Квіти лотоса (Ікебана)

Курсова робота

На тему:

Квіти лотоса (Ікебана)

ІКЕБАНА   Це мистецтво складання  букета(аранжування квітів).У перекладі  на російську мову дослівно позначає (Ике-життя, ХАНА/БАНА - квіти ) ІКЕБАНА  це не тільки складання букетів, але  й філософія розвитку близькості людини й природи. Композиція ІКЕБАНИ відбиває внутрішній мир її людини, що склало ,його

настрій, світобачення. Людина букет, що склав , як би віддає часточку себе разом  з ним.

Ікебана:історія

Корінь ікебани йдуть  углиб історії Японії. Вони пов'язані зі стародавнім звичаєм піднесення квітів померлим предкам і божественним парфумам, які, відповідно до релігії Синто, перебувають у кожному предметі. На зміну релігійній системі синтоїзму в VI столітті в країні був уведений як державна релігія буддизм. З побудовою буддійських храмів був створений і ритуал піднесення квітів Будді, їх ставили до вівтаря в більших букетах. Зроблена форма вази й пишна, помпезна пишнота самого букета повинні були втілювати торжество буддійського віровчення.

Уважається, що принц Сьотоку (574-662), що сприяв установленню буддизму в Японії, поклав початок і квітковому аранжуванню.

Синтоїзм і навчання буддизму вплинули на формування філософії  ікебани. Остання настільки глибоко  була пронизана релігійно-філософським змістом, що навіть і в наші дні, через багато століть і сильно змінившись, вона не звільнилася від символіки й деяких традиційних постулатів східних релігій. Ще в часи, коли в країні панував синтоїзм, ікебана ґрунтувалася на філософії протистояння двох сил - світла й тьми, що символізують Небо й Землю.

Відповідно, конструктивну  основу аранжування становили два  головних елементи (дві гілки), але  в середині VII в., після відвідування Китаю ченцем Сэнму й під впливом  конфуціанства, до цим двох гілкам у  структуру ікебани привнесений третій елемент, що символізує Людину

Тим самим виражалася ідея гармонії людини й природи. Перші  композиції з рослин, які будував  Сэнму й ставив у храмі, були дуже простими й складалися із трьох елементів (гілок або квітів).

Будинок Сонму називали "хатиною в ставка" - ікенобо. Цим ім'ям через вісім сторіч була названа перша школа мистецтва ікебани. Трьохвіткова ікебана заклала основу для найстаршого стилю рикка (варті квіти). Пізніше з'явилися форми цього стилю з п'яти, семи й дев'яти композиційних елементів. В ікебані знайшов своє відбиття й один з основних постулатів буддизму про ефемерність і недовговічність високо цінною краси світу, стислості й тлінності людського життя.

Великий вплив на мистецтво  ікебани зробило навчання буддійської школи Дзен (1141-1215), що затверджує значимість буття  в його безпосередній даності й сиюминутности, заперечує пишні релігійні обряди й ритуали, уважає, що вищий сенс життя криється в самому повсякденному. Під впливом цього навчання ікебана переставала бути тільки релігійним атрибутом, а процес її створення священнодійством. Композиції Рикка, що досягли до XII в. монументальності й помпезності, стають тепер менше по розмірі, більше тонкими в

розцвіченню. Ікебана поступово  виявляється частиною повсякденного побуту людини, вона починає створюватися не тільки для храмів, але й для палаців аристократів а потім для військової знаті. Сегун (правитель) Асикага Есимицу (1358-1408) прославився своїм заступництвом мистецтвам у країні. Розвиток ікебани того років також у значній мірі зобов'язано саме йому. Він увійшов в історію Японії як "витончений Сегун". Їм був споруджений відомий храм Гіннаку-дзи, що став визначною пам'яткою міста Кіото. Особливий інтерес у період його правління викликають досягнення в області так званих мистецтв повсякденного життя: ікебана, чайна церемонія, театр. Але, садове мистецтво, архітектура. Завдяки його підтримці багато художників змогли створити в той час свої прекрасні добутки.

