Курорти України

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………………….2

РОЗДІЛ 1. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ САНАТОРНО-КУРОРТНОЇ  ГАЛУЗІ УКРАЇНИ………………………………………………...4

1. Сучасний стан санаторно-курортної галузі в Україні…………………….4

2. Концептуальні  підходи  до  розвитку  санаторно-курортної  галузі……9

РОЗДІЛ 2.ОСОБЛИВОСТІ КУРОРТІВ УРАЇНИ……………………………...14

2.1 Історія лікувального  використання мінеральних вод……………………..14

2.2 Основні бальнеологічні  курорти України……………………………….19

2.3.Особливості грязьових  курортів……………………………………………34

2.4.Основні грязьові курорти  України………………………………………….37

2.5. Кліматичні курорти України……………………………………………….40

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………..….45

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ………………………………………………………….47

ДОДАТКИ………………………………………………………………………..49

ВСТУП

Актуальність теми дослідження,туристсько-рекреаційна діяльність як масове соціально-економічне явище світового масштабу перетворюється у важливий стимул регіонального розвитку. Досвід останніх років свідчить про те, що в умовах всезагальної стагнації галузей матеріального виробництва рекреація і туризм залишаються високорентабельними галузями, які функціонують стабільно і ефективно.

Як соціально детерміноване  явище, туризм потребує наукового осягнення  та теоретичного осмислення, в межах  якого сполучаються різноманітні дослідження  як соціального явища. Створення  туристських послуг і товарів  та їх реалізація є справою великої  кількості галузей, підприємств, організацій, що спеціалізуються на виробництві  та наданні певних послуг.

Отже, з помітним розвитком  туристичної діяльності в Україні,маю  розкрити поняття курортів України  та їх значення для здоров’я та життя людей.

Основна мета даної курсової роботи полягає у досліджені діяльності курортів України.

Поставлена мета обумовила  необхідність вирішення ряду взаємопов’язаних завдань, а саме:

• дослідити проблеми та перспективи розвитку санаторно-курортної галузі України;
• розглянути особливості функціонування курортів України;
• дати характеристику грязьовим, кліматичним та бальнеологічним курортам України.

Предметом курсової роботи є діяльність бальологічних, грязьових та кліматичних курортів України.

Об’єктом курсової роботи виступають курорти України. 

Наукова новизна:

• досліджено проблеми та перспективи розвитку санаторно-курортної галузі України;
• розглянуто діяльність курортів України;
• охарактеризовано грязьові, кліматичні та бальнеологічні курорти України.

Практичне значення : матеріал курсової роботи використовується для  більш детального знання курортів України, з якою метою потрібно їх використовувати та що потрібно робити для подальшого розвитку курортів в Україні.

Методи дослідження –  дедукції.

Структура роботи. Курсова  робота складається із вступу, двох розділів,висновків,переліку використаної літератури та додатків. Загальний обсяг роботи 4 сторінок друкованого тексту, включаючи 1 додаток. Список використаних джерел містить 25 найменувань.

РОЗДІЛ 1. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ САНАТОРНО-КУРОРТНОЇ  ГАЛУЗІ УКРАЇНИ

1.1 Сучасний  стан санаторно-курортної галузі в Україні

Україна – одна із держав, в якій вдало поєднуються багаті природні ресурси, що можуть використовуватися для збереження і покращання здоров‘я населення. Це сприятливий клімат лісів, лісостепу і степу, гірських і приморських місцевостей, унікальний мікроклімат соляних шахт, багатий спектр природних мінеральних вод, лікувальні грязі та озокерит.

Санаторно-курортне лікування  з використанням цілющих властивостей природних чинників є важливою складовою  процесу лікування хворих. Особливо підвищується значення курортного лікування  в зв‘язку з потребою лікування  та оздоровлення чисельного контингенту  населення, яке постраждало внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС [2,№15].

Багатство природних чинників обумовлює велику кількість різновидів лікувально-оздоровчих методів. Кліматотерапія як одна із основних лікувальних методик  використовується на курортах Криму (Ялти, Алушти, Феодосії, Євпаторії та інш.) та Карпат (як Прикарпаття, так і  Закарпаття). Майже у всіх областях України є мінеральні води. Найбільш відомі джерела знаходяться на Закарпатті (на Свалявській групі курортів, в курортних місцевостях Синяк, Усть-Чорна, Шаян та інш.), у Вінницькій (Хмельник), Львівській (Моршин, Немирів, Любень-Великий, Трускавець), Одеській (Куяльник), Полтавській (Миргород) та Харківській (Березівські Мінеральні Води) областях [1,c.23-25].

