Монополістична конкуренція

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальність обраної теми курсової роботи полягає  насамперед в тому, що  монополістична  конкуренція є не тільки найбільш поширеною, але і найбільш важкою досліджуваною формою галузевих структур. Багато чого, тут, залежить від конкретних деталей, що характеризують продукцію і технологію, а також від природи стратегічного вибору, наявного у фірм. Тому наша задача в даному випадку зводиться до виявлення й опису спільних моментів і найбільш характерних закономірностей такої економічної структури як монополістична конкуренція.

Проблеми монополізації господарського життя , конкуренція на товарних ринках привертають сьогодні пильну увагу не тільки спеціалістів, але і широких прошарків населення.

Основними ознаками монополістичної конкуренції є:

- велика  кількість споживачів і виробників;

- бар'єри  для входу на ринок і виходу  з ринку мінімальні;

- кожна  фірма сприймає ціни інших  фірм як задані і регулює  тільки свою ціну.

В умовах монополістичної конкуренції кожна фірма випускає свій власний продукт, а усі разом - товари однієї товарної групи. Товар, що випускається кожною фірмою, декілька відрізняється від товарів тієї ж групи, що випускаються іншими фірмами. Це, як правило, товари (або послуги) групи одного призначення - прохолодні напої, ліки, бензин різних марок. Товари групи є близькими замінниками, але відрізняються один від іншого якістю виконання, упаковуванням, дизайном, товарним знаком, післяпродажним обслуговуванням і т.п. І майже не різняться ціною. Кожна фірма є єдиним виробником свого товару й в цьому змісті монополістом.

Чиста конкуренція і чиста монополія є винятками, а не правилом в ринковому середовищі. Більшість ринкових структур знаходяться десь між цими двома винятками. Модель досконалої конкуренції, що використовувала неокласична школа, спиралася на ряд дуже умовних теоретичних передумов. Передбачалася, зокрема, що економіка є абсолютно гнучкою і мобільною: є рухливість ресурсів, не існує якогось центру економічної влади, здатного обмежувати свободу господарських суб'єктів. Вже в  XIX ст. з'явилися роботи, автори яких намагались врахувати  вплив монополій на структуру ринку. Найбільш відомими роботами в цьому напрямку є “Теорія монополістичної конкуренції” Е.Чемберліна і “Економічна теорія недосконалої конкуренції” Дж.Робінсона.

Внесок американського економіста Е. Чемберліна (1899-1967) полягає в тому, що він був першим, хто ввів поняття ''монополістичної конкуренції''. Відповідно до погляду Чемберліна, більшість економічних ситуацій являють собою явища, що включають і конкуренцію, і монополію. Чемберліновська модель припускає структуру ринку, у якій поєднані елементи конкуренції (велика кількість фірм, їхня незалежність друг від друга, вільний доступ на ринок) з елементами монополії (покупці віддають явну превагу ряду продуктів, за які вони готові сплачувати підвищену ціну). При цьому передбачається, що підприємець у своєму прагненні до одержання максимального прибутку намагаються захопити контроль над пропозицією товару, що дозволить йому диктувати ціну на ринку. Тому він прагне створити товар, який хоч чимось відрізняється від товару конкурента. Відповідно до поглядів Чемберліна ринок будь-якого єдиного виробника в умовах монополістичної конкуренції визначається і лімітується трьома головними чинниками: ціною продукту, особливостями свого продукту, витратами по збуту.

Джоан Робінсон (1903-1983) - англійський економіст, представник кембріджської школи політичної економії  як і Чемберлін у своїй найвідомішій  роботі «Економічна теорія недосконалої конкуренції» (1933) досліджувала ті ж проблеми: здвиги в механізмі ринкової конкуренції, проблему монополізації ринку, механізм монополістичного ціноутворення. У результаті своїх досліджень Джоан Робінсон набув висновку, що можливість цінового маневрування підриває головні постулати класичної теорії: незалежність процесу ціноутворення, ототожнення рівноваги попиту і пропозиції з оптимальним використанням ресурсів і оптимізації суспільного добробуту. У цьому її принципова відмінність від Чемберліна, що вважав, що саме механізм монополістичної конкуренції щонайкраще обслуговує інтереси економічного добробуту.

