Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Мистецтво Відродження. Проторенесанс

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІНСТИТУТ АЕРОПОРТІВ

Кафедра комп`ютерних технологій дизайну

КУРСОВА РОБОТА

(ПОСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА)

з дисципліни «ІСТОРІЯ МИСТЕЦТВ»

Тема : Мистецтво Відродження. Проторенесанс

Виконала: студентка групи ДЗ-202

Никонець Аліна Василівна

Науковий керівник: канд. іст. наук,

доцент кафедри комп`ютерних

технологій дизайну

Никоненко Тамара Миколаївна

Київ – 2013

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………………………………3

Розділ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ……………………...4

Поняття Відродження та класифікація періодів………………...……………………….4
Соціально-економічні, історичні та політичні чинники впливу на розвиток мистецтва доби Відродження………………………………………………………………………….6

Розділ 2. АРХІТЕКТУРА ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ……………………………………………..7

2.1 Джакомо да Віньйола………………………………………………………………………7

2.2 Леон Баттіст Альберті……………………………………………………………………...7

2.3 Донато Браманте………………………………………………............................................8

2.4 Архітектура Палладіо та Сансовіно………………………………………………………9

2.5 Філіппо Брунеллескі……………………………………………………………………….9

Роділ 3. СКУЛЬПТУРА РЕНЕСАНСУ…………………………………………………………...12

3.1 Мікеланджело Буанаротті………………………………………………………………...12

3.2 Нікколо Пізано ……………………………………………………………………………12

3.3 Донателло………………………………………………………………………………….13

Розділ 4. ЖИВОПИС ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ………………………………………………...15

4.1 Джотто ді Бондоне………………………………………………………………………...15

4.2 Мазаччо……………………………………………………………………………………16

4.3 Сандро Боттічеллі…………………………………………………………………............16

4.5 Леонардо да Вінчі…………………………………………………………………………18

4.6 Рафаель Санті……………………………………………………………………………...23

ВИСНОВОК………………………………………………………………………………………….34

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ…………………………………………………………………………...35

ДОДАТКИ……………………………………………………………………………………………36

ДОДАТОК А. Ілюстрації………………………………………………………………………………

ДОДОТОК Б. Електронний варіант на CD-R (долучити)……………………………………………

ВСТУП

Епоха Відродження – одна з найцікавіших та найповноцінніших в історії людства, це синонім особистої свободи, досконалості в мистецтві, краси в житті, гармонії фізичних і духовних якостей людини.

Тема наукового дослідження є актуальною, оскільки відкриває перед нами епоху визначних митців прекрасного, що вважаються до сьогодні провідними у своїх напрямках ( архітектурі, скульптурі, живописі). Їх творчі надбання слугують класичним прикладом для майбутніх поколінь дизайнерів та архітекторів. Ця тема є багаторазово досліджена, але має бути вивчена студентами, які мають мистецтвознавчій профіль, так як Відродження увібрало в себе найяскравіших представників мистецтва.

Об’єкт дослідження: Мистецтво Відродження .

Предметом дослідження – архітектура, скульптура та живопис Ренесансу.

Мета : дослідити основні характеристики мистецтва Відродження. У курсовій роботі використовується метод накопичення, вивчення, систематизації матеріалу та порівняльного аналізу.

Завдання:

– визначити період існування епохи Відродження;
– пояснити значення Проторенесансу, дослідити тенденції в мистецтві;
– проаналізувати творчість видатних живописців, архітекторів,скульпторів, що сприяли розвитку мистецтва Ренесансу.

При написанні курсової роботи використано такі праці:

І. Тюрменко «Культорологія» [6], Т. Гриценко «Культорологія» [5], М. Алпатов «Художественные проблемы Итальянского Возрождения» [2], А. Хурсан «Свет сквозь столетия» [11], О. Шевнюк «Культорологія» [12], Л. Любимов «Искуство западной Европи» [9].

