Мистецтво Середньовічного Китаю

                          Міністерство освіти  і науки України

                         Національний авіаційний  університет

                             Інститут міського  господарства

                      Кафедра комп’ютерних  технологій дизайну 
 
 
 
 
 

КУРСОВА РОБОТА

           з дисципліни ”ІСТОРІЯ МИСТЕЦТВА  ТА АРХІТЕКТУРИ” 

Тема: Мистецтво Середньовічного Китаю  
 

Виконав: студент  групи ДЗ-102 факультет архітектури  та дизайну 

                 Кравченко Артем Юрійович 

Науковий керівник: доцент кафедри комп’ютерних технологій дизайну

                                 Дичковський Степан Іванович  
 
 

Київ 2006р. 

ЗМІСТ

ВСТУП..............................................................................................3

РОЗДІЛ 1.ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ МИСТЕЦТВА

     КИТАЮ ...................................................................5

РОЗДІЛ 2.ХУДОЖНІЙ СТИЛЬ СЕРЕДНЬОВІЧНОГО

КИТАЙСЬКОГО МИСТЕЦТВА

2.1. Живопис....................................................................................11

     а) Середньовічна китайська картина....................................11

     б) Пейзажний живопис..........................................................12 

2.2.Особливості архітектурної форми Середньовічного Китаю....................................................................................................19

2.3.Скульптура.................................................................................25

2.4.Прикладне мистецтво.

Розвиток Середньовічної порцеляни...............................................33

2.5.Неповторність  китайської поезії................................................36

ВИСНОВОК......................................................................................39

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ...................................................................40 
 
 
 

ВСТУП

      Вивчення  мистецтва Середньовічного Китаю  на сьогоднішній час є дуже актуальним, адже у мистецтві Китаю є своя загадкова і дуже індивідуальна «родзинка» ,яка яскраво відрізняє його від мистецтв інших держав, і надає йому певної загадковості і неповторності. Мистецтво Китаю – це гармонійне світобачення , у якому поєднується людина і природа, і коли зануритись у цей загадковий світ надзвичайної краси, можна зрозуміти всю велич цього надзвичайного мистецтва.

      Об’єктом  дослідження – є послідовний розвиток мистецтва Середньовічного Китаю, його характерні риси і найяскравіші аспекти: характерність і індивідуальність живопису, витонченість і неповторність архітектурної форми ,ідеалізм і витонченість скульптури, своєрідність  прикладного мистецтва, розвиток середньовічної порцеляни, загадковість і гармонія поезії.

      Предметом дослідження – є методи і засоби написання китайського живопису, дослідження його стилів і характерних рис, особливості містобудування та архітектурного стилю, дослідження скульптурної форми, методи створення Середньовічної Китайської порцеляни та особливості її оздоблення, формування китайської поезії та характерні її особливості.

      Китайська культура - одна з найдавніших. Вона зародилася за кілька тисячоріч до нашої ери й з тих пор розвивалася безупинно аж до сучасності на єдиній території. Незліченні набіги кочівників, жорстокі й криваві міжусобні війни, іноземні завоювання багаторазово розоряли й спустошували країну. Пожежі не раз випалювали квітучі міста, легені дерев'яні будівлі руйнувалися вщент, знищувалися коштовні сувої живопису, що ревниво зберігалися в древніх музеях і приватних зборах. Однак велич китайської культури з'являлося в тім, що вона продовжувала існувати й протистояти всім потрясінням як єдиний міцний масив. Жодне із племен завойовників не змогло протистояти свою культуру китайської. Всі ці племена, завоювавши країну, втрачали свою рідну мову, свою писемність, цілком потрапляючи під вплив Китаю. Міста відновлювалися  по колишніх кресленнях й у тих же традиціях, і, як тільки наступав час перепочинку, країна знову починала жити інтенсивним господарським і духовним життям.

