Монархiя як форма правлiння

 

 

 

Державний вищий навчальний заклад

«Українська академія банківської  справи

Національного банку  України»

Кафедра державно-правових дисциплін

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з «теорії держави і права»

на тему:

«МОНАРХІЯ ЯК ФОРМА ПРАВЛІННЯ»

 

 

 

 

 

                                                            Виконала:

                                                                                 студентка групи ЗП-21

                                                                    Марченко О.С.

 

 

                                                              Перевірив:

                                                                                       к.ю.н., доц. Суханос В.В.

 

 

 

 

                                                                  Суми – 2012

 

 

                                                           ЗМІСТ

ВСТУП......................................................................................................................3

РОЗДІЛ I. МОНАРХІЧНА ФОРМА ПРАВЛІННЯ ЯК БУДОВА ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ, ВИТОКИ, ВИЗНАЧЕННЯ……………………………………………..5

1.1. ЗАГАЛЬНІ РИСИ МОНАРХІЧНОЇ ФОРМИ ПРАВЛІННЯ В ПОРІВНЯЬНОМУ АНАЛІЗІ……..........................................................................7

РОЗДІЛ II. ВИДИ МОНАРХІЇ………………………………………………….10

2.1. ВІД ПАТРІАРХАЛЬНОЇ  ДО СТАНОВО-ПРЕДСТАВНИЦЬКОЇ МОНАРХІЇ……………………………………………………………………….11

2.2. МОНАРХІЯ ВЧОРА І СЬОГОДНІ ………………………………………..14

РОЗДІЛ III. ПОНЯТТЯ І ВИЗНАЧЕННЯ МОНАРХІЧНОЇ ФОРМИ ПРАВЛІННЯ…………………………………………………………………..…18

3.1ОЗНАКИ МОНАРХІЇ…………………………………………………..…….19

3.2 ПЕРЕВАГИ І НЕДОЛІКИ МОНАРХІЇ ……………………………………21

ВИСНОВОК…………………………………………………………………..….23

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………….…26

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

    

                                                   _ВСТУП

 

_{У процесі  свого розвитку теорія держави і права завжди виділяла у формі держави три основних, взаємозалежних між собою блоки: форму правління, форму національно-державного й адміністративно-територіального устрою і політичний режим.}

_{Для того, що б дати визначення такому поняттю як монархічна форма правління, необхідно відповісти на питання про те, хто і як править, здійснює державну владу в державно-організованому суспільстві, як влаштовані, організовані і діють в ньому державно-владні структури (органи держави ).}

_{Ще  давньогрецький філософ, учень Сократа, Платон (427 - 348 рр.. до н. є.), а слідом за ним і його учень, давньогрецький філософ і вчений Аристотель (384 - 322 рр.. до н. є.), зіткнувшись із самими різними формами організації і здійснення державної влади в древньому світі, прийшли до висновку, що форма правління займає особливе місце в теоретичному осмисленні держави, і для цього необхідно розробити класифікацію держав за критерієм: хто і як править у цих державах, тобто - за критерієм форми правління. Вони виділили кілька форм правління: республіку, монархію і деспотію, поклавши в основу класифікації способи утворення органів держав, їх співвідношення і прийоми здійснення державної влади. Для визначення різних форм правління Аристотель застосував кількісні і якісні оцінки. Йому ж належать і різні позначення різновидів тієї чи іншої форми правління. Наприклад - демократичної і аристократичної республік (лат. res publǐca - держава), тієї влади, яка лежить в основі відповідної форми правління: демократія (грец. demokratía, від demos - народ + kratos - влада; буквально - народовладдя), аристократія (грец. aristokratía - влада кращих, шляхетних), охлократія (грец. ochlos - натовп, чернь + kratos - влада; буквально - панування черні і натовпу), олігархія (грец. oligarchía - влада небагатьох) і т.д.}

