Монополії і їх місце в ринковій економіц

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«Монополії і їх місце в ринковій економіці»

Тема: Монополії і їх місце в ринковій економіці

План

Вступ 

Розділ 1. Економічна сутність монополії

  1.1 Сутність, причини виникнення і форми монополії в ринковій економіці

  1.2 Соціально – економічні наслідки монополії

Висновки до першого розділу

Розділ 2. Монополістичні тенденції в Україні

             2.1 Оцінка впливу монополії в Україні на соціально – економічний розвиток

             2.2 Антимонопольна політика українського уряду і її наслідки

Висновки до другого розділу

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

ВСТУП

Актуальною ця тема є, тому що у наш час, на початку третього тисячоліття, розвиток інфраструктури, міжнародних торгівельних зв’язків та інформаційних мереж непохитно тягне за собою створення і розвиток величезних міжнаціональних компаній. Розмір обороту найбільших з них залишає позаду навіть ВВП деяких країн. Нічого дивного немає у тому, що такі компанії займають лідируючу позицію на національному або й на міжнародному ринку, а інколи навіть залишаються єдиними на ринку, викидаючи з нього конкурентів – стають монополістами. Проблема, яка розглядається у даній роботі, є одним з найбільш важливих питань у сучасних економічних відношеннях у будь-якій країні світу, а саме – глобальні процеси монополізації компаній та оптимальні шляхи їх усунення. Слід зауважити, що компанія не повинна бути величезною за розмірами щоб стати монополією, отримати монопольну владу. Навіть невеликим компаніям вдається стати монополіями на місцевому ринку. У зв’язку із бурхливим процесом виникнення і розвитку монополій і завзятим використанням ними монопольної влади виникло антимонопольне законодавство. Якщо ще у XIX ст. Для врегулювання монопольних випадків використовувались окремі норми господарського права, або й окремі пункти у статтях про господарську відповідальність. Зараз антимонопольне законодавство є актуальним, оскільки чи не щодня порушуються справи про його недотримання, а деякі з них набувають неабиякого розмаху. Важко не помітити й місця, яке займає антимонопольне законодавство у системі економічних наук. Глибокі економічні дослідження й стали причиною його виникнення. Саме вони довели, що монополія, частіше всього, шкідлива для суспільства, оскільки спричиняє збільшення суспільних витрат. Дослідження в галузі мікроекономіки показали, що монополії, на противагу конкурентним фірмам, мають значний вплив на ціну шляхом регулювання обсягу випуску продукції, завдяки чому монополія може, без зайвих проблем, встановлювати оптимальний рівень випуску (при якому граничний дохід дорівнює граничним витратам), виштовхувати конкурентів з ринку (наприклад, встановлюючи занижені ціни на свою продукцію). Також визначені причини існування монополії, як економічні, так і юридичні. На основі всіх цих економічних досліджень і створюється у країнах світу антимонопольне законодавство, завданням якого є обмежувати монополії, і, в той же час, не придушувати природні монополії, при яких має місце економія від масштабу. Антимонопольне  законодавство тісно пов’язане з державним регулюванням економіки, оскільки уповноважені державні органи мають можливість безпосередньо впливати на процес утворення монополій, обмежувати монопольну владу та її прояви, забороняти діяльність монополій тощо. Також антимонопольне законодавство тісно пов’язане із законодавством взагалі і з господарським (торговельним) правом зокрема. При створенні, зміні або доповненні антимонопольного законодавства приймаються до уваги як норми різних галузей права (наприклад конституційного), так і міжнародні договори і угоди, що укладені країною. Метою даної роботи є детальний розгляд питань, присвячених діяльності Антимонопольного комітету України, аналіз шляхів повного усунення монополій, пропозиції щодо створення якомога більш адекватних та ефективних антимонопольних заходів.

РОЗДІЛ 1. Економічна сутність монополії

Параграф 1.1. Сутність,причини виникнення і форми монополії в ринковій економіці

Конкуренція передбачає такий стан ринку,   коли   жодна  фірма   не   в  змозі впливати   на   ринкову   ціну   товару   чи послуги. Такий варіант конкуренції є ідеальним і характеризуєть­ся як досконала конкуренція. Основним її змістом є конкурентна пропозиція та конкурентний попит. Що це таке? Конкурентна пропозиція означає, що даний продукт виготовляється і пропону­ється на ринку необмеженою кількістю підприємств. Відповідно до цього попит на цей продукт повинна висловлювати необмежена кількість покупців, що й буде конкурентним попитом[4,с.211].

