Лексика і фразеологія гімну України
Міністерство науки і освіти України
Дніпропетровський Національний Університет імені Олеся Гончара
Факультет української та іноземної філології та мистецтвознавства
Кафедра української мови
КУРСОВА РОБОТА
Лексика і фразеологія гімну України
Виконавець
студентка I курсу
Чорна Анастасія Євгенівна
«___» ____________ 2010 р.
Дніпропетровськ
2010 р.
ЗМІСТ
Вступ…………………………………………………………………
Розділ 1: Лінгвістичні засади дослідження…………………………………………..9
1.1. Основні типи лексичних значень слова…………………………………………9
1.2. Прямі й переносні, первинні і вторинні значення слів………………………..10
1.3. Багатозначність слова, переносне
значення і переносне вживання слова…………………………………………………………………
1.4. Розвиток лексичного значення слова…………………………………………..14
- . Фразеологія…………………………………………………
…………………….15
Розділ 2: Лексичний і фразеологічний склад гімну………………………………...20
2.1. Текст Гімну
України……………………………………………………….
2.2. Класифікація лексики Гімну України за частинами мови………………24
2.3. Лексичні значення слів Гімну України…………………………………...26
2.4. Типи фразеологізмів Гімну………………………………………………..33
Висновки…………………………………………………………
Список літератури…………………………………
Реферат
Курсова робота: 40 с., 16 позицій списку використаної літератури.
Перелік ключових слів: гімн України, лексика і фразеологія гімну України, слово, лексичне значення слова, метафора, метонімія, синекдоха, фразеологізми, класифікація.
Курсова робота складається зі вступної частини, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.
У вступній частині формулюється актуальність даної теми, мета та завдання роботи.
В першому розділі
висвітлюється питання про
Основним змістом другого розділу є характеристика лексики гімну України за морфологічним складом, походженням та стилістичним забарвленням. Висвітлюється також питання про історію створення гімну України та його фразеологічний склад.
Висновки, якими закінчується робота, містять узагальнення щодо виконаної праці, результатів дослідження лексики та класифікації фразеологізмів, а також необхідність подальшого розгляду цієї проблеми.
Анотація
В роботі аналізується лексика та фразеологізми гімну України. Визначається морфологічний склад та тематичні групи лексики, її стилістичне забарвлення. Подано значення всих слів гімну, а також типи і значення фразеологізмів.
Annotation
In this work analyses lexicon and phraseological units of The hymn of Ukraine. Morphological structure and lexical sets, its stylistic coloration here are determined. The meanings of all words of The hymn, and also types and meanings of the phraseological units are submitted.
Вступ
Ця курсова робота присвячена проблемі дослідження лексики і фразеології гімну України. «Ще не вмерла Україна» протягом тривалого часу була і залишається найпопулярнішою патріотичною піснею. У недалекому минулому за виконання цієї пісні і поширення її тексту можна було тяжко поплатитися: згаданий вірш П. Чубинського був заборонений і не входив до жодних видань. Наприкінці 1989 року пісня знову «воскресла із мертвих» над відновленою могилою П. Чубинського у виконанні народного хору під диригуванням Леопольда Ященка, а вже у 2003 році була визнана офіційним гімном України. Весь час вона хоч і не звучала публічно, але жила в серці кожного патріота. Тепер «Ще не вмерла Україна» є музично-поетичною емблемою нашої держави.
Оскільки, як вже було зазначено, національний гімн не тільки не виконувався, а й не друкувався, то й не здійснювалося його детального дослідження ані з музичної, ані з філологічної сторонни не здійснювалося. Тепер, зі здобуттям незалежності, на це треба спрямувати всі сили. Саме у цьому і полягає актуальність даної теми – у новизні дослідження лексики і фразеології гімну України.
Предметом дослідження курсової роботи є текст вірша «Ще не вмерла Україна», написанного Павлом Чубинським у 1862 році, а також всі його модифікації, які були здійснені до прийняття остаточного офіційного варіанту гімну України.
