Лексико-граматичні засоби вираження оцінки в англомовній рекламі

                                   Лексико-граматичні засоби вираження оцінки в англомовній рекламі

Вступ

На сучасному етапі  розвитку суспільства значення ціннісного аспекту  життя є надзвичайно  важливим. Оцінка, як процес встановлення ціннісних відносин суб'єкта і об'єкта, виступає невід'ємною частиною процесу  відображення дійсності. У процесі  пізнання навколишнього світу людина неминуче оцінює явища і факти  дійсності, висловлюючи своє ставлення  до них, що знаходить свій відбиток у мові. Натомість мова, являючись  найважливішим засобом спілкування, здатна до передачі оцінки. Тому, вивчаючи структуру мови, її особливості, необхідно  докладно вивчати й особливості  словникового складу, що передають  різні способи і види оцінки. Оцінка є однією із основних категорій дійсності. Людина аналізує навколишню дійсність, предмети, явища, властивості, дії. Людина, з її думками, вчинками, почуттями  також піддається аналізу. Отже, майже  всі предмети можуть бути об'єктами оцінки.

Сьогодні ми маємо велику кількість робіт, присвячених категорії  оцінки. Існує ряд досліджень, які  стосуються різних аспектів категорії  оцінки, котрі проводились такми  науковцями як Н.Д.Арутюнова, Е.М.Вольф, А.А.Івін, М.В.Ляпон, С.М.Проскуріна, Т.В.Радзієвська. Багатоаспектність даного поняття  спричинила його вивчення у різних напрямах: комунікативному, лексичному, граматичному, стилістичному. Проблема особливості вираження оцінності  нагальною у сучасній лінгвістиці. Це зумовлено характерною для  сучасної науки про мову активізацією уваги до функціонально-семантичних  категорій.

Актуальність дослідження визначається функціями та значенням категорії оцінки як в англійській так і в українській мовах, їх широкому застосуванні та недостатній дослідженності.

Об’єктом дослідження є лексичні та граматичні засоби вираження категорії оцінки у англомовній рекламі.

Предметом даної  роботи є детальне вивчення явища оцінки, його значення і застосування у рекламних текстах

Метою виконання роботи є з’ясування особливостей функціонування лексичних та граматичних засобів вираження оцінки в текстах, дослідження поняття категорії оцінки та розгляд підходів до її вивчення.

Розділ 1. Поняття категорії оцінки та способи її реалізації у тексті

Сьогодні існує велика кількість визначень категорії  оцінки. Це пояснюється тим, що оцінні вислови використовуються у найрізноманітніших стилях мовлення та різноманітних мовленнєвих ситуаціях. Оцінка використовується нами як у повсякденному житті, так і в літературній мові, мові друкованих видань та наукових текстах. Тому не дивним є той факт, що категорія оцінки вивчалась з точки зору різних розділів мовознавства та викликала інтерес цілого ряду науковців. У створенні визначення дослідники керувались дискурсом, в якому досліджувалось поняття оцінки, його функціями та попередньою класифікацією, що ґрунтується на попередніх роботах колег. 

Серед лінгвістів, що вивчали  дану проблеу слід зазначити Н. Д. Арутюнову, котра розглядає оцінку як один із типів прагматичного значення, тобто значення, котре слово або вислів набувають в мовній ситуації. Оцінка—це результат процесу оцінювання. В мові відображається взаємодія дійсності та людини у найрізноманітніших аспектах, одним з яких є оцінювальний аспект: об’єктивний світ розчленовується людиною з точки зору його оцінного характеру — добро і зло, користь й шкідливість. [1] Це розчленування є соціально, психологічно, культурно та лінгвістично обумовленим і дуже складним чином відображене у мовних структурах.

Інший дослідник категорії оцінки, Богуславський В.М, вважає, що оцінка сприймається як чинник, що формує картину світу . Ціннісні уявлення притаманні кожній культурі. Оціночна картина соціуму включає певний набір і ієрархію цінностей, що слугують основою для власне процесу оцінювання. "Процес оцінювання – це спосіб втілення цінності об'єкта, усвідомлення суб'єктом ціннісної предметності об'єкта, що реалізується у формі судження про предмет, що став об’єктом оцінки" [5]. Оцінка полягає в людських знаннях, уявленнях, і навіть у системі національно-культурних стереотипів.