У реальному господарюванні досконала конкуренція може іс­нувати лише як епізод, окремий момент тому, що розвиток конку­рентних відносин об'єктивно веде до появи монополії 70!. Чому? По - перше, тому, що конкуренція виходить з прагнення отримати максимальний прибуток, а цей інтерес може бути досягнутий лише створенням переваг для себе проти інших. З механізму, який сприяє висуванню кращих, вона перетворюється на механізм подавлення кращих сильнішим. Не треба забувати, що суті конку­ренції відповідає "жорстока війна проти всіх". У цій "війні" використовуються такі методи боротьби, як підчуп, шантаж, шпигунство, різні заходи, що прискорюють банкрутство конкурентів тощо.

По-друге, конкуренція за своєю природою передбачає монополію тому, що вона споконвічно спирається на приватну власність, а власність - це монополія володіння, користування і розпорядження чимось.

Утворення монополії веде до порушення механізму ринкового ціноутворення і деформованого розподілу ресурсів. Конкуренція, деформована наявністю монополій, є недосконалою. У зв'язку з цим варто відзначити, що та похвала досконалій (вільній) конку­ренції, яка лунає в наших засобах масової інформації і в багаточи-сельній "новітній" навчальній літературі, зовсім недоречна. Доско­налої конкуренції ніколи не було і, тим більше, її немає й не може бути тепер. Як пише відомий американський економіст П.Самуельсон в "Економіці", сучасна система є змішаною системою державного й приватного підприємництва, монополії і конкуренції.

У реальному житті монополізація економіки відбувається най­різноманітнішими методами (способами) і проявляється в багато-чисельних видах і формах, що викликає необхідність певної їх типізації. В економічній теорії і практиці відомі принаймні шість основних типів монополізму. Див. Рис. 1.1.

          Рис.1.1. Типи монополізму[4,c.213].

Істотно, що в чистому вигляді названі типи монополізацій не зустрічаються, бо вони, так як і всі процеси в економіці, взаємо­пов'язані і взаємопереплітаються. Але для теоретичного аналізу і з'ясування напряму певних практичних дій, наприклад, держави в умовах ринкової економіки, така класифікація досить конструкти­вна.

Економічний монополізмі - тип монополізму є стержне­вим. Саме він дав змістовне наповнення всім іншим монополістич­ним процесам в економіці, які відбуваються в результаті подаль­шого поглиблення суспільного поділу праці в умовах товарного виробництва[4,c.213]. А конкретно, - економічний монополізм виростає з конкуренції, базується на концентрації і централізації капіталу. Суть його полягає в утворенні великих підприємств, об'єднань підприємств, які концентрують у своїх руках виробництво і збут основної частини продукції певної галузі або декількох галузей, що дає їм можливість впливати на рівень цін з метою забезпечення собі високого (монопольного) прибутку. Такий тип монополізму являє найбільшу загрозу ринковій економіці і тому повинен бути постійно в полі зору держави, щоб не допускати перетворення великого бізнесу, виникаючого на основі концентрації і централі­зації, в монополію.

Технологічний монополізм проявляється в тому, що влада над ринком великих корпорацій ( контроль виробництва і збуту певної продукції ) зумовлена не стільки прагненням захопити ринок, подавити конкурентів, максимізувати ринок, скільки специфікою технологи[4,c.213]. Мова йде про такі галузі, наприклад, як металургія, електроенергетика, транспорт, тобто галузі, де сама технологія робить економічно ефективними лише великі(іноді навіть центра­лізовані) виробництва.

Технологічний монополізм певною мірою можна назвати при­родним, саме тією мірою, якою є природна своєрідна конфігурація виробництва, що його породила. Звідси випливає дуже важливий, особливо для сучасної України, висновок, що на ті сектори еконо­міки, де домінує технологічний монополізм, демонополізація не повинна розповсюджуватися. У всякому разі, не приймати в них тотального характеру. Важко, наприклад, уявити собі утворення висококонкурентного ринку, якщо поруч з діючою залізницею збудується нова, конкуруюча з нею. Ринки, окуповані технологіч­ними монополіями, є монопольними цілком на природній основі і ще довго будуть залишатися такими.

