Монополії і їх місце в ринковій економіці

15

ВСТУП

Ринок і ринкова економіка мають як позитивні, так і негативні риси. Одним з визначальних чинників успішного розвитку ринкової економіки є конкуренція.  В Україні в сфері розвитку конкуренції є багато невирішених проблем, рівень монополізації відчизняної економіки досі залишається порівняно високим.

Монополія являє собою виключне право, що надається державі, підприємству, організації, фізичній особі на здійснення якої-небудь діяльності. В той же час монополія — це концентрація виробництва, об’єднання технологічних, інтелекту­аль­них та фінансових ресурсів. Тож, постає питання: чим являється монополія— шкодою чи благом? З початку 90-х років ці проблеми гостро стали перед Україною: без прийняття твердих і послідовних мір проти монополізму не можна сподіватися на успіх економічної реформи і перехід до ринкової економіки. Успіх економічних перетворень у чималому ступені залежить від зваженої, вивіреної системи регулювання державою монопольних процесів і конкурентних відношень.

Актуальність антимонопольного законодавства сьогодні є безперечним, оскільки про порушення його постійно проводяться справи, деякі з яких набувають неабиякого розмаху.

Саме тому актуальність даної роботи визначена в першу чергу об`єктивно важливою роллю антимонопольної політики у сучасній соціально орієнтованій ринковій економіці, перехід до якої є головним вектором реформ в Україні.

Ще за рабовласницького ладу, давньогрецький філософ Аристотель згадував про монополії. Та англійський філософ Т. Гоббс – про монополії у сфері зовнішньої торгівлі за феодалізму. Щодо України, монополізацію української економіки досліджували українські автори, але доволі обмежено. Тому, загалом проблема монополізованості економіки України як економічного явища залишається маловивченою.

Метою даної роботи є розкриття сутності монополій та їх впливу на ринкові відносини, а також дослідження існуючого антимонопольного законодавства в Україні.

              Щоб досягти даної мети у дослідженні ставляться такі завдання:

                  розкрити суть монополій, причини та особливості їх виникнення;

                  висвітлити соціально-економічні наслідки діяльності монополій;

                  дослідити негативний вплив монополій та необхідність проведення антимонопольної політики в Україні;

                  проаналізувати інструменти реалізації антимонопольної політики держави.

Методи, які застосовуються для проведення даної роботи є: дедуктивний, аналітичний і монографічний.

РОЗДІЛ 1. МОНОПОЛІЇ І ЇХ МІСЦЕ В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ

1.1.           Сутність монополій, причини їх виникнення, види

Монополія — виключне право (виробництва, торгівлі, промислу і т.п.), що належить одній особі, групі осіб чи державі. [20]. Термін “монополія” походить від грецьких слів (“mono” – один, “poleo” – продаю). [11, с.243].

Монополією в економічній теорії називають такий тип будови ринку, в якому існує один і тільки один продавець певного товару. Будучи єдиним постачальником, підприємство монополіст (його також називають монополією) стикається із сукупним попитом всіх потенційних покупців товару в межах даного (національного чи місцевого) ринку, і в цьому значенні воно тотожне галузі 13, С.74.

Чим являються монополістичні утворення? Це окремі значні підприємства, об'єднання підприємств, господарські товариства, що виробляють значну кількість продукції певного виду, завдяки чому займають домінуюче положення на ринку; одержують можливості впливати на процес ціноутворення, домагаючись вигідних цін; одержують більш високі (монопольні) прибутки.

Отже, головною ознакою монопольного утворення (монополії) є заняття монопольного положення. Останнє визначається як домінуюче положення підприємця, що дає йому можливість самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку певного товару.

Монопольне положення є бажаним для кожного підприємця або підприємства. Воно дозволяє їм уникнути цілого ряду проблем і ризиків, пов'язаних із конкуренцією, зайняти привілейовану позицію на ринку, концентруючи у своїх руках певну господарську владу, вони мають можливість із позицій сили впливати на інших учасників ринку, нав'язувати їм свої умови. Можна вважати, що вони нав'язують свої контрагентам, а іноді і суспільству свої особисті інтереси.