У  свою чергу Вендина Т.І. розглядає оцінку як один із видів модальності, які накладаються на дескриптивний зміст мовного виразу.[2] Оціночність сприймається як однин із видів модальності, що супроводжують мовні висловлювання. Лише у процесі комунікації можливе вербальне вираження суб'єктивного відношення оцінки, таким чином суб'єктивна модальность є комунікативною категорією. Вона висловлює суб'єктивне ставлення, звертаючись до змісту висловлювання. Висловлення, що містять оцінку або інші види модальності, включає в себе дескриптивний компонент та недескрептивний, тобто модальний компонент, при чому перші описують один або кілька можливих станів, а другі висловлюють щось з цього приводу. Оцінювальна модальність визначається виразом в цілому, а не окремими його елементами і є компонентами висловлювання.

В тексті оцінка частіше  за все не буває незалежною, вона є частиною загальної побудови опису  або міркування і органічно пов’язана  із дескриптивним аспектом тексту в  цілому. Оцінка ніби розміщає об’єкти  по їх місцях, визначаючи їх взаємодію. Вивчення оціночних структур лінгвістами  доводить, що оцінка торкається самих  різних аспектів мовної системи. Оцінний  аспект тексту складається із значень, які реалізуються на всіх рівнях мови – в морфології, синтаксисі, лексиці. Оцінка в тому чи іншому вигляді  присутня у будь-яких типах текстів.

Засоби  вираження оцінки

Засоби оцінки поділяються  на лінгвістичні та екстралінгвістичні. Лінгвістичні засобами вираження оцінки є морфологічні, лексичні та граматичні. До екстралінгвістичних засобів відносяться жести, інтонація.

Серед лексичних засобів  вираження оцінкі, можна зазначити виділити одиниці:

1) Слова з не оцінним денотативним компонентом

- Не оцінне, не емоційне (стеля – верхнє внутрішнє покриття приміщення, радіограма – те, що передають по радіо);

- оцінне, не емоційне (крадій – людина, що краде);

- не оцінне, емоційне (благовірний – чоловік, бездар – людина позбавлена талантів);          

- оцінне, емоційне (замазура – людина, що не дбає про чистоту)

2) Слова з оцінним денотативним компонентом:

- оцінне, не емоційне (красуня – дуже красива жінка; делікатес – вишукана страва);

- оцінне, емоційне (хвалько – надмірно самовпевнена людина ). [8, С.92]

 Окремим засобом лексичним  засобом вираження категорії  оцінки є вставні слова. У  тексті такі засоби насамперед виражають емоційну оцінку повідомлюваних фактів чи явищ дійсності з боку того, хто їх сприймає. Прикладами можуть слугувати: на жаль (-), як на біду (-), на радість (+), на щастя (+) . [7, C. 113].

Існує група слів, які, не маючи оцінності в системі мови, вимагають обов’язкового наведення оцінки в акті мовлення. Ці слова системно передбачають наведення оцінки, а якою конкретно вона буде, залежить виключно від ситуації та об’єкта, котрий це висловлювання характеризує.

Говорячи про оцінювальну  лексику, необхідно нагадати, що оцінка об’єктів дійсності здобуває відображення в мові у більшості випадків у  слові. А прикметники є тією частиною мови, яка має величезне різноманіття оцінювальної семантики. Прикметники мають цілий ряд специфічних властивостей, що відображають їх семантику та впливають на зміст оцінки. Зазвичай висловлювання, що містять оцінювальну лексику мають, два апекти, які реалізуються разом, у межах одного вислову. Ще одна особливість значення і вживання прикметників полягає у тому, що прикметники суміщають у своїй структурі семантичний та прагматичний аспекти мови, що відображається як у значенні лексичних одиниць, які відносяться до класу прикметників, так і у їх вживанні. Для прикметників, як класу слів, є характерним наявність суб’єктивно-оцінювальних значень та відповідних конотацій.

За своїм оцінним компонентом слова можуть вступати в антонімічні відношення: beauty – ugliness, що слугує додатковим лексичним способом вираження категорії оцінки. Проте не завжди антонімія ґрунтується на протиставленні позитивної оцінки негативній, інколи позитивна оцінка протиставлена відсутності позитивної оцінки, тобто своєрідному стандарту —— “нулеві”. Наприклад: 1) famous, experienced (actor, poet), 2) young, beginner, inexperienced (actor, poet)——  другий ряд слів заперечує меліоративну оцінку слів першого ряду, але не вносить пейоративності у значення, сигналізуючи лише про  відсутність меліоративності.

