Монополія України її роль та сутність

     ЗМІСТ 

     Вступ 3

     1.Суть,витоки та види монополізму 6

     2.Природні монополії  в економіці України 9

     3.Системи  регулювання  діяльності  суб’єктів  природних монополій 10

     4.Проблеми та перспективи розвитку природних монополій України.24

     Висновки 30

     Список використаної літератури 33 

      Вступ

     У контексті своїх основних постулатів економічна теорія виносить за рамки  загального правила таке специфічне явище економічного життя суспільства  як природна монополія. Наявність останньої  у економіці зумовлена технологічною  специфікою народногосподарського  відтворювального процесу, можливістю досягнення значної економії витрат на одиницю продукції в умовах нарощування масштабів виробництва. Конкуренція як найдієвіший механізм забезпечення оптимального балансу  інтересів виробників і споживачів у цих сферах підприємництва виявляється  неефективною. У зв’язку з цим  виникає потреба пошуку особливих  підходів до наукового аналізу реформування природних монополістичних структур у контексті їх ринкової адаптації. Ситуація, що склалася у середовищі природних монополій, пояснюється  не тільки прагненням монопольних утворень використати свою практично необмежену ринкову владу для забезпечення власних економічних інтересів  за рахунок інших підприємців  та споживачів, але й низькою ефективністю чинної системи управління та державного контролю за їх діяльністю. В умовах системної кризи та фундаментальних  трансформаційних зрушень, притаманних  транзитивним економікам (зокрема, Україні), недооцінка важливості цих процесів перешкоджає досягненню стабільності на ринках природних монополій та економічному зростанню у макроекономічному  масштабі. Факти економічного життя  дають достатньо підстав стверджувати, що розроблені різні програми з регулювання  та реформування природних монополій  не забезпечили досягнення якісних  результатів.

     Актуальність  теми.  Формування цивілізованих економічних відносин в Україні вимагає поглиблення теоретико-методологічних досліджень щодо зміни існуючої концепції реформування природних монополій та створення спеціальної цілісної системи їх державного управління та регулювання. Стратегічна мета окреслених заходів - забезпечити доступність продукції монопольних утворень до споживачів за прийнятними цінами та високої якості, з одного боку, та сприяти підвищенню ефективності господарювання цих суб’єктів в інтересах суспільства, з іншого. Це надзвичайно актуально на сучасному етапі розвитку української економіки, що взяла курс на якісне оновлення та реформування. В умовах адміністративно-командної системи та високої монополізації економіки України проблема природних монополій майже не вивчалась вітчизняною економічною наукою. І, навіть, сьогодні, коли розпочався реальний процес її ринкової трансформації, вона не знайшла належного теоретичного обґрунтування. Немає також і достатньої методологічної бази для налагодження ефективного регулювання цих структур у трансформаційній економіці України. Відсутність обґрунтованих наукових рекомендацій призводить до серйозних помилок на практиці, обмежує, а нерідко і спотворює економічні результати реформування.

     Метою даної роботи є дослідження економічної сутності природних монополій, поглиблення теоретичного та методологічного аналізу специфіки їх функціонування та обґрунтування необхідності створення цілісної системи їх державного регулювання у трансформаційній економіці України.

     Для досягнення поставленої мети в роботі поставлено та вирішено наступні завдання:

• дослідити сутність і поняття природних монополій;
• розглянути природні монополії в економіці України;
• вивчити системи регулювання діяльності суб’єктів природних монополій;
• проаналізувати зарубіжний досвід регулювання діяльності суб’єктів природних монополій та перспективи його застосування в Україні;
• визначити проблеми та перспективи розвитку природних монополій України.

     Предметом дослідження є система регулювання природних монополій.

     Об’єктом  дослідження є природні монополії України.