Історія монополії сягає глибокої давнини. Монополістичні тенденції в різних формах і в неоднаковому ступені виявляються на всіх етапах розвитку ринкових процесів і супроводжують їх. Але їхня новітня історія починається в останній третині XIX сторіччя, особливо під час економічної кризи 1873 р. Причини виникнення монополій пов'язані передусім із змінами в технологічному способі виробництва. Передумовою цих змін була промислова революція кін. XVIII – поч. ХІХ ст., технічні винаходи, поява нових галузей промисловості та швидкий розвиток виробництва в багатьох із них, насамперед, у легкій промисловості. Через процес концентрації виробництва, коли підприємства, замість ведення між собою виснажливої конкурентної боротьби, укладають між собою угоду, тобто об'єднують і капітал.

1.                  Централізація виробництва – це збільшення масштабів виробництва продукції в результаті об'єднання кількох підприємств в одне і загальним управлінням. (щоб вижити в такій боротьбі, отримати більше прибутків).

2.                  Централізація капіталу – це збільшення розмірів капіталу, внаслідок об'єднання або злиття раніше самостійних капіталів. Наприклад: утворення акціонерних компаній.

3.                  Внаслідок дій держави (спеціальних або навмисних її кроків).

4.                  Поява акціонерної капіталістичної власності, коли індивідуальна приватна власність перетворюється на гальмо продуктивних сил. Це означає, що в кінці ХІХ ст. під впливом наукових винаходів ( нові види двигунів і т. д. ) потрібно було будувати такі заводи, які неспроможний був побудувати жоден капіталіст. Крім того, у цей час починається спорудження залізниць, інших великих об'єктів. Нагромадити необхідні кошти окремий капіталіст міг хіба через десятки років. Виникає необхідність у новій формі власності, яка б змогла швидко розв'язати ці проблеми. Нею стала акціонерна капіталістична власність, що виникла в результаті злиття, об’єднання декількох капіталістів.

5.                  Кризові явища в економіці. [20].

Монополії бувають різні. Економічні, політичні і технологічні. Глобальні і локальні. Державні і приватні. Абсолютні і відносні. Природні та штучні. Внутрішні та зовнішні. Національні та міжнародні. Монополії влади, управління та власності. Але всі їх можна звести до трьох основних: природної, адміністративної та економічної. Природна монополія  це такий ринок, на якому одна фірма спроможна обслуговувати цей ринок краще і дешевше ніж будь-яка сукупність двох чи більшої кількості фірм 6, с.15.

Природна монополія виникає внаслідок об'єктивних причин. Вона відображає ситуацію, коли попит на даний товар у кращому ступені задовольняється однією або декількома фірмами. В її основі – особливості технологій виробництва й обслуговування споживачів. Тут конкуренція неможлива або небажана, бо при входженні в галузь інших фірм затрати на виготовлення продукції зростуть. Це має місце в таких сферах як електро-, водо-, тепло-, газопостачання, окремих сферах зв’язку і транспорту, послугах зв’язку. Ліквідація чи розукрупнення таких монополій економічно недоцільна У цих галузях існує обмежена кількість, якщо не єдине національне підприємство, і тому, природно, вони займають монопольне положення на ринку.

З природними монополіями, що діють на засадах економії на масштабах виробництва, тісно пов’язані монополії, які базуються на володінні унікальними природними ресурсами. [11, с. 244].

Адміністративна монополія виникає внаслідок дій державних органів. З одного боку, це надання окремим фірмам виключного права на виконання певного роду діяльності. З іншого боку, це організаційні структури для державних підприємств, коли вони об'єднуються і підпорядковуються різним головкомам, міністерствам, асоціаціям. Тут, як правило, групуються підприємства однієї галузі. Вони виступають на ринку як один господарський суб'єкт і між ними не існує конкуренції. Економіка колишнього Радянського Союзу належала до найбільше монополізованої у світі. Домінуючою там була саме адміністративна монополія, насамперед  монополія всесильних міністерств і відомств. Більш того, існувала абсолютна монополія держави на організацію і керування економікою, що ґрунтувалася на пануючій державній власності на засоби виробництва.

