Інфраструктура ринку

 

 

Міністерство фінансів України

Український університет фінансів і міжнародної торгівлі

Донецька філія

Кафедра економіки та права

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни  «Політекономія»

за темою «Інфраструктура ринку»

 

 

 

 

Виконала (-в):

Студентка Кузьменко У.С.

Курс II, група ФКз-10-1

Керівник : Деревянко Г.І.

 

 

Донецьк -2011

 

 

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………………………1

1. Інфраструктура ринку: сутність, функції і основні елементи……………………4

2. Біржі, як форми організації, контролю і регулювання ринку……………………6

3. Банки та банківська система…………………………………………………………

Висновки……………………………………………………………………………

Список літератури……………………………………………………………

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

    Ринок як самодостатній, автоматично діючий, саморегульований  механізм – це абстракція, яка  деякою мірою відбиває реалії  ХIХ ст. Сучасний же ринок – це один з феноменів, який зумовлює складну систему господарювання, в якій тісно взаємодіють ринкові закономірності, численні регулюючі інститути (передусім державні) і масова свідомість.

     Цивілізований  характер ринку в промислових  розвинутих країнах визначається  широким арсеналом перевірених  часом і господарською практикою  законодавчих і моральних норм, багатоплановою і компетентною  політикою держави щодо розвитку  економіки та соціальної інфраструктури, інформованістю і самостійністю  керівників господарських структур  на всіх рівнях, правовою свободою  економічної самодіяльності людини.

     Звичайно, Україна, як нова самостійна держава, що  виникла на розколотому терені  колишнього народногосподарського  комплексу СРСР зі складною  інфраструктурою, створеною за багато  десятиріч, не може повторити  за короткий час той шлях, який  пройшов ринок Заходу. Вона може  тільки розумно скористатися  певним досвідом цих країн.

     Тісно взаємодіючи  з усією системою економічних  відносин, ринкова інфраструктура  виступає необхідною умовою розвитку  всіх суб’єктів господарювання  регіональних ринків. Ринкова інфраструктура  значно впливає на розвиток  економіки завдяки підвищенню  ефективності процесів товарного  і грошового обігу та надання  суб’єктам господарювання комплексу  ринкових послуг, що створюють  сприятливі умови для розвитку  бізнесу. Роль основних елементів ринкової інфраструктури, зокрема бірж, банківської системи, торгово-посередницьких підприємств зростає в період виходу з економічної кризи, бо саме ці інститути акумулюють кошти перетворюючи їх в інвестиції, що в свою чергу сприяє підвищенню темпу економічного зростання. З огляду на це тема курсової роботи є актуальною.

Мета роботи всебічне вивчення ринкової інфраструктури. Завдання роботи розкрити сутність та функції інфраструктури:

- розкрити сутність та функції інфраструктури;

- проаналізувати діяльність бірж, як форми організацій;

- описати діяльність банків і банківської системи.

Відповідно до мети вивчення та завдань робота складається зі вступу, трьох розділів та виводу.

 

 

1. Інфраструктура ринку:сутність, функції, основні елементи

 

     Необхідною  умовою дієвості ринкових відносин, нормального функціонування ринку  є створення добре розвинутої  інфраструктури. З рівнем її розвитку  можна говорити і про ступінь  розвитку ринкових відносин, сучасного  ринку в певній країні.

     Початкове поняття «інфраструктура» означало певну сукупність об’єктів і споруд, які забезпечували функціонування збройних сил. Пізніше (у 40-х роках) у зарубіжній економічній літературі це поняття почали вживати для характеристики галузей, які забезпечували розвиток матеріального виробництва (дороги, мости, порти, аеродроми, лінії електропередач тощо).

     Оскільки воно  походить від латинських слів  «інфра» - нижче, і «структура» - будова,розташування, то в найузагальненішому вигляді під інфраструктурою почали розуміти основу, внутрішню будову економічної системи. Таке тлумачення, однак, є мало конструктивним. Із метою надання пізновальної цінності данній категорії з’ясуємо попередньо погляди окремих учених на цю проблему.