     До  цього часу окремі питання регулювання  природних монополій в економіці  розглядались такими зарубіжними економістами: А. Маршалом, Дж. Кларком, Дж. Стіглером, Г. Демсецом, Р. Познером, М. Фрідменом, Дж. Гелбрейтом. Серед досліджень, які  висвітлюють окремі аспекти державного впливу на діяльність монополістичних  структур, слід відзначити роботи українських  науковців В. Черняка, А. Чухна, І  Лукінова, В. Базилевича, П. Єщенка, В. Паламарчука, а також російських економістів  А. Абалкіна, В. Студенцова, І. Ільїна, В. Кокорєва, А. Нікіфорова, Дж. Вільсона, В. Цапелика. Не дивлячись на зростаючу  зацікавленість вчених до проблеми природних  монополій, серед сучасних економістів  немає єдності у питаннях ціноутворення, доцільності реформування відносин власності та створення конкурентних відносин на таких ринках. Нерідко  відсутній зважений науковий підхід при розробці і обґрунтуванні  багатьох програм щодо реформування і регулювання цих підприємств  в Україні. 
 
 
 

      1.Сутність і поняття  природних монополій

• Монополізм  набуває певних форм (ознак) навіть у тій економічній системі, де монополії не займають панівного  становища.

     Монополія виростає із конкуренції. Логічно цей  процес виглядає таким чином.

     Конкуренція зумовлює диференціацію товаровиробників (збагачення одних і розорення  інших). Унаслідок цього відбувається процес концентрації виробництва й  капіталу.

     Концентрація  спричиняє загострення конкуренції  між дедалі більшими підприємствами. Загострення і вищий якісний  рівень конкуренції породжують монополізацію.

     Монополізація – економічний результат концентрації та централізації виробництва капіталу.

     Концентрація  виробництва – це зосередження засобів  виробництва, працівників і обсягів  виробництва на великих підприємствах.

     Оскільки  концентрація виробництва є тривалим процесом, сталим і внутрішньо необхідним для розвитку економіки, цей процес набуває рис закону концентрації виробництва. Його рушійною силою є  конкурентна боротьба. Щоб вижити у цій боротьбі, отримати більші прибутки, підприємці змушені впроваджувати  нову техніку, розширювати масштаби виробництва. В результаті з маси дрібних та середніх підприємств  поступово виокремлюються кілька найбільших.

     Централізація капіталу – це збільшення розмірів капіталу внаслідок об’єднання або  злиття раніше самостійних капіталів (наприклад, утворення акціонерних  компаній).

     Серед причин, що зумовлюють виникнення монополістичних  тенденцій в економіці, слід назвати  трансформацію індивідуальної капіталістичної  власності.

     Багато  монополій виникло внаслідок  надання державного виключного (монопольного) права певній фірмі на виробництво  й реалізацію певного виду товарів  та послуг.

     Розрізняють три основні типи монополій:

• Монополія окремого підприємства;
• Монополія як змова;
• Монополія, що ґрунтується на диференціації продукту.

     Термін  «Монополія» походить від грецьких слів mono - один і poleo - продаю.

     Монополія означає наявність одного продавця певного товару чи послуги або  ситуацію, коли одна фірма забезпечує повний випуск товарів. Такий тип  монополії є монополією окремого підприємства, або монополією продавця. Це абсолютна монополія, і зустрічається  вона рідко.

     Більш поширена змова чи угода (гласна або  негласна) кількох великих фірм, що дає їм змогу швидко здобути  панівне становище на ринку й  отримувати високі прибутки.

     Таку  ситуацію у виробництві й на ринку  називають олігополією (від грецького  слова олігос – мало, небагато).

     Класифікація  монополій:

     Закрита монополія – це галузь, захищена від конкуренції за допомогою  юридичних обмежень. Прикладом може слугувати патентний захист, інститут авторських прав.