_{Розглядаючи класифікацію держав за критеріями, треба  відзначити, що за своєю  суттю класифікація - це потужний інструмент методології теорії держави і права, за допомогою якого можна не тільки впорядкувати за певними критеріями всі безліч різних політико-правових явищ і процесів, але і виділяти саме типове, в цих явищах і процесах, а також випадкове і суб'єктивне, розміщувати їх в певних просторово-часових рамках. Тільки такий підхід і дозволяє ефективно засвоювати, осмислювати ті умови і причини, які лежать в основі розвитку політико-правових явищ і процесів.}

_{Сучасна теорія держави і  права, поступово  долає методологічний кризу, пропонує більш глибоке і досить обгрунтоване розуміння форми правління як однієї з основних характеристик устрою держави, дає більш зважену класифікацію цих форм і реальний прогноз їхнього розвитку.}

_{Виходячи  з цього, мета даної роботи - розглянути монархічну форму правління, розробити класифікації, як визначальних, так і характеризують монархічну форму правління, виділити поняття та ознаки.}

_{Для цього необхідно  розглянути та вирішити низку завдань  в наступній послідовності:}

_{У першому  розділі - розглянути монархічну форму  правління, як один з  пристроїв державної  влади, а зокрема - вивчити монархічну форму правління, витоки її появи, дати визначення і виділить загальні риси в порівняльному аналізі.}

_{У другому  розділі - розробити  і привести історичну  класифікацію різновидів монархій. Це необхідно, тому що класифікація - потужний інструмент методології теорії держави і права, а так само й тому, що монархія, як форма правління, досить неоднорідна і різноманітна.}

_{В третьому розділі - привести ознаки і поняття монархічної форми правління.В ході вивчення теми роботи використовувалися праці учених В. Н. Протасова, В. В. Лазарєва, А. Б. Венгерова і Т. В. Кашаніной.}

  РОЗДІЛ I. МОНАРХІЧНА ФОРМА ПРАВЛІННЯ ЯК БУДОВА ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ, ВИТОКИ, ВИЗНАЧЕННЯ

_{Розглядаючи основне питання  даної курсової роботи, необхідно відзначити, що теорія держави  виділяє два основних пристрої (будови) державної  влади, які характеризують зміст форми правління: монархію і республіку.}

   _{Монархічна форма правління - «влада одного, єдиновладдя» ¹ - дуже давня форма правління. Вона вперше зародилася в ранньокласових суспільствах, державну владу в яких захоплювали воєначальники, представники розрослися сімейних або сусідських громад, ватажки дружин, глави династій, керівники храмів, жерці, організатори тих чи інших соціальних класових рухів.}

   _{Свої витоки монархічна форма правління мала в тій, досить простій, соціально не надто розчленованої організації суспільства, яка з'явилася на рубежі IV-III тис. до н.е., в результаті «неолітичної революції».}

   _{Під формою правління розуміють організацію верховної державної влади, в особливості вищих і центральних органів, структуру, компетенцію, порядок утворення цих органів, тривалість їх повноважень, взаємовідносини з населенням, ступінь участі останнього в їх формуванні. Форма правління є провідним елементом у формі держави, трактованій в широкому сенсі.}

    _{У свій час Аристотель розмежовував форми правління в залежності від того, чи здійснюється верховна влада одноосібно (монархія), обмеженим числом осіб (аристократія) або всім населенням (демократія)}

  _{Зазначений критерій  залишився аж до  теперішнього часу: форми правління  розрізняються в залежності від того, чи здійснюється верховна влада однією особою або належить виборному колегіальному органу. У зв'язку з цим і виділяють монархічні і республіканські форми правління.}

   _{Монархією можна назвати таку державу, де верховна влада належить одній особі, котра має на власний розсуд, по праву, яке не делеговане йому ніякою іншою владою, тоді як в республіці вона делегується одному або декільком особам, завжди на певний строк, всім народом або частиною його, якому і належить суверенітет. Зазначене положення характеризує сучасну монархію, однак протягом багатьох століть історичний досвід безлічі держав породив велику різноманітність монархій, які важко охопити єдиною формулою.}

