Методика використання арттерапії з метою ре соціалізації безпритульних дітей у притулку для дітей

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………...3

РОЗДІЛ 1. ДИТЯЧА БЕЗПРИТУЛЬНІСТЬ ЯК СОЦІАЛЬНЕ ЯВИЩЕ...................................................................................................….6

1. Стан та закономірності розвитку дитячої безпритульності в Україні………………………………………………………………..6
2. Причини та наслідки дитячої безпритульності в Україні………10
3. Особливості соціалізації безпритульних дітей………………….15
4. Технології соціального захисту безпритульних дітей в Україні.18

РОЗДІЛ 2. ТЕХНОЛОГІЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ БЕЗПРИТУЛЬНИХ ДІТЕЙ В ЗАКЛАДАХ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ…………………………….24

2.1 Основні напрями і  зміст соціальної роботи з  дітьми в притулку для дітей……………………………………………………………………….24

2.2 Арт-терапія як метод  ре соціалізації  безпритульних  дітей…….32

2.3 Методичні рекомендації працівникам притулку для дітей щодо використання техніки колажу в роботі з вихованцями…………………..37

ВИСНОВКИ………………………………………………………………….41

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………….45

ДОДАТКИ……………………………………………………………………49

Додаток А.  Матеріали для малювання «Робота з матеріалами»…49

ВСТУП

Українське суспільство  в останні півтора десятиліття  в усіх сферах життєдіяльності зазнало  глибоких потрясінь. Це процес перебудови, оновлення супроводжується об’єктивними труднощами, кризовими явищами, деформаціями суспільної свідомості, повільною стабілізацією  політичних, економічних та соціальних чинників.

Сьогодні проблема дитячої  безпритульності в Україні набула загальнодержавного значення, стала  предметом стурбованості і посиленої  уваги широких кіл громадськості, органів державного управління та місцевого  самоврядування.

Наша країна багато раз  зазнавала своєрідні хвилі безпритульності: між першою світовою і громадянською війнами, після голоду і епідемій 1930-х рр. Згідно офіційної статистики, у 1922 р. в України налічувалося біля 2 мільйонів безпритульних дітей, хоча реально їх було значно більше. За всю історію України аж до сьогоднішнього дня це єдиний період, який можемо приблизно оцінити в кількісних показниках. Офіційної статистики щодо кількості безпритульних дітей в Україні немає. Точних цифр не існує через те, що діти постійно мігрують по різним регіонам України. Фактично, дані до статистики потрапляють лише по тим дітям, яких зареєструвала кримінальна міліція у справах неповнолітніх. Зараз це близько 126 тисяч дітей, яких можна зарахувати до дітей без батьківської опіки, які проживають на вулиці.

З метою подолання дитячої  безпритульності в Україні прийнято державні програми, зокрема, державна програма подолання дитячої безпритульності  на 2006-2010 роки, яка орієнтована на подолання дитячої  
безпритульності,  запобігання соціальному сирітству,  створення умов для всебічного розвитку та виховання дітей . Вона передбачає підвищення ефективності роботи щодо запобігання дитячій безпритуленості шляхом удосконалення нормативно - правової бази, поліпшення існуючих та пошуку нових форм соціальної  підтримки дітей, які перебувають у складних життєвих .

Дослідження проблеми дитячої безпритульності в Україні та в зарубіжних країнах здійснювали А. Адлер, С. Бадора, В. Виноградова – Бондаренко, Л. Волинець, М. Гернет, А. Зінченко, М. Левітана, П. Люблінський, С. Познишев, В. Рубінштейн, Д. Футтер. У деяких дослідженнях, з них особливості особистості та виховання дітей з неблагополучних, алкозалежних, неповних сімей. ( Т. Барсуков, І. Белінська, А. Віденко, С. Воронова, В. Галузинський, Л. Девіс, Л. Ковальчук, Н. Максимова, С. Нечай.)