Архітектура в ті роки внесла в інтер'єр житлового приміщення істотне нововведення. У відомому змісті, відтворюючи чернечу келію дзенского монастиря, архітектори ввели в житло стінну нішу (токонома), що мала культурно-релігійне призначення. З нею зв'язаний розвиток багатьох форм ікебани. Тоді ж в ікебані закріпилися більше строгі стародавні правила й канони стилю Рикка.

Творчість ікебани зосереджувало  головним чином у храмах і монастирях, де цією справою займалися ченці, а в палацах - слуги феодалів. В історії збереглися імена багатьох знаменитих майстрів ікебани, таких як Рюами, Соами, Ноами й ін. Особливе місце серед них займає видатний чернець Ікенобо Сенкей, настоятель храму Какудо під Кіото.

Саме цей священнослужитель  поклав початок всесвітньо відомої  династії майстрів Ікенобо. В 1462 р. Сенкей на прохання правителя влаштував аранжування з рослин у стилі Рикка в золотій вазі. Його чудова майстерність зробила сенсацію середовище населення Кіото, з тих пор слава постійно супроводжувала йому. Зв'язку Ікебани з релігійним обрядом поступово слабшають, вона проникає в повсякденний побут, всі частіше сприймається як предмет эстетичного насолоди. Саме в цей період ікебана стає справжнім мистецтвом. Цьому сприяють і щорічні змагання в аранжуванні квітів, уведені Асікага Есіміцу, жагучим аматором квітів: його палац називали "будинком квітів".

До початку XVII в. школа Ікенобо сильно усталилася й користувалася, по суті, монополією в області квіткового мистецтва.

Рикка персоніфікувала  величну природу рослини, у ній  лінії спрямовувалися прямо нагору, до неба. Стиль базувався на строго канонізованих правилах розміщення рослин. Поряд зі стилем Рикка й на противагу йому існував і інший, збірний, стиль аранжування нагеирэбана, що у ранньому періоді розвитку мистецтва включав будь-який тип аранжування, що влаштовує не в стилі Рикка. Нагеіре відбиває природний ріст рослин, квіти коштують у вазі невимушено, не стиснуті якими-небудь правилами; стебла їх вільно опираються об краї посудини. Нагеіре має дуже багато форм, вона буває прямостоячою, похилої, звисаючої, настінної, лежачої й т.п. Особливий розвиток одержали висячі композиції в лодкоподібних вазах.

Такі аранжування були доступні кожній людині й тому улюблені, особливо серед широких верств населення.

Композиції типу тябана, називані іноді ікебаною однієї квітки, були неодмінними супутниками чайної церемонії. Тябана, відповідно до особливої атмосфери, у якій проходила чайна церемонія, відрізнялася простотою, скромністю й самими квітами, і вази: вони не могли бути яскравими й помітними, усього 1-2 квітки й листик. Засновник чайної церемонії й тябана Сен-но Рикю (1520-1571) поклав початок розвитку оригінального стилю Ікебани, популярного серед простих людей. Тябана процвітає й у цей час і не тільки для чайної церемонії.

Стиль іагеіре, у якого  до кінця XIX століття ніяких фіксованих правил розміщення рослин у вазі не було, у наші дні є досить популярним і використається у всіх існуючих школах як традиційних, так і сучасних.

Сейка, або Сека, що з'явилася  на початку XVIII століття, у період Эдо, як реакція на закостенілий і строгий  стиль Рикка, представляє собою спрощену Рикку. І кількість, і асортименти рослин стали мінімальними, техніка установки рослин у вазі значно спростилася. Наприкінці XVIII століття Сейка, сполучаючи в собі шляхетність рикки й простоту нагеіре, заволоділа місцем у токономе. В основі трилінійної асиметричної структури стилю - різнобічний трикутник, що представляє добре відоме відношення неб-земл-людина. Аранжировщик при цьому став більше вільним у виборі кількості і якості матеріалу, але достаток його й розмаїтість асортиментів не допускалося.

