичальника, що визначається банком до вирішення  питання про можливість і умови  кредитування, передбачати здатність  і готовність клієнта повернути  узяті ним у борг засоби відповідно до умов кредитного договору, а також оцінити обґрунтованість і доцільність кредитних вкладень і подальших відношень у сфері кредитування між банком і позичальником.

Визначившись  із сутністю поняття «кредитоспроможність»  і метою її оцінки, варто звернути увагу на класифікацію підходів до оцінки кредитоспроможності позичальника. На нинішній день у світовій банківській практиці існує велика кількість підходів до оцінки кредитоспроможності. Для більшої зручності вони згруповані в класифікації такими відомими вченими, як І. Вишняковим, Я. Чайковським, А. Єпіфановим, В. Хрестиніною. Але більшість із цих класифікацій не є повними та вичерпни-ми. Саме цей недолік і обумовив розробку автором власної класифікації підходів до оцінки кредитоспроможності (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Підходи до оцінки кредитоспроможності  позичальника

Усі існуючі  методи і моделі було розбито на:

– класифікаційні (статистичні) методи оцінки, до яких належать бально-рейтингові системи оцінки та моделі прогнозування банкрутства;

– моделі комплексного аналізу (на основі «напівемпіричних»  методологій, тобто які базуються  на експертних оцінках аналізу економічної  доцільності надання кредиту): Правило  «6С», PARSER, CAMPARI, PARTS, МEMO RISK, Система 4FC.

Застосування класифікаційних методів оцінки кредитоспроможності позичальника ставить за мету напрацювання стандартних підходів для об’єктивної характеристики позичальників, пошуку кількісних критеріїв для поділу майбутніх клієнтів на основі наданих ними матеріалів на надійних і ненадійних, тобто таких, які підпадають під ризик банкрутства, і тих, для кого загроза банкрутства малоймовірна.

Бально-рейтингова оцінка дозволяє прогнозувати своєчасність здійснення майбутніх платежів, ліквідність  і реальність оборотних активів, оцінити загальний фінансовий стан підприємства і його стійкість, а також дає можливість визначити межі зниження обсягу прибутку, в яких здійснюється погашення частки фіксованих платежів. Перевагами бально-рейтингових моделей є простота, можливість розрахунку оптимальних значень за окремими показниками, здатність ранжирування підприємств за результатами, комплексний підхід до оцінки кредитоспроможності (використовуються показники, що відображають різні аспекти діяльності позичальника).

Далі розглянемо більш детально моделі комплексного аналізу. У зарубіжних країнах із розвинутою ринковою економікою банки застосовують досить складну систему показників для оцінки кредитоспроможності клієнтів. Вона диференційована залежно від характеру позичальника (фірма, приватна особа, вид діяльності) та від періодичності і розміру грошових надходжень на рахунки підприємства. Узагальнення кількісних та якісних характеристик позичальника здійснюється за допомогою таких моделей комплексного аналізу: Правило «6С», PARSER, CAMPARI, PARTS, МEMO RISK, система 4FC, Правило «5С» поганих кредитів. Ці методики оцінки кредитоспроможності позичальника стали досить популярними завдяки вдалому поєднанню в них аналізу особистих та ділових якостей клієнта.

Таким чином  було виявлено, що при застосуванні класифікаційних (статистичних) моделей надається перевага оцінці кількісних чинників та не враховується роль міжособистісних відносин, неконкретність вибору системи базових кількісних показників, висока чутливість до недостовірності вихідних даних (зокрема, фінансової звітності, що є найбільш характерною саме для українських підприємств-позичальників). Що стосується моделей комплексного аналізу, то вони побудовані на основі «напівемпіричних» методологій, тобто базуються на експертних оцінках аналізу економічної доцільності надання кредиту. Їх головним недоліком є орієнтація здебільшого на якісні чинники. Отже, можемо зазначити, що перевагами запропонованої автором у статті класифікації підходів до оцінки кредитоспроможності є чіткість, логічність, послідовність, повнота і вичерпність, що дає можливість банкам, використовуючи ці методики, якісно оцінювати кредитоспроможність позичальника, мінімізувати кредитний ризик, чітко організовуючи кредитні відносини та домагаючись найкращої якості кредитного портфеля.

