Насилие в семье. 2

 

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. О. ГОНЧАРА

СОЦІАЛЬНО – ГУМАНІТАРНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ

 

 

 

 

Курсова робота

 

СОЦІАЛЬНІ АСПЕКТИ  НАСИЛЬСТВА В СІМ’Ї 

 

 

 

 

 

 

Виконала:                                                                      студентка групи  СР-09-1

                                                                                                 Ляшко А. Ю. 

 

 

Перевірив:                                                                     кандидат історичних наук,

                                                                                        доцент Глазунов С. В. 

 

 

 

                                         

 

 

м. Дніпропетровськ

2010 – 2011 н.  р.

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………3

   1. НАСИЛЬСТВО В СІМ’Ї  ЯК ВАЖЛИВА СОЦІАЛЬНА ПРОБЛЕМА

   1.1. Фактори, що обумовлюють насильство в сім’ї…………………………5

   1.2. Соціальні проблеми насилля над жінками……………………………..8

1.3. Проблема сімейного насильства над людьми похилого віку…………..11

  1.4. Насильство над дітьми………………………………………………….14

   2. ПРАВОВІ АСПЕКТИ СІМЕЙНОГО НАСИЛЬСТВА

  2.1. Національне законодавство про проблему насильства в сім’ї……….17

  2.2. Міжнародний досвід попередження насильства в сім’ї………………..20

  2.3. Заходи  держави з попередження сімейного  насилля………………….24

  ВИСНОВКИ……………………………………………………………………27

  СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………….29

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                              ВСТУП

 Проблема насильства, зокрема насильства в сім’ї, є актуальною для сучасного суспільства. Адже насильство- це гостра соціальна проблема, яка торкається абсолютно усіх верств населення і дуже впливає на соціально-психологічний розвиток суспільства. Жорстока поведінка в сім'ї — показник дисфункції сімейної системи, структурна ознака порушення внутрішньосімейних стосунків, спроба неадекватними засобами стабілізувати сімейну систему. Особами, які вчиняють насильство в сім’ї, можуть виявитися чоловіки, жінки, літні люди, підлітки. З проблемою насильницької поведінки так чи інакше стикаються члени родини, батьки, педагоги, психологи.

Необхідність  надання психологічної допомоги та здійснення корекційної роботи як з особами, які вчинили насильство в сім’ї, так і з жертвами насильства, призводить до того,що особливої значущості набувають дослідження, присвячені визначенню соціальних умов і факторів, що сприяють формуванню насильницької  поведінки.

Проблемі  насильства присвячено роботи філософів, психологів, педагогів, соціологів, які  різнобічно досліджували витоки насильства, зокрема насильство в сім’ї, механізми  його скоєння, наслідки насильства, а  також розробляли програми попередження насильства, реабілітаційної роботи з жертвами насильства, корекції насильницької поведінки тощо.

Зокрема, фундаментальні основи сучасних теорій насильства були закладені в дослідженнях Х. Арангурена, Г. Блумера, М. Вебера, Д. Галтунга, Л. Гумпловича, Е. Дюркгейма, Г. Зіммеля, Р. Мертона, У. Самнера,

Н. Смелзера, П. Сорокіна, О. Шпенглера та інших. Проблему насильства в сім’ї  розглядають  у своїх роботах вітчизняні та зарубіжні спеціалісти: психологи (І. Бех, О. Захаров, О. Орлов, Л. Берковіц, Е. Міллер, М. Страус,

З. Фройд, Е. Фромм), педагоги (Л. Нечепоренко, Н. Опухова, В. Радул,

 В. Тюріна), соціологи (А. Бесєдін, В., Р. Коллінз, Г. Патерсон, Т.Шипунова), юристи (Е.Скакунов, В.Туляков) та інші дослідники [1]. Насильство в сфері шлюбно-сімейних відносин у контексті конфліктології розглядалося

 А. Анцуповим, А. Здравомисловим, А. Ніколаєвською, Л. Петровською,

Т. Титаренко, А. Шипіловим та ін. [15]