Економічна монополія є найбільше поширеною. Її поява обумовлена економічними причинами, вона розвивається на основі закономірностей господарського розвитку. Мова йде про підприємців, що зуміли завоювати монопольне положення на ринку. До нього ведуть два шляхи. Перший полягає в успішному розвитку підприємства, постійному збільшенні його масштабів шляхом концентрації капіталу. Другий (більш швидкий) ґрунтується на процесах централізації капіталів, тобто на добровільному об'єднанні або поглинанні переможцями банкрутів. Тим або іншим шляхом або за допомогою обох, підприємство досягає таких масштабів, коли починає домінувати на ринку.

За умов функціонування монополізм поділяють на два типи – підприємницький, тобто пов'язаний із розвитком підприємств на основі концентрації капіталу і виробництва, та інституційного, який пов'язаний з нерівністю умов конкуренції, які надає держава для різних її учасників. Йдеться про не однаковий режим оподаткування, субсидії або привілеї з боку держави, пільговий доступ до виробничих і фінансових ресурсів тощо.

За характером і причинами виникнення монополії поділяють на три типи:

                  монополія окремого підприємства;

                  монополія як угода;

                  монополія, що ґрунтується на диференціації продукту. [11, с.243].

Досягнення монополії першого типу нелегко. Це абсолютна монополія й існує вона рідко. Поширеним шляхом створення монопольного становища є угода декількох могутніх фірм. Вона дає можливість швидко створювати ситуацію, коли продавці (виробники) виступають на ринку «єдиним фондом», зводячи нанівець конкурентну боротьбу, насамперед цінову, а покупець перебуває в безальтернативних умовах. Монополія, що базується на диференціації продукту, створює ринок монополістичної конкуренції.

Розрізняють п'ять основних форм монополістичних об'єднань. Монополії монополізують усі сфери суспільного відтворення: безпосередньо виробництво, обмін, розподіл і споживання. На основі монополізації сфери обертання виникнули найпростіші форми монополістичних об'єднань — картелі і синдикати.

Картель — це об'єднання декількох підприємств однієї сфери виробництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва і зроблений продукт, виробничу і комерційну самостійність, і домовляються про частку кожного в загальному обсязі виробництва, цінах, ринках збуту.

Синдикат — це об'єднання ряду підприємств однієї галузі промисловості, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва, але втрачають власність на зроблений продукт, а отже, зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність. У синдикатів збут товару здійснюється загальною збутовою конторою.

Більш складні форми монополістичних об'єднань виникають тоді, коли процес монополізації поширюється і на сферу безпосереднього виробництва. На цій основі з'являється така більш висока форма монополістичних об'єднань як трест.

Трест — це об'єднання ряду підприємств однієї або декількох галузей промисловості, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва і зроблений продукт, виробничу і комерційну самостійність, тобто  об'єднують виробництво, збут, фінанси, керування, а на суму вкладеного капіталу власники окремих підприємств одержують акції тресту, що дають їм право брати участь у керуванні і привласнювати відповідну частину прибутку тресту. [12, с.183].

В сучасних умовах на основі диверсифікації капiталiв створюються нові форми монополій: багатогалузевий концерн, конгломерат, консорціум.

Багатогалузевий концерн - це об'єднання десятків i навіть сотень підприємств рiзноманiтних галузей промисловості, транспорту, торгiвлi, учасники якого втрачають право власності на засоби виробництва i вироблений продукт, а головна фірма здійснює над іншими учасниками об'єднання фінансовий контроль.

Конгломерат - це велетенський промисловий комплекс, в якому під єдиним фінансовим контролем зосереджені компанії що діють у різних, технологічно не пов'язаних між собою галузях. Як правило, конгломерати належать одній фірмі i випускають на одній або більше стадіях виробництва piзнорiднi неконкурентні товари або оперують на сегментах ринку, якi не перетинаються. Підприємства при цьому мають широку автономію економічної дiяльностi; управління ними централізоване.