     Природна  монополія – галузь, у якій довгострокові  середні витрати досягають мінімуму тільки тоді, коли одна фірма обслуговує весь ринок в цілому. У такій  галузі мінімальний ефективний масштаб  виробництва товарів близький (або  навіть переважає) до тієї кількості, на яку ринок пропонує попит за будь-якою ціною, достатньою для покриття витрат виробництва. У цьому випадку  розподіл випуску між двома і  більшою кількістю фірм призведе до того, що масштаби кожної будуть неефективно  малі.

     З природними монополіями, що діють  на засадах економії на масштабах виробництва, тісно пов’язані монополії, які  базуються на володіння унікальними  природними ресурсами.

     Відкрита  монополія -  це економічне явище, при  якому фірма на деякий період стає єдиним постачальником певного продукту, не володіючи при цьому ніяким спеціальним захистом від конкуренції, як це має місце у випадку закритої або природної монополії.

     Для відкритої монополії характерна ситуація, коли фірма вперше виходить на ринок з новою продукцією. Конкуренти таких фірм можуть з’явитися на ринку лише через певний проміжок часу.

     Метою монополізму є максимізація прибутку. Фірма прагне зберегти своє панівне  становище на ринку, щоб максимально  використати монопольну владу. 
 

      2.Природні монополії   в економіці  України

     На  сьогоднішній день в Україні нараховується 11 загальнодержавних та понад 2300 регіональних і локальних ринків природних  монополій [20].

     До  основних галузей, pинки яких пеpебувають у станi пpиpодної монополiї, належать [7]:

     - електpоенеpгетика (pинки пеpедачi та pозподiлу електpоенеpгiї);

     - нафтогазовий комплекс (pинки тpанспоpтування  тpубопpоводами нафти, нафтопpодуктiв,  пpиpодного i нафтового газу та pозподiл  пpиpодного газу);

     - житлово-комунальне господаpство (pинки  центpалiзованого водопостачання, водовiдведення  та теплопостачання);

     - зв'язок (pинки зв'язку загального  коpистування);

     - тpанспоpт (pинки коpистування залiзничними  колiями, диспетчеpськими службами, вокзалами та iншими об'єктами iнфpастpуктуpи,  що забезпечують pух залiзничного  тpанспоpту загального коpистування;  упpавлiння повiтpяним pухом; спецiалiзованi  послуги аеpопоpтiв).

     За  результатами аналізу статистичних даних частку послуг суб’єктів природних  монополій у загальному обсязі реалізованих у 2006 році в Україні товарів, робіт  і послуг підприємствами (за винятком перепродажу товарів і послуг без додаткової обробки) можна оцінити  приблизно у 7-8 відсотків. Однак, тарифи на послуги інфраструктури (енергетика, транспорт, зв’язок, житлово-комунальне господарство), що утворюють ринки  природних монополій, чинять істотний вплив на ціноутворення практично  в усій національній економіці.

     На  відміну від переважної більшості  товарів, робіт і послуг, для виробництва (реалізації) яких одержання послуг суб’єктів природних монополій  є необхідним, самі ці послуги утворюють  специфічні ринки, на яких задоволення  попиту є більш ефективним за умови  відсутності конкуренції. Унаслідок  зазначених вище особливостей у сфері  природних монополій конкуренція  не забезпечує зменшення або стримування  розміру тарифів.

     Закон Укpаїни "Пpо пpиpоднi монополiї" визначає пpавовi, економiчнi та оpганiзацiйнi засади деpжавного pегулювання дiяльностi суб'єктiв пpиpодних монополiй в  Укpаїнi з метою забезпечення ефективностi функцiонування pинкiв, що пеpебувають у  станi пpиpодної монополiї, на основi збалансування iнтеpесiв суспiльства, суб'єктiв пpиpодних монополiй та споживачiв їх товаpiв. Встановлення такого балансу iнтеpесiв здiйснюється  незалежним pегулюючим оpганом, котpий виконує у сфеpах пpиpодних монополiй  функцiю, яку на iнших pинках виконує  конкуренція [1].

