Международное движение капитала. 7

21

                                          ВСТУП                                                                                                                                                                                                                           

В межах світової економічної системи, яку формують взаємозв'язки між національними ринками ресурсів і продуктів, сімейними господарствами і фірмами, фінансовими ринками, відбуваються різноманітні виробничі, торговельні, кредитні, валютні, науково-технічні, політичні, культурні та інші відносини. На їх основі розвивається, міжнародна інвестиційна діяльність, що пов'язана з вивозом капіталу (однобічне переміщення за кордон певної вартості в товарній чи грошовій формі з метою отримання прибутку чи підприємницької вигоди).                                   

Приплив інвестицій в економіку будь-якої країни відіграє велику роль, як на мікро-так і на макро рівні. Сучасна світова ситуація показує, що без залучення коштів внутрішніх і зовнішніх інвесторів підняти рівень економіки країн що розвиваються і країн, що вступили на шлях ринкових перетворень просто неможливо.

Визначальними чинниками майбутнього України стають визначення економічних пріоритетів і життєво важливих національних інтересів, усвідомлення суспільством ролі та місця України в глобальному просторі. Одним з напрямів наукової думки у розв’язанні цих питань є пошук та аналіз можливостей загальнонаціональної та регіональної економічної інтеграції.

Разом з тим розширення взаємодії між національними економіками в розподілі капіталу є об'єктивною основою їх загальноекономічної інтеграції. Така взаємодія може стати основою повномасштабної загальноекономічної інтеграції. Через це всебічне вивчення економічно ефективної інтеграції національної економіки до процесів міжнародного руху капіталу  , вектору і меті розвитку держави, напрямам загальноекономічної інтеграції, є найважливішою основою ефективного використання потенціалу України. Отже, дослідження питань інтеграції  національної  економіки  до  процесів  міжнародного руху капіталу є  дуже  актуальними для   сучасної  України.

Мета : вивчення заходів щодо розвитку міжнародної міграції капіталу. Досягнення поставленої мети дослідження здійснювалось через виконання наступних задач науково-теоретичного, методичного та практичного характеру:

- окреслити теоретичні засади забезпечення процесів міжнародної міграції капіталу;

- проаналізувати розвиток та сучасний стан міжнародних відносин щодо

міграції капіталу;

- дослідити особливості сучасного етапу зовнішньоекономічних відносин України зі світовим господарством з позицій участі України в процесах міжнародної міграції капіталу;

- проаналізувати стан ключових процесів міжнародної міграції капіталу сегментів вітчизняного ринку капіталу;

  - запропонувати заходи щодо активізації процесів міжнародної міграції капіталу.

Дослідження  поставленої  мети  вимагає   вирішення  наступних завдання:

-Проаналізувати сучасні тенденції та динаміку розвитку світового  ринку капіталу та передумови для залучення України  до нього;

-Оцінити особливості сучасного стану розвитку ринку капіталу України;

-Вплив  глобалізації на розвиток процесів участі України в  процесах міжнародної міграції капіталу;

-Розробити механізм інтеграції України до світового ринку капіталу;

-Побудувати стратегію розвитку ринку капіталу України.

Об'єктом  дослідження  обрано  міжнародний  рух  капіталів як системну  категорію  світової  економіки.

Предметом  дослідження  є  сучасні  тенденції  міжнародного  руху  капіталів  в  світі, економічні  та  організаційно-фінансові  засади  участі України   в  процесах  міжнародного руху капіталу.

.

                                                   РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ МІЖНАРОДНОГО РУХУ КАПІТАЛУ ТА ІНВЕСТИЦІЙ

        1.1Сутність і форми міжнародного руху капіталу

Міжнародний рух капіталу (міжнародна міграція капіталу) визначається як переміщення капіталів між країнами в пошуках вигіднішої сфери їх використання. Відповідно міжнародні фінансово-кредитні відносини являють собою відносини, що виникають між суб’єктами світового господарства з приводу міжнародної міграції капіталів, тобто з приводу переміщень з одних країн в інші вартостей у товарній і/або грошовій формі з метою отримання їх власниками.

