Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Нерівність в доходах та проблеми бідності

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Державний вищий навчальний заклад

«Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

Кафедра політичної економії факультетів управління, управління персоналом та маркетингу

Курсова робота

на тему: «Нерівність в доходах та проблеми бідності»

Студентки І курсу, 5 групи, спеціальності 6504 факультету економіки та управління

Вишневської Альони Науковий керівник доц. Бортнікова Людмила Павлівна

Київ – 2011

План:

Вступ

Дискримінація праці та її види
Нерівність в доходах різних верств населення. Статистика
Проблема бідності
Шляхи вирішення проблем бідності в сучасних умовах економічного розвитку Укріїни

Висновок

Список літератури

Вступ

Соціальною ціною ринкових реформ в Україні стало різке зниження рівня життя основної маси її населення. Якщо декілька років тому ще точилися дискусії навколо питання, чи слід визнати наявність бідності в Україні, то сьогодні її масове поширення та довготривалий характер є беззаперечними. Фактично бідність вже стала на теренах колишньої УРСР, яка була однією з найбільш розвинутих країн Європи, тією нездоланною перепоною, що унеможливлює сталий соціально-економічний розвиток України. У чому ж причини розшарування доходів сучасних українців? Чому велика частина населення отримує доходи, що є нижчими за податковий мінімум, а інша частина купує дорогу нерухомість та авто? Як держава може регулювати рівень доходів громадян, сприяти соціальній рівності в країні? Всі ці питання потребують вирішення. Їх нагальність обумовлює важливість дослідження проблем нерівності доходів в Україні і актуальність цієї теми.

Метою роботи є виявлення причин нерівності доходів населення України, аналіз методів державного регулювання диференціації доходів громадян, розглянення дискримінації праці, її видів, а також вивчення проблем бідності.

Завданнями роботи є:

узагальнити теоретичні аспекти нерівності доходів, дискримінації праці та проблеми бідності;
виявити причини нерівності доходів та проблем бідності в Україні та розглянути методи державного регулювання цих процесів;
навести статистичні дані з різних галузей цих процесів.

Об’єктом дослідження виступає процес диференціації доходів населення України, проблеми бідності та дискримінація праці.

Актуальність теми в тому, що сучасна економічна система, з точки зору доходів, слобоврегульована, і як ніколи, потребує регуляції з боку Уряду.

1. Дискримінація праці та її види

Дискримінація праці — доволі поширене явище. Її можна визначити як нерівні можливості працівників, які мають однакову продуктивність, або неоднакове до них ставлення з боку працедавців, суспільства, держави. Трудової дискримінації можуть зазнавати як окремі працівники, так і їх окремі групи. Вона означає інше й менш сприятливе ставлення до людей через притаманні їм характеристики, що не стосуються їхніх заслуг або вимог до певної роботи (раса, колір шкіри, релігія, стать та ін.).

25 червня 1958 р. на 42-й сесії Генеральної конференції МОП було прийнято Конвенцію про дискримінацію в області праці та занять, у якій зазначається, що термін «дискримінація» включає:

а) будь-яку відмінність, недопущення або перевагу, що здійс-
нюється за ознакою раси, кольору шкіри, статі, релігії, політич-
них переконань, національного походження чи соціальної прина-
лежності, яка призводить до знищення або порушення рівності
можливостей чи ставлення в царині праці та занять;

б) будь-яку іншу відмінність, недопущення або перевагу, що при-
зводить до знищення або порушення рівності можливостей чи став-
лення в царині праці та занять, яка визначається відповідною особою
за консультацією з представницькими організаціями підприємців і
трудящих, які існують, і з іншими відповідними органами.

В економічній літературі виокремлюють кілька видів дискримінації праці.