Оцінний компонент виділяється у словах конкретної оцінки (оцінки за певною конкретною рисою). До цієї групи відносимо оцінки за: 1) зовнішністю: beautiful, handsome, nice, ugly; 2) особливостями мови: inarticulate, lisping; 3) розумовою діяльністю:clever, capable, dull, stupid, silly; 4) характером: hot-tempered, active, quiet, placid; 5) вміннями і навичками: skilful, expert, experienced.

Одним із лексичних засобів  вираження категорії оцінки також  є вставні слова та конструкції. Дослідження специфіки вставних та вставлених конструкцій має давню традицію — у працях В.В.Виноградова, А.Б.Шапіро, А.І.Анікіна. Крім того, останнім часом з'явилося багато нових праць, зокрема Т.В.Акимової, А.Ф.Прияткіної та спеціальних дисертацій, присвячених окремим аспектам вивчення цих синтаксично-семантичних утворень.(6)

Лексична категоризація модальності в дієслові представлена нерегулярно лексичною, регулярно лексичною і лексико-граматичною категоризацією. У першому випадкумова йде про понятійно-зумовлені модалізовані дієслова, які є вихідним рангом категоріальної градації. У другому —— маються на увазі структурно-зумовлені модалізовані дієслова і багатозначні дієслова з модалізованим значенням.  У третьому випадку ми розглядаємо англійські модальні дієслoвa, близькі до статусу службових слів, які є одним із граматичних засобів мови. Модальна ознака в семантиці дієслова системно зумовлена модально-мотивуючими ознаками.

Вставлені конструкції містять  оцінку та емоційно-експресивні зауваження автора. «Це ні що інше, як відгук мовної системи на потреби колективної  мовної свідомості у вербалізації контролю над мовною діяльністю» [8, С.7].

Особливе місце в оцінних  мовних актах займають діалогічні пари, де один з елементів чи обидва (перша  і друга репліка) передбачають оцінний  вираз. Наприклад: — Зв'язковий сказав, що боїв дорогою не було. Це добре [10, C. 126]. Ситуація оцінюється зі знаком «+».

Оцінка може бути раціональною за змістом та розгорнутою за формою. В такому випадку вона входить  логічної схеми тексту на правах окремої  логічної тези. Оціночні тези виступають логічним продовженням основної або  розвиваючої тези. Оцінка також може бути розлитою по всьому тексту. За таких  умов оціночні одиниці, включені до багатьох мікротекстів, оцінно забарвлюють увесь  текст. У сучасній публіцистиці розповсюджені  тексти, котрі взагалі не містять  сигналів оціночності. Усі компоненти такого тексту мають об’єктивно-логічний характер, однак компонуються автором  так, що виражають цілком визначену  соціальну оцінку предмета. В такому разі читач самостійно виводить оцінну ідею автора з об’єктивно логічного  змісту тексту.

До лексичних засобів  вираження оцінки також можна  віднести засоби метонімізації/метафоризації: “sailor” - людина, яка добре/погано переносить морські подорожі: good (bad) sailor).

Засоби вираження оцінки, як вже було зазначено, багатоманітні. Значення якісної оцінки реалізується за рахунок, наприклад, основи вихідного  дієслівного слова. В деяких випадках у похідних словах трапляється , переосмислення основи,  що можна виділити як  різні граматичні способи вираження категорії оцінки:

-    спеціалізація  значення, шляхом додавання суфікса (to hustle – штовхати, примушувати,  hustler - енергійна безпардонна людина);

-     зміна значення шляхом конвертації однієї частини мови у іншу (to sail – плавати, sailor – моряк/)

Унікальним засобом створення  образних оцінювальних значень є  лексико-семантична транспозиція (she was a great forgetter and returner). [9, С.131]

З точки зору М.В. Никитина оцінка – розумова дія, що базується  на інтуїції та має за мету орієнтовне (неточне)  встановлення наявності певних ознак у предметів. Результатом оцінки стає судження про наявність якісних та кількісних ознак у предмета та про наявність самих предметів, подій або ж певної ситуації (4).