Розділ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ

. Поняття Відродження та класифікація періодів

«За одної лише згадки слова Ренесанс наше серце б’ється сильніше, наша енергія збуджується,наша фантазія закипає. У нашій уяві постають картини яскравого святково - піднесеного життя, образи людей могутніх, величних і прекрасних. Епоха Відродження-одна з найцікавіших та найповноцінніших в історії людства, це синонім особистої свободи, досконалості в мистецтві, краси в житті, гармонії фізичних і духовних якостей людини» [8, c. 34]. Наведені слова ,в яких передана сутність культури Відродження, належать видатному вченому Віпперу. Ренесанс був і залишається золотим віком в мистецтві не тільки європейської ,а й світової культури.

Під Ренесансом ( від франц. Renessanse –відродження) слід розуміти перехідну епоху в розвитку європейської культури від Середньовіччя до нового часу, що охоплює період кінця 13-16 ст. включно. Це означає , що в культурі Відродження присутні елементи як середньовічної так і новочасної культури .

Термін «Відродження» в точному розумінні слова стосується лише Італії 15 – середини 16 ст. [ 6, c.15]. Саме тут ця культура стала цілісним ,всеохоплюючим явищем . Тому правомірно говорити «італійське Відродження», «епоха Ренесансу в Італії». Разом з тим Ренесанс –загальноєвропейське надбання. Вплив італійської тогочасної культури різною мірою позначився майже на всіх європейських країнах,особливо , тих, що розташовані на північ від Італії, - Нідерландах, Франції , Німеччини, де наприкінці 15- на початку 16 ст. сформувалося Північне Відродження.

Сучасні дослідники виділяють п'ять періодів доби Відродження : Протовідродження (Проторенесанс)(2-а половина13 cт. —14 ст.), Раннє Відродження (1410/1425 рр. 15 ст. — кінець15 ст.), Високе Відродження (кінець 15 — перші 20 років 16 ст.), Пізнє Відродження (середина 16 — 90-і роки 16 ст.), співіснування з маньєризмом., Північне Відродження — 16 ст, співіснування з північним і італійським маньєризмом [5,c.127].

Передвідродження ( або проторенесанс з французької ) - важливий етап розвитку італійської культури і мистецтва, який розпочався в надрах пізнього романського стилю і місцевого варіанту готики. За часом – це 13 – 14 ст. Науковий термін «проторенесанс» запропонував швейцарський науковець Я. Буркхардт, що помітив нові тенденції в розвитку мистецтва Італії ще 11-13 ст. [11, c 157]. На цей період на Аппенінах прийшлися пришвидшення

історичного процесу, зростання міст і активності їх мешканців, розвиток ремесел і ремісничих

технік, формування комун, успіх проведених антифеодальних реформ.

Формальних змін і внесення призабутих (античних чи елліністичних) рис зазнали скульптура, декоративне мистецтво, стінописи. Адже давньоримське надбання, античні техніки і форми ніколи не зникали з обріїв італійської культури. Італійська готика має більш упорядкований і врівноважений характер, ніж у сусідніх народів (споруди Арнольфо ді Камбіо) Більш-менш античні риси притаманні «готичній» за часом італійській скульптурі ( Нікколо Пізано, Якопо делла Кверча)[ 3, c. 28].

Живопис, починаючи з 12 – 13 ст., починає відігравати все більш значущу роль в становленні і розвитку європейської художньої культури. Західноєвропейський живопис повільно відходить від статичних, застиглих схем в бік ще несміливого руху, динаміки. До того ж живопис – найбільш пристосований до передачі будь якого сюжету чи відверто умовної ідеї. Візантійська художня традиція ще зберігає привабливість для західноєвропейських художників, але вони вже самі здатні запропонувати нові деталі, нове розуміння простору і часу, нові композиції, бо мало рахуються з жорсткими канонами.

