Населення та трудови ресурси Донбасу

ВСТУП

  З давніх-давен ознаками держави були: наявність території, публічно-політична влада, суверенітет, територія, видання нормативно-правових актів, оподаткування, а основною ознакою було населення.

   Населення або народонаселення – це сукупність людей, що проживають у межах відповідних територій (району, міста, області, частини країни, країни, континенту чи всієї земної кулі, тощо). Народонаселення разом з природними умовами і ресурсами та способом виробництва матеріальних благ є основою матеріального життя суспільства. Чисельність населення країни в цілому та окремих її регіонів є результатом взаємообумовленого розвитку усієї сукупності процесів суспільного розвитку, і насамперед соціально-економічних та демографічних. Закономірності розвитку економіки значною мірою визначають характер демографічних процесів. Тенденції демографічного розвитку є неодмінним фактором, який обумовлює економічну і соціальну політику держави. Вивчення процесів відтворення населення, особливо динаміки його чисельності, має практичне значення для встановлення механізму взаємодії економічних і демографічних процесів. Чисельність населення держави чи окремих її регіонів не є величиною стабільною. Вона змінюється відповідно до дії усієї сукупності різноманітних факторів. Знання чисельності населення на певну дату чи період дозволяє оптимально збалансувати розвиток народного господарства і напрями демографічної політики.

  Темою нашого дослідження є населення та трудові ресурси Донбасу. За розмірами території Донбас найменший регіон в Україні, проте для нього характерна висока територіальна концентрація соціально-економічного потенціалу. Загальна вартість основних виробничих фондів двох головних галузей матеріального виробництва — промисловості та сільського господарства — становить понад 20% загальноукраїнської.

  Тому вивчення трудових ресурсів Донецького регіону, аналіз сучасного стану демографічної ситуації в Донбасі, розгляд можливостей поліпшення соціально-економічного стану населення є на даний час актуальним як в межах регіону, так і в Україні взагалі.

  Мета дослідження полягає у визначенні напрямків вдосконалення демографічних процесів Донбасу на основі теоретичних та практичних аспектів даної тематики.

  Для досягнення  поставленої мети потрібно виконати  ряд завдань:

• визначити сутність понять «населення» та «трудові ресурси»;
• вивчити структуру населення;
• охарактеризувати демографічну ситуацію Донецького економічного району;
• охарактеризувати основні напрямки вдосконалення демографічної ситуації;
• Розглянути демографічну політику зарубіжних країн.

  Об'єктом дослідження є населення та трудові ресурси як економічні категорії.

  Предметом дослідження є демографічні процеси, які характеризують населення та трудові ресурси Донбасу.

  Методи, використанні  у дослідженні: дедукції, індукції, аналіз, аксіоматичний метод.

РОЗДІЛ І

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ  ТА МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ  НАСЕЛЕННЯ ТА ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ

1.1. Зміст поняття “населення” та “трудові ресурси”

  Тема населення  та трудових ресурсів є нині  актуальною, це пов’язано з тим, що кількість населення України постійно зменшується, спостерігається явище старіння нації, тому необхідно досліджувати цю проблему, з метою покращення демографічної ситуації. Проблемам територіального розміщення населеня були присвячені праці Ф.Заставного, С.Ковальова, Н.Ковалевської, В.Переведенцева, В.Покшишевського, О.Хомри, Б.Хорєва, С.Смідович, Д.Москвіна та ін. Досліджувалися системи міського (Г.Лаппо, М.Межевич, В.Харитонов, Р.Могилевський, Б.Світличний та ін.) та сільського ( О.Олексеєв, В.Федосєєв та ін.) розселення. З’явилися узагальнюючі праці з проблем територіальної організації суспільства (А.Голіков, А.Дмитрієв, О.Ковальов, А.Лола, М.Межевич, М.Пістун, О.Шаблій, Я.Олійник та ін.).