Рекламний монополізм - особливий різновид монополізму, зумовлений диференціацією продукту[4,c.213]. Суть його в штучному створенні виключних умов для реалізації того чи іншого товару рекламою або іншими діями комерційних служб. Наприклад, виникненню такого механізму сприяє позначка підприємством своїх товарів торговою маркою, заманювання магазинами покупців незвичним упакуванням товару або зниженням цін для постійних клієнтів, використання барвистих реклам тощо. Все це вносить у ринкову конкуренцію певні монополістичні мотиви, і комерційний успіх потрапляє в залежність не лише від ціни й споживчих якостей самого товару, але й від певних штучно створених умов.

Інноваційний монополізм - характерний для підприємств (фірм), які лідирують на тих чи інших напрямках НТП[4,c.214]. Суть його в тому, що окремі фірми, використовуючи передові технології, нові форми організації праці або виробництва, опиняються в кращих умовах, з точки зору виробництва і реалізації своєї продукції, порівняно з іншими фірмами.

За цих умов конкурентна рівновага на ринку порушується на користь таких фірм, що забезпечує їм додатковий (монопольний) прибуток.

Характерною особливістю монополізації цього типу є, по-перше, те, що вона має тимчасовий характер і зникає в міру розповсюдження й комерційного засвоєння результатів наукових досліджень і технологічних розробок. По-друге, вона є відображен­ням об'єктивних закономірностей розвитку людського суспільства, зокрема закону економії часу. Тому обмеження такого монополізму з боку держави повинно бути мінімальним.

Державний природний монополізм[4,c.214]. Сюди відносяться природ­ні державні монополії. А саме: монополія держави на організацію й регулювання грошового обігу: монополія держави на ринку соціально-приоритетних або соціально-шкідливих товарів (вона може виражатися в націоналізації виробництва таких товарів, адміністративному контролі над цінами, встановленні фіксованих ставок акцизного податку тощо); монополія держави на забезпе­чення населення суспільними товарами^72! .

Державний адміністративний монополізм - характерний для економіки, де панує адміністративно-командне управління[4,c.214].. Суть його в тому, що держава монополізує всі сфери життєдіяльно­сті суспільства, максимально обмежуючи ринкову конкуренцію. Якщо підходити до цього з позицій економічної доцільності, то лише незначну частину його можна визнати природною. В цілому ж монополізм цього типу являє собою негативне явище й підлягає безсумнівній ліквідації.

Державний адміністративний монополізм має такі основні особли­вості:

1.Він швидко стає тотальним,  охоплює економіку в цілому,
проникаючи   в  усі  сфери  суспільного  виробництва  (виробництво,
розподіл, обмін, споживання).

2.Йому властивий виключно високий рівень монополізації ри­нків.

3.Державному монополізму властива особлива внутрішня стру­ктура . В основі її лежить державний сектор. Над ним розташовані відомчі структури, які контролюють окремі сфери виробництва. Нарешті, кожна з них поділена між підприємствами й організаці­ями, які монополізували випуск певних товарів і послуг. Класич­ним прикладом такого типу монополізму була економічна система колишнього СРСР.

Розглянуті основні типи монополізму вказують на те, що моно­полізм, по-перше, за своєю природою неоднорідний. Тому й став­лення до нього не може бути однозначним. Якщо монополістичні структури, які відносяться до першої й шостої груп, небезпечні для економіки й повинні бути демонтовані або обмежені, то природні монополії (технологічні, державні, природні й ті, що передбачають лідерство в НТП) не суперечать, у всякому разі не зовсім суперечать нормальному функціонуванню сучасного ринко­вого господарства й можуть бути з ним сумісні. По-друге, границі дії природного монополізму не постійні. Вони рухомі хоча б тому, що, наприклад, монополія, зумовлена виходом тих чи інших фірм на передові рубежі НТП, недовговічна, й статус монополіста переходить періодично з "рук в руки" як результат зміни фірм -лідерів на передових рубежах НТП.

Розрізняють два види ринкових монополій, кожний з яких має свої підвиди. Див. Рис.1.2.

Рис.1.2. Види ринкових монополій[4,c.215].