Мета дослідження: обґрунтувати методику використання арттерапії з метою ре соціалізації безпритульних дітей у притулку для дітей

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати стан дитячої безпритульності в Україні та виявити причини її поширення.
2. Проаналізувати основні напрямки соціальної роботи з дітьми в притулку для дітей.
3. Обгрунтувати можливості використання арттерапії з метою ресоціалізації безпритульних дітей
4. Розробити методику використання колажу у роботі з безпритульними дітьми

Об’єкт дослідження: ресоціалізація безпритульних дітей.

Предмет дослідження: методи ресоціалізації безпритульних дітей у закладах соціального захисту.

Методи дослідження:

теоретичні: аналіз – для  оцінки стану дитячої безпритульності, для виявлення основних напрямів соціальної роботи з дітьми в притулку для дітей, для виявлення переваг  та недоліків методу арттерапії; синтез – для обґрунтування можливості використання арттерапії з метою  ре соціалізації безпритульних дітей, для розробки методики використання колажу в роботі з безпритульними дітьми.

Практичне значення одержаних результатів. Розроблено методичні рекомендації працівникам притулку для дітей щодо використання техніки колажу в роботі з вихованцями. Результати дослідження можуть бути використані при вивченні дисциплін «Технології соціальної роботи» та «Соціальна робота з різними групами клієнтів».

Апробація результатів  дослідження. Матеріали дослідження обговорювались на засіданнях кафедри соціальної роботи та соціальної педагогіки (протокол № 8 від 6.03.2013, протокол № 10 від 24.04.2013), а також опубліковані у вигляді статті «Стан дитячої безпритульності в Україні» у збірці студентських наукових робіт «Сучасні соціально-педагогічні процеси в Україні: тенденції, реалії, перспективи» (ПОЧУЄМО, ЗРОЗУМІЄМО, ДОПОМОЖЕМО), Випуск 5, Частина І. Херсон, 2013. – С. 72-74

Структура випускної  роботи: складається зі вступу, двох розділів, 7 підрозділів, висновків, списку використаних джерел (43 найменувань) та додатків. Текст дослідження викладено на 52 сторінках, з них 42 сторінки основного тексту.

РОЗДІЛ 1

ДИТЯЧА БЕЗПРИТУЛЬНІСТЬ  ЯК СОЦІАЛЬНЕ ЯВИЩЕ

1. Стан та закономірності розвитку дитячої безпритульності в Україні

Проблема дитячої безпритульності  не нова для України. На думку вітчизняних вчених, безпритульність є відображенням політико-економічного і культурного стану соціуму, це закономірний наслідок криз перехідного етапу у розвитку країни.

Виокремлюють чотири хвилі  масової безпритульності дітей:

1. Перша хвиля зародилася  за царської Росії (1910 р. –  до 2,5 млн. безпритульних дітей) й істотно посилилася в складних історичних обставинах наступного десятиліття: Перша світова війна, революція, громадянська війна, евакуація, голод, безробіття тощо (1921 р. – до 4,5 млн. безпритульних дітей.).

2. У 1931–1933 рр. ХХ століття, виникла нова хвиля безпритульності, породжена колективізацією, голодомором, репресіями.

3. Третю хвилю масової  безпритульності спричинила друга  світова війна, яка зробила сиротами та безпритульними мільйони дітей.

4. Зростання масштабів  безпритульності в пострадянських  країнах, у тому числі й в Україні, відмічається в 90-і роки ХХ століття як наслідок соціально-економічних потрясінь перехідного періоду. Це негативне явище не подолано і на даний час [2, с.1 ].

Сучасне реформування суспільства  призвело до загострення такого соціального явища, як дитяча безпритульність. Високий рівень розлучень, побутова невлаштованість багатьох сімей, їх соціальна незахищеність, спричинили розповсюдження негативних проявів у дитячому середовищі.

У законодавстві України  юридичне визначення дитячої безпритульності  вперше було надано в Законі України  « Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року – «безпритульні  діти – діти, які покинуті батьками, самі залишили сім'ю або дитячі заклади, де вони виховувались, і не мають певного місця проживання ».