Риси надзвичайності і несхожості в порівнянні з живописом Візантії отримав і італійський живопис - монументальний та станковий, завдяки зусиллям Джотто, Ченні ді Пепо ( відомішого як Чімабуе ), П'єтро Кавалліні, Дуччо ді Буонінсенья. Спірітуалізм візантійських зразків доповнюють психологізмом і емпіричними пошуками перспективи, спробами відтворити глибину простору на площині стіни ( пізні стінописи Джотто )[ 8, c. 167]. Відчутна правдивість, достовірність і своєрідна чуттєвість, драматизм подій були притаманні не тільки персонажам і сценам Джотто або Чімабуе, а і тогочасній літературі ( поезія школи «солодкий новий стиль», Данте ). Передвідродження - як явище мистецтва, мало місце лише в історії Італії. Але його настанови не пропали, а знайшли підтримку і творче продовження в діяльності нових поколінь італійських митців від Мазаччо і Паоло Учелло до Мікеланджело Буонарроті [4, c. 74].

1.2 Соціально-економічні, історичні та політичні чинники впливу на розвиток мистецтва доби Відродження

Відродження виникло, по-перше, на грунті досягнень середньовічної цивілізації, зокрема, періоду пізнього середньовіччя, коли феодальне суспільство досягло найвищого розвитку і зазнало великих змін. У 14 — 15 ст. відбувалося швидке піднесення економіки і культури міст, з'явилися нові технічні винаходи (друкарський верстат, компас, артилерія тощо), розвинулося кораблебудування і мореплавство, зроблено великі географічні

На цей період припадає початок інтенсивного книгодрукування. У царині культури посилюється боротьба за звільнення філософської думки від догматів церкви, з'являються нові знання і течії, які не вкладалися в середньовічну філософсько-богословську систему. Усі ці явища готували підґрунтя для прогресивного перевороту, яким і стало Відродження. Проте переворот не був універсальним, він не охоплював соціально-економічні чинники і в основах феодального ладу суттєво нічого не змінював.

Другим чинником, який відіграв величезну роль у становленні і розвитку культури Відродження, була античність. Звідси пішла і назва доби, її культурні діячі зуміли відродити античну спадщину і надати їй великого практичного значення.

Слід згадати, що середньовіччя також зверталося до античності, особливо з 12 ст., але успадкувало від неї лише окремі елементи. В нову добу, добу Ренесансу, засвоєння античності мало зовсім інший характер, її відродження стало метою і суттю нової культури. Античність сприймалася як найвищий авторитет, ідеал людської досконалості, в світлі якого оцінювалася сучасність. Найсильніше античність вплинула на освіту, філософію, образотворче мистецтво і літературу.

Відродження було тим прогресивним переворотом, який вирвав Європу з середньовіччя і висунув її на авансцену світового культурного розвитку.

Найпереконливішим ознакою культурного розквіту в епоху Ренесансу можна вважати дивовижну концентрацію на невеликому просторово - часовому відрізку людей великих, універсально обдарованих, які обрали нові шляхи творчості. Імена Петрарки, Боккаччо, Донателло, Брунеллескі, Леонардо да Вінчі, Рафаеля, Мікеланджело можуть бути символами епохи Відродженнях [10, c.156].