     Так, в економічній  енциклопедії за редакцією Л.Абалкіна інфраструктура визначається як «мережі, в яких здійснюється постачання продукції між віддаленими один від одного економічними агентами, а також галузей економіки, що експлуатують ці мереж ». Автори виділяють при цьому такі рівні інфраструктури, як матеріальні мережі (наприклад дороги), операції (діяльність щодо експлуатації певною інфраструктурної мережі, наприклад, рух автомобілів, підтримання у робочому стані автодоріг), інфраструктурні ринки (автодороги, вокзали тощо, наближені до матеріальних мереж, але які не збігаються з ними з огляду на оптимізацію потоків товарів з урахуванням попиту і пропозицій). В окремих випадках виробник зростається з інфраструктурою. Наприклад, для комп’ютерних мереж виробником інформації є оператор, а його інфраструктурою є інтернет.

     У «сучасному  економічному словнику», підготовленому  російськими вченими, інфраструктура  розглядається як (сукупність галузей, підприємств і організацій, що  входять до цих галузей, видів  їх діяльності, покликаних забезпечувати, створювати умови для нормального  функціонування виробництва й  обігу товарів, а також життєдіяльності  людей).

     Отже, ринкова  інфраструктура – це сукупність  різних інститутів ринку, що обслуговують  і створюють сприятливі умови  для ефективного функціонування  різних видів ринків[с.122].

     У зв’язку з цим постає питання: що має бути вихідним при визначенні поняття «інфраструктура» - мережі чи сукупність галузей, підприємств та організацій? Оскільки мережі – це, передусім, певна система комунікацій, то в цьому випадку акцент робиться на виключно  технологічному аспекті категорії. Доцільніше у зв’язку з цим говорити про сукупність певних галозей, що перетворює поняття «інфраструктура» на категорію технологічного способу виробництва, подібно до понять «продуктивні сили», «засоби виробництва» тощо.

     Діяльность людей у цих галузях, організаціях тощо спрямовано на вилучення корисних властивостей із об’єктів інфраструктури і характерізує матеріально-речовий зміст відносин економічної власності. Водночас у такому визначенні відсутні чітко окреслені суб’єкти діяльності, що більшою мірою відповідає вимогам предмета вивчення в  «економікс». Якщо усунути цей недолік, то інфраструктура як категорія технологічного способу виробництва є сукупністю базових галузей та техніко-економічних відносин між людьми у процесі їхньої діяльності щодо забезпечення умов виробництва, обігу, розподілу та споживання товарів і послуг. Адже саме у процесі спеціалізації, кооперування, обміну діяльністю та інших форм техніко-економічних відносин здійснюється постачання продукції від одного суб’єкта господарювання до іншого.

     Інфраструктура  розвивається у певних суспільних  формах. Такими формами, передусім, є окремі (державна, приватна і  колективна) та змішані типи власності, що утворюються внаслідок поєднання  двох або більше типів власності. Якщо йдеться про інфраструктуру  за умов капіталістичного способу  виробництва, то суспільною формою  діяльності людей у базових  галузях, що формують економічну  інфраструктуру, є, передусім, відносини  економічної власності між власниками з приводу привласнення результатів цієї діяльності. З урахуванням цього капіталістичну інфраструктуру можна визначити як сукупність базових галузей (або матеріальну основу економічної системи) та сукупність економічних відносин (передусім, відносин економічної власності), що виникають і розвиваються у процесі діяльності людей щодо використання об’єктів інфраструктури та привласнення умов і результатів такої діяльності, а також державного регулювання цих галузей.

    Сутність інфраструктури повніше розкривається у виконуваних нею функціях. Головні з них такі:

1. правове та економічне консультування підприємств, захист їхніх інтересів у державних та інших структурах.
2. Створення умов для ділових контактів підприємців.
3. Страховий захист підприємницької діяльності.
4. Сприяння матеріально-технічному забезпеченню і реалізації товарів та послуг.
5. Забезпечення фінансової підтримки і кредитування підприємств.
6. Регулювання руху робочої сили.
7. Підвищення оперативності, ефективності роботи суб’єктів ринку.
8. Здійснення маркетингового,інформаційного та рекламного обслуговування[с.198].

