Матеріальна відповідальність сторін трудового договору



 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

                                                                                                             стр.

 

Вступ……………………………………………………………………. 3

 

1.Поняття та правова характеристика матеріальної

 відповідальності сторін трудового договору ……………………….    5

1.1Поняття, підстави та умови матеріальної відповідальності……..    5

1.2 Критерії розмежування матеріальної  відповідальності по 

трудовому праву від майнової відповідальності по цивільному

 праву…………………………………………………………………..     11

 

2. Види матеріальної відповідальності за заподіяну шкоду ……...      15

2.1 Обмежена матеріальна відповідальність……………………….  .     15

2.2 Повна матеріальна  відповідальність   …………………………..      18

 

3. Відшкодування шкоди………………………………………………       23

3.1 Порядок визначення розміру шкоди……………………………        23

3.2 Порядок покриття шкоди, заподіяної  роботодавцю

 працівником…………………………………………………………         25

3.3 Матеріальна відповідальність  роботодавця за

 шкоду, заподіяну працівникові…………………………………….         28

 

Висновок……………………………………………………………….     33

 

Список використаних джерел………………………………………..       35

 

 

 

ВСТУП

 

 

Проголошення України  демократичною, соціальною та правовою державою, найвищою соціальною цінністю якої є людина, вимагає реформування чинного законодавства, приведення його у відповідність з міжнародними нормами і стандартами.

      Однією з важливих галузей права і законодавства, які потребують свого реформування, є трудове. Підготовка проекту нового Трудового кодексу України вимагає розробки концепції побудови Кодексу в цілому і кожного з його розділів (інститутів) зокрема. Це в свою чергу вимагає розробки концепції розвитку як трудових правовідносин взагалі, так і кожного із видів трудового право відношення.

       Одним з таких важливих інститутів і є інститут матеріальної відповідальності сторін трудового договору.

       Слід зазначити, що питання матеріальної відповідальності сторін трудового договору завжди знаходились у центрі уваги вчених правознавців як колишнього Радянського Союзу, так і незалежної України.

Дослідженням матеріальної відповідальності сторін трудового договору займались вітчизняні й іноземні учені: О.А. Абрамова, С.О. Іванов,               С.С. Каринський, Л.О. Сироватська, М.Й. Бару, О.Т. Барабаш,                    Є.С. Белінський, В.С. Венедиктов, Г.С. Гончарова, Д.О. Карпенко,             А.Р. Мацюк, З.К. Симорот, В.М. Скобєлкін, П.Р. Стависький,                       О.І. Процевський, В.І. Прокопенко,   Н.М. Хуторян та інші.

 Незважаючи на ґрунтовні дослідження, проблеми матеріальної відподальності сторін трудового договору не тільки не втратили своєї актуальності, а ще більше загострилися.  Донині залишається спірним питання щодо поняття матеріальної відповідальності. Як відомо, думок багато, а істина одна. Завдання полягає в тому, щоб знайти цю істину.  У чинному Кодексі законів про працю України (далі КЗпП України) детально врегульована лише матеріальна відповідальність працівників, окремі ж випадки матеріальної відповідальності роботодавця розпорошені по всьому КЗпП України і не врегульовані в ньому в окремій главі. Також чекають свого нового вирішення питання щодо розмірів і порядку відшкодування сторонами заподіяної шкоди, врегулювання строків позовної давності з питань матеріальної відповідальності та ін.

       Актуальним залишається на сьогодні і дослідження підстави матеріальної відповідальності в трудовому праві, якою традиційно вважається майнове трудове правопорушення.

       Все вищезазначене свідчить про необхідність проведення подальших наукових досліджень з проблем матеріальної відповідальності сторін трудового договору.

          Мета цієї курсової роботи  полягає в аналізі чинного законодавства, яке регулює матеріальну відповідальність сторін трудового договору.

