Матеріальна відповідальність в трудовому праві України

МВС УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ

НАЦІОНАЛЬНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Сумська філія 
 
 
 
 
 

КУРСОВА РОБОТА 

з дисципліни: «Трудове право України» 

на  тему: 

«Матеріальна  відповідальність в 

трудовому праві України» 
 
 
 
 
 
 
 
 

Виконав студент

ІV курсу СФдер-05-01

     денної  форми навчання

     Вечірка Роман Сергійович 
 
 
 
 
 
 
 

Суми  – 2009

План

1. Вступ…………………………………………………………………….3
2. Поняття, ознаки, функції, задачі і правове

значення  інституту матеріальної відповідальності…………………..6

3. Підстава і умови матеріальної відповідальності працівників,

за  шкоду, заподіяну роботодавцю…………………………………….9

4. Обставини, що виключають матеріальну відповідальність…………14
5. Характеристика видів матеріальної відповідальності працівників

 за  суб’єктивним складом, розмірами відшкодування………………17

6. Особливості матеріальної відповідальності при колективній

(бригадній)  матеріальній відповідальності  та при укладенні 

контракту………………………………………………………………..27

7. Визначення розміру школи та порядок її відшкодування………….29
8. Висновок………………………………………………………………..31
9. Список використаних джерел……………………………………….35

1. Вступ

    Актуальність  даної роботи зумовлена її спрямованістю на інститут матеріальної відповідальності, де увага звертається на відповідальність сторін та їх гарантії у трудових правовідносинах, що у свою чергу, є предметом дослідження багатьох вчених. Це питання є актуальним у плані подальших розвідок у галузі трудового права, так як інститут матеріальної відповідальності відіграє значну роль в житті суспільства.

      Об`єктом  дослідження в цій роботі є трудове право, де максимально розкривається зміст саме матеріальної відповідальності, яка тісно переплітається з адміністративною та кримінальною відповідальністю.

    Предметом дослідження є втілення у життя норм трудового права, що стосується саме матеріальної відповідальності та звернення уваги на протиріччя, що виникають в законодавстві.

    Мета  роботи полягає у визначенні поняття матеріальної відповідальності і дослідженні головних норм і принципів завдяки яким відбувається її реалізація.

    У зв'язку з цим виникає проблема дослідження матеріальної відповідальності в трудовому праві з метою виявлення в ній наявності не лише негативного, а й позитивного аспекту. У чинному Кодексі законів про працю України детально врегульована лише матеріальна відповідальність працівників, окремі ж випадки матеріальної відповідальності роботодавця розпорошені по всьому КЗпП і не врегульовані в ньому в окремій главі; у діючому законодавстві не знайшли свого закріплення питання матеріальної відповідальності сторін колективних трудових правовідносин. У КЗпП України не досягнуто балансу однакового захисту прав як працівника, так і роботодавця (в індивідуальному трудовому правовідношенні), як роботодавця, так і колективу працівників (у колективному трудовому правовідношенні). Ті чи інші питання матеріальної відповідальності регулюються із зміщенням гарантій на користь однієї із сторін без врахування інтересів іншої сторони трудового право відношення. В новому Трудовому кодексі України при врегулюванні питань матеріальної відповідальності слід враховувати вплив закону вартості на трудові відносини, а також при формулюванні норм щодо розміру та порядку відшкодування заподіяної шкоди, які виконують захисну функцію в трудовому праві, виходити з принципу рівного захисту матеріальних прав сторін трудового договору, який вимагає в ринкових умовах не тільки захисту трудових прав та інтересів працівника, а й роботодавця. У зв'язку з цим чекають свого нового вирішення питання щодо розмірів і порядку відшкодування сторонами заподіяної шкоди, врегулювання строків позовної давності з питань матеріальної відповідальності та ін. Актуальним залишається на сьогодні і дослідження підстави матеріальної відповідальності в трудовому праві, якою традиційно вважається майнове трудове правопорушення, оскільки виникає питання, наскільки ця точка зору є аксіомною і непорушною в зв'язку з появою матеріальної відповідальності за заподіяння немайнової або так званої «моральної» шкоди сторонам трудових правовідносин, подальшого дослідження вимагають і такі елементи підстави — трудового правопорушення, як вина, яка має свої особливості в трудовому праві; пряма дійсна шкода, оскільки це поняття чітко не визначено ні в теорії трудового права, ні в законодавстві, ні в роз'ясненнях Пленуму Верховного Суду України. Впровадження ринкових відносин не відбувалося безболісно і викликало, крім позитивних, появу таких негативних факторів, як масові звільнення, а звідси й безробіття, незабезпечення належних без певних умов праці та заходів з її охорони і, як результат, підвищення аварій і травматизму на виробництві, невиплати і заборгованість по заробітній платі та ін., які особливо в 1996-2000 роках призвели до численних колективних трудових спорів, що нерідко закінчувалися крайнім засобом впливу на роботодавця — страйком працівників. Під час страйку сторонами заподіювалася матеріальна шкода, яка не відшкодовувалася. Однією з причин цього є те, що ні в теорії, ні в законодавстві практично не визначено сторін матеріальної відповідальності за заподіяння шкоди, що виникає при порушенні законодавства про колективні трудові спори, а також її розмірів та порядку відшкодування. Ці питання ще належить вирішити науці трудового права та врегулювати в чинному законодавстві. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Поняття, ознаки, функції, задачі і правове значення інституту матеріальної відповідальності