Згідно даних Міністерства соціальної політики станом на 01.01.2011 року чисельність дітей віком до 18 років в Україні становила 8 003 281 осіб (4 110 490 осіб чоловічої статі  та 3 892 791 – жіночої), що дорівнює 17,6 % загальної чисельності населення  країни [25].

Сьогодні в Україні  жодне відомство не має точної інформації про кількість безпритульних  дітей, державна статистика наводить лише дані про вихованців притулків для  неповнолітніх. За даними Міністерства соціальної політики протягом 2011 року в притулках для дітей служби у справах дітей перебувало всього 28 432 дітей, у тому числі: доставлені з вулиці 15 634 дитини; доставлені з сім’ї 3637 дитини; самостійно звернулись 2650 дітей; вилучено з сім’ї кримінальною міліцією 6511 дітей .

Безпритульні діти в Україні  – це переважно особи шкільного  віку – від 6 до 16 років (76%), близько 80% малолітніх безпритульних – хлопчики. На профілактичному обліку служб  у справах неповнолітніх перебуває  близько 130 тисяч дітей, які жебракують, порушують правила громадського співжиття, вживають наркотичні речовини та алкогольні напої [ 8, с.15].

За даними Міністерства внутрішніх справ України, усього за підсумками 2011 р. працівниками міліції до органів внутрішніх справ доставлено 24 тис. неповнолітніх за бродяжництво та 10 тис. за жебракування.

Безпритульні діти в Україні – це переважно особи до 14 років. “Самостійно” діти йдуть з дому, починаючи з 6–7 років.

Це підтверджується і віковими характеристиками вихованців притулків для неповнолітніх. Так, у 2011 р. в притулках перебувало 3813 (13%) дітей віком від 3 до 7 років, 17 907 (63%) – від 7 до 14 років, 6712 (24%) – від 15 до 18 років. Таким чином діти до 3-х років не розглядаються в демографічній характеристиці безпритульних дітей.

Серед безпритульних дітей  частка хлопців вища, ніж частка дівчат. Зокрема під час звітного періоду в притулках для неповнолітніх перебувало 19 024 (67%) хлопців і 9408 (33%) дівчат [3, с.27].

З урахуванням, що діти до 3 років  не розглядаються в якості безпритульних, можемо припустити, що орієнтовна кількість  безпритульних дітей за даними органів  державної влади 0,5% загальної чисельності дітей в Україні. Проте, враховуючи латентність даного явища реальна їх кількість є значно більшою, що вимагає посилення дієвості заходів, спрямованих на попередження і подолання цього явища.

Ще у 19–20-і роки фахівцями  було зроблено висновок, що наявність численного контингенту безпритульних дітей породжує споріднені або похідні проблеми не лише в їх середовищі, але й має небезпечну тенденцію до “соціального інфікування” дітей з більш-менш благополучного середовища [7, с.3].

Сучасна суспільна практика цілком підтверджує цей висновок. Залежно від зв’язків з родиною чи інституціями, що їх замінюють, сьогодні серед безпритульних дітей в Україні, життєдіяльність яких переважно відбувається в умовах вулиці, виділяють такі категорії:

- не мають батьків і  живуть на вулиці: діти-сироти  та діти, позбавлені батьківського піклування, покинуті діти, діти-втікачі з державних установ;

- мають батьків, пішли  з дому (чи їх звідти вигнали), постійно живуть на вулиці, їхні зв’язки з сім’єю повністю розірвані;

- мають батьків, але  живуть періодично живуть то  вдома, то на вулиці;

- мають батьків, на  вулиці проводять весь день  чи ніч (зв’язки з сім’єю напружені).