Багаті на лікувальні грязі  приморські курорти Одеської області (Куяльник, Хаджибей), Криму (Саки, Аджиголь), а також курорти у північно-західних областях (Немиров, Черче).

Львівській (Моршин, Немирів, Любень-Великий, Трускавець), Одеській (Куяльник), Полтавській (Миргород) та Харківській (Березівські Мінеральні Води) областях [1,c.23-25].

Багаті на лікувальні грязі  приморські курорти Одеської області (Куяльник, Хаджибей), Криму (Саки, Аджиголь), а також курорти у північно-західних областях (Немиров, Черче).

Після розпаду Радянського  Союзу в санаторно-курортній галузі України склалась складна ситуація. Сформована матеріальна, лікувально-діагностична та наукова база через ряд соціально-економічних  причин використовувалась не в повну  міру. Створення у 1992 р. Федерацією профспілок України, Фондом соціального страхування  України та Українською республіканською радою з управління курортами  профспілок на базі курортних закладів профспілок України акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця“ дало змогу  не тільки зберегти, але й дати поштовх  до розвитку курортної системи незалежної України [1,c 23-25].

Раціональне використання найцінніших  природних чинників неможливе без  адекватного наукового обґрунтування, постійної розробки нових методів  лікування та реабілітації і удосконалення  традиційних методик. Україні є чим пишатися. Так, з 20-их років функціонує Інститут курортології в Одесі (який продовжив славну працю фахівців Одеського Бальнеологічного товариства, заснованого ще у позаминулому сторіччі – далекому 1876 році). Відомий за межами України Кримський республіканський НДІ ім. І.М. Сєчєнова. Вивченням лікувальних властивостей мінеральних вод Закарпаття займається НПО “Реабілітація” в м. Ужгороді. Проблемами оздоровлення та лікування дітей опікується Український науково-дослідний інститут дитячої курортології у м. Євпаторія.

Всеукраїнська асоціація  фізіотерапевтів та курортологів, створена в 1998 році, є членом Всесвітньої федерації  бальнеології та курортології.

Мережа курортних закладів та закладів відпочинку в Україні  налічує понад 3000 суб'єктів різних форм власності, з яких більше 700 –  санаторно-курортні заклади.

У 2003/2004 році у закладах, що забезпечують санаторно-курортне лікування  та оздоровлення в Україні, було оздоровлено:

• протягом тривалого часу 2 955 587 осіб (для порівняння, у 1999 р. – 2 620 472);
• протягом 1-2 днів – 220 136 осіб (у 1999 р. – 141 213).

Кількість працюючих у  закладах, що забезпечують санаторно-курортне лікування та оздоровлення – 121 075 осіб, з них:

• лікарі – 6 420;
• середній медперсонал – 18 135,
• інший персонал – 96 520;

в т.ч. у закладах тривалого  перебування:

• 12 0842 осіб, з них:
• лікарів 6 420;
• середній медперсонал 18 133;
• інший - персонал 96 289.

Не працювало 710 закладів на 50 064 ліжка (місць), у т.ч. з причин: перебування на капітальному ремонті (135), відсутності коштів на експлуатацію (370), відсутності дозволу СЕС (43), відсутності попиту (46) (для порівняння, у 1999 р. – 721 на 55 373 ліжок).

З загального ліжкового фонду  санаторіїв (133 366):

• у державній власності 35 283;
• у комунальній – 19 776;
• у приватній – 78 307 (абсолютна більшість).

Для порівняння, у 1999 р. - у  приватній – 0, у державній власності  – 59 906, у колективній – 74 034, власності  міжнародних організацій та юридичних  осіб інших держав 6 228).

З числа осіб, що постраждали  внаслідок аварії на ЧАЕС, оздоровлено 154186 осіб:

• у санаторіях – 121 174;
• з них у дитячих 38 996 осіб.

Оздоровлено 451 411 іноземців  з далекого зарубіжжя, 428 523 - з країн  колишнього СРСР.

В 1 902-ох госпрозрахункових  закладах продано путівок/курсівок на 1 456 928,5 тис. грн. або 39 на один ліжко/день в середньому за рік (для порівняння – у 1999 р. у 2 162 закладах - на суму 1 049 671,8, тис. грн., або 24 на один ліжко/день в середньому за рік).

