Монопольна влада

ВСТУП

Монополія (від грецького monos - один, poleo - продаю) – це виключне право держави, підприємства, організації, торговця (що належить одній особі, групі осіб або державі) на здійснення будь-якої господарської діяльності. Монополія є прямою протилежністю конкурентному ринку. За своєю природою монополія виступає силою, підриває вільну конкуренцію, стихійний ринок [3, с. 76].

Нерідко під монополією мається на увазі певна структура  ринку абсолютне переважання на ньому одноосібного постачальника або продавця.

Зрозуміло, що, як і досконала  конкуренція, чиста монополія є якоюсь абстракцією. По-перше, практично не існує продуктів, немають замінників. По-друге, рідко коли на національному (або світовому) ринку є тільки один продавець. Хоча на більш замкнутих ринках, наприклад, в маленькому містечку, ми можемо спостерігати явище чистої монополії.  
Наприклад, у такому місті може бути тільки один лікар - стоматолог.  
Необхідно відзначити, що, як правило, діяльність таких монополій регламентується муніципальною владою та урядовими організаціями.

Таким чином, викладене  вище зумовлює актуальність дослідження курсової  роботи.

Метою курсової роботи є дослідження основ становлення монополії і монопольної влади, а також визначення економічних наслідків монополізації.

Мета курсової  роботи передбачає виконання таких завдань:

• визначити теоретико-методологічні «основи становлення монополії»;
• дослідити монопольну владу, а саме її суть, поняття, показники, цінову дискримінацію монопольної влади та прояв монопольної влади в Україні;
• з`ясувати еконмічні наслідки монополії.

Об`єктом курсової роботи є монополія та монопольна влада.

Предметом дослідження – монополія та монопольна влада.

При написані курсової роботи були використані різні інформаційні джерела. Серед них – навчальні  посібники, монографії, наукові статті, матеріали  офіційного сайту статистики України, закони України, які висвітлюють вибір споживача на ринку в Україні.

рОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ  «ОСНОВИ СТАНОВЛЕННЯ МОНОПОЛІЇ»

1.1. Характерні риси монополії

Монополія – це наявність на ринку лише одного продавця і багатьох покупців, монопсонія – наявність лише одного покупця при багатьох продавцях. Обидві ринкові структури виражають крайню форму недосконалої конкуренції, полярну протилежність досконало конкурентного ринку [19].

Досконала монополія (так  само, як і досконала конкуренція) являє собою досить рідкісне явище. Вона передбачає виконання наступних умов:

1) монополіст є єдиним  виробником даного товару;

2) продукція має унікальний  характер в тому сенсі, що  не має близьких замінників;

3 ) проникнення в галузь  інших фірм закрито цілим рядом  обставин, в результаті чого монополіст  утримує ринок у своїй повній  владі та повністю контролює  обсяг випуску виробництва;

4) ступінь впливу монополіста  на ринкову ціну дуже висока, але не безмежна, бо він не може призначити будь-яку як завгодно високу ціну (будь-яка компанія, у тому числі і монополістична, стикається з проблемою обмеженості ринкового попиту і скорочення обсягу продажів прямо пропорційно зростанню цін).

До речі сказати, ще Адам Сміт писав про ціни, що встановлюються фірмою - монополістом за товар на ринку: «Ціна монополії в усіх випадках є найвищою з тих, які можна витиснути з покупців або які, як передбачається, вони погодяться заплатити ».

Іншими словами, монополія означає втрату економічного рівноправності виробника і покупця. По суті справи, на такому ринку сильніший продавець змушує покупця переплачувати за товари [11].

Щоб отримати максимальний прибуток, монополіст використовує неціновіфактори  впливу на ринковий попит, такі, як реклама, поліпшенняякості товару і його зовнішнього вигляду, розширення діапазону пропонованих послуг і диференціацію [9].

Можливість отримання  монопольних прибутків внаслідок  особливого ринкового становища неминуче привертає в галузь нових виробників, а це передбачає жорстку конкурентну боротьбу між монополією і аутсайдерами.