В Україні охорона дитинства  визнана загальнонаціональним пріоритетом. Питання попередження і подолання дитячої безпритульності займає одне із центральних місць у державній політиці щодо охорони дитинства. Державна політика у сфері попередження та подолання дитячої безпритульності здійснюється за такими напрямами:

• виявлення, облік та проведення соціального інспектування і супроводження сімей, які неспроможні або не бажають виконувати виховні функції стосовно дітей, надання комплексної допомоги таким сім'ям;
• створення і розвиток закладів соціального захисту дітей( притулки для дітей та центри соціально-психологічної реабілітації дітей) та закладів соціального обслуговування сімей з дітьми (соціальний гуртожиток для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, соціальний центр матері і дитини, центр соціально-психологічної допомоги);
• розвиток сімейних форм виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування;
• забезпечення одержання повної загальної середньої освіти дітьми, які не навчалися тривалий час або не навчалися взагалі, на базі вечірних шкіл і професійно-технічних навчальних закладів;
• здійснення контролю за дотриманням житлових та майнових прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;
• співпраця з громадськими організаціями у сфері профілактики дитячої безпритульності [5, с.170].

Отже, із всього вище сказаного можна стверджувати, що точної статистики по безпритульним дітям немає. Стан явища простежити досить важко,через постійну міграцію дітей, наслідком є відсутність чіткої статистики.Зараз це приблизно 126 тисяч дітей. Однією з основних соціальних проблем у країні залишається пробрема виховання дитини в родині.

Основними закономірностями розвитку дитячої безпритульності  є:

• передумовою безпритульності є бездоглядність;
• безпритульність зростає зі зменшенням емоційних взаємозв’язків в сім'ї ;
• безпритульність є латентним явищем.

1.2.  Причини та наслідки дитячої безпритульності в Україні

Ґрунтовність висвітлення  будь-якого явища перш за все залежить від аналізу виникнення та стійкості його причинно-наслідкових зв’язків. Це дозволяє глибше зрозуміти специфіку, особливості феномена, і що найголовніше – визначити оптимальні шляхи подолання.

Науковці відзначають  ряд типових явищ, що були причиною безпритульності 20-х і 90-х рр. ХХ століття. Серед них такі: перехід від одного політичного ладу до іншого, перерозподіл капіталу, безробіття, соціальна незахищеність населення, антисоціальні впливи оточення, незайнятість підлітків, розформування установ для дітей та підлітків, нестабільність системи освіти, довготривале реформування освітніх установ [4, с.14].

Згідно державної програми подолання дитячої безпритульності  і бездоглядності на 2006-2010 роки до основних причин, що зумовлюють дитячу безпритульність, належать:

• невідповідність між організацією роботи центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самврядування з питань сім'ї та дитинства і реальними потребами суспільства;
• жорстокі форми виховання дітей у сім'ях;
• психологічна криза стосунків батьків і дітей;
• неспроможність або небажання сім'ї виконувати виховні функції;
• перебування дітей під опікою матеріально неспроможних родичів(бабусь, дідусів);
• експлуатація батьками праці дітей, що призводить до послаблення будь-якої мотивації до продовження навчання;
• нездатність державної інтернатної системи забезпечити соціалізацію вихованців з урахуванням їх потреб та умов розвитку суспільства [24, с. 6].

Функціональна неадекватність сім’ї є фактором посилення безпритульності дітей, адже сім’ї належить пріоритетне місце в процесі формування і розвитку особистості від моменту її народження. Вона є першим вихователем дитини і середовищем передачі духовного багатства, культурних традицій, формування ціннісних орієнтацій, практичних умінь і навичок, тому основну причину поширення бездоглядності і безпритульності дітей потрібно шукати в особливостях їх сімейного оточення [29, с.59 ].

Причиною того, що батьки дуже рідко проводять дозвілля разом  з дітьми, є не лише брак вільного часу, а й невміння його організувати: багато батьків віддають перевагу перегляду телевізійних передач, спілкуванню з іншими людьми, зводячи контакти з власними дітьми до мінімуму. Як результат - зменшення емоційних взаємозв’язків в сім'ї.