Теорії міжнародного руху капіталу розглядають його як фактор виробництва. Згідно з ними основними причинами вивозу капітальних ресурсів є: різниця в нормах прибутку в різних країнах, посилення конкуренції технологічного характеру між суб’єктами ринку капіталів, розвиток технології інноваційного процесу, прагнення домінування на ринку та досягнення ринкової влади тощо.

Основними постачальниками капіталу на міжнародному ринку є транснаціональні корпорації, держави та міжнародні фінансові інституції.

З другої половини ХХ ст. вивіз капіталу безперервно зростає. Експорт капіталу випереджає за темпами зростання як товарний експорт, так і обсяг ВВП промислово розвинутих країн.

Міжнародний рух капіталу, посідаючи провідне місце в міжнародних економічних відносинах, справляє значний вплив на міжнародну економіку:

- сприяє зростанню динаміки світової економіки;

- поглиблює міжнародний поділ праці і міжнародне співробітництво;

-збільшує обсяги взаємного товарообороту між країнами.

Вивіз капіталу вигідний не лише його експортеру, а й приймаючій країні. Іноземні інвестиції сприяють розширенню виробництва, збільшенню кількості робочих місць, розвитку сфери послуг, отриманню нових технологій, зростанню продуктивності та технічному оновленню підприємств. Стимулюючий вплив справляє вивіз капіталу і на розвиток міжнародної торгівлі.
   Вивіз капіталу здійснюється у трьох основних формах: експорт підприємницького капіталу, експорт позичкового капіталу, міжнародна економічна допомога.

Експорт підприємницького капіталу означає його вкладення (інвестування) в промислові, сільськогосподарські, транспортні та інші підприємства за кордоном шляхом нового будівництва або купівлі існуючих підприємств, придбання частини їх акцій. Підприємницький капітал вивозиться у двох формах: прямі та портфельні інвестиції. У першому випадку експортер капіталу є повним власником підприємства або володіє контрольним пакетом акцій, у другому — придбані експортером акції іноземного підприємства не забезпечують повного контролю над ним.

Портфельні інвестиції переважного розвитку набули ще до Першої світової війни. Головним інвестором на той час виступала Англія. Після війни портфельні інвестиції занепали і відновились лише в 1960-ті рр.

Значно більше поширені в наш час прямі інвестиції, які є реальними капіталовкладеннями в підприємства, землю, фонди і використовуються, як правило, у разі створення нових фірм (спільних підприємств) або ж для встановлення контролю над діючою фірмою. У міжнародній практиці прямі інвестиції широко застосовуються ТНК, є важливим каналом міжнародного переміщення приватного капіталу.

Прямі інвестиції справляють безпосередній і вагомий вплив на всю світову економіку і мають тенденцію до інтенсивного зростання. Так, на початку 1980-х рр. їх загальний обсяг становив 450 млрд дол., а вже наприкінці 1990-х рр. — понад 3 трлн дол.

Позичковий капітал експортується у вигляді грошових кредитів уряду або підприємствам інших країн, вкладення грошей на банківські рахунки за кордоном.

Міжнародна економічна допомога виступає у вигляді грантів, субсидій тощо для отримання безоплатних консультацій та інженерної допомоги, поставки обладнання, стажування і навчання за кордоном тощо.

Світовий ринок позичкових капіталів можна визначити як механізм акумуляції та перерозподілу світових фінансових ресурсів, котрий діє під впливом попиту позичкового капіталу та його пропонування з боку позичальників і кредиторів з різних країн. Умовно його поділяють на світовий грошовий ринок і світовий ринок капіталів. Головними посередниками на світовому ринку позичкових капіталів є ТНБ, фінансові компанії, фондові біржі, центральні та зовнішньоекономічні банки країн, міжнародні фінансово-кредитні організації.

Основними рисами сучасної міжнародної міграції капіталів можна вважати:

- підвищення ролі держави у вивозі капіталу;

- посилення міграції приватного капіталу між промислово розвинутими країнами;

- збільшення частки прямих зарубіжних інвестицій, що забезпечують контроль інвестора над закордонними підприємствами.

Географічна структура світового ринку позичкових капіталів відображає рух капіталів між країнами, групами країн, регіонами світу через міжнародні фінансові центри. У них зосереджуються численні кредитно-фінансові установи, що обслуговують світову торгівлю і міграцію капіталів.