Дискримінація в заробітній платі одних працівників або груп працівників порівняно з іншими. У кожній країні працівники, які мають однакову кваліфікацію чи стаж, часто отримують різну зарплату за виконання тієї ж самої роботи в тій самій галузі чи навіть організації. Існують традиційні групи працівників, які зазнають дискримінації за рівнем зарплати: жінки порівняно з чоловіками, чорношкірі порівняно з білими.
Дискримінація під час найму на роботу, звільнення з роботи. Такої дискримінації, крім вищеназваних груп, зазвичай зазнають особи, звільнені з місць позбавлення волі, інваліди, некваліфікована молодь. їх останніми приймають на роботу й першими звільняють. Нерівні можливості в разі працевлаштування можуть виникнути у зв'язку з віком працівника, расовою й етнічною приналежністю.
Дискримінація при просуванні по службі тих, хто вже працює в організації. Таким особам складніше зробити кар'єру, їх неохоче підвищують і призначають на відповідальні посади. Цієї дискримінації частіше зазнають жінки, іммігранти, представники національних меншин.
Професійна дискримінація, що виявляється в стійкому розподілі професій і посад між різними групами працівників. Так, існують традиційні чоловічі та жіночі професії. Професійна сегрегація спостерігається під час розподілу професій між місцевими та приїжджими працівниками.
Дискримінація в освіті та професійній підготовці, хоча сьогодні нечасто зустрічається формальне обмеження доступу людини до освіти з причин іноземного громадянства, незнання державної мови тощо. [13, с. 362]

Названі види трудової дискримінації тісно пов'язані між собою. Так, дискримінація в освіті веде до професійної сегрегації, яка, своєю чергою, закріплює й поглиблює нерівний доступ до освіти.

Дискримінація може бути пов'язана з віком, обмеженою працездатністю (інвалідністю), захворюванням ВІЧ/СНІДом і сексуальною орієнтацією. Найновітнішими формами дискримінації, характерними, швидше, для розвинутих країн, є дискримінація за генетичною ознакою та за способом життя. Генетичне тестування, яке може бути профілактичним заходом, також нерідко стає підставою для звільнення працівника у разі, якщо у нього виявляється схильність до тих чи інших захворювань. Щодо дискримінації працівника за способом життя, то з погляду працедавця паління, надлишкова вага чи гіпертонія є вадою, тому такі співробітники зазнають додаткового ризику звільнення.

Дискримінація окремих осіб і певних груп людей зменшує рівень їхніх доходів і можливості інвестицій у людський капітал. [13, с. 363]

Цікаві дослідження по дискримінації праці жінок проводив Європейський відділ Human Rights Watch. В своїй роботі вони досліджували дискримінацію, пов’язану з сімейним станом, віком, зовнішностю, проводили інтерв’ю з різними презставниками влади, а також надавали рекомендації державним установам.

З рекомендацій можна навести такі:

Рекомендації Урядові України:

Верховна Рада повинна прийняти законодавчі акти, що прямо забороняють конкретизацію бажано статі працівника в оголошеннях про вакансії;
Верховна Рада повинна прийняти законодавчі акти, спрямовані на викоренення тендерних обмежень на надання пільг по догляду за дитиною (за винятком відпустки по вагітності та пологах);
Верховна Рада повинна реформувати відповідне законодавство для забезпечення рівного захисту працюючим чоловікам та жінкам.

Рекомендації Міжнародній організації праці (МОП):

забезпечити відповідність внесених змін до КЗпПу України до міжнародних норм стосовно недискримінації та рівного ставлення до чоловіків та жінок на ринку праці;
провести додаткову підготовку державних службовців, в тому числі інспекторів Міністерства праці та соціальної політики, працівників Державної служби зайнятості та ін. з питань Тендерно обумовлених трудових прав та практичних навичок з розгляду Тендерних питань.

Рекомендації Організації Об'єднаних Націй (ООН):

Відповідні органии з нагляду за виконанням угод, зокрема Комітет з викоренення всіх форм дискримінації по відношенню до жінок, Комітет з прав людини та Комітет з економічних, соціальних та культурних прав повинні використати інформацію, що міститься в цьому звіті, при розгляді відповідності дій уряду України прийнятим зобов'язанням в рамках відповідних угод. [12, с. 5-7 ]

Серед роботодавців широко поширена практика, що заважає жінкам в повній мірі використовувати рівні з чоловіками можливості на ринку праці, - дискримінація, що базується на сімейному стані та родинних обставинах

