Монополія та її форми

Курсова робота

Монополія та її форми

Зміст 

Вступ……………………………………………………………….3                                                                  

1. Монополія, як ринкова структура…………………….……….5

2. Форми монополістичних об’єднань…………………….……..18                                        

3. Показники монопольної влади в економіці……………….…..24                               

Висновки………………………………………………………….31                 

Список використаної літератури…………………………………33                         

       
     Вступ

Для написання курсової роботи я обрав тему „Монополія, сутність, види та економічна природа”.

Актуальність  теми: Сутність монополізму, виникнення монополій, що породжує монополізм, конкретною формою вияву якого є монополія.

Монополізм – економічне явище, сутність якого полягає у нав'язуванні господарюючими суб'єктами, які сконцентрували у своїх руках велику власність та економічну владу на ринку, власних інтересів контрагентам і суспільству, в ігноруванні їх інтересів і потреб.

Монополія – це складовий компонент механізму ринкової економіки. Монополія виростає із конкуренції, тобто є економічним результатом концентрації та централізації виробництва і капіталу.

Метою курсової роботи є створення на базі вітчизняного досвіду та досвіду світових учених, визначення монополії як негативного атрибуту ринкової економіки. Для досягнення мети необхідно було вирішити такі питання:

• проаналізувати існуючі в науковий літературі погляди щодо сутності монополії;

• дослідити причини виникнення і сутність монополії;

• визначити умови виникнення монополії;

• встановити позитивні і негативні сторони монополії;

• охарактеризувати форми і наслідки монополії;

• визначити суть монополії;

• дати характеристику антимонопольній діяльності держави.

Об'єктом  дослідження курсової роботи є монополія її суть, форми та наслідки монополізації економіки, та аналіз природи і перспектив виникнення монополії.

 Предметом дослідження є зміст монополії її суть, форми і наслідки монополізації економіки.

1. Монополія як ринкова структура.

 Причини виникнення і сутність монополій.

Наприкінці XIX сторіччя ринок чи ледве не вперше за свою багатовікову історію розвитку зіткнувся  зі складними проблемами. Виникла  реальна загроза для функціонування конкуренції (цього необхідного  атрибуту ринку). На шляху конкуренції виникли істотні перешкоди у вигляді монополістичних утворень в економіці.[13, ст.341]

Монополія як економічний  феномен характеризується двоїсто:

по-перше, як інституціональне утворення (підприємство, фірма, корпорація), що володіє значними матеріальними, фінансовими, трудовими ресурсами та можливостями і посідає монопольне (домінуюче) становище на ринку;

по-друге, як ринкова  ситуація, що означає існування одного виробника або продавця на відповідному товарному ринку ("чиста" ринкова  монополія).

Відповідно  до першого, інституціонального трактування  монополії, виокремлюють три етапи  її розвитку:

• зародження перших монопольних утворень (60-70-ті роки XIX ст.);
• посилення монопольних тенденцій (1873 р. — кінець XIX ст.);
• панування монополій (з початку XX ст.).

 Період панування монопольних союзів в економіці розпочався утворенням монопольних об'єднань у межах однієї галузі (горизонтальна інтеграція). Цей напрям домінував перші два десятиліття XX ст., а його результатом стало виникнення потужних галузевих монополій у формі картелів, синдикатів, трестів і концернів.

Це великі господарські об'єднання, що знаходяться в приватній власності (індивідуальній, груповій  чи акціонерній) і здійснюють контроль над галузями, ринками й економікою на основі високого ступеня концентрації виробництва і капіталу з метою встановлення монопольних цін і витягу монопольних прибутків. [5, ст.325]

Монополія породжується конкуренцією, однак має свою відмінність: крім об’єктивності містить суб’єктивний зговір, неформальний союз одних проти інших. [4, ст.284]

