Моніторинг якості

Зміст

Вступ

1. Загальна характеристика проблеми забруднення поверхневих вод
2. .1 Джерела забруднення поверхневих вод

Розділ .1 Моніторинг поверхневих вод

.1.2  Основні завдання та організація роботи системи  моніторингу поверхневих вод

1.3. Принципи  організації спостереження й контролю якості поверхневих вод

1.4.  Використання  програм спостережень за гiдрологiчними та  гiдрохiмiчними показниками на пунктах спостереження

1.5. Показники якості води

1.6. Особливості відбору проб під час здійснення моніторингу поверхневих вод

1.7. Оцінювання та прогнозування якості води

.2 Вибір оптимального  програмного середовища

3. РОЗРОБКА ПРОГРАМНОГО  ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОБРОБКИ РЕЗУЛЬТАТІВ  СПОСТЕРЕЖЕНЬ ТА ВІЗУАЛІЗАЦІЇ  ДАНИХ

.Розділ 2 Створення та наповнення бази даних спостережень за станом. поверхневих вод

2 Аналіз даних  спостережень за стан ом поверхневих  вод 

.3 Нанесення джерел викидів на електронну карту та візуалізація усереднених даних по показникам якості

ВИСНОВКИ

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

ДОДАТОК

Вступ

Зміни у навколишньому  природному середовищі відбуваються під впливом природних і антропогенних (зумовлених діяльністю людини) біосферних факторів. Пізнання цих змін неможливе без виокремлення антропогенних процесів на фоні природних, для чого й організовують спеціальні спостереження за різноманітними параметрами біосфери, які змінюються внаслідок людської діяльності. Саме у спостереженні за довкіллям, оцінюванні його фактичного стану , прогнозуванні його розвитку полягає сутність моніторингу.

Моніторинг (англ.monitoring, від лат.monitor – той, що попереджує, контролює) довкілля – система спостереження і контролю за природними, природно-антропогенними комплексами, процесами, що відбуваються у них, навколишнім середовищем загалом з метою раціонального використання природних ресурсів і охорони довкілля, прогнозування масштабів неминучих змін.

За міжнародним стандартом (СТ ІСО 4225-80), моніторинг– це багаторазове вимірювання для спостереження за змінами будь-якого параметра в певному інтервалі часу; система довготривалих спостережень, оцінювання, контролювання і прогнозування стану і зміни об’єктів.

Метою моніторингу довкілля є екологічне обґрунтування перспектив та удосконалення системи моніторингу навколишнього середовища, оцінювання фактичного і прогнозованого його стану; попередження про зниження біорізноманітності екосистем, порушення екологічної рівноваги у довкіллі, погіршення умов життєдіяльності людей.

 Предметом моніторингу довкілля як науки є організація і функціонування системи моніторингу, оцінювання і прогнозування стану екологічних систем, їх елементів, біосфери, характеру впливу на них природних і антропогенних факторів. Об’єктами моніторингу довкілля, залежно від рівня та мети досліджень, можуть бути наколишнє середовище, його елементи (атмосферне повітря, поверхневі й підземні води, ґрунтовий і рослинний покриви, екосистеми, їх абіотичні і біотичні складові, біосфера) і джерела впливу на довкілля.  При виконанні своїх функцій моніторинг довкілля використовує різноманітні методи отримання первинної і вторинної інформації.

Методи отримання первинної інформації реалізуються через безпосередні спостереження на відповідних станціях, постах, створах. Такими є метеорологічні, гідрологічні, океанічні, геофізичні, біологічні, фонові спостереження. Дані про стан довкілля отримують і за допомогою дистанційних засобів спостережень, зокрема внаслідок прямих спостережень із супутників Землі, вертикальних зондувань, фотографічних і геофізичних зйомок, а також геостаціонарних спостережень.