     Кожний вид ринку має конкретну ринкову установу. Так, ринок засобів виробництва і ринок предметів споживання обслуговують аукціони, ярмарки, товарні біржі, торгові доми, торгово-промислові палати, магазини, пункти прокату і лізингу, брокерські компанії. Фінансовий ринок (грошей і цінних паперів) обслуговують фондові біржі, банки, фінансово-кредитні посередники. Валютний ринок обслуговують банки. Ринок праці (робочої сили) обслуговують біржі праці або служби занятості. Зупинимося на характеристиці елементів інфраструктури  ринку.

 

Таблиця 1.1

Елементи ринкової інфраструктури

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис.7.7[c.197].

 

          Елементи ринкової інфраструктури поділяються на:

1. організаційно-технічні;
2. фінансово-кредитні;
3. державно-регулятивні;
4. науково-дослідні та інформаційне забезпечення.

     Організаційно-технічними елементи:

• товарні біржі;
• оптові ринки;
• аукціони;
• торговельно-промислові палати;
• сервісні центри;
• опціони;
• ярмарки;
• транспортні комунікації;
• ріелтерські фірми;
• земельні аукціони.

Фінансово-кредитні елементи:

• банки;
• фондові біржі;
• фінансові небанківські інститути;
• страхові компанії інвестиційні, пенсійні;
• інші фонди;
• ощадні каси;
• ломбарди і т. ін.

Державно-регулятивні елементи:

• (законодавче регулювання ринкових відносин): біржі праці (служби зайнятості);
• ліцензування;
• оподаткування;
• митна система;
• державні фонди для сприяння діловій активності тощо.

Науково-дослідні та інформаційне забезпечення:

• науково-дослідні установи з вивчення ринкових проблем;
• консалтингові компанії;
• інформаційні центри та агентства;
• рекламні агентства;
• спеціальні навчальні заклади;
• юридичні контори;
• рекламні агентства і т. ін.

    Найважливішими серед  елементів ринкової інфраструктури є біржі. Розглянемо їх особливості та функції.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Біржі, як форми організації, контролю і регулювання ринку

     Термін «біржа» в перекладі з латинської мови означає «шкіряний гаманець». Біржі виникли як місця, де комерсанти здійснюють торговельні операції. Перша біржа була зареєстрована в Антверпені у 1531 р., друга – у Лондоні в 1566 р.

    У Росії перша біржа з’явилася у 1705 р. В Санкт-Петербурзі, а на території України – 1796 р. в Одесі. Пожвавлення біржової торгівлі відбулося у період непу. Кількість бірж у цей період перевищила 100. Проіснували вони до 1930 р.

     З переходом постсоціалістичних країн до ринку біржова торгівля відроджується.

       Біржа – організаційно-правова форма оптової торгівлі масовими товарами за стандартами та зразками (товарна біржа) або систематичних операцій з купівлі-продажу цінних паперів (фондова біржа), валюти (валютна біржа), робочої сили (біржа праці), угод із фрахтування (фрахтова біржа).

 

Таблиця 2.2

                                        Класифікація бірж

 

 

  

 

 

 

Рис.7.9[с. 199]

 

      Біржа в сучасних умовах визначається як будівля (приміщення), де здійснюються біржові операції, купівля-продаж товарів, цінних паперів або валюти. З позиції економічної теорії ми розглянемо деякі з видів бірж.

   Товарна біржа  

     У політекономічному аспекті товарна біржа означає високоорганізовану економічну форму оптової торгівлі, в межах якої (форми) виникають і розвиваються відносини привласнення між учасниками (передусім компаніями) торгівлі у процесі купівлі-продажу товарів за умов реального і ф’ючесрного товарообороту через механізм різних цін (купівельних і продажу), спекулятивних операцій, операцій страхування тощо.

     На товарній біржі відбувається постійна, організована за певними правилами широкомасштабна оптова торгівля за зразками, стандартами і пробами. З цією метою визначаються середні якісні норми. Потребу у виникнені товарних бірж було зумовлено розширенням торгівлі рядом товарів, таких як сировина і сільськогосподарська продукція.