1.3. Методи оцінки кредитоспроможності  підприємства

Перш ніж планувати залучення  капіталу шляхом одержання банківської позички, фінансові служби підприємства повинні оцінити можливості отримання кредиту. Для цього доцільно провести аналіз відповідності параметрів діяльності підприємства критеріям кредитоспроможності, які вимагаються тим чи іншим банком.

Кожен банк розробляє власні критерії та методики оцінки кредитоспроможності позичальника. Систематизуємо найтиповіші підходи до оцінки кредитоспроможності підприємства.

У науково-практичній літературі здебільшого виокремлюють кількісні та якісні критерії кредитоспроможності. Кількісні критерії пов’язані з оцінкою поточного та перспективного фінансового стану позичальника, а якісні виявляються на основі оцінки менеджменту підприємства та його ситуації на ринку факторів виробництва і збуту продукції. Взаємозв’язки між якісними та кількісними параметрами кредитоспроможності підприємства з погляду швейцарських фінансистів наведені на рис. 1.2.

У теорії і  практиці немає єдності щодо пріоритетності того чи іншого елемента кредитоспроможності. Переважає думка, що кількісні та якісні чинники складають єдине ціле при оцінці потенційної здатності позичальника погасити заборгованість за кредитом.

Рис. 1.2. Елементи оцінки кредитоспроможності  у взаємозв’язку

Вважається, що якісні чинники кредитоспроможності  досить важко оцінити і систематизувати: на це слід витратити більше часу і затрат, ніж на оцінку фінансового стану. Зазначені чинники досліджуються за двома напрямами: якість менеджменту та ситуація на ринку факторів виробництва і збуту продукції (товарів).

При оцінці рівня менеджменту увага  концентрується на персональних і фахових якостях керівництва, а також на організації управління підприємством. Відповідні висновки робляться на основі вивчення інформації, яка характеризує:

наявність і реальність довгострокової стратегії розвитку підприємства;

уміння керівника чітко формулювати  стратегічні цілі та концепцію розвитку підприємства;

наявність та функціональну спроможність системи контролінгу;

освіту, досвід та імідж керівництва;

дотримання ділової етики, договірну  та платіжну дисципліну підприємства;

вміння менеджменту вчасно оцінювати  підприємницькі ризики та вживати заходів щодо їх нейтралізації;

внутрішній клімат, який склався  на підприємстві, та виробничу дисципліну;

рівень розмежування функціональних обов’язків працівників, наявність посадових інструкцій;

плинність кадрів на ключових посадах.

Банківська практика свідчить, що в результаті суб’єктивних оцінок якість менеджменту систематично завищується.

Оцінюючи ситуацію підприємства на ринку факторів виробництва та збуту  продукції, використовують результати галузевого аналізу, співбесіди з клієнтами  позичальника, а також повідомлення засобів масової інформації. Основна увага при цьому концентрується на з’ясуванні таких питань:

рівень відповідності якості товарів  їх цінам і вимогам ринку;

конкурентоспроможність продукції (на внутрішньому та зовнішньому ринках), конкурентні переваги;

якість маркетингової політики та концепції збуту продукції;

величина ринкового сегмента, який належить підприємству;

управління товарним асортиментом (розробка нових видів продукції);

основні споживачі готової продукції  та їх частка в загальному обсязі реалізації;

наявність замовлення на реалізацію продукції (робіт, послуг);

залежність виробничо-господарської  діяльності підприємства від постачальників сировини і матеріалів;

рівень зносу основних засобів  і необхідність їх оновлення;