Розділ 2. АРХІТЕКТУРА ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ

2.1 Джакомо да Віньйола

Джакомо да Віньола – архітектор - маньерист з Болоньї, який оскаржує у Палладіо і Серліо звання найвпливовішого майстра пізнього Відродження. Його центральні твори - церква Іль-Джезу в Римі і вілла Фарнезе в Капрарола - відкрили шлях до формування стилю бароко(рис.Д.2.1). На запрошення Франциска I їздив на 18 місяців (у 1541-43 рр.). До королівського двору у Фонтенбло, де ймовірно зблизився з Серліо і Пріматіччо. Після повернення до Риму вступив на службу папи Юлія III, для якого з Джорджо Вазарі і Бартоломео Амманнаті будував за зразком давньоримських вілл в 1551-55 р. віллу Джулія. У 1550-і рр.. Віньола під керівництвом Мікеланджело зводив два малих куполи на соборі св. Петра, а після смерті майстра очолив роботу над собором [12, c.123]. Одночасно побудував на віа Фламіні церква Сант-Андреа - першу, в якій купол придбав витягнуту форму овалу. Наступним кроком Віньоли у бік бароко була церква Санта-Анна-деі-Палафреньері, вже цілком вписана в овал. Джакомо почав роботу над самою імітованої церквою в історії архітектури - Іль-Джезу, головним храмом ордена єзуїтів. Задля створення ілюзії великого внутрішнього простору в Іль-Джезу він з'єднав бічні капели з нефом. Запропонована Віньола модель архітектурної ілюзії стала фундаментом, на якому виникла архітектура бароко.Протягом трьохсот років європейські архітектори вивчали ордерну систему по трактату Віньоли «Правило п'яти ордерів архітектури» (1562р.) [ 9, c. 56].

2.2 Леон Баттіст Альберті

Наступний важливий етап у розвитку нової мови ренесансної архітектури пов´язаний з іменем Леона Баттіста Альберті. Цей митець був пристрасним шанувальником античності, прагнув не тільки відродити античну манеру, але й перевершити древніх. Кожна його споруда — сміливий експеримент як у сфері типології будівлі, так і у творчому осмисленні архітектурної мови античності, у створенні на її основі нових прийомів художньої виразності. Найбільш яскраве нововведення в його творчості, яке мало великі наслідки, — застосування ордеру в усіх трьох ярусах традиційного фасаду флорентійського палаццо, що до того часу втратив середньовічну недоступність.

Альберті вперше запропонував для церковного фасаду (у двох варіантах) античний мотив тріумфальної арки, який згодом був використаний у найрізноманітніших контекстах. У церкві Сант-Андреа у Мантуї з її пілястрами великого ордера і високою аркою-нішею мотив

арки має класичний характер, а в церкві Сан-Франческо у Ріміні він став основою світського

образу, в якому легко впізнавали місцевого тирана Малатести [9, c 124]. Бічні стіни цієї останньої споруди — чудова, суто римська за монументальністю аркада — виказує своє ренесансне походження хіба що у витончених деталях. Альберті вважав, що ордер — гарна прикраса для стіни. Осмисленню зв´язку ордера зі стіною присвятив Альберті свої теоретичні праці.

2.3 Донато Браманте

На початку 16 ст. центр архітектури змістився до Риму — столиці папської держави. Тут працював видатний архітектор Високого Відродження Донато Браманте. У Римі ордер і його різні сполучення зі стіною та арками віртуозно використовувалися цим архітектором для характеристики простору. Це виявилося у композиції величезного двору Бельведеру, що спадає трьома терасами до Ватиканського двору. Прагнучи досягти суто римської величі, Браманте сполучив тут риси античної вілли, театру й форуму. Бельведер став прикладом виключно винахідливого сполучення стіни, ордеру й аркад [6,c. 35].

Ще одна програмна споруда Браманте — його власний палац у Борго, поряд із Ватиканом (згодом він був знесений, відомий лише за малюнками і гравюрами). Урочисто, як фанфари, звучали спарені півколони на його могутньому цоколі, створюючи образ відкритого й розкішного помешкання знатної людини доби Чінк-веченто [ 6, c. 56].

Будівництво палаців для старої і нової аристократії — одне з першочергових завдань у розвитку ренесансної архітектури. Міські палаци спочатку мали вигляд фортець, оскільки виконували й оборонні функції. їхня ознака — простота композиції, поверхи були послідовно розчленовані карнизами. Верхня частина завершувалася особливо сильним карнизом, що іноді помітно виступав (Палаццо Пітті у Флоренції, 1458; Палаццо Строцці, 1489; Палаццо Гонді, 1490) [6, c. 76].