          Досягнення зазначеної мети можливе через розкриття поставлених завдань:

  1. Дослідження поняття, підстав та умов матеріальної відповідальності сторін трудового договору;
  2. З’ясуванні відмінності матеріальної відповідальності по трудовому праву від майнової відповідальності по цивільному праві;
  3. Вивченні видів матеріальної відповідальності;
  4. Розкритті порядку відшкодування шкоди.

   Об’єктом дослідження є матеріальна відповідальність сторін трудового договору.

          Основними джерелами в процесі  написання курсової роботи стали  нормативно-правові акти, наукова та періодична література.

 

 

 

 

1.ПОНЯТТЯ ТА ПРАВОВА  ХАРАКТЕРИСТИКА МАТЕРІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ СТОРІН ТРУДОВОГО ДОГОВОРУ

1.1 ПОНЯТТЯ, ПІДСТАВИ  ТА УМОВИ МАТЕРІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

 

 

У перехідний до ринкових відносин період для держави правильне розуміння відповідальності вельми важливе в соціальному, юридичному, та політичному сенсі. Воно має важливе значення для наукової розробки проблеми прав особи, суб’єктивних прав, для вдосконалення законодавства в цій області, для підвищення відповідальності державних органів і посадових осіб і всіх громадян за доручену ним справу.

Інститут матеріальної відповідальності – один з найважливіших в трудовому праві. Його дослідження почалося вже досить давно. В даний час є думка про необхідність подальшої розробки і детального та поширеного закріплення норм інституту матеріальної відповідальності в нормативно-правових актах.

На сьогодні матеріальна  відповідальність регулюється такими нормативними актами:

  1. Главою ІХ Кодексу законів про працю України;
  2. Законом України «Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей»;
  3. Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей»;
  4. Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати»;
  5. Постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР з праці і соціальних питань «Про затвердження переліку посад і робіт, які заміщуються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування у процесі виробництва, а також типового договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність»;

При застосуванні зазначених нормативно-правових актів слід керуватися також Постановами Пленуму Верховного Суду України.

Важливим питанням трудового  права та трудової відповідальності є питання про визначення поняття  матеріальної відповідальності. Трудове  законодавство України, зокрема, Кодекс Законів про працю України, не дає легітимного визначення матеріальної відповідальності.

Проте наука трудового  права виробила цілий ряд категорій, що розкриває дане поняття, виходячи з положень загальної теорії права.

Л.А. Сироватська визначає відповідальність як обов’язок правопорушника відповісти за здійснене ним правопорушення перед суспільством і державою і понести, зазнати дії тих санкцій, які застосовує до нього відповідний орган держави.1 Таке визначення дійсно поширене в науці трудового права. Але на думку Ю.В. Ткалич воно не зовсім точне, бо обов’язок правопорушника відповісти за здійснене ним правопорушення і при цьому ще і зазнати дії санкцій – це вже два обов’язки, при чому вони мають одне і теж смислове значення.2

Сучасні українські дослідники трудового права під матеріальною відповідальністю розуміють обов’язок однієї сторони трудового договору – працівника або власника (уповноваженого ним органу) відшкодувати іншій стороні шкоду, заподіяну унаслідок винного, протиправного невиконання або неналежного виконання трудових обов’язків у встановленому законом порядку і розмірах.

В.І. Щербина визначає матеріальну відповідальність в трудовому праві України як передбачену нормами трудового законодавства необхідність для однієї із сторін трудових правовідносин відшкодувати матеріальну шкоду (а в деяких випадках і моральну), заподіяну іншій стороні унаслідок неналежного виконання своїх трудових обов’язків.3

Розвиток матеріальної відповідальності в трудовому праві  повинен проходити не тільки завдяки нормам про покарання сторін трудових правовідносин, тобто не тільки за допомогою негативної відповідальності. Діюче законодавство повинно співпадати з рівнем громадського розвитку, виконувати свою виховну та виправну функції, що має привести до більш сумлінного ставлення особи до права. Якщо в цьому аспекті характеризувати відповідальність саме в трудовому праві, то такі норми будуть постійно спонукати працівників та власників до старанного виконання своїх трудових обов’язків.