Значний внесок в аналіз ринку недосконалої конкуренції внесли такі економісти, як А.Курно, Дж.Хікс та ін. [18, с. 182-186]

Робота складається із вступу,  3 розділів,  9 підрозділів та висновку.

Об’єктом дослідження являються економічні явища  – конкуренція  і монополія. 
    Предметом дослідження – антимонопольне регулювання, які ведуться з цілю збережиння баланса конкурентних і монопольних сил.

Мета даної роботи - дати економічний аналіз монополістичної конкуренції.

Головними завданнями в цій роботі є:

визначити й обговорити природу, ознаки і суть  монополістичної конкуренції;

проаналізувати основні теоретичні концепції монополістичної конкуренції;

 оцінити  поведінку фірм, що здійснюють  монополістичну конкуренцію в  області цін і випуску продукції;

 пояснити  і визначити роль нецінової  конкуренції, тобто  конкуренції, заснованої  на якості продукту і рекламі  в галузях із монополістичною  конкуренцією;

проналізувати короткострокову та довгострокову рівновагу фірми при монополістичній конкуренції;

проаналізувати функціонування фірм на ринку монополістичної конкуренції в Україні.

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. Сутність монополістичної конкуренції

1.1. Сутність і ознаки монополістичної  конкуренції

Основними ознаками монополістичної конкуренції є:

1.  На ринку діє багато продавців і покупців, частка кожного з них в обсягах ринкових продажів не є значною.

2. Продукція різних виробників диференційована. Тобто, товар (послуга) кожного підприємства, реалізованого на ринку, є недосконалим замінником товару, реалізованого іншими підприємствами. Таким чином кожний продавець має абсолютну монополію на свій власний продукт, але разом з тим зазнає конкуренції з боку більш-менш недосконалих замінників.

3.  Вхід на ринок і вихід з нього є вільний. Однак вхід на ринок не настільки легкий, яким він є в умовах досконалої конкуренції, оскільки нові продавці часто зазнають труднощів через те, що їх торгівельна марка невідома споживачам. Отже, вже існуючі підприємства з сталою репутацією можуть зберігати свої переваги над новими виробниками.

4. Виробники не взаємодіють між собою. Конкурентна боротьба відбувається виключно методами нецінової конкуренції. Продавці на ринку не зважають на реакцію своїх суперників, коли обирають, яку встановити ціну на свої товари, або коли обирають орієнтири щодо обсягу річних продажів.

5. Існує повна проінформованість щодо ринкових цін, обсягів і попиту покупців.

6. На ринку є умови для вільного входу і виходу. За монополістичної конкуренції легко заснувати нове підприємство або покинути ринок. Вигідна кон’юнктура на ринку залучає нових продавців.

В умовах монополістичної конкуренції, на відміну від ринку досконалої конкуренції, вплив на попит здійснюється переважно не через ціни, а методами нецінової конкуренції. Нецінова конкуренція - це боротьба між товаровиробниками за споживача шляхом впровадження досягнень науково-технічного прогресу та підвищення якості продукції, розширення її асортименту.[1, с.85-87]

Монополістична конкуренція –це тип ринку, на якому за умови неоднорідної пропозиції  діє велика кількість невеликих постачальників при більшій кількості споживачів. Тобто, на відміну від досконалої конкуренції, при монополістичній конкуренції немає однорідності продукції, оскільки між продуктами окремих виробників існують деякі відмінності, що дозволяє фірмам здійснювати сегментацію ринку. Даний тип ринку поєднує в собі риси як конкурентного (багато виробників), так і монополістичного (наявність відмінностей у продукції).

Ринок з монополістичною конкуренцією має дві важливі особливості.

По-перше, фірми конкурують між собою, торгуючи диференційованими товарами, які можуть легко замінятися один одним, однак вони не є абсолютними замінниками. Інакше кажучи, перехресна еластичність попиту за ціною значна, проте не безмежна.

