Медична термінологія та її використання в українській мові
Інститут філології та масових комунікацій
Кафедра
видавничої справи та редагування
Курсова
робота
на тему:« Медична термінологія та її використання в українській мові»
з дисципліни
«Актуальні проблеми українського
термінознавства»
Виконала
Студентка 6 курсу
група ЗВС-61
_____________________
«___»__________2011
р.
Перевірив
Викладач
____________________
«___»_________2011
р.
Київ
– 2011
Зміст
Оглавление
Вступ 3
1. Термінологія як лінгвістична наука про терміни 4
2. Становлення медичної термінології в Україні 5
2.1. Перші словники з медичної термінології 5
2.2. Проблема функціонування української мови у сфері медичної діяльності 8
3. Українська медична термінологія на сучасному етапі. Проблеми впорядкування 11
3.1. Скорочене використання терміну 15
3.2. Синоніми інтерпретаційного типу 16
Висновок 20
Використана
література 21
Вступ
На сучасному етапі українського термінотворення спостерігаємо, з одного боку, тенденцію до впорядкування й унормування всіх наявних терміносистем, а з іншого – неоднозначність мовних явищ, що супроводжують цей процес.
Стихійний, майже не керований ріст термінологічного фонду призводить до його засмічення неповноцінними, часто невмотивованими термінами, до неточності і багатозначності, зростаючого явища синонімії в науковій лексиці. Відбувається інтенсивне, не завжди виправдане втілення іншомовних слів. Тому зрозумілим є прагнення дослідників уникнути таких небажаних явищ у термінології, як полісемія, синонімія, багатокомпонентність терміна, перевантаженість епонімічними одиницями, невиправдане надуживання чужомовною лексикою тощо.
Показовими з цього погляду є праці І.Борисюка, Т.Кияка, Л.Ковальчук, О.Пономарева, П.Селігея та ін. Мовознавці, зокрема, зазначають, що виникає багато проблем стосовно практичного втілення згаданих вимог. Не винятком у цьому аспекті є й мова медичної науки.
Мета роботи: аналіз проблем функціонування й упорядкування українських медичних термінів на сучасному етапі, з’ясування причин та накреслення альтернативних шляхів їх вирішення.
Матеріал
і методи: застосовано порівняльно-історичний
та описовий методи, частково
використано класифікаційний, статистичний
методи.
- Термінологія як лінгвістична наука про терміни
Для активізації матеріального і духовного розвитку незалежної України важливе вдосконалення наукової мови, що є одним із суттєвих чинників інтелектуального потенціалу суспільства. А оскільки наукова мова спирається на термінологію, то зрозуміло, що вдосконаленню термінології потрібна першочергова увага. Цим покликана займатися окрема наукова дисципліна – термінознавство, що досліджує будову і функціонування термінів у системі літературної мови.
Назва термінологія має кілька значень:
1.
Сукупність термінів певної
2. Розділ лексикології, що вивчає терміни.
Друге значення тотожне до поняття термінознавство. Звідси виходить, що термінологія – це сукупність термінів означеної галузі знань чи виробництва, а також вчення про утворення, склад і використання термінів.
Предмет загальної теорії термінології становлять:
- вивчення формування і використання спеціальних слів, за допомогою яких нагромаджуються і передаються накопичені людством знання;
- удосконалення існуючих термінологічних систем;
- пошуки оптимальних шляхів створення нових термінів та їх систем;
- пошуки універсальних рис, властивих термінологіям різних галузей знання.
Термін (лат. Terminus- кордон, межа, кінець) – це спеціальне слово чи словосполучення, що прийняте в означеній професійній сфері уживане особливих умовах. Термін являє собою словесне позначення поняття, що входить у систему понять означеної галузі професійних знань. Термінологія як сукупність термінів складає автономний сектор будь-якої національної мови тісно пов'язаний із професійною діяльністю. Терміни кожної галузі науки, техніки, виробництва утворюють свої системи, обумовлені, у першу чергу, понятійними зв'язками професійного знання у процесі прагнення показати ці зв'язки мовними засобами.