Об’єктом дослідження
є такі розділи мовознавства як лексика
і фразеологія. Вивчення і дослідження
лексики і фразеології
Зростає й кількість статей, присвячених дослідженню лексичного складу мови, його формуванню. «Період XIV-XV ст. був об’єктом дослідження О.І. Бріциної, І.Й. Ощипко, Д.Г. Гринчишина, Л.М. Полюги та інших… періоду XVI-XVIII ст. – праці, де це питання розглядається у комплексі з іншими, як-от у дослідженнях істориків мови – Л.А. Булаховського, Л.Л. Гумецької, А.А. Москаленка, П.П. Плюща та інших, об’єктом яких є лише лексика» [20, 10]. Основні процеси, що відбувалися в лексиці української мови періоду Великої Вітчизняної війни, висвітлені у працях І.Г. Співака, І.Й. Тараненка, І.К. Білодіда.
Найвідомішими ж лексикографічними працями є: Словник української мови: В 11 томах (К.: Наукова думка, 1970 – 1980), Словник епітетів української мови (авт. Бибик С.П., Єрмоленко С.Я, Пустовіт Л.О., К.: Довіра, 1998), Гринчишин Д.Г. Словник паронімів української мови (К.: Рад.шк., 1986), Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів (К.: Вища шк., 1985), Коломієць М.П., Регушевський Є.Є. Короткий словник перифраз (К.: Рад.шк., 1985), Полюга Л.М. Словник антонімів української мови (К.: Довіра, 1999), А.А. Бурячок, Г.М. Гнатюк, С.І. Головащук та ін. Словник синонімів української мови: В 2 томах (К.: Наук.думка, 1999-2000), Б. Грінченко. Словарь української мови: В 4 томах (К.: Довіра, 1997).
Що ж до фразеології, то протягом тривалого часу весь фразеологічний матеріал дослідники черпали зі словника Б. Грінченка. «Новий етап у вивченні української фразеології починається після опублікування відомих праць про фразеологію акад. В.В.Виноградова (1946-1947 рр.)» [22, 7]. Вплив цих праць відчутний і у визначенні основних понять фразеології, і у класифікації фразеологізмів, і у методиці його обробки. Саме ці праці, а потім і ряд праць інших російських вчених привернули увагу і українських мовознавців до вивчення фразеології. З найважливіших видань, присвячених фразеології можна назвати: «Українські приказки, прислів’я і таке інше» М. Номиса, видані в Петербурзі в 1864 році; «Галицько-руські приповідки» І.Я. Франка, видані у Львові у 3-х томах (1901-1910); «Українські народні прислів’я і приказки» (1963); «Фразеологічний словник» Н.О. Батюка (1966); «Словник українських ідіом» Г.М. Удовиченка (1968); «Крилаті вислови в українській літературній мові» А.П. Коваль і В.В. Коптілова (1975); «Українсько-російський і російсько-український фразеологічний словник» І.С. Олійника і М.М. Сидоренка (1971); «Крилаті латинські вислови» Ю.В. Цимбалюка і Г.О. Краковецької (1976); «Українські прислів’я і приказки» (1984); «Фразеологічний словник української мови» Г.М. Удовиченка (тт. 1, 2; 1984).
Метою дослідження є вивчити лексичний склад гімну України, з’ясувати значення усіх лексем-складників тексту, визначити, до яких частин мови належать ці лексеми, а також віднайти в тексті гімну України стійкі словосполученння – фразеологізми, з’ясувати їх значення, етимологію, розподілити за семантичною, функціональною, генетичною, стилістичною і структурно-граматичною типами класифікацій, встановити наявності різних типів міжслівних відношень між ними (явищ антонімії і синонімії).
До ключових понять, якими
необхідно оперуватися при
Розділ І. Лінгвістичні засади дослідженнь.