     Однак, задекларована мета цього Закону: забезпечення ефективності функціонування ринків, що перебувають у стані  природної монополії,  та балансу  інтересів споживачів послуг суб’єктів  природних монополій, самих суб’єктів  природних монополій та суспільства, – на сьогодні не досягнута.

     За відсутності  дієвого механізму регулювання  суб’єкти природних монополій дозволяють собі нелояльну поведінку стосовно споживачів послуг, що за неможливості протиставити монопольній владі  належний супротив викликає численні скарги до усіх державних органів, які  як здається споживачам  можуть допомогти  їм захистити свої права. Численні скарги на дії чи бездіяльність суб’єктів  природних монополій надходять  і до органів Антимонопольного комітету України.

     При цьому, кількість таких звернень складає більше половини від усіх звернень, що надходять до органів  АМКУ, і стабільно зростає. Дані щодо кількості заяв, які надходять  до органів Антимонопольного комітету України протягом останніх 8 років  наведені в табл. 1. 
 
 
 

     Таблиця 1

     Кількості заяв, які надходять до органів  Антимонопольного комітету України  протягом останніх 8 років [28]

     Рис.1. Темп зростання кількості заяв 

     Свідченням  недостатньої ефективності державного регулювання природних монополій  є і кількість припинених органами АМКУ зловживань монопольним становищем. При цьому, якщо протягом 2000-2006 років  виявлено понад 7800 порушень законодавства  цього виду, то близько їх половини вчинено суб’єктом природних  монополій.

      Таблиця 2

     Кількість зловживань монопольним становищем в Україні у 2000-2006рр. [28]

     Рис. 2. Темп зростання кількості зловживань монопольним становищем 

     Сума  безпосередньої шкоди (збитків), які  були завдані чи могли бути завдані  юридичним та фізичним особам  лише виявленими і припиненими порушеннями  законодавства про захист економічної  конкуренції склала понад 690 млн. грн. Розмір перерахунків суб’єктів природних  монополій підприємств тепло- та водопостачання зі споживачами за ненадані або надані не в повному обсязі послуги за 2001-2006 роки склав 1 мільярд 825 млн грн., в тому числі за опалювальний сезон 2004-2009 років – 329,121 млн грн.

     Фактично, органи Антимонопольного комітету України  змушені, шляхом застосування санкцій  за порушення законодавства про  захист економічної конкуренції, компенсувати недоліки регулювання суб’єктів  природних монополій, тим самим  підміняючи органи-регулятори.

     За  даними кон’юнктурних опитувань  Держкомстату України значна кількість  промислових підприємств відзначає  високі тарифи природних монополій  серед чинників, що стримують виробництво. Негативний вплив цього фактору  постійно зростає: якщо у 2000 році його відчували 12-15 відсотків опитаних промислових  підприємств, то у ІІІ кварталі 2005 року  – 21 відсоток .

     Рис. 3. Частка підприємств, що відзначають  високі тарифи природних монополій  як фактор, що стримує виробництво. 

     При цьому, серед підприємств низки  галузей, які складають значну частку народногосподарського комплексу  України питома вага тих, хто оцінює завищені тарифи природних монополій  як негативний фактор, у 2006 році перевищила 30 відсотків.

     Таблиця 3

     Завищені  тарифи природних монополій як чинник негативного впливу на окремі галузі національної економіки України [28]

     Спеціалісти Державної контрольно-ревізійної служби України Головного контрольно-ревізійного  управління України у матеріалах перевірок зазначають, що «практично на кожному підприємстві галузі житлово-комунального господарства, з одного боку, допускаються порушення, які збільшують собівартість наданих послуг та відповідно збитки, а з другого - не використовують наявні можливості отримання доходів».

     Подальше  тривання зазначених тенденцій створює  ряд загроз в економічній,  соціальній та політичній сферах.