Предмети оцінки можуть бути описані за допомогою різних засобів:

- Онтологічних – через ознаки, властивості та відношення об’єктов дійсності у середовищі їх існування (людина проста за природю);

- Епістемічних  – стосовно процесів розуміння, де людина виступає суб’ектом пізнання (простой/складний; зрозумілий/незрозумілий);

- Прагматичних та емотивних – суб’єктивна, емотивна  оцінка суб’єктів хороший/ппоганий; приємний/неприємний);

- Репрезентаційних – стосовно знакового представлення денотатів (визначений, згаданий, названий, вказаний). (4)

Оцінка можлива на кожному  із вказаних рівнів. Крім цього, на кожному  із рівнів, крім прагматичного, суждення можуть бути як фактичними, так і  оціночними. На прагматичному рівні  оцінка може бути подвійною: як ціннісна ознака денотата – «він – хороша людина», так і модально-істиннісний  – визнання істинності судження –  «він начебто хороша людина».

Суб’єкт оцінки може бути як одиничним так і колективним. Об’єкти оцінкі можуть бути доволі різноманітними:  одиничними, або ж такими, що представляють цілий клас, частину і ціле, ознаку будь-якого з рівнів. Проте при оцінці усі предмети зводяться до обмеженого числа оцінюваних: модально-істинносних та ціннісних стверджень .

Часто оцінка створюється лексичними одиницями, що містять в собі частки no і not, які є найбільш вживаними та універсальними у мові і називаються «словами загального заперечення. Такі форми заперечення як nothing, none, nobody и neither… nor… вживаються не так часто бо заперечують відразу два об’єкта і цим самим обмежують свою вживаність. None і nobody вживаються лише в ситуаціях, коли в якості об’єкта оцінки виступає образ людини.

Слова, що надають забарвлення оцінному виразу мжуть бути охарактеризовані як слова-оцінки, котрі в свою чергу можуть виступати окремим засобом вираження категорії оцінки. Вважаючи суттєвою ознакою слів-оцінок відсутність оцінно-нейтральних властивостей, можемо виділити такі їхні розряди:

1) прикметники good/bad та їхні синоніми: kind, well-behaved, immoral;

2) слова-оцінки представлені прислівниками, які утворилися від прикметників: good/bad, тобто well/badly;

3) іменникові оцінки типу: nonsence, fool, idiot, sage, cleverness, wisdom;

4) слова-оцінки представлені дієсловами, які передають негативні/позитивні відношення: like, love, enjoy, hate, disagree, disapprove.

Слова-оцінки реалізуються різними морфологічними категоріями: прикметниками, прислівниками, іменниками і дієсловами. Домінуючим значенням при цьому є вираження позитивного чи негативного ставлення до означуваного даним словом (у випадку іменника), або до означуваного суб’єкта, з яким сполучається слово-оцінка, виражене іменником, прислівником або дієсловом.

До розряду слів-оцінок ми не відносимо безпосередньо числівники і займенники, але в певному вони також набувають статусу оцінки, хоча й містять цю оцінку опосередковано. Наприклад: “Fаnсу school in Lausanne. Speaking French. Famous father. All the money in the world. Talking to high-flying people all her life. I must look like a big Mr. Nobody to her” (Shaw : 231).“Why do people over thirty try so deliberately to ruin themselves?” - “Because they’re over thirty” (Shaw : 195).

Одним з морфологічних  засобів вираження оцінювальних значень, можуть бути афікси. Так, наприклад, суфікси –ard, -ling,-eer, -ster  мають  негативну конотацію (rhymester, hireling);суфікси -ie, -y, -let, -ette передають значення зменьшувальності, або лагідності (starlet, oldie). Значення якісної характеристики може з’являтися у іменників, сформованих способом словододавання (never-do-good), або конверсії (she was all curiosity and expectation).

Типовими оцінками є оцінки за характером та розумовою діяльністю. Однак у кожному окремому випадку оцінний компонент у словах конкретної оцінки визначатиметься тематичною стратегією твору в цілому та авторськими особливостями її втілення.

Що до оціночного відношення, на думку М.В. Нікітіна, воно представляє  ментальний зв’язок між суб’єктом та об’єктом. У випадку індивідуального суб’єкта, в оцінці виявляються особливі, характерні лише йому ознаки. За наявності колективного суб’єкта, у оцінці відображаються колективні та суспільно встановлені норми.