   _{Термін «монархія» грецького походження, означає «єдиновладдя», «єдинодержавію» ², хоча відомі й винятки. Так, у Спарті (VI - II ст. до н. є.) державна влада перебувала в руках двох спадкових царів. Відомий давньогрецький історик Полібій (бл. 205 - бл. 125 рр.. до н. є.) називав монархією владарювання двох консулів у Стародавньому Римі. І навпаки, особи, що іменувалися монархами, фактично не мали їх повноважень в царський період Риму. Втім, незважаючи на велику увагу древніх до форм правління, останні залишалися ще багато в чому неопрацьованими. Насправді, Аристотель нічого не пише про республіку, реальні монархії на перших порах були значно обмежені народними зборами або зборами старійшин (сенатом і зборами курій у Римі). Монархію пов'язували лише з виконанням військових функцій, пізніше жрецьких, судових. Спадковість у той час ще не стала суттєвим атрибутом монархії, більш важливими вважалися особисті якості монарха. Інститут монархії не відрізнявся особливою розробленістю і в початковий період феодалізму, оскільки був пов'язаний з великою земельною власністю, відчував вплив роздробленості або досить жорстке обмеження станово-представницькими зборами.}

 

 

1.1. ЗАГАЛЬНІ РИСИ МОНАРХІЧНОЇ ФОРМИ ПРАВЛІННЯ В ПОРІВНЯЬНОМУ АНАЛІЗІ

  Період розквіту монархії - це рубіж Нового часу. Саме тоді проявилося відмінність монархії від республіканської форми правління, були вироблені найважливіші її різновиди: монархія абсолютна, необмежена і монархія конституційна, обмежена вже загальнонародним представництвом (парламентом).

  Які загальні риси монархічної форми правління незалежно від її різновидів? На чолі держави знаходиться монарх, який користується своєю владою у спадок, хоча можливі варіанти, коли початку тієї чи іншої монархічної династії служать вибори (будинок Романових в Росії). Монарх набуває владу за принципом крові, наслідуючи її за власним правом («милістю Божою» як звичайно вказується в його титулі або в разі обрання - «милістю Божою і волею народу») ³. Монарх не несе ніякої юридичний відповідальності за свої політичні дії - в «Затвердженої Грамоті» від 21 лютого 1613 на Михайла Федоровича Романова (1596 - 1645 рр..) Покладалася влада «з відповідальністю в своїх справах перед Єдиним Небесним Царем». В руках монарха зосереджена вся повнота верховної державної влади, монарх виступає джерелом права, тільки з його волевиявлення ті чи інші постанови можуть набувати силу закону. Монарх перебуває на чолі виконавчої влади, від його імені твориться правосуддя, йому належить право помилування. На міжнародній арені, у зносинах з іншими державами монарх одноосібно представляє свою державу. Він користується титулом (князя, герцога, короля, царя, імператора), отримує значний вміст з державної скарбниці, має право на особливу охорону.

  При необмеженій,  абсолютній монархії всіма зазначеними вище правами монарх користується безумовно і необмежено (звідси й назва), незалежно від будь-якої іншої влади, при обмеженій - за допомогою або обов'язковому сприяння будь-яких органів чи органів влади, існуючих незалежно від монарха. Аристотель в класифікації монархій виходив із психологічних основ - монархія з «правильної» форми правління перетворюється на «неправильну», тиранію і деспотію, якщо замість інтересів усіх монарх переслідує особисті, корисливі інтереси, править по свавіллю. Сьогодні приймаються в розрахунок юридичні підстави. Конституційну монархію підрозділяють на дуалістичну (представницьку) і парламентарну. І в тій, і в іншій монарх ділить владу з парламентом.

  У дуалістичних монархіях (Прусія, Австрія, Італія, Румунія в минулому) за монархом залишаються виконавча влада, право формувати уряд, призначати і зміщати відповідальних перед ним міністрів та інших посадових осіб (губернаторів, префектів і тощо), йому належать право вето і право необмеженого розпуску парламенту. Втім, у законодавчій сфері право представницького органу гарантується повноваженням вотувати бюджет.

