Ландшафтно-екологічна організація контурно-меліоративного землеробства

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ

ТАВРІЙСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРОТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Факультет Агротехнологій та екології

Кафедра екології та охорони навколишнього середовища

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Ландшафтна екологія» за темою:

«ЛАНДШАФТНО-ЕКОЛОГІЧНА ОРГАНІЗАЦІЯ КОНТУРНО-МЕЛІОРАТИВНОГО ЗЕМЛЕРОБСТВА»

напряму підготовки 6.040106 «Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природокористування»

Виконавець:

студент 3курсу 31групи

(підпис)__________ Передерій Валерія Василівна

Науковий керівник:

к. г. н., доцент

Воровка Володимир Петрович

Мелітополь, 2013 

ВСТУП

Актуальність теми. Зернові культури у структурі посівів в Україні становлять понад 50%, приблизно половину їх відведено під озиму пшеницю. Озима пшениця та інші колосові культури вважалися ґрунтозахисними, оскільки ерозійні процеси під ними розвивалися досить помірно. Однак внаслідок інтенсифікації технологічного обробітку сільськогосподарських земель ці культури наблизилися за ерозійною небезпечністю до просапних [5].

Збільшення швидкості розвитку ерозійних процесів призводить до зниження природної родючості земель та, як наслідок, врожайності сільськогосподарських культур [5].

У цих умовах землеробство повинно ґрунтуватися на гармонійному поєднанні інтересів суспільства і законів розвитку природи. Раціональне землекористування, збереження ґрунтової родючості і навколишнього середовища в сучасних умовах неможливі без комплексного ландшафтно - екологічного підходу до територіальної організації сільськогосподарського виробництва, науково обгрунтованого використання природних та антропогенно змінених земельних ресурсів [15].

Результати досліджень довели, що найповніше і найефективніше можна запобігти втраті родючих земель в системі ґрунтозахисного обробітку з контурно-меліоративною організацією землекористування [5].

Отже, потрібно впроваджувати такі ґрунтозахисні системи заходів, які б виконували протиерозійні функції та підвищували продуктивність сільськогосподарських агрофітоценозів.

Мета дослідження. Опис контурно-меліоративної системи землеробства через її ландшафтно-екологічну організацію.

Об’єкт дослідження. Ландшафтно-екологічна основа контурно-меліоративного землеробства.

Предмет дослідження. Організаційні та технологічні засоби впровадження контурно-меліоративного землеробства.

Завдання дослідження:

1. Розкрити суть організації контурно-меліоративного землеробства.
2. Визначити шляхи просторової організації контурно-меліоративного землеробства.
3. Дослідити основні технології контурно-меліоративного землеробства.
4. Визначити залежності контурно-меліоративної організації території від її ландшафтно-екологічної організації.

Методи дослідження. Аналіз літератури був використаний для всебічного огляду теоретичних основ контурно-меліоративного землеробства. За допомогою теоретичного аналізу та синтезу  були сформовані загальні характеристики технологій контурно-меліоративного землеробства та вивчення їх окремих прийомів.

Структура роботи. Робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків А, Б, В.

У першому розділі надається загальна характеристика контурно-меліоративного землеробства та його завдання.

Другий розділ присвячений розкриттю просторової організації контурно-меліоративного землеробства, видам рубежів та їх закріпленню на місцевості.

У третьому розділі розкриті основні технологічні прийоми контурно-меліоративної організації території, до яких відносяться сівозміни, агротехнічні та гідротехнічні протиерозійні заходи, лісосмуги.

У висновках подано основні загальні положення, які були виявлені в процесі вирішення завдань, сформованих згідно з тематикою роботи. 
РОЗДІЛ 1