Поступово відбувалося пластичне збагачення фасадів. Засвоєння ордерної системи у трьохярусному типі Палаццо Відродження завершилося у Палаццо Канчеллерія— першій римській забудові загальноіталійського значення. До будівництва цієї споруди архітектор Браманте підключився, коли вже два поверхи були зведені. Він надав композиції завершеного вигляду, добудувавши третій ярус, який визначив ритмічну закономірність палаццо. Ця споруда вражає незвичним простором, стіна верхнього ярусу ніби виростає з легких аркад. Складна пластична і разом із тим просторова композиція пов´язана воєдино різноманітністю використання ордеру, який вільно взаємодіє зі стіною.

2.4 Архітектура Палладіо та Сансовіно

Наступний період у розвитку ренесансної архітектури пов´язаний із Венецією. Найвидатнішими архітекторами, що працювали тут на початку 16 ст., були Палладіо і Сансовіно. Ціла доба відділяє Брунеллескі від Палладіо. Це не тільки різниця форм і формальних прийомів, це цілий шлях, що пройшла архітектурна думка за це дивне століття, з 1400 до 1500 pp. Архітектура створювала новий простір, нові образи витісняли образи готичного Середньовіччя, скориставшись уроками античності [ 9, c. 106].

Архітектура Палладіо відзначена дивним багатством прийомів і віртуозним знанням деталей. Палладіо з небаченою до нього майстерністю висунув на перший план проблему фасаду споруди. Архітектура Палладіо — це торжество одного будинку, міського палацу або заміської вілли багатого аристократа. І в цьому окремому будинку фасадна стіна відіграє роль носія архітектурного задуму. Одна з найбільш вражаючих будівель цього майстра— Палаццо Кьєрікаті у Віченці, що є незвичним для Відродження варіантом двохярусного палацу. Фасад у цій споруді домінує [5,c 35]. Це досягається включенням до нього глибоких лоджій — суцільної лоджії галереї у нижньому поверсі та двох бічних кутових лоджій у верхньому. Це новий для Відродження тип фасаду-галереї. Площина стіни зберігається лише у середній частині верхнього поверху, де проміжки між колонами заповнені двома рядами вікон. Ця ідея фасаду згодом була розвинена у творчості багатьох архітекторів.

Одночасно з Палладіо у Венеції працював архітектор Сансовіно. Він також використовував засоби класичної ордерної архітектури, причому не тільки в окремих спорудах, а й у містобудуванні. Сансовіно завершив композицію ансамблю міського центру. Тут виявилося нове ставлення не тільки до простору, а й до засобів його художньої характеристики. Найяскравіший приклад — зв´язок площі Сан Марко з Пьяццеттою та бібліотека Сан Марко з двома ярусами ордерних аркад [6,c. 56] . В останній споруді практично не можна визначити, де проходить основна площина фасаду. Елементи ордера настільки соковиті, що, здається, вони складають єдине ціле зі скульптурними горельєфами, які вкривають усі залишені непрофільованими поверхні.

2.5 Філіппо Брунеллескі

Третім зачинателем мистецтва раннього Відродження вважається архітектор і скульптор Брунеллескі. Він створив архітектуру за духом цілком світську, вишукано просту, з гармонійними пропорціями. У його спорудах ніби зовсім зникає відчуття ваги каменю.

Філіппо Брунеллескі почав свою творчу кар'єру як скульптор в 1401 році, розділивши з Гіберті перше місце в конкурсі на оформлення дверей флорентійського баптістерія. Однак колосальний вплив Брунеллескі на сучасників пов'язано насамперед з архітектурою. Принципову новизну його творчості вони бачили у відродженні античних традицій. З його ім'ям діячі Відродження пов'язували початок нової епохи в архітектурі. Більш того, Брунеллески був в очах сучасників родоначальником всього нового мистецтва. Альберт називав його першим серед тих, хто сприяв відродженню мистецтва у Флоренції, і присвятив йому «Трактат про живопис», а історик Джованні Ручеллаі зарахував його до чотирьох славнозвісним громадянам Флоренції [8, c.86]. «Хай буде благословенна душа Філіппо Брунеллескі, славного флорентійського громадянина і гідного архітектора ..., який відродив у нашому місті Флоренції античну манеру зодчества», - писав Філареті [7, c.45].