Історія монополії  досягає глибокої старожитності. Монополістичні тенденції в різних формах і в  неоднаковому ступені виявляються  на всіх етапах розвитку ринкових процесів і супроводжують їх. Ще давньогрецький філософ Аристотель згадував про монополії в умовах рабовласницького ладу, англійський філософ Томас Гоббс – про монополії у сфері зовнішньої торгівлі в умовах феодалізму. Але новітня історія монополії починається в останній третині XIX сторіччя, особливо під час економічної кризи 1873 р. [14, ст.162]

Взаємозв’язок явищ  криз і монополій  указує на одну з причин монополізації, як-от: спробу багатьох фірм знайти порятунок  кризових потрясінь у монополістичній  практиці. Не випадково монополії  в тодішній економічній літературі одержали назву “дітей кризи”. Що є причиною появи і розвитку монополістичних тенденцій?

 По цьому  питанню в економічній літературі  існують дві точки зору.

 По перший  монополізм трактується як випадковий, не властивий ринковому господарству.

Що стосується іншої точки зору, то монополістичні утворення визначаються як закономірні. Одним із прихильників таких поглядів є англійський економіст А. Пигу. Він наполягає на тому, що “монополістична влада не виникає випадково”. Вона є логічним завершенням стратегії підприємств. [15, ст.192]

Іншою рушійною силою дій підприємців у цьому  напрямку є закон концентрації виробництва  і капіталу.

Концентрація  виробництва – це збільшення масштабів  виробництва продукції в результаті об’єднання декількох фірм в одну із загальним управлінням. Концентрація капіталу – це збільшення розмірів капіталу  внаслідок об’єднання або злиття раніше самостійних капіталів. Як відомо, дія цього закону спостерігається на всіх етапах розвитку ринкових відносин. Його рушієм є конкурентна боротьба.

Щоб вижити в  такій боротьбі, одержати великі прибутки, підприємці змушені вводити нову техніку, збільшувати масштаби виробництва. При цьому з маси середніх і  малих підприємств відокремлюється  декілька більш значних. Коли це відбувається, у найбільших підприємців виникає альтернатива: або продовжувати між собою збиткову конкурентну боротьбу, або дійти згоди  щодо масштабів виробництва, цін, ринків збуту і т.д. Як правило, вони вибирають другий варіант, що призводить до появи змови між ними, що є одною із основних ознак монополізації економіки.

Таким чином, напрошується висновок, що поява підприємств-монополістів обумовлена прогресом продуктивних сил, реалізацією переваг значного підприємства над малим. [6, ст.105]

Ще одна з  причин появи й існування монополії полягає в такому співвідношенні між розмірами ринку та ефективною потужністю підприємства, яке вимагає існування декількох чи єдиного виробника (наприклад, автомобілебудування, енергетичне машинобудування і т.д.), на відміну від ринків продукції ефект масштабу виробництва якої явно не виражений (наприклад, виробництво хлібобулочних виробів). Іншими причинами можуть бути природні (єдине джерело сировини), технологічні (експлуатація винаходу без передачі прав на його використання протягом визначеного часу). [8, ст.83]

Найважливіша  сторона розвитку монополій зв'язана  з новою роллю банків і інших  фінансових інститутів з так названою системою участі. Ріст концентрації виробництва  і капіталу постійно підсилював необхідність розширення ролі банків, змушуючи промислові компанії шукати з банками міцних зв'язків для одержання довгострокових позичок, відкриття кредиту у випадку зміні економічної кон'юнктури. Банки зі скромних посередників перетворилися у всесильних монополістів. Це означало формальне створення ,,загального розподілу засобів виробництва”. Зрощування банківського і промислового капіталу привело до утворення фінансового капіталу і фінансової олігархії.