У парламентарних монархіях (сучасні Сполучене Королівство  Великобританії і Північної Ірландії, Королівства Бельгія, Норвегія, Швеції) призначені главою держави міністри залежать від вотуму довіри парламенту, монарх має право відкладеного вето і лише в окремих випадках, передбачених законом, розпускає парламент. Веління монарха набувають юридичну силу, лише будучи контрассігнованними відповідним міністром. Правове становище монарха суттєво обмежене. Навіть приватні питання державного життя, наприклад помилування злочинця, не можуть бути вирішені без згоди парламенту. Парламент частково регулює особисте життя монарха (шлюб, палацова служба,тощо.). Складається положення, що характеризується відомою формулою: «Царює, але не управляє». Сказане не означає, що фігура монарха стає суто декоративною. Як показує досвід останнього часу, монархічну форму правління, що вважалася в радянський період якоїсь політико-правової скам'янілістю, не слід поспішати списувати як безнадійну архаїку. Ця форма правління, що налічує не одну сотню років історії, таїть у собі чимало життєвих потенцій. У листопаді 1947 року народ Іспанії після 16 річної перерви, на плебісциті висловився за встановлення монархії. Подібне сталося в 1993 році і в Камбоджі, де монархія була відновлена ​​через 23 роки. Після розпаду СРСР деякі країни СНД подумують про введення монархічного ладу (Грузія). В обстановці кризи, національно-етнічних зіткнень гідності монархії все більше привертають увагу: монарх - «батько нації», «стоїть над політичними пристрастями, не належить ні до якої партії», «непідкупний арбітр у різного роду суперечках і тертя». А головне, що особливо приваблює в умовах сепаратизму і відцентрових тенденцій, монарх - «символ єдності нації і стабільного правового порядку». Нерідко звертаються до позитивного досвіду вирішення багатьох проблем, знайденому в рамках монархізму: економіки, фінансів, життєвого рівня, самоврядування, національного представництва,тощо. "Монархія відрізняється від аристократії, і від демократії тим, що при них необхідно встановлення місця і часу для того, щоб створилася можливість обговорювати і приймати рішення, тобто реально здійснювати владу, при монархії ж таке обговорення і прийняття рішень можливо в будь-який час і в якому місці ".⁴

   Підводячи підсумок розглянутих у першому розділі питань укладемо - монархія - це, за висловом філософа І.А. Ільїна⁵, «органічна» форма правління, яка вимагає релігійних початків, особливої ​​суспільно-психологічної атмосфери і т.д., її не можна «вводити» довільно, «оголошувати» монархом випадкову або не підготовлену відповідним чином особу, монархія як форма правління дуже неоднорідна, гнучка і мінлива.

                                     II. ВИДИ МОНАРХІЇ

Як було визначено  в попередньому розділі, монархія як форма правління дуже неоднорідна і в порівняльному аналізі показала свою гнучкість і мінливість, завдяки яким їй і вдалося вижити в сучасних високорозвинених демократичних державах.

З великими застереженнями можна вибудувати таку загальну схему  розвитку монархічної форми правління, від її зародження до наших днів. Історично першою була патріархальна монархія, яка перепліталася з сакральною. Вони були сусідами з деспотичною монархією, за якою слідувала монархія станово-представницька, що перетворилася потім в абсолютну монархію, в якій були вкраплення - тирани. В результаті буржуазно-демократичних революцій абсолютна монархія була практично ліквідована і замінена монархією конституційної (також званої обмеженою). Конституційна монархія, в свою чергу, пройшла дві фази розвитку: від дуалістичної монархії до парламентської. Парламентська монархія є заключною стадією розвитку цього інституту.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.1. ВІД ПАТРІАРХАЛЬНОЇ ДО СТАНОВО-ПРЕДСТАВНИЦЬКОЇ МОНАРХІЇ

Патріархальна монархія (традиційна) характерна для традиційних суспільств і прямо походить із розвитку сімейного принципу (традиційно монарх сприймається як батько своїх підданих).

Патріархальна монархія, так само як і сакральна має один стародавній  звичай, принесення царської жертви. Цар  добровільно приносить себе в жертву в ім'я порятунку свого народу. Міфологічне спадщина подібного роду викладено в «Грецької міфології» - класичній праці британського поета, вченого і романіста Роберта Грейвса (1895 - 1985 рр..). Він пише, що згадку про жертвопринесення царя досягла часів грецької та римської цивілізацій, але вже в заміщений формі (тобто збереглися символічні обряди).