Консорціум створюється на основі тимчасових угод між кількома банками i виробничими корпораціями для проведення спільних великомасштабних фінансових операцій чи здійснення виробничих проектів (розміщення великих займів, будівництва морських каналів, портів, трубопроводів тощо). Після закінчення спільних робіт, консорціум розпадається.

Характерною особливістю сучасного ринку є поєднання, переплетення, взаємопроникнення рiзноманiтних органiзацiйних форм монополій, що свідчить про подальший розвиток, поглиблення процесів монополізації сучасної економіки.

Є певні види монополій, усунення яких лише зашкодить прогресу суспільства, тому держава не лише не усуває їх , а, навпаки, сприяє їм. Це монополія на результати винахідництва, іншу творчу діяльність, а також на використання товарних знаків.

1.2.           Соціально-економічні наслідки діяльності монополій.

Метою монополізму є максимізація прибутку. Фірма прагне зберегти своє панівне становище на ринку, щоб максимально використати монопольну владу.

Основні показники монопольної влади:

1.      Відсутність досконалих товарів-замінників.

2.      Існування різноманітних вхідних бар’єрів, що фактично стає джерелом монопольної влади.

3.      При монополії фірма-монополіст диктує ціну, здійснює відчутний контроль за нею, оскільки контролює загальний обсяг пропозиції. [11, c.245].

Вцілому, тяжко говорити про будь-яку суспільну користь, що приносять монополії. Однак, повністю обійтись без монополій неможливо: природні монополії майже незамінні коли особливості факторів виробництва, що вони використовують не дозволяють наявності більш ніж одного власника, або ж обмеженість ресурсів призводить до об’єднання їх власників.  Так чи інакше, відсутність конкуренції придушує розвиток галузі в довгостроковому періоді, оскільки монополія створює найбільшу неефективність ресурсів, ніж фірми інших видів недосконалої конкуренції або майже абсолютні конкуренти.

Монополіст, у прагненні максимізувати прибутки, намагається підняти ціни на свою продукцію до максимально можливого рівня, при цьому залишаючи кількість виробленого товару на рівні максимізації прибутку, що призводить до неефективності розподілу ресурсів («мертвий груз», eng. «Deadweight Loss»), коли вироблено значно менша кількість товару, ніж потрібно для встановлення рівноваги на ринку, навіть якщо він є абсолютно конкурентним. [21].

Монопольна (ринкова) влада полягає у здатності фірми впливати на ринкову ціну.

Основні показники монопольної влади.

Для оцінки монопольної влади використовується кілька показників. Найвідоміші – індекс Лернера й індекс Херфіндаля-Хіршмана.

Індекс Лернера – індикатор монопольної влади, який визначається за формулою 1.1.

                           (1.1)

де Il – індекс монопольної влади за Лернером;

Pm – монопольна ціна;

MC – граничні витрати;

Ed – цінова еластичність попиту.

Коли ціна перевищує граничні витрати, індекс набуває позитивного значення, коливаючись між нулем та одиницею. Вважається, що чим ближчий індекс до одиниці, тим більшу монопольну владу має фірма, в умовах чистої конкуренції Il = 0.

Розрахувати індекс Лернера за наведеною формулою непросто у зв’язку зі складністю обчисленя граничних витрат. Саме тому в розрахунках замість граничних витрат використовують середні витрати АС:

                                      (1.2)

де АС – середні витрати.

Якщо чисельник і знаменник помножити на Q, то в чисельнику буде прибуток, а в знаменнику – сукупний дохід:

                                                  (1.3)

де Q – обсяг виробленої продукції.

Таким чином, за Лернером, високий прибуток – ознака монопольної влади фірми. Індекс Лернера характеризує факт, а не можливість монопольної поведінки фірми.

Індекс Херфіндаля-Хіршмана – показник концентрації галузевого ринку, або, інакше кажучи, розподілення «ринкової влади» між усіма учасниками ринку.