     Повніше і яскравіше всього особливості середньовічного мистецтва Китаю виявилися в період існування двох могутніх держав: Тан (618-907 р.) і Сун (960-1279 р.). Мистецтво для утворених людей тієї пори представлялося настільки ж природним додатком сил і знань, як і суспільна діяльність. Наприклад, чиновники, що жили в часи Танской і Сунской династій, були одночасно поетами, художниками, теоретиками мистецтва й чудових каліграфів. Багато хто з їх були членами імператорської Академії живопису, що відкрилася в X cстолітті.

       Шляхи мистецтва Танского й Сунського періодів тісно пов'язані з долями Китаю VII-XIII століття. Потужна держава Тан, активна у своїй завойовницькій політиці, простяглася далеко на захід і схід, досягши меж Середньої Азії. Сунска культура зложилася в зовсім іншій історичній обстановці. Кочові племена киданій, тангутів і джурдженів завоювали спочатку північні землі Сунского держави, а в XIII столітті його цілком підкорили собі монголи.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 1. ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ МИСТЕЦТВА

КИТАЮ

      Ми  часто широко й довільно вживаємо поняття: “ Культура Китаю” або “Мистецтво Китаю”. Однак помилкою було б думати, що всі 5000 років розвитку мистецтва це один великий етап. Той, хто хоч небагато знайом з китайським мистецтвом, при всій своєрідності й спільності його художнього стилю, завжди відрізнить його стародавні пам'ятники від пам'ятників раннього середньовіччя, а раннє середньовіччя від пізніх періодів. Китайське мистецтво пройшло далеко не гладкий шлях розвитку. У зв'язку з історичними долями, пережитими країною, воно мало свої етапи підйому й занепаду. Протягом п'яти тисяч років, починаючи від найдавніших періодів відомої людству китайської історії, зароджувалися нові й по змісту й за формою види й жанри мистецтва й літератури, багато хто з яких згодом або сходили зі сцени, або до невпізнанності змінювалися, підготувавши ґрунт для розвитку нових явищ. Разом з тим кожний з історичних періодів, навіть самих невідомих і похмурих, вніс свій внесок в історію мистецтва Китаю. І справді відмітною рисою китайської культури з'явилося те, що жодне з її значних явищ не пройшло безвісти. Всі вони, породжуючи й видозмінюючи один одного, утворили як би довгий ланцюг зі складних ланок, надзвичайно різних й у той же час об’єднаних воєдино.

      Історія китайської культура така, що її періоди  не можна розглядати ізольовано, не стосуючись попередніх етапів. Для того щоб зробити правильний висновки, дослідник неминуче повинен дивитися в глиб століть, розповідаючи про близькі нам часи, увесь час посилатися на давнину, інакше не буде досить розкритий і сам предмет існування.

      Коли  ви знайомитесь з історією таких старих китайських міст, як Пекін, вас вражає не тільки те, що центральні вулиці цієї столиці прямі, як стріли, і перетинають все місто від одного кінця до іншого, не тільки те, що в центрі розташовуються грандіозні розкішні палацові ансамблі, а також не тільки кількість кріпосних воріт і веж у стінах міста. Вас дивує, що вже за багато століть до нашої ери, точно по такому ж плані, з такими ж кількістю воріт, прямими магістральними вулицями й палацами посередині зводилися в Китаєві міста, планування яких залишалася незмінної, незважаючи на те, що сам вигляд окремих будівель міст, що спалювалися пожежами вщент, мінявся багаторазово. Яке би явище китайської культури ви не взяли, вам обов'язково прийде насамперед довідатися його перші витоки. У самій цій обставині , мабуть, нема нічого оригінального, тому що також варто підходити й до культури будь-якої іншої країни. Однак у жодній іншій країні існуючі принципи мистецтва не йдуть своїми коріннями так далеко в глиб століть, а часто й тисячоріч, не пройшли такого нескінченно довгого історичного шляху.

      Історія Китаю грандіозна. Її не можна розповідати  послідовно й докладно протягом декількох сторінок. Однак можна намітити ті етапи й основні риси, які особливо яскраво визначили шляхи розвитку китайської культури, сприяли додаванню її головних якостей.