Серйозність царської жертви, пам'ять  про яку зберігалася в свідомості людей протягом тисячоліть найкращим  чином підтверджує жертва, принесена  Ісусом Христом, так вона і сприймається в християнському богослов'ї.

Сакральна монархія - монархія, де першість функції монарха жрецькі. Вона нерідко  пов'язана з патріархальної монархією. З біблійного і римського матеріалу  випливає, що глава патріархальної сім'ї був і сімейним жерцем. Сакральні монархії часто пов'язані з традиційними суспільствами. Така сакральна монархія в Стародавньому та Середньому царстві Єгипту, де основною функцією фараона була жрецька.

Багатовікова історія сакральних монархій призвела до відносної сакралізації будь-якої монархічної влади: додаванню принципу священність особи царя і навіть королівської крові. У Середньовіччі у французів королівська кров вважалася настільки священною, що навіть не законнонарожденні королівські нащадки визнавалися принцами крові, що в загальному для монархічної традиції не властиво.

Деспотична монархія. По-грецьки  слово «деспот» означає «владика», «повелитель». Деспотична монархія складається  у воєнізованих суспільствах. Якщо сакральний монарх за походженням - жрець, то деспотичний - генерал. У деспотичних монархіях видно реальну сильну монархічну владу в поєднанні з огорожею почуття власної гідності і прав підданих. Як уже зазначалося, піддані в таких монархіях - народ-військо.

Класичними деспотичними монархами  були ассірійський цар, вірменський цар Раннього Середньовіччя, а також хан тюркської або монгольської орди (виборний деспотичний правитель).

Станово-представницька монархія в історії зустрічається  найчастіше. Вона діє в станових суспільствах, являє собою принцип організації представницької влади, де діють закриті соціальні групи - стану, від яких обираються безпосередньо депутати. У Західній Європі перші станово-представницькі монархії з'явилися ще в XII столітті. У багатьох державах Європи ця монархія проіснувала аж до початку ХХ століття, коли остаточно поступилася місцем національному представництву.

Треба відзначити, що монархія безумовно  корисна для станового суспільства, так як монархічний принцип дозволяє зробити главу держави, у разі міжстанових конфліктів стати арбітром.

У кращі періоди історії можна  спостерігати монархію станову. Із створенням єдиної Росії відбувся перехід до станово-представницької монархії (в XVI - XVII ст. цар правив з Земським собором, до складу якого входила Боярська Дума, Освітлений собор і представники станів). ⁶

Поширена думка істориків, що станове представництво і відповідно станово-представницькі монархії складалися в процесі боротьби за об'єднання держав проти феодальної роздробленості. Нерідко зустрічаються згадки (це характерно для Західної Європи), що королі боролися з великими феодалами, спираючись на парламент, дрібне дворянство і городян (бюргерів).

Звідси випливає, що парламенти (англ. parliament, франц. Parlemet, від parler - говорити) з'явилися в процесі боротьби за єдність держави. Першим датованим у Західній Європі парламентом були кортеси королівства Кастилія (1185 р.). А перший вітчизняної досвід парламентаризму, що датується в історії, припадає на 1211. Це був Земський собор великого князя Всеволода III Юрійовича Велике Гніздо (1154 - 1212 рр..) ⁷. Станово-представницькі монархії переважають у Західній Європі XIII - XVI ст. У історії ця форма правління тримається з середини XVI і до кінця XVII ст. Втім, станово-представницька монархія - це вже складова політична система.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

        

 

 

 

 

 

 

                        2.2. МОАРХІЯ ВЧОРА І СЬОГОДНІ

Абсолютна монархія являє собою різновид монархічної форми правління, що характеризується юридичним і фактичним зосередженням всієї повноти державної влади (законодавчої, виконавчої, судової), а також духовної (релігійної) влади в руках монарха (по формулі Петровського Військового статуту «самовладний монарх, який нікому на світі про свої справи відповіді дати не повинен ») ⁸.

Принцип абсолютизму  генетично пов'язаний з трьома помітними  історичними явищами: з бюрократизацією, відходом від християнських засад  і етатизм.