     Реалізація товарів на біржі має такі особливості:

1. Торгівля без пред’явлення наявних товарів і грошей;
2. укладання угод на однорідні масові товари (бавовну, цукор, зерно, метал,

нафту тощо). За зразками групуються партії товарів, які мають однорідні, рівноцінні властивості. Угоди діють, як правило, певний час: продавець зобов’язується поставити товар покупцеві в зазначений строк і за узгодженою ціною. На товарній біржі найпоширенішим є шестимісячний термін. Наприклад, бавовну, як правило, купують у липні, а поставляють у грудні того самого року[с.258].

     Товарні біржі поділяються на міжнародні та національні, універсальні та спеціалізовані. Нацважливіші центри міждународної торгівлі знаходяться у США, Англії, Японії; на них припадає понад 90% міжнародного біржового обороту. На універсальних біржах продають промислові та сільськогосподарські товари. Не спеціалізованих товарних біржах продають окремі товари або споріднені групи товарів. На спеціалізованій товарній біржі Англії (де продають каву, какао, цукор) за торговий день укладають до 2,5 тис. контрактів на какао в обсязі 10 т кожний. На Лондонській біржі металів щороку укладають майже 14 млн контрактів.

     На біржі  здійснюються два види товарообороту: реальний і ф’ючерсний. Перший передбачає перехід товару від продавця до покупця. На такі поставки припадає до 10% світової торгівлі відповідними товарами. При ф’ючерсних видах товарообороту продаються право на товар (наприклад на майбутній врожай), ф’ючерсні контракти, тому рух товару тут не обов’язковий. Різницю між ціною контракту в день його укладення і ціною в день його виконання виплачують або продавець (якщо ціна піднялась), або покупець (якщо ціна знизилася). Нерідко ці два види продажу взаємопов’язані.Так, фірма, що продає реальний товар на біржі з поставкою в майбутньому, може водночас купити право на інший товар (ф’ючерсні контракти) на таку ж кількість товарів і відповідний термін поставок.

     Із двох видів товарообороту найдинамічніше розвивається ф’ючерсна біржова торгівля. Обсяг щорічного обороту на 150 ф’ючерсних біржах світу перевищив на початку ХХI ст.. 3 трлн дол.. (із загального обсягу обороту на товарних біржах понад 12 трлн дол..) у торгівлі понад 50 видами товарів.

     На випадок можливих збитків, спричинених зміною цін на ринку в майбутньому, ф’ючерсні контракти страхують (таке зване хеджування). Найбільш розповсюдженим методом хеджування є укладання термінових угод. Операції хеджування – основна сфера діяльності товарних бірж. Так, на Лондонських біржах металів і цукру на ці операції припадає майже 60% їхньої діяльності. На ф’ючерсних біржах лише 2% операцій припадає на реальні товари [c.248].

     Біржа робочої  сили.

     Як політекономічна категорія біржа робочої сили виражає відносини економічної власності у процесі збору та надання інформації про наявність вакансій, надання допомоги безробітним, фінансування додаткових робочих місць та надання інших послуг, сприяння підготовці та перепідготовці кадрів, регулювання зайнятості, продаж робочої сили тощо.

     Посередницькі  функції між працівниками і  підприємцями виконують державні  біржі. У США їх у середині 90-х  років налічувалось до 2 тис. У  деяких країнах (Великобританія, Франція  та ін.) біржі не лише ведуть  облік безробітних, а й виплачують  їм допомогу. Якщо безробітні  відмовляються від роботи, запропонованої  біржею, їх позбавляють виплат  з фондів безробіття. Крім державних  бірж праці, у країнах Заходу  існують приватні агенції з  трудового посередництва та посередницькі  бюро. Приватні агенції сприяють працевлаштуванню окремих категорій трудящих (сільськогосподарських працівників, учителів та ін.). Так, у США налічується до 15 тис. таких агенцій (фірм).  Посередницькі бюро виконують свою функцію при профспілках, молодіжних організаціях тощо. Направлення на роботу, які видають біржі, не є обов’язковими для підприємців Кваліфіковані працівники майже не користуються послугами цих бірж тому у США через ці установи працевлаштовуються лише 20% повторно прийнятих на роботу. Наймогутніша посередницька компанія «Менпауер» має понад 1300 відділень у різних країнах, обслуговує до 300 тис. фірм і сприяє щорічному працевлаштуванню приблизно 700 тис. найманих працівників. Великі компанії переважно мають спеціалізовані центри з відбору працівників, їх атестації та сприяння можливому просуванню на вищу посаду тощо.

