Мусульманская система права

Міністерство  аграрної політики та продовольства Укрїни

Коледж  Сумського національного аграрного університету 
 

                   Навчальна дисципліна 

                   Теорія держави і права 
 
 

Курсова робота

на тему:

Мусульманська система права  
 
 
 

      виконала:

      студентка 421групи

      Дорда Анна Дмитрівна 

      перевірив:

      викладач  правових дисциплін

      Борозенцева Олена Миколаївна  
 
 
 

Суми  2011

   Рецензія

   На  курсову роботу

   Студентки 421 групи

   Дорди Анни Дмитрівни

   З дисципліни Теорія держави і права

   На  тему : «Мусульманська система права»

   ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Мінітерство аграрної політики та продовольства України

Коледж  Сумсько національного  аграрного університету 

З дисципліни теорія держави і права 

На тему: «Мусульманська система права» 

Примірний план 

Вступ

1. Виникнення і розвиток мусульманського права.
2. Джерела мусульманського права.
3. Система мусульманського права.
4. Мусульмансько-правова доктрина. Правовий звичай. Закон. Кодифікація.
5. Особливості судової системи.
6. Мусульманське право у сучасних правових системах.
7. Висновки
8. Список використаних джерел.

Додатки 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Зміст 

   ВСТУП 
I.РОЗДІЛ. Особливості становлення і розвитку мусульмансько права…8.  
II. РОЗДІЛ. Джерела мусульманського права та їх сутність…….............16. 
2.1 Коран………………………………………………………………………....17. 
2.2Сунна………………………………………………………………………...20. 
2.3 Кияс…………………………………………………………………………..22. 
2.4Фірмани, Кануни…………………………………………………………….23. 
III. РОЗДІЛ. Основні інститути мусульманського права……..…………24. 
Висновки………………………………………………………………………..30. 
Список використаних джерел………………...………………………….......32.

Додатки.

    _Вступ

   Мусульманське право – це феномен, який не має аналогів. Жодна інша правова система світу не схожа на мусульманську. Особливість її полягає у тому, що і сьогодні релігійні норми э основним регулятором суспільного життя, як і в період становлення правової системи мусульманських держав. Саме релігія – основа сучасного законодавства у державах, в яких офіційно визнано державною релігією іслам. Згідно з релігійним вченням було сфор- мовано правові системи сучасних мусульманських країн. Релігія стала базою для побудови та подальшого вдосконалення законодавства, як того вимагає час. Ще одна характерна особливість мусульманського права полягає у тому, що вивчати право на мусульманському ґрунті без знання ісламу неможливо. Однак і саму релігію можна вивчати через дослідження права.

   Кожна релігія формує власне вчення про  мораль, яке зрештою утворює систему  норм поведінки для вірних. У цьому  плані іслам не виняток. Однак  у жодній іншій правовій системі  світу релігія не мала такого сильного та тривалого впливу на право як у мусульманській. З допомогою релігійних норм ще за часів Пророка Мухаммеда почали регулювати шлюбно-сімейне життя, формувати зародки сучасних галузей права. Саме релігійні норми лягли в основу сучасного законодавства мусульманських держав.

   Актуальність даної теми полягає в тому, що останнім часом взаємини світу мусульманського і немусульманского досить сильно загострилися. Також, вивчаючи дану тему мені б хотілося вивчити традиції, культуру і права ісламського народу. Мусульманське право - складне соціальне явище, яке має глибоке вплив на історію розвитку держави і права цілого ряду країн Сходу. Іслам - є однією з трьох (поряд з буддизмом і християнством) світових релігій, що має своїх прихильників практично на всіх континентах і в більшості країн світу, мабуть, найбільш близько стикається з державою і правом. Сполучною ланкою тут виступають мусульманське право і ісламська правова ідеологія, що роблять значний вплив на міжнародну політику. Виділяючи державний характер ісламу, мусульманське право завжди перебувало в центрі його вчення і будучи системою норм сприймалося ще й як універсальна політико-правова доктрина. Вивчення мусульманського права, як самостійної правової системи, представляє не тільки історичний, загальнотеоретичних, а й практичний інтерес. Роль, яка в даний час відводиться мусульманському праву в правовому розвитку, політики та ідеології країн Сходу, що наочно підтверджує, що воно зберегло ще досить широкі можливості активно діяти в новій історичній обстановці. Говорити про шаріат значить торкнутися найважливішої сторони ісламу - однієї з великих світових релігій, вік якої наближається до чотирнадцяти століть, а чисельність послідовників перевищує 1/6 населення сучасного світу. У своїй роботі я поставила за мету розкрити те, що являє собою шаріат насправді: показати його нерозривний зв'язок з ісламом, описати його джерела та виявити основні риси.