Поява цього стилю стимулювало  виникнення ряду нових шкіл ікебани. Серед них виділяється Корю, що існує й понині й у своєму розвитку давши багато дочірніх відгалужень. Всі ці школи діяли, головним чином, у період Эдо. Тоді ж центр квіткового аранжування перемістився з Кіото в Эдо (стародавня назва м. Токіо), де влаштовувалося багато виставок, а Сейка ставилася в ресторанах і інших громадських місцях. Було потрібно спрощувати форму Ікебани, щоб легше було аранжувати й навчати цій справі.

До початку XIX століття ставиться й виникнення гарне  відомої школи Мисе. Кожна зі шкіл, що з'являлися, привносила свої поняття  в розвиток стилю Сейка. В 1868 м послу буржуазної революції й сторіччя державної ізоляції, Японія під керівництвом молодого імператора Мейдзи відкрила свої двері Заходу. Столиця була перенесена з Кіото в Токіо. Феодальна система була порушена, з'явилися нові соціально-економічні й політичні інститути, включаючи парламент, університет, банки й т.д. Протягом 25 років періоду Мейдзи японці освоювали західні шляхи розвитку суспільства. Підсилювалася критика традиційної ікебани, стиль нагеіре став більше прийнятним для суспільства. Більшість шкіл бути пов'язане із храмами, тому їхня популярність падала, вони занепадали. Багато шкіл, у першу чергу ті, що були під заступництвом військової касти (сегунати), що терпіла крах разом з феодалізмом, стали

зникати. Майстри роз'їжджалися  в провінції в пошуках стабільного  життя. І зараз ще можна зустріти там залишки старих шкіл.

Все-таки в обновленій країні від феодальної системи залишалися багато традиційних звичаїв, включаючи икэбану, хоча й змінену, часто перекручену. В 80-і роки минулого століття почали бурхливо відновлюватися національні духовні цінності, мистецтво, у тому числі й ікебана.

В 1889 р. відновлена школа  Икенобо, її філії по країні, школа  Корю й ін. Ікебана стала обов'язкової  для елементарного утворення  жінок. По всій Японії вона здобуває різноманітні й дуже енергійні форми. Але її архітектоніка залишилася колишньої - трикутник, утворений трьома головними елементами (Син, Соэ й Хикаэ) Разом з розвитком культурно-економічних зв'язків із Заходом ікебана стала обновлятися й збагачуватися новими ідеями й новим асортиментами рослин, дотоле небачених у Японії (троянда, гвоздика, стрелиция, тюльпан і ін.).

В 1897 р. була заснована  шкала Охара, що збагатила мистецтво  ікебани зовсім новим стилем морибана (рослина в плоских вазах на наколках), що дозволяє створювати цілий природний ландшафт у посудинах. В 1926 р. під впливом абстракціоністських плинів в образотворчому мистецтві виникає сучасна школа Согеиу, що показала можливості використання в ікебані сполучення живого й неживого рослинного матеріалу, але й діапазон розмірів, форм композицій і місць установки їх в інтер'єрах і на вільних відкритих просторах.

Таким чином, протягом декількох  століть ікебана розвивалася  й змінювалася відповідно до суспільно - політичних, економічних і культурних змін, що відбуваються в житті суспільства. Але особливо великий вплив вона постійно випробовувала від змін у мистецтві архітектури.

Розвиток ікебани йшло убік демократизації: більшої доступності  широким верствам населення, спрощення  техніки розміщення рослин у вазі й навчання цьому мистецтву; пристосування  стилів і форм ікебани до умов сучасного  життя, до інтер'єрів житлових і суспільних приміщень; по шляху розширення асортиментів рослин і використання сторонніх матеріалів. Аранжировщикам надавалося усе більше волі у виборі засобів і матеріалу для творчого самовираження в цьому мистецтві.

РОСЛИНИ ИСПОЛЬЗУЕМЫЕ ПРИ СКЛАДАННІ ІКЕБАНИ

В ікебані  дуже багато аранжувань із сухих гілок, злаків, гілок із плодами, з корінь, стовбурів дерев. Улюбленими квітами в Японії для складання аранжувань є камелія, хризантеми, троянди, калли, іриси, що цвітуть зливи, вишні, персики.