  Населення – сукупність  людей, що постійно живуть у межах якоїсь конкретно вказаної території (району, міста, області, частини країни, країни, континенту чи всієї земної кулі, тощо). Наука, яка вивчає розмір, структуру, динаміку руху і розвиток населення називається – демографія.

  Населення з точки зору демографії має статеву, вікову, соціальну, етнічну (та ін.) структури.

  Процеси народження, старіння, смертності, зміни генерацій  – у демографії називаються  природним рухом населення. 

  Поняття населення  тісно пов’язане з поняттям  трудові ресурси і стає об’єктом вивчення економічних наук.

  Із переходом до  ринкової економіки аналіз трудових відносин стає вагомішим, оскільки робоча сила має вартісну оцінку і є конкурентною на ринку праці. Зростання виробництва продукції може бути досягнуте або за рахунок збільшення кількості застосовуваних ресурсів, або за рахунок підвищення ефективності їх використання. Важливу роль у цьому зв'язку відводять раціональному використанню трудових ресурсів.

  Нині існує багато  визначень, що таке трудові ресурси. За визначенням П.Масляка трудові ресурси - це наявне працездатне населення (чоловіки від 16 до 59 років і жінки — від 16 до 54 років), а також працюючі підлітки і пенсіонери. За іншим означенням  того ж П. Масляка трудові ресурси – це частина працездатного населення, яка володіє фізичними й розумовими здібностями і знаннями, необхідними для здійснення корисної діяльності або це форма вираження людських ресурсів, що являють собою один із видів ресурсів економіки поряд з матеріальними [17, с.20].

  М. Скаржинський розглядає трудові ресурси як одну з форм особистого фактора, який, на його думку, проходить в своєму русі ряд дослідницьких стадій: ресурсну, факторну (яка залежить від умов виробництва) й виробничу. Він підкреслює, що “виробнича здатність особистого фактора, яка виражена через потенційно можливий кінцевий результат, набуває економічну форму трудового потенціалу”[20, с.255]. Такий методологічний підхід правомірний тільки для визначення трудового потенціалу матеріального виробництва і не охоплює всього змісту поняття.

  Н. Коров’яківська справедливо підмітила, що особистий фактор є свого роду специфічним виробничим ресурсом, в той час як сукупний робітник – умовою здійснення суспільного виробництва. Вона підкреслює, що виявом сучасного розуміння ролі людини в економіці як активного суб’єкта, вирішальної сили суспільного прогресу стало поняття “людський фактор”[16, с.76]. Уявляється, що трудовий потенціал характеризує трудові можливості людського фактора в єдності економічного і соціального аспектів. Вихідною структуроформуючою одиницею аналізу трудового потенціалу є особистий трудовий потенціал, що утворює основу формування трудових потенціалів вищих структурних умов, а мірою прояву – суспільна діяльність.

  На нашу думку  найбільш вдалими є визначення  П.Масляка так як вони є доступними та охоплюють весь зміст поняття “трудові ресурси”.

  Зарубіжні дослідники  та й деякі сучасні українські  дослідники разом з терміном  “трудові ресурси” вживають  термін “економічно активне населення”.

  Економічно активне  населення - це частина населення, яка пропонує свою працю для виробництва товарів і надання різноманітних послуг. Кількісно ця група населення складається із зайнятих і безробітних, які на даний момент не мають роботи, але бажають її одержати.

  Разом з економічно  активним населенням виділяють таку групу населення як економічно неактивне населення.

  Економічно неактивне  населення – це та частина населення, яка не входить до складу ресурсів праці.

  Також  поряд з поняттям “трудові ресурси” вживають термін “трудоресурсний (або працересурсний) потенціал”. Під останнім розуміють можливості людей до праці. Працересурсний потенціал визначається як кількістю та якістю (статево-віковий, професійний склад) трудових ресурсів, так і особливостями соціально-економічного розвитку території, впровадженням досягнень науково-технічного прогресу, матеріальними і духовними потребами населення регіону, екологічними особливостями її діяльності. Людей із їх знаннями, професійною підготовкою і навичками до праці ще називають “трудовим капіталом” або “людським капіталом”.