Таким чином, мова виявляється структурним елементом наукового знання. Мова функціонує в науці насамперед через термінологію. За думкою вчених, у термінах відбивається соціально організована дійсність, тому терміни мають соціально обов'язковий характер. Будучи інструментом, за допомогою якого формуються наукові теорії, закони, принципи, положення, термінологія є важливою складовою науки і техніки.
- Становлення медичної термінології в Україні
Медична лексика є однією з найдавніших фахових термінологій. Вона формувалась на власній мовній основі, засвоюючи все те, що на час її творення виробила світова цивілізація. Наукова термінологія не є сталою системою, вона живе, змінюється, пристосовується до потреб сучасності.
Історія розвитку даної науки, зміна наукових поглядів, інтеграція та диференціювання наукових дисциплін, культурні зв’язки, вплив лексико-семантичної системи мови – все це відображається на стані як термінологічної системи, так і окремих термінів. Історію розвитку медичної термінології краще простежувати через появу медичних словників.
- Перші словники з медичної термінології
Перші словники з медичної термінології почали з’являтися ще в XVI-XVII століттях. З медичних словників того часу варто звернути увагу на “Лексирь” Зизанія-Тугтановського (1596р.) та “Лексиконь словенороський” П. Беринди (1627р.). Також увагу привертає “Лексикон греко-словено-латинський” середини XVI століття. Наявність в ньому грецьких та латинських термінів посвідчує вживання в науковій і практичній медицині цих мов у той період розвитку нашої держави. Це – показник високого рівня розвитку медичної науки. А наявність словенської медичної лексики свідчить про дуже високий рівень розвитку медичної термінології у цій мові.
Розподіл українських земель між сусідніми державами спричинив деякий занепад медичної науки і термінології в Україні. Шляхи розвитку медицини та медичної лексики в нашій державі після першої половини XVII ст. ще чекають своїх дослідників. Скоріше за все українська термінологія була штучно витіснена з наукового ужитку, проте продовжувала існувати у народному середовищі та серед лікарів-практиків.
Деякі узагальнення, що стосуються української медичної термінології зробили члени Наукового товариства ім. Т.Г. Шевченка. Крім цього, утворення УНР сприяло організації Всеукраїнської академії наук, в установах якої працювали вчені над створенням медичного словника.
У
1920р. видається “Латинсько-
Аналіз цих словників засвідчує, що в них автори використали досвід світової науки про переклад медичних слів рідною мовою з латинської та грецької мов. Це вказує на високий рівень освіченості вчених, що складали ці словники. У цих працях більшість тлумачень – дуже вдалі, проте зустрічаються і незрозумілі вирази.
Значний внесок у розвиток медичної термінології зробила видавнича спілка “Словник” при Львівському державному Університеті. Колектив спілки за 7 років опублікував 2 словники. У 1993р. побачив світ “Орфографічний словник української медичної термінології” за редакцією професора Л. І. Петруха, доцента О. М. Головка і доцента О. М. Тамашівської. Словник містить 29000 основних термінів, які охоплюють майже всі галузі і стосуються 36 спеціальностей.
Цінність цього словника полягає у:
- вперше в Україні в такому обсязі наведені медичні терміни, що задовольняють потреби науковців, лікарів, викладачів та студентів.
- врахування авторами досвіду попередників з адаптації правопису.
У
підготовці словника брали участь завідуючі
кафедрами, професори, доценти та викладачі
Львівського Медичного
Інший
словник за редакцією акад. М. П. Павловського,
проф. Л. І. Петруха
і доцента І. М. Головка став не тільки
словником, а й фундаментальною науковою
працею. Це - «Українсько-латинсько-
У передмові до праці наведено глибокий історичний аналіз видання словників в Україні, особливостей стану медичної термінології, а також надано поради стосовно користування словником. Основна частина праці – тлумачний словник з перекладом українських термінів латинською та англійською мовами. Словник вийшов у двох томах об’ємом 130 видавничих аркушів, подано близько 66000 слів.