До  першого  виду(власне  монополія)  відносяться  фірми,  які  є єдиним  виробником  товару,   що   надходить  на   ринок,  причому  в нього   немає   близького   замінника.   Ціна   такого  товару   повністю визначається   фірмою   й   не   залежить   від   кон'юнктури   ринку. Монополія - продавець, а точніше виробник (картелі, синдикати, трести), може бути одкотьродуктовою, тобто такою, яка монополі­зує виробництво і збут одного виду продукції, багатопродукто-вою,   коли   монополізується   виробництво   і   збут   багатьох   видів продукції  однієї  або  ряду  галузей[4,c.216].   Якщо  такі  монополії  стають головною формою організації виробництва в кожній галузі, то вони істотно обмежують конкуренцію, деформують ринок. Тому держава всіляко  повинна  обмежувати   можливості  їх  виникнення,  а  при виникненні вживати рішучі заходи для обмеження їх впливу на економіку.  Різновидом монополії  -  продавця виступає так звана технологічна монополія[4,c.216]. Суть такої монополії полягає в тому, що монополізується виробництво і збут не багатьох продуктів і навіть не одного, а певного різновиду даного продукту. Наприклад, одна з модифікацій двокамерного холодильника або кольорового телевізо­ра.   Така   монополія   пов'язана   з   диференціацією   продукту.   В результаті   будь-яке   підприємство,   якщо   воно   має   можливість зацікавити    продавців    якими-небудь    особливостями    (якостями) свого   товару,   здобуває   певну   монополію   на   цей   товар   і   може користуватися нею для підвищення цін з метою отримання додат­кового   прибутку.   Особливість   такої   монополії,   на   відміну   від попередніх, у тому, що вона не обмежує конкуренції, а розвиває й поглиблює   її.   Чому?   Тому,   що   скрізь,   де   існує   диференціація продукту, будь-який продавець, хоча й володіє монополією, в той же час зазнає конкуренції з боку більш-менш досконалих замінни­ків. Тобто, заволодівши монополією на виробництво і збут якогось різновиду продукту, монополіст спонукає тим самим конкурентів конструювати рівноцінні замінники цього різновиду. В результаті конкуренція між виробниками різновидів одного й того ж продук­ту не тільки не вщухає, а ще більше розгортається. Тому такий вид монополій, як говорилося вище, антимонопольним законодав­ством обмежуватися не повинен.

Другим видом є монополія-покупець[4,c.216]. В якості таких монопо­лій може виступати держава (мова про це йшла вище), а також? окремі фірми. Наприклад, монополізація однією або декількома переробними фірмами збуту сировини, яка вирощується й реалізу­ється сотнями сільськогосподарських підприємств. Теж саме можна сказати про металургійні комбінати, які монополізують збут сировини підприємств добувної промисловості. Більшість таких   споживчих   монополій,   які   у   світовій   економічній   науці отримали назву монополій, виникає завдяки створенню штучних умов, що обмежують конкуренцію виключно з метою забезпечити перерозподіл прибутку на користь монополістів. Тому нормальне функціонування ринкової економіки передбачає обмеження сфери їх дій.

Отже, в якому б вигляді монополія не фігурувала, вона так чи інакше деструктивно впливає на ринок. Найбільш деформує ринок двостороння монополія, коли взаємодіють один продавець і один покупець. У цій ситуації практично неможливий контроль суспіль­ства за цінами, якістю, бо вони встановлюються шляхом угоди між ними. Прикладом подібної ринкової структури є військово-промисловий комплекс, де в якості виробника виступає одна фірма, а покупця - військове відомство.

Вперше монополії виникли в кінці 19 ст.,  на самперед у важкій промисловості, а потім почали монополій розповсюджуватись в інших галузях виробництва. Зокрема, після кризи 1873р. вони почали виникати в легкій та інших галузях промисловості, а потім охопили й інші галузі економіки. На початку 20 ст. монополістичні об'єднання стали основою господарського життя.

Існує багато форм монополістичних об'єднань. Найпростіші з них - конвенції, корнери, пули, ринги[4,c.217]. Це короткочасні угоди про ціни. Такі угоди мають тимчасовий характер, вони розпадаються при зміні умов на ринку. Вищими формами монополістичних об'єднань є картелі, синдикати, трести і концерни.