Для ефективного функціонування фінансового центру необхідна реалізація таких умов:

- високий рівень економічного розвитку країни, де розміщується фінансовий центр;

- активна участь даної країни у світовій торгівлі;

- наявність дієздатного ринку капіталів та ефективної банківської системи;

- лібералізація валютного і податкового законодавства;

- вигідне географічне положення та політична стабільність у країні.

Провідні міжнародні фінансові центри можна поділити на традиційні та нові, що набирають силу. Розвиток фінансового ринку є неминучим. За прогнозами Standard Characted Bank до 2030 року можуть з’являтися нові глобальні фінансові ринки, але очікується, що Лондон і Нью-Йорк відіграватимуть провідну роль, а також Швейцарія в області приватної банківської справи. Але додаткові важливі фінансові центри будут з’являтися по мірі розвитку. [The Super-Cycle Report, с 14]

1.2   Поняття  інвестицій  та  їх  класифікація             

Існує багато визначень процесу інвестування. Згідно думки більшості авторів, поняття інвестування означає здійснення довгострокового вкладання капіталу з метою отримання прибутку. Інвестиції — це вкладення капіталу у всіх його формах у різні об’єкти (інструменти) його господарської діяльності з метою одержання прибутку, а також досягнення іншого економічного чи позаекономічного ефекту, здійснення якого базується на ринкових принципах і пов’язане з факторами часу, ризику і ліквідності. Поняття “інвестиції” є відносно новим в українській економічній літературі, воно замінило поширене в попередні періоди поняття “капітальні вкладення”, але не тотожне останньому. “Капітальні вкладення” слід розуміти як вкладання капіталу у відтворення основних засобів, тоді як “інвестиції” — додатково в різноманітні фінансові, нематеріальні активи. Таким чином, капіталовкладення — це одна із складових форм інвестицій.

Більш прагматичне спрямування має характеристика інвестиційної діяльності, що є сукупністю практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Існує щонайменше три ознаки інвестиційної діяльності — безповоротність, пов’язана з тимчасовою втратою споживчої цінності капіталу (наприклад, ліквідності); очікування зростання авансованої (вкладеної) вартості капіталу; ризиковість, невизначеність щодо кінцевого результату, який матиме місце часто у віддаленій перспективі.

Обсяги інвестицій, що здійснюються в країні, залежать від сукупної дії багатьох чинників. Так, пріоритетним мотивом інвестування є очікувана норма прибутку. Чим вона вища, тим більшим є бажання потенційних суб’єктів інвестиційного процесу до участі в перспективних проектах. Обернена залежність спостерігається між обсягами інвестування та нормою банківського відсотку, оскільки остання є відображенням своєрідної “ціни” грошей в економіці в кожний конкретний період часу. Чим вища така ціна, тим менше бажаючих скористатись залученими інвестиційними ресурсами, які складають основу інвестиційних проектів в умовах ринкової економіки. Суттєву роль при прийнятті інвестиційних рішень відіграє очікуваний рівень інфляції. Для успішності планованих інвестицій норма очікуваного прибутку повинна перевищувати очікуваний рівень інфляції, інакше інвестування не матиме економічного сенсу. Ці та інші фактори є визначальними при прийнятті та реалізації підприємницьких рішень, від їх взаємодії залежить інтенсивність інвестиційної, а відтак, економічної активності.

Згідно чинного законодавства, розрізняють такі об’єкти інвестиційної діяльності :

 кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

 рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності);

 майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;

 сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих (“ноу-хау”);

 права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;

 інші цінності.

Учасниками інвестиційної діяльності за Законом можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію

інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора. Інвестори — суб’єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування.

Для з’ясування тієї важливої ролі, що відіграють інвестиції в економіці країни чи окремого регіону, розглянемо деякі їх класифікації.

За об’єктом вкладання коштів існують дві основні форми інвестицій: реальні інвестиції — це вкладання коштів в матеріальні та нематеріальні активи підприємств для забезпечення виробництва товарів, послуг з метою наступної їх реалізації; фінансові інвестиції — вкладання коштів у фінансові інструменти, переважно цінні папери.

Залежно від термінів здійснення інвестицій, згідно з методологією НБУ, в Україні розрізняють короткострокові інвестиції — до одного року, середньострокові — до трьох років та довгострокові — більше трьох років.