     Виразніше  відносини економічної власності  у діяльності бірж робочої  сили, а отже, купівлі-продажу цього  товару, виявляються на прикладі  діяльності Державної служби  зайнятості в Україні. Так, ця  служба укладає договори з  громадянами при їхньому працевлаштуванні  «з оплатою вартості проїзду, добових », оплачує вартість професійної  підготовки і перепідготовки, встановлює  на час навчання стипендії  на ін. Для фінансування цих  витрат створено Державний фонд  сприяння зайнятості. З його коштів  можна надавати безвідсоткову  позику для підприємницької діяльності. Фонд сприяння занятості створено  на республіканському і місцевому  рівнях, він становить не менш 3% обсягів республіканського і місцевих бюджетів. Джерелами надходження коштів до цього фонду є обов’язкові відрахування підприємств, кошти служби зайнятості, отримані за надання платних послуг підприємствам і організаціям, добровільні внески громадських організацій, зарубіжних фірм та ін.

Фондова біржа.

 У політекономічному аспекті фондову біржу можна визначити як базову установу сучасної інфраструктури, в межах якої функціонують і розвиваються відносини економічної власності у процесі купівлі-продажу цінних паперів акціонерних компаній, облігацій державних позик, біржових місць, діяльності посередників, а також мобілізації коштів для довготермінових інвестицій.

     Членами біржі  є, переважно, її засновники –  окремі індивіди та кредитно-фінансові  інститути. При потребі засновники  біржі можуть розширити коло  її членів, продаючи біржові місця. За сприятливої кон’юктури ціна місця на Нью-Йоркській біржі сягає 1,5 млн дол.. Члени біржі або державні органи, що контролюють її діяльність визначають умови, за яких компанія може бути допущена до біржової торгівлі. Попередньо зазначимо, що членами головної фондової біржі можуть бути лише високорентабельні фірми, а у процесі формування таких умов також розвиваються відносини економічної власності.

     Крім того, реєстрація на біржі піднімає  престиж компанії, полегшує доступ  до ринку капіталів, сприяє підвищенню  курсу акцій, а отже, розширює  коло акціонерів, внаслідок чого вони централізують значьні грошові суми, що сприяє прискоренню інвестиційних процесів, зростанню могутності крупних корпорацій, а отже, централізації власності в руках монополій. Членство на біржі не є раз і назавжди даним. Його необхідно постійно підтверджувати високим і стабільним курсом акцій. Показники курсу акцій є свідченням ділової активності, стабільності економіки, а водночас – і ефективності монополістичної власності.

     Купівля-продаж  акцій на фондовій біржі здійснюється  за допомогою посередників. Якщо  посередник купує цінні папери  за власні кошти або за рахунок  отриманих кредитів, а відтак  продає їх за вищу ціну, то  на американському позабіржовому  ринку його називають дилером, головного посередника на централізованій фондовій біржі Нью-Йорка – спеціалістом, а інших посередників,які пов’язують спеціаліста з покупцями або продавцями, - брокерами. З а свої посередницькі операції брокери отримують винагороду за угодою між зацікавленими сторонами – клієнтами або відповідно до такси, встановленої біржовим комітетом. За успішного ведення посередницьких операцій брокер може накопичити кошти і стати дилером. Отже, у процесі діяльності посередників виникають відносини економічної власності, формою економічно реалізації яких є привласнення ними винагороди.

     Сучасний ринок цінних паперів характеризується значним обсягом позабіржового обороту, що здійснюється за допомогою телефону і телефаксу. Його масштаби зумовлені високими фінансовими комісіями, вартістю послуг біржі та іншими чинниками. Так, у США автоматична система котирування національної асоціації дилерів наприкінці 90-х років мала понад 5 тис. видів акцій, що котирувалася, а за вартісним обсягом позабіржовий оборот операцій майже зрівнявся з оборотом на провідній Нью-Йоркській біржі. На позабіржовому ринку цінні папери продають із надбавкою до ціни (або купують зі знижкою), що є прибутком посередницької фірми. Об’єкт продажу на позабіржовому ринку – цінні папери середніх і частини дрібних корпорацій, на внесені до біржових списків, а також державні облігації.