      Китай, подібно багатьом іншим державам, пережив первіснообщинний лад, а потім рабовласницький. Уже в III тисячоріччі до н. е в Китаєві існували численні неолітичні поселення, обнесені ровами. Від цього часу до нас збереглися сліди найдавнішої китайської культури - тонкостінні глиняні посудини у вигляді глечиків й амфор, що мають різноманітні, правильні форми, виконання на гончарному колі. Всі ці посудини обжигались у печах при високих температурах, лощилися кабанячим зубом, щоб мати гладку поверхню, і розписували гарними візерунками, що складаються із крутих завитків, сітчастих ліній, зиґзаґів і ромбів. Чорні, червоні, фіолетові й білі фарби наносилися на теплий червонуватий тон глиняного черепка. Збереглися також і тонкі, як яєчна шкарлупа, блискучі й гладкі аспідно-чорні посудини, що сходять до цієї ж історичної епохи. Багато форм цих предметів гончарного мистецтва, наприклад триногі або округлі глечики з невисоким горлом, зберегли своє існування протягом багатьох наступних століть.

      В II тисячолітті до н. е на території Китаю виникли перші державні утворення й з'явилися міста із правильним плануванням. До цього ж часу ставиться й виникнення писемності, додавання й твердження певних символів і міфологічних образів, пов'язаних із природою. Чудові бронзові посудини, що дійшли до нас у великій кількості від цього й наступного стародавнього історичного періодів, витонченою фантазією своїх символічних візерунків і форм, своїми часом величезними розмірами й найтоншою обробкою свідчать про зрілість мистецтва й культури Стародавнього Китаю.

      Мистецтво цього часу має  вже свої яскраво  виражені специфічні особливості. Стародавню китайську бронзу можна відрізнити відразу по візерунках і формам.  Посудини виготовлялися  відливанням металу в спеціальні глиняні форми. На таких посудинах можна було зустріти драконів й інших містичних тварин. Такі посудини часом досягали ваги в 600 - 650 кг. Маленькі посудини оброблялися не з меншою віртуозністю. Фантастичні рельєфи, зображення дивовижних тварин і риб, види природи - це було прикрасу посудини. Надзвичайні форми й небачена симетричність становить китайське мистецтво.

      Середина I тисячоріччя в історії китайської культури є особливо знаменним періодом. Саме в цей час починають узагальнюватися наукові відомості, почерпнуті з багатовікових спостережень над природою. В VII столітті до на н. е був створений місячно-сонячний календар, а в IV столітті до н. е був складений перший у світі зоряний каталог. Великої точності досягли біологічні знання, відомості про рослини й тварин. Разом з тим пізнання цього часу найтіснішим образом спліталися з міфологією й культами природи, які були як би узагальненням подань стародавніх китайців про світ.

      Поряд з ростом наукових пізнань про  природу й всесвіт виникли  й потреби у філософському узагальненні цих відомостей. I тисячоріччя до н. э досить багато філософськими дослідженнями, що стосуються питань світобудови й структури суспільства. Найдавнішими з філософських навчань, а в великій мірі зробивши вплив на різні області культури й образотворчого мистецтва, були конфуціанство й даосизм, що значно змінилися протягом наступних сторіч, але пронісши деякі зі своїх принципів аж до часу пізнього середньовіччя.

      Конфуціанство - етико-політичне навчання в Китаєві. Основи конфуціанства були закладені в 6 ст. до н. э  Конфуцієм. Виражало інтереси спадкоємної аристократії. Конфуціанство повідомляло владу правителя (государя) священним, дарованим небом, а поділ людей на вищі й нижчіх (“шляхетних чоловіків” й “дрібних людинок”)- загальним законом справедливості. З 2 с. до н. е й до Синьхайскої революції 1911 - 13 конфуціанство було офіційною державною ідеологією.