Букети з  камелії навіть без доповнень  є одним із кращих зразків мистецтва  ікебани. Їх ставлять у грудні, січні  й лютому. Букети ікебани із хризантем, зібрані на площині, у високих  вазах, на каменях, шматках дерева, сполучать  із листами аспидистри, евкаліпта, аспарагуса шпренгери, фатсии (аралії), монстери, рододендрона, з гілками ліани, плодами древогубца, з колоссями лиатриса, а також без усяких аранжувань. Букет із хризантем ставлять у вересні, жовтні, листопаді й грудні.

Троянди в  аранжуваннях ікебани не повинні бути повністю розпустилися. Листи, які перекривають один одного або коли видна зворотна сторона, - зрізують. Ставлять троянди з гілками кедра, що цвіте сливи, з листами бамбука, аспидистри, з гілками ялівця, евкаліпта. У високі вази троянди майже не ставлять, а найчастіше вони аранжовані в стилі морибана - на металевих власниках і плоских вазах або вазах середньої висоти.

Іриси в ікебані  майже не сполучаються ні з яким видом аранжировочною зелені, крім власних листів. Квітучі стрілки  відділяються від листів і встановлюються відповідно до задуму. Букети ірису аранжують тільки в плоских вазах у червні й липні.

Калли в японських  аранжуваннях бувають у найрізноманітніших сполученнях: з довгими квітковими стрілками й зрізані низько, з  повністю розкритою квіткою й у бутоні. Калли рідко зустрічаються у високих вазах, більше в низьких, на площині, з додаванням аспарагуса шпренгери, листів монстери й гілок вистерии, гілок з бамбуковими листами, з листами калл і колоссями, що підкреслюють силует, лиатриса або низько зрізані каллы з колоссями лиатриса без усяких листів.

Гілки квітучих слив, вишень, абрикоса, мигдалю ставляться в букети самостійно або в сполученні з камелією, сосною, бамбуком. В аранжуваннях ікебани багато букетів з тюльпанів, деревоподібних півоній, білих лілій, гвоздик, нарцисів. Рідше зустрічаються композиції із гладіолусів. Як аранжировочний матеріал широко використається рогоз, гілки верби, ситник, очерет.

Для того щоб  підтримати зрізані квіти свіжими, японські декоратори користуються двома методами - фізичним і хімічним. При фізичному методі стебла рослин

підрізають у  воді,  а  при хімічному - у свежеподрезанные місця стебел  утирають невелика кількість повареної солі.

Історія флористики

«Дихання троянд і шепіт  лілій увійшли мені в душу», - писав середньовічний поет, захоплюючись квітучим монастирським садом. Властиво, із замилування квітами й народилася багато століть назад флористика - наука про складання букетів, квіткових композицій, оформлення квітами згідно певним правилам.

Людина здавна усвідомлювала найбільше  естетичне значення квітів і прагнула ввести їх у свій побут. У Древньому Єгипті й Древній Греції квіти були важливими культовими атрибутами - ними прикрашали святилища богів, статуї, декорували костюми, готуючись до знакових церемоній. Із квітів виготовляли благоухающие гірлянди, вінки.

«А мій вінок потонув - милий  обдурив...»

У слов'янських народів  квіти - точніше, сплетені з них вінки - уважалися не тільки прикрасою, але  й обрядовими елементами - на вінках ворожили, опускаючи їх на воду. Якщо вінок пристане до берега, дівчина цього року зустріне нареченого, якщо попливе далі - буде самотня, якщо ж вінок потоне - її чекає нещастя. Пізніше цей звичай став однієї з особливостей свята Івана Купала, коли прийнято було сплітати вінки із дванадцяти трав. Той факт, що плетиво вінків підкорялося правилам, можна вважати однієї з передумов виникнення флористики.

Мистецтво пожвавлювати квіти

І все-таки батьківщиною флористики вважається Японія - країна, у якій квіти  й уміння становити з них вишукані композиції (ікебана) уважаються невід'ємною частиною культури. Багато століть назад у Кіото буддійські ченці навчилися «пожвавлювати квіти», створюючи з них і інших природних матеріалів дивні композиції. Із цією традицією зв'язана така легенда. Один раз, після особливо жорстокої грози, що знищила багато квітучих садів, ченці призвали до милосердя Будди, поклавши до підніжжя його статуї зламані квіти й гілки дерев. Ченці благали Будду воскресити те, що знищила непогода. І незабаром сади оправилися від руйнувань - дерева знову стали плодоносити, розпустилися квіти. З тих пор у буддистських храмах стали спеціально встановлювати ефектні асиметричні композиції, які одержали назву «ікебана», що переводиться як «пожвавлення квітів».