ПОНЯТТЯ КОНТУРНО-МЕЛІОРАТИВНОГО ЗЕМЛЕРОБСТВА

1.1.Контурно-меліоративна  організація землекористування

Початок ландшафтному підходу в розробці природоохоронних заходів було покладено роботами і дослідженнями основоположників науки ХVІІ ст. і XVIII ст. М.В. Ломоносова, А.Т. Болотова, класиків російського ґрунтознавства та агрономії В.В. Докучаєва, П.А. Костичева, А.А. Ізмаїльського, Г.М. Висоцького, а згодом розробками протиерозійної організації території (А.С. Козьмено, С.С. Соболєв, С.А. Сільвестров, О.М. Каштанов.о Г.І. Швебс, С.Д. Кирюхін, І.П. Здоровцев, Г.А. Карцев і ін.). Під час організації території враховували загалом рельєф та інші чинники, що сприяють, прояву та розвитку ерозії (піддатливість ґрунтів, клімат та ін.). Землі на схилах поділяли за крутістю на технологічні групи. Крім цього, пропонували враховувати величину еродованості ґрунтів, а в останні роки - ерозійної небезпеки (потенційних втрат ґрунту від стоку талих та зливових вод, та діяльності вітру). На основі цієї інформації вирішувалися питання встановлення та уточнення спеціалізації господарства і виробничих підрозділів, організації угідь і сівозмін, влаштування території сівозмін та кормових угідь, проектування протиерозійних (грунтозахисних та водоохоронних) заходів.

Надалі замість протиерозійної стали казати про контурно-меліоративну організацію території на ландшафтній основі [6].

Грунтозахисна система контурно-меліоративного землеробства представляє собою найповніший варіант контурного землеробства та призначена в першу чергу для розчленованих територій степової та лісостепової зон, де запобігти змив та розмив грунту агротехнічними засобами досить складно. Зміст поняття грунтозахисної системи контурно-меліоративного землеробства розкривається через поняття «ґрунтозахисна система землеробства», «організація території» та «контурна організація території».

Грунтозахисна система землеробства – це система, яка забезпечує просте або розширене відтворення родючості грунтів, що включає комплекс заходів запобігання водної ерозії та дефляції, підтриманню оптимальних запасів гумуса, регулюванню фізико-хімічних властивостей та водного режиму грунту [17]. Технології формуються шляхом послідовного подолання факторів, лімітуючих врожайність культури та якість продукції. Кількість їх визначається складністю екологічної обстановки та рівнем запланованої врожайності. Відповідний рівень використання землі характеризується й відповідним набором технологій. Для середньої інтенсивності використання землі та звичайних технологій основний упор робиться на диференційоване використання земель, виходячи з агроекологічних властивостей, біологічних потреб та балансу галузей тваринництва та рослинництва. Упор робиться на сбалансоване змінення родючості землі, підтримання його на середньому (нормальному) рівні. Інтенсивні та високо інтенсивні технології використання землі пред’являють підвищені вимоги до характеристик земельних масивів та регулюванню екологічної обстановки [6].

Організація території являє собою раціональне розміщення природних, природно-господарських об’єктів (угіддя, поля, лісові насадження, шляхи, інші виробничі, природоохоронні об’єкти) відповідно до структури природних комплексів (ландшафтів) та особливостей господарського використання земель й території в цілому [17]. Сенс організації території полягає в досягненні найбільшого ефекту від природоохоронних заходів при розгляданні їх в системі формування агроландшафта, який володіє екологічною стійкістю. Особливо актуально це в районах зі складним рельєфом, бо використання землі ускладнюється на фоні процесів ерозії та інших виді деградації земель [6].

Контурна організація території – це ґрунтозахисна організація території відповідно до контурів природних комплексів та найбільшого приближення до горизонталей границь угідь, робочих ділянок, полів сівозмін, а також лінійних ґрунтозахисних заходів й рубежів (лісові смуги, смугові посіви, вали-тераси та ін.) [17].

Сутність системи контурно-меліоративної організації землекористування насамперед полягає в диференційному підході до використання орних земель, які поділяють на три технологічні групи [5]. Оптимальна структура посівних площ по групах земель в зональному розрізі наведена у додатках А і Б [4].

Перша група: рівнинні землі, а також схили крутістю до 30 [5].Перша ЕТГ об'єднує повнопрофільні і слабоеродовані ґрунти [4]. Сюди належать усі орні землі, технологічно придатні для вирощування просапних культур (у тому числі буряків) упоперек схилу. Тут впроваджують інтенсивні польові сівозміни з максимальним насиченням просапними культурами: цукрові буряки — 25–30 %. Кукурудза на зерно — до 20, горох — 15–20 % [5].У межах першої ЕТГ виділяються дві технологічні підгрупи:

І-а — рівнинні землі (схили до 1 °), на яких не має обмежень у виборі напрямку механічного обробітку ґрунту і сівби;

І-б — схилові землі ( крутизна 1—3°) і ділянки з ухилами до 1° в середній і нижній частинах водозбору у Степу і Лісостепу з великими водозбірними площами, на яких обов'язковий механічний обробіток ґрунту і сівба сільськогосподарських культур поперек схилів, або контурно з допустимим ухилом до горизонталей місцевості [4].