Однак для сьогоднішніх критиків новаторство Брунеллескі представляє більш складну проблему, ніж це здавалося людям його епохи. Його творчість пройнята глибоким розумінням гармонійної природи античної архітектури, раціональної ясності її тектонічних принципів. У той же час воно нерозривно пов'язане з традиціями тосканського зодчества 14-16 ст. Вже встановлено, що прототипи більшості рішень і улюблених мотивів Брунеллескі можна виявити не стільки в античній, скільки в старій тосканської архітектури.

У Брунеллескі ще збереглися спогади про традиційний, висхідному до готики каркасному принципі, який він сміливо пов'язав з ордером, тим самим підкресливши організуючу роль останнього і відвівши стіні роль нейтрального заповнення. Розвиток його ідей можна побачити в сучасній світовій архітектурі.

Вже перше архітектурний твір Брунеллескі - величний восьмигранний купол Флорентійського собору (1420-1436), є першим великим пам'ятником архітектури Відродження і втіленням його інженерної думки, так як був зведений за допомогою спеціально винайдених для цього механізмів(Рис.Д.2.5). Після 1420 Брунеллескі став найвідомішим архітектором Флоренції. Одночасно зі спорудженням купола, в 1419-1444 роках Брунеллескі керував будівництвом притулку для сиріт - Виховного будинку (Оспедале ді Санта Марія дельї Інноченті), який по праву вважається першим пам'ятником стилю Ренесанс в архітектурі[ 6, c.147]. Італія ще не знала будівлі, яке було б так близько до античності за своїм строю, природності зовнішності і простоті форм. До того ж це був не храм або палац, а муніципальний будинок - притулок для сиріт. Графічна легкість, що дає відчуття вільного, нічим не обмеженого простору, стала відмітною особливістю цієї будівлі, і згодом становила невід'ємну рису архітектурних шедеврів Філіппо Брунеллескі.

Він відкрив основні закони лінійної перспективи, відродив античний ордер, підняв значення пропорцій і зробив їх основою нової архітектури, не відмовляючись в той же час від середньовічної спадщини. Вишукана простота і разом з тим гармонія архітектурних елементів, об'єднаних співвідношеннями «божественної пропорції» - золотого перетину, стали атрибутами його творчості. Це проявлялося навіть у його скульптурах і барельєфах [ 8, c. 205].

В архітектурі повернулися до принципів та форм античного, переважно римського мистецтва. Особливе значення в цьому напрямку надається симетрії, пропорції, геометрії і порядку складових частин, про що наочно свідчать вцілілі зразки римської архітектури. Складна пропорція середньовічних будівель змінюється впорядкованим розташуванням колон, пілястр і одвірок, на зміну несиметричним контурах приходить півколо арки, полусфера купола, ніші, едікули.

Практична діяльність архітекторів Відродження створювала нові архітектурні форми, адже вони жили в нову історичну епоху з новими суспільними умовами і життєвими вимогами. Пошуки гармонії архітектурних форм призводили до необхідності створення нового типу житлового будинку та ідеального храму.

Роділ 3. СКУЛЬПТУРА РЕНЕСАНСУ

3.1 Мікеланджело Буанаротті

Істинною метою мистецтва, на думку італійців, мало стати відтворення живого людського тіла. Усе інше, за словами Мікеланджело, порожня забава, яку можна надати меншим талантам. «Для мистецтва потрібне одне, — говорив Челліні, — уміти чудово виписати чоловічий і жіночий торс» [7, c.217]. Дійсно, у зображенні торсу італійські живописці досягли досконалості. Людське тіло представлене в їх картинах здоровим, енергійним, атлетичним. Воно схоже з античним тілом Греції. Кожний м´яз, суглоб, хвилястий вигин тіла вивчений до найдрібніших подробиць, переданий з надзвичайною досконалістю.