Але недостатньо  розробленими залишилися питання  щодо соціально-психологічних умов і  факторів, що сприяють формуванню, засвоєнню  та використанню насильницької поведінки  в сім’ї, оскільки розв’язанням проблеми насильства в сім’ї соціальні  педагоги почали займатися порівняно  недавно, після введення в дію  Закону України «Про попередження насильства в сім’ї» від 15.11.2001 р.[7]

Мета  даної курсової роботи полягає у  розгляді соціально-психологічних  і правових аспектів сімейного насилля; характеристиці чинників, що сприяють і забезпечують формування, засвоєння  та застосування насильницької поведінки  в сім’ї.

Об’єкт  – сімейне насильство як важлива  соціальна проблема сучасності.

Предмет – наслідки насильства для соціально  вразливих верств населення.   

Завдання  курсової роботи: пояснити чинники, які  впливають на насильницьку поведінку  в сім’ї; виявити  види насильства над жінками; розкрити проблему насильства над людьми похилого віку; узагальнити  наслідки дитячого насильства для соціуму; обґрунтувати відповідність  міжнародним  вимогам національного законодавства  з питань сімейного насилля; вивчити  досвід роботи інших країн стосовно насильства у сім’ї; описати заходи нашої держави з попередження сімейного насилля.

Під час  написання цієї курсової роботи були використані такі методи дослідження  як аналіз документів, вивчення, узагальнення досвіду роботи.

 

 

РОЗДІЛ 1

  НАСИЛЬСТВО В СІМ’Ї  ЯК ВАЖЛИВА СОЦІАЛЬНА ПРОБЛЕМА

 

1.1.Фактори, що обумовлюють насильство в сім’ї

     Насильство є проблемою значною мірою філософською та соціокультурною. У теоретико-методологічному плані остаточно не розв’язаним залишається питання феномену детермінант, що обумовлюють насильство в сім’ї.

      Науковці докладно розглядають чинники, що обумовлюють насильство в сім’ї загалом та насильство над жінками, зокрема. При цьому представники однієї з теорій, що отримала назву «соціально-історична» або «соціокультурна», основною причиною такого становища називають домінуючу позицію чоловіків у суспільних відносинах, патріархальні культурні норми, що провокують насильство[11]. У документі ООН «Стратегія боротьби з насильством у сім’ї» зазначається, що джерела насильства полягають у соціальній структурі та у комплексі цінностей, традицій, звичаїв і поглядів, що стосуються нерівності чоловіків і жінок. У цілому ставиться під сумнів достовірність пояснень, пов’язаних з особистісними та індивідуальними характеристиками.

       Таким чином, причини насильства переносяться у соціокультурну площину, сферу суперечностей суспільної свідомості з питань взаємовідносин чоловіка і жінки та поглядів на їхні ролі у сім’ї. Варто зазначити, що навіть тоді, коли наголос робиться на певних загальних соціально-економічних причинах насильства у сім’ї, це насильство здійснюється конкретними особами зі своїми психологічними та фізіологічними особливостями. Власне в цьому контексті слід виокремити соціально-психологічний рівень, пов’язаний з міжособистісним спілкуванням, та рівень індивідуально-психологічний, пов’язаний зі структурою особистості.

       У другому,  «системно-сімейному» підході, робиться наголос на походженні та формах конфлікту, вивчаються особливості взаємодії, динаміка спілкування, процеси розв’язання суперечностей у сім’ях. Насильство у такому разі розглядається як дисфункція всієї системи, а не просто як наслідок індивідуальної психопатології одного з членів сім’ї. У межах цього підходу активно вивчаються різноманітні соціально-психологічні передумови деструктивного конфлікту. Вчені виокремлюють такі чинники, що детермінують і спрямовують насильство на міжособистісному рівні соціальної взаємодії: бажання самоствердитись за рахунок інших або використати когось для отримання певних вигод, пошук чи підтвердження соціальної ідентичності, «добрі» наміри «навчити розуму», «наставити на шлях істинний», емоційний стан.