    Вчений  П.Р. Стависький досліджуючи проблему матеріальної відповідальності дійшов висновку, що матеріальна відповідальність є родовим поняттям (щодо галузей права) і видом юридичної  відповідальності поряд із дисциплінарною та кримінальною. [13,33]

    Корінна відмінність матеріальної відповідальності від адміністративної та кримінальної полягає в тому, що матеріальна відповідальність в  трудових відносинах являється «внутрішньо двосторонньою відповідальністю суб’єктів вже існуючих правовідносин і заснована на спеціальних нормах, що регулюють  тільки даний вид суспільних відносин (трудові). [1,51]

    Матеріальна відповідальність  - це добровільне чи примусове відшкодування робітників і службовців в установленому порядку та розмірі шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, з якими вони перебувають в трудових відносинах. [9,210]

    Також особливу увагу слід приділити розмежуванню матеріальної відповідальності за правилами трудового законодавства та майнової відповідальності працівників, які виконують певну роботу на підставі цивільних договорів, оскільки і правове регулювання, і наслідки застосування цих видів відповідальності значно різняться між собою. Так, матеріальна відповідальність завжди має особистий характер – працівник, у тому числі й неповнолітній, відповідає за заподіяну шкоду винятково сам, тоді як за положеннями цивільного права обов'язок відшкодування шкоди, завданої неповнолітнім, покладається і на його батьків (усиновлювачів) чи піклувальника. У трудовому праві підлягає відшкодуванню лише пряма дійсна шкода, до того ж, у переважній більшості випадків, в обмеженому розмірі (не більше середнього місячного заробітку працівника, який завдав шкоди), у той час як у цивільному праві діє принцип повного відшкодування заподіяної шкоди з урахуванням і неодержаних доходів. Крім того, тягар доведення наявності підстав для застосування матеріальної  відповідальності працівника лежить на роботодавцеві (тобто діє презумпція невинності працівника), натомість у цивільному праві встановлено презумпцію вини того, хто завдав шкоди. Щодо строків позовної давності, то для звернення роботодавця до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, трудовим законодавством встановлено строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди, У цивільному ж праві строк позовної давності для стягнення завданої майнової шкоди становить три роки. [3,14]

    Судова  практика містить досить багато прикладів, коли рішення судів скасовуються саме внаслідок неправильного визначення характеру відносин між сторонами у справі Так, районний суд, задовольняючи позов підприємства С. до громадянина Б. про стягнення суми завданої шкоди лише частково, врахував матеріальне становище відповідача, посилаючись на ч. 2 ст. 137 КЗпП, відповідно до якої суд може зменшити розмір покриття шкоди, заподіяної працівником залежно від його майнового стану. Проте обласний суд не погодився з такими мотивами зменшення розміру шкоди, що підлягала відшкодуванню, наголосивши, що районний суд не звернув уваги на один з пунктів укладеної між сторонами угоди, в якому було зазначено, що відповідач не є працівником підприємства С, а перебуває з ним у цивільно-правових відносинах.