Отже,санаторно-курортна галузь  України з кожним роком розвивається все більше і більше. Ріст попиту на неї серед відпочиваючих ми можемо побачити, порівнявши статистичні дані,які наведені вище.

Особливою проблемою є  санаторно-курортне лікування населення, потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи. У країні створено систему  медичного нагляду за постраждалими, яка складається з щорічної диспансеризації, амбулаторного та, при показаннях, стаціонарного лікування і реабілітаційних  заходів у санаторно-курортних  умовах та реабілітаційних центрах. На початок 2005 року на обліку у медичних закладах системи охорони здоров’я знаходилось 2 405 890 постраждалих осіб, серед яких 428 058 дітей, значна частка яких потребує саме санаторно-курортного лікування.

У зв’язку із збільшенням  віку осіб, які постраждали внаслідок  аварії, зменшується кількість визнаних здоровими за результатами диспансеризації. Частка визнаних здоровими серед  “ліквідаторів” за чотири останні  роки зменшилась на 2% і становить  лише 5,3%. Аналогічна ситуація і по інших  групах спостереження, включаючи дітей (20,6% визнаних здоровими), що обумовлює  закономірне збільшення потреби  у такому лікування у найближчому  майбутньому.

Однак щороку зменшуються  обсяги охоплених санаторно-курортним  лікуванням серед осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи. Серед дорослих протягом останніх років  вони становлять від 3 до 7 відсотків (лише у 2002 році – до 10%), серед дітей 26,5% (у 2002 році – 32,5%).

В цій ситуації не можна  погодитись із запропонованим МНС України  терміном санаторно-курортного лікування  у 18 діб. Найменший термін для санаторно-курортного лікування має бути 21 добу. Протягом 18 діб можна проводити оздоровлення на місцевих оздоровчих базах.

Тенденція, яка останні  роки поширюється в цьому питанні, фактично призвела до підміни санаторно-курортного лікування оздоровленням, і безпідставному використання спеціалізованих лікувальних  баз санаторіїв для проведення оздоровлення. Необхідно переглянути вимоги тендерів на закупівлю послуг санаторно-курортних  закладів в бік збільшення терміну  лікування та приділити пильну уваги  організації дійсно відновного лікування  в умовах санаторних закладів системи  МОЗ України та інших відомств.

Міністерству охорони  здоров’я України підпорядковано 37 спеціалізованих санаторіїв, які  забезпечують санаторно-курортним  лікуванням хворих на туберкульоз всіх вікових груп населення (22 заклади) та дітей з нетуберкульозними  захворюваннями за 9-ма медичними профілями (15 закладів).

Ліжковий фонд містить 5390 протитуберкульозних ліжок та 3956 ліжок для дітей з соматичними  захворюваннями.

Санаторно-курортні заклади  МОЗ є бюджетними установами, утримуються  за рахунок бюджетних коштів та є  неприбутковими. Щороку Законом України "Про Державний бюджет" затверджуються видатки на санаторне лікування  як по загальному, так і по спеціальному фонду. [2,c.15]

Отже,сучасний стан санаторно-курортної  галузі в Україні розвивається з метою оздоровлення населення,особливо людей які постраждали в ЧАЕС,хворі на туберкульоз.В Україні також діють бюджетні санаторії для дітей.

1.2. Концептуальні підходи до розвитку санаторно-курортної галузі

На сьогодення основні  проблеми розвитку санаторно-курортної  галузі в Україні зумовлені:

– відсутністю досконалого економічного механізму її діяльності;

– незабезпеченням комплексного розвитку курортних територій;

– зношеністю основних фондів;

         – практичною відсутністю інвестицій;

         – неефективним маркетингом;

         –   низьким рівнем менеджменту;

неналежним обслуговуванням  у санаторно-курортних закладах.

Реалізація державної  політики у сфері діяльності курортів повинна стати одним з пріоритетних напрямів національної соціальної політики та економіки, одним із важливих і  ефективних заходів організації  відпочинку, профілактики, запобігання  і зниження захворюваності та рівня  інвалідності, зміцнення здоров'я  населення всіх вікових груп, насамперед дітей та жінок репродуктивного  віку.