        Експерти ООН  з проблем сім’ї американські  психологи Беррі та Дженей  Уанхолд провели аналітичне дослідження  і виокремили ознаки домінаторної (тоталітарної) й партнерської (демократичної) сім’ї [11]. Для першої характерні зловживання владою, відсутність рівних прав усіх членів родини, особливо дітей, наявність у сім’ї суворих правил, які носять примусовий характер та ін., для другої – гнучкі правила розпорядку, розподіл економічної відповідальності, розподіл домашньої роботи та обов’язків на засадах рівноправності, повага до особистого життя членів сім’ї та ін. Реально в сім’ях, як правило, існують лише окремі риси тієї чи тієї психологічної моделі. Виходячи з основних психологічних типів сімей, можна зробити висновок, що в тоталітарній культурі традиційно конфліктні ситуації розв’язуються за допомогою сили. І навпаки, шляхом формування демократичних відносин залагоджується багато психологічно кризових ситуацій як самої сім’ї, так і суспільства. Така сім’я дає більше можливостей і для розвитку дітей, а засвоєні норми та цінності мають тенденцію до відтворення у наступних поколіннях.

     Теоретики третього, «індивідуально-психологічного» підходу, звертаються до діагностик генетичних і біологічних аномалій, що виражаються у порушенні фізичного (наприклад, сексуальні та інші розлади) та психічного здоров’я (захворювання нервової системи, депресивні стани, перенесені психологічні травми у дитинстві), зловживанні алкоголем та пристрасті до наркотиків, аморальних вчинках. Як наголошує німецький кримінолог Г. Шнайдер, важливим аспектом, який детермінує насильство, є виховання у конфліктних сім’ях, інші вади соціалізації, різниця інтересів батьків та дітей.

       На підставі результатів досліджень можна виокремити певну ієрархічну модель факторів, що обумовлюють конфліктогенність сімей. Так, у сучасній Україні до загальнокримінологічних чинників і супутніх сімейному насильству соціально-негативних явищ можна віднести:

• погіршення і нестабільність соціально-економічного життя (що часом обумовлює суперечність між природним бажанням мати дитину і економічним статусом; неможливість розвивати свої таланти, культурні запити);
• скорочення кількості робочих місць у виробництві та пов’язане з цим безробіття;
• поширеність у засобах масової інформації, перш за все на телебаченні, пропаганди насильства та жорстокості, деструктивний вплив відеопродукції;
• поширення алкоголізму (порівняно з радянськими часами фіксується збільшення виробництва і споживання алкоголю на душу населення) та наркоманії;
• укорінення в суспільній свідомості цільової настанови на індивідуальне виживання, відсутність соціальних ідеалів, певний ідеологічний вакуум та криза моральності;
• поширення неформальних (незареєстрованих офіційно) шлюбів, а відтак менший рівень солідарності сім’ї, збільшення кількості розлучень і частки неповних сімей;
• слабку дієвість системи матеріальної допомоги сім’ям, які її потребують, тобто матеріальна залежність жінок від чоловіків.

      З усього  вищесказаного можна зробити  висновок, що насильство - це загальна психологічна, філософська, соціологічна та морально-правова категорія, сутність якої - необмежене довільне панування. За статистикою, переважне число тяжких правопорушень проти особистості відбувається саме в сфері сімейно-побутових відносин. Як правило, від насильства страждають найвразливіші категорії населення: жінки, діти, літні люди. І саме про жінок, як особливу категорію осіб, що зазнають насильство, йтиме мова у наступному підрозділі.

 

     1.2. Соціальні проблеми насилля над жінками 

       Актуальною є проблема насильства по відношенню до жінок. Багатогранність його форм, відсутність чіткого визначення, нерозуміння великою кількістю громадян своїх власних прав призводить до того, що ця проблема залишається невізуальною, латентною.