Виявляється, що захопити ринок і стати на ньому монополістом дуже складно, але утримати цей ринок в своїх руках ще складніше. Тому здавна монополісти навчилися зводити бар'єри на вході в контрольовані ними ринки. Саме ці бар'єри заважають проникненню на монополізовані ринкинових конкурентів і там зміни ситуації на краще для покупців.

Бар'єр для входу в  галузь (Barrier entry) - обмежувач, який запобігає появі нових додаткових продавців на ринку монопольної фірми. Бар'єри для входу на ринок необхідні для того, щоб підтримувати монополію в довгостроковому плані. Так, якби був можливий вільний вхід на ринок, то економічні прибутки, одержувані монополістом, привернули б на ринок нових продавців, значить, зросла б пропозиція. Монопольний контроль над цінами зник би зовсім, тому що ринки, в кінцевому рахунку,стали б конкурентними.

Відповідно  до джерел походження бар’єрів виділяють кілька їх форм:

• бар’єри, створені економією від масштабу;
• бар’єри, створені державою (патенти, ліцензії та ін.)
• розмір ринку;
• власність на важливі види сировини;
• “нечесна конкуренція”.

Будь-які  бар’єри входження не є абсолютно  нездоланними, особливо у довгостроковому періоді, тому монополії в сучасній дійсності рідкісні, переважно підтримуються державою [7].

1.2. Монополія: форми, види та типи

Монополія як економічний  феномен характеризується двоїсто: по-перше, як інституціональне утворення (підприємство, фірма, корпорація), що володіє  значними матеріальними, фінансовими, трудовими ресурсами та можливостями і посідає монопольне (домінуюче) становище на ринку; по-друге, як ринкова ситуація, що означає існування одного виробника або продавця на відповідному товарному ринку ("чиста" ринкова монополія).

Період панування монопольних союзів в економіці розпочався утворенням монопольних об'єднань у межах однієї галузі (горизонтальна інтеграція). Цей напрям домінував перші два десятиліття XX ст., а його результатом стало виникнення потужних галузевих монополій у формі картелів, синдикатів, трестів і концернів [8, с. 256].

Картель — це угода  між самостійними підприємствами однієї галузі щодо поділу ринків збуту, квотування випуску продукції, встановлення відпускних цін, розподілу прибутків тощо. Квотування (обмеження) випуску продукції, за умовами якого весь надлишок доходу внаслідок перевищення квоти йде у загальну касу картелю, має на меті стримуванням випуску товарів не допустити зниження цін. Картелі є найнижчою, але разом з тим досить еластичною й поширеною формою монополістичного об'єднання.

Синдикат — монополістичне об'єднання, в якому підприємства галузі зберігають юридичну й виробничу  самостійність, об'єднуючи тільки комерційну діяльність. На відміну від картелю, синдикат ліквідує безпосередній зв'язок окремих виробників з ринком.

Трест — форма промислової  монополії, де об'єднуються виробництво  і збут продукції, а також фінансова  діяльність підприємств. Економічна основа тресту — спільна власність його учасників, організована, як правило, на акціонерних засадах.

Незалежно від конкретних організаційних форм, перші монополістичні об'єднання істотно підірвали  внутрішньогалузеву конкуренцію. Картелі  і синдикати обмежили вільну конкуренцію  у сфері обігу, оскільки укладення  угод про специфічні умови реалізації товарів і поділ ринків збуту зруйнувало повну незалежність і свободу ринкових зв'язків та забезпечило умови реалізації монопольного панування. Виникнення трестів означало проникнення монопольного регулювання у сферу виробництва. Ознаки планомірності, характерні для розвитку окремих підприємств, поширюються й охоплюють виробничі і комерційні зв'язки між підприємствами — учасниками тресту. Монополізуючи виробництво окремих галузей, трести сприяли подальшій концентрації суспільного виробництва і капіталу, яка стала основою їх впливу на виробників інших галузей, проникнення у нові сфери економіки. Це привело до якісно нового етапу розвитку монополістичних об'єднань — утворення багатогалузевих монополій, які значно обмежують інтенсивність міжгалузевої конкуренції.