Отже, головною ознакою монопольного утворення (монополії) є заняття  монопольного положення. Останнє  визначається як домінуюче положення підприємця, що дає йому можливість самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку визначеного товару. [10, ст.379]

Монопольне  положення є бажаним для кожного  підприємця або підприємства. Воно дозволяє їм уникнути цілий ряд проблем і ризиків, пов'язаних із конкуренцією, зайняти привілейовану позицію на ринку, концентруючи у своїх руках визначену господарську владу, вони мають можливість із позиції сили впливати на інших учасників ринку, нав'язувати їм свої умови. Можна вважати, що вони нав'язують своїм контрагентам, а іноді і товариству свої особисті інтереси. [11]

Види монополій

Вид монополій  залежить від ринкової структури  і форми конкуренції.

Існують різні  види монополій, які можна класифікувати на три основних: природна, адміністративна й економічна, а також мають різновиди.

Природна монополія виникає внаслідок об'єктивних причин.

Вона відбиває ситуацію, коли попит на даний товар  у кращому ступені задовольняється однією або декількома фірмами.

У її основі особливості  технологій виробництва й обслуговування споживачів. Тут конкуренція неможлива  або небажана. [13, ст.215]

Нині природними монополіями в Україні є, зокрема, транспортування газу та електроенергії (АК „Київенерго”), місцевий телефонний зв’язок (наприклад, ВАТ „Укртелеком”),  залізниця, послуги транспортних терміналів, морських та річкових портів, аеропортів, ядерна енергетика, водопостачання й опалення. [3]

Спільною рисою  цих виробництв є спадні середні  витрати: високі початкові витрати на забезпечення послуги (наприклад, підведення ліній електропередач до споживача чи прокладання телефонних ліній) поєднуються з постійними витратами, яких потребує обслуговування кожного наступного споживача. Отже, функціонування природного монополіста в окремих секторах економіки є бажаним для суспільства, оскільки забезпечує більшу ефективність, ніж існування конкуренції.

У цих галузях  існує обмежена кількість, якщо не єдине  національне підприємство, і тому, природно, вони займають монопольне положення на ринку.

Адміністративна монополія виникає внаслідок дій державних органів.

З одного боку, це надання окремим фірмам виключного права на виконання визначеного  роду діяльності.

З іншого боку, це організаційні структури для  державних підприємств, коли вони об'єднуються і підпорядковуються різним міністерствам, асоціаціям. Тут, як правило, групуються підприємства однієї галузі. Вони виступають на ринку як один господарський суб'єкт і між ними не існує конкуренції. Економіка колишнього Радянського Союзу належала до найбільше монополізованого у світі. Домінуючої там була саме адміністративна монополія, насамперед  монополія всесильних міністерств і відомств. Більш того, існувала абсолютна монополія держави на організацію і керування економікою, що ґрунтувалася на пануючій державній власності на засоби виробництва.

Економічна монополія є найбільше поширеною.

Її поява  обумовлена економічними причинами, вона розвивається на основі закономірностей  господарського розвитку.

Мова йде  про підприємців, що зуміли завоювати монопольне положення на ринку. До нього ведуть два шляхи.

Перший полягає  в успішному розвитку підприємства, постійному збільшенні його масштабів  шляхом концентрації капіталу

Другий (більш  швидкий) ґрунтується на процесах централізації  капіталів, тобто на добровільному об'єднанні або поглинанні переможцями банкрутів. Тим або іншим шляхом або за допомогою обох, підприємство досягає таких масштабів, коли починає домінувати на ринку. [10, ст.417]

Особливий вид  монополій – міжнародні монополії.

Економічною основою виникнення і розвитку міжнародних монополій є високий ступінь усуспільнення капіталістичного виробництва й інтернаціоналізація господарського життя.

Існують два  різновиди міжнародних монополій.

Перша – транснаціональні монополії. Вони національні по капіталу і контролю, але міжнародні по сфері своєї діяльності. Наприклад: американський нафтовий концерн «Стандард ойл оф Нью-Джерсі», що має підприємства більш ніж у 40 країнах, активи якого за рубежем складають 56% від загальної суми, обсяг продажу 68%, прибутку 52%. Гнітюча частина продуктивних потужностей і збутових організацій швейцарського харчового концерну «Нестлє» розміщена в інших країнах. Тільки 2-3% всього обороту приходиться на Швейцарію.