       Насильство щодо жінки є не тільки приватною справою особи. Остання хвиля модерного фемінізму, що прийшлася на 70–і роки в США та Західній Європі, розпочалася з питання про побутове та сексуальне насильство. З часів визнання насилля стосовно жінок, складовою частиною механізму підкорення їх, різні види насилля трактувалися по–різному. Спочатку міжнародні правозахисні організації та установи не займалися справами насильства проти жінок, оскільки його вважали «приватною» справою, яка стосується окремих осіб і не підпадає під юрисдикцію міжнародних конвенцій. Міжнародне співтовариство розглядало проблему в контексті державного суверенітету в тому сенсі, що будь–яке втручання ООН або іншого міжнародного органу буде сприйняте як порушення суверенітету держави.

     Щорічно,за  даними ВООЗ, більше 1,6 мільйона осіб  гине в результаті насильства. Насильство в сімї є причиною 7% смертей жінок у всьому світі. Дані офіційної статистики про насильство в сім’ї в Україні доволі обмежені через те, що насильство в сім’ї є найбільш прихованою формою насильства[15].

     Термін «насилля по відношенню до жінок» означає будь–який здійснений на основі статевої ознаки акт насилля, який завдає або може завдати шкоди фізичному, статевому чи психологічному здоров’ю жінки або страждання, а також погрози здійснення таких актів, примушування або свавільне позбавлення свободи, в суспільному чи особистому житті.

          Зокрема, науковці виокремлюють наступні типи насильства.     

           Фізична образа. Ситуація передбачає, що чоловік може бити жінку,  завдавати ій болю, штовхати, жбурляти  у неї різні предмети, погрожувати  зброєю, перешкоджати вільно вийти  з приміщення, залишати саму в  небезпечних місцях, відмовлятися  допомогти хворій, пораненій чи  вагітній, не давати звернутися  по медичну допомогу, псувати  майно жінки, ображати її дітей.

     Сексуальна  образа. Чоловік поводиться із  жінкою як із сексуальним об’єктом  без урахування її почуттів; схиляє  до інтимних стосунків, зокрема  після нанесення побоїв; змушує  дивитися порнографічні журнали,  листівки, фільми та поводитися  потім у інтимних стосунках   відповідно до побаченого; виявляє  безпідставні ревнощі.

     Психологічна  образа. В даному випадку це ігнорування почуттів жінки; образа  переконань, що мають цінність для неї; висміювання віросповідання, національної, расової та класової приналежності або походження; приниження жінки; знущання над домашніми тваринами або їх знищення на очах жінки, з метою причинити їй біль; обмеження свободи дій та пересувань; погрози спричинити фізичну, або економічну шкоду.

       Економічна образа. Сюди відноситься вилучення або обмеження коштів,контроль надходжень та фінансових витрат[20].

        Існують  певні психологічні особливості  жінок, що стають жертвами сімейного  насильства. Зокрема, щодо цього  існує дві точки зору. Перша стверджує, що жертвою насильства може стати кожна жінка. Друга говорить, що існують жінки — потенційні жертви, які притягують до себе насильство, зокрема фізичне. Їх внутрішній стан, почуття, поведінка, манери, зовнішній вигляд привертають до них увагу людей, схильних до насильства. 
      Віктимна поведінка формується ще в дитинстві. Ці жінки відчувають безпорадність, їх намагання обмежуються прагненням вижити. Становище в сім'ї пов'язане з низькою самооцінкою, почуттям провини. Дослідження показують, що жертви сімейного насильства часто були жертвами або свідками насильства з боку батьків, які мали надто консервативні установки щодо статевих ролей, і такі жінки ще змалку звикли бути залежними та пасивними, підкорюватись чоловіку. Таким жінкам  необхідна допомога професійних психологів.