   Об’єктом даного дослідження є мусульманське право, або шаріат, та його основні особливості.

   Предмет дослідження - це аналіз правових джерел шаріату та визначення їх сутності.

   Мета  роботи: вивчення правових джерел ісламу, обґрунтування важливості Корану, Іджми та Сунни у житті мусульманина з точки зору збереження та укріплення віри окремої людини. Мета даного дослідження визначила наявність низки завдань, які полягають у наступному:

   Визначити особливості становлення і розвитку мусульманського права;

   Встановлення політичних передумов виникнення ісламу;

   Проаналізувати  джерела мусульманського права  та їх сутність;

   Визначити основні інститути мусульманського права.

   Для виконання поставлених завдань використовувалися наступні методи:

   метод історизму, тобто при вивченні причин виникнення та розвитку шаріату було з'ясовано, коли і за яких обставин він  виник, які основні етапи в  своєму розвитку пройшов і чим  став тепер;

   метод системності, який орієнтував на комплексне розуміння знань з історії  ісламу та шаріату;

   синтез  теоретичного матеріалу, концепцій і думок різних авторів з приводу релігійних та правових традицій ісламу.  

   Однією  з перших у цій галузі була монографія дослідника-орієнталіста Р. Шарля, який розкрив феномен мусульманського права через його джерела, а відповідно і через його єдність з релігією – ісламом. Вагомий внесок у дослідження феномена  мусульманського  права  зробив  російський  учений  Л. Сюкіяйнен. У виданій книзі проаналізував мусульманське право, його основні категорії, співвідніс право з релігійною системою тощо.

   Основи  мусульманського права (шаріату) ґрунтовно  викладено у праці Г.М. Керімова. Автор показує роль шаріату у  житті сучасного мусульманина, доводить, що від моменту заснування і аж до кінця ХІХ ст. мусульманський світ не знав інших правових систем, окрім шаріату.  Г. Керімов  ґрунтовно  проаналізував  систему  судочинства, право власності та фінансове право, види покарань, передбачені шаріатом, інститут шлюбу та сім’ї, а також охарактеризував ісламські звичаї та їх значущість з огляду на мусульманське право – шаріат.

   Значне  зацікавлення феноменом мусульманського  права спостерігається і серед сучасних українських науковців – релігієзнавців, правників, філософів. Такий дослідницький діапазон зумовлений, на нашу думку, тим, що якої галузі не стосувалося б дослідження, у ньому автор обов’язково  торкатиметься  певних  аспектів  мусульманського права  як невід’ємного атрибута мусульманської культури. Наприклад, Т. Шамсут- динова-Лебедюк, попри релігієзнавчу спрямованість дослідження торкається розгляду особливостей шаріату − системи мусульманського права, яка містить ряд приписів щодо сімейно-шлюбних відносин, питань, що стосуються особливостей спадкування, карного права тощо.

   У монографіях М. Лубської висвітлюються  канонічні джерела мусульманського  права – Коран, Сунна, а також шаріат. Отже, хоч теоретична проблематика феномена мусульманського права висвітлена достатньо повно у науковій літературі, проте і досі є ще чимало аспектів, які потребують конкретного з’ясування.