Представники Human Rights Watch проінтерв'ювали жінок, яким потенційні роботодавці відмовили на тій підставі, що вони надто молоді і незабаром матимуть або вже мають малих дітей. Роботодавці намагалися виправдати дискримінацію повідношенню до молодих жінок, пояснюючи це тим, що вони "забагато коштуватимуть" в плані гарантованих українським законодавством пільг з вагітності, пологів та догляду за дітьми. Роботодавці також згадували додаткові витрати, що можуть виникнути коли жінки братимуть лікарняні, щоб піклуватися про хворих дітей. [12, с. 31]

Хоча багато роботодавців дискримінують молодих жінок в процесі прийому на роботу через реальні або уявлювані родинні обов'язки, старші жінки також відчувають значну дискримінацію на ринку праці. Витоги до віку, ще один суттєвий аспект оголошень про вакансії, має подальший негативний вплви на жінок на ринку праці. Більшість роботодавців шукають молодих працівниць до тридцяти або до сорока років. Хоча вимоги до віку присутні в оголошеннях, розрахованих як на чоловіків, так і на жінок, ці обмеження мають більший вплив на представництво жінок на ринку праці. Більшість вакансій для жінок, таких, як секретарки, доглядальниці, танцюристки та кельнерки, на загальнокультурному рівні майже виключно асоціюються з молодими жінками. Тому старші жінки сутикаються з подвійною проблемою: їх не приймають на багато посад, в тому числі, на добре оплачувані менеджерські посади, через тендерні обмеження, і так само їх не приймають на більшість вакансій, призначених для жінок, через вікові обмеження. Але і не всі молоді жінки можуть отримати роботу, доступну для жінок, через дискримінацію за сімейним станом. Як наслідок, дискримінація існує на обох кінцях вікового спектру. Лишається невелике "вікно", де жінки сприймаються як серйозні кандидати на місце: до тридцяти п'яти років, але з дітьми шкільного віку. [12, с. 37 ]

Вимоги до зовнішньості з боку роботодавців, що шукають працівників на різні посади, особливо з боку тих, що шукають жінок, є звичайним явищем. Оголошення про вакансії, де фізична зовнішність не має явного відношення до роботи, що буде виконуватися, на відміну від сфери розваг або модельного бізнесу, часто містять вимоги до низки фізичних якостей. Це стосується посад всіх рівнів, навіть менеджерських. Оскільки такі вимоги з'являються практично завжди в оголошеннях, розрахованих саме на жінок, вони є дискримінаційними і мають непопорційний вплив на можливості працевлаштування жінок, порівняно з чоловіками. На додаток оголошення, що вимагають "привабливу зовнішність" як критерій отримання роботи, створюють сумнівну перевагу, що також впливає на ставлення до працівниць. Оголошення, що роблять наголос на особистих якостях, а не на освіті або професійних характеристиках, наводять на думку, що, на відміну від чоловіків, придатність жінок до роботи частково або повністю визначається їх фізичною привабливістю. Впевненість роботодавців, що вони можуть з усією відповідальністю визначати рівень привабливості пошукачок роботи, підсилює атмосферу, в якій жінки можуть відчути сексуальні домагання. [12, с. 40]

Нерівність в доходах різних верств населення. Статистика

Нерівність в доходах — це різниця в рівні доходів різних верств і груп населення, зумовлена відмінностями в оплаті праці, неоднаковим відношенням до засобів виробництва, створеного продукту, економічної та політичної влади тощо. Вона спричинена багатьма чинниками. [13, с. 363]

Відмінності в рівнях особистих (індивідуальних) доходів спричинені розбіжностями в рівні заробітної плати; неоднаковими розмірами власності і, як наслідок, — різною величиною доходів від неї; неоднаковою соціальною допомогою від держави та різними пільгами; наявністю підприємницького хисту або особливих, унікальних здібностей; соціальним статусом (особа, яка зайнята або незайнята трудовою діяльністю, молодь, яка навчається, найманий працівник, власник майна, пенсіонер тощо), іншими чинниками. Різниця в заробітній платі, своєю чергою, спричинена природними здібностями людини, освітою, професією, спеціальністю, кваліфікацією, досвідом, галузевими відмінностями, умовами праці тощо. Щодо диференціації сукупних доходів сімей, вона, крім зазначених чинників, зумовлена також чисельністю й складом сім'ї (наявністю непрацездатних членів сім'ї, їхньою кількістю в родині, співвідношенням працюючих і непрацюючих членів).