     Насильство  практично завжди має тяжкі,  часто непоправимі наслідки для  жертви. Зокрема, будь-яке насильство може призвести до довгострокових розладів здоров‘я, зокрема до психічних проблем. Багаторічний досвід психологів  свідчить, що жертви домашнього насильства, так само, як і жертви торгівлі людьми, перебуваючи у стані постійного стресу,  мають серйозні порушення психічного та фізичного здоров‘я. Такі порушення обумовлені так званим комплексом ускладнень посттравматичного стресу. Такі люди мають  розлади сну, головний біль, депресії, високій рівень  тривожності, страхи та фобії, різноманітні соматичні розлади. Іноді жінки, які потерпають, починають зловживати алкоголем чи наркотиками. Деякі потерпілі від насильства роблять спроби самогубства. Відомі випадки, коли потерпіла, намагаючись захиститися, спричиняє загибель кривдника. Насильство над матір‘ю тяжко впливає на розвиток та подальше життя її дітей.   У таких дітей, як правило, занижена самооцінка, спостерігається деструктивна поведінка, їм важко адаптуватися в суспільстві. Вони часто виростають алкоголіками та наркоманами.

      Серед першочергових  програм, необхідних для вирішення  проблеми насильства над жінками  в родині, визнана необхідність  відкриття спеціальних психологічних  консультацій у кризових центрів,  куди могли б звертатися жінки,  які зазнали насильства; необхідність  відкриття і забезпечення роботи  притулків для жінок, які постраждали  від насильства; організація спеціальних  державних соціальних центрів  по захисту жінок від насильства  в родині.

       Отже, насилля щодо жінок є порушенням прав людини й основних свобод жінок, а також воно перешкоджає або не дозволяє жінкам користуватися цими правами і свободами. Нездатність уже впродовж тривалого часу забезпечити захист і заохочення таких прав і свобод у випадку використання насилля стосовно жінок – це проблема, що викликає занепокоєння в усіх державах і повинна бути вирішена.

 

1.3. Проблема сімейного насильства над людьми похилого віку         

Ставлення до старості в  західній та східній культурах має  істотні відмінності. У сучасній західній культурі немає традиційно устояного, шанобливого, поважного  відношення молоді до старих людей. Представники молодого покоління або бояться  старості, або ставляться до неї  з байдужістю чи презирством. Нерідко  люди похилого віку дотримуються аналогічної  точки зору. У теперішній час у  сучасному суспільстві образ  старості носить, здебільшого, негативний характер.

  Також негативне відношення до представників періоду пізньої дорослості може проявлятися і в сім’ї у вигляді пасивної або агресивної взаємодії рідних із старими людьми. Діапазон такої взаємодії може коливатися від байдужного або зневажливого ставлення родини або окремих її членів до осіб літнього й похилого віку до непрямого або прямого насильства над ними.

Під непрямим насильством  розуміють:

1. обмеження юридичних, трудових і цивільних прав людей похилого віку;
2. порушення припустимих меж у фармакотерапії (наприклад, перевищення доз седативних або знеболюючих засобів, безконтрольне призначення препаратів без урахування їхньої доцільності й індивідуальних протипоказань для старих людей (антидепресантів, транквілізаторів, снодійних або інших психо - фармацевтичних засобів); перевищення строків тривалості прийому лікарських препаратів; несвоєчасний прийом ліків або відмова в них хворому та ін.);
3. халатне відношення при догляді за старими людьми, яке здатне спричинити фізичні або психічні травми (відсутність профілактики пролежнів, порушення гігієнічних норм утримування, психологічна й соціальна ізоляція (відмова в повноцінному спілкуванні, необхідних прогулянках, створення інформаційного вакууму та ін.);
4. порушення режиму харчування (відсутність збалансованого харчування з урахуванням потреб старого організму (вітамінів, клітковини, білків, необхідної кількості рідини, пропуск своєчасного прийому їжі та ін.
5. пасивне ставлення до процесу хвороби або вмирання (небажання вживання необхідних заходів для порятунку здоров'я або життя старої людини).