Серйозною перешкодою у вихованні  дітей є значне послаблення такого потужного фактора виховання, як приклад батьків. Сучасні підлітки, відчуваючи на собі незадовільний рівень життя сім`ї, здебільшого відмовляються жити за такими принципами, як їхні батьки [31, с.59 ].

Як правило, в асоціальних  сім’ях діти не отримують регулярного  і повноцінного харчування, вимушені здобувати собі харчування на вулиці.

Часто батьки, які жебракують, привчають жебракувати і дітей. Дитину можуть підштовхувати до втечі на вулицю постійні нарікання дорослих на важке життя, на неможливість прогодувати дітей, натяки про “зайвий рот” тощо. Деякі діти приносять гроші і продукти додому, щоб підтримати молодших сестер і братів. Але нерідко примус до жебракування, виштовхування на вулицю має і відверто силовий характер: під час пиятик дитину просто виганяють з дому. Коли дитина повертається, в неї відбирають роздобуті гроші або вона їх віддає сама, щоб не били чи краще ставилися [42, с. 84 ].

Однією з причин безпритульності дітей є алкоголізм батьків та вживання ними наркотиків. Варто зазначити, що соціально-психологічний розвиток дитини молодшого та дошкільного віку відбувається переважно шляхом наслідування, копіювання поведінки батьків у сім’ї. Відповідно, якщо у сім’ї має місце алкоголізм, наркоманія батьків, то дитина засвоює зразки такої антисоціальної поведінки, чим провокує розвиток схильності до ранніх шкідливих звичок і залежностей.

Поштовхом залишення сім’ї для дитини часто стає жорстоке поводження та насильство стосовно неї [22, с.2 ].

Безпритульність створює широке коло проблемних питань, які стосуються здоров’я, розвитку дітей, утруднення нормального процесу соціалізації,  засвоєння необхідних правил та норм, поширення небажаних і небезпечних поведінкових практик, дитячої злочинності.

Відсутність належного батьківського  догляду та виховання виступає чинником більш раннього залучення дітей  до тютюнопаління, вживання алкоголю та спроби наркотичних речовин [13, с. 16].

Негативними наслідками безпритульності  неповнолітніх є торгівля ними та експлуатація дитячої праці, що негативно позначається на здоров’ї, освіті.

За даними досліджень у  рамках Програми статистичної інформації та моніторингу питань дитячої праці (СІМПОК), основними заняттями працюючих дітей є: збір урожаю зернових, робота на зерносховищі, прополка та збирання овочів, збір фруктів, догляд та випас худоби, елементарні види робіт на будівництві, ремонт, миття, заправка автомобілів, чоботарство, продаж продовольчих та непродовольчих товарів, надання послуг на ринку, збір металобрухту, а також приготування їжі, прибирання, прання, прасування, миття посуду, догляд за домашніми тваринами, закупівля продуктів, догляд за членами сім’ї та інша домашня робота [1, с. 10].

Збором макулатури, пляшок займаються як хлопчики, так і дівчатка. Стаття 3 Конвенції міжнародної організації праці № 182 „Про заборону і негайні дії щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці” (1999 р.) дає чітке визначення тих „найгірших форм дитячої праці”, які потребують негайного викорінення. Це всі форми рабства, або практики, подібної до рабства, таких як продаж та незаконна торгівля дітьми, боргова залежність (кріпосний стан) та примусова чи обов’язкова праця, включаючи примусовий чи обов’язковий набір (призов) дітей для використання у збройних конфліктах; використання, поставляння або пропозиція дітей для проституції, виробництва порнографії або для порнографічних вистав; використання, поставляння або пропозиція дітей до незаконної діяльності, особливо для виробництва та торгівлі наркотиками, як це визначено у відповідних міжнародних угодах; робота, яка за своєю природою чи умовами, в яких вона виконується, може завдати шкоди здоров’ю, безпеці чи моралі дітей. Виконуючи некваліфіковану, переважно важку фізичну роботу, та ще й без офіційного оформлення трудових відносин, діти часто стають жертвами надмірного фізичного і психічного навантаження, потерпають від шкідливих умов праці, що негативно впливає на їх здоров’я та подальший розвиток. Діти не в змозі на власний розсуд регулювати обсяги свого трудового навантаження [20, с. 115 ].