Другий різновид – власне міжнародні монополії. Особливість міжнародних трестів і концернів – міжнародне розосередження акціонерного капіталу і багатонаціональний склад ядра тресту чи концерну. Наприклад: англо-голландський хіміко-харчовий концерн «Юнілевер», германо-бельгійський трест фотохімічних товарів «Агфа-Геверт». Їхня кількість значно не велика, оскільки об'єднання капіталу різної національної приналежності сполучено з великими складностями: розходженням в законодавстві країн, подвійне оподатковування, протидія якого-небудь уряду і т.д.

Основні форми об'єднання: установа монополіями різних країн спільної компанії у формі самостійно існуючого тресту чи концерну; придбання однією монополією частки контрольного пакета акцій іноземної монополії; безпосереднє злиття активів фірм різних країн ( злиття де-юре); об'єднання компаній різних національностей. Наприклад, американська фірма “Крайслер” придбала частину активів “Пежо”; “Форд” володіє частиною активів “Тойо когьо”; компанія “Дженерал моторз” — фірм “Ісудзу” і “Судзукі”. Західнонімецькі, французькі і японські фірми, в свою чергу, купляють підприємства американської хімічної, металургійної, автомобільної та інших галузей. [3]

Останнє здійснюється шляхом обміну акціями між фірмами  які зберегли юридичну незалежність, або за допомогою взаємного призначення адміністраторів, або через колективне володіння акціями спільних компаній. Злиття такого типу – найбільш розповсюджена форма утворення міжнародних трестів і концернів. Вони допомагають по-різному національним фірмам, що поєднують оперативну діяльність, не тільки уникнути подвійного оподатковування, але і зберегти формальну самостійність, корпоративну структуру, індивідуальні особливості виробництва і збуту, власні торгові знаки, колишнє місце розташування штаб-квартир материнських компаній і  приналежність до національного законодавства своєї країни. [12]

Розрізняють  два  різновиди ринкових  монополій, кожний  з яких  має  свої  особливості.

До  першого виду ( власне  монополія )  відносяться  фірми, які є  єдиним  виробником  товару, що  надходить на  ринок, причому  в  нього  немає  близького замінника. Ціна  такого  товару  повністю  визначається  фірмою  й не залежить  від кон’юнктури  ринку.  Монополія – продавець, а  точніше  виробник ( картелі, синдикати, трести ), може  бути  одно продуктовою, тобто такою, яка монополізує виробництво і збут  одного  виду  продукції, багато продуктовою, коли  монополізується виробництво і збут багатьох   видів продукції однієї або ряду  галузей. Якщо такі  монополії стають  головною  формою  організації  виробництва в кожній  галузі, то вони  істотно обмежують конкуренцію, деформують ринок. Тому держава    повинна вживати рішучі  заходи  для обмеження  їх  впливу на  економіку. [11]

Різновидом  монополії – продавця  виступає  і так  звана  технологічна  монополія. Суть такої монополії полягає в тому, що  монополізується виробництво і збут  не багатьох продуктів і навіть  не  одного, а певного різновиду даного  продукту. Наприклад, одна з модифікацій двокамерного холодильника  або кольорового  телевізора. Така  монополія пов’язана з диференціацією  продукту. В результаті  будь-яке підприємство, якщо  воно має можливість зацікавити  продавців якими – не будь  особливостями свого товару, здобуває  певну монополію на цей товар і може  користуватися  нею  для підвищення  цін  з метою  отримання  додаткового прибутку.  Особливість  такої монополії,  у  тому, що вона  не обмежує  конкуренції, а  розвиває  й  поглиблює  її. Чому?  Тому, що  скрізь, де  існує диференціація  продуктів, будь – який  продавець, хоча  й володіє  монополією, в  той же  час зазнає  конкуренції з боку  більш-менш  досконалих  замінників.  Тобто, заволодівши монополією  на  виробництво  і  збут  якогось  різновиду продукту, монополіст  спонукає  тим  самим  конкурентів  конструювати  рівноцінні  замінники цього різновиду. В результаті конкуренція між виробниками різновидів  одного  й того ж продукту  ще більше  розгортається. Тому  такий вид монополій антимонопольним законодавством  не  повинен обмежуватися.