До  прямого насильства відносять:

1) соціальну агресію (неповажне  ставлення  до старих людей,  скоєння образливих, хуліганських  дій стосовно них та ін.);

2) психологічний терор (дезінформація,  залякування, образи, знущання, підбурювання  до суїциду);

3) економічне насильство (позбавлення  фінансової волі, скоєння кримінальних  дій (фінансовий шантаж, вимагання,  злодійство), трудова експлуатація);

4) насильницьку ізоляцію (соціальну,  фізичну, психологічну та інформаційну  ізоляцію);

5) позбавлення можливості реалізації  гігієнічних вимог і потреб;

6) позбавлення відпочинку або  сну;

7) позбавлення їжі й/або води;

8) застосування прямої фізичної  сили (жорстоке ставлення, обмеження  рухів, сексуальне насильство, заподіяння  навмисних тілесних ушкоджень);

9) відмова в необхідному лікуванні,  позбавлення медичної допомоги;

10) вбивство.

   Найчастіше суб’єктами насилля  виступають люди з близького  оточення літніх людей: родичі, чоловік або дружина, діти, друзі,  сусіди. Також це можуть бути  представники сфери обслуговування  та влади, сторонні люди.

  Важливою першопричиною того, що  значна частина людей похилого  віку опиняється в положенні  жертв насильства, є широко поширена  дегуманізація суспільства: бездуховність,  аморальність. Жорстоке поводження   з літніми людьми – це, в  певному значенні, тіньовий сегмент  сімейного життя, міжособистісних  стосунків. Ще одна з причин – недостатність уваги до проблем сім’ї .

   Засоби масової інформації, нерідко стають джерелом узагальнених, стереотипізованих знань про людей пізнього віку (приписування їм негативних характеристик, створення негативного образа старості та ін.). Відсутність комунікативної взаємодії між представниками різних вікових груп, яка дозволяє придбати позитивний досвід спілкування з людьми похилого віку у результаті контактів, сприяє формуванню в молодого покоління негативних стереотипів відносно старості й поширенню ейджизму та геронтофобії в суспільстві.

   Люди похилого віку є носіями мудрості, досвіду й джерелом життєвої філософії для молодого покоління. Завдяки спілкуванню з ними виконується величезна соціальна й культурна функція в суспільстві - здійснюється зв'язок і спадкоємність поколінь, передається накопичений досвід. Тому дбати про безпеку і комфортне становище таких людей - обов’язок молодого покоління.

 

1.4.  Насильство над дітьми

 Насильство й жорстоке поводження поширене також щодо дітей. Так, за даними  досліджень, близько 40 % неповнолітніх вважають, що в нашій країні має місце жорстоке ставлення до дітей [3]. Водночас заслуговує на увагу той факт, шо кожна четверта дитина з тих, хто потерпав від насильства та знущання, зіткнулася з цим насамперед у власній родині.

 Тема попередження сімейного насильства над дітьми  знаходиться у центрі міжнародних обговорень. Жорстоке ставлення та нехтування дітьми  сьогодні вважається однією з важливих проблем суспільного здоров’я  та провідною причиною дитячого травматизму і дитячої смертності в багатьох країнах світу. За даними ООН  від сваволі батьків щорічно страждають  близько 2 млн. дітей віком до 14 років. Кожен десятий з них помирає, а 2 тис. закінчують життя самогубством [10]. В рамках розвитку профілактичних програм в усьому світі проводиться активне інформування громадськості про зловживанням дітьми та про те, що потрібно робити, аби уникнути цього явища. У 1977 р. було створено Міжнародне товариство з попередження жорстокого поводження з дітьми задля сприяння нормальному здоровому розвитку дітей в усьому світі з метою боротьби з будь-якими формами насильства, нехтування та експлуатації дітей, сприяння їх фізичному, психічному та соціальному росту[16].

