Ліквівдність комерційних банків

РОЗДІЛ 1.  ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ТА МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ АНАЛІЗУ ЛІКВІДНОСТІ  БАНКУ 
 

1.1.Cуть і значення банківської ліквідності та платоспроможності 

    Якщо  говорити в загальному про ліквідність то можна сказати так, що ліквідність банку це його здатність своєчасно розраховуватися за своїми фінансовими зобов’язаннями за рахунок наявних активів, що можуть бути використані для погашення боргів [2]. Такі активи називаються ліквідними засобами. В свою чергу, платоспроможність це здатність банку сплачувати кошти за своїми зобов’язаннями, що вже настали і потребують негайного погашення, за рахунок наявних грошей на банківських рахунках або у готівці. Отже, ліквідність поняття більш широке ніж платоспроможність. Ліквідність – це потенційна платоспроможність. Ліквідність банку визначається через співвідношення різних частин активу та пасиву його балансу. Платоспроможність характеризується наявними грошовими коштами. Водночас, необхідно відрізняти від ліквідності балансу ліквідність активів. Рівень ліквідності активів пов’язаний із часом, необхідним для перетворення їх у грошові засоби. Чим менше часу необхідно для перетворення даного виду активів у гроші, тим вища його ліквідність. Присутня обернена залежність.

     Банківська  ліквідність відіграє життєво важливу  роль як у діяльності окремого банку, так і у фінансовій системі  держави. Недостатній її рівень часто стає першою ознакою наявності в банку серйозних фінансових труднощів. За таких умов, як правило, починається відплив клієнтів і закриття рахунків, що, у свою чергу, веде до підвищення потреби в ліквідних засобах і поглиблення кризи ліквідності. Банки змушені шукати джерела поповнення грошових коштів через продаж найбільш ліквідних активів та запозичення на ринку. За таких обставин проведення подібних операцій ускладнюється, адже кредитори неохоче надають позики банку, котрий перебуває на межі банкрутства, вимагаючи додаткового забезпечення і підвищення процентних ставок, а продаж активів може здійснюватися за несприятливих ринкових умов. Такі дії банку зводять нанівець доходи, потребують додаткових витрат та зумовлюють швидке наростання фінансових проблем.

     У банку потреба в ліквідних  коштах може виникнути як під час  здійснення пасивних операцій, так  і внаслідок проведення активних операцій, якщо рішення про розміщення коштів приймається раніше, ніж знайдено відповідні джерела фінансування [4]:

     Таблиця 1.1

     Джерела формування та напрями використання ліквідних коштів

       Винятково важлива роль ліквідності  в життєдіяльності банку та  підтриманні рівноваги банківської системи в цілому зумовлює доцільність централізованого регулювання ліквідності через установлення органами банківського нагляду обов’язкових нормативів ліквідності. Показники ліквідності встановлюються з урахуванням нагромадженого досвіду та конкретних економічних умов у країні і обов’язкові для виконання. Дотримання нормативів ліквідності є необхідною умовою нормальної діяльності банку, проте не повинно трактуватися як безспірне свідчення ефективного управління ліквідністю. Установлення мінімальних вимог не може вирішити широкого кола питань, пов’язаних з банківською ліквідністю. З метою оцінки ефективності процесу управління банківською ліквідністю застосовуються дві основні характеристики: швидкість перетворення активів у грошову форму і задоволення потреби в готівкових коштах (часовий компонент) та вартість підтримки певного рівня ліквідності (вартісний компонент)[5]. Адже найбільш стабільні джерела коштів потребують найвищих витрат, а найліквідніші активи — непрацюючі та низько дохідні.

     Визначаючи  ліквідність та платоспроможність  банка різні користувачі даної  інформації мають різні інтереси. Банківсько-кредитні установи цікавить можливість вкладення коштів та отримання  їх назад з певним відсотком. Держава  вбачає в кожному банку, насамперед, надійного платника податків. Працівники розраховують на своєчасне отримання  заробітної плати та перспективи  у майбутньому. Аудитори, консультанти або фінансові директори мають  на меті вироблення раціональних рекомендацій по покращенню фінансового стану  об’єкту, що аналізується.

     Низька  ліквідність, а отже і платоспроможність  банку, спричинюється збитковою  діяльністю або низьким рівнем рентабельності, оскільки прибуток є головним джерелом збільшення обсягу фінансових ресурсів, а також нераціональним розміщенням  фінансових ресурсів. Все це може призвести  до банкрутства та ліквідації банка.