Що  важливіше - пелюстки або бутони?

У деяких народів миру цінується й використається в  обрядових цілях тільки частина  квітки - пелюстки або бутони. Приміром, жителі Південної Азії не визнають квітів на стеблах - вони відокремлюють бутони, які потім продаються на вагу. Квіткові голівки складаються у вигадливі піраміди, кріпляться до вузьких стрічок, якими декоруються приміщення, костюми.

Поява букета

У Європі історія використання букета як декоративний засіб сходить  до XIV-XV століття. Саме слово «букет» у перекладі із французького означає «красиво складена група квітів». Французів можна вважати не тільки родоначальниками моди, але й мистецтва складання букета - саме у Франції зародилися правила оформлення букетів.

Ці правила пропонували використати  тільки віночки квітів. Відділені від стебла, вони «всідалися» на дріт, декорувалися стрічечками, мереживами, щедро вмощувалися пахощами й складалися в букети. У центрі - віночки певних кольорів, а навколо них колами розміщали бутони інших відтінків, залежно від того символічного значення, що букет повинен був виражати, відповідно до мови квітів. композицію, Що Вийшла, упаковували в спеціальний порцеляновий чехольчик або ж просто поміщали в накрохмалену мереживну розетку. Традиція використати тільки квіткові голівки, прикріплені до дротика, була переглянута тільки в 1900 році. Флористи відкрили для себе й для всього миру, що листочки і стебельці квітів здатні стати повноправними учасниками аранжировки

відтінюючи красу й  пишність квіткових бутонів. Флористика сьогодні

У наші дні мистецтво квіткових аранжувань дуже популярно - будь те площинні картини, виконані із квітів і природних матеріалів або букети. Прийнято виділяти чотири стилі флористики: вегетативний, декоративний, форм-лінійний і паралельний.

Вегетативний стиль припускає аранжування, виконані зі зрізаних квітів і зелені, підібраних з обліком їхніх індивідуальних особливостей, середовища перебування, форми росту. Такі композиції виглядають дуже гармонійно, природно й вражають природним зачаруванням використовуваних компонентів і майстерністю флориста, що зумів уловити й передати це зачарування.

Декоративний стиль спрямований  на створення з великої кількості  різних квітів, єдиної композиції, що буде дивитися як ціле, увібравши в себе індивідуальність компонентів і  виявивши миру щось нове, незвичайне.

Форм-лінійний стиль проповідує, як правило, асиметричне розміщення. На відміну від декоративного  стилю, форм-лінійний ставить в основу особливості всіх використовуваних матеріалів, причому їхня кількість  мінімально. Що стосується форм, використовуваних при створенні форм-лінійних композицій, то тут має місце й площина аркуша, і різні геометричні фігури (куля, куб).

Паралельний стиль припускає створення  композицій зі зрізаних квітів і трав, розташованих рядами (горизонтально або вертикально). Кожний з рядів складається з рослин певного виду й кольори. Композиції, виконані в паралельному стилі, дуже ефектно виглядають у високих декоративних вазонах або плошках.

Виділяють також такі напрямки як бізнес-, весільна, ритуальна флористика. Квіти супроводжують все життя людини - і так буде доти, поки вони ростуть на Землі.

ФЛОРИСТИКА - ДЛЯ ТИХ, ХТО ЛЮБИТЬ ПРЕКРАСНЕ!

Ви обожнюєте квіти  й жадаєте навчитися управляти  їх тендітною й неповторною красою? Тоді ласкаво просимо в професію флориста!