Третьою вершиною мистецтва Відродження вважають творчість Мікеланджело Буонаротті. Його довге життя — це низка подвигів, які наче мимоволі творив геній. Він був скульптором, архітектором, живописцем і поетом. Але більше всього і в усьому він залишався скульптором. Його фігури, написані на плафоні Сікстинської капели, можна прийняти за статуї, у його віршах, здається, відчутний різець скульптора. Скульптуру він ставив вище за інші види мистецтва і був у цьому антагоністом Леонардо, котрий понад усе ставив живопис.

Молодший сучасник Леонардо да Вінчі, Мікеланджело Буонарроті, народився двадцятьма двома роками пізніше за нього, а помер через сорок чотири роки після його смерті (1475—1564). Коли він вступив у змагання з Леонардо, той знаходився в зеніті свого генія, а Мікеланджело тільки починав свою кар´єру.

Мікеланджело також були підвладні різні види мистецтв: архітектура, живопис, поезія, музика, анатомія, якій він спеціально присвятив дванадцять років. Широчінь вільного художнього розмаху, незалежна свобода генія — ось характерні риси натури Мікеланджело.

Прізвище Буонарроті — одне з найповажніших в Італії. Як і скрізь, аристократія епохи Відродження до мистецтва ставилася з презирством. Недаремно італійці називали себе нащадками римлян, що вважали мистецтво справою рабів. Але Медичі, деякі Папи-меценати вважали, що подібні заняття ушляхетнюють душ [5, c.36].

3.2 Нікколо Пізано

Нікколо Пізано працював ще у середині 13 ст., коли європейська готика була у повному розквіті. Але він надавав перевагу рельєфам на римських саркофагах. Надихаючись римською пластикою, Пізано подолав безплотність готичних фігур, в яких під одягом не відчyвалося

тіла, та «заспокоїв» їхню підвищену експресію.

Найвідоміші твори цього митця — скульптури для кафедри пізанського баптистерія. Тут презентовані алегоричні образи різних чеснот. Вони тілесні і підкреслено масивні, хоча й не дуже виразні. Зниження емоційного тонусу в скульптурах Пізано було чимось принципово важливим. Це провіщало інтелектуальний раціоналізм Відродження, який запанував через два століття і привніс нову емоційність — більш зосереджену, мужню й інтелектуально збагачену у порівнянні з готичним вихором почуттів [3, c. 65].

Донателло

Скульптор Донателло прожив довге життя і здійснив нововведення майже в усіх жанрах і різновидах пластики. Він створив тип круглої статуї, що стоїть самостійно і не пов´язана з архітектурою. Стильовий діапазон Донателло широкий: він умів бути і погідно-ясним, майже ідилічним у декоративних рельєфах (наприклад у «Путті, що танцюють»), і різким, патетичним (наприклад, у дерев´яній статуї Марії Магдалини, що кається) [9, c.138].

«Св. Георгій» — мармурова статуя в церкві Ор-Сан-Мікеле у Флоренції, одна з кращих робіт Донателло (справжнє ім´я Донато ди Никколо ди Бетто Барді, 1386— 1466)[9,c. 56]. Зображення безстрашного воїна сповнене шляхетності й відваги, поворот голови і вся постать виражають рішучість. З плеча вільно спадає плащ, що прикриває частину грудей і ліву руку. Не захищене щитом тіло облягає панцир.

Завдяки вивченню античних пам´ятників Донателло досяг досконалості в передачі тілесних форм. Прикладом тонкої обробки плоского барельєфа є бюст Св. Цецилії і дитячі фігури на фризі в музеї ди Фіоре у Флоренції. Рельєф «Благовіщення», одна з пізніх робіт Донателло, що характеризує період діяльності художника, коли природність експресії він цінував вище за зовнішню красу [ 9, c. 140].

Мистецтво Відродження. Проторенесанс 📙 Курсовая → 🆔 131559