Підтримуючи думку Ю.В. Ткалич, в новому трудовому кодексі України необхідно закріпити окремий розділ, який має регулювати матеріальну відповідальність як працівників, так і роботодавців. Логічним з цього приводу буде така назва зазначеного розділу – «Матеріальна відповідальність сторін трудового договору».

В даному розділі дати визначення матеріальній відповідальності в окремій статті, якій надати таку назву: «Понятття матеріальної відповідальності». В цій статті визначити її наступним  чином: «Матеріальна відповідальність – це добровільне чи примусове відшкодування стороною трудового договору шкоди за збиткок, завданий іншій стороні майновим або немайновим, протиправним, винним невиконанням або неналежним виконанням своїх трудових обов’язків внаслідок дії чи бездіяльності в порядку і розмірі, визначеному законодавством.4

Виходячи із змісту ст. 130 КЗпП України, матеріальна відповідальність може бути покладена на винну сторону незалежно від притягнення ЇЇ до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. Але при цьому повинні бути дотримані підстави і умови покладення матеріальної відповідальності.

Підставою виникнення матеріальної відповідальності є трудове майнове правопорушення, тобто винне порушення однією зі сторін трудового договору своїх обов’язків, що призвело до заподіяння майнової шкоди іншій стороні.

Елементи трудового  майнового правопорушення, які утворюють  його склад, одночасно розглядаються  як умови матеріальної відповідальності сторін трудового договору. Це такі умови.

1.Наявність прямої дійсної шкоди. Пленум Верховного Суду України в постанові від 29 грудня 1992 р. № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» роз'яснив, що під прямою дійсною шкодою слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести витрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати.5

Норма ст. 130 КЗпП України, яка передбачає відшкодування тільки прямої дійсної шкоди, є суттєвою гарантією. Не підлягають відшкодуванню неодержані доходи (упущена вигода), під якими розуміються прибутки, які були б отримані, якби працівник не здійснив протиправного діяння.

2.Протиправність дії або бездіяльність однієї зі сторін трудового договору (невиконання або неналежне виконання трудових обов'язків). Протиправною є поведінка працівника, який не виконує або неналежним чином виконує обов'язки, передбачені законодавством, правилами внутрішнього трудового розпорядку, посадовими інструкціями, трудовим договором, наказами і розпорядженнями власника або уповноваженого ним органу. До протиправних дій власника (уповноваженого ним органу) можна віднести такі, як незабезпечення здорових і безпечних умов праці, умов, необхідних для нормальної роботи і забезпечення повного збереження майна, незаконні звільнення, переведення, відсторонення від роботи тощо.

3.Причинний зв'язок між протиправним порушенням стороною трудового договору свого обов'язку і майновою шкодою, що наступила, тобто результат з неминучістю випливає із заподіяного особою діяння.

4.Вина працівника, власника або уповноваженого ним органу. Вина являє собою відношення працівника до заподіяної шкоди у формі умислу чи необережності. При покладанні на працівника матеріальної відповідальності вина повинна бути обов'язково встановлена. Форма вини впливає на вид матеріальної відповідальності, і відповідно умисне заподіяння майнової шкоди тягне за собою повну матеріальну відповідальність. Тягар доведення вини лежить на власникові або уповноваженому ним органі, крім випадків відшкодування шкоди працівниками, які несуть повну матеріальну відповідальність за спеціальними законами, уклали договір про повну матеріальну відповідальність або отримали матеріальні цінності за разовим дорученням. Такі працівники вважаються винними, доки самі не доведуть свою невинність у виникненні шкоди.

Отже, для притягнення сторін трудового договору до матеріальної відповідальності необхідні всі вказані умови у сукупності.