Еволюція одногалузевих монополій у багатогалузеві здійснювалася двома основними шляхами: по-перше, внаслідок вертикальної інтеграції (комбінування) — об'єднання підприємств технологічно пов'язаних між собою галузей промисловості, здебільшого організація виробництва в межах єдиного технологічного процесу; по-друге, у результаті диверсифікації виробництва — проникнення монополій у галузі, безпосередньо не пов'язані з основною сферою їх діяльності.

Диверсифікація створює  сприятливіші умови для переливання  капіталу, посилює мобільність ресурсів, підвищує стійкість корпорації в період економічних спадів і криз. На основі диверсифікації з'являється нова форма монополії — концерн — велика багатогалузева корпорація, до складу якої входить значна кількість підприємств, що належать до різних галузей виробництва. Процес переростання трестів у концерни був прискорений також прийняттям багатьма країнами антитрестівського (антимонопольного) законодавства, яке юридичне заборонило стовідсоткову монополізацію галузі одним трестом.

Різноманітність організаційних форм і шляхів утворення монополій  не змінює їх сутності, яка має триєдиний  характер:

• концентрація значної  частини виробництва і збуту  однієї або кількох галузей;

• нав'язування іншим  ринковим контрагентам несприятливих умов функціонування — застосування методів недобросовісної конкуренції, цінової дискримінації, економічного шпіонажу тощо;

• можливість отримання  монопольного прибутку як форми реалізації свого економічного панування [8, с. 258].

Існують кілька видів  монополій, які можна звести до трьох основних: економічної (ринкової), адміністративної (організаційної) та природної (технологічної).

Економічна монополія (саме про неї йшла мова раніше) є  результатом перемоги у конкурентній боротьбі на ринку або наслідком  домовленості (угоди) між господарюючими суб'єктами. Організаційна монополія має неринкову природу й представлена адміністративним об'єднанням однакових за профілем і видом діяльності підприємств та організацій (галузеві, відомчі монополії, концерни та асоціації в умовах командно-адміністративної системи). Природна монополія виникає внаслідок дії об'єктивних причин, коли в умовах застосування певної технології виробництва попит на продукцію ефективно задовольняється одним або кількома підприємствами [24].

Використовуючи критерії походження наведених джерел монопольної владі, виокремлюють кілька типів монополій. Закрита право має місце тоді, коли монопольне становище фірми на ринку захищене законодавчо або будь-якими юридичними правами, що огороджують її від конкуренції. У цьому сенсі закрита монополія являє собою найбільш стійку форму монопольної влади, яка, проте, частіше за все не зумовлює одержання монопольно високих прибутків, так як надання виключних прав завжди супроводжується обмеженнями як щодо рівня цін, так і норми прибутку [23].

Відкрита монополія  виявляє себе в тому випадку, коли володіння монопольною владою є  результатом авторських досягнень  самої фірми (новий продукт, нова технологія, досягнення в маркетингу). Специфіка цього Тита монополії  полягає в те, що вона має завжди тимчасовий характер, оскільки пов'язані з нововведеннями ринкові переваги можуть бути перевищені або скопійовані конкурентами. І все ж саме в умовах відкритої монополії фірма може найбільш повно реалізувати наявну в неї ринкову владу і отримати монопольно високий прибуток.

Природна монополія  характерна для галузей, в яких присутність  єдиного виробника обумовлює  мінімальні середні витрати виробництва  при забезпеченні всього ринкового  попиту. Оскільки причиною виникнення природних монополій виявляється є в позитивному ефекті масштабу кореляція між обсягом ринкового попиту і ефективним розміром підприємства, то такого роду монополії знаходяться під патронатом держави, що регулює їх діяльність.