     Відносини  економічної власності виникають  і розвиваються у процесі встановлення  курсу цінних паперів, особливо  під час його коливання. Найрізкіше  вони знижуються під час економічної  кризи, а підвищуються у період  сприятливої кон’юктури. Нерідко курси акцій знижуються за умов зростання промислового виробництва. Це зумовлено насамперед валютною, фінансовою кризами. Певним чином впливає на курс акцій терміновий тип операцій на біржі, що становить основну масу біржових операцій у більшості розвинених країн (крім них ще існують касові операції, коли оплата цінних паперів проводиться одразу або у найближчі 2-3 дні) і за якого акції продаються, а їх оплата відбувається впродовж одного місяця. При цьому продавці акцій через засоби інформації (радіо, телебачення, пресу) намагаються штучно знизити їхній курс. Це зумовлено тим, що вони продають знецінену акцію за вищою, заздалегідь погодженою ціною (наприклад, куплену за 80 дол. Продають за 100 дол.). Загалом курс акцій визначається рівнем дивідендів, які вони приносять, співвідношенням попиту і пропозиції, а також рівнем відсотка.

     Виконання  фондовою біржею своїх функцій  не можливе без регулювання  ролі держави. За умов активного  формування всесвітнього ринку  цінних паперів (до цих процесів  з 1997 р. певною мірою залучалася  й Україна) держава, по-перше, у законодавчому  порядку регулює процес утворення  акціонерних товариств, організацію  випуску цінних паперів, реєструє  їх перед входженням на ринок  та здійснює контроль за цим  процесом, а також за фінансовим  станом інвестиційних інститутів; по-друге, встановлює ставки податку на прибуток від операцій з цінними паперами; по-третє, створює систему інформаційного забезпечення ринку цінних паперів; по-четверте є суб’єктом економічних відносин на цьому ринку (випускає в обіг державні цінні папери тощо); по-п’яте, впливає на функціонування ринку цінних паперів через грошово-кредитну політику центрального банку; по-шосте, створює систему захисту інвесторів від втрат, страхуючи інвестиції та ін. У процесі регулюючої діяльності держави також розвиваються відносини економічної власності.

     Позитивними  рисами фондової біржі є акумулювання  вільних коштів за рахунок  випуску й продажу цінних паперів  та їх спрямування на розвиток  окремих підприємств, галузей; міжгалузеве переливання капіталу, завдяки якому послаблюються диспропорції в економіці; створення відповідних передумов для підприємницької діяльності; стабілізація заощаджень окремих верств населення та їх відповідне остання тощо.

    Валютна біржа

     Як економічна  категорія валютна біржа –  це установа, в якій на підставі  чинного законодавства здійснюється  регулярна й упорядкована торгівля  іноземною валютою відповідно до попиту і пропозиції(с.249). Як самостійний елемент інфраструктури цей вид біржі зберігся лише в деяких країнах (наприклад ФРН, Франції), а в інших країнах таку роль виконують найбільші банки; в Україні статус валютної біржі представлений Українською фондовою біржею в м.Києві. Членами валютної біржі є комерційні банки (які отримали ліцензію від центрального банку на проведення валютних операцій).

     Основними  видами операцій, які проводяться  на валютній біржі, є по-перше, укладання угод із членами  біржі на купівлю або продаж  іноземної валюти відповідно  до ринкового курсу (котрий встановлюється  на основі купівельної сили  валют і коливань попиту та  пропозиції); по-друге, визначення ринкового курсу іноземних валют; по-третє, відповідно до укладених на біржі угод здійснення розрахунків як у національній, так і в іноземній валюті; по-четверте, проведення операцій центрального банку щодо підтримки ринкового курсу національної валюти, у т. ч. шляхом валютної інтеграції (значного цілеспрямованого разового впливу центрального банку на валютний ринок і валютний курс).