Методи отримання  вторинної інформації полягають  в упорядкуванні і опрацюванні бази даних, отриманих за допомогою первинної інформації. Результати фіксують у вигляді карт, таблиць, графіків. Для акумулювання й узагальнення інформації функціонують географічні інформаційні системи (ГІС) — комп’ютерні бази даних, поєднані з певними аналітичними засобами для роботи з просторовою інформацією.

У процесі моніторингу  ставляться такі цілі:

 спостереження  за фізичними, хімічними, біологічними процесами, які відбуваються в навколишньому природному середовищі;

- спостереження за рівнем забруднення атмосферного повітря, ґрунтів, водних об’єктів, наслідками його впливу на рослинний і тваринний світ;

 - кількісна і якісна оцінка стану повітря, поверхневих вод, ґрунтового покриву, флори і фауни, а також постійний контроль стоків і викидів на промислових підприємствах ;

- складання  прогнозу про стан навколишнього  середовища і можливі його зміни;

- забезпечення  зацікавлених організацій і населення  поточною і екстреною інформацією  про зміни в навколишньому  природному середовищі, а також попередження і прогнозування його стану.

Прогнозування передбачає знання закономірностей  змін стану природного середовища, наявність схеми і можливостей  їх прогнозованого розрахунку, а також  спрямованість прогнозу, яка значною  мірою визначає структуру спостережень (зворотний зв’язок). Отримані в результаті спостережень або прогнозу дані, які характеризують стан довкілля, оцінюють залежно від того, в якій сфері діяльності передбачається їх використання. Оцінювання передбачає з’ясування певних антропогенних впливів, вибір оптимальних умов для діяльності, визначення наявних екологічних резервів за умови знання допустимих навантажень на навколишнє середовище.

Система моніторингу  може охоплювати локальні райони (локальний  і регіональний моніторинги), окремі держави (національний моніторинг) і Землю загалом (глобальний моніторинг).

Моніторинг  є важливою складовою системи  управління якістю довкілля, оскільки передбачає належне інформування про  конкретні особливості й наслідки взаємодії людства з навколишнім середовищем. Інформація про його стан і тенденції змін є основою розроблення заходів з охорони природи, враховується вона і при плануванні розвитку економіки. Результати оцінювання наявного і прогнозованого стану біосфери визначають комплекс вимог до підсистем спостережень.

В Україні  у 1992 р. розпочалося розроблення  і впровадження системи екологічного моніторингу України відповідно до Закону „Про охорону навколишнього  природного середовища” та „Положення про державну систему моніторингу довкілля”.Система державного моніторингу навколишнього природного середовища створюється на трьох рівнях:

- локальному – на території окремих об’єктів (підприємств, міст, ділянках ландшафтів);

- регіональному – у межах адміністративно-територіальних одиниць, на територіях економічних і природних регіонів; 

- національному –  на території країни в цілому.

        Ця система передбачає спостереження  за довкіллям, збирання,  оброблення, передавання, збереження та аналіз інформації про стан довкілля, прогнозування його змін і розроблення науково-обгрунтованих рекомендацій для прийняття рішень про запобігання негативним змінам стану довкілля та дотримання вимог екологічної безпеки. Отже,моніторинг довкілля є дієвим засобом природоохоронної політики, здійснюваної відповідно до екологічних прогнозів.

Моніторинг  довкілля здійснюється МНС, ДАЗВ, Міністерством охорони здоров»я, Мінагрополітики, Держлісагентством, Мінприроди, Держгеонадрами, Держводагентством, Держземагентством, Мінрегіоном, їх  територіальними органами (у разі їх утворення), органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань екології та природних ресурсів, а також підприємствами, установами та організаціями, що належать до сфери  х управління, які є суб'єктами системи моніторингу за загальнодержавною і регіональними (місцевими)  програмами реалізації відповідних природоохоронних заходів.