У практичній чи науковій роботі часто доводиться користуватися російською літературою. Отже виникає потреба у російсько-українському словникові медичної лексики. Такий словник був виданий у 1996р. видавництвом “Наукова думка”. Це - “Російсько-український словник медичної термінології” за редакцією доцента НМУ О. К. Усатенка.
Вкрай потрібна книга вийшла якраз у той час, коли більшість учених-медиків читають лекції і пишуть праці українською мовою, але досить часто не знають того чи іншого українського терміну. Адекватний дослівний переклад російського терміну українською мовою не завжди можливий. Ось тут і приходить на допомогу словник доцента Усатенка.
Цінність згаданого словника полягає у кількох аспектах:
У ньому перекладено 30000 медичних термінів, що широко використовуються сучасною наукою.
До одного російського терміну наведено один український еквівалент. Якщо в українській мові зустрічаються синоніми, вони подаються у послідовності від нормативного, еквівалентного і найбільш уживаного в мові до його варіантів.
У всіх словах поставлено наголос, а у словах дефісального написання наголос поставлено над обома частинами, що допомагає правильній вимові.
За наявності довгої історії існування української медичної лексики та видання сучасних термінологічних словників логічно було б прийти до висновку, що українська медична термінологія мусить широко використовуватися на практиці. Але, на превеликий жаль, це не так. Далі роздивимось причини.
- Проблема функціонування української мови у сфері медичної діяльності
Проблема функціонування української мови у сфері медичної діяльності включає три аспекти:
- професійно-прикладний;
- національно-культурний ;
- морально-патріотичний.
Професійно-прикладний аспект реалізується головним чином у галузі практичної діяльності лікаря, в процесі спілкування з пацієнтом. Незалежно від успіхів технізації та роботизації в медицині живе слово лікаря ніколи не втратить свого значення. Це слово має бути зрозумілим, проникливим, переконливим, повинно викликати довіру.
Думка про можливість розмежування мови практичної та наукової медицини є помилковою. Функціонування національної мови в науковій медицині, забезпечуючи повноту мовно-професійного спілкування лікаря-практика, несе національно-культурницьке навантаження. Розвиток медичної мови сприяє лексичному та семантичному збагаченню національної мови, її формуванню на рівні мов цивілізованих націй.
Щодо морально-патріотичного аспекту функціонування української мови, то, обминаючи результати глибоких мовно-психологічних та педагогічних досліджень про значення рідної мови в становленні й розвитку людської психіки, формуванні особистості, досить наголосити на тому, що любов і повага до рідної мови є ознакою моральності, вихованості, інтелігентності. Це – аксіома. Рідна мова в устах лікаря, під пером науковця значною мірою сприяє вихованню громадських почуттів, поєднанню в одній особі лікаря-професіонала і лікаря-громадянина.
Радикальна переміна соціально-політичного статусу України підвищила актуальність впровадження державної мови у сферу медичної діяльності, дерусифікацію останньої. Адже у всіх поважаючих себе незалежних націй основною мовою спілкування та науковою мовою є національна, державна, рідна мова.
Головна
причина майже повного
Перехід на українську мову у сфері медичної науки вимагає від значної частини медиків більших або менших зусиль (термінологія, стереотип наукової думки в її словесному виразі, потреби літературного викладу думки). І тому, незважаючи на можливості виступати, публікуватися українською мовою, користуються нею дуже мало. Журнал “Лікарська справа. Врачебное дело “ впродовж 3-х років друкував статті мовою оригіналу. І ось на третій, 1992 рік таких можливостей із 414 публікацій ( 49 було з поза меж України) україномовних виявилося 15,7 % . Із 65 україномовних публікацій із східного регіону надійшло 69,2 % ( із загальної кількості 358), із західного – 30,8% ( із загальної кількості –56). Якщо із східних областей статті українською мовою подали 12,5% авторів, то із західних – 35,7% . Отже, навіть із західного регіону, де майже всі користуються українською мовою, україномовних публікацій надходить третина.