Категорія оцінки – сукупність різнорівневих мовних одиниць, об’єднаних оціночною семантикою та виражають  позитивне або негативне ставлення  автора до змісту висловлювання. (1 Вольф  Е.М., 1985, с. 24–33) На загальномовному  плані оцінка означає ціннісний  аспект значення мовних виразів  і  характеризується особливою структурою – модальною рамкою, що накладається на вираз і не співпадає з логіко-семантичнию  і синтаксичною будовою. Елементами оціночної модальної рамки є об’єкт і суб’єкт, котрі пов’язані з предикатом. Суб’єкт оцінки, як експліцитний так і імпліцитний –особа або соціум, з точки зору якого дається оцінка; об’єкт оцінки – особоа, предмет або стан речей, котрі характеризує дана оцінка.(1) Крім цього в склад модальної рамки, зазвичай імпліцитно входять шкала оцінок та стереотипи, на котрі орієнтоване оціночне судження. Важливою особливістю оціночного судження є те, що у ньому завжди присутній суб’єктивний фактор, що взаємодіє з об’єктивним. Судження, навіть за відсутності прямого вираження суб’єкта,означає ціннісні відносини між суб’єктом і об’єктом. Суб’єктивний компонент пов’язаний із можливістю позитивного або негативного ставлення суб’єкта оцінки до її об’єкта (подобається\ не подобається, схвалює\ не схвалює) в той час як об’єктивний компонент оцінки орієнтується на власне якості предметів або явищ, на осоні котрих здійснюється оцінка.. (Вольф Е.М., 1985, с. 24–33).

1.2 Оцінки у публіцистичному мовленні, їх види, класифікація та структура

В зависимости от наличия  в оценочном суждении эмотивного компонента разграничивают эмоциональную  и рациональную О. Первая предполагает непосредственную реакцию на объект, характеризуется экспрессивностью и обычно выражается междометием  или аффективным словом (Ах! Поразительно! Негодяй!). Рациональная О. опирается  на социальные стереотипы и выражается оценочным суждением, ср.: Я считаю, что это хорошо; По всеобщему мнению, он поступил плохо и т.п. Однако при  разных формах оценок соотношение рационального  и эмоционального меняется, и не всегда эти два вида О. строго дифференцируются. Так, трудно разграничить рациональное и эмоциональное в высказываниях  типа: Он настоящий герой; Он поступил как отъявленный негодяй.Характерной  особенностью выражения О. является возможность ее интенсификации (усиления признака "хорошо" или признака "плохо") и деинтенсификации (ослабления признака "хорошо" или признака "плохо"), отражающих движение по оценочной шкале как в зоне "+", так и в зоне "–", ср.: хороший, очень хороший, необыкновенно  хороший, не очень хороший, довольно хороший и т.п. При этом интенсификация О. не дискретна (нельзя измерить расстояние между хорошим и очень хорошим) и не ограничена определенным числом позиций, подобно степеням сравнения. "Интенсификаторы составляют длинные, слабо организованные ряды из единиц, соотнесенных друг с другом неопределенным образом" (там же, с. 45).

В публиц. стиле оценочность  является специфической стилевой чертой (см.), поскольку О. предмета речи возводится в принцип создания текста, причем это социальная О. Открытая оценочность  речи особенно ярко проявляется в  полемике, в критике противоположного мнения, в различных оценках освещаемых событий. Для выражения О. используется широкий круг качественно-оценочных  прилагательных и существительных, средства фразеологии, экспрессивного синтаксиса и др., напр.:гениальное творение, величие, общечеловеческие ценности, созидательный  потенциал, золотые руки, трудиться не покладая рук – клика, происки, злодеяния, экстремистский, показуха, политическое банкротство, загребать жар чужими руками, погреть руки и др. Для выражения оценочного содержания нередко используется нейтральная лексика с рационально-оценочной коннотацией, известной носителям данного языка из общечеловеческого или национального опыта, напр., честность, смелость, трудолюбие, право, демократия и др. – лживость, трусость, лень, фашизация, терроризм и др.

Структура оцінки

Е.М. Вольф вважає, що оцінка, як семантичне поняття, включає ціннісний  аспект значення мовних виразів, котрий може інтерпретуватись наступним чином: А ( суб’єкт оцінки)  вважає, що Б (об’єкт оцінки) – хороший або  ж поганий, корисний – некорисний і т.д. (3).