За формами власності капіталу є приватні — інвестиції фізичних осіб чи юридичних осіб без участі державної форми власності; державні — інвестиції державних підприємств, або за участі бюджетних ресурсів.

За характером участі в інвестуванні можуть бути прямі інвестиції — такі, що передбачають безпосередню участь суб’єкта інвестування в управлінні діяльністю підприємства та розподілі його прибутків. Непрямі інвестиції — це вкладання коштів інвестора за допомогою фінансових посередників.

І.О. Бланк розрізняє:

 За рівнем доходності: високодохідні інвестиції — при очікуваному рівні чистого інвестиційного прибутку, що суттєво перевищує середню норму цього прибутку на інвестиційному ринку; середньодохідні інвестиції — очікуваний рівень чистого інвестиційного прибутку відповідає середній нормі інвестиційного прибутку, що склався на інвестиційному ринку; низькодохідні інвестиції — очікуваний чистий прибуток нижчий за середню норму; бездохідні інвестиції — група об’єктів інвестування, вибір і реалізацію яких інвестор не пов’язує з отриманням інвестиційного прибутку. Такі інвестиції призначені для отримання соціального, екологічного, інших видів позаекономічного ефекту.

 За характером використання капіталу в інвестиційному процесі: первісні інвестиції — використання сформованого для інвестиційних цілей капіталу за рахунок як власних, так і позикових ресурсів; реінвестиції — повторне використання капіталу з інвестиційною метою за умов попереднього його вивільнення в процесі реалізації раніше вибраних інвестиційних проектів, інвестиційних товарів чи фінансових інструментів інвестування; дезінвестування — означає процес вилучення раніше інвестиційного капіталу з інвестиційного обороту без наступного його використання в інвестиційних цілях.

 За направленістю основної господарської діяльності: індивідуальний інвестор — конкретна юридична чи фізична особа, що здійснює інвестиції для розвитку своєї основної господарської діяльності; інституційний інвестор — юридична особа — фінансовий посередник, що акумулює засоби індивідуальних інвесторів та здійснює інвестиційну діяльність, переважно на операціях з цінними паперами.

 За цілями інвестування: стратегічний інвестор — суб’єкт інвестиційної діяльності, що ставить на меті придбання контрольного пакета акцій з відповідними правами управління підприємством; портфельний інвестор — суб’єкт інвестиційної діяльності, що вкладає свій капітал в різноманітні об’єкти інвестування з метою отримання інвестиційного прибутку а не для управління стратегічним розвитком підприємства.

Інвестиційна діяльність, що здійснюється в Україні, — це:

 інвестування, здійснюване громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності;

 державне інвестування, здійснюване органами влади і управління України, АР Крим, місцевими Радами народних депутатів за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичкових коштів, а також державними підприємствами і установами за рахунок власних і позичкових коштів;

 іноземне інвестування, здійснюване іноземними громадянами, юридичними особами та державами;

 спільне інвестування, здійснюване громадянами та юридичними особами України, іноземних держав.

На муніципальному рівні інвестиційна діяльність може здійснюватись на основі різних джерел фінансування — державних, муніципальних, приватних. Розглядаючи в цілому муніципальне інвестування, особливо за недостатності його бюджетного забезпечення, на наш погляд, необхідно враховувати всю сукупність його можливих джерел, оскільки тільки комплексність їх використання дає змогу забезпечити сталий економічний розвиток та зростання добробуту територіальної громади.

1.3 Міжнародний інвестиційний ринок та його структура

У сучасних умовах світове господарство являє собою глобальну систему, що поєднує національні економіки, здатні діяти як єдине ціле. Особливо складним механізмом світової економічної системи виступає міжнародний інвестиційний  ринок,  на  якому  відбувається  формування  та  перерозподіл фінансових ресурсів між різними країнами.

Міжнародний інвестиційний ринок – це регулятор сукупності економічних відносин, що виникають між продавцем інвестиційних  ресурсів  та  їхнім покупцем, –  резидентами різних країн. Він відрізняється від інших ринків  специфічним характером свого товару, яким виступають міжнародні інвестиції.  В  економічній  літературі  міжнародні  інвестиції  визначаються  як міжнародні потоки капіталів, що здійснюються у формі прямих та портфельних інвестицій. Відповідно, міжнародний  інвестиційний ринок поділяється на ринок об’єктів реального інвестування та фінансовий ринок.