До 1990 року видавництво “Вища школа” літератури з медицини та охорони здоров’я українською мовою не друкувало. У 1990 році в таких серійних виданнях видавництва “Здоров’я” , як “Бібліотека практичного лікаря”, “Бібліотека середнього медичного працівника” не числилося жодної україномовної книжки. З 28 науково-популярних видань україномовних було 15. В плані видавництва “Вища школа” на 1993 рік в галузі медицини із 22 видань україномовних було 17. Видавництво “Здоров’я” запланувало україномовних видань одну третину від загальної кількості. Із 26 запланованих підручників 22 було видано українською мовою. Видавництво приймає рукописи, не диктуючи умов.
Вища атестаційна комісія України видала розпорядження публікувати автореферати та дисертації лише українською мовою. Скоро дисертанти будуть зобов’язані державною мовою захищати дисертації. Справедливо. Але біда в тому, що українська мова авторефератів та дисертацій дуже часто жахлива. Автор реферату чи дисертації та вчена рада, яка несе відповідальність за видання, мають відповідати і за мовно-граматичну сторону праці.
Противники української мови, ділячись додатково своїми думками, висловлюють протест проти насильницької українізації, мотивують безперспективність дерусифікації браком української термінології, вважають, що є проблеми важливіші.
Так, міра важливості соціально-державних заходів змінюється в часі, але ставлення до розвитку духовної культури, а, отже, й до становища мови, продиктоване почуттям патріотизму, неминуче. Якщо б ми не втрачали цього почуття, то, може б, жили сьогодні по іншому.
Дуже важливою причиною байдужого негативного ставлення лікарів до української мови є відсутність патріотизму, національної самосвідомості, навіть інтелігентності, незнання історії та культури свого народу. Додам, що ці чинники, помножені на соціально-професійне самоусвідомлення, повинні зробити лікаря не лише прихильником, але й пропагандистом української мови. І навіть, якщо цей лікар не українець, але лікар – громадянин , він має збагнути свій обов’язок перед народом, серед якого і для якого він працює, обов’язок перед державною мовою.
- Українська медична термінологія на сучасному етапі. Проблеми впорядкування
Відомо, що функціональне призначення будь-якого терміна – стисло, точно й однозначно виражати наукове поняття, служити засобом його тотожності й відмінності в спеціальній мові. Для успішної реалізації цієї функції термін, як єдність форми та змісту, повинен відповідати таким вимогам:
- Точність;
- Відповідность;
- Моносемія;
- Одно оформлення - термін-слово необхідно виражати однією звуковою формою;
- Відсутність емоційно-експресивного забарвлення тощо.
Однак ці вимоги залишаються більше задекларованими, аніж практично реалізованими, швидше ідеальними, аніж реально виконуваними в межах такої складної мікротерміносистеми, як медична. Вони не можуть бути повністю дотриманими через низку вагомих причин. Так, об’єктивною причиною труднощів у реалізації термінологічних вимог є проблема багатозначності (полісемії) термінів. За словами І.Борисюка, „ідеальним для будь-якої терміносистеми є той стан, коли одному окремому поняттю відповідає один термін, бо саме така чітка, регламентована співвіднесеність назви й реалії дає можливість уникати можливих різночитань, а подекуди й плутанини в царині термінів” [1].
Незважаючи на це, у медичній термінології, як і в літературній мові зокрема, неможливо зберегти моносемічність, оскільки людські знання завжди поповнюються, і саме в процесі пізнання виникають нові поняття, які вимагають словесного вираження. Новоутворені поняття віддзеркалюються в мові, зокрема в полісемії слова, яка є однією з форм економії мовних засобів. Тобто наявність різних мікротерміносистем зумовлює використання однакових звукових комплексів для вираження різних понять (напр.: анастомоз – в анатомії, біології, хірургії; анестезія – в неврології, хірургії, стоматології; корінь – в анатомії, ботаніці, стоматології). Такі моделі зазнали семантичної еволюції, тобто виникли через процес детермінологізації.
Наприклад, початкове значення лексеми імунізувати оформлене як «робити кого-небудь чи що-небудь імунним, несприятливим до будь-чого” (мед.).