Крім того, підприємства,  установи  і  організації  незалежно від їх підпорядкування і форм власності, діяльність яких призводить чи може призвести до погіршення стану довкілля, зобов'язані здійснювати екологічний контроль за виробничими процесами  та станом промислових зон, збирати, зберігати та безоплатно надавати дані і/або узагальнену інформацію для її комплексного оброблення, з  цією метою між суб'єктами системи моніторингу та постачальником інформації укладається угода, яка підлягає реєстрації в Мінприроди.

В даній  роботі  --------------------------

Поверхневі води – це води суходолу, що постійно або тимчасово перебувають на земній поверхні у формі різних водних об’єктів у рідкому (водотоки, водоймища) і твердому (льодовики, сніговий покрив) станах.

Господарсько-побутові, промислові, сільськогосподарські скиди  зумовлюють хімічне, фізичне, біологічне й теплове забруднення гідросфери.

Хімічне забруднення води відбувається внаслідок надходження у водоймища зі стічними водами шкідливих домішок неорганічного й органічного походження: сполук миш’яку, свинцю, ртуті, міді, кадмію, хрому, фтору, а також нафти та нафтопродуктів. Вони поглинаються фітопланктоном і передаються далі трофічним ланцюгом іншим організмам, що супроводжується кумулятивним ефектом. Більшість цих домішок є токсичні для мешканців водоймищ.

Згубно впливають  на стан водоймищ стічні та скидні води, що містять розчинені органічні  речовини або суспензії органічного походження, оскільки призводять до зниження вмісту кисню у воді.

Вода скидна – вода, що відводиться від зрошуваних сільгоспугідь, присадибних ділянок, а також з територій, на яких застосовується гідромеханізація.

Вода стічна – вода, що утворюється в процесі господарсько-побутової та виробничої діяльності (крім дренажної та скидної води), а також під час відведення із забрудненої території стоку атмосферних опадів.

Кількість хімічних забруднювачів постійно зростає. Про  шкідливу дію деяких із них ще мало відомо, оскільки вони мають пролонгований вплив, тобто шкідливі мутації, генетичні розлади тощо виявляються в наступних поколіннях живих істот.

Фізичне забруднення води зумовлює зміни фізичних властивостей – прозорості, вмісту суспензій та інших нерозчинних домішок, радіоактивності й температури тощо.

Біологічне  забруднення водного середовища полягає в надходженні зі стічними водами до водоймищ різних видів мікроорганізмів, рослин і тварин (віруси, бактерії, гриби, черв’яки), невластивих водній екосистемі. Більшість із них є хвороботворні. Найшкідливіші є комунально-побутові стоки. Промислові біологічні забруднювачі – це підприємства шкірообробної промисловості, м’ясокомбінати, цукрові заводи.

Моніторинг поверхневих  вод – система послідовних спостережень, збору, обробки даних про стан водних об’єктів, прогнозування їх змін та розробки науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських рішень, які можуть позначитися на стані вод.

Основна мета налагодження системи спостережень і контролю за забрудненням водних об’єктів – це отримання інформації про природну якість води та оцінка змін якості води внаслідок дії антропогенних факторів.

Служба спостережень та контролю (моніторингу) виконує такі завдання:

• спостереження та контроль рівня забруднення водного середовища за хімічними, фізичними та гідробіологічними показниками;
• вивчення динаміки вмісту забруднюючих речовин і виявлення умов, за яких мають місце коливання рівня забруднення;
• дослідження закономірностей процесів самоочищення та накопичення забруднюючих речовин у донних відкладах.

В Україні  сьогодні згідно з «Порядком здійснення державного моніторингу вод» та «Положенням  про державну систему моніторингу  навколишнього середовища» державний моніторинг вод є невід’ємною складовою частиною державної системи моніторингу довкілля. На основі цих двох урядових документів розроблена «Єдина міжвідомча інструкція з організації та здійснення державного моніторингу вод» (ЄМІ). Цей документ встановлює єдині вимоги до організації та проведення спостережень за станом поверхневих вод, прибережних зон водосховищ, підземних вод, джерел забруднення вод, за гідрологічними, фізико-хімічними, біологічними, радіологічними показниками якості вод. Виконання вимог ЄМІ обов’язкове для всіх підрозділів суб’єктів державного моніторингу вод, а також відповідальних водокористувачів, які здійснюють спостереження за кількісним та якісним станом вод.