Другим  різновидом є  монополія – покупець.

 В якості  таких монополій  має виступати  держава, а  також  окремі  фірми. Наприклад, монополізація   однією або  декількома  переробними   фірмами збуту сировини, яка   вирощується  й  реалізується  сотнями  сільськогосподарських  підприємств. Теж саме  можна сказати  про  металургійні  комбінати, які монополізують  збут  сировини  підприємств добувної  промисловості. Більшість  таких споживчих монополій, які  у  світовій  економічній  науці  отримали  назву монополій, виникає завдяки  створенню  штучних  умов, що обмежують  конкуренцію  виключно  з метою  забезпечити  перерозподіл  прибутку  на  користь  монополістів. Тому  нормальне  функціонування  ринкової  економіки  передбачає обмеження  сфери  їх  дій. [17]

Отже, в  якому  б  вигляді  монополія  не фігурувала, вона так  чи інакше  деструктивно  впливає  на  ринок. Найбільш  деформує  ринок  двостороння  монополія, коли  взаємодіють  один  продавець  і  один  покупець.  У  цій  ситуації, практично  неможливий контроль  суспільства за  цінами, якістю, бо вони  встановлюються  шляхом  угоди між ними. Прикладом подібної ринкової  структури є військово – промисловий комплекс, де  в якості  виробника    виступає  одна  фірма, а покупця – військове відомство. [18]

Типи  монополізації

У реальному  житті монополізація  економіки  відбувається  найрізноманітнішими  методами ( способами )  і проявляється  в  багато чисельних  видах  і  формах, що викликає  необхідність  певної  їх типізації.  В економічній теорії і практиці  відомі  декілька основних  типів монополізму.

Істотно, що  в  чистому  вигляді  названі  типи  монополізацій  не  зустрічаються, бо  вони,  так  як  і  всі  процеси  в  економіці, взаємопов’язані  і  взаємо переплітаються. Але  для  теоретичного  аналізу  і  з’ясування  напряму  певних практичних дій, наприклад, держави  в умовах  ринкової  економіки, така  класифікація  конструктивна.

Економічний  монополізм. 

Цей  тип  монополізму  є стержневим. Саме  він  дав  змістовне  наповнення  всім  іншим монополістичним процесам  в економіці, які відбиваються в результаті  подальшого  поділу праці в умовах  товарного виробництва. Економічний монополізм  виростає з конкуренції, базується на  концентрації  і централізації капіталу. Суть  його  полягає в  утворенні великих  підприємств, об’єднань  підприємств, які концентрують  у  своїх руках  виробництво  і збут  основної  частини  продукції певної галузі або декількох  галузей, що дає їм  можливість впливати  на  рівень  цін  з метою  забезпечення собі  високого  (монопольного) прибутку.  Такий  тип монополізму  являє собою загрозу ринковій економіці  і тому  повинен бути постійно  в  полі  зору держави, щоб не  допускати  перетворення великого бізнесу, виникаючого  на  основі  концентрації  і централізації, в монополію.

Технологічний  монополізм  проявляється  в тому, що  влада над ринком великих корпорацій ( контроль виробництва і збуту певної продукції ) зумовлена не стільки прагненням  захопити ринок, подавити  конкурентів, максимізувати ринок, наприклад, як металургія, електроенергетика, транспорт, тобто  галузі, де сама технологія  робить економічно  ефективними  лише  великі ( іноді навіть  централізовані) виробництва.