    Для українського суспільства проблема неналежного поводження з дітьми є не новою, хоча тривалий час не визнавався факт її існування. Сьогодні це явище стало вже соціальною проблемою. Соціологічні опитування дорослих і дітей, проведені Українським інститутом соціальних досліджень, щодо соціального самопочуття сім’ї, батьків та дітей свідчать про стурбованість поширенням у суспільстві жорстокого ставлення до дітей та експлуатації з боку батьків

    Насильство  над дитиною найчастіше здійснюється  особами, які повинні їх захищати  та підтримувати. Усе частіше  діти стають жертвами сексуального  насильства. Близько 70 % серед загальної  кількості постраждалих неповнолітніх  це ті, які постраждали від  сексуальних посягань[19]. Позначається висока латентність сексуальних злочинів. Багато дітей не повідомляє про випадки насильства через те, що не знають, куди звернутися, побоюються, а іноді просто соромляться аморальної поведінки своїх батьків. Тобто дитина залишається наодинці зі своїми проблемами, а подібні сімейні злочини розкриваються лише тоді, коли дитина намагається покінчити життя самогубством або втекти з дому.

    Про  жорстоке ставлення до дитини  слід говорити не тільки у  випадку аморального поводження  членів сім’ї з дитиною, а  й тоді, коли у цілком порядних  родинах психологічне та фізичне  насилля стосовно дітей подається  як форми виховання, захист  її інтересів.

     Часто діти підлягають насиллю  у зв’язку з тим, що для  багатьох сімей характерні антипедагогічні  методи виховання. Як наслідок, стереотип виховання дітей батьками  через фізичне покарання закладається  в свідомості і використовується  з покоління в покоління як  найбільш ефективний і дієвий  метод.

     Форми жорстокого поводження  не зводяться до фізичного  насилля. Як жорстокість до  дитини треба розглядати не  тільки безпосередній фізичний  вплив, а й байдуже ставлення,  нехтування дорослими людьми  проблем та інтересів дітей.

    Незважаючи на те, що наше суспільство  проголосило себе відкритим, проблема  насильства щодо дітей не привертає  уваги широкої громадськості.  Відсутні спеціальні органи соціального  контролю у вирішенні проблем  насилля, зокрема сексуального, крім  правоохоронних органів, роль  яких полягає, головним чином  у тому, щоб покарати злочинця. При цьому не береться до  уваги допомога жертві вийти  з посттравматичного стресу, превентивні  дії з метою запобігання подібних  ситуацій у сім’ї. В сучасних  умовах відпрацювання механізму забезпечення елементарних умов захисту дитини від знущання в родині та інших негативних наслідків неналежного виконання батьками своїх обов’язків стає негайною потребою. Починати виконання цього завдання слід з інформування самих дітей в навчальних закладах, через засоби масової інформації; зі здійснення заходів, спрямованих на стабілізацію родини.

     Формування стосунків між батьками  та дітьми, без застосування насилля  – це справа не одного покоління,  але починати потрібно зараз,  тому що відносини, які закладаються  у батьківській родині, з часом  проектуються  на ставлення до  власних дітей, тобто відбиваються  на наступних поколіннях. Тому  ненасилля – найважливіша умова  подальшого прогресу та процвітання  людства.

     Сімейне насилля є глобальною  проблемою.  Це соціальна патологія,  від якої страждає практично  усе суспільство. Тому що наслідки  насилля відображаються не лише  на потенційних жертвах, але  і на людях, що їх оточують. Як показує досвід, ця проблема  не є достатньо вивченою, а  тому і не розроблений чіткий  алгоритм боротьби з нею.  Насилля  не є лише соціальною категорією. Воно потребує спеціальних заходів,  які повинні бути підкріплені  законодавчими актами. Тобто насилля  повинно розглядатися  і в правовому  аспекті.

 

 

 

 

 

 

 

 

                                         РОЗДІЛ 2

        ПРАВОВІ АСПЕКТИ СІМЕЙНОГО НАСИЛЬСТВА 

 

2.1. Національне законодавство про проблему насилля

        Проголошення 24 серпня 1991 року незалежності України відкрило шлях до створення самостійної держави. На даному етапі свого розвитку в світовому масштабі Україна є молодою державою. З огляду на відносно невеликий строк існування України як незалежної, правової, демократичної держави, їй бракує досвіду в вирішенні багатьох важливих питань з різних галузей діяльності, зокрема попередженні насильства в сім’ї. Тому у багатьох аспектах українське законодавство відображає міжнародні правові стандарти.