Нині слово розширило свої змістові можливості та ввійшло до юридичної терміносистеми зі значенням „робити вільним кого-небудь від дії деяких норм права”. Зазначена семантична зміна відбулася за рахунок актуалізації теми „звільняти від будь-чого”; теми „імунний, несприятливий до ч будь-чого ” змінились на інші – „норми права”, що є свідченням заміни спеціалізаторів – уточнювачів та конкретизаторів значення слова.
У процесі детермінологізації виникла така модель, як аспіратор, що в технічній термінології використовується із семантикою „прилад для всмоктування газів, повітря тощо з метою визначення їх хімічного складу, вмісту вологи та ін.”. Згодом цей мовний знак розширює свою семантичну структуру через його вживання у двох інших термінологіях – у сфері медицини й техніки – відповідно зі значеннями „прилад для проведення аспірації” (мед.), де аспірація – „відсмоктування різних рідин (гною, мокротиння, слини), дрібних часточок чого-небудь або повітря з порожнин, дихальних шляхів й ін. за допомогою спеціального приладу” та „прилад для відсмоктування пороху з повітря у виробничих приміщеннях” (техн.). Отже, сема „прилад” є спільною для обох термінологічних понять, а відмінними є диференційні семи, що вказують на сферу призначення приладів: „дихальні шляхи” (мед.) та „порох”, „виробниче приміщення” (техн.).
Розглянуті вище зміни в науковій мові, що є результатом формування семантичних неологізмів, постають як наслідок дії зовнішніх чинників – інтенсифікації науково-технічного прогресу. Ще одна причина багатозначності полягає у „відставанні” терміна від еволюції змісту поняття, яке воно виражає. В умовах науково-технічного прогресу те чи інше поняття ділиться на два і більше самостійних значення, а для їх вираження в межах однієї мікросистеми чи близькоспоріднених мікросистем продовжує використовуватися один звуковий комплекс. Внутрішньо предметна полісемія завжди викликає труднощі в медичному терміновикористанні, її потрібно позбавлятися шляхом введення нових термінів при одночасному обмеженні значення твірного терміна (гіпертонія і гіпертензія). Можлива й так звана категорійна багатозначність, яка виникає за умови, коли один звуковий комплекс завдяки своїй словотворчій структурі виражає категорійно різні значення (предмет і процес, явище й ознаку, стан і дію, дію та її ре-зультат тощо). Напр.: патологія – наука і відхилення від норми; стерилізатор – апарат для стерилізації і виконавець (спеціаліст зі стерилізації). Зауважимо, що медичні терміни, які містять у своєму складі будь-який багатозначний терміноелемент, не обов’язково є багатозначними, однак таке звукове оформлення терміна не дозволяє чітко орієнтуватися в його семантиці, порівн.: логопед, логотерапія і термінолог, графолог; автоліз, гемоліз і аналіз, діаліз. Однією із проблем упорядкування медичної термінології є проблема синонімії. Ця обставина, на думку Л.Ковальчук, зумовлена опором мовного матеріалу, що підпорядковується вимогам загальномовної парадигматики [3]. Як частина загальнолітературної лексики, термінологія не може відокремлюватися від законів і процесів її розвитку та функціонування. Очевидно, автор мала рацію, коли писала, що термін не може бути точним і в той же час коротким, не викликаючи асоціацій і маючи прозору, орієнтовану на зміст поняття внутрішню форму та, крім того, бути продуктивним у словотвірному відношенні [3]. У науковій мові активно формуються і паралельно функціонують різні назви для позначення тотожних понять, що мають неоднакову цінність і можуть взаємодоповнюватись одне одним. Це стосується і мови медичної науки. Терміни-синоніми використовуються майже в усіх галузях клінічної медицини, особливо на позначення назв хвороб, їх симптомів та (частково) у фармацевтичній сфері. На лексико-семантичному рівні синонімічні терміни залежно від тотожності або відмінності ознак у мотивації поділяються на еквівалентні й інтерпретаційні. До першого типу належать синоніми, у звукових комплексах яких відтворена одна мотивувальна ознака, зафіксована різними кореневими або словотворчими елементами з однаковим чи