     Різні банки мають різні потреби  у ліквідності. В одній і тій  же банківській установі в різний час одна й та ж ліквідна позиція може бути достатньою або недостатньою — залежно від потреб у коштах. Крім того, ліквідність, достатня для одного банку, може виявитися недостатньою для іншого. Ми систематизували думки різних авторів і пропонуємо єдиний підхід щодо факторів, які визначають достатність ліквідності

(див.  рис. 1.1) [9].

Фактори, які визначають достатність  ліквідності банку

Наявність у  банку необхідної суми ліквідних  коштів

Можливість  залучення ліквідних коштів шляхом їх позичення чи продажу активів

Наявність адекватної, ефективної, доведеної до виконавців внутрішньої нормативної бази (положень, процедур тощо) щодо управління ризиком  ліквідності, затвердженої відповідними органами банку, а також відповідної  практики виконання її вимог 

Застосування  процедур санкціонування винятків із прийнятої політики та встановлених лімітів, їх дотримання

Обрані банком підходи до управління ліквідністю (централізований, децентралізований, комбінація двох попередніх);

Склад, функції  та повноваження комітету з управління активами і пасивами

Визначення  потреб у ліквідності та фінансуванні банку з урахуванням операцій із пов’язаними структурами, стану та потреб у ліквідності групи, до якої входить банк

Оцінка системи лімітів розміру позицій ліквідності

    Рис. 1.1. Фактори, які визначають достатність ліквідності банку

     Таким чином, будучи дуже близькими, поняття  ліквідності та платоспроможності  не є ідентичними. Відображаючи потенційну платоспроможність ліквідність  зорієнтована на перспективу, в той  час як платоспроможність характеризує поточний стан банка. Чітка визначеність надає можливість різним контрагентам та зацікавленим суб’єктам зосередити свою увагу на тих явищах та процесах, що найбільшою мірою відповідають їхнім інформаційним запитам та надають можливість прийняття раціональних та правильних рішень.  

1.2. Методичні підходи щодо аналізу ліквідності балансу банку 

      У процесі аналізу ліквідності  балансу комерційного банку ставиться  завдання визначення фактичної ліквідності, відповідність її нормативам, виявлення  чинників, що викликали відхилення фактичного значення коефіцієнтів ліквідності  від установлених Національним банком.

      Основними якісними чинниками, що визначають ліквідність, є види залучених депозитів, їхні джерела і стабільність.  Тому аналіз депозитної бази служить відправним моментом в аналізі ліквідності  банку до підтримки його надійності.

      У процесі здійснення депозитної політики комерційним банкам доцільно використовувати  такий математичний інструментарій [3].

1. При визначенні середнього строку збереження вкладної гривні, що відбиває в динаміці стабільність внесків, що особливо важливо для оцінки внесків у якості ресурсів короткострокового кредитування.

де: СД - середній строк збереження в днях;

Оср - середній залишок внесків;

В - оборот по видачі внесків;

Д - кількість днів у періоді.

2. При визначенні рівня осідання коштів, що надійшли у внески:

де: Ок - залишок внесків на кінець року;

Он - залишок внесків на початок року;

П - надходження у внески.

3. При визначенні частки коштів від планової виручки, що осідає на розрахунковому рахунку, що без збитку для підприємства може бути розміщена на терміновий депозитний рахунок:

де: Дос - частка коштів від планової виручки підприємства, що може бути приміщена на терміновий депозитний рахунок у планованому періоді:

Оср - середній залишок коштів на розрахунковому рахунку за відповідний період минулого року (3, 6, 9,12 місяців), розраховується як середня хронологічна на підставі фактичних залишків на місячні або квартальні дати;

Пфакт - фактичні надходження на розрахунковий рахунок (фактична реалізація за відповідний період минулого року);

Ппл - очікувані надходження на розрахунковий рахунок (план по реалізації) у планованому періоді.

      Найважливішим інструментом депозитної політики є  відсоток.  Чим надійніші пасиви, тобто чим більший термін і  сума депозитів, тим більший відсоток гарантує банк.  Крім того, відсоток по депозиту повинний враховувати рівень інфляції.