- . Основні типи лексичних значень слова.
Існування слова усвідомлюють не лише фахівці, озброєні лінгвістичними знаннями, а й інші носії мови незалежно від їх професій. Для них ця одиниця становить цілком окреслену реальність. За допомогою слів виражають думки, почуття, до слів прислухаються, засвоюють нові та незнайомі слова, вивчають слова інших мов, забуті слова рідної мови згадують. Значеннєва і формальна окресленість, вільна відтворюваність в усному і писемному мовленні дають можливість виділять окремі слова, повторювати їх у разі потреби. Поняття слова лягло в основу великої кількость стійких сполук, що використовуються як влучні характеристики морально-етичних якостей людини, манери спілкування, наприклад: додержувати слова, випускати слова на вітер, не вміти слова вимовити, цідити слово за словом, сипати словами, золоте слово, мудрее слово, добре слово тощо.
«Слово – мінімальна змістова одиниця мови, що вільно відтворюється в мові й служить для побудови висловлювань (речень)».[166, 2]
Слово, незважаючи на всі труднощі, пов’язані з визначенням цього поняття, являє собою одиницю, яка невідступно уявляється нашому розумінню як щось центральне в механізмі мови. Для усвідомлення реального існування слова першорядну вагу мають диференційні ознаки, які своєю єдністю і взаємодією формують його лінгвістичну природу, виділяючи з-поміж інших мовних одиниць, а саме: лексичне значення, номінативна функція, відокремленооформленість, внутрішньоструктурна цілісність, позиційна рухливість.
«Слово – основна одиниця мови в цілому і лексична одиниця зокрема. Кожне слово має лексичне значення, тобто реальний, предметно – речовий зміст, який оформлений за законами граматики рідної мови і є елементом загальної семантичної системи словника».[27, 12]
Лексичне значення властиве тільки повнозначним словам – іменникам, прикметникам, числівникам, займенникам, дієсловам і прислівникам, бо саме вони визначають різні явища об’єктивної дійсності. Службові і модальні слова та вигуки лексичного значення не мають.
Розрізняють три типи лексичних значень: номінативне, фразеологічно зумовлене і синтаксично зумовлене.
Основним типом лексичного значення є пряме номінативне значення. У номінативному значенні слова відбивається об’єктивна реальність, пізнана дійсність, з його допомогою визначаються і називаються поняття. Саме тому номінативне значення є базою, основою для виникнення, існування й застосування всих інших значень слова. Номінативні значення слів є досить стійкими. Виникнувши на певному історичному етапі розвитку лексики й діставши своє найменування, ці значення суспільно усвідомлюються й здебільшого зберігаються протягом усього розвитку мови. Часто в процесі розвитку вони не тільки зберігають свої номінативні значення, а й набувають нових.
Фразеологічно зумовлені значення слів досить широко функціонують у сучасній українській мові. Прикладами можуть слугувати такі слова: бере на глум, горобина ніч, сіль землі тощо.
Поряд з прямими номінативними й фразеологічно зумовленими значеннями в лексичній системі української мови існують ще значення синтаксично зумовлені. Синтаксично зумовлене значення виявляється тоді, коли слово виступає лише в певній синтаксичній функції. У цьому випадку синтаксичні властивості слова як члена речення впливають на його семантичну характеристику. Синтаксично зумовленого значення найчастіше набуває слово, що вжите переносно для образної характеристики особи, явища, предмета. Йому, як правило, властиве глибоке емоційне забарвлення – позитивнее або негативне.
1.2. Прямі й переносні, первинні і вторинні значення слів.