 Переважну більшість дітей спонукали до праці матеріальні труднощі в сім’ї і неспроможність батьків виділяти їм гроші на “кишенькові витрати”. Суттєвою причиною ранньої зайнятості дитини на ринку праці є склад родини (повна, неповна) та кількість у ній дітей [11, с. 63 ].

Отже, із всього вище сказаного  можна зробити висновок, що передумовою появи явища «дитячої безпритульності» є безвідповідальне ставлення батьків до виховання дітей, алкоголізм і асоціальна поведінка батьків та бідність сімей з дітьми, невміння організувати дозвілля, функціональна неадекватність сім'ї. як фактор посилення безпритульності дітей, форми виховання дітей у сімї, стосунки батьків і дітей, спроможність сім'ї виконувати виховні функції, експлуатація батьками праці дітей, емоційні взаємозв’язки в сімї, приклад батьків, склад родини. Системно розглядаючи причини можна класифікувати наступним чином:

• соціально-економічні: бідність сімей із дітьми, вимушена трудова міграція, економічна експлуатація дорослими дитячої праці;
• соціально-психологічні проблеми сімей із дітьми: послаблення відповідальності батьків щодо утримання й виховання дітей, асоціальна поведінка батьків, жорстокі форми виховання дітей у сім'ях, психологічна криза стосунків та дітей;
• організаційні: недосконалість системи соціального забезпечення і соціальної підтримки сімей із дітьми, нездатність державної інтернатної системи забезпечити соціалізацію вихованців з урахуванням їх потреб та умов розвитку суспільства;
• правові: недосконалість нормативно-правової бази з координації та врегулювання відносин в сім'ї , держави, суспільства. Враховуючи різноаспетність зазначених причин технології подолання явища дитячої безпритульності повинні мати комплексний характер.

 Наслідками дитячої безпритульності є: погіршення здоров’я, розвитку дітей, утруднення нормального процесу соціалізації, засвоєння необхідних правил та норм, виникнення дитячої злочинності , які теж можна згрупувати  в такі типи:

-соціально-медичні : погіршення здоров'я через вживання алкоголю, наркотиків, тютюну, високий рівень захворюваності;

-соціально-правові: продаж та незаконна торгівля дітей, експлуатація дитячої праці, боргова залежність та примусова праця;

- соціально-педагогічні:  втрата соціальних якостей, цінностей  та соціальних навичок, які  забезпечують соціальну адаптацію  та інтеграцію в суспільство.

Врахування цих наслідків  доцільно здійснити на етапі третинної  профілактики безпритульності. Неврахування цих наслідків в проектуванні системи соціальної реабілітації, веде до низької ефективності цієї діяльності.

1.3 Особливості соціалізації безпритульних дітей

Під соціалізацією розуміється  гармонійне входження індивіда в  соціальне середовище, засвоєння  ним системи цінностей суспільства, що дозволяє йому успішно функціонувати як члену цього суспільства [39, с. 451].

За даними українських  дослідників, ситуація в Україні  склалася не найкращим чином. Тільки у 2004 році в Україні нараховувалося 136 тисяч дітей, які виховувалися у неблагополучних сім’ях, кожна десята дитина була безпритульна. За статистикою (за роки існування незалежної України) кожна друга безпритульна дитина вживала алкоголь та наркотики. Багато таких дітей займалися крадіжкою, розбоєм, проституцією. 10% безпритульних дітей не вміли читати та писати, інші мали рівень знань, який не відповідає їх віку [9, с. 78].