Як і більшість сфер діяльності, де головна мета - створення  прекрасного, флористику можна по праву  назвати мистецтвом. А професія флориста, безумовно, творча. Складання букетів, рослинних композицій і декорацій, прикраса стола або приміщення - все це вимагає багатої фантазії, бездоганного смаку й, звичайно, любові до квітів. У повсякденному житті ніщо краще квітів не може створити святкового настрою. Грамотно підібраний букет сам по собі вважається прекрасним подарунком, а будь-який самий скромний інтер'єр перетворює завдяки квітам. Навіть сучасні офісні приміщення важко представити без квіткових композицій.

Спеціалізації й навчання

Розмаїтість сфер діяльності флориста привело до того, що в цій  професії виділяють трохи спеціалізацій: флориста-декоратора, фітодизайнера, дизайнера квіткових композицій, флориста-дизайнера, художника-оформителя в області флористики. Ці напрямки користуються великою популярністю. Правда, зараз, коли професія флориста вже вважається дизайнерською (а флористика і є квітковий дизайн), до кандидатів пред'являють усе більше широкі вимоги. Флорист повинен уміти не тільки становити букети, але й створювати концепції оформлення приміщень під час різних заходів (банкетів, свят, презентацій, показів і т.д.), робити ескізи квіткових композицій, працювати над проектом разом із клієнтом.

У Росії подання про  флористику сформовано в основному  завдяки різним європейським флористичним школам, у кожної з яких є своє вчення про стилі й принципи складання  квіткових композицій. Більшість  навчальних допомога із флористики також написано європейськими авторами. Однак останнім часом з'явився величезний інтерес до ікебани - японському мистецтву, у якого дуже довга історія й особливі традиції.

Навчатися флористиці можна  в спеціалізованих школах, студіях, багатопрофільних навчальних центрах. Стандартні вступні курси тривають від 20 до 64 годин, половина з них - теорія, а інша половина - практика - самостійне складання букетів і композицій. Як правило, це інтенсивні курси, займатися потрібно три-чотири разу в тиждень по четверта година. Бувають різні групи: ранкові, вечірні, денні. Багато шкіл організують групи вихідного дня. І хоча на якийсь час повністю прийде присвятити себе флористиці, результат порадує: усього за кілька тижнів ви придбаєте повноцінну професію й довідаєтеся багато цікавого про світ квітів.

У теоретичному курсі слухачам розповідають про те, що таке квітковий дизайн і аранжування квітів, які стилі  бувають у флористиці, як вибирати рослинний матеріал і які потрібні інструменти для створення композиції. Ви навчитеся розбиратися у квіткових аксесуарах (мохи, камені, шишки й т.д.) і вазах. Більша частина теоретичного курсу спрямована на те, щоб ви потім змогли застосувати отримані знання на практиці. Крім складання традиційного букета

(а це всього лише невелика частина роботи флориста) ви навчитеся створювати композиції із сухоцвітів, настільки популярні зараз зимові сади, зможете займатися квітковим оформленням весіль і прикрашати інтер'єри різних приміщень. На курсах вам також

відкриють професійні секрети: наприклад, як продовжити життя зрізаним рослинам. Звичайно, особливу увагу приділяють сполученню квітів рослин і їхніх форм. Крім того, багато курсів навчають і японському аранжуванню (школи Согэцу, Охара, Корго). Дуже часто окремо вивчають весільну флористику як напрямок у квітковому мистецтві, що користується великою популярністю, і як бізнес, що приносить гарний дохід. Як залік по закінченні курсів вам має бути самостійно зібрати букет.

Багато шкіл флористики мають кілька програм, розрахованих на ту або іншу спеціалізацію. На окремих курсах учать складанню різних видів букетів і композицій, флористичних колажів, витринистике, упакуванню й квітковому оформленню подарунків, ікебані й бвгвтому іншому. Ці програми можуть тривати від 20 до 120 годин залежно від складності. Для іногородніх слухачів особливий інтерес представляють курси підготовки продавців-флористів.

Курси за рубежем

Міжнародні школи флористики не тільки навчають професії, але й  організують конференції, семінари й поїздки в країни, де найбільш розвинене мистецтво флористики: у Францію, Голландію, Швейцарію, Німеччину... Закордонні викладачі також дають майстрів-класи й проводять заняття в міжнародних школах флористики, які є й у Москві, і в Петербурзі. У великих шкіл існують і виїзні курси, які дозволяють організовувати заняття в інших містах Росії.