    Враховуючи  викладене, обласний суд зауважив, що підстав для застосування будь-яких норм трудового законодавства немає, тому зменшення з урахуванням матеріального становища відповідача розміру заподіяної ним шкоди є неправомірним. Зважаючи на наведені обставини, рішення районного суду було скасовано, а справу надіслано на новий розгляд. [2,12]

    Важливим  є також визначення сторін матеріальної відповідальності (працівник і роботодавець). Деякі науковці зазначають, що в законодавстві необхідно більш детально визначити, хто є сторонами правовідносин з матеріальної відповідальності: чи тільки сторони трудового договору (працівник і роботодавець), чи й суб'єкти колективних трудових відносин (профспілка, трудовий колектив).

    Загальновизнано, що суб'єктом матеріальної відповідальності за заподіяння шкоди роботодавцю є працівник, який перебуває з ним у трудових правовідносинах.

Визначення  поняття «найманий працівник» було дано у статті 1 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» від 3 березня 1998 р.

    Поняття «працівник» знайшло своє закріплення у ст. 1 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15 вересня

1999 р., де зазначено, що «працівник - фізична особа, яка працює на підставі трудового договору на підприємстві, установі, організації чи фізичної особи, яка використовує найману працю».

    А визначення терміну «роботодавець» в трудовому законодавстві немає.

Також чітко не визначено, перед ким  несе матеріальну відповідальність працівник: перед роботодавцем, власником або уповноваженим ним органом, підприємством, установою, організацією. Наявність таких прогалин у законодавстві призводить до активних дискусій на правотворчому рівні.

      Отже, вирішення саме цих питань, на мій  погляд, сприятиме подальшому вдосконаленню правового регулювання матеріальної відповідальності – важливого інституту трудового права. 
 
 
 
 
 
 
 

3. Підстава  і умови матеріальної відповідальності працівників,

за  шкоду, заподіяну  роботодавцю

    Підставою виникнення матеріальної відповідальності є трудове майнове правопорушення, тобто винне порушення однією з сторін трудового договору чи контракту своїх обов'язків, внаслідок якого було заподіяно шкоду іншій стороні. Однак, у сучасній науковій літературі цей висновок сприймають не усі автори. "Підставою матеріальної відповідальності є наявність шкоди, завданої підприємству. Умовами настання матеріальної відповідальності виступають: протиправність поведінки працівника; причинний зв'язок між вказаною поведінкою і заподіяною шкодою; вина працівника у заподіяній шкоді", - зазначає П.Д. Пилипенко [14,126]. Підставою матеріальної відповідальності, вважають ОС. Пашков та О.В. Смирнов, слід вважати дійсну шкоду, а умови - такі елементи правопорушення, пов'язаного із заподіянням шкоди підприємству, установі, організації, як вина, протиправність діяння і причинний зв'язок між протиправною поведінкою та її наслідками [12,323]. "Підставою настання матеріальної відповідальності працівників є трудове майнове правопорушення, тобто невиконання чи неналежне виконання покладених на працівника обов'язків, внаслідок чого і була заподіяна матеріальна шкода", - підкреслюють Г.С. Гончарова, В.В. Жернаков і С.Н. Прилипко [10,232]. І.А. Тищенков доводить: "Для покладення на працівника матеріальної відповідальності необхідною є наявність:

а) дійсної (позитивної) шкоди;

б)  шкоди, заподіяної протиправною поведінкою працівника;

в)  причинного зв'язку між шкодою та протиправною поведінкою працівника;

г)  вини працівника у заподіяній майнові шкоді".

Л.А. Сироватська  робить висновок: "Підставою виникнення матеріальної відповідальності працівників є майнове правопорушення, що відрізняється від інших дисциплінарних проступків насамперед своїм об'єктом" [19,99]. Тобто, "...за трудовим правом відшкодуванню підлягає лише пряма дійсна шкода, під якою, зокрема, необхідно розуміти: витрату, погіршення або знищення цінності майна, необхідність Для роботодавця здійснити витрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати. Наявність такої шкоди є підставою для постановки питання про матеріальну відповідальність працівника" [17,331]. В.І. Прокопенко позначає: "На відміну від цивільного права, що також визначає умови майнової відповідальності, трудове право виділяє з цих умов підставу матеріальної відповідальності - пряму дійсну шкоду. Лише тільки за наявності цієї підстави - шкоди - можна ставити питання про те, чи може працівник бути притягнутий до відповідальності, чи є умови цієї відповідальності" [9,422].