Технологічний монополізм  певною мірою  можна  назвати  природним, саме  тією мірою, якою є природна своєрідна  конфігурація виробництва, що його породила. Звідси випливає дуже  важливий, особливо для  сучасної України, висновок, що на  ті сектори економіки, де  домінує технологічний  монополізм, демонополізація не  повинна  розповсюджуватися. У всякому разі, не  приймати в них тотального  характеру. Важко, наприклад, уявити собі  утворення високо конкурентного ринку, якщо  поруч з діючою  залізницею збудується нова, конкуруюча з  нею.  Ринки, окуповані  технологічними  монополіями, є монопольними  цілком  на  природній основі  і ще  довго будуть  залишатися  такими. [4, ст.251]

Державний  природний  монополізм.

Сюди  відносяться  природні державні  монополії.  А  саме:  монополія  держави  на організацію  й  регулювання  грошового обігу: монополія  держави  на ринку соціально – приоритетних  або  соціально – шкідливих  товарів ( вона  може  виражатися  в  націоналізації  виробництва  таких товарів, адміністративному  контролю  над  цінами, встановленні  фіксованих ставок акцизного  податку тощо );  монополія  держави  на  забезпечення  населення  суспільними  товарами.

У сільському господарстві має місце, зокрема, монополія приватної  власності на землю та вироблену  продукцію, присадибні господарства сімей  селян. [17]

Рекламний  монополізм. 

Це  особливий  різновид  монополізму, зумовлений  диференціацією  продуктів.  Суть його в  штучному  створенні  виключних  умов для  реалізації  того  чи  іншого  товару рекламою  або іншими  діями  комерційних  служб. Наприклад,  виникненню  такого механізму  сприяє  позначка  підприємством  своїх товарів  торговою  маркою, заманювання  магазинами  покупців   незвичним  упакуванням  товару  або  зниженням цін  для  постійних  клієнтів, використання  барвистих  реклам  тощо. Все це  вносить  у  ринкову  конкуренцію  певні монополістичні  мотиви, і  комерційний  успіх  потрапляє  в  залежність  не лише  від  ціни  й споживчих   якостей  самого товару, але  й  від  певних штучно створених умов.

Інноваційний  монополізм.  Він характерний  для підприємств ( фірм ), які лідирують на  тих чи  інших напрямках науково-технічного прогресу. Суть його в тому, що  окремі  фірми, використовуючи  передові технології, нові  форми організації праці або виробництва, опиняються  в кращих умовах, з точки зору  виробництва і реалізації  своєї продукції, порівняно з іншими  фірмами.

Раціональною  слід вважати монополію на винаходи і патенти, авторські права, фірмові  марки і знаки, на товари ринкової новизни, результатами яких певний період згідно чинного законодавства можуть користуватися лише їх власники.

За  цих  умов  конкурентна   рівновага  на ринку  порушується  на  користь  таких  фірм, що  забезпечує  їм  додатковий ( монопольний ) прибуток.

Характерною  особливістю  монополізації  цього  типу є, по-перше, те, що  вона  має тимчасовий  характер  і зникає  в міру  розповсюдження  технологічних розробок. По-друге, вона  є відображенням об’єктивних закономірностей розвитку  людського суспільства, зокрема закону  економії часу. Тому  обмеження  такого монополізму  з  боку  держави  повинно  бути  мінімальним. [16]

 Також  в сучасній теорії  можна виділити ще три типи  монополій:

1) монополія  окремого підприємства;

2) монополія як угода;

3) монополія, що засновується на диференціації продукту.

Досягти монопольного положення першим шляхом нелегко, про  що свідчить самий факт винятковості цих утворень. Крім цього, цей шлях до монополії можна вважати “порядним”, оскільки він передбачає постійне підвищення ефективності діяльності, досягнення переваги над конкурентами.

Більш поширена олігополія (від грец. – “небагато, мало”) – це  панування декількох міцних фірм  у виробництві продукції в більшості галузей промисловості та  їх  диктат  на ринку.  За своїм характером  олігополії є колективною монополією, в  якій  своєрідно  поєднується  монополія  і  конкуренція.  Ціни, що встановлюється  олігополією, є  монопольними,  а  типовим  механізмом  їх  встановлення є  практика  лідерства в  цінах.