Більшість курсів флористики орієнтовано саме на те, щоб дати повноцінну професію. Студентів навчають комерційним секретам флористичного бізнесу. Багато випускників відкривають потім власні квіткові салони або магазини. Однак ті, для кого флористика - хоббі, також довідаються для себе багато цікавого й одержують можливість повною мірою поринути в мир квітів. Ну а знання й практичні навички ніколи не перешкодять.

Слід зазначити, що деякі школи пропонують тривалі курси, розраховані на рік і навіть два. По закінченні слухачі одержують спеціальність дизайнера-флориста, і рівень їхньої кваліфікації дуже високий. Вони можуть реалізовувати великі проекти по квітковому оформленню серйозних заходів і фешенебельних приміщень, а диплом дворічних курсів неодмінно буде оцінений роботодавцем.

Вивчивши основи професії флориста, ви обов'язково повинні вдосконалюватися, як удосконалюються у своєму мистецтві  художники, поети, дизайнери... Освоївши ази, не зупиняйтеся на цьому, відвідуйте флористичні виставки, ходите на майстрів-класи, беріть участь у конкурсах і семінарах. Можливо, курси флористики допоможуть вам розширити коло інтересів і зайнятися, наприклад, ландшафтним дизайном - не менш захоплюючим професійним напрямком, родинним флористиці.

Вибираємо...

При виборі курсів або школи особлива увага варто звернути на чисельність  груп. Оптимальна кількість - п'ять-сім  чоловік. Якщо народу багато, під час  практичних занять дуже складно навчитися  майстерності складання композицій.

Вартість стандартних (вступних) курсів - від 7 до 11 тис. руб. У  цю суму, як правило, включають видаткові  матеріали: квіти, тканини, обгортки, прикраси.

Перевага варто віддати  тим курсам, де заняття ведуть різні  викладачі й кожний спеціалізується в певній області - композиції, квітковедення, європейському або східному аранжуванню, історії стилів і т.д. Історію флористики й стилів повинні читати мистецтвознавці, а вчити безпосередньо роботі з рослинами - практикуючі флористи. Бажано, щоб вони мали сертифікати міжнародного зразка, були членами Союзу дизайнерів Росії або Гільдії флористів, мали досвід співробітництва з міжнародними асоціаціями й союзами флористів. Однієї з найбільш авторитетних є Європейська федерація асоціацій професійних флористів (РЕ11РР). Дуже важливо, який професійний досвід викладача, які великі проекти він реалізував. Не перешкодить ознайомитися й з його портфоліо - фотографіями робіт. Треба, однак, ураховувати, що навіть самий професійний майстер працює у власному стилі й передає винятково особистий досвід. А флористика - це величезне поле для творчості.

Перспективи

Професійні флористи, особливо фахівці широкого профілю, дуже затребувані  на ринку праці. Заробітна плата укладача букетів - від 500 дол. А от робота флориста-дизайнера оплачується набагато вище. Дохід флориста багато в чому залежить від його кваліфікації й зайнятості. На першому місці серед вимог, пропонованих до здобувача, коштує досвід роботи. Спеціалізоване утворення (диплом флориста) далеко не завжди є обов'язковою вимогою для звичайного флориста, однак його наявність, звичайно, вітається. У кожному разі при прийманні на роботу прийде продемонструвати своє вміння, тобто виконати тестове завдання - зробити букет. Такий фахівець повинен бути дуже акуратним. Великий плюс - гарні пізнання в ботаніку. В обов'язку флориста крім властиво складання квіткових композицій часто входить прийом квітів, догляд за рослинами, планування й організація закупівель, робота з технічним матеріалом. Претендента на вакансію в гарному квітковому салоні обов'язково будуть оцінювати з погляду презентабельності, уміння спілкуватися із клієнтами.

^{Квіти в історії людства}

Мистецтво прикрашати живими квітами, листами, гілками, плодами  й іншим декоративним матеріалом святкові процесії, одяг, інтер'єри має багатовікову історію. Про це свідчать зразки, що дійшли до нас, прикладного й декоративного мистецтва, архітектури, живопису, поезії.