Таким чином, на рівнинній частині землекористування, згідно з рекомендаціями Інституту землеробства УААН, концентрують усі просапні культури та посіви озимої пшениці, вирощуваної за інтенсивною технологією з обов’язковими технологічними коліями впоперек схилів або контурно. Розміщення колії навіть на незначних схилах уздовж призведе до різкого посилення розмиву ґрунту, втрат елементів живлення,замулювання водойм.

До другої технологічної групи належать оброблювані землі на схилах крутістю від 3 до 70 [5], з повнопрофільними слабо-  і середньо змитими ґрунтами. Розміщення чистого пару і просапних культур на землях другої ЕТГ забороняється [4].Тут розміщують інтенсивні зерно-трав’яні сівозміни:

І. 1–2 — багаторічні трави; 3 — озима пшениця; 4 — озиме жито; 5 — ячмінь з підсівом багаторічних трав.

ІІ. 1–3 — багаторічні трави; 4 — озима пшениця; 5 — озиме жито, післяжнивні;6 — ячмінь з підсівом багаторічних трав.

ІІІ. 1–2 — багаторічні трави; 3 — озима пшениця; 4 — озиме жито на зелений корм,післяукісні звичайної рядкової сівби; 5 — ячмінь з підсівом багаторічних трав. Частка багаторічних трав тут, залежно від структури посівних площ, може досягати 40–50 %загальної площі групи [5].

Землі другої ЕТГ поділяються на дві підгрупи:

ІІ - а — землі з крутизною схилів 3—5° без чітко сформованих улоговин. Рекомендується тимчасово вивести з обробітку під залуження (довготривалі високоінтенсивні сіножаті).

ІІ - б — землі з крутизною схилів 3—5о, пересічені улоговинами. Рекомендується вивести з обробітку на постійно, з подальшим штучним або природним залуженням чи залісненням [4].

Третя технологічна група — це землі на схилах крутістю понад 70 [5], а також землі з малорозвиненими ґрунтами на елювії твердих порід, піску та ін., з малоеродованими, але низькопродуктивними ґрунтами [4], на яких важко проводити навіть найпростіші технологічні операції упоперек. Тут проводять постійне залуження з коротким польовим періодом:

І. 1 – 4 — багаторічні трави; 5 — озимі з підсівом трав.

ІІ. 1 – 3 — багаторічні трави; 4 — озимі з підсівом буркуну; 5 — буркун; 6 — озимі з підсівом багаторічних трав.

Завдяки диференціації земельного фонду частину посівів культур, які здатні запобігати ерозії, з рівнинної частини землекористування переносять на схили, що дає змогу виключити розміщення просапних на схилах, оскільки для них звільняється площа на землях першої технологічної групи. Але для цього тут потрібні сівозміни, в яких частку просапних можна довести до 50–60 %. Зрозуміло, що для забезпечення їх високої продуктивності треба піднести на відповідний рівень усі фактори росту й розвитку рослин. Зокрема, щоб підтримати додатній баланс гумусу, високу біологічну активність ґрунту, оптимізувати його агрофізичні показники, тут потрібно вносити не менш як 18–20 т/га органічних добрив. Необхідно забезпечити також бездефіцитний баланс основних поживних речовин і оптимальну реакцію ґрунтового розчину [5].

Контурно-меліоративна організація території проектується в межах землекористування підприємств з урахуванням організації території прилеглих землекористувань, які мають сумісні єдині водозбірні площі басейнів малих річок, балок і малих водозборів.