  Усе зайняте населення ще називають робочою силою, або самодіяльним населенням. За методикою ООН самодіяльне населення поділяється на такі категорії:

  1) підприємці, які  володіють засобами виробництва  і користуються найманою працею;

  2) дрібні власники, орієнтовані на сімейну працю; 

  3) члени сімей власників  засобів виробництва, які працюють  без фіксованої заробітної плати; 

  4) наймані робітники  і службовці; 

  5) люди, які не мають  визначених місць у суспільному  виробництві.

  Демографічними факторами  формування трудових ресурсів  регіону є інтенсивність відтворення  населення, що залежить від  рівня народжуваності, оскільки  чим вищий цей рівень, тим швидше  зростають трудові ресурси, а  також від міграційних процесів, тобто залежно від співвідношення кількості приїжджаючих і від’їжджаючих збільшуються або зменшуються трудові ресурси. Вплив демографічних факторів на використання трудових ресурсів виявляється насамперед через вікову структуру населення, яка в різних регіонах неоднакова і в зв’язку з цим різний розподіл осіб працездатного віку на працюючу і непрацюючу частини.

  Таким чином, визначення “трудові ресурси” є надзвичайно широким і охоплює майже все населення працездатного віку та населення непрацездатного віку за деяких умов. В зарубіжній літературі замість визначення “трудові ресурси” використовують “економічно активне населення”.

1.2. Зайнятість: поняття  та структура

  Як вже згадувалось  у попередньому розділі населення з точки зору демографії має статеву, вікову, соціальну, етнічну (та ін.) структури.

Соціальна структура населення — це система різноманітних видів спільнот (класових, майнових, професійних) і стійких та впорядкованих зв’язків між ними.

  В аналізі соціального складу населення розрізняють основні та неосновні класи, групи та верстви всередині класів, а також прошарки між ними. Одні дослідники визначають соціальну групу, клас на підставі доходу, майнового стану, професії або роду занять, освіти тощо. Інші включають до певного класу, групи тих людей, які самі себе до них зараховували незалежно від соціально-економічних показників, що визначають їхнє соціальне становище.

  Неодмінним елементом соціальної структури будь-якого суспільства є проміжні, середні верстви населення. Соціальні групи, які претендують на включення до середнього класу, в Україні можуть становити значну частку населення. Це висококваліфіковані робітники, інженерно-технічні працівники, службовці, інтелігенція, тощо.

  Найвагомішу частку в соціальному складі населення України становлять робітники, інженерно-технічна, науково-технічна інтелігенція і селянство. В умовах переходу до ринку особливе місце посіли бюрократія, представники торгового капіталу, підприємці, кооператори, зайняті в малих та спільних підприємствах, акціонерних та інших структурах. Велика соціальна група — це інтелігенція та кваліфіковані службовці з фіксованими доходами — лікарі, вчителі, працівники закладів культури, переважна більшість наукових працівників. Окремо слід виділити господарських керівників (технократію), політичну еліту і духовенство, представників “тіньового” бізнесу.

  В структурі зайнятості  населення виділяють економічно  активне та економічно неактивне  населення.

  До економічно  активного населення відносять  населення в працездатному віці, крім непрацюючих інвалідів 1-ї і 2-ї груп та непрацюючих осіб, які одержують пенсію на пільгових умовах (жінки, що народили п’ять і більше дітей і виховують їх до восьми років, а також особи, які вийшли на пенсію раніше у зв’язку з тяжкими і шкідливими умовами праці); працюючі особи пенсійного віку;працюючі особи віком до 16 років. Згідно з українським законодавством на роботу можна приймати у вільний від навчання час на неповний робочий день учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів у разі досягнення ними 15-річного віку за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, за умови виконання легкої праці.