Великим державі властива або монархія з аристократією, або монархія з демократією. Якщо ж вони відсутні, то неминуча монархія з бюрократією. Лідером Західної Європи в якості бюрократичної держави була Франція. У XVII столітті вона стала країною класичного абсолютизму.

Абсолютна монархія пов'язана з антихристиянськими тенденціями епохи Відродження, а епоха Просвітництва вся була присвячена дехристиянізації західноєвропейської культури. Існував так званий «освічений абсолютизм», який означає лише одне: на троні знаходиться абсолютний монарх, якому один із просвітителів нашіптує розумні поради.

В епоху Просвітництва  існував принцип суспільного  договору в транскрипції знаменитого  англійського філософа, автора «Левіафан, або матерія, форма і влада  держави церковної та громадянської», Томаса Гоббса (1588 - 1679 рр..). Суть його в тому, що в інтересах дворянства або інших станів повноваження раз і назавжди делегуються державі, і підданим залишається тільки коритися. Саме цей принцип був реалізований в абсолютизм.

В даний час  в світі існує 8 країн мають в основі державного правління абсолютну монархію: держава Бахрейн, держава Бруней Даруссалам, держава-місто Ватикан, держава Катар, держава Кувейт, Об'єднані Арабські Емірати, Султанат Оман та королівство Саудівська Аравія. У деяких з цих країн в останні десятиліття були зроблені перші кроки, спроби по переходу до конституційної монархії. Зокрема, в Кувейті в 1962 році, в Об'єднаних Арабських Еміратах у 1971 році, в Катарі в 1972 році, в Бахрейні в 1973 році були прийняті конституції, а в Кувейті і Бахрейні, крім того були проведені вибори в законорачі парламенти (згодом розпущені) . Однак зазначені реформи поки не змінили абсолютного характеру монархій цих держав. У Саудівській Аравії і Омані конституції відсутні, а відповідні відносини регулюють окремі державно-правові акти (в Саудівській Аравії конституцією країни офіційно вважається Коран). Згідно конституціям і іншим державно-правовим актам в абсолютних монархіях монарх здійснює виконавчу владу спільно з урядом, а законодавчу - за допомогою різного роду законодорадчих органів (виборних чи призначуваних). Законодорадчих органи - особлива категорія державних органів, основну функцію яких становить розгляд законопроектів, без права їх прийняття. Однак по порядку формування та процедурі діяльності вони можуть нагадувати парламентські установи.

Особливий різновид абсолютної монархії представляє абсолютна  теократична монархія - особлива форма  організації державної влади, при  якій остання належить церковній  ієрархії. В даний час прикладами такої монархії є: королівство Саудівська Аравія і держава-місто Ватикан. Зокрема, у Ватикані законодавча, виконавча і судова влада належать Папі, що обирається довічно колегією кардиналів. Від теократичної монархії слід відрізняти так звану клерикальну державу (Ісламська Республіка Іран).

Конституційна (обмежена) монархія є особливим різновидом монархічної форми правління, при  якій влада монарха обмежена конституцією, є виборний законодавчий орган - парламент  і незалежні суди. Така монархія вперше виникла у Великобританії в кінці ХVII століття, в результаті буржуазної революції. Характерними інститутами даного виду монархії є так звані контрасигнатури і цивільний лист.

Контрасигнатура являє собою скріплення акта монарха підписом глави уряду або міністра, що означає, що юридичну і політичну відповідальність за даний акт несе його міністр. Формально вона пояснюється тим, що монарх, як глава держави, невідповідальний за свої дії. Контрасигнатура була введена в Англії на початку XVIII століття, як ефективний засіб обмеження влади короля. Саме поява контрасигнатури можна вважати моментом остаточної перемоги конституційної монархії, як в Англії, так і в інших країнах.

Цивільний лист - сума грошей, щорічно виділяється на утримання  монарха в державах з конституційною монархією. Розмір цієї суми встановлюється законом на початку кожного царювання і надалі може бути збільшений, але не зменшений.