До головних суб’єктів державного моніторингу  належать: Міністерство екології та природних ресурсів, у тому числі Головдержекоінспекція та Держуправління охорони навколишнього природного середовища в областях, організації Гідрометеорологічної служби; геологічні територіальні організації; Міністерство з питань надзвичайних ситуацій; Міністерство охорони здоров’я; Міністерство аграрної політики; Державний комітет України з водного господарства; Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики України.

Основний обсяг робіт  із моніторингу річок виконують пункти спостережень Гідрометеослужби. Ці пункти розподілені за 10 річковими басейнами України. Найбільше пунктів спостережень розташовано в басейні Дніпра, розвинена мережа спостережень у басейнах Дунаю та Дністра. Сучасна гідрологічна мережа України налічує 374 пости.

Принципи організації  спостереження й контролю якості поверхневих вод

Моніторинг забруднення  вод проводиться на постійних  та тимчасових пунктах спостережень, які розміщують у місцях, де наявний або відсутній вплив господарської діяльності.

Пункт спостереження  за якістю поверхневих вод – місце на водоймищі або водотоці, де проводять комплекс робіт для одержання даних про якісні й кількісні характеристики води.

Основними об’єктами, які потребують моніторингу, є: місця скидання стічних і дощових вод міст, селищ, сільськогосподарських комплексів, стічних вод окремих підприємств, ТЕС, АЕС; місця скидання колекторно-дренажних вод, які відводяться зі зрошуваних або осушуваних земель; кінцеві створи великих і середніх річок, які впадають у моря, внутрішні водоймища; кордони економічних районів, республік, країн, що перетинають транзитні річки.

На пунктах спостережень досліджують один або кілька створів.

Створ пункту спостереження – умовний поперечний переріз водоймища або водотоку, де проводиться комплекс робіт для одержання інформації про якість води.

Створи спостережень розміщують з урахуванням гідрометричних умов і морфологічних особливостей водоймища, наявності джерел забруднення, об’єму та складу стічних вод.

На водотоках у разі відсутності організованого скидання зворотних вод, у гирлах забруднених приток, на незабруднених ділянках водотоків, на кінцевих ділянках річок і в місцях перетину державного кордону України встановлюють один створ.

На водотоках  за наявності організованого скидання зворотних вод встановлюють два і більше створів. Перший (фоновий) створ рекомендується розміщувати на відстані 1 км вище від джерела забруднення, другий – у зоні забруднення, на відстані 1 км вище від найближчого місця водозабору, третій – у місці достатнього змішування стічних вод із водами річки.

У процесі спостережень за водоймищем загалом встановлюють не менше трьох створів, по можливості рівномірно розподілених його акваторією з урахуванням конфігурації берегової лінії.

Кожний створ має  кілька вертикалей та горизонталей.

Вертикаль створу – умовна вертикальна лінія від поверхні води до дна водоймища або водотоку, на якій здійснюють дослідження для отримання інформації про якість води.

Кількість вертикалей у створі на водотоці визначають з  урахуванням умов змішування вод водотоку зі зворотними водами, а також із водами приток. За неоднорідного хімічного складу води у створі встановлюють не менше трьох вертикалей, а за однорідного – одну вертикаль на стрижні водотоку. Кількість вертикалей залежить також від ширини зони забруднення.

Горизонт  створу – зона на вертикалі (углиб), де виконують комплекс досліджень для отримання інформації про якість води.

Кількість горизонтів на вертикалі визначають з урахуванням  глибини водного об’єкта. Крім того, необхідно відокремити додаткові горизонти в кожному шарі зміни густини води.

