62.  Нерівності в розподілі доходів населення: причини та наслідки.

ЗМІСТ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП

       Актуальність  теми. Якісні зміни системи суспільних відносин в процесі ринкової трансформації економіки зумовлюють глибинні та масштабні зміни всієї системи розподільчих відносин і формування доходів держави, підприємств, населення. Як свідчить світовий досвід, рівень розвитку країни знаходиться в прямій залежності від рівня розвитку людського капіталу, від вкладень в розвиток економічної і соціальної сфери, тобто від політики держави в області доходів. Пріоритети розвитку в кризовій ситуації передбачають поєднання способів вирішення гострих сучасних проблем з перспективами майбутнього. Ці пріоритети можуть бути розроблені і запроваджені в практику лише через правильно вивірену активну політику розподілу доходів.

       Нинішня ситуація в сфері розподілу доходів  характеризується накопиченням соціальної напруги, знизити яку значною мірою може перехід до соціально орієнтованої ринкової економіки в Україні, яка передбачає створення умов для забезпечення належної якості життя населення.

       Неможливо здійснити переорієнтацію економіки без вирішення проблеми розподілу доходів. Саме в цій площині знаходяться основні важелі, через які можна активізувати основний потенціал країни, без чого не можна здійснити вихід на необхідні темпи зростання. Зараз як ніколи необхідні практичні дії для проведення в життя науково обґрунтованої і зваженої політики розподілу доходів, що сприятиме підйому життєвого рівня громадян. Все це зумовлює актуальність теми дослідження.

       Проблема  розподілу доходів завжди знаходиться  в центрі уваги вчених. Ретроспективний  аналіз поглядів на формування і розподіл доходів показує, що дослідження цієї проблеми з економічних позицій у плані аналізу походження багатства, причин бідності започаткували такі класики, як У.Петті, Ф.Кене, А.Сміт, Дж.М.Кейнс. Серед українських вчених слід назвати М.Туган-Барановського, В.Навроцького, Є.Слуцького.

       Наукові здобутки названих вчених дають можливість досліджувати механізм формування і  розподілу доходів, їх вплив на рівень життя в країні. Але у сучасній економічній літературі недостатньо приділено уваги висвітленню причин нерівності розподілу доходів, що сприяли диференціації населення, ролі політики уряду у даних процесах.

       Метою курсової роботи є узагальнення теоретичних поглядів на формування і розподіл доходів різних суб’єктів господарювання для забезпечення сталого розвитку економіки. Відповідно до поставленої мети в роботі було визначено і вирішено наступні завдання:

       - визначити сутність, функції та основи формування розподілу доходів;

       - охарактеризувати розподіл та перерозподіл доходів суб’єктів господарювання та домогосподарств;

       - проаналізувати формування та розподіл доходів в Україні.

       Об’єктом дослідження є процес формування і розподілу доходів в економічній системі.

       Предметом дослідження є методологічні, теоретичні та аналітичні засади формування та розподілу доходів суб’єктів господарювання в умовах становлення та розвитку ринкових відносин.

       Методи  дослідження. Методологічною основою курсової роботи є теорія наукового пізнання, методологія та загальнонаукові принципи проведення комплексних досліджень. У процесі проведення дослідження використовувалися методи аналізу і синтезу, наукової абстракції, аналогії і порівняння.

       Інформаційною базою дослідження є фундаментальні положення сучасної економічної теорії, наукові дослідження вітчизняних і зарубіжних вчених, законодавчі і нормативно-правові акти України.

1. Сутність, функції та основи формування розподілу доходів

      Реформування української економіки зумовлює необхідність по новому поглянути на теоретичні принципи й концепції формування і розподілу доходів. Помітно підсилилася потреба в більш глибокому і реалістичному з позицій практичної дійсності розробленні методологічних питань формування й використання доходів.

      Дохід – надзвичайно розповсюджене, широко застосовуване та, водночас, надзвичайно багатозначне поняття, що вживається в різноманітних значеннях. У широкому розумінні слово позначає будь-яке надходження коштів або одержання матеріальних цінностей, що мають грошову вартість[7, c.429].

      Дохід компанії можна характеризувати, як збільшення її активів або зменшення зобов’язань, що приводять до збільшення власного капіталу. Поняття «дохід» може використовуватися щодо держави в цілому (національний дохід), підприємства, фірми (валовий дохід, чистий дохід підприємства), окремих осіб (грошові доходи населення, реальні доходи громадян, особистий дохід)[30, c.8].

      У різних умовах доходи починають набувати ширшого значення й тлумачення: перше  – як основне джерело прибутку (чистого доходу), друге – як складна за структурою категорія, що вимагає теоретичного й методологічного уточнення.

      В економічній науці питанню доходів  було приділено багато уваги.

      Д. Рикардо був прихильником ідей, що обґрунтовують закономірності створення й розподілу доходів. Він бачив основну проблему економічної науки в знаходженні закону, що регулює розподіл доходів. Він намагався вирішити проблему розподілу, тобто визначити відносні частки різних класів у суспільному продукті. Він показав, що частки продукту, що дістаються кожному класу у вигляді ренти, прибутку, заробітної плати, різні на різних стадіях суспільного розвитку.

      Засновник американської неокласики Дж. Кларк дав пояснення створенню доходів. Він сформулював закон природного порядку: «Кожному фактору – певна частка в продукті й кожному – відповідна винагорода – ось природний закон розподілу». Висновок Дж. Кларка, що стосується розподілу створеної вартості, полягав у тому, що дохід кожного фактора пропорційний кількості й вартості його граничного продукту.

      Український вчений М. Туган-Барановський, на основі теорії Дж. Кларка, розробив соціальну теорію розподілу доходів, де вказав на два чинники, від яких залежить заробітна плата: економічний та соціальний. Економічний чинник – це зростання продуктивності суспільної праці, соціальний – соціальна дієвість робочого класу. Тими ж самими чинниками, що формують заробітну плату, М. Туган-Барановський визначає й абсолютну величину прибутку, водночас протиставляючи заробітну плату і прибуток, як трудові та нетрудові доходи[30, c.8].

      Дохід, заснований на експлуатації робітника капіталістом, за М. Туган-Барановським, – це прибуток, а нетрудовий дохід, який випливає з використання корисних властивостей землі – це рента. Зростання національного доходу відбувається за рахунок підвищення продуктивності суспільної праці, її можна збільшити за рахунок науково-технічного прогресу.

      Представники неокласики (С. Британ, Л. Мізес, Ф. Хайек) при розгляді проблеми формування й розподілу доходу спираються на гіпотезу про раціональну поведінку індивіда, що спрямована на досягнення максимальних результатів при відомих цілях і обмеженнях. Як цілі розглядаються: в індивідів – задоволення потреб (корисність), у підприємства – прибуток, у держави – суспільний добробут. Але ці цілі безмежні. Їх неможливо реалізувати через обмеженість ресурсів.

      Марксистський підхід до формування доходів ґрунтується на теорії трудової доданої вартості. Відповідно до теорії К. Маркса, джерелом доходу є праця. У створенні нової вартості бере участь тільки один фактор – робітник, власник робочої сили. Інші види доходів є лише результатом неоплаченої праці робітників. Справедливість розподілу доходів, за К. Марксом, полягає у тому, що доходи учасників трудової діяльності формуються відповідно до суспільно необхідних витрат праці на виробництво товарів. Вимірювання частки кожного працівника здійснюється працею, що забезпечує рівність у розподілі трудових доходів[30, c.9].

      Розподіл  доходів - це стадія відтворення, яка  займає проміжне місце між виробництвом і споживанням. Реалізована на ринку  продукція перетворюється на грошову  виручку. Після вилучення з неї вартості спожитих засобів виробництва залишається грошовий (валовий) доход, або новостворена вартість, у процесі розподілу якого виникають вертикальні зв'язки: між державою і членом суспільства, між державою і підприємством, між підприємством і його працівником, між власником засобів виробництва і найманим робітником та ін. У цих зв'язках виявляються різноманітні форми доходів, кожна з яких має своє економічне призначення.

      Об'єктивно  розподіл доходів залежить від того, що новостворена вартість складається з необхідного продукту, який використовується для задоволення потреб безпосередньо виробників, і додаткового продукту для задоволення особистих потреб підприємців і загальних суспільних потреб (розширення виробництва, соціальної та духовної сфери, створення резервів).

      В усіх соціально-економічних вченнях  діють два загальні, універсальні закони розподілу доходів.

      Перший закон – закон резервування частини суспільного продукту, що виражає об'єктивну необхідність розподілу суспільного продукту на 2 частини, одна з яких надходить в індивідуальне споживання, а інша використовується для забезпечення безперервності виробництва, його удосконалювання і рішення загальнонаціональних задач.

      Інший закон – закон розподілу за працею, відповідно до якого частка суспільного продукту, що надходить в індивідуальне споживання працівника, відповідає його трудовому внеску в народне господарство.

      Розрізняють економічні і соціальні функції  розподілу доходів. Економічна функція проявляється у впливі на виробництво: стимулює ріст ефективності чи виробництва, навпаки, гальмує його в залежності від ступеня прогресивності форми розподілу. Соціальна функція розподілу спрямована на задоволення і розвиток соціальних потреб: формує структуру попиту населення і визначає черговість задоволення потреб; визначає частку кожної людини в суспільному продукті, що залежить від укладу господарювання і способу розподілу[5, c.127].

      Спочатку  здійснюється розподіл доходу між державою і підприємством будь-якої форми  власності. Об'єктом такого розподілу  є прибуток - різниця між ціною, за якою підприємство реалізує свою продукцію, та її собівартістю.

      Прибуток  підприємства розподіляється на дві  частини: одна йде в розпорядження  держави, друга - залишається в розпорядженні  підприємства. Це особлива форма розподілу, від якої залежить існування держави, фінансування загальнодержавних програм розвитку народного господарства, соціально-культурних заходів, утримання державного апарату, забезпечення оборони країни. Разом з тим в результаті розподілу доходів підприємство повинно мати умови для відповідної господарсько-фінансової діяльності.

      Підприємство  сплачує державі податок на прибуток до державного бюджету. Світова практика господарювання в умовах ринкових відносин має в основному однаковий  принцип розподілу прибутку у вигляді податку. Розмір останнього залежить тільки від розміру прибутку і має для всіх однакову міру вилучення (певна частка з прибутку).

      Важливе значення має установлення пропорції  розподілу прибутку між державою і підприємством. Якщо вилучається  надмірна частка прибутку, то підприємство втрачає стимули для розвитку виробництва, не має можливості для поліпшення соціальних умов життя людей. По суті, підривається основна ланка народного господарства, від якої залежить доля розвитку всього суспільства.

      Водночас, якщо держава не матиме достатніх коштів, то це негативно відбиватиметься на науково-технічному і економічному прогресі всього суспільства. Розвиток фундаментальних наук, нових напрямів технічного прогресу, розв'язання ряду глобальних проблем можливі тільки за умови участі держави та її централізованих фондів.

      Отже, важливим принципом розподілу доходу є встановлення оптимального співвідношення, яке створювало б сприятливі умови  для поєднання економічних інтересів  суспільства і підприємств.

2. Розподіл та перерозподіл доходів суб’єктів господарювання та домогосподарств

       2.1. Механізм формування  та розподілу доходів

       Розподіл  як економічна категорія - це не тільки розподіл результатів виробництва. Це і розподіл економічних ресурсів, або чинників виробництва. Розподіл дає змогу повніше задовольняти потреби домогосподарств, створює умови і додаткові стимули для їх розвитку.

       Принципи  розподілу, його характер, частку різних суб'єктів господарювання у новоствореній  вартості визначають відносин власності. Кожному типу економічної системи властива своя специфічна, конкретно-історична форма власності, яка і визначає свої принципи розподілу доходів. Історія економічної думки знає розподіл за працею, капіталом, власністю, чинниками виробництва.

       Виходячи  з економічної природи прибутку, його розподіл є складовою частиною загальної системи розподілу  сукупного суспільного продукту і чистого продукту. Прибуток має  забезпечити підприємство власними коштами для розширення виробничих фондів, стимулювати підвищення ефективності виробництва та формування централізованого грошового фонду. Від досконалості форм і методів розподілу прибутку залежить заінтересованість підприємств та окремих працівників у постійному зростанні й удосконаленні виробництва та підвищенні його ефективності. Саме прибуток є основним джерелом матеріального заохочення працівників підприємств, власників акцій, підприємців і менеджерів[3, c.6].

       В умовах ринку механізм розподілу  прибутку має велике значення. У  ньому відображається ефективність господарської діяльності; від нього залежить дієвість господарської самостійності й самофінансування. Ринок зумовлює докорінну зміну механізму розподілу доходів. Волюнтаристський розподіл і перерозподіл доходів підприємств деформували інтереси працюючих, породили їхнє утриманське ставлення до результатів виробництва, що стало однією з і причин глибокої економічної кризи. Так, за умов господарського розрахунку колективи підприємств могли вибирати один із двох принципів розподілу одержаного прибутку і валового доходу, але з дозволу вищого органу. Перший заснований на нормативному розподілі прибутку. З виручки від реалізації продукції підприємство компенсувало матеріальні затрати, амортизаційні відрахування, і за нормативом по відношенню до чистої продукції (розробленим вищестоящим органом) формувався фонд заробітної плати. Із загального прибутку, який утворювався після цього, згідно з встановленими зверху нормативами здійснювалися плата за ресурси та фонди, відрахування в бюджет і вищестоящим органам, виплата певного відсотка за кредит. Залишкова частина прибутку використовувалася на формування фондів економічного стимулювання (за нормативами) - розвитку виробництва, науки й техніки, соціального розвитку, матеріального заохочення.

       Другий  принцип на відміну від першого базувався на нормативному розподілі валового доходу. Тут початковим, базовим був валовий доход, який утворювався після відшкодування з виручки від реалізації продукції матеріальних затрат. З валового доходу здійснювалися всі розрахунки за нормативами зверху: плата за фонди, ресурси; відрахування у бюджет і вищестоящому органу; відсоток за кредит. Залишкова сума утворювала госпрозрахунковий доход підприємства. З нього формувалися за нормативами фонди - розвитку виробництва, науки й техніки, соціального розвитку. Єдиний фонд оплати праці (замість самостійних фондів зарплати і матеріального заохочення) утворювався як залишок госпрозрахункового доходу підприємства. Слід зазначити, що адміністративно-командна система управління економікою призвела до формального впровадження цих принципів у життя. Розподіл прибутку й валового доходу за різними нормативами з центру ще більше зміцнив державну власність, звузив можливість участі трудових колективів у ефективному її використанні[3, c.7].

       Входження підприємств у ринкові відносини вимагає докорінної зміни механізму розподілу доходів відповідно до нових умов ринкового господарювання. За цих умов виникла потреба ввести єдину систему взаємовідносин підприємств з державним бюджетом, відмовитися від багатоканальної системи платежів і встановити єдиний норматив відрахувань від прибутку в держбюджет.

       Сьогодні  складність проблеми розподілу та використання прибутку підприємств посилюється  тією обставиною, що перехід до ринкової економіки в Україні здійснюється в умовах збереження старих структур управління, які протидіють розвиткові нових відносин. На підприємствах самостійно формуються і використовуються два фонди економічного стимулювання: фонд споживання і фонд нагромадження. Повний обсяг фонду споживання складається з таких елементів (витрат у грошовій та натуральній формах):

       1. Фонд оплати праці: а) фонд основної заробітної плати; б) фонд додаткової заробітної плати;

       2. Грошові виплати й заохочення (витрати підприємства на надання матеріальної допомоги, трудових та соціальних пільг працівникам);

       3. Доходи (дивіденди, відсотки), виплачені за акції трудового колективу і вклади членів колективу акціонерного товариства у майно підприємства (установи, організації), доходи від пайової участі у діяльності спільних підприємств, оренди окремих категорій майна[21, c.110].

       Фонд  нагромадження використовується на виробничий і соціальний розвиток підприємства.

       У процесі розподілу дохід домогосподарств  набирає форми заробітної плати, прибутку, ренти, орендної плати, відсотка та ін.

       Заробітна плата - це ринкова ціна вирішального чинника виробництва - робочої сили, що сплачується найманому працівнику за одиницю часу послуг праці.

       Прибуток - реалізована додана вартість, що присвоюється власниками засобів виробництва. Тобто, це сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати.

       Дохід домогосподарств, крім прибутку, виступає також у формі відсотка. Відсоток є доходом для тих домогосподарств, які мають на своїх рахунках у  банках тимчасово вільні грошові  кошти або вклади у майно державних підприємств. Водночас відсоток - це витрата для тих домогосподарств, які беруть кредит, адже вони повинні зі свого прибутку сплачувати ставку відсотка на взяті в позику грошові кошти.

       Формою  доходу домогосподарств є також  рента. Це дохід для власника особливих природних умов виробництва, насамперед у виробництві сільськогосподарської продукції. З іншого боку, рента - це витрати для орендаря за користування земельними ділянками та ін.

       Орендна плата - це форма доходу домогосподарства як орендодавця-власника за передану земельну ділянку та інше майно у строкове платне володіння і користування. Вона, крім ренти, містить відсоток на вкладений раніше в певну земельну ділянку капітал[24, c.191].

       В умовах ринкової економіки всі ці конкретні форми доходу домогосподарств співіснують, взаємодіють, удосконалюються.

       У розподілі отриманих домогосподарствами сукупних доходів можна виділити два етапи. Перший етап - це розподіл загального доходу. На цьому етапі  учасниками розподілу є держава  і домогосподарства як суб'єкти економічної діяльності. У результаті розподілу кожний з учасників одержує свою частку доходу. Пропорція розподілу доходу між державою і домогосподарствами має важливе значення для забезпечення потреб суспільства і потреб домогосподарств. В умовах ринкових відносин це одна з принципових проблем реалізації економічної політики держави, від правильного вирішення якої залежить розвиток суспільного виробництва в цілому.

       Пропорції розподілу доходу між державою (бюджетом) і домогосподарствами складаються під впливом кількох чинників. Головне значення при цьому має податкова політика держави щодо суб'єктів господарської діяльності. Ця політика реалізується в сумі податків, що сплачуються за рахунок доходу, у визначенні об'єктів оподаткування, ставках оподаткування, у порядку надання податкових пільг[24, c.192].

       Другий  етап - це розподіл і використання доходу, що залишився у розпорядженні  домогосподарств після здійснення платежів до державного бюджету.

       Західна економічна наука у вивченні проблем  відносин розподілу виділяє два основних підходи: функціональний та особистий розподіл доходів. Перший означає, що дохід суспільства розподіляється відповідно до функцій, які виконують отримувачі грошових доходів: на заробітну плату, що виплачується за роботу; рента і відсоток - за ресурси, їх власникам; прибуток - власникам фірм.

       Особистий розподіл доходів - це спосіб, за допомогою  якого сукупний дохід суспільства  розподіляється серед всіх домогосподарств.

       Після розподілу сукупного доходу серед  домогосподарств відбувається його перерозподіл. Він здійснюється через механізм ціноутворення, сплати різних видів податків до державного бюджету, внесків населення країни до громадських, доброчинних фондів тощо, а також соціальних витрат держави. На основі цього перерозподілу сукупного доходу формуються похідні доходи домогосподарств. Основними формами таких доходів є виплата пенсій, стипендій, допомога багатодітним сім'ям тощо.

       Розуміння сутності відносин розподілу, принципів  і характеру розподілу доходів  є головним моментом в оцінці економічної ролі домогосподарств у суспільстві.

       Одну  з фундаментальних проблем політичної економії становить проблема нерівномірності  розподілу доходів у суспільстві, передусім у розподілі доходів  від власності.

       В офіційній статистиці країн Заходу наводяться дані про те, що дохід найбідніших сімей продовжує знижуватися, а найбагатших сімей - зростати. Водночас, за визнанням зарубіжних економістів, більшість домогосподарств мають незначну власність або взагалі не мають її. Подібна тенденція сьогодні спостерігається і в Україні.

       2.2. Проблема нерівності  доходів, її причини

       Проблема  нерівності доходів у ринковій економіці є однією із ключових, оскільки принципи розподілу передбачають механізм вирішення низки як економічних, так і соціальних проблем. Система розподілу визначає можливості отримання доходу від володіння певними ресурсами, систему стимулів до праці, поділ людей на класи і соціальні групи, вирішення проблеми бідності та ін. У командній економіці існували зрівняльний розподіл прибутків і доходів та система перерозподілу соціальних благ через суспільні фонди споживання. Така система розподільних відносин дозволяла створити для більшості членів суспільства однакові умови матеріального добробуту, але не створювала стимулів до зростання виробництва, оскільки не передбачала достатньої диференціації і доходів, і суспільства[5, c.69].

       Формування  доходів у ринковій економіці  відбувається на основі таких принципів:

       1.  Усі доходи формуються відповідно  до вкладу праці, природних  ресурсів, капіталу і підприємницьких здібностей у виробництво товарів та послуг. Це означає, що розподіл носить факторний характер,    є    функціонально-виробничим,    а    основними факторними  доходами  виступають  заробітна  плата,  рента, відсоток і прибуток.

       2. Дохід від факторів виробництва пропорційний кількості і якості вкладених ресурсів. На цьому заснований принцип соціальної справедливості в розподілі. Він означає, що кожний учасник має право примножувати своє багатство, збільшуючи при цьому свій вклад у підвищення ефективності виробництва. Принцип соціальної справедливості фіксує не походження доходів, а ступінь рівності і відповідно нерівності розподілу. Цей принцип прямо пов'язаний із функціонально-виробничим розподілом, бо рівність або нерівність залежать від того, за рахунок чого і за яких обставин ці доходи присвоюються.

       3. Нерівномірність у розповіді  ресурсів веде до значної нерівності  в доходах. Високий ступінь  нерівномірності може створювати  низку   соціально-економічних   проблем:   підривати   стимули,  загострювати     соціальну     несправедливість,     погіршувати можливості для розвитку суспільства.

       4. Для    нормального    функціонування    економіки    необхідна державна  політика перерозподілу доходів  через бюджет.

       5. У зв'язку із функціонування  недосконалої конкуренції у сучасній   ринковій   економіці  розмір   доходу   може   не відображати вкладу факторів виробництва у випуск готової продукції.   Це   пов'язується,   наприклад,   із   монопольним становищем  підприємств,  можливістю  отримати  спадщину, виграти гроші у лотерею, рекетом[5, c.70].

       Аналіз  цих принципів показує, що ринкова  економіка не гарантує кожному члену  суспільства певний визначений рівень доходів, вони визначаються вкладом  певного фактора у виробництво. Усі учасники ринкової економіки із самого початку не однакові за своїми потенціальними можливостями. Вони розрізняються за: володінням власністю; здібностями, рівнем освіти і кваліфікації; фінансовими можливостями; умовами виробництва; ступенем ризикованості, вдачею; станом здоров'я тощо. Ця нерівномірність, з одного боку, породжує економічні стимули, а з іншого - примножує нерівномірність у майбутньому. Проблема нерівномірності характерна як для країн з низьким рівнем розвитку, так і для найрозвинутіших країн. Ступінь нерівномірності розподілу доходів можна проаналізувати за допомогою кривої Лоренца. 
 

       Рис 1. Крива Лоренца

       Як  бачимо, на графіку (див. рис.1) по одній осі відкладена частка сімей з різними доходами, а по іншій - частка доходу. Якщо уявити, що доходи розподіляються рівномірно, то це означатиме, що існує абсолютна рівність, за якої, наприклад, 10% сімей одержують 10% доходу, 30% сімей - 30% доходу, 70% сімей - 70% доходу і т.д. Такий розподіл на графіку показує лінія абсолютної рівності.