Показниками диференціації населення за доходами (витратами) є коефіцієнт Джині (коефіцієнт концентрації доходів або витрат), коефіцієнт децильної (квінтильної) диференціації та коефіцієнт фондів. Коефіцієнт Джині (КG) характеризує диференціацію доходів (витрат) населення у вигляді ступеню відхилення фактичного розподілу доходів (витрат) за пропорційно (чисельно) рівними групами населення від абсолютно рівного їх розподілу між ними, тобто він вказує на ступінь рівномірності (нерівномірності) розподілу доходів (витрат) серед верств населення. Коефіцієнт Джині варіює в інтервалі від 0 до 1. КG = 0 за повної рівності розподілу між усіма групами населення. Чим вищим є значення показника, тобто чим ближчий він до 1, тим нерівномірніше розподілені доходи (витрати) у суспільстві, КG = 1 за повної (абсолютної) нерівності населення за доходами (витратами), коли весь доход (витрати) належить лише одній особі.

Коефіцієнт децильної диференціації вказує на співвідношення доходів (витрат) найзаможніших і найбідніших груп, однакових за кількістю осіб, тобто співвідношення мінімального рівня доходів (витрат) серед 10 % найбільш забезпеченого населення й максимального рівня доходів (витрат) серед 10 % найменш забезпеченого населення. За. повної рівності населення за доходами (витратами) коефіцієнт децильної диференціації дорівнює 1. Конкретне значення цього коефіцієнта залежить від розміру нерівності (розриву) в доходах, тобто він не обмежений певними значеннями. Зазвичай коефіцієнт децильної диференціації не перевищує 15—17. Квінтильний коефіцієнт диференціації доходів (витрат) населення — це відношення мінімального рівня доходів (витрат) серед 20 % найбільш забезпеченого населення до максимального рівня доходів (витрат) серед 20 % найменш забезпеченого населення. Коефіцієнт фондів розраховується як відношення середнього значення доходів (витрат) населення в десятій децильній групі до середнього значення їх у першій децильній групі. [13, с. 364]

У графічному вигляді нерівність розподілу доходів населення ілюструє крива Лоренца — кумулятивний розподіл чисельності населення та відповідних цій чисельності доходів. Таким чином, вона відображає співвідношення часток усіх доходів і часток усіх їх отримувачів. За умови абсолютно рівного розподілу доходів 10 % населення отримувало 6 10 % доходів, 20 % — п'яту частину всіх доходів, 50 % -— половину і т.д. Цей розподіл мав би вигляд лінії рівномірного розподілу (діагоналі квадрата зі сторонами від 0 до 100 %). Нерівномірний розподіл характеризується кривою Лоренца (лінією фактичного розподілу), яка знаходиться (відхиляється) тим далі від діагоналі квадрату, чим більша диференціація (рис. 1). [13, с. 365]

Крива показує ступінь нерівності доходів сімей. «Частка сімей» розташована на осі абсцис, а «частка доходу» — на осі ординат. Теоретично абсолютно рівний розподіл доходів, якого не існує в дійсності, представлено на графіку бісектрисою ОЕ. У будь-якій точці даний процент сімей, наприклад 20, отримують відповідний процент доходу — 20. Фактичний розподіл доходу представлено кривою. В точці А 20 % усіх сімей мають найменший дохід, який складає близько 8 % усього доходу суспільства, в точці В 40 % усіх сімей отримали близько 17 % доходу і т. д. Чим більший розрив між лінією абсолютної рівності доходів і кривою Лоренца, тим бі-льший ступінь нерівності доходів.

Можна побудувати криву Лоренца після відрахування податків, включаючи трансферти та без урахування податків і трансфертів. Особистий дохід після відрахування податків і з урахуванням виплат трансфертних платежів розподіляється більш рівномірно, ніж дохід без відрахування податків і трансфертів. [2, с. 154]

— Лінія рівномірного розподілу — абсолютної рівності

Крива Лоренса

Рис.1. Крива Лоренц а

Незареєстровані доходи

При оцінці рівня бідності потрібно враховувати значне поширення незареєстрованої зайнятості і незареєстровані (альтернативні) джерела доходів та альтернативні способи підтримки більш-менш прийнятного рівня життя населення України. Одним з них є обробіток земельної ділянки, доходи від якої в сільських родинах часто є основною статтею бюджету. Так, у середньому за 1999 р. вартість спожитої продукції, отриманої з особистого підсобного господарства, становила 44,4% сукупних ресурсів середньої сільської родини. Великого поширення цей вид діяльності набув і серед міського населення.