Монопсонія є типом  ринкової структури, для якої характерна концентрація монопольної влади у покупця. Монопсонія виникає в тому випадку, коли одна фірма виступає єдиним покупцем на галузевому ринку за відсутності можливостей збуту альтернативного для продавців. Ринкова влада монопсонії полягає в тому, що монопсоніст здатний робити вплив на ціни на закуповувані їм благ. Причому якщо монополіст вживає свою ринкову владу, щоб виробляти меншу кількість блага за вищою ціною, то монопсоніст використовує наявну в нього ринкову владу для того, щоб менше купувати за нижчими цінами. Не часто зустрічаються випадки монопсонії можна спостерігати у сфері державних закупівель озброєнь і на локальних ринках праці, де окрема фірма є єдиним роботодавцем на даній території [10].

Двостороння монополія  має місце в тому випадку, коли монопольна сила продавця стикається з монопольною силою покупця. Особливість ситуації полягає в тому, що, хоча продавець і володіє монопольною владою, монопольне становище покупця дозволяє йому розглядати криву граничних витрат продавця в якості кривої галузевого пропозиції, тобто аналогічно умовам досконалої конкуренції. Тому покупець встановлює ціну нижче тієї, яку запитує продавець для кожного даного обсягу попиту з боку покупця. Оскільки обидві сторони мають ринкову владу, договірні ціна і кількість будуть перебувати в межах між пропозиціями покупця і продавця, а кінцевий результат операції буде функцією від ступеня інформованості сторін один про одного і здібності кожної з них вести переговори. Модель двосторонньої монополії часто зустрічається на ринках озброєнь, коли мова йде про підряд на закупівлю типів озброєння, технічними можливостями виробництва якого має в своєму розпорядженні тільки одна-єдина фірма.

РОЗДІЛ 2. МОНОПОЛЬНА ВЛАДА: СУТЬ ТА ОСНОВНА ХАРАКТЕРИСТИКА

2.1. Поняття, економічна сутність та показники монопольної влади

Монопольна  влада  – здатність впливати на ринкову ціну – реалізується на основі цінової стратегії монополії.

Один з  принципів монополістичного ціноутворення  – „витрати плюс” – передбачає встановлення ціни на рівні граничних витрат з деякою накидкою. Величина накидки пов’язана з еластичністю попиту. Її обчислюють на основі правила MR=MC з врахуванням показника еластичності.

 Було виведене  приблизне правило ціноутворення: . Ліва частина рівняння показує перевищення ціни над граничними витратами, виражене в процентах, яке є обернено пропорційним до еластичності попиту на продукцію монополії. 

Показник  „відносної націнки” слугує для вимірювання  монопольної влади і називається індексом Лернера :        .

Значення  індексу Лернера завжди перебуває  в проміжку між нулем (для досконало  конкурентної фірми) і одиницею (для  чистої монополії) [15].

На основі приблизного правила ціноутворення можна знайти вираз для монопольної ціни:                      або         

     Формула не використовується  у випадку, коли E_d= -1.

Монопольна  фірма призначає ціну, вищу за граничні витрати на величину, обернено пропорційну еластичності попиту. За високої еластичності попиту накидка буде незначною, ціна наближатиметься до граничних витрат, тобто ринок буде близьким до конкурентного, де і монопольне становище особливих переваг не дає [14, с. 181].

2.2. Цінова дискримінація монопольної влади

Основна мета цінової стратегії монополіста  – захоплення якнай більшої частини споживчого надлишку і перетворення його у монопольний прибуток. Вона реалізується за допомогою політики цінової дискримінації – продажу одного і того  самого товару різним покупцям за різними цінами.

  Розрізняють три види цінової дискримінації: дискримінацію першого, другого і третього ступеня.