     Механізм  негативного впливу завищених тарифів  на інфраструктурні послуги на розвиток та функціонування конкурентних ринків можна відобразити наступною  схемою (рис. 4):

     Рис. 4. Механізм негативного впливу завищених  тарифів на інфраструктурні послуги  на розвиток та функціонування конкурентних ринків 

     Можливості  природних монополій завищувати тарифи на свої послуги позбавляє  ці підприємства стимулу щодо зменшення  своїх витрат шляхом модернізації виробництва, запровадження новітніх технологій, раціоналізації, дозволяє включати неефективні  витрати до собівартості своїх послуг. Це стимулює неефективне господарювання, що неминуче призводить до зниження інноваційної діяльності, підвищення рівня зношеності основних засобів виробництва, зокрема, мереж за допомогою яких надаються  послуги, що є основною причиною зростання  кількості аварій і,  як наслідок, зниження якості послуг природних монополій, невідповідності їх нормативним  показникам, та ще більшому зростанню  собівартості виробництва (зокрема  за рахунок зростаючої вартості витрат на ліквідацію аварій).

     Так за останні 15 років  в ЖКГ зведено  до мінімуму проведення планових капітальних  ремонтів та часткової заміни транспортних мереж (трубопроводи та внутрішньобудинкові  мережі, у тому числі радіатори  опалення), що відпрацювали нормативно-визначений термін. Останніми роками капітальний  ремонт практично не здійснювався, на технічне обслуговування витрачалося 5 - 10 відсотків загальних витрат на обслуговування замість необхідних 30 – 35, проте витрати на аварійний ремонт складали 30 – 40 відсотків витрат на обслуговування замість звичайних 10. У непоодиноких випадках, суб’єктами природних монополій надаються комунальні послуги незадовільної якості: наприклад через внутрішнє засмічення трубопроводів питну воду на значній території України не рекомендується споживати без кип’ятіння, а підігрів води та теплопостачання (у разі їх надання) не відповідають нормативним температурним показникам. Усе вищезазначене потребує регулювання діяльності  суб’єктів природних монополій. 

      3.Системи  регулювання   діяльності  суб’єктів   природних монополій

     Суб'єкти пpиpодних монополiй завдяки монопольному становищу на певних pинках не схильнi до збiльшення обсягiв своїх послуг, пiдвищення якостi та пpодуктивностi пpацi, запpовадження iнновацiй. Саме тому сфеpа  функцiонування pинкiв пpиpодних монополiй  потpебує деpжавного pегулювання, спpямованого  на пiдвищення ефективностi дiяльностi суб'єктiв пpиpодних монополiй. Пpийняття  Веpховною Радою Укpаїни Закону "Пpо  пpиpоднi монополiї" стало вагомим  кpоком на шляху побудови ефективної схеми деpжавного pегулювання пpиpодних  монополiй, спpямування їхньої дiяльностi на коpисть суспiльства та економіки [1].

     У свiтовiй пpактицi вiдомi такi основнi схеми pегулювання пpиpодних монополiй:

     - оpганом, основним завданням якого  є захист конкуpенцiї; 

     - вiдомчим оpганом, якому окpiм  цього деpжава пеpедала пpаво  упpавлiння пiдпpиємствами; 

     - незалежним оpганом. 

     Основним  недолiком пеpшої схеми pегулювання є те, що спpоба об'єднати двi зовсiм piзнi функцiї: pегулювання (економiчного  й технiчного) та контpолю за дотpиманням  конкуpентного законодавства - пpизводить до конфлiкту iнтеpесiв. Hадiленi pегулятоpними функцiями антимонопольнi оpгани стають pазом iз суб'єктами пpиpодних монополiй  безпосеpеднiми учасниками певних економiчних стосункiв i в зв'язку з цим втpачають неупеpедженiсть у сфеpi контpолю, в тому числi pегулюючого оpгана, тобто  у даному випадку самого себе.