На ринку об’єктів реального інвестування реалізуються реальні інвестиції, тобто ті економічні ресурси, які спрямовуються на збільшення реального капіталу суспільства, на розширення або модернізацію виробництва. У світовій практиці обсяг таких інвестицій розглядається як один із найважливіших показників процвітання національної економіки, як фактор макроекономічної стабілізації країни.

На фондовому ринку відбувається  торгівля особливо цінними паперами. Вони не мають власної вартості, оскільки їхня цінність визначається активами, які вони представляють. Цінний папір відображає право власності інвестора та визначає умови, за яких він може використати це право. Більшість цінних паперів  можуть легко переходити від одного власника до іншого разом зі своїми правами та зобов’язаннями.

Розглядаючи міжнародний інвестиційний ринок, необхідно визначити, що стимулює потоки міжнародних інвестицій і які фактори є визначальними в рішенні інвестувати в ту чи іншу країну. Пояснення руху міжнародних інвестиційних потоків надають теорії міжнародних інвестицій, які слід розглядати у зв’язку з іншими теоріями міжнародних відносин.

Першою теорією прямих іноземних інвестицій є теорія руху капіталу, яка  базується на припущеннях про досконалу конкуренцію і пояснює рух капіталу різницею у відсоткових ставках між країнами. Дана теорія стверджує, що  стимулом компанії для перетину національного кордону є отримання більшого  доходу в іншій країні, порівняно з доходом, отриманим на внутрішньому ринку. Капітал припливатиме в іншу країну, допоки відсоткові ставки не зрівняються і дохідність капіталу в обох країнах не стане однаковою. Крім того, практика  свідчить, що необхідно враховувати ще дві основні  причини, які змушують  надавати перевагу внутрішнім інвестиціям, незважаючи на вищу відсоткову  ставку  в іншій  країні. Це рівень податків та операційних витрат, які можуть не відшкодовуватись отриманням більших прибутків. 

Однак припущення теорії руху капіталу про досконалу конкуренцію не може адекватно пояснити рух прямих іноземних інвестицій, оскільки для руху капіталу повинні існувати певні переваги на  ринку. Тобто компанія, що інвестує, повинна мати певні переваги над місцевими компаніями, що дозволить  їй успішно працювати на іноземному ринку.

Теорія монополістичної переваги розглядає горизонтальні та вертикальні іноземні  інвестиції. У разі виходу на іноземний ринок для виробництва тієї ж продукції, що виробляється на внутрішньому ринку, мають місце горизонтальні іноземні інвестиції. Вертикальні іноземні інвестиції виникають, коли компанія спрямовує свій капітал в іншу країну для виробництва та продажу нового виду продукції або для виробництва напівфабрикатів, призначених для подальшої переробки на внутрішньому ринку.

Наступною теорією, яка пояснює, чому прямі  іноземні  інвестиції можуть бути найбільш привабливою формою використання іноземного капіталу, є теорія інтерналізації прямих іноземних  інвестицій. Згідно з цією теорією, саме транснаціональні корпорації (ТНК) є тими організаціями, які за допомогою прямих іноземних інвестицій інтерналізують міжнаціональний обмін послугами та товарами, тим самим зменшуючи витрати обміну. На сьогодні ТНК контролюють зовнішньоекономічну діяльність, зосереджуючи у своїх руках  третину світової торгівлі.

Міжнародний інвестиційний ринок не можна розглядати окремо від дії попиту та пропозиції, що його формують. Аналіз попиту та пропозиції на прямі інвестиції на міжнародному інвестиційному  ринку базується на теорії Кейнса про граничну ефективність інвестуванн та на теорії Тобіна. Інвестиційні  видатки виникають з попиту на реальні активи. Ці видатки є різницею між  поточним сукупним попитом на реальні активи та існуючою кількістю активів. Попит на капітал залежить від відсоткові ставки. Інвестиції вигідно здійснювати до того моменту, коли ставка відсотка дорівнює очікуваній нормі чистого прибутку. 