Використання  програм спостережень за гiдрологiчними та  гiдрохiмiчними показниками на пунктах спостереження

Програма спостережень – теоретично і експериментально визначена оптимальна кількість показників і послідовність досліджень, які дають змогу отримати повну і достовірну інформаію про якість води в певному місці у визначений час.

Вибір програми спостережень залежить від категорії пункту спостережень.  Ці програми поділяють на обов’язкову, скорочену-1,скорочену-2, скорочену-3.

Здійснення  обов‘язкової програми передбачає:

— гiдрологiчнi спостереження: витрата води (м³/с), тобто кiлькiсть води, що протікає через живий переріз за одиницю часу, швидкість течії (м/с) при опорних вимірах витрати на водотоках або рівень води (м) на водоймищах;

— гiдрохiмiчнi спостереження: вiзуальнi спостереження, температура (°С), колiрнiстъ (градуси), прозорість (см), запах (бали), концентрація розчинених у воді газів — кисню, дiоксиду вуглецю (мг/дм³, мг/л); концентрація завислих речовин (,мг/дм³мг/л); водневий показник рН; окисно-вiдновний показник Еh (мВ); концентрація головних йонiв — хлоридних, сульфатних, гiдрокарбонатних, калъцiю, магнію, натрію, калію, суми йонiв (мг/дм³, мг/л); хiмiчне споживання кисню (ХСК) (мг/дм³, мг/л); бiохiмiчне споживання кисню за 5 діб (БСК5) (мг/дм³, мг/л); концентрація біогенних елементів — амонійних, нiтритних, нітратних йонiв, фосфатів, загального заліза, кремнію (мг/ дм³, мг/л); концентрація поширених забруднюючих речовин — нафтопродуктів, синтетичних поверхнево активних речовин (СПАР), летючих фенолів, пестицидів i з’єднань металів (мг/дм³, мг/л).

За програмою скорочена-1 виконують:

— гiдрологiчнi спостереження: витрата води (м3/с) на водотоках або  рівень води (м) на водоймищах;

— гідрохiмiчнi спостереження: вiзуалънi спостереження, температура (С), концентрацiя розчиненого кисню (мг/ дм³, мг/л), питома електропровiднiсть (См/ом).

Виконання програми скорочена 2 передбачає:

— гiдрологiчнi спостереження: витрата води (м3/с) на водотоках або рівень води (м) на, водоймищах;

— гiдрохiмiчнi спостереження: вiзуальнi спостереження, температура (°С), водневий показник рН, питома електропровiднiсть (См/ом), концентрацiя завислих речовин (мг/ дм³, мг/л), БСК5 (мг/ дм³ , мг/л); концентрацiя двох-трьох забруднюючих речовин, основних для води в даному пункті (мг дм³/, мг/л).

При здiйсненi програми скорочена—3 проводять:

— гiдрологiчнi спостереження: витрата води (м3/с), швидкість течій (м/с) при опорних вимірах витрати  на водотоках або рівень води (м) на водоймищах;

- гiдрохiмiчнi спостереження:  вiзуальнi спостереження, температура  (°С), концентрацiя завислих речовин  (мг/ дм³, мг/л); водневий показник рН; концентрацiя розчиненого кисню (мг/ дм³, мг/л); ХСК (мг/ дм³, мг/л); БСК5 (мг/ дм³, мг/л); концентрацiя речовин, що забруднюють воду в пункті спостережень (мг/ дм³, мг/л).

До основних показників, що зумовлюють швидкість  процесу самоочищення водного середовища, належать: температура (°С), водневий показник рН, концентрацiя розчиненого кисню (мг/ дм³, мг/л), вміст органічних речовин (мг/ дм³, мг/л). Контролювання цих показників передбачено всіма програмами.