  За міжнародною  класифікацією до економічно  активного населення належать особи у віці 15—70 років. Вони виконують роботу за винагороду за наймом на умовах повного або неповного робочого часу, працюють індивідуально (самостійно) або в окремих громадян-роботодавців, на власному (сімейному) підприємстві. До зазначеної категорії населення належать також безоплатно працюючі члени домашнього господарства, зайняті в особистому підсобному сільському господарстві, а також тимчасово відсутні на роботі. За цією методикою зайнятими вважаються особи, які працювали протягом тижня хоча б 1 год. (в особистому підсобному господарстві — не менше 30 год.) незалежно від того, була це постійна, тимчасова, сезонна, випадкова чи інша робота.

  До економічно  неактивного населення належать:

-учні, студенти, курсанти, які навчаються в денних навчальних закладах;

-особи, які одержують пенсію за віком або на пільгових умовах;

-особи, які одержують  пенсію у зв’язку з інвалідністю;

-особи, зайняті веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми, хворими родичами;

-особи, які не можуть знайти роботу, припинили її пошук, вичерпавши всі можливості, проте вони можуть і готові працювати;

-інші особи, яким немає необхідності працювати незалежно від джерела доходу.

  Також все населення залежно від віку поділяється на:

• осіб молодшого працездатного віку (від народження до 16 років включно);
• осіб працездатного (робочого) віку (в Україні: жінки — від 16 до 54 років, чоловіки — від 16 до 59 років включно);
• осіб старших працездатного віку, по досягненні якого установлюється пенсія за віком (в Україні: жінки — з 55, чоловіки — з 60 років).

  Залежно від здатності працювати розрізняють осіб працездатних і непрацездатних.

  Непрацездатні особи  в працездатному віці — це  інваліди 1-ї і 2-ї груп, а працездатні  особи в непрацездатному віці  — це підлітки і працюючі  пенсіонери за віком.

  Також розрізняють  такі форми зайнятості: повну, неповну, часткову, первинну та вторинну.

  Повна зайнятість  – це діяльність протягом повного  робочого дня (тижня, сезону, року), яка забезпечує дохід у нормальних  для даного регіону розмірах.

  Неповна зайнятість  характеризує зайнятість конкретної особи або протягом неповного робочого часу, або з неповною оплатою чи недостатньою ефективністю. Неповна зайнятість може бути явною або прихованою.

  Явна неповна зайнятість  зумовлена соціальними причинами,  зокрема, необхідністю здобути освіту, підвищити кваліфікацію тощо.

  Прихована неповна  зайнятість відбиває порушення  рівноваги між робочою силою  та іншими виробничими факторами.  Вона пов’язана, зокрема, зі зменшенням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства і виявляється в низьких доходах населення та в низькій продуктивності праці.

  Часткова зайнятість  – це добровільна неповна зайнятість.

  Первинна зайнятість  характеризує зайнятість за основним  місцем роботи.

  Якщо крім основної  роботи чи навчання ще є  додаткова зайнятість, вона називається вторинною зайнятістю. [28]

  Отже, як бачимо, структура  зайнятості включає багато різноманітних  класифікацій. При наданні людині  певного статусу зайнятої чи  незайнятої людини потрібно враховувати  багато факторів та умов, що  наведені в даному розділі.

1.3.Передумови і фактори  розміщення населення Донбасу

  Донбас — один  із старих вугледобувних районів  на планеті, де розробки родовищ  вугілля ведуться не перше  століття. Багатства Донецького  краю були відкриті в 1784 р.  капітаном Скорняковим, який знайшов кам’яне вугілля в Донській землі.

Отже, назва “Донбас” є історичною назвою району, скороченням  від назви “Донецький кам’яновугільний басейн”.