Вона виконує такі завдання:

• забезпечує підвищення захисних функцій існуючих сільськогосподарських ландшафтів в водозбірних басейнах в межах землекористування у взаємодії з існуючими елементами організації території на водозбірних площах прилеглих землекористувань з тим, щоб не погіршити їх захисні протиерозійні властивості;
• максимально враховує наявні існуючі рубежі (дороги з твердим покриттям, залізниці, земляні вали різних типів), які суттєво впливають на перерозподіл поверхневого стоку талих і зливових вод на водозбірних площах і не підлягають реконструкції в процесі проектування;
• визначає лінійні рубежі для розміщення полезахисних і водорегулювальних лісових смуг, протиерозійних валів різних типів, водоохоронних захисних прибережних смуг, що виконують захисні протиерозійні функції і будуть входити до єдиної регіональної системи протиерозійних заходів довгострокової дії з тривалим строком окупності;
• створює оптимальні умови взаємодії різних елементів ґрунтозахисної системи землеробства щодо забезпечення зниження втрат грунту від ерозії, зменшення втрат вологи через поверхневих стік і підвищення продуктивності агрофітоценозів [4].

1.2 Історія становлення залежності контурно-меліоративного землеробства від ландшафтної-екологічної структури території

Найважливіший внесок в загальну теорію ландшафтного підхода у сільськогосподарському виробництві зробили Л.Г. Раменський, Е.Б.Алаєв,            Д.Л. Арманд, В.Б. Сочава, В.Н. Сукачьов, А.Г. Ісаченко, Ф.Н Мільков, А.А. Жученко, А.Н. Каштанов, А.П. Щєрбаков, В.А. Ніколаєв та інші вчені.

На початку ландшафтні принципи при вивченні сільськогосподарських земель та розробці підходів до їх використання та поліпшення почали  застосовувати географи, які безпосередньо займаються вивченням ландшафтів. Добре уявляючи закономірності функціонування ландшафтів та  здійснюючи дослідження на сільськогосподарських землях, вони раніше інших почали робити спроби вирішення тих чи інших питань з організації використання землі.

Значний внесок у теорію агроландшафтів вніс  В. А. Ніколаєв, який узагальнив відомі класифікації природних ландшафтів. Виходячи з досвіду проведених агроландшафтних досліджень у Казахстані та Західному Сибіру, ним запропонована концепція агроландшафту, вирішений ряд питань з оптимізації територіальної структури сільськогосподарських земель, подані пропозиції з ландшафтного обґрунтування сучасних систем землеробтва.

Довготривалі ландшафтні дослідження на стику з землеустроєм проводить Г. И. Швебс. Ним запропоновані підходи до виявлення ландшафтних структур, поєднаних зі структурою організації території, реалізації ландшафтних розробок у схемах та проектах землеустрою, подані оригінальні підходи до створення культурних агроландшафтів у формі так званих агроландшафтних заповідників (АЛЗ) — агроландшафтного варіанта територіальної організації місцевості (ноосфери), інтенсивно освоєної сільськогосподарським виробництвом.

В.М. Яцухно працює над проблемами геоекологічної систематизації території з метою раціонального використання земель, формуванням та територіальною організацією агроландшафтів. В якості початкового етапу формування агроландшафтів В.М. Яцухно и А.С. Помелов (1992) пропонують функціонально - екологічне зонування структури, потім здійснується еколого-технологічне угрупування сільськогосподарських угідь, що включає формування однорідних робочих ділянок, полів, системи сівозмін. У якості одного з екологічних критеріїв проектування та реконструкції агроландшафтів вони пропонують показник їх екологічної різноманітності.

В.И. Кірюшиним при розробці концепції та методики розробки ландшафтного землеробства запропонована класифікація агроландшафтів (аналогічна природним ландшафтам), розроблені наукові основи методики проектування систем землеробствав ув’язці зі структурою агроландшафтів.

Професором Лопирєвим М.І. вперше було поставлене питання про придання землеустрою ландшафтної спрямоанності. Він підкреслює, що організації території та землеустрою призначено бути одним з основних методів формування стійких агроландшафтів та вирішення екологічних проблем на селі (і не тільки на селі). М.І. Лопирєвим здійснені великі розробки по контурній грунтозахистній організації території на схилових землях, сформульовані екологічні принципи побудови агроландшафтів, подані пропозиції з класифікації ландшафтів у районах інтенсивного освоєння земель, співвідношенню угідь в різних типах ландшафтів, методики ландшафтної організації на схилових землях.