      Даосизм - один з основних напрямків середньовічно-китайскої філософії; виникло в 4-3 ст. до н. е, головні трактати “Лао-цзи” й “Чжуан-цзи”. Основне поняття -дао. У центрі навчання Даосизму, що протистоїть конфуціанству й монізму, - заклик до людини стряхнути із себе окови обов’язків боргу й повернутися до життя, близької до природи.

      Середина I тисячоріччя до н. е й початок нашої ери, коли складалася й розширялась єдина китайська держава, - періоди в історії Китаю, що створили свій світ неповторних сюжетів й образів  в мистецтві. Разом з тим саме в цю епоху як би заставляється основний фундамент наступної культури китайських націй. Розвиваються й затверджуються у своїх основних раніше існуючих принципи архітектури й містобудування, складається певний стиль живопису й скульптурного рельєфу, зароджується монументальна платівка.

      Особливо  плідним в області образотворчого мистецтва були так звані період Чжаньго (IV - III століття до н. е) і період Хань (206м до н. е - 220р. н. е). У ці роки відбувається створення єдиної китайської держави. У ханьскому мистецтві при великій наступності його стилю помітні ті разючі зміни, які поступово відбулися із часу більше стародавніх епох. Уже в IV столітті до н. э замість таємничої символіки стародавніх посудин і бронзових виробів, у різьблених предметах з каменю й в інших областях мистецтва з'являються нові сюжети й теми, де фантастика сплітається з мотивами реального життя, де монументальність стародавніх бронзових виробів і візерунків змінилася віртуозною добірністю й значно більшою легкістю гравірованих зображень.

Ханьский час дав найбагатший матеріал для вивчення міфів, історичних легенд, звичаїв і релігійних подань Китаю цього перехідного від рабовласництва до феодалізму періоду.

      Період  середньовіччя, що почався в Китаєві  в III - IV століттях н.е., застав уже багаті й стійкі традиції в різних областях культурного життя. Однак від цієї могутності  і єдності стародавньої рабовласницької держави залишилися лише руїни. Знівечена грандіозними народними повстаннями імперія Хань упала, і країна, що стала видобутком  кочових племен, надовго залишилася роз'єднаною. Нова держава “Північне Вей”, що об'єднала північ країни, поклало початок і новій епосі. Поступово почалися знову налагоджуватися господарство й економіка країни. Зміцненню й об'єднанню держави, що виникли в V - VI століттях н.е., а також зміцненню нових феодальних відносин допомагала й нова ідеологія - буддизм.

      Буддизм -  буддизм, що прийшов з Індії й був на території Китаю першою єдиною релігійною системою, проповідував ідеї милосердя, смиренності на землі й непротивлення злу, а також обіцяв порятунок у раю для всіх віруючих і допомога милосердних богів - бодисатв. Будучи опорою феодальної держави, це навчання вже в V -VI століттях одержало надзвичайно широке поширення, посівши перше місце серед колишніх релігій Китаю, від яких буддизм запозичив багато місцевих особливостей і старих народних культів.

      Періодами розвиненого феодалізму й найвищого розквіту всіх областей китайської середньовічної культури були VII - XIII століття - час панування двох держав - Тан (618 -907 ) і Сун (960 - 1279). Саме цей час затвердило в століттях найвищі досягнення творчості - поезію й живопис. Періоди Тан і Сун були блискучими етапами культури, коли розквіту досягли численні види, форми й жанри мистецтва. Живопис цієї історичної пори є вищим досягненням мистецтва Китаю. Вона відбиває весь той світ ідеальних поглядів із його преклонінням перед красою природи. Шляхи мистецтва періодів Тан і Сун у зв'язку з різними долями держави багато в чому так само різні. Під час династії Тан більшу роль грала монументальна скульптура й архітектура, вони відрізнялися загальним для всієї епохи духом ясної гармонії, класичної краси й спокійної величі форм. При Сунах, могутність країни вже було підірвано, архітектура губить свою гармонічну монументальну міць. Вона здобуває більше вишуканий й інтимний характер. Стругаючи чіткість форм змінюється витянутісттю пропорцій і витонченою легкістю силуету. Монументальна скульптура так само поступово втрачає своє значення. Разом з тим живопис досяг у цей період небувалого підйому.