близьким значенням. Синоніми другого типу в звуковому оформленні відображають різні ознаки мотивації. Серед медичних термінів-синонімів еквівалентного типу переважають міжмовні терміни-дублети – слова (словосполучення) різномовного характеру, кореневі або словотворчі елементи яких володіють ідентичним значенням. Такі дублетні пари представлені переважно словами греко-латинського походження та українськими відповідниками. Власне український (питомий) відповідник (еквівалент) є словотвірною калькою, порівн.: алопеція – облисіння, бронхіальна астма – ядуха (дихавиця), вісцеральний – нутрощевий, геморагія – крововилив, лейкома – більмо, неоплазма – новоутворення, торакальний – грудний, церебральний – мозковий. Український еквівалент у серії дублетів часто представлений не словом, а словосполученням, порівн.: гематоскопія – аналіз крові, гіпоксія – кисневе голодування, ішіас – невралгія сідничного нерва, круп – гостре запалення гортані й трахеї та ін. Значно рідше трапляються дублетні пари, до яких входять терміни, запозичені з різних мов, порівн.: гайморит (англ.) – синусит (латин.), пародонтоз (грецьк.) – альвеолярна піорея (латин.), сифіліс (італ.) – люес (латин.) й ін. З-поміж еквівалентних синонімів трапляються й українські одномовні назви. Спільна мотиваційна ознака представлена в їх звукових комплексах різнокореневими словами або різними словотворчими формантами із тотожним або дуже близьким значенням у загальновживаній лексиці (зів матки – отвір матки, черевна порожнина – порожнина живота). Особливий різновид синонімії еквівалентного типу утворюють повні й короткі варіанти єдиного звукового комплексу з тотожним значенням.
- Скорочене використання терміну
Скорочені варіанти терміна творяться різними способами, зокрема:
1) шляхом переходу складеного терміна (терміна-композита) в складноскорочену назву, напр.: гостра ревматична лихоманка – хвороба Сокольського-Буйо – ревматизм, вегетативний невроз – вегетоневроз;
2) способом абревіації – від початкових літер слів, напр.: дитячий церебральний параліч – ДЦП, нейроциркуляторна дистонія – НЦД;
3) способом пропуску одного з компонентів складного терміна, напр.: іонтофорез – іонофорез, лейкоцитоліз – лейколіз та ін.
Загалом синоніми еквівалентного типу не викликають особливих труднощів щодо упорядкування медичної термінології, оскільки вони не мають таких семантичних відмінностей, які давали б підстави сумніватися в тотожності вираженого ними поняття. Однак обмеження їх у використанні, зокрема намагання уникнути невиправданої дублетності, залишається проблемою і термінологів, і авторів різноманітних словників, довідників, підручників, іншої наукової та навчально-методичної літератури.
- Синоніми інтерпретаційного типу
Значна
кількість синонімів
По-перше, існує принциповий
По-друге, у зв’язку з поглибленим і всебічним вивченням об’єкта називання збагачується (доповнюється) наукове поняття про нього. На цій основі виникає необхідність висловити розширене поняття новим звуковим комплексом, у якому чіткіше виражена мотивувальна ознака, напр.: ангіогемофілія – геморагічна капіляропатія – конституційна тромбоцитопатія.
По третє, інтерпретаційні терміни-синоніми можуть виникати внаслідок появи нової класифікаційної групи понять, напр.: дифузний токсичний зоб тиреотоксикоз – базедова хвороба – щитоподібна гіпертрофія; анкілозуючий спондилоартрит (спондиліт) – хронічне запальне захворювання хребта – хвороба Бехтерева.

- Медичне страхування
- Медичне страхування в Україні
- Медичні інформаційні системи (МІС): призначення, цілі, завдання. Класифікація МІС. Проблеми розробки і впровадження МІС. Інформаційна база
- Медіабізнес в Україні
- Медмцинское страхование в России
- Меднецкий участок на АТП
- Медовые пасты с миндалём
- Медицинское страхование как вид страхования
- Медицинское страхование: понятие и виды
- Медицинское страхование: понятие, сущность и виды
- Медицинское страхование: понятие, сущность и виды
- Медицинское страхование РФ
- Медицинское страхование: сущность, характеристика систем и мировой опыт организации
- Медичинское страхование