По-друге, вхід на ринок і вихід з нього — вільні: для нових фірм з їх власними марками товару увійти до ринку нескладно і так само легко залишити ринок існуючим на ньому фірмам, товари яких стали неприбутковими.

Щоб зрозуміти, чому вільний вхід є важливою умовою, порівняймо ринки зубної пасти та автомобілів. Ринок зубної пасти — це ринок з монополістичною конкуренцією, а для автомобільного ринку краще підходить визначення олігополії. Іншим фірмам нескладно запропонувати ринку нові марки зубної пасти, спроможні конкурувати з «Крест», «Колгейт» тощо. Це обмежує прибутковість виробництва «Крест» чи «Колгейт». Якби їхні прибутки були значними, то інші фірми почали б витрачати необхідні кошти (на розробку, виробництво, рекламу та стимулювання), щоб вивести на ринок свої власні марки, а це б зменшило кількість споживачів пасти «Крест» чи «Колгейт», а також прибутковість цих фірм.

Для автомобільного ринку також характерна товарна диференціація. Водночас значна економія на обсягах виробництва істотно ускладнює вхід до ринку фірм-новочків. Тому до середини 70-х років, коли японські виробники стали небезпечними конкурентами, три головних автомобільних компанії США ділили між собою практично весь ринок. Окрім ринку зубної пасти, є безліч прикладів ринків з монополістичною конкуренцією. Мило, шампунь, дезодоранти, крем для гоління, ліки та багато інших товарів продаються на ринках з монополістичною конкуренцією. Монополістичні конкурентними є також ринки лиж, тенісних ракеток, велосипедів та інших спорт товарів. Це саме стосується і роздрібної торгівлі, оскільки товари продаються в багатьох магазинах, що конкурують один з одним і диференціюють свої послуги відповідно до розміщення, доступності та досвідченості продавців, надання кредиту тощо. Вхід є відносно легким, а тому, якщо в якійсь місцевості, де кількість магазинів незначна, а власники отримують великі прибутки, скоро з'являться нові торговельні точки.

З наявності такого числа фірм витікає декілька важливих ознак монополістичної конкуренції.  По-перше, кожна фірма володіє щодо невеликою долею усього ринку, тому вона має дуже обмежений контроль над ринковою ціною. Крім того, наявність порівняно великої кількості фірм до того ж гарантує, що таємна змова, погоджені дії фірм із метою обмеження обсягу виробництв і штучного підвищення цін, майже неможливий. Нарешті, при численності фірм у галузі немає відчуття взаємної залежності між ними; кожна фірма визначає свою політику, не враховуючи можливу реакцію з боку конкуруючих із ній фірм. І це дуже прийнятий спосіб дії фірми в умовах ринку, на котрому її конкуренти дуже чисельні. Реакцію конкурентів можливо не враховувати, тому що вплив дій однієї фірми на кожного з її численних суперників настільки мала, що в цих конкурентів не буде причини реагувати на дії фірми. [15,с.386-389]

Отже, монополістична конкуренція розуміє таку ринкову ситуацію, при котрій велике число невеликих виробників пропонує схожу, але не ідентичну продукцію. У реальній дійсності не існує чистої (досконалої) або тільки, крайнього випадку, «чистої» монополії при недосконалій конкуренції. Як відзначає П.Самуэльсон, «реальний світ, яким ми його знаємо по Америці, Європі або Азії, виступає як своєрідне сполучення елементів конкуренції з недосконалостями, внесеними монополіями.

 

1.2. Основні теоретичні концепції монополістичної конкуренції

 

Існують дві основні теоретичні концепції монополістичної конкуренції.

1. "Рішення  за дотичною" — Е. Чемберліна.