Цінова  дискримінація першого ступеня, або абсолютна (досконала) цінова дискримінація, виникає, коли фірма призначає для кожного покупця резервну ціну – максимальну, яку кожен покупець погоджується заплатити за кожну придбану одиницю товару. Встановлення цієї ціни дозволяє здійснити максимально можливу сегментацію ринку [9]. Для монополіста, що здійснює абсолютну цінову дискримінацію, ціна і граничний виторг співпадають, подібно до досконалої конкуренції, так само співпадають криві попиту і граничного виторгу . Досконала цінова дискримінація пом’якшує недоліки монопольної влади і виявляється вигідною для обох сторін: монополіст розширює обсяги випуску до ефективного рівня конкурентного ринку, відсутні безповоротні втрати, що сприяє зростанню добробуту суспільства. Проте весь надлишок споживачів перетворюється на монопольний прибуток, і суспільний добробут зростає саме за рахунок додаткових надприбутків монополіста, тоді як споживачі зовсім не одержують чистої вигоди [21].

Цінова  дискримінація другого ступеня передбачає блокове призначення цін залежно від обсягів продажу: чим більша кількість товару купується, тим нижчою є ціна. Така цінова дискримінація сприяє розширенню виробництва, зменшенню витрат при позитивному ефекті масштабу і навіть підвищенню добробуту споживачів. Додатковий прибуток монополіста проте виявляється меншим, ніж у випадку досконалої цінової дискримінації, він не в змозі захопити весь надлишок споживача [13].

Цінова  дискримінація третього ступеня застосовується, коли можна виділити окремі групи покупців з різною еластичністю попиту. Сегментація ринку здійснюється в залежності від тих чи інших ознак, які надають групі характерних рис споживання. На сегментованих ринках перерозподіл продукції між покупцями відбувається шляхом зниження цін для одних і підвищення для інших. Вища ціна встановлюється на тому сегменті ринку, де попит менш еластичний. Наслідки дискримінації в цьому випадку неоднозначні: вона може збільшити сукупний споживчий надлишок, а може зменшити його або залишити незмінним. Але прибуток монополії зростає, в іншому випадку монополія встановила б єдину ціну для всіх [18].

2.3. Прояв монопольної влади в  Україні

Економіка сучасної України  являє собою перехідну економіку  від централізованої до ринкової. Вона успадкувала від централізованої  економіки монополізм, який за своєю  суттю був всеосяжним, і торкався практично всі сфери господарського життя - виробництво, розподіл, обмін і споживання. Цей монополізм мав командно-адміністративну, управлінську природу. Для господарських об'єктів такої монополізм обертався безальтернативністю економічної поведінки, жорстко фіксованим централізованим плануванням, натурально-господарської замкнутістю, централізацією доходів в бюджеті [20].

В Україні монополізм має свої специфічні особливості. Перш за все це стосується рівня монополізації, поширення та методів насадження. У світі монополізм стосується лише виробничої сфери, а у нас не було такої сфери, яка б не була монополізована. Найбільш монополізованими в Україні є ринки машинобудування  -  97,7%, медичної промисловості - 75,7%, хімічної і нафтохімічної промисловості - 68,9%, металургії - 44,9% [8, c.210]. Також монопольне становище мають посередницькі структури в агропромисловому комплексі, ринок нафтопродуктів і мобільний зв'язок.

Тому економіка України  певний проміжок часу перебувала в  процесі роздержавлення, зміни мотиваційного  поведінки суб'єктів економіки  за допомогою формування механізму, ініціюючого підприємницьку ініціативу і конкуренцію, а також розробці та закріпленні правових основ, що виключають монопольні дії державних органів та учасників господарського процесу [2, с. 186].

В даний час антимонопольне регулювання в Україні здійснює Антимонопольний комітет, у функції якого входить контроль над дотриманням підприємствами Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності". Рішенням Антимонопольного комітету України може визначитися монопольним положення підприємця, частка якого на ринку певного товару менше 35%. [25] У випадках, якщо підприємці зловживають монопольним становищем на ринку, Антимонопольний комітет України та його територіальні управління видають розпорядження про примусовий поділ монопольних утворень. За твердженням закордонних спостерігачів, Антимонопольне законодавство України відповідає світовим стандартам [22].