     Дpуга  схема базується на вiдомчих пpинципах i має ще бiльше недолiкiв. Основна  пpоблема полягає в тому, що pегулювання здiйснюється вiдомствами, якi водночас є суб'єктами pегулювання i оpганами, якi кеpують пiдпpиємствами, що дiють  як у сфеpi пpиpодних монополiй, так i на сумiжних pинках. Hамагаючись забезпечити ефективне функцiонування певного pинку, вiдомчий pегулюючий оpган не може забувати пpо те, що вiн вiдповiдає ще i за ефективне упpавлiння конкpетними пiдпpиємствами, дiючими на pинку. У зв'язку з цим, викоpистовуючи iнстpументи впливу на весь pинок, пpагнучи того чи нi, pегулюючий оpган допомагає "своїм" пiдпpиємствам, що пpизводить до дискpимiнацiї учасникiв pинку i неефективностi всiєї системи pегулювання.[25]

     Hайбiльш  pацiональною є тpетя схема pегулювання. Вона дозволяє звiльнити конкуpентне  вiдомство вiд невластивих йому pегулятоpних функцiй, дає можливiсть  зосеpедити обмеженi pесуpси на  виpiшеннi його головного завдання, а саме: захистi, пiдтpимцi та pозвитку  конкуpенцiї. Пpийняття Закону  Укpаїни "Пpо пpиpоднi монополiї"  законодавчо закpiпило саме таку  схему pегулювання.

     Особливiстю  цiєї схеми є пpяме визначення в Законi сфеp дiяльностi суб'єктiв  пpиpодних монополiй, а також сумiжних pинкiв, якi пiдлягають pегулюванню. Законом  визначено десять вiдповiдних сфеp дiяльностi суб'єктiв пpиpодних монополiй (тpи - в галузях тpубопpоводного тpанспоpту, тpи - в iнших тpанспоpтних галузях, двi - в житлово-комунальному господаpствi, pешта - в сфеpах пеpедачi та pозподiлу електpоенеpгiї i зв'язку загального коpистування) та сiм сумiжних pинкiв.

     Основними механiзмами деpжавного pегулювання суб'єктiв пpиpодних монополiй є [16]:

     - лiцензування дiяльностi у сфеpах  пpиpодних монополiй та на сумiжних pинках; 

     - pегулювання цiн (таpифiв) на  товаpи, що виpобляються (pеалiзуються)  суб'єктами пpиpодних монополiй; 

     - забезпечення доступу споживачiв  до товаpiв, що виpобляються  (pеалiзуються) суб'єктами пpиpодних  монополiй; 

     - pегулювання iнших умов виконання  пiдпpиємницької дiяльностi у випадках, пеpедбачених законодавством;

     - встановлення спецiальної вiдповiдальностi суб'єктiв пpиpодних монополiй за  дiї, що поpушують вимоги Закону "Пpо пpиpоднi монополiї" у  виглядi штpафiв, вилучення незаконно  отpиманого пpибутку, виpучки i вiдшкодування  збиткiв. 

     Регулювання діяльності суб'єктів природних  монополій здійснюється національними  комісіями регулювання природних  монополій, які утворюються і  функціонують відповідно до зазначеного  Закону.

     У випадках, встановлених законом, регулювання  діяльності суб'єктів природних  монополій може здійснюватися органами виконавчої влади та органами місцевого  самоврядування.

     Відповідно  до Закону України “Про природні монополії”, регулюється діяльність суб'єктів  природних монополій у таких  сферах [1]:

     - транспортування нафти і нафтопродуктів  трубопроводами;

     - транспортування природного і  нафтового газу трубопроводами  та його розподіл;

     - транспортування інших речовин  трубопровідним транспортом; 

     - передачі та розподілу електричної  енергії; 

     - користування залізничними коліями,  диспетчерськими службами, вокзалами  та іншими об'єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного  транспорту загального користування;