Показники якості води

Оскільки  не існує єдиного показника, який визначав би весь комплекс характеристик  води, оцінювання якості води проводиться на основі системи показників. Ці показники поділяються на фізичні, бактеріологічні, гідробіологічні та хімічні.   Інша форма класифікації показників якості води – їх розподіл на загальні та специфічні. До загальних показників відносять показники, характерні для будь-яких водоймищ. Присутність у воді специфічних показників обумовлена місцевими природними умовами, а також особливостями антропогенного впливу на водний об’єкт.

До основних фізичних показників якості води належать: температура, запах, прозорість, кольоровість, вміст зважених речовин.

Бактеріологічні показники характеризують забрудненість води патогенними мікроорганізмами. До найважливіших бактеріологічних показників відносять: колі-індекс – кількість кишкових паличок у літрі води; колі-титр – кількість води в мілілітрах, у якій може бути знайдена одна кишкова паличка.

Гідробіологічні показники дають змогу оцінити якість води за тваринним населенням та рослинністю водоймищ. Зміна видового складу водних екосистем може відбуватися за настільки слабкого забруднення водних об’єктів, яке не виявляється жодними іншими методами. Тому гідробіологічні показники є найбільш чутливі.

Фізичні, бактеріологічні  та гідробіологічні показники відносять  до загальних показників якості води.

Хімічні показники можуть бути загальними та специфічними. До загальних хімічних показників якості води належать: вміст розчиненого кисню, хімічне та біохімічне споживання кисню; водневий показник; вміст азоту і фосфору та мінеральний склад.

До найбільш поширених специфічних показників якості води відносять феноли, нафтопродукти, поверхнево-активні речовини (ПАР), синтетичні поверхнево-активні речовини (СПАР), пестициди і важкі метали.

Особливості відбору  проб під час здійснення моніторингу поверхневих вод

Режим моніторингу гідрологічних та гідрохімічних показників зумовлюється водним режимом ріки. На більшості водотоків відбір проб проводять 7разів на рік: під час повені – на підйомі, максимумі, спаді; під час літньої межені – при найменшій витраті води та після дощового паводка; восени перед льодоставом; під час зимової межені.

Повінь – фаза водного режиму річок, яка характеризується найбільшою водністю, значним відносно тривалим підвищенням рівня води і спостерігається щороку в один і той же сезон.

Межень – фаза водного режиму річок, яка відзначається малою водністю, тривалим збереженням низького рівня води й виникає внаслідок зменшення живлення водотоку.

Гідрохімічну інформацію про озера та водосховища збирають посезонно, тобто 4 рази на рік.

Правильність оцінки якості води забезпечує виконання таких умов:

• правильного відбору проб води належної кількості;
• репрезентативності проб (відповідність до поставленого завдання як за якістю та об’ємом, так і за вибраними точками та часом відбору, а також технікою відбору, попередньої обробки, умов зберігання та транспортування).

Проби поділяються на прості та змішані.

Прості проби характеризують якість води в певному пункті відбору, відбираються у визначений час у необхідному об’ємі.

У змішаних пробах об’єднують кілька простих проб із метою оцінки якості води за певний період часу або певної ділянки досліджуваного об’єкта.

Залежно від  мети дослідження вдаються до разового або регулярного відбору проб.

Разовий відбір проб застосовують, якщо: вимірювані параметри неістотно змінюються в просторі (глибина, акваторія водоймища) і в часі; закономірності зміни визначуваних параметрів попередньо відомі; необхідні лише найзагальніші уявлення про якість води у водоймищі.

Регулярний  відбір означає, що кожну пробу відбирають у часовій і просторовій взаємозалежності з іншими.

Оцінювання та прогнозування якості води

Оцінювання якості води базується на системі контрольних показників, із якими порівнюється якість досліджуваної води. Застосовують одиночні, опосередковані (непрямі) та комплексні оцінки забрудненості поверхневих вод за гідрохімічними показниками. Саме комплексні оцінки дають найточнішу і найоб’єктивнішу інформацію про якість поверхневих вод.