Для розрахунку індексу індивідуальні частки ринку кожної фірми у вигляді процента повинні бути піднесені до квадрата. Індекс Херфіндаля-Хіршмана обчислюється додаванням усіх цих квадратів:

Ihh = S1² + S2² + … + Sn² = ∑ Si²                                               (1.4)

де Ihh – індекс Херфіндаля-Хіршмана;

S1, S2, Sn – питомі частки відповідно найбільшої, наступної за величиною і найменшої фірм. [11, c.247].

Монополізація виробництва призводить до виникнення суспільних втрат:

      за інших рівних умов монополія порівняно з конкурентною галуззю завжди виробляє менший обсяг продукції і встановлює вищі ціни;

      монополія не досягає виробничної ефективності, оскільки для оптимального обсягу випуску монополії завжди ;

      монополія не досягає ефективності розподілу ресурсів, оскільки для оптимального обсягу випуску P> MC.

Припустимо, що крива ринкового попиту на продукцію є однаковою як для конкурентної галузі, так і для монополії; витрати виробництва для монополії ті ж самі, що і для конкурентної галузі. Порівняємо стани їх довгострокової рівноваги (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Порівняння конкурентної та монопольної рівноваги.

Якби попит на дану продукцію забезпечувала конкурентна галузь, то в стані рівноваги попит дорівнював би пропонуванню, тобто виконувалось рівняння: . Рівновага досягається в точці з параметрами рівноваги , . В той же час крива ринкового попиту  є одночасно кривою граничної цінності для споживача , а крива пропонування  – галузевою кривою граничних витрат виробника .

Рівняння рівноваги в довгостроковому періоді для кожної конкурентної фірми відображає потрійну рівність: , отже, фірми використовують ресурси ефективно і виробляють на рівні мінімальних витрат.

Крива попиту відображає граничну цінність товару для споживачів , тобто суму, яку вони готові заплатити за товар, а рівність означає, що точці перетину кривої попиту і кривої граничних витрат (пропонування) відповідає суспільно ефективний обсяг випуску, тобто ресурси розподілені ефективно.

Якщо конкурентна галузь монополізується, то рівновага фірми – монополіста відповідає точці , монопольна ціна – , а обсяг – . Порівнявши параметри рівноваги конкурентної галузі і монополії за одного й того ж попиту, переконуємось, що за умов монополії ціна товару вища, а обсяги його виробництва менші, ніж за  умов досконалої конкуренції, отже, монополія веде до  суспільних втрат. Оскільки для оптимального обсягу випуску монополії завжди , монополія не досягає виробничної ефективності, а оскільки , не досягається ефективність розподілу ресурсів.

Якби монополія перетворилася на конкурентну галузь, то суспільство виграло б від розширення виробництва до рівня конкурентної рівноваги. Величину цього виграшу або суспільних втрат від монопольної влади ми можемо визначити, порівнюючи величини споживчого та виробничого надлишків, які виникають, коли товар продається в умовах конкурентної рівноваги, з величинами цих надлишків за умов монопольної рівноваги.

В умовах конкурентного ринку надлишок споживача максимальний. Він вимірюється площею фігури, розміщеної між лінією ринкової ціни , кривою попиту і віссю ординат. В умовах монополії через зростання ціни споживачі втрачають частину надлишку в сумі, заданій прямокутником . Крім того, монополія обмежує рівень виробництва. Через це частина споживачів, які могли б купити цю продукцію за конкурентною ціною, але не можуть купити за монопольною, втрачають надлишок в сумі, заданій трикутником . Отже, сумарна втрата споживачів від монополії дорівнює сумі площ .

Водночас виробники в умовах конкурентного ринку мають надлишок, що вимірюється площею фігури, розміщеної між лінією ринкової ціни , кривою граничних витрат і віссю ординат. Якщо виробник – монополіст, він  захоплює частину надлишку споживача, що відповідає прямокутнику , продаючи товар за вищою ціною, але втрачає частину надлишку виробника, що відповідає трикутнику , який він міг би одержати, якби продавав стільки ж, як конкурентна галузь за конкурентною ціною. Отже, сумарна різниця для монополіста становить .