Картель (від французького слова - союз) [4,c.217]. Учасники картелю ділять поміж собою ринки збуту, визначають ціни, домовляються про норми виробництва та збуту продукції. Ця норма називається квотою. Відповідно до квоти кожний з учасників картелю не повинен перевищувати обсяг виробництва і збуту. За порушення -штраф у загальну касу. Кожен з учасників картелю зберігає свою виробничу і комерційну самостійність.

Синдикат (від грецького слова - згода) [4,c.217].Це таке монополістичне об'єднання, в якому підприємства, що в нього входять, втрача­ють свою комерційну самостійність. Збут товарів, а часто й закупівлю сировини здійснює контора синдикату. Кожен учасник синдикату (підприємство, фірма) одержує від контори відповідну частину прибутку, який залежить від квоти виробництва та інших умов.

Трест (від англійського слова - довір'я) [4,c.217]. Це такий вид моно­полій, де учасники втрачають не тільки комерційну, але й виробничу самостійність. Всіма справами відає правління тресту,а колишні власники підприємств стають власниками акцій. На ці акції вони одержують певну частину прибутку - дивіденди, відпо­відно до вкладеного капіталу. Трест, як правило, об'єднує однорід­ні підприємства.

Концерн (від англійського слова - підприємство, фірма) [4,c.218]. Це об'єднання формально самостійних підприємств різних галузей виробництва, транспорту, торгівлі, банків і страхових компаній на основі повної фінансової залежності від власників контрольного пакету акцій. Ядром концерну є велике промислове підприємство, трест, банк або спеціально створене головне товариство - холдинг.

На початку виникнення монополістичного капіталу в кожній країні найбільш характерною була та чи інша форма монополій. У Німеччині, наприклад, переважали картелі, в Росії і Франції -синдикати, у СІЛА -трести, в Японії - концерни. В сучасних умовах синдикати і трести в чистому вигляді майже не трапляють­ся. Переважною формою монополістичних об'єднань стали багато­галузеві концерни. Що вони собою являють?

На перших монополії, як правило, монополізували окремий вид виробництва, галузь промисловості (проходила так звана горизонтальна концентрація виробництва) або ж послідовні сполу­чені виробництва (вертикальна концентрація). В умовах же нагро­мадження капіталу на монополістичному рівні пошуки шляхів прибуткового застосування капіталу породили таку складну форму концентрації виробництва й капіталу на міжгалузевому рівні, як диверсифікація.

Диверсифікація - нове явище в економіці розвинутих країн світу, яке почало розвиватися з середини 50-х рр. 20 ст[4,c.218]. Сутність її полягає в проникненні великих фірм у галузі, що не мають прямо­го виробничого зв'язку з основною галуззю їхньої діяльності. Мотивами, які спонукають монополію до диверсифікації є: а)прагнення пом'якшити проблему реалізації, послабити залеж­ність від кон'юнктури ринку в зв'язку з падінням попиту на той чи інший вид продукції, що виробляється; б)прагнення пом'якшити наслідки економічних криз.

У результаті поглинання великими компаніями, що проника­ють у галузь, фірм, уже діючих у цій галузі, створюються велетен­ські й складні багатогалузеві комплекси, які отримали назву» конгломератів. Так, наприклад, у номенклатурі продукції амери­канської фірми "Дженерал електрик" нараховується більш як 200 тис. виробів. А найбільші концерни машинобудівної, автомобіль­ної, електротехнічної промисловості давно вже не обмежуються пануванням лише в своїх або суміжних галузях, а вкладають капітали в розвідку морського дна й переробку сільськогосподарської  продукції,   газетно-видавничу   й  страхову  справу,   роздрібну торгівлю й кіноіндустрію.

Конгломерат – це одна з форм монополії,в якій під єдиним фінансовим контролем зосереджені компанії, що діють у різних, технологічно не пов’язаних між собою галузях[4,c.219].

Параграф 1.2. Соціально-економічні наслідки монополії

Ринок і ринкова економіка мають як позитивні, так і негативні риси. Однією з негативних рис є те, що ринок породжує монополії та монополістичні тенденції в економічній системі.

Монополізм знаходить окремі форми (ознаки) вияву навіть у тій економічній системі, де монополії не посідають панівного становища. Тому давньогрецький філософ Аристотель згадував про монополії ше за рабовласницького ладу, англійський філо­соф Т.Гоббс — про монополії у сфері зовнішньої торгівлі за фе­одалізму[15,c.181]. Але в обох випадках їх поява пов'язувалася з мотивами накопичення багатства, прибутків, а засобом для цього вважало­ся панівне становище монополій на ринку.