      Гостра  соціальна боротьба, що заповнила  всю історію Китаю XV - XVIII століть, торкнулася й художньої культури, Зароджуються й розвиваються нові види й жанри образотворчого мистецтва, валяться колишні ідеали. Так, монументальна скульптура губить остаточно своє художнє значення, здобуваючи  декоративно-прикладний характер у садово-паркових ансамблях. Величезну роль починають грати прикладні види мистецтва, пов'язані з розвитком ремесел і зовнішньої торгівлі. Поезія поступається  місцем  драмі, новелі й повісті, гравюра й народний лубок завойовують собі значне місце в мистецтві.

РОЗДІЛ 2. ХУДОЖНІЙ СТИЛЬ СЕРЕДНЬОВІЧНОГО

КИТАЙСЬКОГО МИСТЕЦТВА

2.1. Живопис

а)Середньовічна  китайська картина

     Китайські живописці в Середньовіччя створювали свої картини на довгих шовкових полотнищах або папері, які мали форму горизонтального або вертикального сувою, завершеного дерев'яним валиком. Шовк піддавали попередній обробці, потім розстеляли на підлозі або на низькому столику. Перед художником стояли набір пензлів, тушечниця, де він розтирав спресовану в пластину туш, і посудина для води. Фарби мінерального або рослинного походження розводили водою. Коли картина була закінчена, її наклеювали на щільний папір й облямовували парчевим бордюром. Сувої зберігали в дорогоцінних скриньках і виймали тільки для того, щоб розглядати. Горизонтальні багатометрові сувої розгортали на столі, поступово вдивляючись у кожен епізод; вертикальні вішали на стіну, де їх можна було цілком охопити поглядом. На горизонтальних сувоях звичайно зображували жанрові мотиви, сцени легенд, подорожей по знаменитих ріках Китаю. На вертикальних сувоях, як правило, виконували пейзажі. Живописець доповнював картини віршованими текстами, які писав каліграфічним почерком. Форма витягнутого зверху вниз сувою допомагала створити враження величезного простору, показати неосяжність природи.

     Китайські пейзажні картини не були видами конкретної міцності. Майстер не писав пейзаж з натури, він створював його по пам'яті. Світ, побачений китайським художником у його величезності, диктував особливі закони побудови простору. Починаючи із часу раннього Середньовіччя китайські майстри, опираючись на досвід минулого, створювали теоретичні посібники, у яких розкривали секрети майстерності й намагалися осмислити велику триєдність неба, землі й людини. «Не здійнявшись на високу гори, не довідаєшся висоти неба. Не глянувши в глибину щелени в горах, не довідаєшся товщини землі» - сказане в одному із стародавніх творів. Керуючись цими правилами, художники наносили тушшю на легко вбираючу вологу ,шовк або папір точний і швидкий малюнок, який не можна було стерти або виправити. Лінії і плями  різноманітні по тонкості й відтінкам, становили основу середньовічного китайського живопису. У ній застосовувалися не світлотінь і лінійна перспектива, а характерна для Середньовіччя так звана «неуважна перспектива», що будувалася по розробленим довгою практикою умовним законам. Вся природа, побачена художником немов з високої гори, розділялася повітряним серпанком або завісою тумана на високо підняті один над іншим плани. Високий обрій підсилював враження безкрайності простору, що розгортається перед глядачем. У кожному пейзажі середньовічному китайському художникові вдавалося розкрити своє замилування красою світобудови. 

б)Пейзажний живопис VII-XIII століть. 

     В VII-VIII в. головне місце серед інших видів мистецтва зайняла живопис. Охопивши різноманітне коло явищ, воно відбила й преклоніння людей перед красою Всесвіту, і світ тварин і рослин, і міський побут тієї години. Важливу роль у становленні живопису цього періоду зіграли теоретичні трактати - наприклад, трактат «Шість законів живопису», створений знаменитим художником Рє Хє ще в V сторіччі.