Досягнення бажаного рівня інвестицій може бути обмежене дефіцитом іноземної валюти. Дуже часто з метою інвестування країни  змушені купувати на іноземних ринках обладнання та інші засоби виробництва, які вони не можуть виробляти на внутрішньому ринку, тобто країна потребує на певний обсяг  імпорту.  За умов відсутності іноземних кредитів країна може досягти  потрібного рівня імпорту лише через розширення експорту. Тому, якщо імпорт буде перебільшувати експорт буде існує дефіцит іноземної валюти, який заважає досягненню бажаного рівня інвестицій. Дефіцит іноземної валюти  можна подолати за допомогою іноземних позик.

Розглянемо ситуацію, що останнім часом склалася на міжнародному інвестиційному ринку. Західна Європа залишається привабливим регіоном для іноземних інвестицій, успішно конкуруючи з Китаєм та Сполученими Штатами Америки.

Інвестиційна привабливість України на міжнародному інвестиційному  ринку  дещо  покращилася (про  що  свідчать  міжнародні рейтинги), але головними перепонами в отриманні широкого доступу до міжнародних капіталів залишається недовіра до українського законодавства, високий ступінь національних ризиків та недосконалість податкової системи.

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ МІЖНАРОДНОГО РУХУ КАПІТАЛУ ТА ІНВЕСТИЦІЙ

2.1 Міжнародні потоки капіталу в умовах глобалізації

З кожним роком успіхи країн усе більше залежать від можливостей і ступеня інтеграції національних економік у процеси МРК. Розвиток процесів МРК на сучасному етапі характеризується неухильно зростаючою зацікавленістю національних економік як у вкладенні, так і в залученні іноземного капіталу.

Експерти відзначають зростання потоків прямих іноземних інвестицій у світі і прогнозують, що в найближчі три роки ця тенденція зберігатиметься. За даними журналу “Forbes”, головного новинного журналу для бізнесу, на 2010 найпривабливішими для інвесторів країнами є Данія, Гонконг, Нова Зеландія, Канада, Сінгапур, Ірландія ті Швеція. Україна посіла 98 місце у рейтингу «Найкращі країни для бізнесу» на 2010 рік. Поясненням є те, що політична нестабільність в Україні, а також погіршення зовнішніх умов, ймовірно, перешкоджають зусиллям з відновлення економіки.[ Рейтинг Forbes. Best Countries for Business]

За даними Всесвітнього економічного форуму у рейтингу «Розвиненість фінансового ринку» за період на 2010-2011 рік Україна посідає 119 місце. А у період на 2009-2010 наша держава посідала 106 місце. Результати за складовими  групи “Розвиненість фінансового ринку “ є низькими: надійність банківської  системи (138 місце –  найнижчий показник серед країн у рейтингу), легкість отримання кредиту (130), регулювання фондового ринку (127), обмеження на  рух капіталу (125), доступність (за ціною) фінансових послуг (122) тощо. [Аналітична записка «Конкурентоспроможність України: оцінка Всесвітнього економічного форуму»]

Міжнародні інвестори продовжують розглядати Європу як один з найбільш цікавих напрямів для інвестицій. Навіть незважаючи на боргові проблеми Греції, Ірландії, Португалії та Іспанії, європейські столиці залишаються привабливими за рахунок мінімального ризику інвестицій

Деякі фінансові гуру вважають, що в 2011 році акції в розвинених країнах будуть зростати швидше, ніж у країн, що розвиваються. Поки ж все навпаки. За рік (на 24 січня) індекс MCSI G7 Index (7 найбільших розвинених країн) виріс на 14,8%, у той час як MSCI Emerging Markets - на 17,9%. [Марк Фабер: вкладывайте деньги в развитые страны ]

Китай- чудова країна для інвестицій. Політика нарощування експорту й іноземних інвестицій призвела до того, що «позитивне сальдо торгового балансу - у Китаї, забруднення навколишнього середовища - теж у Китаї, а прибуток - в Європі ». З точки зору китайської влади відтепер скоріше Китай потрібен інвесторам, ніж інвестори – Китаю. Втім, іноземні інвестори і самі давно зрозуміли, що Китай не хоче більше бути світовою фабрикою, що робить дешеві товари на експорт.