Виходячи з вище викладеного  можна зробити висновок, що необхідно  на законодавчому рівні закріпити  визначення матеріальної відповідальності сторін трудового  договору, а саме у в новому Трудовому кодексі України, де під матеріальною відповідальність слід розуміти добровільне чи примусове відшкодування стороною трудового договору шкоди за збиток, завданий іншій стороні майновим або немайновим, протиправним, винним невиконанням або неналежним виконанням своїх трудових обов’язків внаслідок дії чи бездіяльності в порядку і розмірі, визначеному законодавством.

Відповідно до ст. 130 КЗпП України, матеріальна відповідальність може бути покладена на винну сторону при дотримані підстави і умови покладення матеріальної відповідальності.

Підставою  виникнення матеріальної відповідальності є трудове  майнове правопорушення. Елементи трудового майнового правопорушення, які утворюють його склад, одночасно розглядаються як умови матеріальної відповідальності сторін трудового договору. Це такі умови, як: наявність прямої дійсної шкоди; протиправність дії або бездіяльність однієї зі сторін трудового договору; причинний зв’язок між протиправним порушенням обов’язку і майновою шкодою; Вина працівника, власника або уповноваженого ним органу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2 КРИТЕРІЇ РОЗМЕЖУВАННЯ МАТЕРІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ПО ТУДОВОМУ ПРАВУ ВІД МАЙНОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ПО ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВУ

 

 

Матеріальна відповідальність сторін трудових правовідносин існує  поряд з такими видами відповідальності, як кримінальна, адміністративна, дисциплінарна відповідальність та майнова відповідальність по цивільному праву. З майновою відповідальністю матеріальна відповідальність по трудовому праву України має значні подібності, оскільки в обох випадках йдеться про відшкодування власнику заподіяної шкоди.

Щодо критерії розмежування матеріальної відповідальності у трудовому праві і майнової у цивільному праві, то А.В. Лапкін умовно поділив на дві великі групи:

1.Підстави і умови настання матеріальної та цивільно-правової відповідальності;

2.Характер, порядок, особливості застосування цивільно-правової і матеріальної відповідальності.6

Детальніше розглянемо кожну із них. Перша і основна стосується підстав і умов настання матеріальної та цивільно-правової відповідальності, і виявляється при аналізі складів передбачених відповідними галузями права правопорушень.

1.Об¢єктом трудового правопорушення є трудові правовідносини, що включають обов¢язки зі збереження майна і відшкодування шкоди. Об¢єктом цивільного правопорушення є цивільні правовідносини: майнові та особисті немайнові.

2.Протиправність. Для трудового правопорушення вона полягає у порушенні норм трудового права, які покладають на працівників обов¢язки зі збереження майна, а на роботодавця – створення необхідних для цього умов. Протиправність як умова цивільно-правової відповідальності відрізняється не лише належністю норм, що порушуються, до цивільного права, а й більш широким за обсягом колом прав і обов¢язків, що охороняються цивільно-правовою відповідальністю порівняно з матеріальною.

3.Шкода. Вона є досить чітким критерієм розмежування і включає:

а) при цивільно-правовій відповідальності  в усіх випадках настає відповідальність у повному обсязі заподіяної шкоди, в тому числі і при упущеній вигоді, при неодержанні прибутків, які очікувалися;

б) при матеріальній відповідальності за трудовим правом підлягають відшкодуванню тільки  пряма, дійсна шкода.

4.Причинний зв¢язок між протиправним діянням і заподіянням шкоди. На відміну від трудового права, де встановлення необхідного причинного зв¢язку є обов¢язковою умовою притягнення до відповідальності, у цивільному праві в окремих випадках встановлення причинного зв¢язку не вимагається (неустойка).

5.Факультативні елементи об¢єктивної сторони правопорушення (час, місце, спосіб його вчинення). В трудовому праві їм приділяється більше уваги, вони впливають на обсяг відшкодування шкоди, тоді як у цивільному праві вони зазвичай не враховуються.