    _{Розділ I. Особливості становлення і розвитку мусульманського права}

   Шаріат (мусульманське право) органічно пов'язаний з ісламом, його вченням. Відповідно до юридичної енциклопедії "Шаріат - звід релігійних і правових норм, складений на основі Корану і Сунни (мусульманських священних переказів), що містить норми державного, спадкового, карного і шлюбно-сімейного права". Іншими словами, шаріат - це правові розпорядження, невід'ємні від теології ісламу, тісно пов'язані з його релігійно-містичними уявленнями. Іслам розглядає правові настанови як частку єдиного божественного закону і порядку. Звідси велінням і заборонам, які складають норми шаріату, також приписується божественне значення. Шаріат розвивався як суворо конфесіональне право. Особливо на перших порах шаріат загалом і його доктринально-нормативна частина (фікх) увібрали в себе не тільки правові настанови, але й релігійну догматику і мораль. У результаті норми шаріату (правила, розпорядження), з одного боку, регулювали суспільні ("людські") відносини, а з іншого боку - визначали відносини мусульман з Аллахом (ібадат). Введення в шаріат божественного провидіння і релігійно-морального початку знайшло своє відображення у своєрідності праворозуміння. Дії мусульманина, яким надавали рівною мірою правовий і морально-релігійний зміст:

• обов'язкові
• рекомендовані
• дозволені
• покарання без застосування
• заборонені та підлягають покаранню [ 26; ст 495 ].

   Визнання  божественного передбачення в шаріаті з неминучістю, породила і велику значимість питання до свободи волі мусульманина і її меж. Релігійно-філософські школи, які зіткнулися з цього приводу, зайняли різну позицію. Так, одна з цих шкіл (джабаріти) взагалі заперечувала свободу волі людини. [ 11; ст 417-418 ] Норми, що містять також обов'язки, визначили все життя правовірного мусульманина (щоденне здійснення молитви, дотримання посту і правил поховання і т.д.). Не випадково особливістю норм, що складають шаріат, є те, що вони застосовуються тільки до мусульман і у відносинах між мусульманами. Ранньому ісламу і Шаріату були властиві норми, які відносилися ще до общинного устрою, що містили елементи колективізму, милосердя, турботи про калік. Але в шаріаті знайшли своє відображення і уявленні про безсилля людини перед богом, споглядальності і покірності. У Корані особливо підкреслено необхідність для мусульманина виявляти терпіння і смиренність: "Терпіння, адже Аллах з терплячими" (8.48). Таким же чином в шаріаті закріплювався обов'язок мусульманина підкорятися халіфу і державній владі: "Підкоряйтесь Аллаху і коріться Посланцям і власникам влади серед вас" (4.62). Однією з характерних рис середньовічного мусульманського права була його цілісність. Разом з уявленням про єдиного бога - Аллаха - затвердилася ідея єдиного правового порядку, що має універсальний порядок. Мусульманське право на перший план висуває не територіальний, а конфесіональний принцип. Мусульманин, знаходячись у будь-якій іншій країні, повинен дотримуватися шаріат, зберегти вірність ісламу. Поступово з поширенням ісламу і перетворенням його в одну з основних релігій світу шаріат став своєрідною світовою системою права. [ 11; ст 419 ] Як конфесіональне право шаріат відрізнявся від канонічного права в країнах Європи в тому відношенні, що він регулює не суворо окреслені сфери суспільного і церковного життя, а виступає у якості всеохоплюючої і всеосяжної нормативної системи, що затвердилася в цілому ряді країн Азії та Африки. Згодом норми шаріату вийшли далеко за межі Ближнього і Середнього Сходу, поширили свою дію на Середню Азію і частину Закавказзя, на Північну, частково Східну і Західну Африку, на ряд країн Південно-Східної Азії. Однак настільки бурхливе і широке поширення ісламу і шаріату спричинило за собою і все більший прояв в ньому місцевих особливостей і відмінностей при тлумаченні окремих правових інститутів. Так, згодом з утвердженням двох головних напрямків в ісламі відповідним чином стався розкол шаріату, де поряд з ортодоксальним напрямком (суннізм) виникло і інший напрямок - шиізм. [ 11; ст 420 ]

   Але хто ж такий пророк Муххамед і  як з’явився сам іслам, роль якого в розвитку шаріату є невід’ємною?