Комплексне  оцінювання забрудненості поверхневих  вод – інформація про забруднення або якість води, виражена за допомогою певних систем показників чи обмеженої сукупності характеристик її складу і властивостей, які порівнюються з критеріями якості води чи нормами для певного виду водокористування чи водоспоживання.

Відповідно  до Водного кодексу України оцінка якості води здійснюється на основі нормативів екологічної безпеки водокористування та екологічних нормативів якості води водних об’єктів.

Оцінка  якості води на основі нормативів екологічної  безпеки водокористування. Діючі нормативи дають змогу оцінити якість води, яка використовується для комунально-побутових, господарсько-питних та рибогосподарських потреб.

Нормативна база оцінки якості води формується на основі загальних  вимог до складу та властивостей води і значень гранично допустимих концентрацій речовин у воді водних об’єктів. Загальні вимоги визначають допустимі склад та властивості води, які оцінюються за найважливішими фізичними, бактеріологічними та узагальненими хімічними показниками.

Гранично  допустима концентрація (ГДК) – рівень концентрації речовин у воді, за перевищення якого вона вважається непридатною для певного виду водокористування.

Усі речовини за характером негативного впливу поділяють на 5 груп. Кожна група об’єднує речовини однакової ознаки впливу, яку називають ознакою шкідливості. Одна й та сама речовина в різних концентраціях може спричиняти появу різних ознак шкідливості.

Лімітуюча ознака шкідливості (ЛОШ) – ознака шкідливості, яка з’являється при найменшій концентрації речовини.

До І групи  віднесені речовини, до яких ставляться загальні вимоги щодо об’єму розчиненого кисню, біологічного споживання кисню (БСК₅), завислих речовин, водневого показника (рН), мінералізації; ознака шкідливості є загально-санітарна.

У ІІ групу входять речовини із санітарно-токсикологічними лімітуючими ознаками шкідливості: SO₄, Cl, Ca, Mg, Na, K, NO₃, Cr.

До ІІІ  групи належать речовини токсикологічної  ЛОШ (N – NH₄, N – NO₂, СПАР, Cu, Zn, Ni).

До IV групи відносять речовини рибогосподарських ЛОШ – феноли, нафтопродукти,

V група охоплює речовини з органолептичними ЛОШ.

Оцінюючи  якість води у водоймищах комунально-побутового та господарсько-питного водокористування, з’ясовують також клас шкідливості речовини. Його визначають залежно від токсичності, кумулятивності, мутагенності та ЛОШ речовини. Розрізняють чотири класи шкідливості речовин: перший – надзвичайно шкідливі; другий – високошкідливі; третій – шкідливі; четвертий – помірно шкідливі.

Під час оцінювання якості води застосовують принцип адитивності – односпрямованої дії, відповідно до якого належність кількох речовин до однієї й тієї самої ЛОШ виявляється в підсумовуванні їх негативного впливу.

Водні об’єкти  вважають придатними для комунально-побутового та господарсько-питного водокористування, якщо одночасно виконуються такі умови:

- не порушуються загальні вимоги до складу та властивостей води для відповідної категорії водокористування;

-  щодо речовин третього та четвертого класів шкідливості виконується умова

С

                  де С – концентрація речовини у водному об’єкті, г/м³;

-відносно речовин першого та другого класів шкідливості виконується умова

де С_i та ГДК_i – відповідно концентрація і ГДК і-ї речовини першого чи другого класу шкідливості.

Водні об’єкти вважають придатними для рибогосподарського водокористування, якщо одночасно виконуються такі умови:

• не порушуються загальні вимоги до складу і властивостей води для відповідної рибогосподарської категорії;
• для речовин, які належать до однакових ЛОШ, виконується умова

де С_i та ГДК_i – відповідно концентрація і ГДК і-ї речовини, яка належить до певної ЛОШ.