Стратегічною метою державної  політики у сфері діяльності курортів є створення умов для поліпшення стану здоров'я, продовження тривалості життя та періоду активного довголіття населення, упровадження здорового  способу життя шляхом формування та розвитку ефективного, прибуткового та конкурентноспроможного на світовому  ринку курортного комплексу.

Реформування санаторно-курортної  галузі повинне базуватися, з одного боку, на удосконаленні фінансово-економічних  механізмів відтворення курортно-рекреаційного  потенціалу, створенні доступного та ефективного ринку санаторно-курортних  та оздоровчих послуг для максимального  задоволення потреб населення, з  іншого - на проведенні роздержавлення та приватизації санаторно-курортних  закладів, заохочення конкуренції та оптимізації управління цими закладами.

Основними завданнями реформування санаторно-курортної галузі є здійснення заходів щодо оголошення курортів державного та місцевого значення, задоволення  попиту населення на конкретні види санаторно-курортних послуг та поліпшення їх якості, комфорту, збереження та раціонального  використання природних лікувальних  ресурсів, підвищення рентабельності санаторно-курортних закладів, а  також подолання існуючих на сьогодні проблем санаторно-курортної галузі.

Оцінка потенціалу природно-лікувальних  ресурсів дає підстави розраховувати, що Україна має перспективу пожвавлення  санаторно-курортного лікування та оздоровлення. Це могутній потенціал  розвитку міжнародного і вітчизняного оздоровлення і туризму, які є  прибутковими галузями в економіці  багатьох країн.

Розвиток санаторно-курортних  послуг тісно пов'язаний з раціональним використанням природних територій  курортів, які мають мінеральні та термальні води, лікувальні грязі  та озокерит, ропу лиманів та озер, акваторію  моря, кліматичні, ландшафтні та інші умови, сприятливі для організації відпочинку та оздоровлення, лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань. З метою розв'язання зазначених завдань  необхідно провести медико-біологічну оцінку якості природних лікувальних  ресурсів, а також еколого-економічну оцінку природних територій курортів як складової частини національного  багатства країни для:

– формування ринку природних лікувальних ресурсів;

– реалізації платного природокористування;

          –  порівняння ефективності рекреаційного та нерекреаційного    використання території курорту;

         – залучення інвестицій тощо.

Більшість курортів має гідромінеральну  базу на підставі затверджених запасів. Втім існує значна кількість санаторно-курортних закладів, які використовують природні лікувальні ресурси, стосовно яких не проводилися геологорозвідувальні роботи. З метою оцінки та затвердження запасів гідромінеральних ресурсів для санаторно-курортних закладів, що використовують природні лікувальні ресурси з незатвердженими запасами, необхідно здійснити геологорозвідувальні роботи та провести пошуки інших гідромінеральних ресурсів для розширення профілактичних та лікувальних послуг.

Нерівномірний розподіл водовідбору  за ділянками і технічна недосконалість свердловин призводять до нераціонального  використання мінеральних вод на окремих родовищах.

Відбувається і протилежний  процес, коли для вивчення родовищ  мінеральних вод та затвердження запасів щодо них витрачено значні кошти, а родовища використовуються не в повному обсязі.

Значна частина родовищ  мінеральних вод експлуатується лише для промислового розливу у  пляшки. Необхідно вирішити питання  щодо обмеження використання пластикової  тари для розливу мінеральної  води. Деякі фасовані мінеральні води доцільно використовувати в санаторно-курортних  закладах місцевостей, або у закладах практичної охорони здоров'я регіонів, де згідно з медичним зонуванням існує  необхідність їх вживання та профілактичного  застосування за нозологічними показниками (наприклад у зонах радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи).

Оцінка сучасного використання мінеральних вод, лікувальних грязей, інших природних лікувальних  ресурсів може бути проведена на підставі моніторингу цих корисних копалин. Результати досліджень дадуть змогу  створити кадастр природних лікувальних  ресурсів. Це, у свою чергу, буде базисним матеріалом опрацювання прогнозних оцінок перспективності природних  лікувальних ресурсів.

Розвиток інфраструктури курортів (транспорт, зв'язок, комунальне господарство) потребує розв'язання територіальних, соціально-економічних, і завдань, які  пов'язані з розподілом і визначенням  пріоритетних напрямів використання природних лікувальних ресурсів і пошуками шляхів збалансування міжгалузевих інтересів, вирішенням питань розміщення курортного, житлового, соціального, інженерно-транспортного, комунального та інших видів будівництва, відтворення культурно-історичної спадщини, охорони та збагачення природного середовища курортів.