   40-річному  Махаммеду з'явився ангел Джібраіл (Гавриїл), який відкрив йому дивовижну здатність говорити віршами від імені Аллаха. З цих віршів поступово за багато років і склався Коран. Пророцтва Мухаммеда не викликали захоплення у його одноплемінників і навіть родичів. На нього звалились особисті біди: помер дядько-вихователь, дружина Хадіджа, таким чином, його більше нічого не тримало серед одноплемінників. Гоніння за пророком і всім його родом змусили Мухаммеда здійснити втечу (хіджру-букв. "виселення") з Мекки до сусіднього міста Медини (Ясриб). Мединці підтримали Мухаммеда тому, що в цьому місті було більше прихильників нової віри, а також, певною мірою, це було місто-конкурент - Мецці. Хіджра сталася в 622 р., котрий став в мусульманстві точкою відліку нової ери. За мусульманським календарем в році 354 дні, а рахунок часу ведеться за місячним циклом (скрізь в ісламському світі, крім Ірану). Незадовго до Хіджри Мухаммед здійснив таємничу і чарівну подорож на крилатому коні з людським обличчям, побував в Єрусалимі, Віфлеємі і Хеброні. Пророк зустрічався там із Авраамом, Мойсеєм і Ісусом Христом, що остаточно переконало його в богообраності. Після спільної молитви з пророками (якою керував Мухаммед) йому було запропоновано три судини: з водою, молоком і вином. Мухаммед обрав молоко, що символізувало вірний шлях, котрим підуть його послідовники. Вино з тих пір стало забороненим для мусульман. По одному з переказів Мухаммед зійшов на "сім небес" по опущеним до нього сходам і познайомився з пристроєм раю і пекла. [ 10; ст 78 ]

   Вся ця складна подорож відбувалося  як би поза часом: з перекинутого Мухаммедом перед відправлення глечика до його повернення не встигло витекти ні краплі води. Зібравши своїх прихильників з Медини (число яких швидко виросло), пророк розбив військо Мекки, але згодом війна прийняла затяжний характер. Під час цієї війни відбулася дуже важлива подія - Мухаммед повністю розірвав стосунки з іудеями. [ 9; ст 176 ]

   Спочатку  він намагався залучити їх на свою сторону у війні з непокірною Меккою, але іудеї фактично відмовили  йому у підтримці, більш того, племена, проповідуючі іудаїзм, опинилися в  таборі ворогів Мухаммеда. У 630 р. Мухаммед повертається в Мекку переможцем. Місто стає центром ісламу, а мусульманство - релігією всіх арабів. Як раз в цей час і зародилась ідея війни мусульман з усіма невірними. Загроза "ісламізації" дійшла до самої Візантії. Почалась ера арабських завоювань, які прийняли форму релігійної війни - джихаду (зусилля), або Газават (так були названі походи Мухаммеда проти Мекки). Про сутності джихаду в Корані є неоднозначні висловлювання. Джихад в давнину дійсно вважався важливим і священним обов'язком мусульман, однак трактування його різні. В ісламі існує точка зору, що священна війна стає обов'язком тільки тоді, коли на громаду мусульман хто-небудь нападає. В таборі супротивника в будь-яких випадках заборонено вбивати жінок і неповнолітніх, а дорослих чоловіків встановлено обертати у військовополонених. Останніх можна вбити або перетворити на рабів (полонених, що прийняли іслам, вбивати не можна). Така оборонна доктрина джихаду найбільш характерна для більшості ідеологів ісламу в наші дні. Існує й взагалі інше тлумачення джихаду як духовної боротьби людини з самим собою, власним гріхом. Не встигши, очевидно, віддати останні вказівки про долю об'єднаної в результаті релігійних війн Аравії і про свого спадкоємця, пророк Мухаммед помер у 632 р. [17; ст 452] Перед смертю він перебував на вершині слави, поєднуючи в собі єдиного вождя, правителя і духовного лідера всіх арабів. Мухаммед - безперечно історична особистість і, незалежно від того, вірити в його богообраність чи ні, не можна не визнати, що він входить у невелике коло історичних діячів, глобальним чином втрутившихся в хід історії. Майже не виникає сумнівів також і в тому, що Коран - результат своєрідного пророчого осяяння і дійсно був написаний як непізнане творіння.