Хоча ринок і окремі монополістичні ознаки в деяких країнах існували впродовж кількох тисячоліть (з IV тисячоліття до н.е. до останньої третини XIX ст.), монополістичні тенденції в економіці стають панівними лише наприкінці XIX ст. У цьому зв'язку логічно постає питання: які причини зумовили виникнення монополій?

Ці причини пов'язані передусім зі змінами в технологічному способі виробництва. Передумовою таких змін була промислова революція кінця XVIII — початку XIX ст., низка винаходів, ви­никнення нових галузей промисловості та швидкий розвиток ви­робництва в багатьох із них, насамперед у легкій промисловості. ТаК; обсяг промислового виробництва в Англії у першій полови­ні XIX ст. зріс у чотири рази. На відміну від цього, попередній технологічний спосіб виробництва базувався на ручній праці й розвивався дуже повільно, з використанням ручної техніки. В цей період (початок XVI — кінець XVIII ст.) переважав процес концентрації особистого фактора.

Узагальнений вираз ці зміни знаходили в концентрації ви­робництва.

Концентрація виробництва — зосередження засобів виробниц­тва, працівників і обсягів виробництва на крупних підприємствах[15,c.181].

Так, у Парижі в середині 50-х років на заводах Шнейдера-Крьозо працювало до 10 тис. робітників, хоча вагому роль у промисловості відігравали малі підприємства, засновані на ручній праці, в кожному з яких трудилися лише 2—4 робітники. Пара­лельно з цим відбувається процес концентрації капіталу.

Концентрація капіталу — зростання масштабіа відокремлено функціонуючих форм капіталу[15,c.181].

Якщо процес концентрації виробництва відбувається впродовж тривалого часу, є сталим і внутрішньо необхідним для розвитку економіки, він набуває рис закону концентрації виробництва.

Закон концентрації виробництва виражає внутрішньо необхід­ні, сталі й суттєві зв'язки між розвитком продуктивних сил і проце­сом конкуренції (дії відповідних законів), під дією яких відбуваєть­ся зосередження факторів виробництва (речових і особистих) на крупних підприємствах. Дія закону концентрації виробництва з різ­ною інтенсивністю спостерігається на всіх етапах розвитку капіта­лізму, тобто починаючи з XVI ст. Його рушійною силою є конку­рентна боротьба. Щоб вижити у цій боротьбі, отримати більше при­бутків, підприємці змушені впроваджувати нову техніку, розширю­вати виробництво. При цьому з маси дрібних та середніх підпри­ємств поступово виокремлюється кілька найкрупніших.

Перед ними постає альтернатива: або продовжувати між со­бою виснажливу боротьбу, або дійти згоди щодо масштабів ви­робництва, цін, ринків збуту тощо. Переважно вони обирають другий шлях, який приводить до укладення між ними угод (глас­них і негласних), що. є однією з найхарактерніших рис монопо­лізації економіки. Отже, виникнення підприємств-монополіс­тів — закономірний етап розвитку продуктивних сил, еволюції ринку, дії законів конкуренції. Цей причинно-наслідковий зв'язок виражений у сформульованому Леніним законі монопо­лізації виробництва.

Монополії виникають не лише внаслідок концентрації ви­робництва й капіталу, а й на основі їх централізації.

Централізація виробництва — збільшення масштабів виробниц­тва продукції внаслідок об'єднання декількох окремих підприємств в одне із загальним управлінням[15,c.181].

Централізація капіталу — збільшення розмірів капіталу внаслі­док об'єднання або злиття раніше самостійних капіталів[15,c.181].

Типовий приклад такого об'єднання — утворення акціонер­них компаній.