Включаючись  до контексту, оцінка характеризується особливою  структурою, яка містить у собі низку обов’язкових та факультативних елементів. Цю структуру можна уявити як модальну рамку, яка накладається на висловлювання і не співпадає  ні з його логіко-семантичною будовою, ані синтаксичною. В основі оцінювальної модальності полягає формула A r B, де А—суб’єкт оцінки, В—її об’єкт, а r—оцінювальне відношення, яке має  значення «добре\погано» [3, 9].

У лозіці прийнято виокремлювати  наступні компоненти оцінки: об’єкт, суб’єкт, підстава і характер оцінки.

Суб’єкт оцінки—особа (або  соціум), що визначає цінність того чи іншого предмета, шляхом вираження  оцінки.

Об’єкт оцінки—предмет або явище, цінність (або антицінність) якого визначається.

Підстава оцінки—це її мотивація чи оцінна ознака, тобто  з точки зору чого робиться оцінювання. Саме підстава оцінки є базою численних  клисифікацій оцінок.

Характер оцінки—визнання  цінності (позитивної, негативної або  нульової) об’єкта оцінки.

В залежності від того, які  ознаки актуалізуються в оцінному акті, підставу оцінки прийнято диффереціювати на зовнішню і внутрішню. Внутрішні  виражають емоційну сферу людини, її почуття, відчуття, позитивні та негативні емоції, пов’язані з  психічною сферою симпатій та антипатій. Зовнішні орієнтовані на когнітивну сферу людини, вони відображають знання суб’єкта, що формуються відношенням  ментальної та соціальної природи оточуючої  людину дійсності [2].

Оцінне висловлювання  може містити в собі факультативні  елементи—мотивування, класифікатори, різні засоби інтенсифікації та деінсифікації, суб’єкт «користі». При порівняльній оцінці до модальної рамки включаються  додаткові елементи—те, із чим порівнюється, ознака, за якою робиться порівняння, мотивування  порівняння тощо.

Оценка может даваться по самым разным признакам «истинность/ неистинность, важность/неважность и  т.д., однако основная сфера значений, как полагает Е.М.Вольф, связана с  признаком «хорошо/плохо».

Особенностью «оценки» является ее «ассиметрия» между положительной  и отрицательной зонами «хорошо/плохо». Это несоответствие объясняется  следующим образом: «оценка «хорошо» может означать как соответствие норм, так и превышение ее, в то время как оценка «плохо» всегда означает отклонение от нормы»[5, с.7].

Далее логики переходят к  характеристике оценок, которые даются в различных сферах человеческой деятельности. Н.Д. Арутюнова в своих  исследованиях понятия «оценки» приводит классификацию оценок финского логика Фон - Вригта. Он различает следующие  разновидности оценок, которые квалифицируются  на основании природы объекта  оценочной конструкции:

1. инструментальные оценки (хороший нож, хорошая ищейка);

2. технические оценки, или  оценки мастерства (хороший администратор,  плохой специалист);

3. оценки- благоприятствования  (плохой, вредный для здоровья);

4. утилитарные оценки (хороший  совет, хорошая возможность);

5. медицинские оценки, характеризующие  физические органы и психические  способности

(хорошее сердце, плохая  память);

6.гедонистические оценки (хороший вкус, хорошая шутка).

Инструментальные оценочные  суждения служат целям рекомендации и прогнозирования. Не будучи дескриптивными, они, однако, обладают некоторым дескриптивным  содержанием, относящимся к «  возможному факту, который, если он реализуется, обеспечивает истинность суждения»[4,с.30].

Техническая оценка относится  к способностям, ловкости, натренированности  человека, словом, его мастерству в  определенном виде деятельности. Оно  базируется на оценке вида « Х хорошо выполняет данную функцию». Высказывания технической оценки могут быть использованы с целью рекомендации, но для нихболее естественна другая функция–функция  похвалы.

Утилитарные и бенефактивные  оценки отличаются от инструментальной тем, что они относятся не к  специализированным объектам.

Инструментальная оценка указывает на превосходство данного  объекта над другими объектами, служащими той же цели, утилитарная  оценка основана на выборе того, что  может быть полезным или благоприятствовать выполнению некоторой задачи.

Медицинская оценка относится  к телесным органам и к некоторым  ментальным способностям.

Медицинская оценка характеризует  основные функции организма.