Лукашевич М. П вважає, що дитяча безпритульність є позачасовою категорією, а проблема соціалізації – інваріантна, тобто така, яка на кожному новому етапі виникнення безпритульності як масового явища для свого розв’язання вимагала єдиних принципів і змісту побудови виховної роботи; залежно від розвитку суспільства змінними були лише її форми. Результат такої діяльності також мав бути відповідним – соціально компетентна особистість, тобто повноцінний, успішний у всіх сферах життєдіяльності громадянин своєї країни [23, с. 2].

Максимовою Н.Ю. визначені особистісні новоутворення, які перешкоджають процесу соціалізації та виховання дитини:

1. Феномен „смислового  бар’єру” – дитина ніби не  розуміє (не чує) те, що їй говорять. Проявляється стосовно певної людини або певної вимоги.

2. Феномен „афекту неадекватності”  – стійкий негативний емоційний  стан, що виникає як реакція на неуспіх у діяльності і характеризується або ігноруванням факту неуспіху, або небажанням визнати себе його винуватцем.

3. Феномен „ розрізненості  стосунків” – неадекватність  уявлень про свої стосунки у домінуючих сферах з реальним змістом.

Наслідки безпритульності  також знаходять своє відображення у формуванні акцентуацій характеру. Захарченко Є.І. виокремлює деякі типи акцентуацій, характерних для безпритульних дітей. Так, відсутність емоційної близькості з батьками, жорстоке ставлення, фізичне насильство провокує формування у дитини збудженого типу акцентуації, для якого характерним є пригнічений стан, підозрілість, корисливість, схильність до агресії, жорстокості. Підозрілість, як загострена риса характеру, відповідає застрягаючому типу акцентуації. Неадекватне вирішення кризи довіри призводить до дистимічного і тривожного типу акцентуації, що супроводжується репресивністю, страхами, загостреним почуттям власної неповноцінності. Постійна нестача уваги призводить до потреби зацікавити дорослого. Через не володіння адекватними просоціальними методами привертання уваги, безпритульні вимушені вдаватися до брехні, фантазій, „гри на публіку”, що відповідає демонстративному типу акцентуації.

Одночасно відсутність соціальних контактів викликає замкненість, відчуження, емоційну холодність (інтровертована акцентуація). Відсутність батьків як еталона поведінки в поєднанні з нестачею морального виховання та соціального досвіду формують нестійкий і конформний типи акцентуацій характеру в соціальних сиріт.

Виноградова-Бондаренко В.Є. визначає такі особливості формування особистості та фізичного розвитку безпритульних дітей : неврівноваженість, легка емоційна дратівливість, істеричність; фізичне виснаження, кволість, нервово-м’язова та судинно-рухова збудливість, нічне нетримання сечі, неспокійний сон, млявість, підвищена вразливість до температурних коливань, статеві хвороби.

Особливості особистості безпритульних дітей, викликані впливом різноманітних деприваційних факторів зумовлюють появу принципово нових механізмів регуляції поведінки дитини без сім’ї, які дозволяють їй пристосуватися до життя в певних умовах [ 15, с. 54].

Порушення сфери спілкування  безпритульних дітей пояснюється провідною роллю мікрооточення у соціалізації особистості. Несприятливий психологічний клімат, в якому виросла дитина, підсвідомо засвоюється нею як образ світоутворення. Дефіцит спілкування з дорослими в дитячому віці призводить до пасивності, невпевненості, надмірної обережності, неприйняття нового; бідності арсеналу засобів спілкування та низької результативності в цій сфері. Бажання спілкуватися і невміння реалізувати цю потребу призводить до порушень норм і правил поведінки дитини. Особливо актуальним це стає у підлітковому та юнацькому віці, коли спілкування з однолітками є провідною діяльністю та потребою особистості. Нереалізованість у спілкуванні призводить до вироблення власних нових стилів міжособистісних стосунків; цей досвід може стати негативним і призвести до різного роду соціальної ізоляції, психологічного відчуження, злочинності, вживання наркотиків, алкоголю, інших виявів делінквентної поведінки [26, с.5 ].