Наступну  позицію займають Г.І. Чанишева і  Н.Б. Болотіна: "Підставою виникнення матеріальної відповідальності є трудове  майнове правопорушення, тобто винне  порушення однією з сторін трудового  поговору своїх трудових обов'язків, внаслідок якого було заподіяно майнову шкоду іншій стороні. Власник або уповноважений ним орган відповідно до ст.ст.131, 153 Кодексу законів про працю України зобов'язаний створювати умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження наданого працівнику майна, створювати безпечні умови праці. Працівники повинні дбайливо відноситись до майна підприємства, установи, організації і здійснювати заходи по відверненню шкоди. Невиконання сторонами трудового договору цих обов'язків може призвести до виникнення шкоди й притягнення до матеріальної відповідальності" .

    Отож, розбіжність точок зору вчених щодо з'ясування підстав і умов матеріальної відповідальності торкається двох аспектів:

а)   підставою   матеріальної   відповідальності   є пряма дійсна шкода чи майнове правопорушення;

б) хто є суб'єктом матеріальної відповідальності - лише працівники чи ще й власник або уповноважений ним орган. Стосовно другого аспекту доказовий матеріал має просту схему: працівники відповідають перед власником чи уповноваженим ним органом у особі певного підприємства, установи, організації за свої винні протиправні дії, внаслідок яких було заподіяно майнову шкоду іншій стороні трудового договору, так само і власник (уповноважений ним орган) у особі певного підприємства, установи, організації відповідає перед працівниками, за заподіяну їм внаслідок винних протиправних дій майнову шкоду. Звідси: суб'єктами трудового майнового правопорушення за загальним правилом є сторони трудового договору чи контракту - працівники і власники підприємств, установ, організацій або уповноважені ними органи.

Обґрунтування спочатку прийнятої позиції, що підставою виникнення матеріальної відповідальності є трудове майнове правопорушення, тобто винне порушення однією з сторін трудового договору чи контракту своїх обов'язків, внаслідок якого було заподіяно майнову шкоду іншій стороні, має складніший характер і потребує більш розгорнутої доказової схеми. Як категорія матеріальної діалектики "підстава" відноситься до числа багатозначних і важко пояснюваних понять. Зміст категорії "підстава" найбільш чітко викладено у філософському енциклопедичному словнику. Під підставою розуміється "достатня умова для чого-небудь: буття, пізнання, думки, діяльності" [17,512]. Головна ознака даної категорії - це об'єктивність. У пізнішому виданні філософського словника позначено: "Підстава - це судження чи ідея, з дійсності якої необхідно випливає дійсність іншого судження чи ідеї (наслідку): логічна підстава чи підстава пізнання" [17,323]. Водночас, під підставою розуміється причина, достатній привід, який виправдовує що-небудь.

    У праві "підстава відповідальності" є фундаментальною категорією, на якій ґрунтується законність і справедливість. Це та сама юридична точка зору, що може стати основою законності або беззаконня. Як вказує О.Ф. Скакун, підставою юридичної відповідальності є сукупність обставин, наявність яких робить юридичну відповідальність можливою, а відсутність сукупності таких обставин її виключає. Розгляд категорії "підстава" у філософському та загальнотеоретичному аспектах дозволяє зробити висновок: для настання матеріальної відповідальності потрібна не одна умова, а декілька. і якщо пряма дійсна шкода є лише однією умовою з багатьох інших, то юридичний термін "правопорушення" є "достатньою підставою" для застосування до винної у заподіянні майнової шкоди сторони трудового договору чи контракту досліджуваного різновиду юридичної відповідальності.

    Таким чином, підставою матеріальної відповідальності є майнове правопорушення, скоєне однією з сторін трудового договору чи контракту, внаслідок якого заподіяно шкоду майнового характеру іншій стороні. Відповідно до умов виникнення матеріальної відповідальності слід віднести: вину, пряму дійсну шкоду, протиправну поведінку однієї з сторін трудового договору, причинний зв'язок між протиправною поведінкою і результатом такої у формі прямої дійсної шкоди. Три умови мають об'єктивну якість, адже водночас вони є ознаками об'єктивної сторони правопорушення. Вина ж має суб'єктивну якість, бо є складовою суб'єктивної сторони правопорушення. Висновок, який має теоретично-практичне значення для подальшого дослідження матиме наступну логіку.