«Прямі номінативні значення слів безпосередньо вказують на співвідношення слова з явищем об’єктивної дійсності, що історично закріпилося в свідомості мовців. Пряме значення становить сутність лексичного, реального змісту слова, і воно є для нього здебільшого первинним». [27, 12]
Поряд з прямим значенням і на його основі, слова української мови можуть набувати й переносного значення, що є вторинним і що виникає внаслідок перенесення найменувань одних явищ, предметів, дій, ознак на інші. Внаслідок цього створюється можливість одним словом позначати два і більше різних понять. Так складається багатозначність слів, що являє собою один з могутніх засобів і джерел збагачення словникового складу мови.
Переносне значення слова, як і вихідне, для нього пряме, стале, закріплене в мові суспільною практикою її носіїв, інакше кажучи, воно сприймається як нове, окреме значення уже відомого слова.
Переносне значення може
творитися внаслідок
Процес метафоризації виявляється в тому, що «форма мовної одиниці переноситься з одного предмета, явища, ознаки, дії на інші за подібністю».[212, 1]
А.П. Грищенко виділяє
такі найтиповіші різновиди
1. Тварина→людина:
1.1 людина подібна до
певної тварини за своїми
1.2 дія спрямована на тварину переноситься на людину: запрягти, заарканити.
1.3 характеристика людини як тварини: жовторотий, хижий.
1.4 називання частини тіла людини назвою частини тіла тварини: грива, клешня, паща.
1.5 називання житла
людини назвою житла тварини: г
2. Рослина→людина: ягідка, дерево, дуб, лопу; цвісти, розквітати, дозрівати.
3. Нежива природа→людина: ясний, похмурий, тінь, хмара; буря, тиша, мороз година; граніт, кремінь, Перлина; сонце, зірка, зоря, комета; весна, осінь, ранок.
4. Живі істоти→ нежива природа, рослини: ручка, ніжка, ніс, серце; горб, хребет, жила; шепотіти, співати, мовчати, плакати.
5. Фізичні характеристики предметів і речовин, фізичні процеси→ людина: гострий, колючий; великий широкий, дрібний; голосний, монотонний; горіти, палати, гаснути.
6. Живі істоти→ інтелектуальний, соціальний або емоційний план, фізичний стан людини: гризти, блукати, вгризатися; немічний, загибель, хворієш, губить.
7. Створені людиною предмети, речовини, матеріали→людина: машина, гвинтиком, палиця, колода.
8. Міфічні істоти →людина: русалк
9. Просторові характеристики→
Використовуюється метафора з метою первинної номінації у процесі пізнання нових об’єктів, явищ, дій, ознак, а також з метою вторинної номінації під час розвитку семантичної структури слова. Метафори вторинної номінації належать до фігуративної мови, тобто є мовностилістичними зворотами, в яких досягають певного виражально-зображального ефекту.
Основою метафори може бути подібність за:
-- формою;
-- місцем розташування;
-- кольором;
-- звучанням;
-- особливостями руху;
-- виконуваною функцією;
-- фізіологічними і психічними враженнями від сприймання об’єкта.
Метафора як перенесення
ознаки за подібністю є важливим і
необхідним елементом процесів первинної
номінації у зв’язку з
Під час метонімізації «форма мовної одиниці переноситься з одного предмета, явища, дії чи ознаки на інший за суміжністю». [213, 1]
Суміжність, що лежить в основі метонімії, може бути:
-- просторовою: концертний зал—зал аплодував, спинка дитини – спинка стільця;
-- часовою: косовиця (процес) – косовиця (час);
-- атрибутивною (ознаковою): трон (меблі) – трон (лада монарха), булава (зброя) – булава (гетьманство);
-- каузальною (причиново-наслідковою): шиття (аія) – шиття (пошита річ);
-- суб’єктивно-придикатною, тобто суміжністю дії і виконавця: рада (настанова) – рада (державний орган).