   Мусульманське право як система виникла ще в VII-X cт. в Арабському Халіфаті. Мусульманське право виникло у процесі розпаду родоплемінного ладу і становлення феодального суспільства в Арабському халіфаті. Воно відображало взаємодію двох засад - релігійно-етичної та. власне правової, пов'язано з ім'ям Магомета - купця з Мекки (570-632 pp), який об'єднав всі аравійські племена в один народ, створив арабську державу і поклав у його основу іслам. На формування мусульманського права, що нерідко позначається терміном "фікх", великий вплив справили як іслам, так й інші давні релігійні течії. Чималу роль при цьому відіграло звичаєве право. Після смерті Магомета до початку VIII ст. його справу продовжували чотири "праведних" халіфи - Абу-Бакр, Омар, Осман, Алі та інші сподвижники пророка. Володіння релігійною і світською владою (законодавчою, виконавчою, судовою) відкривало їм широкий простір для тлумачення від імені Аллаха і Магомета релігійних джерел - Корана і суни, в яких містилися окремі норми кримінального і цивільного права. Ці норми не були приведені у певну систему, не виділені в окрему групу, а тому "праведні" халіфи віддавали перевагу на основі консенсусу формулюванню нових правил поведінки. [ 16; ст 134 ]

   У VIII-Х століттях юристи, відчуваючи брак конкретних розпоряджень Корана і суни, необхідність у заповненні прогалин і пристосуванні релігійних джерел до потреб суспільного розвитку, узяли на себе завдання вдосконалити мусульманське право. Першим кроком стала поява “рай” (араб. - думка) - відносно вільного власного розсуду юристів, застосовуваного для тлумаченні норм Корана і суни. Таким кроком був “іджтихад" (від араб. іджтихада - виносити самостійне рішення) - фор­мулювання компетентним факіхом нових правил поведінки на основі Корана і суни у разі їх "мовчанки". Особи, які набули право самостійно вирішувати питання, обійдені в Корані і Сунні, стали називатися муджтохідоми. Бурхливий розвиток іджтихаду призвів до того, що мусульманські вчені-юристи сформулювали більшість конкретних норм і загальних принципів мусульманського права (доктринальна розробка права). Праці муджтахідів набули сили обов'язкових джерел для тих, хто застосовував норми мусульманського права. У питаннях, не врегульованих Кораном і Сунною, від судді вимагалося приймати рішення на основі формулювань факіхів (юристів), а не за власним розумінням. [ 18; ст 210 ]

   На  початку VIII - усередині Х століть мусульманське право досягло розквіту завдяки діяльності юристів. Цей етап був названий періодом імамів і кодифікації - "золотою добою". З XI ст. мусульманське право розвивалося в рамках таких правових шкіл-толків - сунітської і шиїтської (школи Медини та іракської школи). Ці школи використовували звичаєве право, яке діяло на їх територіях, і пристосували його до потреб віри. В юридичному відношенні відмінність між школами було незначною. Поява шкіл-толків фактично закріпила становище доктрини як основного джерела мусульманського права. Кожна із шкіл створила свій набір методів юридичної техніки, за допомогою яких уводилися нові норми у разі "мовчанки" Корана і Сунни.