Великі теоретичні та методичні розробки питань внутрішньогосподарської організації території на ландшафтнії основі належать А.А. Варламову. Ним розвинуто теоретичні і методичні положення з обліку екологічних вимог під час організації використання земель, виявлені залежності агро - і мікрокліматичних та просторових умов території, обґрунтовано виділення в якості первинного елемента під час організації території екологічно стійких і антропогенно обумовлених ділянок сільськогосподарських угідь, розроблена їх класифікація, запропоновані підходи до створення екологічно доцільної системи сівозмін, запропоновані показники еколого - економічного обґрунтування організації використання земель.

В.А. Світіним розроблена методика агроекологічного зонування території для цілей землеустрою, запропоновані методи оцінки екологічної небезпеки використання земель, надані пропозиції щодо формування культурних сільськогосподарських ландшафтів при організації території.

І.П. Здоровцовим здійснені дослідження агроекологічних основ протиерозійної контурно-меліоративної організації території Російської рівнини, що мають істотне значення для формування екологічно стійких силових агроландшафтів.

Ряд пропозицій щодо рішення завдань ландшафтної організації тер-території внесли В.Д. Постолов, С.А. Оробинський, А.А. Харитонов та інші [6].

Грунтозахисна вологозберігаюча контурно-меліоративна система землеробства на ландшафтно-екологічної основі полягає в тому, що структура земельних угідь і посівних площ, сівозмінні масиви, поля, робочі ділянки тут органічно узгоджується зі структурою природних ландшафтів шляхом сполучення штучних лінійних рубежів з природними, тобто ця система являє собою екологічно збалансований ерозійно – стійкий агроландшафт і включає в себе:

- раціональну структуру  земельних угідь, які формують  екологічний каркас агроландшафта (оптимальне співвідношення площі ріллі, сіножатей, пасовищ, лісів, захисних лісових насаджень, водойм); виділення водоохоронних, рекреаційних, санітарно-гігієнічних, захисних буферних зон і контурів з лучно-трав'янистої і деревно-чагарникової рослинності, що сприяють саморегулювання агроландшафта;

- раціональне розміщення  сівозмінних масивів, полів і робочих ділянок, що вписуються в структуру конкретного природного ландшафту і ув'язаних з умовами рельєфу, а при необхідності - з впровадженням контурно-меліоративної організації території;

- раціональну структуру  посівних площ, розраховану на  вирощування в місцевих умовах  тільки тих культур, які забезпечують  максимальний вихід продукції  і виконання грунтозахисних функцій; ґрунтозахисну обробку грунту згідно з культурою, рельєфом та кліматичними умовами;

- пунктуальне дотримання  рекомендованих для місцевих  умов сівозмін і прийомів агротехніки  обробки польових культур, застосування  еколого-безпечних систем добрив, захисту рослин від шкідників  та хвороб;

- виконання необхідних  меліоративних і культурно - технічних заходів на сільськогосподарських землях [10].

РОЗДІЛ 2

ПРОСТОРОВА ОРГАНІЗАЦІЯ ЕЛЕМЕНТІВ КОНТУРНО-МЕЛІОРАТИВНОГО ЗЕМЛЕРОБСТВА

2.1. Загальна характеристика  контурно-меліоративної організації території

Для створення найбільш прийнятної і сучасної методики організації території необхідно базуватися на таксономічній системі диференціації території з урахуванням ландшафтних та екологічних її особливостей. В основі диференціації території повинен бути рельєф та грунти,  як базові і агрегуючі характеристики.

Вельми цікавий і найбільш перспективний підхід до диференціації території (у складі розробки адаптивно-ландшафтної системи землеробства) запропонований академіком. І. Кірюшиним. Зазначені розробки прості у застосуванні, базуються на традиціях розвитку землеробської науки та можуть бути застосовані при проектуванні землеустрою з урахуванням деякої їх адаптації та коригуванні. В основу агроекологічної диференціації території покладено облік структури рельєфу (ландшафту) та детальної структури ґрунтового покриву.

Слабке місце даної методики в тому, що вона не базується на чіткій сучасній таксономічній системі земель, яка спирається на первинну, неподільну екологічно однорідну одиницю території, яка одночасно була б об'єктом обліку, оцінки і картографування земель.