Наявність земельної ділянки є за сучасних умов одним з основних засобів уникнення (або принаймні істотного зниження) ризику бідності. Однак це не дозволяє забезпечити навіть середній рівень добробуту. За існуючими оцінками, ризик бідності для власників присадибних ділянок площею до 0,6 га становить 23,8%, а для тих, хто взагалі не має земельної ділянки, - 30,2%.

Незареєстровані доходи населення є фактором і передумовою підвищення рівня життя та платоспроможного попиту практично всіх верств населення. Але якщо серед 10% найбідніших громадян України вони вимірюються лише 2 грн. на місяць в розрахунку на одну особу, то серед 10% найбільш заможних - 155 грн. Відповідно всі оцінки щодо масштабів, рівня та глибини бідності повинні спиратися на дані не офіційно зареєстрованих доходів, а фактичних витрат або споживання населення.

Працююче населення

Найбільш тривожний симптом - висока частка бідних серед працюючого населення. На відміну від переважної більшості інших країн наявність роботи в Україні не є гарантією хоча б мінімального достатку. Близько 78% всіх бідних становлять сім'ї, де хтось з дорослих працює.

Це має своє пояснення: протягом 1991-2000 рр. у країні відбувається процес постійного знецінення робочої сили, що є типовою ознакою бідності в суспільстві. Знижується питома вага оплати праці у валовому внутрішньому продукті з 53,1% в 1990 р. до 44,5% в 1999 р. Скорочення реальної заробітної плати випереджає падіння ВВП та продуктивності праці. Нині заробітна плата скоротилася до рівня, який не забезпечує працівникові обсягів споживання матеріальних благ, достатніх для розширеного відтворення його фізичної та інтелектуальної здатності до праці. Майже чверть працівників у галузях економіки отримують заробітну плату нижче межі бідності, а близько (67,7% - грудень 2000 р., 68,7% - вересень 2000 р.) 70% - менше прожиткового мінімуму, що оцінювався у 2000 р. в середньому на душу населення 270,1 грн., у 2001 р. - 311,3 грн., у 2009 р. - 744 грн., а у 2011 р. - 922 грн. [21]

Позитивні зрушення в економіці країни, які відбувалися протягом першого десятиліття ХХІ століття, супроводжувалися подальшим звуженням внутрішнього споживання і зниженням реальної заробітної плати на 0,9%. Типовим для багатьох галузей економіки було встановлення заробітної плати на рівні, значно нижчому від визначеного мінімуму. У грудні 2000 р. 2326,9 тис. осіб, які відпрацювали не менше половини місячного фонду робочого часу (22,3%), було нараховано заробітну плату, що не перевищувала її мінімального рівня. Як і у попередні роки, зберігається натуралізація в оплаті праці. За 2000 р. зайнятим у галузях економіки видано в рахунок заробітної плати продукції на 3,5 млрд. грн. (11,2% нарахованого до виплати фонду оплати праці). Це грубе порушення чинного законодавства, однак такі процеси лишаються поза увагою Уряду. Як і раніше, зберігається визначення зарплати за залишковим принципом і відповідно вкрай низька її питома вага в собівартості продукції.

Падіння виробництва у поєднанні з прорахунками в політиці оплати праці, повна втрата державою регулюючої функції у цій сфері призвели до того, що заробітна плата перестала виконувати свої базові економічні функції - забезпечувати відтворення робочої сили і бути мотивацією та стимулом до праці. Підтвердженням цього є зниження за останні 10 років з 67,5 до 34,1% частки оплати праці в сукупних ресурсах населення і натомість дворазове збільшення надходжень від особистого підсобного господарства, яке для багатьох перетворилось на основне джерело доходів і основний вид діяльності. Така тенденція відображає перетворення винагороди за послуги робочої сили у різновид соціальної допомоги, що неминуче знижує мотивацію до праці.