Ше однією важливою причиною виникнення монополістич­них тенденцій в економіці є перетворення індивідуальної капіта­лістичної власності на гальмо розвитку продуктивних сил, тобто дія закону відповідності виробничих відносин рівню й характеру розвитку продуктивних сил. Це означає, зокрема, що в останній третині XIX ст„ наукові винаходи (нові методи виплавлення ста­лі, нові види двигунів тощо) зумовили необхідність будівництва таких заводів, які не здатний збудувати жоден капіталіст окремо. Крім того, у цей час починається широке будівництво залізниць, інших крупних об'єктів, Щоб накопичити необхідні кошти, окре­мому капіталісту знадобилося б кілька десятків років, Отже, пот­рібна була нова форма власності, яка могла б швидко розв"язати ці проблеми. Нею й стала акціонерна капіталістична власність, що виникла внаслідок злиття, об'єднання декількох капіталістів. Тому не дивно, що масово акціонерні товариства утворюються в останній третині XIX ст.

Деякі монополії виникли завдяки цілеспрямованим діям дер­жави. Так, голландській та англійській Ост-Індським компаніям на початку XVII ст, держава надала виняткове (монопольне) право на торгівлю з Індією. Ці дві компанії існували у формі акціонер­них товариств.

Акціонерна форма власності за більш як сто років свого роз­витку набула надзвичайного поширення. У наш час кожне вели­ке і навіть середнє та частина малих підприємств в усіх розвину­тих країнах світу існує у формі акціонерного. Щоправда, акції дрібних і більшості середніх компаній не продають на фондовій біржі (ринку цінних паперів). Ці компанії є акціонерними компа­ніями закритого типу. Так, на початку 90-х років на Нью-Йоркській біржі котирувалися акції лише приблизно 1800 най-могутніших американських корпорацій (з майже 3,7 млн, усіх корпорацій Америки).

Щоб котируватися ні цій біржі, корпорація, крім зазначених вище умов, повинна забезпечити ще одну: ринкова ціна її акцій, якою володіють акціонери, мусить становити не менше 16 млн. дол. У деяких наймогутніших корпораціях кількість акціонерів перевищує 3 млн. осіб. Так вони централізують значні грошові суми, що сприяє прискоренню інвестиційних процесш тощо. У США в 500 найбільших компаніях частка акціонерного капіталу становить до ™'у

              Так поступово на зміну дрібним банкам прийшли банківські мо­нополії. Водночас лише великі банки мають змогу задовольнити потреби промислових монополій у кредитах, Таким чином, крупні банки є важливим фактором концентрації та централізації про­мислового капіталу.

На сучасному етапі монополія в банківській сфері посилюється внаслідок НТР у цій сфері. Зокрема, впровадження дорогих комп'ютерних систем, перехід до системи електронних рахунків ви­магає все більшого укрупнення банків Крім того, зростає роль кре­дитно-банківської сфери в мобілізації заощаджень частини насе­лення, в перерозподілі капіталів між галузями, у зовнішньому функціонуванні промислових, транспортних, торговельних моно­полій, у забезпеченні механізму державних позик тощо. Тому рівень монополізації банківського капіталу перевищує рівень монополіза­ції у промисловості. Про це свідчить загальна кількість підприємств і банків. Якщо, наприклад, у США в 1994 р. налічувалося до 20 млн. підприємств, то кількість банків становила лише до 13 тис. [15,c.187]. В Укра­їні у 1998 р. функціонувало лише приблизно 180 банків. Загальна величина активів комерційних банків у Японії в 1995 р. становила 6,1 трлн. дол , у США — 3,7, в Англії — 2,2, у Франції — 1,4 трлн. дол., в той час як в Україні — менше 1 млрд, дол. [15,c.187].

Банківські монополії — об'єднання крупних банків або окремі банки-гіганти, які відіграють вирішальну роль у банківській справі і привласнюють монопольно високі прибутки[15,c.187].

Вони розвиваються у таких формах: 1) банківські картелі — угоди між крупними банками з метою проведення єдиної диві­дендної політики, встановлення однакових відсоткових ставок тощо; 2) банківські синдикати, або консорціуми, — угоди між де­кількома великими банками для спільного здійснення крупних прибуткових фінансових операцій, передусім для випуску цінних паперів; 3) банківські трести — угоди між декількома крупними банками з метою об'єднання їх капіталів і спільного управління ними; 4) банківські концерни — угоди між формально незалежни­ми банками під фінансовим контролем наймогутнішого з них, шо встановлюється за допомогою скуповування контрольного па­кета акцій. їх різновидом є банківські групи, тобто сукупність банків, яку контролює одне акціонерне товариство, спеціально створене,для скуповування контрольних пакетів банківських акцій. Вони отримали назву банківських холдингів.