В. І. Кірюшин відносить агроекологічні типи земель до 6 категорій землепридатності, по мірі зростання стримуючих факторів і умов:

I категорія. Землі, придатні  для вирощування сільськогосподарських  різних культур без особливих  обмежень.

ІІ категорія. Землі, придатні для обробітку сільськогосподарських культур з обмеженнями, які можуть бути подолані простими агротехнічними, меліоративними і протиерозійними заходами

ІІІ категорія. Землі, придатні для обробітку сільськогосподарських культур з обмеженнями, які можуть бути подолані середньовитратними гідротехнічними, хімічними, лісовими, комплексними меліораціями.

ІV категорія. Землі, малопридатні для сільськогосподарських культур внаслідок неусувних обмежень за умовами літології грунтоствоюючих порід, рельєфу, меліоративного стану і обмежених  можливостей адаптації.

V категорія. Землі, потенційно  придатні для вирощування культур  після складних гідротехнічних  меліорації.

VI категорія. Землі, непридатні  для обробітку з-за обмежень, що  не усуваються та незначних можливостей адаптації [6].

Контурно-меліоративна організація території (рис. 2.1; рис. 2.2) ґрунтується на контурних межах між технологічними групами земель, за якими проектуються водорегулювальні лісосмуги, посилені найпростішими гідротехнічними спорудами (канави в нижньому міжрядді і вала бо вал-дорога внизу узлісся — рубежі першого порядку).

Рис. 2.1

Схема клітинно - прямокутного розміщення розміщення полів [17].

Рис. 2.2

Контурна система землеустрою [17].

Найважливішою складовою частиною контурно-меліоративної організації території є створення нового елемента — польової гідрографічної мережі, яку розміщують по межах технологічних груп земель. Таким чином, створюють контурну організацію території, яку на місцевості фіксують так званими заходами постійної дії: водорегулювальними оброблюваними валами, валами-дорогами, лісосмугами. У разі потреби їх суміщують і обов’язково доповнюють залуженими водотоками. При цьому передбачено загортання й виположення ярів, що вклинюються в орні землі, будівництво протиерозійних ставків, відновлення природних і створення штучних водотоків.

Виконуючи свою основну функцію безпечного відведення незатриманої у середині полів агротехнічними заходами частини стікаючої води, залужені водотоки є спрямовуючими лініями для контурного виконання окремих технологічних організацій і насамперед основного обробітку та сівби сільськогосподарських культур [5].

Протяжність і ухил рубежів не повинні створювати умов для накопичення розмиваючої маси води і перевищення допустимої швидкості стоку [4].

Лінійні рубежі розміщують з максимальним наближенням до напрямку горизонталей. На багатоскатних і сильно хвилястих схилах, а також при пересіченні улоговин і мікропонижень лінійні рубежі доцільно розміщувати так, щоб радіуси повороту на землях першої технологічної групи не перевищували 60 м, другої — 30 і третьої —15 м.

Протяжність ліній рубежу вздовж схилу залежить від його крутості, типу ґрунтів і господарського використання ділянки (табл. 2.1). У зв’язку з тим, що при чергуванні культур у сівозміні в полях періодично розміщують культури з різною ґрунтозахисною здатністю, допустиму довжину ліній току визначають за найбільш небезпечною в ерозійному відношенні. У польових сівозмінах це чистий пар і цукрові буряки, в ґрунтозахисних — зернові.

Лінійні рубежі першого порядку доповнюють рубежами другого і третього порядків, які розміщують при влаштуванні сівозміни і природних кормових угідь по межах полів і робочих ділянок, сіножате- і пасовищезворотніх ділянок і всередині них.

Таблиця 2.1.

Допустима довжина лінії току по робочому напрямку, м [8]

Внутрішньопольова організація включає виділення робочих ділянок, які за можливістю мають бути однорідними, компактними, зручними для роботи техніки. Найдоцільніше паралельно-контурне розміщення елементів. Ширина робочих ділянок по всій довжині повинна бути кратною ширині захвату ґрунтообробних і посівних агрегатів.

Якщо вздовж схилу в межах першої та другої технологічних груп земель швидкість стікання води на полях сівозмін перевищує допустимі межі, проектують рубежі третього порядку. При цьому перевагу віддають наорюваним валам, які обробляються. На землях другої технологічної групи в разі необхідності проектують складніші земляні споруди.