Проте наведені дані охоплюють тільки зареєстрований сектор економіки. Імовірно, що вказані тенденції мали б інший характер за умови врахування обсягів виробництва, зайнятості та доходів у незареєстрованому секторі, який, за оцінками спеціалістів, сягає половини зареєстрованого.

Надзвичайно гострою залишається проблема заборгованості з виплатою заробітної плати. На 10 січня 2001 року вона становила 4,9 млрд. грн., причому 70% цієї суми припадає на промислові та сільськогосподарські підприємства, де працює більше (45% на великих і середніх підприємствах, 41% зайнятих) 40% зайнятих в галузях економіки. У 2005 р цей борг складав 1,7 млдр. грн. За станом на 1 листопада 2011 цей борг складає близько 11,6 млдр. грн. При цьому найбільший борг по областям складає 2,4 млдр. грн. (Донецька обл.) , найменший – 649 тис. грн. (Чернівецька).

Надзвичайно важливим засобом запобігання бідності є належна професійно-освітня підготовка населення. Наявність хоча б однієї особи з вищою освітою в складі домогосподарства вдвічі знижує ризик бідності і є вагомим чинником більш високого рівня життя загалом. З підвищенням освітнього рівня членів сімей збільшується частка грошових доходів у загальних доходах домогосподарств і відповідно зменшується значення підсобного господарства та інших джерел натуральних надходжень. Якщо в домогосподарствах, де жоден з дорослих не має навіть середньої освіти, грошові доходи не перевищують половини сукупних, то там, де всі дорослі мають вищу освіту, цей показник наближається до 80%.

Однак витрати підприємств на професійну підготовку своїх працівників за останній період різко (більш як у 12 разів) знизилися. У 1999 р. вони складали в середньому всього 16,2 грн. на одну особу, а в сукупності - не більше 0,3% загальної суми витрат роботодавців на робочу силу. Держава також повністю втратила регулюючу функцію в цій винятково важливій сфері. [17, с. 39]

Сім'ї з дітьми

Сім'ї з дітьми мають найбільший ризик збідніти, причому він прямо пропорційний кількості дітей до 18 років. Так, якщо рівень бідності серед сімей з однією дитиною дорівнює 29,5%, з двома - 35,9%, з трьома - 47,0%, то серед сімей з чотирма дітьми він зростає до 64,1%, а з п'ятьма і більше - до 88,7%.

Цей чинник особливо дається взнаки у сім'ях з дітьми до трьох років, де рівень бідності складає 44,1%.

Таким чином, переважна більшість (75,5%) бідного населення України - це сім'ї з дітьми до 18 років. За низького рівня оплати праці навіть двоє працюючих батьків не в змозі забезпечити нормальне (за існуючими низькими національними стандартами) життя своїм неповнолітнім дітям. При зайнятості обох батьків 26,1% сімей з дітьми (у складі яких немає пенсіонерів або інших непрацюючих дорослих) є бідними. Це є наслідок не лише низького рівня оплати праці, а й вкрай недостатньої соціальної підтримки сімей з дітьми. Про останнє свідчить, зокрема, багаторазове зростання розриву у співвідношенні різних видів допомог на дітей сім'ям із середньою заробітною платою.

У січні-листопаді 2011 року за субсидіями для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг звернулось 1867,1 тис. сімей, шо на 2,0% менше, ніж у січні-листопаді 2010 року. Питома вага звернень сімей, які проживають в міських поселеннях склала 80,1%.

У листопаді 2011 року кількість сімсн-уізснпків Програми житлових субсидій, які одержували субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальний послуг, становила 6.3% від загальної кількості сімей України, що на 0,1% більше, ніж у листопаді 2010 року. Серед регіонів найбільша питома вага сімей, які отримували субсидії, у Сумській та Кіровоградській областях (15.8 та 10.0% відповідно), а найменша - у м. Севастополі та Одеській області (2,4 та 2,9 % відповідно).

За січень-листопад 2011 року загальна сума субсидій готівкою, призначених сім'ям на відшкодування втрат для придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива становила 157,6 млн.грн., з неї у міських поселеннях - 36,5 млн.грн., у сільській місцевості — 121,1 млн.грн.