  До складу Донецького регіону входять Донецька і Луганська області (див. Додаток  А). Його площа 53,2 тис. км², або 8,8% території України. За розмірами території це найменший регіон в Україні, проте для нього характерна висока територіальна концентрація соціально-економічного потенціалу. У регіоні проживає 7,9 млн осіб, або 15,3% населення України. 
Донецька і Луганська області — одні з найбільш розвинених в економічному відношенні областей України. Тут зосереджена значна частина її індустріального потенціалу (див. Додаток Б). Загальна вартість основних виробничих фондів двох головних галузей матеріального виробництва — промисловості та сільського господарства — становить понад 20% загальноукраїнської.

  Основними чинниками  розселення, в тому числі його  інтенсивності і напрямів, є соціально-економічні (розвиток та розміщення продуктивних  сил тощо), природні та демографічні.

  Історія заселення і господарського освоєння території знайшла своє відображення на конфігурації населених пунктів, на національному і соціальному складі населення.

  У ХVI ст. під прикриттям замків, на межі степу і лісостепу, на берегах Сіверського Дінця, поселяються українські козаки, які вступають на чергову службу і селяни-утікачі, з Правобережжя України і Росії. Першим населеним пунктом вважається Святогірський монастир, письмова згадка про який відноситься до 1642 року.

Після руйнування Запорізької Січі у ХVІІІ ст. царський уряд отримує повний контроль над процесом освоєння регіону. У 1776 році почата масова роздача земель, зокрема освоєних запорожцями. Виділяються три типи поселень — державні, військові, приватновласницькі. З’явилися гірничі учбові заклади. Зародилося духовне життя, літературна і пісенна творчість 
  До кінця ХІХ ст. середній річний приріст населення перевищив український показник в середньому в 5 разів. Незважаючи на це, Донбас, як і раніше, виділявся низькою щільністю населення (32 чол. на 1 км²), низькою питомою вагою міського населення (7%).

  В ХХ ст. можно виділити два етапи різкого росту чисельності населення: 30-40 р.р. і 60-70 р.р. Вони були пов'язані з інтенсивним розвитком в області промислового виробництва.

  За результатами  перепису населення 5 грудня 2001 року  чисельність населення, що проживає  на території області, склала 2 млн. 546 тис. чоловік, у т.ч.  міського –2 млн. 190 тис.800 чоловік, або 86% населення, сільського - 355,4 тис. чол., або 14%. По чисельності населення область займає 5-е місце в Україні, поступаючись Донецькій, Дніпропетровській, Львівській і Харківській областям.  
  Скорочення населення мало місце у всіх регіонах області, за винятком Новопсковського р-ну, де цей показник залишився на рівні 1986 року, У порівнянні з 1989 роком міське населення скоротилося на 282,2 тис., чол., сільське - на 34,3 тис. чол. Співвідношення між міським і сільським населенням області не змінилося.

Отже, Донбас є промисловим  економічним районом України, який посідає одне з перших місць по промисловості, виробництву, видобутку корисних копалин, кількості населення тощо. 
 

РОЗДІЛ ІІ

ОЦІНКА СТАНУ  ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ ТА НАСЕЛЕННЯ ДОНБАСУ  ЗА 2007-2009 РОКИ

2.1 Аналіз динаміки  зміни чисельності населення

  Донецький район найбільший  за кількістю населення в Україні.  На території проживає 6784072 особи  (14,75 % всього населення країни), із  них у Донецькій області –  4470297, 9,7% населення країни; у Луганській  населення – 2313775 чол., 5,03% - населення країни.

  За щільністю населення район посідає перше місце в Україні. Вона дорівнює 127,5 осіб/км². Більша щільність населення в Донецькій області – 168,7, менша в Луганській – 86,7 чол./км². Обидві області дуже урбанізовані ( Донецька – 90%, Луганська – 87%), що підтверджується великою кількістю міст і селищ міського типу. У Донецьку проживає 1050 тис. осіб., Луганську – 469 тис. осіб.