     У китайському живописі одержали самостійне значення жанри, що стали на багато століть традиційними. Жанр женьу («люди») містив у собі всі, що стосувалося зображення людини: портрет, історичні й міфологічні сюжети, сцени палацового побуту. Прославленими живописцями цього жанру в Танский період були Янь Лібень (VII в.) і Чжоу Фан (VIII-IX в.). Побутові сценки, виконані за замовленням двору Янь Лібенем і Чжоу Фаном, були написані жваво й з більшою увагою до земного життя. Від численних добутків Янь Лібеня зберігся тільки один сувій із зображенням тринадцяти імператорів. Він відтворив низку образів владик, що жили задовго до його години. При всій умовності типів, поз й осіб вражає, з якою добірністю й волею володіє художник гнучкою лінією, що окреслює складки одягів, контури осіб, зачіски. Ще яскравіше виражене прагнення до детального опису побаченого в Чжоу Фана. В образах придворних красунь, що прогулюються із собачками, що грають у шашки, він зумів відтворити не тільки атмосферу придворного побуту, але й новий, характерний для того часу ідеал повнокровної й земної краси.(див. рис 1.1)

  
 
 
Рис 1.1 Янь Либень. Тибетскі посланники перед Танським імператором. 

      У жанрі живопису хуа-няо («квітки-птаха») знайшло поетичне тлумачення сформоване ще в стародавності подання про значущість шкірного явища природи. Філософська ідея «великого в малому» виражалася в тім, що одна гілка, один квітка або птах як би вміщали в собі весь Всесвіт. Багато живописців Танської й Сунської години присвячували собі цьому жанру, з дивною пильністю запам'ятовуючи легке оперення птаха, що присіла на дерево, з

роду півонії, що розпустилося, смутне зачарування побачивши листів клена. Родоначальниками цього жанру вважалися Сюй Сі й Хуан Цюань, що жили в X в.(Див рис. 1.2)

 
Рис. 1.2 Хуан Цюань. Рідкісні птахи. Епоха п’яти династій. Шовк. 

     Кожен зображений мотив природи був прямо пов'язаний із позитивною символікою. Так, пишна півонія символізувала знатність і багатство; гнучкий бамбук - стійкість і мудрість; гранат з його незліченними зернами - численне потомство; вічнозелена сосна - довголіття; сполучення сосни, бамбука й дикоростучої сливи - вірну дружбу; персик - безсмертя.

     Найбільш піднесені подання про годину, співзвучні поезії, втілювалися в жанрі шань-шуй, що в перекладі означає «гори-води». Він відбив подання про єдність головних сил Всесвіту, тому що гори вважалися в втіленням світлого чоловічого початку (янь), а вода - темного жіночого початку (инь).

     Найбільш  відомими танскими пейзажистами були Сисюнь (651—716), Чи Чжаодао (670—730) і Ван Вей (699— 759). Оповідальні пейзажі

Сисюн й Чи Чжаодао. яскраві й насичені по кольорах, виконані в манері гунбі («ретельна кисть») - - тонкою кистю з ретельним промальовуванням деталей. Сині й зелені хребти гір обведені золотою облямівкою, завдяки якій картина стає схожої на коштовність. Білі хмари, що перерізують вершини гір, створюють ефект повітряного простору. Зовсім інше враження роблять пейзажі Ван Вея, написані чорною тушшю з м'якими розмивами в манері цей («живопис ідеї»). У його картині «Просвіт після снігопаду» тільки два кольори - чорний і білий. Однак художник відкриває в них безліч різноманітних відтінків. Гірські далі, немов застиглі води, що розчиняються в димках тумана,, ріки, чорні дерева підкреслюють заспокійливу тишу засніжених рівнин. Не випадково у своєму трактаті «Таємниці живопису» Ван Вей так точно описавши різні стани природи: «Картина влітку: древні дерева криють небо, зелена вода без хвиль; а водоспад висить, прорвавши хмари; і отут у ближніх вод - величезний тихий будинок. Осінній вид: подібний небо кольорам вод, відокремлений  густий ліс. У воді осінньої - лебеді й гусаки; і птаха -і в очеретах на обмілинах піщаних... Узимку дивися: земля взята під сніг. От дроворуб іде з в'язкою на спині. Рибальський човен пристав у берегів... Вода дрібна, рівненький пісок».