У січні-листопаді 2011 року загальна сума субсидій готівкою, отриманих сім'ями на відшкодування витрат для придбання скрапленого, твсрдого та рідкого пічною побутового палива становила 138.1 млн.грн., а за відповідний період 2010 року - 106.1 млн.грн. [21]

Тобто кількість субсидій виплачених у січні-листопаді 2011 року зросла.

Населення пенсійного віку

Нинішня пенсійна система не забезпечує взаємозв'язку між трудовим внеском працівника та розміром його пенсії, а також зацікавленості у формуванні пенсійного бюджету. Пенсії нижче встановленої межі малозабезпеченості отримують 96% загального числа пенсіонерів. Залишаються дуже низькими розміри допомоги та соціальних виплат.

Проте, як засвідчують дані статистичних обстежень, низький рівень пенсій, отримуваних на загальних засадах, не є вирішальним чинником зубожіння. Переважна більшість населення пенсійного віку використовує всі можливості для праці (частково як наймані працівники в зареєстрованому секторі, частково - в особистому підсобному господарстві, частково - в "тіньовій" економіці). Більше третини населення 60(55)-70 років продовжує працювати (включаючи працюючих в особистому підсобному господарстві для забезпечення як власного споживання, так і для продажу продукції). В результаті у багатьох випадках, особливо в сільській місцевості, пенсія перестала бути основним джерелом доходів цієї категорії населення.

Водночас серед пенсіонерів є особи похилого віку, які вже не в змозі працювати. Якщо рівень бідності серед домогосподарств, які складаються виключно з осіб пенсійного віку, становить 16,1%, то серед тих, де вік глави сім'ї перевищує 70 років, - 20,9%. Ще гостріша ситуація із самотніми пенсіонерами.

Загалом, хоча рівень бідності серед цієї категорії населення і не такий високий, як серед інших потенційно вразливих з точки зору бідності, саме сім'ї пенсіонерів, що живуть окремо (як одинаки, так і подружні пари), складають 8,6% бідних верств населення.

Крім пенсій, особи похилого віку користуються рядом соціальних пільг. Багато з них належать до різних категорій пільговиків, передбачених державною системою пільг та гарантій для осіб, що мають статус ветерана війни, праці, військових тощо. Для тих, хто не має сім'ї, передбачено додаткові види допомоги, обслуговування за місцем проживання та в стаціонарі. Однак ці види допомог не являють собою організованої системи і охоплюють невелику кількість людей. Одинокі особи похилого віку, які потребують сторонньої допомоги, часто її не отримують, залишаються без медичного обслуговування та догляду.

3. Проблема бідності

Однією з найважливіших характеристик рівня життя населення є бідність. Це явище притаманне всім економічним системам, бідність існувала за будь-яких часів. Нині проблема бідності набула глобального характеру. Бідні є не лише в країнах, що розвиваються, і країнах з трансформаційною економікою, а й у високорозвинутих країнах. При цьому проблема бідності в різних країнах і різних регіонах світу має свої особливості. [13, с. 365]

Саму категорію «бідність» різні дослідники трактують неоднозначно. Зазвичай бідність визначається як рівень доходів, який не дає змоги забезпечити нормальні умови життя людей; як брак коштів для задоволення елементарних потреб або як неможливість підтримувати мінімальний рівень споживання, що визначається на основі фізіологічних, культурних і соціальних нормативів. Дещо інше трактування: бідність — це неможливість унаслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в певний період часу. Тобто бідність найчастіше пов'язується з умовами життя й рівнем задоволення потреб, які є нижчими за визначені суспільством або за мінімальні чи стандартні. У доповіді Світового банку «Боротьба з бідністю» на основі опитування в 60 країнах світу понад 60 тис. людей, які живуть у бідності, дається розширене визначення цього явища, яке включає й безсилля перед обставинами, і відсутність права голоса, і почуття беззахисності та страху. Вибір трактування сутності бідності має неабияке значення для визначення її критеріїв та індикаторів.

Нерівність в доходах та проблеми бідності 📙 Курсовая → 🆔 142429