Оценка – это сложное  и многоаспектное явление. Большую  роль в изучении феномена оценки играет и лингвистика. Так М.А.Минина утверждает, что «несмотря на субъективность, ситуативность, интерпретационность, оценка является элементом значения языковой единицы любого уровня, участвует  в его построении как в качестве центрального, ключевого компонента, так и в качестве одного из микрокомпонентов его сложной иерархической структуры» [6, с.1].

Определенное внимание исследователей уделяется понятию мотива оценки. Считают, что между мотивом оцеки  и самой оценкой нет прямой связи, хотя они и находятся в  постоянном эмпирическом взаимодействии в сознании людей.[4,с.56]. Такое толкование оценки характерно для когнитивного подхода к ней. Предположительно, в нашем сознании заложены когнитивные  системы, которые являют собой набор  представлений о неком объекте, ричем эти представления оказывают  влияние на его оценку, на мотив  оценки и на восприятие оценки[4, с.190].

Суб’єктивний та об’єктивний  фактори оцінки. Суб’єктивний компонент  оцінки передбачає позитивне або  негативне ставлення суб’єкта до її об’єкта ( іноді його подають  у вигляді відношення «подобається\не подобається», «цінувати\не цінувати», «схвалювати\не схвалювати» тощо).

Об’єктивний компонент оцінки орієнтується на власні властивості  предметів або явищ, на основі яких робиться оцінювання.

І суб’єкт і об’єкт оцінки передбачають існування обох цих  факторів [3,14]. Тобто, суб’єкт, оцінюючи об’єкт, спирається, з одного боку, на своє ставлення до об’єкта оцінки («подобається\не подобається»), а зіншого  боку, на стереотипні уявлення про  об’єкт і шкалу оцінок, на якій розташовані  властиві об’єкту ознаки. В той  же час в оцінювальному об’єкті  поєднуються суб’єктивні (відношення суб’єкт—об’єкт) та об’єктивні (властивості  об’єкта) ознаки. Тобто, коли мова йде  про те, що вода тепла\холодна, маються  на увазі і властивості самої  води і відчуття суб’єкта.

Суб’єкт і об’єкт часто  поєднуються аксиологічними предикатами  судження, відчуття, сприйняття. Лінгвісти  виокремлюють наступні властивості  оцінювального предикату:

Емотивність (оцінювальність) є основною ознакою предикату r в  структурі А r В і реалізується у двох значеннях—«добре\погано». Ця ознака присутня у будь-яких оцінювальних висловлюваннях і може поєднуватися з іншими ознаками, які можуть відноситися  як до сфери суб’єкта так і до сфери об’єкта. Емотивний компонент  характеризує перш за все дієслова, які вказують лише на відношення суб’єкта до об’єкта, але не відзначають властивостей останнього, таких як  подобається\не подобається, цінувати\не цінувати, схвалювати\не схвалювати тощо. Емотивність міститься  також в семантиці дієслів  ємоційного ставлення: радіти, засмучуватися, обурюватися.

Реалізація модального значення в художньому творі залежить від способу інтеграції мовних (лексичних та граматичних) засобів вираження модальності в реченні. Лексичні виразники передані модальними словами, модальними дієсловами, а граматичні ——умовним способом дієслова. Усі вони у певному контексті реалізують категорію оцінки. Категорія модальності та категорія оцінки ——це корелюючі поняття; різниця між ними полягає у ступені інтенсивності вираження відношення суб’’єкта до об’’єкта. Оцінюючи певний об’’єкт чи явище, суб’’єкт не лише констатує своє ставлення до нього, а й виражає відношення, яке випливає з його розуміння“дійсного світу” порівняно з ідеальним.

2) за для емфатичного  підкреслення посилення, значення  якісної оцінки служить синтаксична організація речення.  [9, С.131]

А. Реалізація категорії оцінки на лексико-семантичному рівні.

Оцінний компонент значення знака —— це схвальна або несхвальна оцінка, що міститься у значенні слова. Мовець, керуючись тим чи іншим мотивом, світоглядом, може свідомо чи несвідомо вживати оцінне слово у значенні, яке не відповідає дійсній оцінці референта мовним колективом. Інколи трапляються соціально обумовлені оцінні вживання слів, а також оцінні вживання системно неоцінних слів. Незалежно від істинності або хибності, адекватності чи неадекватності оцінки референта, оцінний компонент у вживанні відповідного слова зберігається, він об’єктивний і не залежить від референтного схвалення.