Загалом чиста втрата надлишку для суспільства становить суму площ трикутників і . Величина, задана трикутниками є безповоротними втратами суспільства («мертвий вантаж», eng. «Deadweight Loss»), що виникають внаслідок монопольної влади. Це та ціна, яку суспільство платить за неефективний розподіл ресурсів монополією.

Суспільство може платити за монопольну владу ще й додаткову ціну:

٠     орієнтуючись на максимізацію прибутку, а не обсягу випуску, монополія може ігнорувати ефект масштабу і мати вищі витрати на одиницю продукції;

٠     монополія може як сприяти розвитку науково-технічного прогресу, забезпечуючи за рахунок вищих прибутків впровадження новітніх досягнень у виробництво, так і гальмувати його, скуповуючи винаходи і не використовуючи їх;

٠     соці­ально непродуктивними є видатки для утримання чи зміцнення ринкової  влади: рекламу, лобіювання своїх інтересів, спроби уникнути державного регулювання та ін.;

٠     утримання незадіяних надлишкових виробничих потужностей як засіб переконання потенційних конкурентів у недоцільності їх виходу на даний ринок.

Через наявність суспільних втрат монополія вважається неефективною ринковою структурою. Виняток становить природна монополія – ринкова структура, яка забезпечує мінімізацію витрат завдяки економії на масштабі, що проявляється на всіх рівнях виробництва.

Збільшення обсягів виробництва супроводжується зниженням середніх витрат, граничні витрати на всіх обсягах нижчі за середні рис. 1.2.

Рис. 1.2. Модель природної монополії.

Згідно з правилом оптимальним обсягом випуску буде з рівновагою в точці , якій відповідає ціна . В умовах рівноваги монополія одержує прибуток, рівний заштрихованій площині . Якби це була конкурентна галузь, то рівновага встановилася б в точці,  оптимальним обсягом випуску був би , але галузь була б збитковою, оскільки для ціна нижча на середні витрати.

Виникнення природної монополії є наслідком вільної дії ринкових сил, внаслідок чого виробництво суспільно важливого товару зосереджується на одній фірмі, де воно обходиться дешевше, ніж його виробництво кількома фірмами. У більшості випадків вони утворюються в комунальних галузях господарства. Існування природної монополії є економічною необхідністю і вигідне для суспільства. Для зменшення негативних наслідків, породжених монопольною владою, діяльність природних монополій регулює держава.

Ціноутворення в умовах монополії здійснюється як результат реалізації монопольної влади. Тобто фірма, змінюючи обсяг випуску, може впливати на рівень цін.

При встановленні цін монополіст стоїть перед дилемою: високі ціни, з одного боку, збільшують монопольний прибуток, а з іншого – стають привабливими для конкурентів, тобто знижують бар’єр входу до галузі.

Монополісти з метою збільшення свого прибутку досить широко використовують цінову дискримінацію.

Цінова дискримінація – принцип ціноутворення, коли той самий товар або послуга продається різним категоріям покупців за різними цінами.

Щоб послабити негативні наслідки монополізації економіки, зокрема практики монополістичного ціноутворення, в розвинутих країнах світу приймаються антимонопольні закони, здійснюється контроль за угодами між крупними компаніями.

ВИСНОВКИ ДО ПЕРШОГО РОЗДІЛУ

З вищевикладеного матеріалу можна зробити висновок, що поняття монополії, як виключно позитивного або виключно негативного фактора неможливе взагалі. Ствердження про корисність або недоцільність монополій є досить суперечливим. І, навіть, аналізуючи думки провідних економістів, неможна остаточно стверджувати про дотримання ними єдиної думки щодо корисності монополій. Так, наприклад, загальновідоме твердження про те, що монополії нібито «придушують» конкуренцію (основний чинник розвитку ринкової економіки), спростовують висновки И. Шумпетера та Дж. Гелбрейта. На їх думку, монополії, навпаки, стимулюють конкуренцію та інноваційну діяльність завдяки привласненню монопольно високих прибутків (з кожним зниженням цін після впровадження нової техніки у крупних компаній не було б стимулів до нововведень, що виправдовує встановлення монопольно-високих цін.)