Внесок американського економіста Е. Чемберліна (1899-1967) полягає в тому, що він був першим, хто ввів поняття ''монополістичної конкуренції''. Відповідно до погляду Чемберліна, більшість економічних ситуацій являють собою явища, що включають і конкуренцію, і монополію. Чемберліновська модель припускає структуру ринку, у якій поєднані елементи конкуренції (велика кількість фірм, їхня незалежність, одне від одного вільний доступ на ринок) з елементами монополії (покупці віддають явну превагу ряду продуктів, за які вони готові сплачувати підвищену ціну). При цьому передбачається, що підприємець у своєму прагненні до одержання максимального прибутку намагаються захопити контроль над пропозицією товару, що дозволить йому диктувати ціну на ринку. Тому він прагне створити товар, який хоч чимось-то відрізняється від товару конкурента.

Кожна фірма, яка домоглась деякої диференціації продукту стає монополістом на ринку його збуту. У зв'язку з цим фірма починає мати частково ринкову владу. Це означає, що збільшення цін на її продукцію не обов'язково призведе до втрати усіх покупців, що було б вірно, принаймні, у теоретичному плані в умовах досконалої конкуренції, повної однорідності продукту і, як слідство, безкінечної еластичності попиту по ціні. При цьому диференціація продукту по Чемберліну трактується достатньо широко: вона включає не тільки різноманітні властивості продукту, але й усі умови реалізації і послуги, що супроводжують продажу, а також просторове перебування. Диференціація може базуватися на певних особливостях самого продукту, начебто таких, як особливі запатентовані властивості (фабричні марки, фірмові назви, своірідність упаковування) і таких, як індивідуальні особливості (якість, форма, колір або стиль). Диференціація може існувати у відношенні умов, що супроводжують продажу товарів. Там, де продукт диференційований, продавець одночасно є і конкурентом і монополістом. Межі ж влади цієї групи монополістів обмежені, оскільки контроль над пропозицією товарів частковий: внаслідок існування товарів замінників і можливої еластичності попиту по ціні.

Проблему попиту Чемберлін ставить по-новому. На відміну від неокласичної моделі, де обсяг попиту і його еластичність виступають як щось споконвічно дане, у моделі Чемберліна вони виступають як параметри, на які монополіст може робити вплив через формування наших смаків і переваг. Тобто,  ціна не є вирішальним інструментом конкуренції, оскільки в створенні попиту головний акцент робиться на рекламу, якість товару, обслуговування споживачів. Це означає, що в умовах монополістичної конкуренції еластичність попиту по ціні падає при зростанні еластичності по якості.

Крива попиту на продукцію окремої фірми хid не є нескінченно еластичною, як це мас місце за досконалої конкуренції, тобто її крива матиме певний нахил, менший за нахил крипої ринкового попиту хd, а, отже, МRi, = ARi,.

  

                              Мал.А.

 Це створює певні можливості для здійснення самостійної цінової політики в короткостроковому аспекті, отримувати економічний прибуток, оскільки фірма буде випускати таку кількість продукції, що забезпечує їй максимум прибутку згідно   з випуску правилом (МR = МС).                                                                                                                                              

Як видно з ( мал.A) , при встановленні фірмою оптимальної для себе ціни pm вона отримуватиме прибуток, величина якого відповідає площі прямокутника.                                                

Проте, на відміну від монополії, дана рівновага, коли фірма отримує економічний прибуток, не може бути довгостроковою, оскільки не існує суттєвих перешкод для того, щоб у дану галузь не входили нові конкуренти, які будуть випускати подібну продукцію.                                              

                          Мал.Б.

Це призводить до того, що економічний прибуток зникає (мал.Б), оскільки, по-перше, попит на продукцію окремої фірми знизиться, бо додаткова пропозиція продукції, яка є замінником для продукції окремої фірми, призводить до зменшення ємності її ринку, і, по-друге, посилення в галузі конкурентної боротьби, що ведеться в основному неціновими методам, спричинить підвищення рівня витрат (крива середніх витрат АСi здійметься вгору).