   До  ХІІІ ст. висновки основних шкіл мусульманського права, що склалися до того часу, були канонізовані. Закінчилося пряме тлумачення Корану і суни. Настав період традиції - "таклід". [ 24; ст 210 ]

   Рішення муджтахідів, прийняті раніше у конкретних питаннях, стали правовими нормами. Термін "фікс", що спочатку вживався для позначення мусульмансько-правової доктрини, став застосовуватися також щодо самого мусульманського права в об'єктивному розумінні. По суті, мусульманське право перетворилося на національне право. Воно було поділено на окремі гілки відповідно до доктрин-толків, які діяли в межах окремих територій. Держава призначала суддів і покладала на них обов'язок вирішувати справи на основі вчення певної школи. Наприклад, султан Салим І (початок XVI ст) видав указ про застосування суддями і муфтіями Османської імперії висновків ханіфітського тлумачення. Мусульманське право являло собою збірник численних багатоманітних норм, яки виникали у різних історичних, часто формально не визначених ситуаціях, що надавало широкого простору для суддівського розсуду (дотепер у судів зберігається можливість вибору).

   Подальший розвиток мусульманського права  відбувався шляхом послідовного усунення суперечностей, що існували в рамках того чи іншого толку. Створювалися загальні положення і принципи, єдині для всіх мусульманських правових шкіл. Позаяк спо­чатку мусульманські юристи конкретизували загальні положення Корану і суни в індивідуальних рішеннях, то згодом різні тлумачення казуальних рішень поставили їх перед необхідністю вироблення загальних юридичних принципів мусульманської правової системи. Ці норми-принципи (своєрідна "загальна частина" мусульманського права, вихідна засада у разі застосуван­ня будь-якої конкретної правової норми) додали мусульманському праву логічної цілісності, стрункості і значно підвищили його регулятивні можливості. Вони стали єдиними і незаперечними для всіх тлумачень, додали стабільності мусульманському праву.

   З другої половини XIX ст. і дотепер поступово знижується роль юридичної доктрини. Зростає значення закону як джерела права. Приймаються кодекси. Відбувається активне запозичення елементів романс-германського і англо-американського права. [ 4; ст 95 ]

   На  державному рівні в мусульманських країнах розроблена концепція "верховенства шаріату", яка перегукується із сучасними концепціями правової держави. Відповідно до цієї концепції глава держави пов'язаний нормами мусульманського права, сформульованими муджтахідами (вихідним є положення про належність муджтахідам законодавчої влади). Основний зміст мусульманського права - витікаючі із ісламу правила поведінки віруючих і покарання (звичайно релігійного змісту) за невиконання даних правил. Мусульманське право поширюється тільки на мусульман. Але все рівно, навіть в тих країнах, де мусульмани є основною частиною населення, воно доповнюється законами і традиціями, кодифікується і модифікується e зв’язку з виникаючими новими суспільними відносинами. Внаслідок цього, виконується релігійне мусульманське право і право мусульманських держав. Характерною рисою мусульманського права є те, що воно представляє собою одну із багатьох сторін релігії іслама, яка встановлює визначені правила і об’єкт вірування, а також вказує віруючим на те, що можна робити, а що не можна. Шлях напрямку (“Шар" чи “Шаріат”) і складає саме мусульманське право, а воно вже і диктує мусульманину правила поведінки у відповідності з релігією. [ 21; ст 58 ] В основі мусульманського права лежить чотири джерела:

   Священна  книга Коран, складена із висловлювань Аллаха, котрий звертається до останнього із пророків і посланців, Магомета.

   Сунна - збірник традиційних правил, які торкаються дій і висловлювань Магомета, відтворені цілим рядом посередників.

   Іджма - конкретизація положень Корану у викладені видатними вченими - ісламістами.

   Кияс - роздуми про ті явища життя мусульман, які не охоплюються попередніми джерелами мусульманського права.

   Цікавим є той факт, що норми Шаріату виконуються населенням мусульманських країн і сприймаються як обов’язкові правила поведінки. В країнах з мусульманським правом конституція не вважається основним законом, цю роль грають Коран, Сунна, Іджма і Кияс. Мусульманські юристи і богослови вважають, що врегулюванню нормам Корану і Шаріату підлягають як релігійна, так і етична сторони суспільного життя, взаємовідносини громадян як між собою, так і з державою. Вони стверджують, що ці норми, освячені волею Аллаха, найбільш сильні за своєю дією, чим конституційні норми, написані людиною. Наприклад, в Саудівській Аравії немає писаної Конституції, її місце займає Коран.