-  будь-яке правопорушення має певний склад, тобто сукупність його головних, визначальних елементів, виділених законодавцем як типових, необхідних і в той же час достатніх для притягнення до юридичної відповідальності;

-  майнове правопорушення, скоєне однією з сторін трудового договору (контракту), має суб'єкт і суб'єктивну сторону, об'єкт і об'єктивну сторону;

- у сукупності цих ознак достатньо для настання матеріальної юридичної відповідальності за трудовим правом;

-  умови матеріальної відповідальності є найважливішими   ознаками   об'єктивної   та   суб'єктивної сторони елементного складу майнового правопорушення, це: вина, протиправна поведінка, пряма дійсна шкода, причинний зв'язок між протиправною поведінкою і прямою дійсною шкодою.

Отож підстава і умови матеріальної відповідальності суб'єктів трудових правовідносин тісно поєднані і знаходяться у діалектичному розвитку й взаємодії. Не може бути майнового правопорушення без умов матеріальної відповідальності, а настання умов матеріальної відповідальності без скоєння майнового правопорушення. Водночас, ст.130 Кодексу законів про працю України, яка має назву "Загальні підстави і умови матеріальної відповідальності працівників", не відбиває даного наукового висновку з трьох причин:

1)  у назві статті зазначена лише одна сторона трудового договору, поза полем зору законодавця лишилась інша сторона - власник або уповноважений ним орган;

2) у тій же назві зазначена не підстава, а підстави матеріальної відповідальності, що безпідставно помножує останні, адже підстава матеріальної відповідальності може бути лише одна - це майнове правопорушення;

3) зміст наведеної статі не містить складу майнового правопорушення, зазначені лише основні ознаки об'єктивної сторони: вина, пряма .дійсна шкода, противоправна поведінка. Означене обумовлює наступні заходи щодо удосконалення назви і змісту досліджуваної статі  Кодексу  законів  про  працю України. По-перше, назва статті має бути зміненою на "Підстава і загальні умови матеріальної відповідальності сторін трудового договору". По-друге, зміст статті повинен відбивати не лише загальні умови даного різновиду юридичної відповідальності, але й елементарний склад майнового правопорушення:   суб'єкт,   суб'єктивну   сторону   та об'єкт, об'єктивну сторону.

4. Обставини, що виключають матеріальну відповідальність

    Як  випливає зі змісту ст. 130 КЗпП та ч, 2 ст. 391 проекту ТК, підставою притягнення працівника до матеріальної відповідальності є наявність прямої дійсної шкоди. її визначення надано у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками" від 29.12.1992 р., відповідно до якого під прямою дійсною шкодою слід, зокрема, розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для роботодавця провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві (тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків) грошові виплати. Таким чином, до прямої дійсної шкоди належать і нестача чи псування матеріальних цінностей, і витрати на ремонт пошкодженого майна, і суми стягнутих штрафів, і виграш на оплату вимушеного прогулу іншого працівника тощо.

    А от за прибутки, які роботодавець міг би отримати, але не отримав внаслідок неправильних дій (бездіяльності) працівника, останнього не можна притягнути до матеріальної відповідальності — про це прямо зазначено у ч.4 ст. 130 КЗпП. Таким чином, наприклад, неможливо стягнути з робітника заводу, який вчинив прогул, суму збитків, що викликані простоєм станка, — такого працівника можна притягнути до дисциплінарної, але не до матеріальної відповідальності.

    Не  будь-яка пряма дійсна шкода є  підставою для покладення на працівника матеріальної відповідальності — згідно з ч. 4 ст. 130 КЗпП працівників не може бути притягнуто до відповідальності за шкоду, яка належить до категорії нормального виробничо-господарського ризику. На жаль, чинне законодавство не містить критеріїв, які б дозволяли з упевненістю віднести певну шкоду саме до зазначеної категорії ризику та відмежувати її від випадків прийняття необґрунтованих рішень заради виконання господарських зобов'язань будь-якою ціною. Але оскільки ризик — це поняття, що характеризує діяльність (вчинки) працівника, а отже, він може бути властивий як правомірній поведінці працівника, так і свідчити про порушення працівником трудових обов'язків можна припустити, що ризик  буде виправданим за наявності наступних обставин:

• вчинені працівником дії відповідають сучасним знанням та досвіду;

• певна господарська мета не могла бути досягнута іншими діями;

• працівник, який пішов на ризик, прийняв усі можливі заходи  запобігання  виникненню збитків.