      У процесі аналізу ліквідності  балансу доцільно виявити міру дотримання принципів ліквідності за допомогою підтримки оптимального співвідношення між термінами депозитів і термінами коштів, розміщуваних в активних операціях.  Аналіз доцільно проводити шляхом розрахунку таких коефіцієнтів [7]:

      К1 - коефіцієнт ліквідності для ресурсів з обмеженою ліквідністю (кошти на рахунках до запитання, кошти на строкових вкладах із термінами до 6 місяців);

      К2 - коефіцієнт ліквідності для ресурсів із середньою ліквідністю (кошти на термінових рахунках із терміном від 6 місяців до 1 року);

      К3 - коефіцієнт ліквідності для ресурсів із високою ліквідністю (кошти на термінових рахунках із терміном від року до 4 років).

      Всі три коефіцієнти ліквідності  можуть бути розраховані по одній  формулі:

де: Кл - коефіцієнт ліквідності (К1, К2, К3);

Зк - заборгованість за позикою, наданою відповідно на 6 місяців, на рік, від року до 4 років;

Р - притягнуті депозити відповідно з зазначеними коефіцієнтами на термін до 6 місяців, до року, від року до 4 років.

      Зазначені коефіцієнти повинні бути, як правило, нижче 100%.

      Додатковими чинниками підтримки ліквідності  є обмеження розміру кредиту, наданого одному позичальнику частиною власних коштів установи банку, і  видача кредиту можливо більшому числу клієнтів при зберіганні загального обсягу кредитування, що мінімізує  втрати банку від порушення умов повернення позичок [24].

      Банки звичайно за участю держави практикують  «трансформацію» ліквідних грошових нагромаджень, насамперед депозитів, у середньо- і довгострокові кредити .  Деякі банки скорочують короткострокові позички при одночасному розширенні середньострокового і довгострокового кредитування, зокрема, житлового будівництва, домагаючись високого коефіцієнта «трансформації» ресурсів короткострокових у довгострокові.  Коефіцієнт розраховується по формулі:

де: R - короткострокові ресурси;

S - короткострокові позички;

К - трансформація ресурсів по терміну може бути однією з причин загострення банківської ліквідності.  Тому необхідно регулювати трансформацію ресурсів шляхом страхування і резервування частини короткострокових ресурсів на рівні 10-20%.

      Досвід  закордонних і вітчизняних комерційних  банків свідчить про те, що головними чинниками, що визначають ліквідність, є тип притягнутих депозитів (терміновий або до запитання), джерело їх походження і стабільність.  Як відомо, Національний банк для підтримки комерційними банками своєї ліквідності, тобто спроможності своєчасно, цілком і безперебійно робити платежі за своїми обов'язками, установлює визначені обов'язкові співвідношення між власними коштами банку і залученими ресурсів.  У процесі аналізу балансу на ліквідність можуть бути виявлені відхилення убік як зниження мінімально припустимих значень, так і їхнього істотного перевищення.  У першому випадку комерційним банкам наказується в місячний термін призвести показники ліквідності у відповідність із нормативними значеннями.  Це можливо за рахунок скорочення насамперед міжбанківських кредитів, кредиторської заборгованості й інших видів притягнутих ресурсів, а також за рахунок збільшення власних коштів банку.  Проте варто мати на увазі, що притягнення додаткового капіталу у формі випуску нових акцій викликає скорочення дивідендів і несхвалення пайовиків.

      Стан  ліквідності активів аналізується через відхилення фактичних значень  від нормативно встановлених співвідношень  різноманітних груп активних статей балансу і капіталу банку, депозитних рахунків, виділення і порівняння ліквідних активів із загальною  сумою активу балансу.  Якщо співвідношення виданих кредитів і суми розрахункових поточних рахунків, внесків і депозитів систематично перевищує нормативно встановлене, то банку варто змінити свою стратегію і тактику убік активізації депозитної політики, розвитку супутніх залучень внесків банківських послуг із метою розширення ресурсного потенціалу [11]. 

1.3.Механізм  управління ліквідністю 

      Повсякденна робота комерційного банку з управління ліквідністю спрямована на самозбереження банку, умовою якого виступає безперебійне виконання зобов'язань перед клієнтами.  З організаційної точки зору вона припускає дотримання співвідношень окремих груп і статей пасивів і активів балансу, зафіксованих у визначених показниках.  Такі показники підрозділяються на зовнішні і внутрішні [12].

      До  зовнішіх відносяться показники, що встановлюються, відповідно до чинного  законодавства, Національним банком.  Вони являють собою форму державного управління діяльністю комерційного банку.  Що стосується внутрішніх показників, то, відповідно до державної функції, вони визначають найбільше загальні пропорції, необхідні для забезпечення фінансової стійкості банку.  Так, показник поточної ліквідності розкриває  співвідношення загальної суми ліквідних  коштів до зобов'язань банку по рахунках до запитання.  Його значення для  банків, що здійснюють розрахунково-касове обслуговування клієнтів, - 0,2 означає, що 20% активів, що відповідають сумі залишків рахунків до запитання, необхідно тримати  в найбільше ліквідній формі [21]:

• залишків грошей у касах банку,
• залишків на його кореспондентських рахунках,
• облігацій державних позик, виданих кредитів терміном погашення до 1 місяця й ін.

      Конкретна частка кожного з  цих активів у їхньому загальному  обсязі визначається самим комерційним  банком.  Причому вона не може  укладатися довільно.  Пропорції  окремих видів ліквідних активів  установлюються комерційним банком  самостійно з урахуванням сформованих  традицій і специфіки його  роботи, а також особливостей  діяльності клієнтури.  Вони фіксуються  у формі внутрішніх показників  ліквідності і служать орієнтиром  в оперативній роботі відповідних  служб і спеціалістів банку. 

      При розробці зазначених показників, а  також роботі з управління ліквідністю  враховується комплекс чинників, що можна  згрупувати в чотири основні групи [13]:

1. випадкові і надзвичайні, що виникають у зв'язку з особливостями діяльності клієнтів банку
2. сезонні, що мають відношення до виробництва і переробки сільськогосподарської продукції;
3. циклічні, що відтворюють коливання ділової активності
4. довгострокові, що викликаються зрушеннями в споживанні, інвестиційному процесі, розвитком науково-технічного прогресу.

      Дані  показники виконують роль своєрідних «обмежувачів», що забезпечують відповідну спрямованість діяльності комерційного банку; їхнє дотримання не є безпосередньою роботою комерційного банку.  Цільова  ж функція управління визначається змістом процесу.  Оскільки банк є комерційним підприємством, то кінцевою ціллю його діяльності виступає одержання прибутку.  Цим забезпечується «самозбереження» банку як установи, що функціонує в ринковому середовищі.

      Отже, суть банківського управління ліквідністю  складається в гнучкому сполученні протилежних вимог загальної  і специфічної ліквідності.   Цільова функція управління ліквідністю  комерційним банком полягає в  максимізації прибутку при обов'язковому дотриманні встановлюваних і обумовлених  самим банком економічних нормативів.

      Проведення  такої роботи потребує відповідного оперативно-інформаційного забезпечення.  Банк повинний володіти оперативною  інформацією про наявні у нього  ліквідні кошти, очікувані надходження  і майбутні платежі.  Таку інформацію доцільно подавати у виді графіків надходжень і платежів, що випливають із прийнятих зобов'язань, на відповідний  період (декаду, місяць і т.д.).  Вона є основою для розгляду пакету кредитних пропозицій на даний період.

      Обсяг валового прибутку банку залежить від  розміру позичених коштів і їх “ціни”, тобто процентних ставок.  Дія кожного з цих чинників, крім природного впливу ринкової кон'юнктури, залежить від специфічних вимог  забезпечення ліквідності.

      Розмір  кредитних вкладень комерційного банку  визначається обсягом власних і  залучених коштів.  Проте відповідно до принципів регулювання діяльності банку вся сума цих коштів (навіть якщо виключити з їхнього складу будівлі, устаткування й інші матеріальні  ресурси) не може бути використана для  кредитування.  Тому завданням банку  є визначення обсягу ефективних ресурсів, що можуть бути спрямовані на здійснення кредитних вкладень.  Для розрахунку їхнього обсягу пропонується така формула [10]:

КРэ= Уф + Осс + Д + Ор + Опр - НА - 0,15(Д + Ор) - 0,2Ор.                   (6).

де: КРэ - ефективні кредитні ресурси;

Уф - статутний фонд;

Осс - залишки власних коштів банку;

Д - депозити;

Ор - залишки на розрахункових та інших рахунках клієнтів у банку;

Опр - інші залучені кошти;

НА - ресурси, вкладені в будівлі банку, устаткування й інші низьколіквідні активи.

      Відповідно  до приведеної формули, обсяг ефективних ресурсів визначається як різниця між  загальною сумою пасивів балансу  банку (за відрахуванням вкладень в активи - будівлі й ін., що в умовах нерозвиненості ринків цінних паперів і нерухомості не можуть бути вивільнені і спрямовані на кредитні вкладення) і залишків залучених коштів, що спрямовуються в обов'язкові резерви (15 %, від залишків депозитів - 0,15(Д + Ор)), а також розміщених у , що виключають їхнє використання для видачі позичок (0,2Ор).

      Реалізація  цільової функції управління ліквідністю  починаючим свою діяльність комерційним  банком складається в адекватному  розміщенні ресурсів, а реально функціонуючим - у встановленні обсягу і розподілі  вільних ресурсів або розміру  і джерела покриття дефіциту ресурсів.  Обсяг вільних ресурсів - (КРс), також дефіцит ресурсів (КРд) визначаються як різниця суми ефективних ресурсів і фактичних кредитних вкладень банку (КВф):

КРс(КРд) = КРэ - КВф.                         (7).

      Розміщення  вільних ресурсів провадиться з  урахуванням чинника часу - можливого  періоду їх застосування.  Для  цього необхідно розподілити  ресурси і кредитні вкладення  по термінах використання.

      Розподіл  кредитних ресурсів по термінах використання відбиває структуру пасивів балансу  банку.  Ресурси, що повертаються по пред'явленні, включають залишки  на розрахункових і інших рахунках клієнтів із нерегламентованим терміном їх застосування.  Депозити, терміни  збереження яких визначені договором, дозволяють установити конкретний період використання ресурсів.  Групу безстрокових ресурсів складають власні кошти банку - його статутний капітал [16].

        Для обчислення ефективності  використання кредитних ресурсів  (Экр) пропонується така формула:

      де: Т - період, на який видані позички.

        Рівень процентних ставок по  банківських позичках визначається  відповідно до коливань грошового  ринку: змінами співвідношення  пропозиції грошей і попиту  на гроші.  Проте особливість  тут у визначенні рівня процентної  ставки в умовах, коли попит  і пропозиція на грошовому  ринку взаємно покривають один  одного.  Ціна видаємого комерційним  банком кредиту при цьому відбиває  рівень базової процентної ставки  і розмір процентної маржі. 

      Базова  процентна ставка складається відповідно до рівня відсотків, що сплачуються  комерційним банком по пасивних операціях.  Загальна базова процентна ставка (БПСо) визначається по всьому колу операцій відповідно до формули:

      де: ПСпо, - процентні ставки по відповідних видах пасивів.

      Загальна  базова процентна ставка має аналітичне призначення і використовується для оцінки пакету кредитних пропозицій.  При вирішенні питання про  видачу конкретних позичок варто  застосовувати показник «базова  ціна кредиту» (БЦк).  Він встановлюється з урахуванням тимчасового чинника - періоду користування позичкою (Т):

      В основі методики обчислення суми прибутку лежить розмір прибутку, що припадає на власний капітал банку; при організації банку в акціонерній формі - дивіденду.  Його рівень не може бути нижче базової процентної ставки по пасивних операціях, оскільки в даному випадку ринкова вартість випущених банком цінних паперів буде нижче номінальної.  Таке знецінення основного капіталу підриває ділову репутацію банку і сприймається як погіршення по загальній ліквідності.  При встановленні норми прибутку на власний капітал необхідно враховувати рівень прибутку, виплачуваного по привілейованих акціях.  Добуток середньої норми прибутковості на розмір власного капіталу дозволяє визначити масу прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів (МПд).  Вона є основою для обрахунку загальної суми необхідного прибутку.  Для цього до маси прибутку, використовуваної на виплату дивідендів, варто додати:

• відрахування в резервний фонд банку (РФ);
• платежі в бюджет (Пл);
• мінімально доцільний розмір фондів економічного стимулювання банку (ФЭС).

      У цьому зв'язку мінімально необхідний обсяг прибутку банку обчислюється по формулі:

НОД = ИБ + МПд + РФ + Пл + ФЭС.       (11).

      Для визначення розміру процентної маржї  обчислений розмір прибутку варто віднести до обсягу кредитних вкладень:

      Видача  позичок клієнтам здійснюється з  врахуванням базової ціни необхідного  кредиту і процентної маржі  (ПМ).  Відповідно до ринкової кон'юнктури фактична ціна кредиту може бути вище або нижче обчисленої банком реальної ціни.  У останньому випадку комерційний банк змушений почати додаткові заходи по управлінню ліквідністю: вишукати резерви зниження витрат, перебудувати структуру пасивних операцій, збільшити объем кредитних вкладень, що дозволяє забезпечити достатній рівень загальної ліквідності в умовах стягування знижених процентних ставок по активних операціях.