   Також можна відмітити, що норми мусульманського права мають відносну незалежність по відношенню до постулатів ісламу. Так поряд з писаним правом - шаріатом - в мусульманських країнах діє і звичайне право - адати.

   Правові системи різних мусульманських держав, не дивлячись на їх спільність у головному, мають і істотні відмінності в структурі права, правових закладів, правовій культурі, правового регулювання. Великий вплив на розвиток правових систем мусульманських держав в наш час роблять правові системи Заходу - романо - германська і загального права. Так, поряд з комплексом мусульманських норм “ особистого статусу ” (правосуб’єктність, шлюб, заповіт, наслідування), в них сформувалися такі галузі права, як цивільне, торгове, судово-процесуальне, кримінальне.

   Проводиться систематизація законодавства, удосконалюється організація і діяльність судів.

   В той же час, в ряді країн зберігаються і діють мусульманські суди, в юрисдикцію яких входить перш за все розгляд справ приватного статуту, а інколи і цивільних чи кримінальних. В наш час не в одній країні із мусульманської правової сім’ї, мусульманське право не є єдиним діючим правом, але в той же час воно не втратило своїх позицій в якості діючих правових норм. Виключення складає тільки Туреччина, де ще в 30-і рр. цього століття, мусульманське право у всіх галузях було замінене законодавством буржуазного типу. [ 2; ст 52 ]

   Отже, проаналізувавши чималу базу історичної та юридичної літератури, можемо дійти  висновку, що іслам, протягом свого  тисячолітнього розвитку, пройшов чималий  шлях і став однією з найпоширеніших релігій світу. Частиною ісламу є шаріат - мусульманське право, правові розпорядження, невід'ємні від теології ісламу, тісно пов'язані з його релігійно-містичними уявленнями. Іслам розглядає правові настанови як частку єдиного божественного закону і порядку. Звідси велінням і заборонам, які складають норми шаріату, також приписується божественне значення. Саме тому шаріат розвивався як суворо конфесіональне право.

    _{Розділ II. Джерела мусульманського права та їх сутність}

   Одночасно з виникненням Халіфату формувалося його право - шаріат (шаріа - з арабської - "належний шлях"). Право спочатку формувалося як найважливіша частина релігії. Його основними джерелами стали: Коран - головна священна книга ісламу. Приписи що містяться в ньому носять характер релігійно-моральних направляючих установок. Сунна - збірники переказів (хадісів) про вчинки та проповіді Мухаммеда, викладені його сподвижниками. У значній своїй частині вони також містять приписи щодо сімейно-спадкового і судового права. Згодом відношення до цього джерела в мусульманському світі стало неоднозначним: мусульмани-шиїти визнають не всі хадіси. Іджма - рішення, винесені авторитетними мусульманськими правознавця з питань, що не порушені в названих вище джерелах. Згодом ці рішення отримали визнання видатних правознавців-теологів. Вважається, що Мухаммед заохочував рішення справ на розсуд суддів (іджтіхад).

   За  переказом, Мухаммед сказав: "Якщо суддя виніс рішення на свій розсуд і виявився правим, то він повинен бути нагороджений удвічі, а якщо він судив на свій розсуд і помилився, то йому належить винагорода в одноразовому розмірі". Фетва - письмовий висновок вищих релігійних авторитетів за рішеннями світської влади щодо окремих питань громадського життя. Надалі, у міру поширення ісламу з'явилися й інші джерела права - укази та розпорядження халіфа, місцеві звичаї, що не суперечать ісламу, та деякі інші. Відповідно право стало диференційованими. Але в той же час намітилася тенденція до теоретичному узагальненню правових норм.[ 3; ст 154 ]

   З'ясування природи мусульманського різноджерельного права потребує висвітлення таких  питань, як невіддиференційованість  права і релігії ісламу, співвідношення канонічного права і мусульманського  права, теорія джерел мусульманського  права, вестернізація мусульманського права і його пристосування до сучасного світу, сучасна ісламістика про угрупування правових систем мусульманських країн. [ 1; ст 635-688 ]