Розвиток виробництва  на курортних територіях призвів  до виникнення на них індустріальних зон. Надмірна концентрація у деяких місцевостях санаторно-курортних  закладів, велика питома вага промислового та сільськогосподарського виробництва, інтенсивний рух автотранспорту на загальному фоні недосконалої інфраструктури (водо- та теплопостачання, енергозабезпечення, комунальне господарство, транспорт), низький рівень комфортності оздоровниць  створюють надмірне антропогенне навантаження, знижують престижність курортів та ставлять під загрозу існування сировинної бази найбільш популярних курортів.

Розвиток курортів багато в чому залежить від витрат на паливно-енергетичні  ресурси, збереження яких є предметом  державної політики. Залежно від  умов розвитку більшість курортів не має традиційних джерел енергії. Тому виникає необхідність ширшого  впровадження на курортних територіях нетрадиційних видів енергетики. Передбачається ліквідація енергетичного  дефіциту курортів за рахунок застосування енергозберігаючих технологій, відтворюваних  і нетрадиційних джерел енергії, встановлення лічильників обліку тепла, гарячої та холодної води, газу. Це в  свою чергу сприятиме підвищенню якості екологічного стану курортів.

Розвиток і поетапне становлення  курортів, конкурентоспроможних на світовому  ринку, неможливий за існуючого режиму водопостачання. Для розв'язання проблем  водозабезпечення необхідно здійснити  комплекс таких заходів:

– реконструкція існуючих і будівництво нових об'єктів водогосподарського комплексу;

– впровадження сучасних технологій очищення води та залучення додаткових джерел водопостачання;

– ремонт та реконструкція існуючих аварійних мереж водопостачання і водовідводу, створення системи автоматизації та диспетчеризації водопостачання курортних об'єктів незалежно від форми власності та підпорядкування;

– розвідування нових запасів підземних вод для питного водопостачання та раціональне використання існуючих місцевих джерел;

– створення замкнутих систем водозабезпечення як частини безвідходних технологій;

    –  реконструкція існуючих та будівництво нових каналізаційних споруд.

Для сталого функціонування курорту необхідне створення  відповідної нормативної бази, яка  складається із системи стандартів та інших нормативних документів, моніторингу ресурсного потенціалу та нормативно-правових актів [5,c. 100-117].

Отже, для кращого розвитку санаторно-курортної галузі України треба удосконалювати фінансово-економічні відносини,здійснювати заходи щодо оголошення курортів державного та місцевого значення,створювати  умови для поліпшення стану здоров’я.

РОЗДІЛ2.ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ МІНЕРАЛЬНИХ,ГРЯЗЬОВИХ ТА КЛІМАТИЧНИХ КУРОРТІВ УРАЇНИ.

2.1 Історія лікувального  використання мінеральних вод

Основна частина мінеральних  курортів України зосереджена на Закарпатті. Перші відомості про використання мінеральних вод у лікувальних закладах на Закарпатті належать до ХVІ-ХVІІ ст. Були це примітивні водолікарні - "купальні", а також викопані в землі ями біля виходу мінеральних джерел.

1600 р. Поблизу села Лумшори  Перечинського району приватними  особами був організований лікувальний  заклад, який у XVIII ст. почали називати "Курортом Лумшори".

1631 р. В Ужгородській  інвентарній книзі зроблений  запис про наявність мінеральних  джерел та водолікарні.

1755 р. Власник більшості  мінеральних джерел Свалявщини - граф Шенборн Євген-Ервін направив  до Відня (тодішньої столиці  Австро-Угорської імперії) для  аналізу мінеральних вод Неліпинського  і Сусківського джерел, але результати  цих аналізів залишилися невідомими.

1796 р. Хімічний склад  мінеральних вод Закарпаття вивчав  відомий вчений, почесний член  Московського фізико-хімічного товариства  і Петербурзького товариства  лікарів та природознавців, професор  хімії й ботаніки медичного  факультету єдиного на той  час Угорського університету - Пауль  Китайбел.

Кінець XVIII ст. Наприкінці XVIII ст. поблизу поселення Міжгір'я (Волове) приватні підприємці відкрили водолікарню  для вуглекислих купалень. У XIX ст. біля неї були споруджені невеликі помешкання. В 1900 році після визначення хімічного складу МВ джерела "Сойми" цей район визнано курортною  місцевістю. Найбільшого розвитку курорт Сойми набув у 1910-1914 рр., але в  період першої світової війни він  був повністю знищений. Приватні підприємці на місці попереднього курорту відкрили невеличку водолікарню, яка також незабаром перестала існувати.