  Взагалі населення поділяють  на наявне та постійне.

  Наявне населення – це  чисельність осіб, яка на момент обліку перебуває на території певного населеного пункту, незалежно від місця їх постійного проживання.

  Постійне населення – це  чисельність осіб, які постійно, протягом тривалого часу проживають  на території певного населеного  пункту, незалежно від їх наявності на момент перепису чи реєстрації.

  Наявне населення чисельно  переважає над постійним (див.  Таблиця 2.1)

Таблиця 2.1

Динаміка чисельністі населення  Донбасу за 2007-2009рр.(осіб)

  Як видно з таблиці 2.1, з кожним роком кількість населення  зменшується. Дані показують,  що кількість постійного і  кількість наявного населення  змінювалась протягом 2007-2009 років однаково. У 2008 році кількість постійного населення Добасу зменшилась на 0,98% в порівнянні з 2007 роком. У 2009 спостерігається деяке покращення ситуації – кількість населення зменшилась уже на 0,91% в порівнняні з 2008 роком, хоча все-таки це є негативним явищем. Отже, якщо рівняти показники 2007 та 2009 років, то кількість населення скоротилась на 130200 осіб, тобто на 1,87%.

  В районі дуже низький приріст населення. Він складає – 7,5 чол. на 1000 жителів.

  Індустріальний Донецький район виділяється серед інших районів України найвищою питомою вагою міського населення. Саме тут найгустіша мережа міських населених пунктів ( Донецька область – 151, Луганська область – 127). Кількість міських районів у Донецькій області становить 21, у Луганській – лише 4.

  Розглянемо структуру населення  Донбасу за 2007-2009 роки (див. Таблиця  2.2).

Таблиця 2.2

Структура міського та сільського населення  Донбасу у 2007-2009рр

Проаналізувавши Таблицю 2.2 можна зробити такі висновки: так як спостерігається зменшення загальної кількості населення, то це зменшення прямо пропорційне зменшенню чисельності міського та сільського населення.

Частка міського населення у 2007 році становила 89,05%, а сільського – 10,95%.

У 2008 – міського 89,10%, сільського – 10,90% відповідно. Подібна ситуація спостерігалась і у 2009 р.: частка міського – 89,16%, сільського – 10,84%.

Як бачим у 2008 році кількість  міського населення зменшилось на 0,93% і сільського – на 1,42% порівняно з 2007 роком. У 2009 році: міське населення скоротилось на 0,83%, сільське – на 1,45%.

Отже, Донбаський регіон дуже урбанізований, так як за 2007-2009 роки частка сільського населення не перевищувала 11% від  загальної кількості населення.

  Нажаль, район утримує одне  з перших місць за коефіцієнтом  дитячої смертності (15,5 осіб на 1 тис. новонароджених), що також  є негативним демографічним явищем  і впливає на загальний приріст  населення як і Донецького  економічного району, так і України взагалі.

Щодо етнічної структури  населення, то це кількість населення  всіх національностей що проживає на певній території. В Донецькому економічному районі значний вплив на національний склад району мала колонізаторська політика російських властей, які для ліквідації запорозької вольності відкрили широкий доступ сюди іноземцям: сербам, хорватам, болгарам, молдаванам. Незважаючи на це, в Донбасі переважають українці  (50,7 %  чисельності населення Донеччини  та  51,9 %  —  Луганщини):

  Якщо говорити про розподіл  населення за статтю, то структура  розподілу має таку будову (див.  Таблиця 2.3).

Таблиця 2.3

Статева структура населення Донбасу  у 2007-2009 роках (осіб)

 Як бачимо жіноче населення  стрімко збільшується. Якщо враховувати спеціалізацію району, то можна сказати, що це є негативним явищем.

  Отже, демографічна ситуація  в Донецькому економічно районі  стабільно погіршується. За досить  невеликий проміжок часу кількість  населення скоротилась приблизно  на 2.56%.