Що стосується реклами, то їй властиво двоїстий вплив на попит. Припускається її вплив як на формування потреб, так і на їхні зміни. З однієї сторони вплив реклами на збільшення попиту на продукт ув'язується з можливістю продавця збувати велику кількість свого продукту незалежно від призначуваної ціни, чим без допомоги реклами, тобто граничні витрати на рекламу збільшують прибутки. Проте, з іншого боку, висловлюється нагадування про те, що прибуток від повторення реклами збільшується не нескінченно, тому що опір, що викликає зменшення прибутку увесь час посилюється в міру того, як розширюються витрати по збуту.

                             Мал.В.

2. "Двічі  зламана крива ціна - збут"—Е. Гутенберг.                                                                                 Окрема фірма має можливість здійснювати автономну цінову політику лише в рамках дуже обмеженого інтервалу (мал.В).

 Поза  ним фірма потрапляє у ситуацію, дуже близьку до досконалої  конкуренції: якщо вона встановлює  ціну, вищу за p0 внаслідок цінової конкуренції вона втратить більшість своїх клієнтів; якщо знижує ціни нижче рівня p0’, то вона залучає до себе стільки споживачів, що це стає відчутним для її конкурентів. Якщо крива граничних витрат має перебіг МС1 , то на "монополістичному відрізку" існує точка С1. За можливої зміни технології виробництва фірма може мати іншу криву граничних витрат МС2, яка дає змогу збільшити обсяг виробництва і захопити більшу частку ринку. Порівнюючи величину можливого прибутку при x1 та x2 фірма має вибрати той варіант, який забезпечує більший прибуток; як правило, отримати більший прибуток можна саме на "монополістичному відрізку". Але якщо навіть рівновага в точці С2 дає більший прибуток, фірма все одно найімовірніше залишиться в стані рівноваги С1. Це можна пояснити тим, що при переході від ціни р1 до ціни p2 відбуватиметься занадто великий стрибок у величині ціни. Крім того, при р<р1 почнеться швидке зниження величини прибутку, що навіть психологічно відлякує фірму робити такі різкі кроки в ціновій політиці, тому що вони не гарантують на 100% (з врахуванням очевидного посилення конкуренції) очікуваного результату у вигляді зростання величини прибутку порівняно зі станом С1.[7, с.302-312]

Підводячи висновок, можна сказати, що відповідно до поглядів Чемберліна ринок будь-якого єдиного виробника в умовах монополістичної конкуренції визначається і лімітується трьома головними чинниками: ціною продукту, особливостями свого продукту, витратами по збуту. У теорії Чемберліна монополія і конкуренція суть взаємозалежні явища, монополія є присутнім в усій системі ринкового ціноутворення. Умовами, що породжують монополію, по Чемберліну, є: патентні права, репутація фірми, не відтворюючі особливості підприємства, природна  обмеженість пропозиції.

 

 

 

 

 

1.3. Диференціація товару та умови  входу в галузь

 

Одним із головних ознак монополістичної конкуренції, на противагу чистої конкуренції, є диференціація продукту.  Ринок монополістичної конкуренції з диференціацією продукції припускає, що покупець віддає перевагу товару певного виду: його приваблює саме даний сорт, якість, упаковування, торгова марка, рівень обслуговування. Диференціація продукту означає відсутність однорідності наданих споживачу благ і послуг. Це не просто розходження, наприклад, у кольорах автомобілів або тим більше їхніх марках. Навіть той самий сорт пива може, із погляду  покупця, бути диференційованим: наприклад, якщо покупець звикнув купувати це пиво в магазині із симпатичною продавщицею. Таке ж пиво в іншому магазині його не цікавить.

Фірми в умовах чистої конкуренції роблять стандартизовану, або однорідну, продукцію; виробники в умовах монополістичної конкуренції випускають різновиди даного продукту. При цьому диференціація продукту може приймати ряд різноманітних форм.

Якість продукту. Продукти можуть розрізнятися по своїм фізичним, або якісним, параметрам. "Реальні" розходження, що включають функціональні особливості, матеріали, дизайн і якість роботи, є важливими сторонами диференціації продукту. Персональні комп'ютери, наприклад, можуть відрізнятися з погляду  потужності апаратури, програмного забезпечення, графічного висновка і ступеня їх "орієнтованості на споживача". Існує, приміром, множина конкуруючих підручників по основах курсу економіці, що відрізняються з точки зору зміста, структури, викладання і доступності, методичних рад, графіків, малюнків і т.д. Будь-яке місто достатньо великого розміру має ряд роздрібних магазинів, торгуючих чоловічим і жіночим одягом, що значно відрізняється від аналогічного одягу з магазинів іншого міста з погляду  стилю, матеріалу та якості роботи.

Послуги. Послуги й умови, пов'язані з продажем продукту, є важливими аспектами диференціації продукту. Конкурент в особі великого роздрібного магазина може надавати покупцям самим упаковувати і переносити свої покупки, але продавати їх по більш низьких цінах. "Одноденне" чищення одягу часто є більш кращим, чим аналогічне по якості чищення, що займає три дні. Привітність і послужливість службовців магазина, репутація фірми по обслуговуванню покупців або обміну її продукти, наявність кредиту є аспектами диференціації продукту, пов'язаними з послугами.

 Розміщення. Продукти можуть також бути диференційовані на основі розміщення і доступності. Невеликі міні-бакалії або продовольчі магазини самообслуговування успішно конкурують із великими супермаркетами, незважаючи на те що останні мають набагато більш різноманітний асортимент продуктів і призначають більш низькі ціни. Власники маленьких магазинів розташовують їх поблизу від покупців, на найбільше пожвавлених вулицях, нерідко вони відкриті 24 години на добу. Так, наприклад, близьке сусідство бензозаправної станції до автомагістралей дозволяє їй продавати бензин по ціні більш високої, чим це могла б робити бензоколонка, розташована в місті, або за 2 чи 3 кілометра від такої автомагістралі.

 Стимулювання  збуту й упаковування. Диференціація продукту може також бути результатом який досягнутий за допомогою реклами, упаковування і використання торгових знаків і торгових марок. Коли та або інша марка джинсів або духи зв'язується з ім'ям якийсь знаменитості, то це може вплинути на попит на ці продукти з боку покупців. Багато споживачі вважають, що зубна паста, упакована в аерозольний балончик, є більш кращою, чим та ж сама зубна паста у звичайному тюбику. Хоча існує ряд медикаментів, по властивостях подібних аспірину, створення сприятливих умов для продажу і яскравої реклами можуть переконати багато споживачів, що байер і анацин є кращими і заслуговують більш високої ціни, чим їх більш відомий замінник.

Одним із важливих значень диференціації продукту є те, що, незважаючи на наявність щодо великого числа фірм, виробники в умовах монополістичної конкуренції мають обмежений ступінь контролю над цінами на свою продукцію. Споживачі віддають перевагу продукції певних продавців і у відомих межах сплачують більш високу ціну за цю продукцію, щоб задовольнити свої преваги. Продавці і покупці більше не пов'язані стихійно, як на ринку чистої конкуренції.

Як виявляється з вишенаведенного обговорення, в умовах монополістичної конкуренції економічне суперництво зосереджується не тільки на ціні, але також і на таких нецінових чинниках, як якість продукції, реклама й умови, пов'язані з продажем продукту. Тому що продукти диференційовані, можна припустити, що згодом  вони можуть бути змінені і що риси диференціації продукту кожної фірми будуть сприйнятливі до реклами й інших форм стимулювань збуту. Більшість фірм роблять сильний акцент на торгові знаки і фабричні клейма як засіб переконання споживачів у тому, що їхня продукція краще, ніж продукція конкурентів. [11, с.106-109]

 З вищезгаданого робимо наступний висновок: ціна в умовах диференціації продукту не є єдиним знаряддям конкуренції. У боротьбі за ринок збуту найважливішим чинником стає і якість товару. Отже, в умовах монополістичної конкуренції обсяг збуту фірми визначається, крім ціни, і такими факторами, як особливості продукту та витрати по збуту.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. Модель поведінки підприємства – монополістичного  конкурента

 

2.1. Методи конкурентної боротьби  монополістичного конкурента

 

Конкуренція являє собою відносини між товаровиробниками з приводу одержання максимальних прибутків на основі розумного ризику та підприємливості.