Олігополія  ускладнює цінову конкуренцію  через  небезпеку війни  цін. У процесі  конкурентної боротьби олігополії укладають між собою  як  відкриті  угоди  картельного  типу, так  і  таємні, негласні  угоди.  Неціновій конкуренції  властива  певна  стабільність  цін, вона більше контрольована, забезпечує  триваліші  переваги  перед конкурентами  за  рахунок зміни продукту, вдосконалення виробничої  технології, вдалої  реклами. Нецінова конкуренція повніше  відображає  інтереси споживачів. А олігополія, в свою  чергу, характеризується  значними  фінансовими  прибутками, що  дозволяють  повніше  займатись неціновою конкуренцією, ніж  в  умовах  монополістичної конкуренції. [8, ст.413]

Більш доступним  і поширеним є шлях угоди декількох  значних фірм. Він дає можливість швидко створити ситуацію, коли продавці (виробники) виступають на ринку “єдиним фронтом”, коли зводиться на ніщо конкурентна боротьба, насамперед цінова, покупець опиняється в безальтернативних умовах.

Третій тип  монополії пов’язаний з диференціацією продуктів, наявністю їх специфічних  властивостей. Крім того, це може бути оригінальна упаковка, особливість обслуговування тощо, завдяки чому віддають перевагу тому чи іншому товару. Таку монополію здатні здобути й малі підприємства.

Розглянуті основні  типи  монополізму  вказують  на  те, що монополізм, по-перше,  за своєю природою неоднорідний.  Тому й  ставлення  до  нього  не  може  бути  однозначним. Якщо  монополістичні  структури, які відносяться  до груп, небезпечні для  економіки  й  повинні  бути  демонтовані  або обмежені, то природні  монополії (технологічні, державні, природні й  ті, що передбачають  лідерство  в  науково-технічному прогресі ) не суперечать, у  всякому  разі  не  зовсім  суперечать  нормальному  функціонуванню сучасного  ринкового  господарства  й  можуть  бути з  ним  сумісні. По-друге, границі  дії  природного  монополізму  не постійні. Вони рухомі хоча б  тому, що  наприклад,  монополія, зумовлена  виходом  тих  чи інших  фірм  на  передові  рубежі  науково-технічного прогресу, недовговічна, й  статус монополії  переходить  періодично  з  “рук  в  руки”  як  результат зміни фірм – лідерів на передових  рубежах  науково-технічного прогресу. [14, ст.247]

2.  ФОРМИ МОНОПОЛІЇ

Форми  монополій  різноманітні, вони змінювалися  з  розвитком  імперіалізму.

Вперше  монополії  виникли  в  кінці  XIX ст., насамперед  у важкій  промисловості, а потім почали розповсюджуватись в інших галузях виробництва.  Зокрема, після кризи 1873 року  вони  почали  виникати  в легкій та  інших галузях промисловості, а потім охопили й інші галузі економіки. На  початку XX ст.  монополістичні об’єднання  стали основою господарського  життя.

Різноманітність організаційних форм і шляхів утворення  монополій не змінює їх сутності, яка  має триєдиний характер:

• концентрація значної частини виробництва і збуту однієї або кількох галузей;

• нав'язування іншим ринковим контрагентам несприятливих умов функціонування – застосування методів недобросовісної конкуренції, цінової дискримінації, економічного шпіонажу тощо;

• можливість отримання монопольного прибутку як форми реалізації свого економічного панування.

Існує  багато  форм  монополістичних  об’єднань. Найпростіші  з них – це    конвенції, корнери, пули, ринги. Це короткочасні  угоди  про  ціни. Такі угоди мають тимчасовий характер, вони розпадаються  при зміні  умов на ринку. Вищими, основними  формами монополістичних об’єднань є картелі, синдикати, трести і  концерни. На початку  XX ст.  такі об’єднання  капіталістів  дістали  найбільшого  поширення. [6, ст.463]