6.Вина. Вона є обов¢язковою умовою кожного з цих видів відповідальності. У той же час у цивільному праві можливі випадки відповідальності без вини, зокрема володільця джерела підвищеної небезпеки, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

При матеріальній відповідальності по трудовому праву умовою відповідальності завжди є вина в формі умислу або необережності.

7.Суб¢єктний склад. Суб’єкти матеріальної відповідальності чітко визначені (працівник і роботодавець), а цивільно-правової – будь-яка юридична або фізична особа. Сторони матеріальної відповідальності завжди пов¢язані трудовими правовідносинами і не є рівноправними, тоді як при цивільно-правовій відповідальності вони завжди рівноправні, але не завжди перебувають у правовідносинах одне з одним.

Наступна група відмінностей і відповідних їм критеріїв розмежування стосується характеру, порядку, особливостей застосування цивільно-правової і матеріальної відповідальності.

1.Індивідуальний характер матеріальної відповідальності. Працівник завжди відшкодовує шкоду особисто, це стосується і неповнолітніх працівників. Натомість у цивільному праві існує субсидіарна відповідальність, коли шкоду відшкодовують не ті особи, які її заподіяли.

2.Солідарна відповідальність. При матеріальній відповідальності солідарне відшкодування застосовується лише якщо шкода заподіяна спільними умисними діями працівників або працівника і інших осіб. Натомість в цивільному праві солідарна відповідальність осіб настає у випадках, що можуть передбачатись як законом, так і договором. Відповідно до закону, наприклад, неповнолітні віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років відповідальність перед потерпілим несуть солідарно.

3.Обов¢язок доказування умов, необхідних для притягнення винної особи до відповідальності. При матеріальній відповідальності працівника тягар доведення цих умов покладається на роботодавця. Натомість в цивільному праві потерпілим доводиться шкода.

4.Обсяг відповідальності. В цивільному праві відповідальність є повною за загальним правилом, а матеріальна відповідальність працівника, як правило, обмежена.

5.Обставини, які впливають  на розмір відповідальності. В трудовому праві в основу зменшення розміру відшкодування шкоди покладено об¢єктивний критерій («відсутність умов, що забезпечують збереження матеріальних цінностей»), а в цивільному - суб¢єктивний (ступінь вини потерпілого – ч.2 ст.1193 ЦК України).

6.Підставою  матеріальної відповідальності  є правопорушення, що характеризується одночасною наявністю двох ознак — це трудове правопорушення, тобто таке, що вчинене внаслідок порушення саме трудових зобов'язань, і це майнове правопорушення, тобто таке, що заподіяло майнову шкоду одній зі сторін трудового договору. Підставою цивільно-правової відповідальності є майнове правопорушення.

7.Строки притягнення до відповідальності. Вони є різними для матеріальної і цивільно-правової відповідальності. Стаття 233 КЗпП України для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питання стягнення з працівника матеріальної шкоди, завданої підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди. У цивільно-правових відносинах застосовується 3-річний строк позовної давності.

8.Санкції. В трудовому праві умови і порядок їх застосування мають специфіку і варіативність, порівняно з цивільним правом, натомість цивільно-правова відповідальність передбачає специфічні види санкцій, яких немає в трудовому праві.

Підводячи підсумок вище викладеному можна стверджувати, що існує достатньо критеріїв, які дають змогу стверджувати, що матеріальна і цивільно-правова відповідальність є різними і самостійними видами юридичної відповідальності.