З виникненням і розвитком монополій вільна конкуренція перетворюється на монополістичну, або недосконалу. Монополістична конкуренція. Як і чиста конкуренція, цей її вид охоплює  багатьох виробників і продавців. Однак купівля і продаж вже не здійснюються за єдиною ринковою ціною, а коливання цін досить значне. як уже зазначалося, таку конкуренцію вважають недосконалою. [7, с.185]

Методи конкурентної боротьби – це передусім поліпшення якості товарів і послуг, швидке оновлення асортименту продукції, дизайн, надання гарантій і післяпродажних послуг, тимчасове зниження цін, умов оплати тощо. Водночас використовуються й такі “мирні” методи обмеження конкуренції, як укладення концернами таємних угод про єдину політику.  

Методи цінової конкуренції. Цінова конкуренція означає, що головними методами боротьби конкурентів є ціна. ЇЇ використання грунтується на різноманітних методах і способах. У такій боротьбі перемагає той, хто домагається нижчої, ніж ринкова ціна вартості своєї продукції. Це по суті боротьба зе скорочення витрат виробництва завдяки використанню досягнень науково – технічного прогресу, наукової організації праці, підвищення її продуктивності.

На конкурентному ринку нездатність деяких підприємців використовувати власне економічну технологію виробництва в кінцевому підсумку означає усунення їх конкурентами, які використовують ефективніші методи виробництва і мають можливості дещо знизити ціни, що приваблює покупців, сприяє швидкій реалізації товару, а отже, прискорює оборот капіталу.

Слід також мати на увазі, що деяке зниження цін зберігає для виробника норму прибутку за рахунок низьких витрат виробництва. Таке зниження цін слід відрізняти від зниження цін нижче за собівартість, що є вже методом нечесної конкуренції.

Методи нецінової конкуренції. При монополістичній конкуренції існує ще нецінова конкуренція. Вона застосовує такі способи.

1. Поліпшення якості продукції. Відомо, що одна продукція може мати різну якість на різних підприємствах. Причиною цього є в основному порушення технології виробництва. Крім технологічної дисципліни, тут можливе використання технічних новинок, які становлять комерційну таємницю.
2. Використання реклами. Усі рекламні заходи розраховані на те, щоб привернути увагу покупців, надати їм відповідну інформацію про споживчі властивості товару, спонукати споживача зробити покупку, нагадати споживачеві про існування того чи іншого товару.

Умови, що пов’язані з продажем товару. Фірма зоборв’язується здійснювати ремонт виробу, надавати запасні частини, проводити безоплатні консультації щодо використання свого товару.

Нечесна конкуренція. Нечесна конкуренція – це діяльність господарського суб’єкта, що спрямована на одержання комерційної вигоди і забезпечення домінуючого становища на ринку, обманом споживачів, партнерів, інших господарських суб’єктів і державних органів. Методи здійснення нечесної конкуренції такі.

 

По – перше, дезінформація з боку виробника споживачів – покупців і господарських суб’єктів про товар і послуги. Вона виявляється в неправильних відомостях про споживчі властивості товару: клас, сорт, якість виготовлення.

По – друге, використання товарного знаку, фірмового найменування або маркування товару без дозволу господарського суб’єкта, на ім’я якого вони зареєстровані. Як правило, використовуються товарні бланки, маркування тих фірм, продукція яких користується великим попитом.

По – третє, поширення неправдивих повідомлень про товари своїх конкурентів. Така інформації, звичайно, завдає шкоди діловій репутації конкурентів і негативно відбивається на результатах їхньої комерційної діяльності.

По – четверте, намагання деяких фірм впливати на постачальників ресурсів і банки для того, щоб вони відмовляли конкурентам в постачанні сировини, матеріалів, а також у наданні кредитів.