1800 р. У селі Неліпино  відкрито Сваляво-Неліпинський курорт. Власне, це був перший досить  примітивний курорт з дерев'яною  водолікарнею і кількома приміщеннями  для помешкань, готелем "Єлизавета". Значним досягненням стало те, що на курорті був лікар,  який й орендував курорт. Цей  заклад функціонував на базі  двох мінеральних джерел: гідрокарбонатно-натрієвого  з вмістом вуглекислоти (джерело  "Стефанія") та іншого, аналогічного, з вмістом заліза ("Залізисте  Джерело"). У 1887 році курорт  значно розширився; відкриті водолікарня  на 24 ванни, житловий фонд на 90 спальних кімнат. У 1907 р. він  сягає максимального розвитку -130 кімнат. Під час першої світової  війни значна частина курорту  була знищена, а в 30-ті роки  він перестав існувати.

З'являються перші відомості  про розлив закарпатських мінеральних  вод, коли Редліх Сем'єн, власник ресторану  у М.Львові, возив свалявську мінеральну воду для реалізації у своєму ресторані  як дорогоцінний напій. Свалявська мінеральна вода експортується до Відня, Парижа. У 1842 р. у Будапешті вона була визнана  однією з кращих за смаковими якостями, а в 1855 р. отримала Золотий диплом на виставці вод Європи в Парижі. В 1884 р. високою оцінкою була відзначена у Відні.

1826 р. На околиці поселення  Свалява була збудована невелика  водолікарня для мінеральних  купалень. У 1856 р. лікарем Карловським  був організований Свалявський  лікувальний пансіонат (філіал  курорту Неліпино), але він існував  недовго і згодом був перетворений  у цех для розливу МВ Свалява.

1832 р. У долині річки  Синявки на базі сірководневого  мінерального джерела споруджується  примітивна водолікарня для лікування  ревматичних хворих, а в 1873 р.  водолікарня реконструюється й  значно розширюється. Створюється  пансіонат, а район оголошується  курортним місцем. У 1918 р. усі будови пансіонату були повністю зруйновані пожежею. У 1932 р. була поновлена водолікарня "Купальний дім", а в 1944 р. на її місці збудували так званий "Мисливський дім" з купальнею, їдальнею та помешканнями, котрий існує й донині.

Початок XIX ст. На базі мінерального джерела "Поляна-Купіль" була створена водолікарня з примітивним пансіонатом. Мінеральні води використовувалась  для ванн і внутрішнього прийому  при різних захворюваннях шлунково-кишкового  тракту, печінки, нирок і крові. У 1863 р. тут побудований приватними підприємцями санаторний заклад із 40 помешканнями та 20 купальними. У 1887 р. І.Болеман так  описує Поляну: "Джерело оточують дерев'яні будови, купальні будови відсутні". У 1907 р. споруди курорту постраждали  від пожежі, а в 1913 р. цей заклад почав поступово відновлюватися. Окремі споруди пансіонату збереглися до 1945 року.

1862 р. У селі Кобилецька  Поляна працює курорт "Квасний”, а в селі Кваси - невелика  водолікарня. У селищі Солотвино,  поблизу солерудника, функціонують  пансіонати "Павел" і "Людвик" на базі ропи озер.

1873 р. На околиці села  Вишково на базі двох мінеральних  джерел функціонує водолікарня  "Замкова Купіль". У 1887 р.  році цей заклад описано в  книзі І.Болемана: "Споруди лікувального  закладу в старому швейцарському  стилі створюють враження затишку.  Серед них найкращий павільйон  "Берта" з ЗО кімнатами,  купальним приміщенням. Окрім  цього павільйону налічується  ще 6 менших швейцарських будиночків  загальною кількістю - 64 кімнати.  Бювет побудований на джерелі  "Йожеф", для купалень використовується  джерело "Габор". У двох лікувальних  закладах 11 кабін, у кожній дві  цинкові ванни. Лікування тут  проводять у випадках малокрів'я,  жіночих хворобах, катарах шлунка". У ті ж роки з'являються водолікарні  в селах Плоске, Усть-Чорна, функціонує  пансіонат у селі Ужок.