Як і метафора, метонімія
може використовуватися з метою
первинної і вторинної
Синекдоха виявляється в тому, що «форма мовної одиниці переноситься з одного предмета, явища, дії чи ознаки на інший на основі кількісних відношень, що полягають у заміні назви цілого назвою його частини». [214, 1]
Основою синекдохи можуть бути:
-- істотність частини у структурі цілого об’єкта: спідниця (верхній одяг) – спідниця (жінка);
-- родо-видові відношення: боєць (військовик найнижчого звання, рядовий) – боєць (будь-який учасник бою);
-- відношення «ознака
частини» -- «цілий предмет»: чорнявий
(колір волосся людини) – чорнявий
(людина з таким кольором
Синекдоха є різновидом метонімії, однак її за традицією розглядають як окремий семантичний процес.
1.3. Багатозначність слова, переносне значення і переносне вживання слова.
Лексика української мови весь час збагачується, розширюється, відбиваючи все глибше і багатогранніше пізнання людиною об’єктивної дійсності, технічний прогрес, розвиток науки, культури, мистецтва. Поповнення лексичного складу мови йде, з одного боку, за рахунок словотворення й запозичень з інших мов, а з другого – шляхом розвитку багатозначності, тобто використання відомих слів для найменувань інших явищ.
«Здатність слова одночасно синхронічно виступати з різними значеннями називається багатозначністю, або полісемією. Суть, специфіка полісемії в тому, що кожне значення багатозначного слова тією чи іншою мірою пов’язане з основним, первинним». [38, 12]
Саме до основного, стрижневого значення полісемантичного слова тяжіють усі переносні, вторинні значення, хоча міра їх близькості, звичайно, неоднакова. Отже, багатозначність передбачає єдність загального значення слова при наявності його семантичної різноманітності.
Перенесення назви цілого, більш загального на окреме або частину його – явище в українській мові набагато рідше, ніж найменування цілого за його деталлю: «Машина бухає і стогне важко, мов велетенські груди в агонії» (Леся Українка); «У льотчикі серце несхитне й тверде. Рука неухильно машину веде» (М. Бажан).
У першому випадку слово машина вжите в значенні пароплав, у другому – в значенні літак.
1.4. Розвиток лексичного значення слова.
Лексичне значення слів, зокрема назв життєво важливих понять, термінів і близьких до них лексем, виявляє досить велику стійкість. Виникнувши на певному історичному етапі, соціально усвідомившись і закріпившись в лексичному складі, переважна більшість слів існує з певним значенням протягом усієї історії мови, історії народу.
Разом з тим слова, набуваючи нових, переносних значень, можуть збільшувати свій семантичний обсяг та ускладнювати сферу й можливості поєднання їх з іншими словами. У зв’язку з цим значенням слів зазнає окремих змін, воно розширюється, звужується або змінюється аж до розвитку в ньому протилежного значення.
Розширення значення слова відбувається тоді, коли цим словом починає називатися нове, збагачене поняття. «Запозичений з французької мови іменник карантин на першому етапі свого існування в нашій мові означав точно окреслений, а саме сорокаденний ізоляційний термін для попередження заразних хвороб, а тепер цей самий іменник може називати відповідний ізоляційний період будь-якої тривалості – декаду, два тижні, місяці і більше». [43, 12]
Разом з розширенням лексичне значення слова може тою чи іншою мірою видозмінюватися. Найдавнішим значенням слова короткий було вираження ознаки усічений, підрізаний, а згодом за цим словом закріпилося значення – невеликий у довжину, недовготривалий.
До типових явищ розширення обсягу значення і вживання слів відносять власні імена, що починають функціонувати в мові (меценат, ловелас, ментор).
Звуження лексичного значення слова зумовлене процесом звуження обсягу визначуваного цим словом поняття. Прикладів звуження лексичного значення українська мова знає багато. «Так, давньослов’янське слово билина означало назву рослини. Воно, очевидно, вживалося тоді у значенні трава. У сучасній українській мові це слово виступає тільки в значенні «Стеблина трави, травинка». [44, 12]
1.5. Фразеологія.