Основне завдання Антимонопольного комітету України - усунення монопольних  структур і створення сприятливого середовища для конкуренції на ринку України [5].

РОЗДІЛ 3. ЕКОНОМІЧНІ НАСЛІДКИ МОНОПОЛІЇ

3.1. Основні наслідки монополізації  економіки

Монополізація виробництва призводить до виникнення суспільних втрат:

• за інших рівних умов монополія порівняно з конкурентною галуззю завжди виробляє менший обсяг продукції і встановлює вищі ціни;

• монополія не досягає виробничної ефективності, оскільки для оптимального обсягу випуску монополії завжди ;
• монополія не досягає ефективності розподілу ресурсів, оскільки для оптимального обсягу випуску P> MC.

Припустимо, що крива ринкового попиту на продукцію  є однаковою як для конкурентної галузі, так і для монополії; витрати  виробництва для монополії ті ж самі, що і для конкурентної галузі. Порівняємо стани їх довгострокової рівноваги (рис. 3.1.).

Якби  попит на дану продукцію забезпечувала  конкурентна галузь, то в стані  рівноваги попит дорівнював би пропонуванню, тобто виконувалось рівняння: . Рівновага досягається в точці з параметрами рівноваги , . В той же час крива ринкового попиту  є одночасно кривою граничної цінності для споживача , а крива пропонування  – галузевою кривою граничних витрат виробника .

Рівняння  рівноваги в довгостроковому  періоді для кожної конкурентної фірми відображає потрійну рівність: , отже, фірми використовують ресурси ефективно і виробляють на рівні мінімальних витрат.

Крива попиту відображає граничну цінність товару для споживачів , тобто суму, яку вони готові заплатити за товар, а рівність означає, що точці перетину кривої попиту і кривої граничних витрат (пропонування) відповідає суспільно ефективний обсяг випуску, тобто ресурси розподілені ефективно [17].

Якщо  конкурентна галузь монополізується, то рівновага фірми – монополіста  відповідає точці  , монопольна ціна – , а обсяг – . Порівнявши параметри рівноваги конкурентної галузі і монополії за одного й того ж попиту, переконуємось, що за умов монополії ціна товару вища, а обсяги його виробництва менші, ніж за  умов досконалої конкуренції, отже, монополія веде до  суспільних втрат. Оскільки для оптимального обсягу випуску монополії завжди , монополія не досягає виробничної ефективності, а оскільки , не досягається ефективність розподілу ресурсів [4].

Якби  монополія перетворилася на конкурентну  галузь, то суспільство виграло б від розширення виробництва до рівня конкурентної рівноваги. Величину цього виграшу або суспільних втрат від монопольної влади ми можемо визначити, порівнюючи величини споживчого та виробничого надлишків, які виникають, коли товар продається в умовах конкурентної рівноваги, з величинами цих надлишків за умов монопольної рівноваги.

В умовах конкурентного ринку надлишок споживача максимальний. Він вимірюється  площею фігури, розміщеної між лінією ринкової ціни , кривою попиту і віссю ординат. В умовах монополії через зростання ціни споживачі втрачають частину надлишку в сумі, заданій прямокутником (рис. 3.1.). Крім того, монополія обмежує рівень виробництва. Через це частина споживачів, які могли б купити цю продукцію за конкурентною ціною, але не можуть купити за монопольною, втрачають надлишок в сумі, заданій трикутником . Отже, сумарна втрата споживачів від монополії дорівнює сумі площ .

Водночас виробники в умовах конкурентного ринку мають надлишок, що вимірюється площею фігури, розміщеної між лінією ринкової ціни , кривою граничних витрат і віссю ординат. Якщо виробник – монополіст, він  захоплює частину надлишку споживача, що відповідає прямокутнику , продаючи товар за вищою ціною, але втрачає частину надлишку виробника, що відповідає трикутнику , який він міг би одержати, якби продавав стільки ж, як конкурентна галузь за конкурентною ціною. Отже, сумарна різниця для монополіста становить .