    Крім  того,  видається доцільним визнавати право на ризик лише за працівником, який володіє відповідним рівнем професійної підготовки.

    Беззаперечно  виключається притягнення працівника до матеріальної відповідальності й за шкоду, заподіяну у стані крайньої необхідності з метою відвернути виникнення ще більшої шкоди.

    Після того, як роботодавцем буде встановлено, що наслідком дій (бездіяльності) працівника є наявність прямої дійсної шкоди, і вона не належить до нормального виробничо-господарського ризику та не заподіяна у стані крайньої необхідності (тобто є підстави для притягнення працівника до матеріальної відповідальності), слід визначити, чи присутні у вчинках працівника умови, за яких відповідно до трудового законодавства застосування матеріальної відповідальності буде правомірним. Перелік таких умов міститься у ст. 130 КЗпП, і відсутність хоча б однієї з них виключає можливість покладення на працівника матеріальної відповідальності. До цих умов належать наступні юридичні факти:

• порушення працівником трудових обов'язків;

•  причинний зв'язок між порушенням та завданою шкодою;

• вина працівника.

    Отже, насамперед для притягнення працівника до матеріальної відповідальності необхідно встановити факт порушення, ним трудових обов'язків, визначених законодавством, колективним чи трудовим договором, посадовими інструкціями, правилами внутрішнього трудового розпорядку, наказами та розпорядженнями роботодавця тощо. Таке порушення трудових обов'язків може виявлятися як у формі дії (наприклад, водій самовільно використав для перевезення вантажу непридатний для цього автомобіль роботодавця, внаслідок чого його було пошкоджено), так і бездіяльності (скажімо, продавець забув покласти м'ясо до морозильної камери і воно зіпсувалося). Невиконання ж незаконно покладених на працівника трудових обов'язків не може бути підставою для його притягнення до матеріальної відповідальності. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

5. Характеристика видів матеріальної відповідальності працівників за суб’єктивним складом, розмірами відшкодування

    Трудове законодавство залежно від форми  вини розрізняє два види матеріальної відповідальності: обмежену й повну.

    У зв’язку з тим, що в процесі  виконання трудових обов’язків працівник, використовуючи засоби й предмети праці, ризикує заподіяти майну роботодавця шкоду з необережності, основним видом матеріальної відповідальності працівників є обмежена матеріальна відповідальність, яка застосовується, якщо інше не передбачено законодавством (ст. 132 КЗпП).

    Повна матеріальна відповідальність залежно  від характеру трудової функції, видів робіт, що виконуються працівниками, поділяється на індивідуальну та колективну (бригадну) матеріальну  відповідальність (ст. 135-2 КЗпП).

    З метою охорони окремих видів майна (дорогоцінних металів, алмазів, золота, корунду, платини та інших цінностей), а також коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір, спеціальними нормативними актами встановлено підвищену, кратну матеріальну відповідальність працівників.

    Кожен з видів матеріальної відповідальності працівників (обмежена, повна, підвищена, індивідуальна чи колективна) застосовується у випадках, визначених законодавством України про працю.

    Обмежена  матеріальна відповідальність у  трудових відносинах застосовується як загальне правило.

    Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, визначених законодавством (ст. 132 КЗпП). Цей вид матеріальної відповідальності полягає в обов'язку працівника, з вини якого при виконанні трудових обов'язків було заподіяно шкоду, покрити (відшкодувати) її роботодавцеві у встановлених законом межах — у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

При обмеженій  матеріальній відповідальності заподіяна шкода, що перевищує встановлену законом межу, не може бути покладена на працівника. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток працівника допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві (ч. 2 ст. 132 КЗпП).

    Випадки обмеженої матеріальної відповідальності працівників визначені у ст. 133 КЗпП України.

    Відповідно  до п. 1 ст. 133 КЗпП, обмежену матеріальну  відповідальність несуть працівники: