Нерозподілений прибуток

     Зміст

1. Вступ……………………………………………………………………………      4

2. Розділ 1. Основні напрямки використання прибутку в сільськогосподарських підприємствах……………………………………........      6

2.1. Економічний зміст прибутку…………………………………………………       6

2.2. Напрями використання прибутку……………………………………………     10

2.3. Нормативне та інформаційне забезпечення прибутку……………………..      13

3. Розділ 2. Облікова політика підприємства...................................................      15

4. Розділ 3. Виробничо-фінансова характеристика господарства.................     20

5. Розділ 4. Облік нерозподілених прибутків (непокритих збитків)……….     30

5.1. Облік нерозподіленого прибутку…………...………………………..............     31

5.2. Облік непокритих збитків……...……………………………………………..     33

5.3. Облік прибутку використаного в звітному періоді…………………............     36

5.4. Автоматизація обліку нерозподілених прибутків

(непокритих  збитків)………………………………………………………………     37

5.5. Шляхи вдосконалення обліку використання прибутку………...…………..     40

6. Розділ 5. Охорона праці…………………...………………………………….      42

6.1. Що таке охорона праці?...................................................................................      42

6.2. Нормативні документи, що регламентують охорону праці………………...    42

6.3. Служба охорони праці на підприємстві…………..…………………....…….    43

6.4.Планування роботи з охорони праці…………………………………………      44

6.5.Інструктажі з охорони праці…………………………………………………..     45

6.6. Фінансування охорони праці..………………………………………..............     46

7. Висновок...……………………………………………………………………….    50

8. Список використаної літератури....………...……………………………….     52 
 
 
 
 

Вступ

     В усіх підприємствах основним узагальнюючим  показником фінансових результатів  господарської діяльності є прибуток. Чорнухинська філія ЗАТ «Райз Максимко» також не є виключенням.

     Порядок використання прибутку визначає власник  підприємства або уповноважений  ним орган згідно зі статутом підприємства.

     Прибуток  підприємством отримується з  метою  покриття затрат понесених  на виробництво та на господарську діяльність підприємства. За допомогою прибутку підприємство розраховується з державою (з бюджетними організаціями), з постачальниками та підрядчиками.

     Чистий  прибуток, одержаний господарством як результат його господарської діяльності після сплати податків до бюджету, а також інших платежів, спрямовується на виплату дивідендів учасникам товариства в розмірі, обумовленому зборами учасників товариства.

       Прибуток – це та частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства.

     Характеризуючи  перевищення надходжень над витратами, прибуток виражає мету підприємницької  діяльності і береться за головний показник її результативності (ефективності).

     Прибуток є основним джерелом фінансування підприємства, удосконалення його матеріально-технічної бази, забезпечення всіх форм інвестування.

     Прибуток  є об’єктивною економічною категорією. Тому на його формування впливають об’єктивні процеси, що відбуваються в суспільстві, у сфері виробництва й розподілу валового внутрішнього продукту.

     Водночас  прибуток – це підсумковий показник, результат фінансово-господарської діяльності підприємства як суб’єктів господарювання. Тому прибуток відбиває її результати і зазнає впливу багатьох чинників. Є особливості у формуванні прибутку підприємств залежно від сфери їхньої діяльності, галузі господарства, форми власності, розвитку ринкових відносин.

     На  формування абсолютної суми прибутку впливають: результати, тобто ефективність його фінансово-господарської діяльності; сфера діяльності; галузь господарства; установлені законодавством умови обліку фінансових результатів.

     З прийняттям Закону «Про внесення змін і доповнень в Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»» від 22 травня 1997 року податкові адміністрації здійснюють контроль за правильністю визначення оподаткованого прибутку. Установлена методика визначення оподаткованого прибутку безпосередньо не пов’язана з формуванням фактичного прибутку підприємств, як показника фінансового результату їхньої діяльності.

     Однак послаблення контролю за формуванням прибутку з боку податкових органів не зменшує його значення для підприємства. Прибуток залишається джерелом сплати податків, формування фінансових ресурсів підприємств. Тому формування загального прибутку, його збільшення мають важливе значення для кожного підприємства – суб’єкта господарської діяльності. Управлінню цими процесами належить важливе місце у фінансовому менеджменті.

     Облік і визначення фінансових результатів  – прибутку (збитку) здійснюється за такими видами діяльності підприємства: звичайна діяльність, у тому числі операційна та інша звичайна діяльність; діяльність, пов’язана з виникненням надзвичайних подій.  

Розділ 1 Основні напрямки використання прибутку в сільськогосподарських  підприємствах.

1. Економічний зміст прибутку

     Прибуток  є однією з основних категорій товарного виробництва. Це передусім категорія, що характеризує відносини, які складаються в процесі суспільного виробництва.

     Поява прибутку безпосередньо пов’язана  з появою категорії «витрати виробництва».

     Прибуток – це та частина додаткової вартості, яка залишається після покриття витрат виробництва. Відособлення частини вартості продукції у вигляді витрат у грошовому вираженні є собівартість продукції.

     Додатковий  продукт – це вартість, створювана виробниками понад вартість необхідного продукту. Додатковий продукт властивий усім суспільно-економічним формаціям і є однією з важливих умов їх успішного розвитку.

     Прибуток – це показник, що формується на мікрорівні. Прибуток народного господарства – це результат діяльності окремих підприємств, галузей економіки, розвитку окремих сфер, структурних зрушень в економіці, змін у порядку обліку фінансових результатів.

     Підприємства  реалізують свою продукцію споживачам, одержуючи за неї грошову виручку. Однак це ще не означає одержання прибутку. Для виявлення фінансового результату необхідно зіставити виручку з витратами на виробництво продукції та її реалізацію, тобто із собівартістю продукції.

     Підприємство  одержує прибуток, якщо виручка перевищує  собівартість; якщо виручка дорівнює собівартості, то підприємство спромоглось лише відшкодувати витрати на виробництво і реалізацію продукції, і прибуток відсутній. Якщо витрати перевищують виручку, то підприємство має збиток, тобто негативний фінансовий результат. Він ставить його в скрутне фінансове становище, що не виключає і банкрутство.

     Визначення  фінансових результатів – прибутку (збитку) здійснюється за такими видами діяльності підприємства: звичайна діяльність, зокрема, операційна та інша звичайна діяльність; діяльність, пов’язана з виникненням надзвичайних подій. У свою чергу, операційна діяльність поділяється на основну та іншу операційну діяльність.

     Прибуток (збиток), показаний у звіті про  фінансові результати, не відображає реального притоку (відтоку) грошових коштів підприємства в результаті його господарської діяльності. Для відновлення реальної картини про величину фінансового результату діяльності підприємства як приросту (чи зменшення) вартості капіталу, який утворився в процесі його господарської діяльності за звітний період, необхідні додаткові корегуючи розрахунки.

     Суттєвий  вплив на фінансові результати і  використання прибутку здійснює правильне  групування витрат і доходів підприємства відповідно до діючих принципів оподаткування  прибутку:

• Витрати, які включаються у витрати на виробництво;
• Витрати і втрати, які підлягають віднесенню на рахунок 79;
• Витрати, які здійснюються за рахунок цільових надходжень і за рахунок прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства після сплати податку на прибуток;
• Інші витрати підприємства.

     Результатом діяльності підприємства є прибуток. Прибуток – перевищення доходу над витратами. Зворотна величина називається збитком. З економічної точки зору, прибуток – різниця між грошовими надходженнями і грошовими видатками. З господарської точки зору, прибуток – це різниця між майновим станом підприємства на кінець і початок звітного періоду.

     Аналіз  всіх аспектів, пов’язаних з прибутком, дає можливість зрозуміти те, що прибуток, обчислюваний в бухгалтерському  обліку не відображає реального результату господарської діяльності. Усвідомлення цього спричинило чітке розмежування таких понять, як бухгалтерський і економічний прибуток.

     Перший  – результат реалізації товарів  і послуг.

     Другий  – результат «роботи» капіталу.

     Реально формування прибутку на підприємстві відбувається в міру реалізації продукції.

     Прибуток  класифікується за декількома ознаками, основними з яких є:

• джерела формування;
• види діяльності;

     -    склад елементів, що формують прибуток. 

     Уся діяльність підприємства спрямовується на те, щоб забезпечити зростання прибутку або принаймні стабілізацію його на певному рівні.

     Залежно від формування та розподілу виокремлюють кілька видів прибутку. Насамперед розрізняють загальний прибуток і прибуток після оподаткування.

     Загальний прибуток – це весь прибуток підприємства, одержаний від усіх видів діяльності, до його оподаткування та розподілу. Такий прибуток інакше називають балансовим.

     Прибуток  після оподаткування, тобто прибуток, що реально поступає в розпорядження  підприємства, має поширену у вітчизняній літературі та практиці назву – чистий прибуток.

     Також є такі прибутки, як валовий прибуток, операційний прибуток та маржинальний прибуток.

       Валовий прибуток – різниця між виручкою та виробничими витратами. Це поняття включає власне прибуток і так звані невиробничі витрати.

     Операційний прибуток , ще його часто називають  чистим прибутком, дорівнює валовому прибутку за мінусом невиробничих витрат.

     Маржинальний  прибуток характеризує обсяг виручки  від продажу продукції за мінусом  змінних витрат. Він включає власне прибуток і постійні витрати. Отже, такий прибуток за величиною збігатиметься з валовим прибутком, коли калькулювання здійснюватиметься лише за змінними витратами.

     Сума, що залишилась, спрямовується на формування фондів (резервів) підприємства, а саме:

• Резервного фонду у розмірі не менше 25% статутного капіталу товариства. Він використовується для покриття витрат, пов’язаних з відшкодуванням збитків та позабалансових витрат. Резервний фонд створюється шляхом щорічних відрахувань у розмірі не менше 5% чистого прибутку товариства до одержання необхідної суми. Кошти фонду зараховуються на спеціальний рахунок в установі банку. Рішення про використання коштів фонду приймається зборами учасниками товариства;
• Фонду сплати дивідендів. Розмір планової і нарахованої за рік суми грошових коштів цього фонду затверджується зборами учасників товариства;
• Фонд соціально-культурного розвитку, який формується і використовується відповідно до рішень, затверджених зборами учасників товариства.

     В разі потреби підприємство може формувати й інші фонди.

     Збитки, що можуть виникнути в результаті діяльності товариства, покриваються з резервного фонду, а у разі недостатності  – з інших фондів, створених  на підставі установчих документів.

     Сума  чистого прибутку, не розподіленого у вигляді дивідендів між акціонерами і власниками підприємства називається нерозподіленим.

     Нерозподілений  прибуток є однією з найважливіших  частин власного капіталу.

     В окремих випадках підприємства у  результаті своєї діяльності зазнають збитків. Сума непокритого збитку зменшує власний капітал.

     Нерозподілений  прибуток поділяється на асигновану і неасигновану частини:

1. асигнована частина має певне цільове призначення (наприклад, для фінансування розвитку підприємства, проведення цільових програм тощо);
2. неасигнована частина не має конкретного призначення.

     Часто встановлюються обмеження, які накладаються на суму нерозподіленого прибутку. Такі обмеження тимчасово виділяють певну суму нерозподіленого прибутку із суми, яка б могла бути сплачена у вигляді дивідендів. Якщо обмеження знімаються, ця сума може бути сплачена у вигляді дивідендів і використана на інші потреби.

     Обмеження нерозподіленого прибутку можуть бути добровільними або вимушеними. Одним із найбільш поширених добровільних обмежень є обмеження на нерозподілений прибуток з метою розширення матеріально-технічної бази підприємства. Воно в будь-який момент може бути зняте керівництвом підприємства.

     Сума  нерозподіленого прибутку зменшується  внаслідок відрахувань до резервного капіталу та нарахування дивідендів.

     Кошти резервного капіталу використовуються на додаткові витрати виробничого  і соціального розвитку підприємства, на поповнення оборотних коштів, покриття збитків, на виплату гарантованих дивідендів (у випадку недостатності прибутку) та інші заходи, передбачені господарськими документами 
 

2. Напрямки  використання прибутку

     У фінансовій політиці підприємства важливе  місце займає розподіл і використання одержуваного прибутку як основного  джерела фінансування інвестиційних  потреб і задоволення економічних інтересів власників.

     Із  загального прибутку сплачується податок  згідно з умовами, передбаченими  законодавством про оподаткування  прибутку підприємств. Прибуток, що залишився  після оподаткування, поступає в  повне розпорядження підприємства та використовується згідно з його статутом і рішенням власників.

     Відповідно  до принципових напрямів використання цей прибуток можна розділити  на дві частини:

     1) прибуток, що спрямовується за межі підприємства у вигляді виплат власникам корпоративних прав, персоналу підприємства за результатами роботи (як заохочувальний захід), на соціальну підтримку тощо (розподілений прибуток).

     2) прибуток, що залишається на підприємстві і є фінансовим джерелом його розвитку (нерозподілений прибуток)

     Нерозподілений  прибуток спрямовується на створення резервного та інвестиційного фондів. Резервний фонд є фінансовим компенсатором можливих відхилень від нормального обороту коштів або джерелом покриття додаткової потреби в них. Його формування є обов’язковим для господарських товариств, орендних підприємств, кооперативів.

     Дивіденди – це частина чистого прибутку, розподілена між учасниками (власниками) відповідно до частки їхньої участі у власному капіталі підприємства.

     Відповідно  до Закону України від 18 червня 1991 року № 1201-ХІ «Про цінні папери і фондову біржу» (зі змінами та доповненнями), основним джерелом сплати дивідендів є чистий прибуток товариства.

     За  рахунок нерозподіленого прибутку сплачуються дивіденди, оголошені  у звітному періоді. Право на отримання  дивідендів пропорційно до частки кожного з учасників, мають особи, які були учасниками товариства на початок терміну виплати дивідендів.

     У тому разі, коли прибуток відповідного року є недостатнім, виплата дивідендів здійснюється за рахунок резервного капіталу.

     Таким чином, для нарахування дивідендів за існує два потенційних джерела: нерозподілений прибуток і резервний капітал.

     Відповідно  до чинного законодавства, статут акціонерного товариства повинен містити відомості  про термін і порядок виплати  частки прибутку один раз на рік за підсумками звітного року.

     Існують дві основні вимоги до сплати грошових дивідендів:

• достатній нерозподілений прибуток – товариство має накопичити достатню суму нерозподіленого прибутку для нарахування дивідендів
• наявність достатньої кількості грошових коштів, тому що нерозподілений прибуток ще не гарантує можливості оголосити і виплатити дивіденди готівкою.

     Розподіл  прибутку на виплату дивідендів та інвестування є фінансовою проблемою, яка істотно та неоднозначно впливає  на фінансову стабільність і перспективи розвитку підприємства. Спрямування достатньої суми прибутку на виплату дивідендів і високий рівень таких збільшують попит на акції і підвищують їхній ринковий курс. Водночас обмежується власне джерело фінансування, ускладнюється розв’язання завдань перспективного розвитку підприємства.

     Зрозуміло, що низький рівень дивідендів призводить до протилежних наслідків. З урахуванням  цих обставин акціонерне товариство мусить вибрати таку дивідендну політику, яка відповідала б конкретним умовам його діяльності.

     Основними варіантами дивідендної політики можуть бути:

1. виплата постійного рівня дивідендів протягом кількох років;
2. виплата дивідендів зі щорічним певним зростанням;
3. спрямування на дивіденди встановленої (нормативної) частки чистого прибутку;
4. виплата дивідендів із залишку прибутку після фінансування інвестиційних потреб;
5. виплата дивідендів не грошима, а додатковим випуском акцій.

     Кожний  з цих варіантів має свої переваги й недоліки і застосовується, як правило, не постійно, а в межах  певного перспективного періоду з урахуванням економічної конюктури та фінансового стану підприємства.

     Частина прибутку, що спрямовується на виплату  дивідендів, визначається відповідно до вибраного варіанта дивідендної  політики. Досвід зарубіжних корпорацій свідчить, що частка величини у чистому прибутку коливається в межах 30-70%. Якщо вона менша за 30%, то виплати вважаються зниженими, а коли її відносний розмір більший за 70% - завищеними. 
 
 
 
 
 

     1.3. Нормативне та інформаційне забезпечення прибутку.

     Згідно  положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати», яке зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21 червня 1999 року за N 397/3690

     1. Цим Положенням (стандартом) визначаються зміст і форма Звіту про фінансові результати, а також загальні вимоги до розкриття його статей.

     2. Норми цього Положення (стандарту) стосуються звітів про фінансові результати підприємств, організацій та інших юридичних осіб усіх форм власності (крім банків і бюджетних установ).

     3. Терміни, що використовуються в цьому Положенні (стандарті), мають таке значення:

     Витрати – зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань які призводять до зменшення власного капіталу.

Власний капітал  – частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов’язань.

     Доходи – збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов’язань, які призводять до зростання власного капіталу.

     Збиток – перевищення суми витрат над сумою доходу, для отримання якого були здійснені ці витрати.

     Згідно  положення доходи і витрати, які  відповідають критеріям наводять у  Звіті про Фінансові результати з метою визначення чистого прибутку або збитку звітного періоду.

     Про визначення прибутку чи збитку у положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати» виділений окремий розділ «Визначення прибутку (збитку) за звітний період», де відображено доходи і витрати, які відповідають критеріям, наводять у Звіті про фінансові результати з метою визначення чистого прибутку або збитку звітного періоду (крім випадків, відповідні положення (стандарти) передбачають винятки з цього правила).

     У розділі ІІ Звіту про фінансові  результати наводяться відповідні елементи операційних витрат (на виробництво  і збут, управління та інші операційні витрати), яких зазнало підприємство в процесі своєї діяльності протягом звітного періоду, за вирахуванням внутрішнього обороту, тобто за вирахуванням тих витрат, які становлять собівартість продукції (робіт, послуг), що вироблена і спожита самим підприємством. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Розділ 2. Облікова політика господарства

     Для складання фінансової звітності  відповідно до чинних нормативних актів  та надання її користувачам керівництво Чорнухинської філії ЗАТ «Райз Максимко» формує облікову політику: обирає принципи, методи і процедури обліку таким чином, щоб достовірно відобразити фінансовий стан і результати діяльності підприємства та забезпечити зі ставність показників фінансових звітів.

     Визначення  терміну «облікова політика»  дається в статті 1 Закону України  «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» і в пункті 3 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності»:

     Облікова  політика – це сукупність принципів, методів і процедур, які використовуються підприємством для складання і подання фінансової звітності.

     Тобто, під обліковою політикою слід розуміти сукупність способів ведення  бухгалтерського обліку, прийняту підприємством  – первинного спостереження, вартісного виміру, поточного групування та узагальнення фактів господарського життя.

     Основна її мета – забезпечити одержання достовірної інформації про майновий і фінансовий стан підприємства, результати його діяльності, необхідні для всіх користувачів фінансової звітності з метою прийняття відповідних рішень.

     Облікова  політика складається з двох рівнів: 

     1-й  рівень – політика державних органів, щодо розвитку обліку (в Україні):

     - визнання країною міжнародних  бухгалтерських стандартів та  впровадження їх національну  систему обліку;

     - вирішення питань щодо рівня  регламентації обліку;

     - розробка національного плану рахунків чи його відсутності;

     - розробка та затвердження форм  звітності;

     - методологічне і організаційне  керівництво системою обліку  в країні

     - сприяння підготовці кадрів та  розвиток наукових досліджень  з обліку;

     - програма книговидання, забезпечення методичною літературою бухгалтерів-практиків;

     - питання оплати праці, соціального  забезпечення та ін..

     2-й  рівень – політика Чорнухинської філії ЗАТ «Райз Максимко» (конкретного підприємства) з метою забезпечення надійної фінансової звітності:

     - робочий план рахунків бухгалтерського  обліку;

     - форми первинних облікових документів;

     - порядок проведення інвентаризації  актів та зобов’язань;

     - методи оцінки активів та зобов’язань;

     - правила документообігу та технологія  обробки облікової інформації;

     - порядок контролю за господарськими  операціями;

     - інші рішення, необхідні для  організації бухгалтерського обліку.

     Облікова  політика розробляється на багато років  і може змінюватись лише в тому випадку, якщо змінюються статутні вимоги органу, що затверджує положення (стандарти) бухгалтерського обліку; зміни забезпечать більш достовірне відображення подій або операцій у фінансовій звітності підприємства.

     Не  вважаються зміною облікової політики встановлення облікової політики для:

     а) подій або операцій, які відрізняються за змістом від попередніх подій або операцій;