     Манера  Ван Вея, що будується на узагальненні форм, недосказаності й поетичному проникненні в таємниці природи, виявилася найбільш співзвучної сунським живописцям. Пейзажі X-XI в. здебільшого грандіозні й суворі. Мир природи, показаний у неосяжному, космічному масштабі, з'являється на сувоях, виконаних чорною тушшю, як вічне взаємодія полярних сил. Гігантські гори з малюсенькими деревами на вершинах здаються втіленням активних  початків  Всесвіту-ян. Тихі озера й річкові заводі втілюють м'якість і пасивність сил інь. Сунський живописець розташовує пейзаж на довгому сувої так, немов дивуватися на нього сам з висоти пташиного польоту. Маленькі фігурки подорожан, що бредуть по плаях, ще більше підсилюють відчуття безкрайності просторів. Димку тумана, озеро посередині гір допомагають художникові відокремити завжди чіткий і великий передній план від далекого, котрий написаний легко й повітряно. Невигадливе світле тло сприймається оком як простір води або повітря, будити фантазію глядача, що сам домислює деталі добутку.

     Після того як в 1127 р. північ країни була захоплена джурдженами й імператорський двір перемістився на південь у Ханчжоу, знову качану налагоджуватися художнє життя, була відновлена Академія живопису. Однак настрій і стилі китайських пейзажів помітно змінилися. Почуття, передані через образи природи такими живописцями, як Ма Юань і Ся Гуй (XII - XIII в.), повні тонкого ліризму, овіяні спогадами. В одноколірних пейзажах з фігурами самотніх рибалок і з, що споглядають дали, Ма Юань важливе місце відводив людині, роблячи його провідником своїх поетичних настроїв. Ще ліричніше живописець кінця XII в. Лі Ді, що зображував затишні, засніжені пейзажі півночі, осінню природу. Його картини вражають не тільки вірогідністю, але й великою людяністю.(Див. рис. 1.3, 1.4, 1.5, 1.6)

Рис. 1.3  Ма Юань. Сливове дерево, камні і качки. Шовк. 

 
 
Рис. 1.4 Ма Юань. Пісні про урожай. Свиток, шовк.

 
 
Рис 1.5  Ся Гуй. Відвідування гостя в засіжену ніч. Шовк.

 
 
Рис..1.6  Ся Гуй. Види в горах Сішань (фрагмент). Шовк. 

     Багато художників Сунського періоду писали картини й на побутові теми в жанрі «люди». Смороду зображували на своїх сувоях, виконаних у мальовничій манері «гунбі», сцени гучного міського життя, дитячі ігри, вуличних продавців іграшок.

Періоди Тан і Сун - година розквіту всіх жанрів китайського середньовічного живопису. Однак саме в пейзажі найбільше яскраво й повно відбилися особливості духовної культури Китаю.  

2.2.Особливості  архітектурної форми  Середньовічного 

Китаю 

      Історія розвитку китайського зодчества нерозривно пов'язана з розвитком всіх видів мистецтва Китаю й особливо живопису. І архітектура й живопис цієї епохи були як би різними формами вираження загальних ідей і подань про світ, що зложилися ще в далекій давнині. Однак в архітектурі існували ще більш давні правила й традиції, ніж у живописі. Основні з них зберегли своє значення протягом усього періоду середньовіччя й утворили зовсім особливий, несхожий на інші країни врочистий і разом з тим надзвичайно декоративний художній стиль, що відбив життєрадісний й одночасно філософський дух, властивий у цілому мистецтву Китаю. Китайські зодчий був таким же поетом і мислителем, відрізнявся тим же піднесеним і загостреним почуттям природи, що й живописець - пейзажист.