 

 

 

 

 

 

 

2. ВИДИ МАТЕРІАЛЬНОЇ  ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ЗАПОДІЯНУ ШКОДУ

2.1 ОБМЕЖЕНА МАТЕРІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПРАЦІВНИКА

 

 

Відмежування матеріальної відповідальності від інших видів  юридичної відповідальності виражається  й у тому, що поряд із зазначеним матеріальна відповідальність має певні види, а саме: а) обмежена; б) повна; в) підвищена. Перші два види зазначені в Кодексі законів про працю України, а підвищена відповідальність передбачена Законом України «Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей». Відповідно до ст. 1 Закону України «Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей» передбачено відшкодування вартості пошкодженого майна у подвійному і потрійному розмірі.7

Обмежена матеріальна  відповідальність при заподіянні шкоди працівником полягає в обов’язку відшкодувати заподіяну з його вини шкоду в розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.8 Цей вид відповідальності є основним і настає в усіх випадках, коли чинним законодавством не передбачений більш високий розмір відшкодування.

Загальні правила  обмеженої відповідальності передбачені  у ст. 132 КЗпП України. За шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов’язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Це означає, що при заподіянні працівником прямої дійсної шкоди в розмірі, що менше середнього місячного заробітку, працівник зобов’язаний відшкодувати пряму дійсну шкоду повністю.

Якщо ж пряма  дійсна шкода, що заподіяна працівником  підприємству, перевищує середній місячний заробіток працівника, з останнього стягується лише сума, що дорівнює середньому місячному заробітку, а решта шкоди, хоча вона має ознаки прямої та дійсної, працівником не покривається. Однак, така межа відповідальності діє тільки в тому випадку, якщо працівник притягується до матеріальної відповідальності за одне правопорушення. Якщо працівник притягується до матеріальної відповідальності за кількома правопорушеннями, то й загальна межа його відповідальності буде дорівнювати середньому місячному заробітку за кілька місяців (кількість місяців дорівнює кількості правопорушень).

 Для обчислення межі матеріальної відповідальності працівника перед підприємством середня заробітна плата обчислюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати. Для розрахунку середнього заробітку береться заробітна плата, яка нараховується працівникові за два місяці, які передували тому місяцю, в якому заподіяння прямої дійсної шкоди виявлено або тому місяцю, в якому справу про покриття працівником прямої дійсної  шкоди, заподіяної підприємству, вирішено судом, тобто в якому було винесене рішення суду.

Відповідно  до ст.133 КЗпП України обмежену матеріальну відповідальність несуть:

1) працівники - за зіпсуття або знищення через  недбалість матеріалів, напівфабрикатів,  виробів (продукції), в тому числі  при їх виготовленні, - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. В такому ж розмірі працівники несуть матеріальну відповідальність за зіпсуття або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування;

2) керівники  підприємств, установ, організацій  та їх заступники, а також керівники  структурних підрозділів на підприємствах,  в установах, організаціях та  їх заступники - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, якщо шкоду підприємству, установі, організації заподіяно зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних чи грошових цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простоям, випускові недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню і зіпсуттю матеріальних чи грошових цінностей.

Таким чином, основним видом матеріальної відповідальності працівника в трудовому праві є обмежена матеріальна відповідальність, яка полягає в обов'язку працівника, з вини якого було заподіяно шкоду, відшкодувати власнику (уповноваженому ним органу) пряму дійсну шкоду, але не більше його середнього місячного заробітку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2 ПОВНА МАТЕРІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

 

 

Повна матеріальна  відповідальність працівника – це покладення на працівника обов’язку  повністю відшкодувати заподіяну підприємству пряму дійсну шкоду без будь-яких обмежень. На відміну від матеріальної відповідальності в межах середнього місячного заробітку, яка застосовується як загальне право. Повна матеріальна відповідальність застосовується у випадках, передбачених законодавством. Перелік цих випадків дає ст. 134 КЗпП України. Однак,  варто враховувати, що пункт 6 цієї статті має відсильний характер: він передбачає можливість притягнення до повної матеріальної відповідальності у випадках, передбачених законодавством (підзаконними актами такі випадки можуть бути встановлені.9

Матеріальна відповідальність сторін трудового договору