Слово фразеологія буквально означає «учення про звороти мови». Це порівняно молода лінгвістична дисципліна, основні поняття, обсяг проблематики та об’єкт вивчення якої ще остаточно не визначені. Це пояснюється передусім великою функціональною, семантичною і структурною різноманітністю тих одиниць, що сприймаютьсяяк стійкі сполуки слів. Фразеологія досліджує фразеологічний рівень – проміжний рівень, який виникунаслідок взаємодії лексико-семантичного і синтаксичного основних рівнів мови на їх стику.
Ющук І.П. відзначає, що термін «фразеологія» має два значення:
- розділ мовознавства, що вивчає стійкі сполучення слів, їхній склад, будову та значення;
- сукупність стійких сполучень слів – фразеологічних одиниць певної мови. [228,15]
«Фразеологія – розділ мовознавства, що вивчає фразеологічну систему мови; сукупність стійких сполучень слів певної мови.»[ 282, 1]
Одиницею фразеологічного рівня мови є фразеологізм. Йому притаманні такі ознаки:
-- нарізнооформленість
– лексичне значення
-- семантична нерозкладність
– фразеологізм не можна
-- метафоричність – слова, що входять до складу фразеологізму, вживаються, як правило, в переносному значенні;
-- відтворюваність –
фразеологізми не творяться
-- слабка формальна варіативність – фразеологізму притаманний установлений порядок слів.
Наявність цих ознак відрізняє фразеологізми як від слів, так і від словосполучень.
«Фразеологізм, або фразеологічна одиниця – нарізнооформлене, семантично нерозкладне сполучення слів, яке відтворюється в мовленні і характеризуються метафоричністю та слабкою формальною варіативністю.» [282, 1]
«Фразеологізм – лексично неподільне, стійке у своєму складі, цілісне за значенням сполучення слів, що відтворюється в мові». [194, 2]
Унаслідок процесу метафоризації вільних словосполучень їх компоненти зближуються, значення стає цілісним, що спричинює утворення фразеологізмів. За наявністю цілісної семантики фразеологізми подібні до повнозначних слів, тому їх нерідко розглядають у лексикології.
«Основою формування фразеологічного значення є первинний образ, що виникає в національній свідомості як відображення предметно-понятійної ситуації, а також різні смислові асоціації». [283, 1]
Класифікування фразеологічних одиниць є важливою проблемою фразеології. Залежно від того, за якими засадами їх групують, розрізняють семантичний, функціональний, генетичний, стилістичний і структурно-граматичний типи класифікації фразеологізмів.
Найбільшого поширення набула семантична класифікація фразеологічних одиниць, розроблена російським мовознавцем Віктором Виноградовим (1895 – 1969). В її основу покладено ступінь нерозкладності семантики фразеологізмів: одні мають високий ступінь нерозкладності семантики і ближчі до слів, іншим властивий менший ступінь нерозкладності семантики, вони ближчі до вільних сполучень слів. В. Виноградов виокремив три типи фразеологізмів: фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності, фразеологічні сполучення.
«Фразеологічні зрощення – це стійкі сполучення слів, значення яких характеризується абсолютною нерозкладністю, невмотивованістю семантики окремих компонентів, напр.: на руку ковінька – «вигідно», бити байдики – «ледарювати». [284, 1]
- Лексика і фразеологія гімну України
- Лексика Куприна
- Лексика освещения украинского конфликта
- Лексика современного французского языка и его отражение в современной художественной литературе
- Лексика туризма в современном немецком языке
- Лексико-граматичні засоби вираження оцінки в англомовній рекламі
- Лексико-граматичні особливості американського варіанта англійської мови
- Лекико - семантический анализ лексических единиц денотативного класса "Изобразительное искусство"
- Лексика
- Лексика английского языка в функциональных стилях и лексические особенности языка прессы
- Лексика делового общения
- Лексика делового общения
- Лексика делового общения
- Лексика делового общения