Дуалістична монархія історично  є перехідною формою від абсолютної монархії до парламентарної. При дуалістичної монархії влада монарха обмежена конституцією, але монарх і формально (тобто в силу конституційних норм) і ще більше фактично (в силу слабкості, нерозвиненості демократичних інститутів) зберігає великі владні повноваження, що ставить його в центр всієї політичної системи даної держави. Так, при дуалістичнії монархії уряд несе формально подвійну відповідальність - перед монархом і парламентом, але реально підкоряється, як правило, волею монарха. Саме як дуалістичну монархію можна охарактеризувати форму правління, що існувала в Російській імперії з 17 жовтня 1905 року до лютневої революції 1917 року, а також в кайзерівської Німеччини, в період з 1871 по 1918 рр.. В даний час дуалістична монархія існує в Йорданському Хашимітському королівстві, в королівствах Марокко, Таїланд, Непал і державі Малайзія.

Парламентарна монархія - більш прогресивний вид конституційної монархії. Характеризується тим, що монарх виконує свої функції суто номінально. Навіть якщо конституція наділяє  його великими повноваженнями (як наприклад, в королівствах Нідерландів і Данії), він, в силу конституційно-правового звичаю не може ними самостійно скористатися. Всі вихідні від монарха акти потребують офіційного схвалення міністрів. У ряді парламентарних монархій (Японія, Швеція) монарх за конституцією навіть формально не має скільки-небудь значних повноважень. Уряд при парламентській монархії формально і фактично відповідальний перед парламентом, якому відповідно до конституції належить формальне верховенство серед інших органів держави.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ III. ПОНЯТТЯ І ВИЗНАЧЕННЯ МОНАРХІЧНОЇ ФОРМИ ПРАВЛІННЯ

Зараз вже абсолютна  більшість держав світу є республіками, а монархія (все ще досить розповсюджена) розглядається як пережиток минулого, іноді навіть просто як данина традиції. Монархія і республіка є однаково стародавніми формами правління, однак можна з повним правом стверджувати, що аж до початку XIX століття монархія була правилом для всіх державно-організованих народів, а республіка - скоріше винятком. На відміну від монархії для республіканської форми правління характерна виборність і змінюваність глави держави. З початку минулого часу співвідношення неухильно змінюється. Безумовно, монархічна форма правління погано узгоджується з панівними в сучасному світі ідеями народного суверенітету і рівноправності людей. Центральною фігурою для монархічної форми правління завжди є монарх - одноосібний глава держави, який здійснює владу за власним правом, а не в порядку делегації. У всіх монархічних країнах монарх є за законом недоторканною особливою і ніякой відповідальності не підлягає. У різних країнах монарх носить різні назви: король - в Великобританії, Іспанії, Данії, Швеції і Бельгії, імператор - в Японії, султан - в Брунеї, Омані, великий герцог - в Люксембурзі, князь - у Ліхтенштейні . Влада монарха, як правило, є довічною і передається у спадок в порядку престолонаслідування.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                      3.1. ОЗНАКИ МОРАХІЇ

Престолонаслідування - перехід влади монарха від  одного представника царського дому (династії) до іншого в установленому  законом порядку. В даний час існують три основні системи престолонаслідування. Салічна система зводиться до того, що спадкування здійснюється тільки по чоловічій лінії. Жінки з кола спадкоємцем престолу виключаються повністю (Швеція). Кастильська система не виключає жінок із черги престолонаслідування, але віддає перевагу чоловікам: молодший брат виключає старшу сестру (Великобританія). Австрійська система не виключає жінок, але дає чоловікам і чоловічим лініям перевагу у всіх лініях та у всіх ступенях спорідненості. Жінки успадковують престол лише при повному припиненні всього чоловічого потомства і всіх чоловічих ліній.

У деяких арабських країнах  існує особлива, так звана "кланова" форма престолонаслідування, коли спадкоємця обирає правляча сім'я через сімейна  рада.

Іншою важливою формою правління  є регентство (від лат. Regere - управляти) - тимчасове, колегіальне (регентським  радою) або одноосібне (регентом), здійснення повноважень глави держави в  монархіях у разі вакантності  престолу, тривалої хвороби, змалку, або тимчасової відсутності монарха.