Загалом чиста втрата надлишку для суспільства  становить суму площ трикутників  і . Величина, задана трикутниками є безповоротними втратами суспільства, що виникають внаслідок монопольної влади. Це та ціна, яку суспільство платить за неефективний розподіл ресурсів монополією.

Суспільство може платити за монопольну владу ще й додаткову ціну:

• орієнтуючись на максимізацію прибутку, а не обсягу випуску, монополія може ігнорувати ефект масштабу і мати вищі витрати на одиницю продукції;
• монополія може як сприяти розвитку науково-технічного прогресу, забезпечуючи за рахунок вищих прибутків впровадження новітніх досягнень у виробництво, так і гальмувати його, скуповуючи винаходи і не використовуючи їх;
• соціально непродуктивними є видатки для утримання чи зміцнення ринкової  влади: рекламу, лобіювання своїх інтересів, спроби уникнути державного регулювання та ін.;
• утримання незадіяних надлишкових виробничих потужностей як засіб переконання потенційних конкурентів у недоцільності їх виходу на даний ринок [8, с. 261].

3.2. Негативні наслідки монополізації та шляхи її подолання

Упродовж ХХ ст. процес монополізації набув значних  масштабів і монопольні утворення  стали основою господарського життя  у більшості розвинених країнах  світу. Під монополізмом розуміють активні дії монопольних структур, спрямовані на реалізацію своїх переваг у процесі взаємовідносин з іншими суб’єктами господарювання. Конкретною формою монополізму є монополія [12].

Монополія, як економічний  процес має результатами своєї діяльності певні наслідки, але реальність на сьогодні така, що негативні, на жаль, набагато переважають позитивні. По-перше,  при монопольній організації ринків має місце алокативна неефективність, яка досягається тоді, коли ціна товару відповідає граничним витратам на його виробництво. Прикладом алокативної неефективності в Україні є існуюча  практика встановлення тарифів у такій монополізованій галузі, як електрозв’язок. Зокрема, як правило, тарифи на міжнародний та міжміський електрозв’язок встановлювалися вищими від рівня їх собівартості, а на місцевий зв'язок  - нижчими від нього. Власне завищення цін і заниження обсягів виробництва порівняно з їх конкурентними значеннями призводять, за термінологією мікроекономічної теорії, до чистих втрат суспільства [1].

По-друге, з метою підтримки  монопольної влади та збільшення прибутків монополія зазнає невиробничих витрат на пошук і примноження ренти (витрат на надлишкову диференціацію продукції, утримання надлишкових потужностей, рекламу, підкуп державних чиновників, судові витрати, тощо).

По-третє, поведінка монополіста спричиняє виникнення соціальних втрат. Діяльність монополій посилює диференціацію доходів у суспільстві, наслідком чого можуть стати соціально-політичні конфлікти. Можливості пошуку привабливіших для споживача варіантів вибору товарів є обмеженими, що зумовлює консерватизм покупців. Ліквідуючи рівноважну ціну та її регулятивну роль, монополісти сприяють перерозподілу частини доходів товаровиробників, аутсайдерів і споживачів на свою користь.

По-четверте, монополіст нерідко зловживає своїм становищем на ринку, порушуючи правові, економічні, етичні норми і правила поведінки на ринку, завдаючи шкоди своїм контрагентам та споживачам. Ситуація в Україні складна тим, що існує значна частка ринків, на яких суб’єкти господарювання можуть зловживати своєю владою. Так, 7,3% - це ринки «чистої» монополії (частка найбільшого підприємства перевищує 90%), 23,6% - ринки з ознаками домінування (частка найбільшого підприємства коливається у межах 35-90%). За зловживання монопольним (домінуючим) становищем Законом України «Про захист економічної конкуренції» встановлені такі види відповідальності: штрафи; примусовий поділ монопольних утворень; адміністративна відповідальність; відшкодування завданої шкоди [16].